хочу сюда!
 

Алинка

28 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-40 лет

Заметки с меткой «галич»

Русь зі столицею в Галичі поважала й побоювалася вся Європа

Про цього князя літопис каже так: «Він рвався на поганих (ворогів), як лев, сердитий був, мов рись, перелітав землі їхні, наче орел, а хоробрий був, як тур…» В його жилах текла кров королівських і князівських родів Священної Римської імперії, Швеції, Німеччини, Угорщини,Чехії, Польщі й Русі. Був час, коли він задовольнявся подарованими йому тестем п’ятьма невеликими містами, два з яких на території сучасної Черкащини, ще два – на Київщині, а ще одне знищене під час монгольської навали. Це були Канів, Корсунь, Богуслав, Трипілля і Торчеськ. Та настав час і він став могутнім правителем всієї Русі, контролюючи з Галича, перетвореного на столицю, навіть великий Київ. Як звали його? Це був князь Роман Мстиславич, батько славного Данила Галицького… Історія не має умовного способу. Але іноді в ній трапляються події та постаті, які змушують задуматися: а що було б, якби сліпий випадок не втрутився в її хід і вона не повернула в геть інше русло? Водночас в істориків є всі підстави саме на таких прикладах належним чином оцінити роль окремих осіб в історії, життя і смерть яких ставали епохами й переломними моментами в розвитку цілих держав. Фатум не раз зле жартував і з нашою країною, але навряд чи колись ще на подальші події так драматично вплинув цілком випадковий епізод, ніж той, що стався над берегами Вісли 19 червня 1205 року, коли під час походу до Саксонії у випадковому зіткненні з польським загоном було смертельно поранено одного з найвидатніших діячів Русі Романа Мстиславича. Залишається лише здогадуватися, наскільки підготовленою була би Русь до монгольської навали, якби Роман Мстиславич встиг реалізувати всі свої задуми й закріпити здобутки, а його сини Данило та Василько успадкували королівський стіл у дорослому віці й не змушені були вести 40-річну виснажливу боротьбу за відновлення батьківського спадку. Втім, і здійсненого Романом виявилося достатньо, аби Руська держава ще понад сто років була провідною силою Центрально-Східної Європи.

Старший син волинського і Великого князя київського Мстислава вже в молодому віці опинився на вістрі воєнно-політичної боротьби, яку вела старша, волинська гілка Мономаховичів за гегемонію на Руській землі. Головним супротивником волинських князів у цей час був суздальський князь Андрій Боголюбський, що намагався поширити свою владу як на півдні, так і на півночі. Стривожені цими планами новгородці запросили в 1168-му на княжий стіл 17-річного Романа, заходами якого суздальські війська було відкинуто від Новгорода, що значною мірою знівелювало успіхи Боголюбського на південному напрямку. Той, здобувши і спаливши в 1169-му році Київ, невдовзі був змушений відступити зі столиці Русі.

Після смерті батька 1170 року Роман покинув Новгород і закнязював у Володимирі, поступово утверджуючи свою владу над Західною Волинню. У 1173–1174-му він взяв участь у походах на Київ у складі війська свого дядька Ярослава. А невдовзі після того організував військові виправи у степ проти половців і на балтійські землі. Про це пише автор «Слова о полку Ігоревім»:

А ти, буй Романе, і Мстиславе!
Єсть бо у вас залізні молодці
під шоломами латинськими.
Од них загула земля, і багато країн –
хинова, литва, ятвяги, деремела,
і половці сулиці (списи) свої покидали,
а голови свої підклонили
під тії мечі харалужнії.

1199 року військо Романа вступило в Галич. Зроблений Романом Мстиславичем політичний крок був доволі незвичним для тогочасної Русі, яка не знала випадків об’єднання кількох земель у єдине державно-політичне ціле, як це сталося з Володимирською і Галицькою землями. Утім, плани Романа цими інтеграційними зусиллями не обмежувалися – метою був золотоверхий Київ і відновлення єдності цілої Руської землі.

1201 року Роман Мстиславич розпочав боротьбу за Київ, а 1204-го встановив цілковитий контроль над столицею. Водночас він вжив цілу низку заходів, що мали легітимізувати його становище як «цезаря на Руській землі» – зокрема, одружився з візантійською принцесою Анною. У західноєвропейських джерелах він незмінно згадується як Rex Ruthenorum (король русинів) або Rex Russiae (король Русі), натомість у руських – як «самодержець всієї Русі». Здобутки Романа Мстиславича зарахували його до числа наймогутніших володарів Європи, які вирішували в цей час долю цілого континенту. Правитель Русі мав свої політичні інтереси як в сусідніх, так і у віддаленіших країнах. Він не лише активно втручався у польські справи та організовував коаліції руських князів для спільних походів у степ, але й відчутно впливав на хід воєнно-політичної боротьби у Візантії та Священній Римській імперії.

За повідомленням візантійського історика Нікіти Хоніата, у 1200 році Константинополь було врятовано від половців лише завдяки «Богом призваній фаланзі» Романа Мстиславича. Тоді ж було укладено русько-візантійську угоду, результатом якої стало одруження Романа на візантійській принцесі. А 1204-го саме при дворі останнього знайшов прихисток імператор Візантії Олексій ІІІ Ангел, після здобуття Константинополя хрестоносцями під час четвертого Хрестового походу. Родинні зв’язки з Ангелами, а через них і з Гогенштауфенами (Роман Мстиславич і німецький король Філіп IV мали за жінок, вочевидь, рідних між собою сестер) робили короля Русі природним союзником двох імператорських династій і супротивником папського престолу та його прибічників – Вельфів.На активну участь Романа в політичній боротьбі, що точилася в цей час у Німеччині, вказують його тісні контакти із союзниками Штауфенів, зокрема з ландграфом Тюрингії Германом, а також щедра пожертва бенедектинському монастирю Св. Петра в Ерфурті (за що Роман був зарахований до переліку фундаторів монастиря), що виконував роль одного з головних форпостів влади Гогенштауфенів у Німеччині. Власне, й останній похід Романа Мстиславича був спрямований у Саксонію, де розміщувалися основні володіння Вельфів, на підтримку Філіпа IV Гогенштауфена, що мало забезпечити останньому вирішальну перевагу над супротивниками.

Тісні взаємини зі Штауфенами та чудова обізнаність Романа у внутрішніх справах Священної Римської імперії вирішальним чином вплинули на опрацювання останнім проекту «Доброго порядку» – державно-правового акта, який мав радикально реформувати політичну систему Русі й у першу чергу вирішити питання щодо головного київського столу, володаря якого відтепер мали обирати головні руські князі, що відчутно нагадувало тогочасну практику обрання німецького короля на з’їздах князів: «Коли в Києві помре великий князь, то негайно з’їхавшись у Києві місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старійшого і достойнішого собі великим князем і утвердять хресним цілуванням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть».

«Добрий порядок» передбачав також низку інших заходів, передусім встановлення майорату, що мали запобігти зовнішнім загрозам та внутрішньому розбрату й роздрібненню земель-князівств: «Коли великий князь на київський престол буде обраний, повинен старшого сина лишити на своєму уділі, а молодших наділити від нього або в Руській землі від Горині і за Дніпро, скільки городів здавна до Києва належало. Якщо хто з князів почне війну і вчинить напад на землі іншого, то великий князь, домовившись із місцевими князями, надішле допомогу від усієї держави, скільки буде потрібно. А щоб місцеві князі не ослабли на силі, не належить їм областей своїх дітям ділити, а бути їм під владою їх старшого брата. А якщо у когось не лишиться сина, тоді віддати братові старійшому по ньому або хто старший по лінії у роді його, щоб Руська земля в силі не зменшувалася. Бо добре відомо, коли небагато князів у Русі було і одного старійшого слухали, тоді всі навколишні їх боялися і шанували, не сміючи нападати на руські кордони».

Продуманість цього проекту, що мав надати політичній системі Руської землі чіткості й упорядкованості, ставить його в один ряд із найвизначнішими державно-правовими актами європейського середньовіччя: англійською «Великою хартією вольностей» 1215 року, угорською «Золотою булою» 1222 року та «Золотою булою» імператора Карла IV 1356 року. Незважаючи на те що проект Романа Мстиславича не було реалізовано, він і його нащадки традиційно позиціонують себе як зверхників цілої Русі, використовуючи титули королів, царів (цезарів), самодержців і господарів, а свою державу незмінно іменуючи Руським королівством або Руською землею. В останньому відображено погляд на державу Романовичів як безпосереднє продовження Київської держави.

Власне, у тогочасному сприйнятті не було жодного розрізнення між Київською Руссю та Галицько-Волинською державою – цими пізнішими історіографічними конструктами. І Володимир Святославич, і Володимир Мономах, і Роман Мстиславич, і Юрій Львович мислилися правителями однієї і тієї самої держави – «Руської землі» (Regnum nostrum Russiae). Уявлення про безперервність державної традиції від Володимира до онуків та правнуків Романа відображено як у тогочасних літописах, так і в актових джерелах. Приміром, у грамотах Льва Даниловича останній незмінно фігурує як син короля Данила й «правнук» великого князя Володимира.

У сучасній науковій літературі часто постає питання: коли припинила своє існування «Київська Русь»? Відповісти на нього важко, а насправді неможливо, тому що «Київська Русь» – це інтелектуальний витвір учених, який лише в їхніх головах припиняв своє існування: чи то наприкінці ХІ століття, чи то в середині ХІІ, чи то після монгольської навали. Справжня ж Русь (Руська земля) нікуди не зникала, попри те що змінила стольний град із Києва на Галич, а згодом Львів. Її історичне буття продовжилося, і в цьому визначальна заслуга короля русинів й автора «Доброго порядку» Романа Мстиславича.

Підготував Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами www.tyzhden.ua

http://cossackland.org.ua/2012/06/25/rus-zi-stolytseyu-v-halychi-povazhala-j-poboyuvalasya-vsya-evropa/

ОТОЖ ПИТАННЯ ! Чи уявляєте Ви історію Київської-Русі без Галичини ?


5%, 1 голос

89%, 17 голосов

0%, 0 голосов

5%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Западная Украина. Галич - Древнерусская столица

С Галичем у меня совсем амурные воспоминания четырехлетней давности))) Бывал я тут в 2007 году. Теперь вот в этом году попал снова сюда. Вперед на экскурсию))


До вокзала Галича 19-вагонный фирменный поезд №43 "Прикарпатье", сообщением Киев - Ивано-Франковск как всегда не дотянул))) Не влазит он совсем в зону вокзала, перрон едва виднеется вдали.[ Читать дальше ]


Там и Здесь

Прочитал очередные новости о "революции" в Сирии. С развитием конфликта все больше стран хотят непосредственно поучавствовать в нем или хотя бы побряцать оружием где-то неподалеку.
И почему-то вспомнилась поэма "Кадиш" Александра Галича, посвященная Янушу Корчаку и его "Дому сирот" в Варшаве. И один как-бы самостоятельный эпизод из этого произведения, который 20 лет назад (когда только начали печатать Галича) произвел на меня огромное впечатление.

Когда-нибудь, когда вы будете вспоминать имена
героев, не забудьте, пожалуйста, я очень прошу
вас, не забудьте Петра Залевского, бывшего
гренадера, инвалида войны, служившего сторожем
у нас в "Доме сирот" и убитого польскими
полицаями во дворе осенью 1942 года.

Он убирал наш бедный двор,
Когда они пришли,
И странен был их разговор,
Как на краю земли,
Как разговор у той черты,
Где только "нет" и "да" -
Они ему сказали:"Ты,
А ну, иди сюда!"
Они спросили:"Ты поляк?"
И он сказал :"Поляк".
Они спросили:"Как же так?"
И он сказал:" Вот так".
"Но ты ж, культяпый, хочешь жить,
Зачем же , черт возьми,
Ты в гетто нянчишься, как жид,
С жидовскими детьми?!
К чему, - сказали, - трам-там-там,
К чему такая спесь?!
Пойми, - сказали, - Польша там!"
А он ответил:"Здесь!
И здесь она и там она,
Она везде одна -
Моя несчастная страна,
Прекрасная страна".
И вновь спросили:"Ты поляк?"
И он сказал:"Поляк".
"Ну, что ж , - сказали,- Значит, так?"
И он ответил:"Так".
"Ну, что ж, - сказали, - Кончен бал!"
Скомандовали:"Пли!"
И прежде, чем он сам упал,
Упали костыли,
И прежде, чем пришли покой
И сон, и тишина,
Он помахать успел рукой
Глядевшим из окна.
...О, дай мне, Бог, конец такой,
Всю боль испив до дна,
В свой смертный миг махнуть рукой
Глядящим из окна!

Нешуточное признание серьёзного мужчины…

Есть только две породы мужей — те, которые боятся своих жен, и те, которые скрывают, что они их боятся! Правило без исключений!      (А.А.Галич)