Касьянов объявил об уходе из руководства АРМИЯ SOS

Известный украинский волонтер Юрий Касьянов заявил о выходе из руководства АРМИЯ SOS.

Об этом Юрий Касьянов написал на своей странице в сети Facebook:

«Я выхожу из руководства АРМИЯ SOS. Оставляю за собой управление подразделением беспилотной авиации; в другой работе АРМИЯ SOS не участвую, политику организации не формирую, и за нее не отвечаю. Буду по-прежнему заниматься разведкой и помогать передовой. Ведь война не закончилась.

Я никогда единолично не руководил АРМИЯ SOS, не был «директором», не расписывал ежедневные задачи, не имел отношения к деньгам фонда. Когда началась военная операция, я первым поехал в зону АТО; много времени проводил на фронте; много говорил и писал об этой войне, и с моим именем стали связывать АРМИЯ SOS.

Волею случая я стал известен, и теперь мой пресловутый «статус» тяготит «организацию». Но нет никаких «статусов» и «волонтерских организаций»; нет никаких «брендов» в деле помощи армии. Волонтерство это не бизнес, и не общественная деятельность в классическом понимании. Это состояние души.

Волонтеры, работающие вместе, — очень разные люди. Помощь армии или нуждающимся — это не профессия, не идеологическая платформа, не религиозная общность. Мои убеждения, публичные выступления, статьи и действия не являются консолидированной позицией волонтеров АРМИЯ SOS. И могут быть препятствием для совместной работы.

С другой стороны, сегодня многие волонтеры, стремительно поднявшиеся по социальным лифтам, и заработавшие некий «общественный капитал», хотят конвертировать его во вполне осязаемые должности, звания, заслуги. Признание, слава — один из сильнейших наркотиков. И причина зависти тоже.

Меня никогда не интересовали статусы, должности, награды. Я не хочу быть известным волонтером, не желаю быть политиком, или чего-то там директором. Я хочу выиграть эту войну. Для этого я делал и буду делать всё, что считаю нужным. Снабжать армию материально, делать разведку, подносить патроны, воевать.

Я никуда не ухожу. Выбор сделан давно. Цели известны — победа в войне, перемены в стране. Я готов это делать со всеми, кто идет одним курсом со мной. Всё как прежде. Убеждения не меняются. Это только небольшая корректировка местоположения в пространстве. Потому что не стоит прогибаться под изменчивый мир. Пусть лучше он прогнется под нас.

Однажды мир прогнется под нас».

http://hvylya.net/news/exclusive/kasyanov-obyavil-ob-uhode-iz-rukovodstva-armiya-sos.html

Б. Г. : Документи і заяви краще в оригіналі

27.07.15 12:53 УЛЯНА ТА МАРКО СУПРУНИ: "МИ ЗАВЖДИ БУЛИ УКРАЇНЦЯМИ, ПРОСТО МАЛИ ІНШИЙ ПАСПОРТ" "Ми, українці, голі-босі зупинили агресора. Але то було рік тому. Люди, які загинули, зробили нам ціною свого життя безцінний, золотий дар - час, для того, щоб ми могли готуватися і мінятися. Але державні структури все ще продовжують працювати дуже повільно".

Біографія подружжя Супрунів схожа на сценарій чи книгу: діти емігрантів, українці за походженням народилися, виросли, вивчилися, відбулися та зустрілися в США, а наприкінці 2013-го повернулися на батьківщину батьків, де заснували найпрофесійнішу школу підготовки військових медичних інструкторів в Україні і навчили рятувати своє життя на війні таку кількість патріотів, що в інтересах держави України отримали громадянство з рук Президента.

Імпортований патріотизм

Суботній ранок в офісі громадської організації "Захист патріотів" на Ярославовім валу - робочий день. В невеличкій кімнаті з українським прапором і фотографіями краєвидів столиці працюють за ноутбуками декілька дівчат. Час від часу заходять, повернувшись з відряджень на Донбасі, медичні іструктори та англомовні друзі і приятелі подружжя Супрунів.

Вони обоє, звісно, теж тут. Такі ж енергійні та врівноважені, зосереджені та привітні, як і під час нашої першої зустрічі - рік тому на тренінгу "Захисту патріотів" для журналістів.

За рік ентузіазм не вивітрився, рішучості не поменшало, а високо піднята планка не опустилася.

"Не втомилися, як багато інших волонтерів?" - запитую у Супрунів, які за віком старші від більшості помічників армії.

"Ні, - рішуче відповідає Уляна. - Бо ми не є волонтерами. Ми займаємося цим професійно. Це наша професія зараз. Чи, наприклад, ви стомилася бути журналістом?"

Робота, на відміну від волонтерства, звучить набагато прозаїчніше, без ореолу героїчності та самопожертви.

"Люди часом трохи романтично дивляться на ті речі, які ми тут робимо. Але нічого романтичного тут нема. Ми кожного ранку прокидаємося о 6:00 - 7:30, кожного ранку тут з 9-ої ранку, сім днів на тиждень виїжджаємо в не дуже приємні місця, робимо багато нецікавого - треба писати листи, планувати роботу, зустрічатися з людьми, хтось повинен отримати бензин, організувати машини, замовити всі матеріали, завезти їх, складати і т. д. Це все дуже банальні речі".

Створена цією стрункою з прямою спиною і довгим завжди розпущеним волоссям жінкою та її чоловіком ініціатива справді перетворилася на масштабний проект. В першу чергу - освітній. За кошти благодійників Уляна та Марко вивчили та взяли на роботу 18 тепер уже висококваліфікованих інструкторів, які, в свою чергу, навчили 21,5 тис. українських солдатів та офіцерів правил першої допомоги на війні.

Історія "Захисту патріотів" розпочалася в 2013 році, коли успішна родина українського походження продала житло в Нью-Йорку і вирішила нарешті переїхати на батьківщину батьків. В Україні вони планували перекладати українських письменників і розвивати українське кіно: Марко за другою освітою сценарист. А напередодні вирішили провести відпустку у Лондоні - там їх застав Євромайдан.

Довгих роздумів та зборів не було - Уляна та Марко вирушили до Києва. Уляна, яка 14 років здобувала професію медика в США, відразу долучилася до медичної служби Майдану. Подібний досвід вона встигла отримати 11 вересня у Нью-Йорку: надавала допомогу у центрі міста після теракту.

Вже після втечі Януковича Уляна втратила пацієнта-майданівця - Вадима з Харкова. 20 лютого пораненому кулею силовиків хлопцю вона з колегами зробила пряме переливання крові просто у КМДА. А пізніше він все-таки помер у лікарні.

"Уляна не плаче навіть на похоронах близьких, - згадує Марко, - а тоді не стримала сліз. Думаю, вже тоді вона по-справжньому замислилася про розвиток парамедицини (домедичної допомоги. - Цензор.НЕТ) в Україні".

Коли почалася війна - було не до роздумів. Супруни за підтримки Світового конгресу українців, директором гуманітарних ініціатив якого обрали Уляну, заснували "Захист патріотів". Першою метою "Захисту патріотів" було навчити щонайменше 10 тисяч військових і видати їм таку ж кількість аптечок.

До цього завдання американські українці (чи навпаки) підійшли з американською прагматичністю та особливою особистою відповідальністю. В першу чергу, вивчили всю літературу на тему військової медицини, яка значно відрізняється від цивільної. Потім запросили інструкторів із Каліфорнійського центру медицини катастроф, медиків-тренерів, які працювали в "гарячих точках", а також співробітників компанії ParamedCZ, щоб навчити своїх спеціалістів. І тільки тоді почали формувати аптечки за принципом - "все найкраще та найсучасніше", а не "те, на що знайшли гроші". Так, в українських учасників АТО з'явився IFAK (Individual First Aid Kit), яким користуються найкращі армії в світі.

18 лютого цього року десятитисячна аптечка була видана 19-річному морському піхотинцю. А кількість людей, яких навчили "патріоти", - сягнула за позначку 21500. Аптечок було видано лише на дві тисячі менше.

"Щотижня ми навчаємо 200 - 250 людей", - уточнюють Супруни.

Вісімнадцять їхніх інструкторів їздять по всій країні і зоні АТО з дводенними курсами першої невідкладної домедичної допомоги - розповідають і, головне, показують, як саме потрібно користуватися джгутами для зупинки кровотечі, кровоспинними бинтами, ізраїльськими бандажами і т.д. Саме вони ввели у слововжиток українця ці слова та розвіяли міф про силу порошку Сelox.

Перші партії препаратів в аптечки подружжя купувало за свої кошти, потім дещо допомогла діаспора з Канади. На сьогоднішній день "Захист патріотів" отримав 1,7 мільона доларів пожертв на свою діяльність. Левову частку з них їм довірив анонімний українець - не олігарх, не державний службовець.

Попри це - час від часу їм все ще доводиться вкладати свої кошти. Так було, наприклад, у випадку з австралійським грантом на навчання київської поліції.

"Коштів у розмірі 60 тисяч австралійських доларів просто не вистачило на всі аптечки для кожного полісмена, для кожної машини та на оплату роботи інструкторів".

Попри це Супруни жодного разу не пішли на компроміс - не замінили комплектуючі зі своєї аптечки на більш дешеві аналоги.

Цього ж вони очікують від інших. Наприклад, від Міністерства оборони України.

"У військові аптечки Міністерство оборони закупило найдорожче кровоспинне - Сombat Gauze. Це добре. Але замість американських CAT (відомий американський джгут для зупинки кровотечі. - Цензор.НЕТ) - якусь українську підробку, що ламається. Де тут логіка?"

Аргумент про те, що МОУ виходить з бюджету і просто не має фінансування на аптечки класу IFAK Супрунів не переконує.

"А чому немає? Вони не знають, скільки коштує така аптечка? Чому не передбачили необхідної кількості грошей? Чому на інше є, а на це немає?"

Це проблема підходу, а не коштів, впевнені вони.

"Якби представники Міністерства оборони пішли до виробників джгутів у США і сказали: хлопці, у нас критична ситуація, ми не можемо вам платити по 20 баксів за один, ми можемо тільки по 12. Переконаний - їм би відповіли: дякуємо за пропозицію! І потиснули руки".

Команда "Захисту патріотів" - це також віддані волонтери, які щотижня безкоштовно займаються формуванням військових аптечок, які потім відвозять на фронт

Міністерство оборони, на переконання патріотів, "злочинно заощаджує" на бійцях не тільки кошти, а й час.

"Нам, наприклад, пояснюють, що ми не можемо навчати бійця-рятувальника два дні, бо в статуті написано, що на це відведено лише вісім годин".

Курсанта Національної гвардії, повідомляють вони, за півроку навчання медицині навчають аж цілих… шість годин. Та навіть київську поліцію замість сорока годин навчали тільки десять. "Потім вони самі нам дзвонили і просили приїхати. Хотіли отримувати знання".

Військовослужбовці теж хочуть. Проблема лише в їх керівництві.

"Після тренінгів, - розповідають вони, - військові нам часто говорять, що вперше відчули, ніби хтось справді хоче, аби вони повернулися живими. І що вони вперше відчули, що це можливо. Завдяки аптечці, а головне - знанням. Бо, в крайньому випадку, джгут можна робити з ручки. Якщо знаєш як".

Проблема не тільки в МОУ. РНБО, наприклад, за словами Уляни Супрун, чотири місяці засідала для того, щоб створити Міжвідомчий медичний штаб АТО. Нарешті створила. У Києві.

"Це не штаб! - говорить Уляна. - Справжній та ефективний штаб взагалі не може знаходитися в Києві. Він повинен бути, як мінімум в Краматорську".

А поки його немає, ніхто в країні не займається тим, щоб точно задокументувати причини загибелі на війні. А ця статистика є надзвичайно важливою не тільки для України, а й для армій, що воюють в усьому світі.

"Якби я був москалем і хотів би тримати Україну в такій дурнуватій ситуації, я би все робив так, як робиться зараз", - коментує Марко таку ситуацію. І додає: "Позбутися залишків системи, яка не захищає своїх захисників, це і означає перемогти ворога".

Поки це не вдається, але руки не опускаються.

"З нею це неможливо", - говорить Марко, не приховуючи гордість за дружину.

"Навпаки, - Уляна робить у повітрі рухи боксера. - Злить та заохочує".

Рівень своїх вимог до підготовки інструкторів, проведення тренінгів та курсів навчання для солдатів та офіцерів, а також комплектації аптечок Супруни підняли так високо, що не можуть співпрацювати з жодною подібною організацією в країні.

"До нас постійно приходять і пропонують робити з кимось спільний проект. Але ми маємо рівень професійності і вимоги такого рівня, - Уляна високо піднімає руку. - А інші - ось такого, - опускає її. - Ми не можемо понижувати їх, замість того, щоб підтягувати інших".

Інші, за її словами, наприклад, погоджуються надати тренінг з першої невідкладної для 200 людей за декілька годин. Пропонують навчати мобілізованих.

"Ми так не працюємо. У нас можливі тільки два дні навчання за умови - один інструктор максимум на 20 курсантів. Інакше це не ефективно".

Інші організацїї Супруни не критикують. Лише констатують: "Вони не навчають на тому рівні, що ми вимагаємо і якого дотримуємося. Вони не мають інструкторів з бойовим досвідом, як ми. Вони не проводять для них таке навчання, як ми. Вони не забезпечують всіх, кого навчають, аптечками, як ми".

При цьому своїх знань в офісі на Ярославовім валу не приховують. "Ми всіх запрошуємо, всіх навчаємо, ми не закриваємо свою інформацію".

"Всі думають, що ми займаємось аптечками. Ні. Ми займаємось просвітництвом, навчанням. Ми даємо те, що залишиться в країні назавжди - знання", - говорить Марко.

"Від самого початку, зараз вже менше, нам постійно дзвонили і вимагали: дайте, дайте аптечки! Аптечки! А ми пояснювали, що головне - навчання".

Більше того, наполягає Уляна, один раз навчитися недостатньо.

"Потрібно повторювати мінімум раз на півроку, бо все міняється і модернізується. Ми постійно відправляємо наших інструкторів на курси підвищення кваліфікації".

Нещодавно українська група була на базі американської армії в Німеччині.

"Американські інструктори сказали нашим: ви найкращі зараз у світі. Бо ми тренуємо 1000 на рік, а ви - 20000. Ваш досвід є надзвичайним".

Скоро українці поїдуть в США демонструвати свої навики і здобувати нові. Після закінчення війни, упевнені Супруни, Україна матиме найдосвідченіших парамедиків у світі.

Громадяни України

Як багато освічених українців з еміграції, Супруни завжди хотіли отримати громадянство. Але процедура занадто тривала та складна. Особливо зараз, коли на це немає ані зайвого часу, ані сил.

Можливо так би й залишилося, якби нещодавно Уляну не запросили в Міністерство оборони. Вона й до цього була там разів з двадцять, але цього разу жінка зі списком, в якому, до речі, прізвище Супрун було вказано першим, зволікала. Спочатку довго дивувалася, чому в паспорті Уляни нема по батькові, а потім і зовсім не пропустила на територію Міністерства оборони іноземця.

Напевно, про ці труднощі дізналися в Адміністрації президента і зрозуміли, що ці люди точно мають право отримати синій паспорт. Міністр оборони навіть надіслав в АПУ листа, в якому вказав, що надання цим людям громадянства - в інтересах держави.

"Ми завжди були українцями, лише мали інший паспорт", - говорить Уляна. Нам часто закидали, що ми, мовляв, іноземці, а отже - нам легше, ми можемо поїхати в будь-який момент, - поясняє Уляна. - Ну от, тепер ми теж громадяни, тепер теж платитимемо тут податки. Що нам тепер казатимуть?"

"А виїхати з країни при бажанні може хто завгодно", - підкреслює Марко.

Вони не збираються. Хоча могли б - і в Нью-Йорк, і в Лондон. Але вже приїхали - додому. Хоч поки що не мають тут свого власного житла. Натомість мають нову хвилю мобілізації, плани на створення реабілітаційної програми для поранених ветеранів та сучасний реабілітаційний центр у Львові, постійний клопіт з наповненням аптечок та навчанням інструкторів. А коли війна закінчиться - будуть все ж таки книжки та фільми.

Анастасія Береза, "Цензор.НЕТ"

Доброволець з Чернівців Сергій Козак вже довгий час перебуває в госпіталі. Чи приживеться його ліва нога, яку київські хірурги пришили, покаже тільки час.



Я не міг залишатися байдужим - тому і пішов воювати.

У мене як раз дружина народжувала другу дитину 23-го березня. Прийняв пологи в лікарні, побачив, що все нормально. А 25-го березня я поїхав на полігон.

В армії нас колись вчили, що все, чого не вистачає, солдат повинен знайти собі сам. Хоча це було давно, але можу сказати, що там нас раз і на все життя підготували.

Може бути, тому, коли побачив війну, сприйняв її нормально. А, може бути, я просто така людина.

Мене відправили у 95-ю бригаду, у другий батальйон. Ми воювали в групі оперативного реагування. Нашим завданням було конвої. Іноді потрібно було виводити якусь групу розвідки, яка потрапила в оточення. Перші жертви у зоні АТО були з нашої роти і мінометної батареї.

Поранення отримав, коли потрапили в засідку, повертаючись зі Слов'янська. У селі Долина. Засідка була досить професійна, продумана. Але так вже вийшло, що ми теж вміємо все продумати. Коли я помітив, що ціляться в нас, почав стріляти. Кулемет у нас був направлений в іншу сторону, а часу його розгортати не було. Першим точним і вдалим пострілом противника з РПГ-26 пробив броню і відірвало ногу мені і водієві. Після чого ми ще 20 хвилин продовжували вести бій. Я стояв на сидіння обличчям у бік пострілів, спирався більшою мірою на праву ногу і думав, що вона обпалена. Ліву просто не відчував. Присів, щоб дістати черговий магазин. Коли піднімався, зрозумів що з лівою ногою щось не так, тому що не можу на неї стати. Але встав і продовжив бій. Коли закінчили, посвітив на ногу, побачив, що вона вже зажгутована кимось із хлопців, а нижня частина лежить збоку, тримається тільки на шматку шкіри. Подумав : "слава Богу, що не праву".

Попросив хлопців, щоб вони знайшли мій рюкзачок. Засунув ногу туди і прив'язав до другої частини вище коліна.

Чисто інстинктивно подумав, що кину в рюкзак, а там розберуться, що з нею зробити. Мене накололи буторфанолом. Потім передзвонив командиру роти, повідомив про те, що ми потрапили в засідку. Повідомив про місце дислокації і про те, що нам вдалося відбитися.

Пришивали мені ногу в Харкові лікарі з київського госпіталю. Вони-то і вирішили, що нога має право на життя. Ось поки і живе. Коли привезли в Київ, думали, що доведеться все ж відрізати. Незважаючи на те, що операції були кожен день, хірурги - молодці, боролися, щоб її врятувати. Сміюся тепер, що вони пришивають непришиваемое... Хоча прогнозів і зараз немає ніяких, тому що там тільки один робочий посудину. Ще чекають операції, і ніхто не знає, як вона відреагує.

Ніжка тепер у мене - сепаратистка, хоча за кермом їжджу. Ось в Житомир їздив проводити нашу 95-шу бригаду, і на могилу до старшому лейтенанту Віталіку. Він загинув одним з перших.

На війні ніколи ловити враження. Вражень отримую набагато більше в госпіталі, коли бачу двадцятирічних покалічених хлопців.

За них мені страшно, а за себе боятися не виходить. Важко, коли їх, молодих пацанів, вбивають, або коли вони залишаються каліками. Адже там, на сході, їх ще дуже багато залишилося. Переживаю. Хочу, щоб вони всі звідти повернулися швидше і цілими.

Солдати - всі різні. Є такі, кому дійсно страшно, а є й такі, які під час перестрілки анекдоти розповідали. Коли Я це побачив, спочатку подумав, що у людей істерика, тому що катаються по землі, а це вони від сміху.

Текст і фото: Віка Ясінська, Цензор.НЕТ

http://censor.net.ua/resonance/305131/ya_slojil_svoyu_nogu_v_ryukzak_i_prodoljil_boyi

«Остановить российскую агрессию!»


Заявление Конгресса интеллигенции РФ против войны, самоизоляции России и реставрации тоталитаризма
05.09.2014

Граждане, Отечество в опасности — наши танки на чужой земле!

Александр Галич, 1968 год

 

Все больше и больше достоверных сведений о нахождении войск Российской Федерации на территории Украины и их участии в боевых действиях.

Все больше и больше тайных, анонимных захоронений российских граждан, военнослужащих, погибших на территории Украины, — позорных и оскорбительных.

Сегодня на нас, гражданах России, лежит ответственность за будущее. Мы допустили к власти политический режим, развернувший агрессию, и мы должны сделать все возможное, чтобы остановить третью мировую войну, пролог к которой, возможно, уже сегодня разыгрывается в Украине. Конгресс интеллигенции возник на волне протестов против аннексии Крыма. К сожалению, наши худшие ожидания подтвердились.

Сотни российских общественных деятелей, общественных и политических организаций уже заявили об антивоенной позиции. Поддерживая антивоенное обращение к президенту РФ международного общества «Мемориал», Конгресс интеллигенции требует:

    от президента России — немедленно прекратить агрессию против Украины;

     от властей России — расследовать случаи насилия и запугивания гражданских лиц- участников антивоенного движения и родственников погибших и пропавших военнослужащих;

    от руководства федеральных телевизионных каналов — прекратить агрессивную, сеющую ненависть между народами пропаганду, направленную против Украины и стран Запада; предоставить эфирное время для изложения альтернативной позиции по поводу событий в Украине.

    Конгресс интеллигенции призывает граждан России поддержать антивоенные акции и инициативы, сплотиться в широкое антивоенное движение.

Предлагаем подписать данное заявление участникам Конгресса интеллигенции и всем, кто разделяет нашу позицию.

Людмила Алексеева, правозащитник

Людмила Улицкая, писатель

Лев Пономарев, правозащитник

Андрей Макаревич, рок-музыкант, поэт

Владимир Войнович, писатель

Лия Ахеджакова, актриса театра и кино

Валерий Борщев, правозащитник

Леонид Гозман, общественный деятель

Гарри Бардин, аниматор

Игорь Яковенко, журналист, общественный деятель

Олег Дорман, кинорежиссер

Анатолий Вершик, российский математик, доктор наук

Владимир Мирзоев, режиссер театра и кино, сценограф

Андрей Смирнов, актер театра и кино, режиссер

Оксана Мысина, актриса, режиссер, рок-певица

Алексей Симонов, писатель, кинорежиссер, правозащитник

Олег Орлов, правозащитник

Георгий Сатаров, общественный деятель

Андрей Зубов, историк

Андрей Пионтковский, политолог, журналист

Леонид Никитинский, журналист

Ирена Лесневская, общественный деятель

Виктор Шендерович, писатель, журналист

Игорь Иртеньев, поэт

Лев Рубинштейн, поэт, публицист

Лев Тимофеев, публицист, общественный деятель

Сергей Гандлевский, поэт

Борис Соколов, публицист, историк

На 22:54 05.09.2014 Заявление подписали 1828 человек

https://nowarcongress.com/petitions/199/

Москва – Лідер російського рок-гурту «Машина часу», автор численних пісень і музичних проектів Андрій Макаревич 13 серпня відвідав місто Слов’янськ і селище Семенівку в Донецькій області, які недавно були відбиті українською армією у проросійських сепаратистів, а також дав концерт в пансіонаті міста Святогірськ, де розміщені біженці зі сходу України. Виступ Андрія Макаревича перед біженцями зустріли овацією: люди, яким не вистачило місць у місцевому клубі, оточили будівлю щільним кільцем і слухали пісні через відкриті вікна.
 


У Росії, проте, поїздка співака і композитора на схід України зазнала осуду: одна з газет назвала його «співаючим перед карателями», а проросійські чиновники в Криму порадили йому не приїжджати на півострів. В інтерв’ю «Голосу Америки» Андрій Макаревич розповів про поїздку і про свою реакцію на публікації, які засуджують його.

Даніла Гальперович: Чому ви поїхали до Слов’янська?

Андрій Макаревич: Як ви думаєте, котрий раз я відповідаю на це питання?

Д.Г.: Думаю, що не перший.

А.М.: І не десятий. А ви самі як думаєте, що я туди поїхав?

Д.Г.: Андрію Вадимовичу, оскільки ми з вами особисто знайомі, я собі уявляю вашу мотивацію. Але мені важлива саме ваша відповідь.

А.М.: По-перше, коли тебе просять виступити для біженців, мені здається, це треба робити абсолютно незалежно від того, де вони знаходяться. Біженці – це завжди і скрізь біженці. А, по-друге, мені було дуже цікаво побачити ці місця своїми очима, тому що останнім часом нашій офіційній пресі і телебаченню я не дуже вірю.

Д.Г.: Як можна описати те, що ви бачили? Які у вас від цієї поїздки відчуття?

А.М.: Я дуже багато різного бачив. Взагалі, війна ніякої радості у своїх картинах нікому не приносить. Але на цьому тлі я побачив і якісь хороші речі. У всякому разі, я побачив, що місто Слов’янськ, яке у нас чомусь називають Слов’янськом, практично відновлено, хоча пройшло всього три тижні з моменту закінчення бойових дій, хоча по окраїнах ще дуже багато руйнувань, і ще дуже багато роботи належить зробити. Я не знаю, як виглядають всі біженці, їх по Україні близько 100 тисяч. Вони досить рівномірно розподілені по всій території. А ті біженці, яких бачив я, для яких я виступав, а саме – діти, виглядали краще, ніж я очікував, скажу чесно. Тому що при слові «біженець» у нас виникає перед очима сумна така картина. Дуже добре працюють волонтери в цьому сенсі. Вони їм дуже здорово допомагають. Вони збирають для них гуманітарну допомогу. Вони організують їх побут. Вони працюють дуже злагоджено і дуже професійно. Власне, вони мене туди і привозили.

Д.Г.: В сам Слов’янськ?

А.М.: Де знаходяться біженці – це не Слов’янськ, це з ним поруч – Святогірськ, до Слов’янська там кілометрів 30. Святогірськ – це таке містечко навколо Святогірського монастиря, де розташовуються біженці. В основному вони в піонертаборах там містяться і в літніх будинках відпочинку.

Д.Г.: Що можна сказати про сприйняття дій Росії в тих місцях, де ви виступали?

А.М.: У мене не було можливості влаштувати якийсь діалог з глядачами. Якщо говорити про волонтерів, які організували мою поїздку, великого тепла по відношенню до Росії, до російського керівництва я у них не помітив.

Д.Г.: А що це за волонтери? Яка це організація?

А.М.: Там кілька фондів. Є фонд «Світ і порядок». Це люди, які різні абсолютно, які в мирному житті займаються хто чим –хто-то бізнесом займається, хтось студент, хтось лікар. Просто ця спільна біда їх об’єднала, і вони знайшли сили і час, щоб цим займатися.

Д.Г.: Ви сказали, що не вірите зараз російському телебаченню. Чому?

А.М.: Відбувається дикий пропагандистський накат, дуже грубий, дуже грубий, розрахований, скажімо так, на не саму просунуту частину населення, яка у нас, на жаль, становить більшість, на яку це дуже добре працює.

Д.Г.: Ви зараз говорите про російські медіа?

А.М.: Про російські, звичайно.

Д.Г.: У вас в одній з пісень є така фраза «Чим же це ви думали? Що ж це ви зробили?»У вас є відповідь на це питання – чому сталося те, що сталося?

А.М.: Я не знаю, чому наша країна весь час ходить кругами, весь час намагається наступити на одні й ті ж граблі. Я не знаю розгадки цього найголовнішого і найстрашнішого секрету. Я не розумію, чому ми такі окремі. Дуже хотів би дізнатися відповідь на це питання, але у мене його немає.

Д.Г.: У вас було багато соціальних пісень, згадати ті ж «Вогняні суперечки», або інші пісні-міркування про вибір шляху. Що, по-вашому, сталося за останні півроку з самою Росією?

А.М.: Сталося чудово проведене обдурення, обдурення дуже великої частини нашого народу. Були натиснуті такі кнопочки, найпідліші, які викликають ненависть, які викликають ворожнечу. І виявляється, що вони дуже добре працюють.

Д.Г.: Як ви вважаєте, Росії доведеться повертати Крим?

А.М.: Не знаю. Я сумніваюся, що це реально, але я абсолютно впевнений, що не було б ні громадянської війни на Україні, не було б цих численних жертв, якби не було цієї історії з Кримом.

Д.Г.: Уже маса коментаторів налаяла вас за цю поїздку. Як ви на це реагуєте?

А.М.: Розумієте, яка штука, висловлювання робляться в такий спосіб. Яка-небудь газета типу «Комсомольської правди» публікує великий заголовок «Макаревич співав перед карателями», а потім опитують відомих людей: що ви з цього приводу думаєте? Звичайно, відомі люди кажуть: «Перед карателями співати недобре». Їм не приходить в голову, що я не перед карателями співав, а перед біженцями. Ось так і будується вся пропаганда. От і все! Потім вони будуть вибачатися, але вибачатися вони будуть переді мною, а вибачатися їм треба перед своїми читачами за те, що вони їх обдурили. Ось цього, на жаль, не відбудеться.

Д.Г.: У вас збереглися зараз якісь контакти з вашими колегами-музикантами в Україні?

А.М.: Ну, що значить – контакти ?! У мене маса друзів живе в Дніпропетровську і в Києві. Звичайно, я з ними передзвонююсь.

Д.Г.: Чи, по-вашому, якийсь спосіб у вас, людей культури двох країн, щоб хоча б трошки поновити зв’язок, який був між Україною і Росією?

А.М.: Цей зв’язок неминуче відновиться. Просто тепер на це піде багато часу, на жаль. А для того, щоб вона відновилася, треба просто чесно робити свою справу і не брехати, і не піддаватися на брехню

http://ukrainian.voanews.com/content/makarevych-on-e-ukraine/2422162.html

1. Пільга –  не честь

Знаю одну людину, яка проблему недолугості сучасної української влади домагається вирішити засобом імпорту урядовців всіх рівнів з країн Євросоюзу. Ідея має раціональну основу, тому що відучити українського професійного урядовця від корупції та інших зловживань владою просто неможливо, бо це його основа-основ: використання державних повноважень для власного збагачення. Але й ідея запрошувати іноземних фахівців керувати державними структурами в Україні за високу винагороду дуже легко спростувати, якщо узяти й уявити, що для перемог у автоперегонах треба просто набрати найкращих гонщиків з Формули -1, посадити їх на творіння Запорізького автозаводу і вимагати перемог у замганнях. Навіть не для фахівця буде ясно, що це безглуздо. Талановитий пілот боліда на змаганнях Формули -1 є тільки вершинкою величезного фінансового і технологічного айсберга, значна частина якого прихована від стороннього ока. Навіть найкращий пілот за найкращим болідом за найталановітіших інженерів та автомайстрів не зможе досягти перемоги, якщо погано спрацює команда простих техніків на піт-стопах. Власне те і є головною проблемою державного керівництва в Україні: не фаховість окремих людей, а вся структурна деструкція української влади. Сучасна влада в Україні сформована як рудементарна структура колишнього тоталітарного СРСР– «Совка», що є принципіально феодальна! Коли верхівка влади контролює все і вся з життя підданих, коли щось можна робити тільки за найвищого одобрення і дозволу «з гори» –  від влади, тоді життя і завмирає на рівні економічної потуги феодалізму. До речі, порівнняння СРСР з «совком», як інструментом для збирання сміття є дуже точним, тому що коли все-все збирають до однієї купи, то це інакше, як сміттям не назвеш, як і всі найгарніші продукти, зібранні до купи, стають просто помиями, мало приємними для вжитку.
Знаю також вже не одну, а досить багато людей переважно пенсійного віку і про-комуністичних поглядів, що озлоблено фиркають фрази типу:  «Ось вам ваш капіталізм!», «Ось вам ринкова економіка!», «Ось бачите, яке зубожіння навколо, а як раніше було добре» тощо. Не стану сперечатись щодо того, «кому на Русі жити добре» було, бо і рабство має свої суб'єктивні переваги. Наразі зазначу, що в Україні нема і не було всі ці 22 роки ринкової економіки, тобто капіталізму. Не має і не було! Є тоталітарна феодальна економіка з поділом на феодальні уділи та вотчини, де є свої багатії-феодали і бідна безправна чернь, але немає взагалі вільних людей! Навіть багатії не є за станом життя як абсолютно вільні особи, тому що всі вони залежні від вищих за них феодалів з владних структур. Де тут вільна суспільна активність особи, без якої неможлива вільна ринкова економіка, тобто –  капіталізм?! Нама! Вся сучасна економіка України пов'язана феодальними повинностями-поборами з низу до гори скрізь в усіх регіонах нашої держави. Капіталізм у нас ще тільки, як потрібна необхідність, маячить попереду, але називати економічне минуле і сучасне України капіталізмом –  це є або тупістю, або то є підступна комуністична брехня найвищого рівня. Всі розумні люди чудово свідомі того, що всі наші сучасні злигодні беруть свій початок у нерозумному достатку часів «застою» в СРСР, коли проживали-транжирили економічне майбутнє заради достатку сьогодення, що і спричинило розвал держави. Так само і зараз накопичені державні борги України вже обумовлюють і обмежують достаток майбутнього української нації, тобто наших дітей та онуків, яким треба буде ці всі борги повертати! Але як нам без значних запозичень утримувати величезну кількість соціальних пільг та інших субсідарних виплат в державі? Неможливо, тому що пільги давно втратили у нас головну свою  функцію допомоги нужденним. В Україні давно значну частина пільг отримують ті, хто є заможними! Зачасту завдяки саме тим пільгам і стають заможними! Не завдяки праці, як би це мало бути за нормальної ринкової економіки, а завдяки соціальному паразитизму! Причому наш соціум є схибленим психічно «совковим» минулим, тому що наявність пільг багато людей вважають за честь! Бути державним паразитом, соціальним утриманцем –  і то є честь!? Жахливо! Честь має бути у намаганні жити незалежним, самодостатнім і не жебрати й не красти з чужих кишень, а мати свій заслужений достаток і ще іншим допомагати –  ось що є справжня честь!
За що я люблю Галичину і Львів зокрема, так за оте бажання мати справжню честь і бути дійсно панами. Тому тут дуже легко визначити корінного мешканця від навезених «совків», що не є обов'язково москалями, але ці останні на сто відсотків пишаються своєю пільгою і з гордістю в голосі заявляють для всіх присутніх, сідаючи в громадський транспорт: «Посвідчення!!!». Місцеві галичани говорять це дуже стишено, виключно для водія і щоб не почули інші пасажири, а затим часто додають гривню, щоб не їхати зовсім задурно, як якась рагульня.
Не секрет, що найбільші пільги отримують державні службовці, силовики та депутати, а вже потім інші верстви, причому найменше отримує пільг власне найчисельніші безпосередні виробники державного достатку – робітники і селяни. На жаль, вони і найбільш байдужі до скасування подібної псевдо-соціалістичної системи пільг та державних субсидій на противагу тій зграї, яка ними користається. І тут важко щось зарадити, тому що люди праці думають переважно про працю і свій заробіток, але мало цікавляться підступністю надання пільг за їх рахунок, бо то все хитро приховано соціальними паразитами при владі.
За тим і кажу, що влада – не вада, якщо влада існує не заради себе самої, а виробляє правдивий управлінських продукт. Коли влада реально працює на спільне суспільне добро, звідки дістає свою заслужену частку, а не загрібає все-все добро виключно під себе, неначе курка, що порпається в смітті. Для цього потрібно найперше, щоб держава не була отою купою сміття: не була зібранням добросовісних працьовитих дурнів і розумних підступних паразитів, а була спільнотою, де кожен має те, що сам заробив і з того живе. Тільки так!
Можна багато описувати проектів вдосконалення влади і це потрібно робити, але для початку варто просто позбутись брехні, навіяних псевдо-соціальних стереотипів і найперше, що пільга – то є честь. Соціальний паразитизм не може бути честю! Ось що потрібно всім зрозуміти чітко і однозначно. Всяка соціальна допомога повинна бути чітко індивідуалізована, а не узагальнено-групова.
Я вже писав у статті «З народу до народу», що держава не є продуцентом всезагального добра і щастя, не є держава виробником достатку, а все, що комусь дається від імені держави – все це від імені держави у когось було забрано. Простіше кажучи: якщо хтось користується чужим добром, то навіть якщо він не відбирав його особисто, – він все одно є злодієм. Однозначно злодієм! Порядна людина користається тільки власним добром: заробленим, зробленим, купленим за свої гроші тощо. Допоки цього не усвідомить переважна кількість людей – доти у нас в країні не буде порядку і достатку як в цілому, так і в кожного добропорядного трудівника поокремо.  

Богдан Гордасевич

Тут меня сегодня упрекнули,что мол чернухи много пишу а она бля сбывается.Есть такое.Перечитал и подумал:наступает время практиков,если кто не понял,посмотрите что в стране происходит.Мне посоветовали написать светлое и доброе.Попробую,но пока не вышло.Вчера школьники перегородили улицу полосой свечек по невинноубиенным в Одессе.Скорбим.Власть по трупам карабкается к выборам,им похер какой ценой.Военная истерия и путинские шпионы отодвинули кровавый 1937й на задний план.Навсегда.

 Теперь смотрим на бойцов за режим:"Беркута" нет и о том скулят уже."Альфа"не успевает менять подгузники и тихо саботирует или чаще врёт об успехах.Ложь утраивают сми.Но путчисты тихо охреневают от этой импотенции.А бойцы бояться суда народного!Не опора.

 Нацгвардия из опущенных рещимов ВВшников и разбавленная самооборонавцами и правосеками аморфна,да растекается в штанах при каждом реальном боестолкновении.Жить хотят срочники ВВ.

Менты толерантны и пугливы и сторонятся всего,что нарушит их покой.Да незадача:прикрывали птенцов коломойского 2го мая,да народ прознал.Сейчас время им для раздумий.Но ментовские страдания не рвут сердце мне,пусть сами решат,это их выбор.Но они чётко показали:наше дело сторона!

Охранка(сбу) ловит шпионов и диверсантов,и ещё всех,кто имеет своё мнение.Наливайченко сломал ей хребет давно,а теперь ищет виноватых.Почему в зеркало не смотрит?Посмотрел бы,увидел и арестовал!

А теперь намеренно я опускаю ещё одну опору;армию.Про мобилизованных я писал,а теперь пастор(правда намедни депутат ВР сказал про другую его кликуху,используемую внутри этих стен)обьявил ещё одну мобилизацию;http://www.rbc.ua/rus/news/politics/turchinov-podpisal-ukaz-o-chastichnoy-mobilizatsii-06052014194700

Мне бы его курево!Так не дают!Наша чадская трава-жалкое подобие того,что подают в АП.Армия не переварила 40 тысяч партизан,не получила денег и хренеет своей жизнью.Суки контрактники не хотят умирать.Срочники тоже.Возобновили призыв,чтоб глупыми патриотичными трупами 18тилетних завалить блокпосты Словянска.

Этим платить не надо.Партизаны 40 и более лет воевать могут,но понимают в кого надо стрелять,потому пусть гниют в палатках.Патриотизм и очередь в военкоматах не виден.

Власть пошукала и нашла выход:отморозки за деньги и не малые идут в правосеки и карательные батальоны.Их укрепляют иностранцами.Выстрелить внезапно они могут,воевать нет.Поэтому эскадроны смерти колесят по Украине и выбивают инакомыслящих.Террор-последняя надежда путчистов.В Одессе им на время удалось загнать всех под лавки,но швайка пролезет в щель между её досками.Тут им просто не будет.

 Власть нашла свою опору в бандитах и убийцах.Мы испугаемся?

світлина з антивоєнного мітингу в Москві

 13.03.14

Деятели культуры выступили с антивоенным заявлением

Более ста российских деятелей культуры, правозащитников, политологов, экономистов и ученых призвали инициировать проведение «Конгресса интеллигенции "Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма"».

Заявление, а также обращение инициативной группы по проведению Конгресса, опубликованы на сайте «Новой газеты».

Антивоенное заявление российской интеллигенции

Не первый раз в русской истории людей, не согласных с агрессивной имперской политикой государства, объявляют пораженцами и врагами народа. Не первый раз верноподданничество ценится выше гражданской позиции. События в Крыму стремительно развиваются и чреваты если не кровопролитием, то позором для России и бедами для народов двух стран. Надежды остановить происходящее  доводами разума становится все меньше. Но тем стыднее молчать и пассивно стоять в стороне. Мы, не называющие себя «деятелями» культуры или науки, а просто российские интеллигенты, работающие каждый в своей области, заявляем:
Мы против вторжения на территорию другого государства.
Мы против войны с Украиной и вражды с мировым сообществом.
Мы солидарны со всеми, кто не прогибается и не поддается лжи.

    Людмила Улицкая, писатель
    Сергей Гандлевский, поэт 
    Григорий Чхартишвили, писатель
    Юрий Шевчук, музыкант
    Владимир Мирзоев, режиссер
    Ольга Седакова, поэт
    Андрей Смирнов, кинорежиссер
    Ирина Прохорова, издатель, общественный деятель
    Андрей Звягинцев, кинорежиссер
    Вероника Долина, литератор
    Дмитрий Травин, экономист
    Олег Дорман, кинорежиссер
    Михаил Гельфанд, биолог
    Дмитрий Крымов, режиссер
    Валерий Гаркалин, актер
    Юрий Рыжов, академик РАН
    Алексей Симонов,  писатель, кинорежиссёр, правозащитник
    Оксана Мысина, актриса
    Александр Архангельский, писатель
    Борис Дубин, социолог, публицист, переводчик
    Сергей Неклюдов, фольклорист, востоковед
    Евгений Асс, архитектор
    Наталья Иванова, литературовед, критик, публицист
    Юрий Богомолов, кинокритик
    Андрей Цатурян, биофизик
    Мариэтта Чудакова, писатель, историк литературы
    Лев Рубинштейн, поэт, публицист,  эссеист
    Сергей Пархоменко, журналист, издатель
    Аскольд Иванчик, историк, член-корреспондент  РАН
    Арсений Рогинский, историк, правозащитник, общественный деятель
    Александр Иличевский, писатель
    Ольга Кучкина, писатель, журналист
    Ирина Петровская, журналист
    Наталья Мавлевич, переводчик
    Виталий Манский, кинодокументалист
    Борис Штерн, физик
    Алексей Оскольский, биолог
    Павел Чеботарев, математик-прикладник
    Евгений Сидоров, критик, литературовед, общественный деятель
    Алексей Девотченко, актер
    Тамара Эйдельман, заслуженный учитель РФ
    Михаил Ямпольский, философ, культуролог
    Андрей Десницкий, библеист
    Сергей Стратановский, поэт
    Нина Катерли, писатель
    Илья Штемлер,  писатель
    Ирина Левинская, историк
    Наталия Соколовская, писатель
    Елена Чижова, писатель
    Андрей Бондаренко, художник, дизайнер
    Валерий Николаев, переводчик
    Ирина Ясина, журналист,
    Павел Финн, кинодраматург
    Евгений Ермолин, литературный критик
    Ирина Стаф, филолог, переводчик
    Ирина Левонтина, лингвист
    Анатолий Голубовский, историк, социолог
    Виктор Матизен, кинокритик
    Мария Степанова, поэт
    Глеб Морев, журналист, филолог
    Антон Носик,  создатель lenta.ru и gazeta.ru
    Варвара Горностаева, издатель
    Илья Кукулин, филолог, историк культуры
    Мария Рыбакова, писатель
    Ксения Ларина, журналист
    Антон Долин, кинокритик
    Сергей Зенкин, филолог, историк идей, переводчик
    Лариса Миллер, поэт
    Никита Соколов, историк
    Алла Шевелкина, журналист
    Ирина  Седакова, филолог
    Тихон Дзядко, журналист
    Елена Дьякова, журналист
    Галина Ельшевская, искусствовед
    Евгений Лунгин, режиссер
    Михаил Рудницкий, переводчик, критик
    Наталья Громова, историк литературы, писатель
    Марк Липовецкий, литературовед, критик
    Михаил Давыдов, историк
    Константин Азадовский, историк культуры
    Дина Магомедова, филолог
    Михаил Яснов, поэт, переводчик
    Алексей Моторов, писатель
    Наталья Нусинова, киновед, писатель
    Евгений Солонович, переводчик
    Ирина Балахонова, издатель
    Ольга Варшавер, поэт, переводчик
    Денис Драгунский, писатель, журналист
    Мария Майофис, историк культуры
    Елена Гуревич, филолог
    Петр Аркадьев, филолог
    Максим Осипов, врач, писатель
    Михаил Кричман, кинооператор
    Илья Овчинников, музыкальный критик
    Людмила Телень, журналист
    Михаил Шевелев, журналист
    Вера Мильчина, переводчик, историк литературы
    Борис Кац, музыковед
    Виктор Прасолов, математик
    Элеонора Соколова, историк театра
    Анна Наринская, журналист
    Владимир Новохатко, литератор, редактор
    Федор Успенский,  филолог, заместитель директора Института славяноведения РАН.
    Григорий Кружков, поэт, переводчик
    Марк Певзнер, психолог
    Арина Бородина, журналист
    Татьяна Щербина, поэт, эссеист
    Михаил Калужский, журналист, театральный куратор
    Елена Якович,  кинодокументалист
    Леонид Бахнов, литератор
    Виктория Ивлева, журналист, фотограф
    Наталья Перова, редактор, издатель
    Александр Бадхен, психотерапевт
    Ася Штейн, преподаватель
    Анатолий Журавлёв, филолог
    Марина Вишневецкая, прозаик, сценарист
    Екатерина Поспелова, оперный режиссер
    Марина Бородицкая, поэт, переводчик
    Наталья Тумашкова, психолог
    Елена Горбова, лингвист
    Савва Михеев, историк
    Глеб Лозинский, психолог
    Роман  Кривко, филолог
    Елена Новикова, психолог,  предприниматель
    Ксения Старосельская, переводчик
    Анна Варга, психолог
    Алексей Иванов, геолог
    Давид Шустерман, консультант по управлению
    Семен Шешенин, младший научный сотрудник Института языкознания РАН
    Антон Тунин, внештатный сотрудник Института Славяноведения РАН
    Ольга Дробот, переводчик
    Мария Соловейчик, психолог
    Ирина Головинская, журналист.

Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма»

Наша страна оказалась ввергнутой в опаснейшую авантюру. Под лозунгом «Защитим русских в Крыму, а также всех украинцев от новой нелегитимной фашистской власти в Украине!» уже произошла фактическая аннексия Крыма. Грубо нарушено международное право, разрушены принципы европейской безопасности и стабильности. Россия стремительно скатывается к новой холодной войне с Западом, тяжелейшие последствия которой невозможно предсказать.
Во всех государственных СМИ России льются безудержные потоки лжи и дезинформации, а также развернута оглушительная пропагандистская кампания против всех, кто пытается поставить под сомнение правомерность действий властей, указать на их пагубные последствия для страны, для народа. Все несогласные огульно шельмуются, называются «пятой колонной» и «фашистами». А несогласных немало. Достаточно почитать неподцензурные СМИ или многочисленные суждения в социальных сетях, чтобы увидеть, что политологи, экономисты, люди, профессионально занимающиеся внешней политикой, да и просто люди, сколько-нибудь наделенные общественной чуткостью, предупреждают, что на Россию надвигается настоящая катастрофа — экономическая, политическая, гуманитарная.
С антивоенными заявлениями выступили писатели Русского ПЕН-центра, Правозащитный совет, объединяющий руководителей наиболее известных правозащитных организаций,кинематографисты, ученые, экологи, звезды русского рока (Гребенщиков, Макаревич, Шевчук, Бутусов) и многие, многие другие.
Мнение интеллигенции, не согласной с политикой, проводимой властями в создавшейся ситуации, должно быть выражено более четко и звучно. А для этого необходимо уже в ближайшие дни провести Конгресс российской интеллигенции с приглашением представителей украинской интеллигенции. На Конгрессе мы не только обсудим сложившееся положение и выскажем свое отношение к происходящим событиям, но и попытаемся найти пути выхода из ситуации, лишающей нашу страну перспектив сколько-нибудь достойной жизни в обозримом будущем...
Такой Конгресс может и должен среди прочего выдвинуть требование прекратить нагнетание пропагандистской истерии, прекратить шельмование несогласных.
Мы приглашаем присоединиться к нам всех, кто поддерживает эту инициативу.

Михаил Агапов, историк, Сибирское отделение РАН;
Константин Азадовский, литературовед;
Николай Александров, литературовед, критик;
Людмила Алексеева, правозащитник, Московская Хельсинкская группа;
Евгений Асс, архитектор;
Лия Ахеджакова, актриса театра и кино, народная артистка России;
Виктор Баженов, фотожурналист;
Ирина Балахонова, издатель;
Гарри Бардин, аниматор;
Павел Бардин, режиссер;
Андрей Битов, писатель;
Юрий Богомолов, киновед, кинокритик, телевизионный критик;
Валерий Борщев, правозащитник;
Алла Босcарт, писатель, публицист;
Дмитрий Быков, писатель, поэт, журналист, кинокритик, сценарист;
Виктор Васильев, академик РАН;
Анатолий Вершик, российский математик, доктор физико-математических наук;
Борис Вишневский, политолог, публицист; Юрий Вдовин, правозащитник, «Гражданский контроль»;
Владимир Войнович, писатель; Сергей Гандлевский, писатель, поэт;
Светлана Ганнушкина, правозащитник, «Гражданское содействие»;
Алла Гербер, писатель;
Наталья Громова, писатель;
Марина Давыдова, главный редактор журнала «ТЕАТР», программный директор Венского фестиваля;
Алексей Девотченко, актер;
Андрей Десницкий, востоковед;
Андрей Дмитриев, писатель, сценарист;
Вероника Долина, поэт, бард;
Борис Дубин, социолог;
Валерий Дымшиц, профессор СПбГУ;
Владимир Еремин, актер, сценарист, продюсер;
Виктор Ерофеев, писатель;
Михаил Ефремов, актер театра и кино, заслуженный артист РФ;
Ольга Ильницкая, писатель, поэт, журналист;
Александр Иличевский, поэт, писатель;
Игорь Иртеньев, поэт;
Елена Камбурова, певица и актриса, народная артистка России;
Нина Катерли, писатель, журналист;
Елена Кацюба, поэт;
Константин Кедров, поэт, литературный критик;
Сергей Ковалев, правозащитник, «Институт прав человека»;
Дмитрий Крымов, художник, сценограф, режиссер;
Татьяна Лазарева, тележурналист;
Ирина Левинская, историк;
Валерий Лонской, кинорежиссер, сценарист, писатель;
Самуил Лурье, писатель;
Дина Магомедова, филолог;
Андрей Макаревич, рок-музыкант, поэт, певец, композитор;
Лариса Миллер, поэт, писатель;
Владимир Мирзоев, режиссер театра и кино, сценограф;
Оксана Мысина, актриса, режиссер, рок-певица;
Сергей Неклюдов, фольклорист, востоковед;
Андрей Пелипенко, доктор философских наук, профессор;
Андрей Пионтковский, политолог, журналист;
Лев Пономарёв, правозащитник, Движение «За права человека»;
Ирина Прохорова, издатель, культуролог;
Лев Прыгунов, актер театра и кино, народный артист России;
Марк Розовский, драматург, композитор, народный артист России;
Эльдар Рязанов, кинорежиссер, сценарист, актер, драматург, писатель;
Юрий Ряшенцев, поэт, писатель, сценарист;
Юрий Самодуров, правозащитник;
Георгий Сатаров, политолог;
Ольга Седакова, поэт, писатель, филолог;
Евгений Сидоров, литературовед;
Алексей Симонов, правозащитник, писатель, кинорежиссер;
Ант Скаландис, писатель;
Андрей Смирнов, актер театра и кино, режиссер, сценарист, драматург, народный артист России;
Наталия Соколовская, писатель;
Сергей Стратановский, поэт;
Лев Тимофеев, писатель;
Варвара Турова, музыкант, продюсер;
Людмила Улицкая, писатель;
Сергей Устинов, писатель;
Наталья Фатеева, актриса театра и кино;
Сергей Филатов, государственный и общественный деятель;
Александр Филиппенко, народный артист России;
Борис Фрезинский, литератор;
Валерий Харченко, кинорежиссер, заслуженный деятель искусств РФ;
Евгений Цымбал, кинорежиссер, историк, сценарист;
Елена Чижова, писатель;
Григорий Чхартишвили, писатель, литературовед, историк;
Адольф Шапиро, режиссер;
Виктор Шендерович, писатель, журналист, теле-, радиоведущий;
Никита Шкловский, врач; Алексей Яблоков, член-корреспондент РАН;
Игорь Яковенко, доктор философских наук, профессор;
Елена Якович, сценарист, режиссер;
Ирина Ясина, экономист, публицист, правозащитник;
Игорь Ясулович, актер театра и кино, народный артист России

Ранее Министерство культуры опубликовало открытое письмо, в котором российские деятели культуры выступили в поддержку политики президента Владимира Путина на Украине. Подписи под ним поставили более 300 человек, включая актеров и режиссеров Павла Лунгина, Сергея Безрукова, Олега Табакова, Василия Ланового, Алексея Баталова, Федора Бондарчука, певцов Олега Газманова, Николая Расторгуева, Льва Лещенко, скульптора Зураба Церетели и других (заслужених задолизів список увест тут
http://mkrf.ru/press-tsentr/novosti/ministerstvo/deyateli-kultury-rossii-v-podderzhku-pozitsii-prezidenta-po-ukraine-i-krymu)
http://www.snob.ru/selected/entry/73553

Александр Исаевич Солженицын

ЖИТЬ НЕ ПО ЛЖИ!


Когда-то мы не смели и шёпотом шелестеть.  Теперь вот пишем и
читаем Самиздат, а уж друг другу-то, сойдясь в курилках  НИИ, от души
нажалуемся:  чего  только  они  не  накуролесят,  куда  только  не  тянут  нас!
И ненужное  космическое  хвастовство  при  разорении  и  бедности  дома;  и
укрепление дальних диких  режимов; и разжигание гражданских  войн; и
безрассудно вырастили Мао Цзе-дуна (на наши средства) —  и нас  же на
него  погонят,  и  придётся  идти,  куда  денешься?  и  судят,  кого  хотят,  и
здоровых загоняют в умалишённые — всё «они», а мы — бессильны.
Уже  до  донышка  доходит,  уже  всеобщая  духовная  гибель  насу-
нулась  на  всех  нас,  и  физическая  вот-вот  запылает  и  сожжёт  и  нас,  и
наших  детей,  —  а  мы  по-прежнему  всё  улыбаемся  трусливо  и  лепечем
косноязычно:
— А чем же мы помешаем? У нас нет сил.
Мы так безнадёжно расчеловечились, что за сегодняшнюю скром-
ную  кормушку  отдадим  все  принципы,  душу  свою,  все  усилия  наших
предков, все возможности для потомков — только бы не расстроить своего
утлого  существования.  Не  осталось  у  нас  ни  твёрдости,  ни  гордости,  ни
сердечного жара. Мы даже всеобщей атомной смерти не боимся, третьей
мировой  войны  не  боимся  (может,  в  щёлочку  спрячемся),  —  мы  только
боимся  шагов  гражданского  мужества!  Нам  только  бы  не  оторваться  от
стада, не сделать шага в одиночку — и вдруг оказаться без белых батонов,
без газовой колонки, без московской прописки.
Уж как долбили нам на политкружках, так в нас и вросло, удобно
жить,  на  весь  век  хорошо:  среда,  социальные  условия,  из  них  не
выскочишь,  бытие  определяет  сознание,  мы-то  при  чём?  мы  ничего  не
можем.
А мы можем — в с ё! — но сами себе лжём, чтобы себя успокоить.
Никакие не «они» во всём виноваты —  м ы   с а м и, только  м ы!
Возразят:  но  ведь  действительно  ничего  не  придумаешь!  Нам
закляпили  рты,  нас  не  слушают,  не  спрашивают.  Как  же  заставить  их
послушать нас?
Переубедить их — невозможно.
Естественно было бы их переизбрать! — но перевыборов не быва-
ет в нашей стране.
На Западе люди знают забастовки, демонстрации протеста, — но
мы слишком забиты, нам это страшно: как это вдруг — отказаться от ра-
боты, как это вдруг — выйти на улицу?
Все  же  другие  роковые  пути,  за  последний  век  отпробованные  в
горькой  русской истории, — тем  более не для нас, и вправду  — не  надо!
Теперь, когда все топоры своего дорубились, когда всё посеянное взошло,
— видно нам, как заблудились, как зачадились те молодые, самонадеян-
ные, кто думали террором, кровавым восстанием и гражданской  войной
сделать  страну  справедливой  и  счастливой.  Нет,  спасибо,  отцы  просве-
щения!  Теперь-то  знаем  мы,  что  гнусность  методов  распложается  в
гнусности результатов. Наши руки — да будут чистыми!
Так круг — замкнулся? И выхода — действительно нет? И остаётся
нам только бездейственно ждать: вдруг случится что-нибудь  с а м о?
Но  никогда  оно  от  нас  не  отлипнет    с а м о,    если  все мы  все  дни
будем  его  признавать,  прославлять  и  упрочнять,  если  не  оттолкнёмся
хотя б от самой его чувствительной точки.
От — лжи.
Когда  насилие  врывается  в  мирную  людскую  жизнь  —  его  лицо
пылает  от  самоуверенности,  оно  так  и  на  флаге  несёт,  и  кричит:  «Я  —
Насилие!  Разойдись,  расступись  —  раздавлю!»  Но  насилие  быстро  ста-
реет, немного лет — оно уже не уверено в себе, и, чтобы держаться, чтобы
выглядеть  прилично,  —  непременно  вызывает  себе  в  союзники  Ложь.
Ибо:  насилию  нечем  прикрыться,  кроме  лжи,  а  ложь  может  держаться
только насилием. И не каждый день, не на каждое плечо кладёт насилие
свою  тяжёлую  лапу:  оно  требует  от  нас  только  покорности  лжи,
ежедневного участия во лжи — и в этом вся верноподданность.
И  здесь-то  лежит  пренебрегаемый  нами,  самый  простой,  самый
доступный  ключ  к  нашему  освобождению:  личное  неучастие  во  лжи!
Пусть  ложь  всё  покрыла,  пусть  ложь  всем  владеет,  но  в  самом  малом
упрёмся: пусть владеет не через меня!
И это  — прорез  во  мнимом кольце нашего  бездействия! — самый
лёгкий для нас и самый разрушительный для лжи. Ибо когда люди отша-
тываются ото лжи — она просто перестаёт существовать. Как зараза, она
может существовать только на людях.
Не призываемся, не созрели мы идти на площади и громогласить
правду, высказывать вслух, что думаем, — не надо, это страшно. Но хоть
откажемся говорить то, чего не думаем!
Вот  это  и  есть  наш  путь,  самый  лёгкий  и  доступный  при  нашей
проросшей  органической  трусости,  гораздо  легче  (страшно  выговорить)
гражданского неповиновения по Ганди.
Наш путь: ни в чём не поддерживать лжи сознательно! Осознав,
где граница лжи (для каждого она ещё по-разному видна), — отступиться
от этой гангренной границы! Не подклеивать мёртвых косточек и чешуек
Идеологии,  не  сшивать  гнилого  тряпья  —  и  мы  поражены  будем,  как
быстро  и  беспомощно  ложь  опадёт,  и  чему  надлежит  быть  голым  —  то
явится миру голым.
Итак,  через  робость нашу пусть каждый  выберет: остаётся ли он
сознательным  слугою  лжи  (о,  разумеется,  не  по  склонности,  но  для  про-
кормления  семьи,  для  воспитания  детей  в  духе  лжи!),  или  пришла  ему
пора  отряхнуться  честным  человеком,  достойным  уважения  и  детей
своих и современников. И с этого дня он:
— впредь не напишет, не подпишет, не напечатает никаким спо-
собом ни единой фразы, искривляющей, по его мнению, правду;
— такой фразы ни в частной беседе, ни многолюдно не выскажет
ни от себя, ни по шпаргалке, ни в роли агитатора, учителя, воспитателя,
ни по театральной роли;
— живописно,  скульптурно,  фотографически,  технически,  музы-
кально не изобразит, не сопроводит, не протранслирует ни одной ложной
мысли, ни одного искажения истины, которое различает;
— не  приведёт  ни  устно,  ни  письменно  ни  одной  «руководящей»
цитаты из угождения, для страховки, для успеха своей работы, если цити-
руемой мысли не разделяет полностью или она не относится точно сюда;
— не даст принудить себя идти на демонстрацию или митинг, ес-
ли это против его желания и воли; не возьмёт в руки, не подымет транспа-
ранта, лозунга, которого не разделяет полностью;
— не поднимет голосующей руки за предложение, которому не со-
чувствует  искренне;  не  проголосует  ни  явно,  ни  тайно  за  лицо,  которое
считает недостойным или сомнительным;
— не даст загнать себя на собрание, где ожидается принудитель-
ное, искажённое обсуждение вопроса;
— тотчас покинет заседание, собрание, лекцию, спектакль, кино-
сеанс,  как  только  услышит  от  оратора  ложь,  идеологический  вздор  или
беззастенчивую пропаганду;
— не подпишется и не купит в рознице такую газету или журнал,
где информация искажается, первосущные факты скрываются.
Мы  перечислили,  разумеется,  не  все  возможные  и  необходимые
уклонения ото лжи. Но тот, кто станет очищаться, — взором очищенным
легко различит и другие случаи.
Да, на первых порах выйдет не равно. Кому-то на время лишиться
работы.  Молодым,  желающим  жить  по  правде,  это  очень  осложнит  их
молодую жизнь при начале: ведь и отвечаемые уроки набиты ложью, надо
выбирать.  Но  и  ни  для  кого,  кто  хочет  быть  честным,  здесь  не  осталось
лазейки:  никакой  день  никому  из  нас  даже  в  самых  безопасных
технических  науках  не  обминуть  хоть  одного  из  названных  шагов  —  в
сторону  правды  или  в  сторону  лжи;  в  сторону  духовной  независимости
или  духовного  лакейства.  И  тот,  у  кого  недостанет  смелости  даже  на
защиту своей души, — пусть не гордится своими передовыми взглядами,
не кичится, что он академик или народный артист, заслуженный деятель
или генерал, — так пусть и скажет себе: я — быдло и трус, мне лишь бы
сытно и тепло.
Даже  этот  путь  —  самый  умеренный  изо  всех  путей  сопротивле-
ния  —  для  засидевшихся  нас  будет  нелёгок.  Но  насколько  же  легче
самосожжения  или  даже  голодовки:  пламя  не  охватит  твоего  туловища,
глаза  не  лопнут  от  жара,  и  чёрный-то  хлеб  с  чистой  водою  всегда  най-
дётся для твоей семьи.
Преданный  нами,  обманутый  нами  великий  народ  Европы  —
чехословацкий  —  неужели  не  показал  нам,  как  даже  против  танков
выстаивает незащищенная грудь, если в ней достойное сердце?
Это  будет  нелёгкий  путь?  —  но  самый  лёгкий  из  возможных.
Нелёгкий выбор для тела, — но  единственный для души. Нелёгкий путь,
— однако есть уже у нас люди, даже десятки их, кто годами выдерживает
все эти пункты, живёт по правде.
Итак: не первыми вступить на этот путь, а — присоединиться! Тем
легче и тем короче окажется всем нам этот путь, чем дружнее, чем гуще
мы на него вступим! Будут нас тысячи — и не управятся ни с кем ничего
поделать. Станут нас десятки тысяч — и мы не узнаем нашей страны!
Если  ж  мы  струсим,  то  довольно  жаловаться,  что  кто-то  нам  не
даёт  дышать  —  это  мы  сами  себе  не  даём!  Пригнёмся  ещё,  подождём,  а
наши  братья  биологи  помогут  приблизить  чтение  наших  мыслей  и
переделку наших генов.
Если и в   э т о м  мы струсим, то мы — ничтожны, безнадёжны, и
это к нам пушкинское презрение:
К чему стадам дары свободы?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
 
12 февраля 1974

Русь поведет за собою весь мир - земное человечество, взяв под свое крыло! И это не будет "унизительно", ни для одного, из народов! Потому что никто иной так четко не осознает, как стоявший у Истоков земного Человечества, что планета Земля - наш общий Дом; что

[ Читать дальше ]