Це у даному разі Латвія. МЗС Латвії оголосило персонами нон-грата двох істориків з Росії — на підставі висновку про те, що їхні дії шкодять Латвії та її громадянам. Також істориків внесли у перелік осіб, в’їзд яких у Шенгенську зону небажаний.
http://www.glavred.info/archive/2012/03/03/095720-18.html
Один із них планував в кінці березня прибути до Латвії з виставкою «Угнанное детство: судьбы детей, угнанных на территорию Латвии, 1943-1944 годы». Це повний аналог всіх отих наших українофобських виставок про Волинську різню, приїздів і лекцій усіляких Ескіних чи як їх там — різноманітних українофобів з Росії, Польщі, Ізраїлю, а також наших власних регіонівських посіпак, які беруть гроші за те, щоб посварити Україну з Європою. Останнім був гість з Німеччини, Россолінський-Лібе, який 29 і 1-го мав читати українофобські лекції про УПА і Бандеру. 1 березня під час лекції у посольстві ФРН його непогано пропікетували свободівці. З 29-м вийшло ще цікавіше. Лекція планувалася у Могилянці, але її перенесли у Торгову палату, причому дозволили вхід лише по паспортах, а фото- і відеозйомку дозволили проводити лише організаторам. Тобто — відсікли журналістів, а також потрапляння в Інтернет матеріалів про ексцеси, якби такі відбулися. Відреагувавши на звернення «свободівців» (а також, певно, не бажаючи тих самих ексцесів), керівництво Торгово-промислової палати відмовило українофобу у наданні приміщення. Наскільки я розумію, лекція відбулася лише у посольстві, в закритому режимі. Хоча й сам факт, що таке от пустили до посольства, багато каже про ставлення Німеччини до України.У кожного народу є свої герої-символи. Як правило, це герої визвольної боротьби. Де визвольна боротьба — там неминучий якийсь відсоток звірств, з обох боків. Але чи може приїхати, приміром, український історик до Італії із лекціями про звірства Гарібальді? Це ж будуть анти-італійські акції, всі це так і зрозуміють і чемно вкажуть гостю на двері — і з Італії, і з усієї Шенгенської зони. А ми не вказуємо — ні Ескіну, ні Россолінському-Лібе, ні Кадирову. А потім ще дивуємося, що іноземні посли читають нам нотації.
Олена Білозерська.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Международный скандал разгорается вокруг публикации в "Новой тернопольской газете", где на первой полосе напечатали обидный для темнокожих и арабов материал.
Африканцев издание изобразило в коллаже в виде обезьян, обнимающих блондинок, на фоне группы темнокожих, пьющих пиво, с заголовком "Біля "Орнави" (местный торговый центр. — Ред.) лилася "чорна" кров" и подзаголовком "Араби з неграми билися за наших курвів". В статье рассказывается о драке между студентами из африканских и арабских стран из-за тернополянки. Тон и лексика публикации, некорректные как к темнокожим, так и к нашим женщинам, шокировали не только тернополян. О статье уже узнали за границей, и теперь Украину обвиняют в откровенном расизме и ксенофобии.
Французский сайт The Observers процитировал скандальную статью и взял комментарий у студента-конголезца Бекса Лава, который четвертый год учится в тернопольском университете имени Ивана Пулюя. По словам африканца, в коллаже на заднем плане изображены его земляки-сокурсники, которые не имеют отношения к инциденту под "Орнавой" и без понятия, как их фото, сделанное задолго до конфликта, могло попасть в газету. Лава жалуется, что украинские студенты теперь смеются над его друзьями. Конголезец признается, что над темнокожими в Украине издеваются.
Автор статьи в тернопольской газете не указан. Помимо обидного коллажа и заголовка, вся публикация выдержана в расистском стиле. Студентов из Африки называют "черным нашествием", которое несет "обострение криминогенной ситуации, всплеск проституции и неизвестные болезни". Редактор "Новой тернопольской газеты" (она — в тройке самых популярных в Тернополе) Николай Мартынчук заявил, что не считает статью обидной и не видит в ней нарушения журналистских стандартов и этики: "Мы не говорили, что африканцы и арабы люди низшей расы. Но если они здесь учатся, то должны уважать наши законы и традиции, а они часто нарушают их". Стиль статьи главред считает нормальным, а неприличное слово "курва" — нормативным: "Его даже Иван Франко употреблял". Тем временем комментарии, которые оставляют иностранцы под статьей на французском сайте, очень нелицеприятные для нашей страны. Пи Кофи замечает, что уровень цивилизованности Украины оказался ниже африканских стран. А Энтони Кук советует иностранцам устроить бойкот Украине и не ехать сюда.
На тернопольских интернет-форумах обсуждают скандал с обидной публикацией. Большинство тернополян возмущены, как мог появиться такой материал. "Позорная шокирующая статья. И не только потому, что африканцев сравнили с обезьянами, а всех иностранных студентов назвали сексуальными извращенцами. Задели и девушек-украинок, мол, с чернокожими могли связаться только барышни легкого поведения", — негодует тернополянка Елена.
Горожане призывают не покупать газету, напечатавшую расистскую статью, а темнокожим студентам с фото предлагают подать в суд.
Президент РФ Дмитрий Медведев провел в четверг совещание по вопросам жизни студентов в Российском университете дружбы народов. Медведев подчеркнул, что проблема, поднятая на совещании, очень сложная.
"В чем-то это может быть даже сложнее, чем наладить учебный процесс", - заметил он. "Поэтому я желаю министру образования в этом успехов", - обратился он к Фурсенко.
"И желаю вам, чтобы студенты к вам относились добрее, не как к министру образования Украины, который получил по физиономии от девушки букетом", - с улыбкой добавил президент.
"Может быть, он вызвал особо добрые чувства у нее, и она не смогла ничего с собой сделать?" - предположил глава российского государства.
Студентка Национального университета "Киево-Могилянская академия" ударила министра образования Дмитрия Табачника букетом цветов во время Форума министров образования европейских стран, который проходит в четверг в Киеве.
Юрій Макаров
| Законопроект № 9073 імені Колесніченка/Ківалова спрямований проти повернення української мови не лише в обіг держустанов, а й у побут, у свідомість |
«Український тиждень» |
Припустімо, я міг помилитися. Англійською це називається wishful thinking, а простіше – приймати бажане за дійсне. А потім кілька моїх знайомих, які в різний час поїхали з України (хто до Петербурга, хто до Праги, а хто й до Сієттла) під час екскурсії на рідну землю синхронно, не домовляючись, зазначили: в Києві побільшало української. Під час спілкування в побуті до тебе дедалі частіше звертаються саме нею.
Після таких спостережень я почав фіксувати мовні контакти більш-менш «науково». Зрозуміло, де вони можуть відбуватися в типового городянина: в супермаркеті, в банку, на заправці, в магазині спорттоварів, у аптеці... Ось мій власний баланс за минулий тиждень: 17/33 на користь російської. Судячи з артикуляції, звертаються до тебе мовою Котляревського й Шевченка не вихідці з Галичини чи Волині, а звичайнісінькі уродженці Києва та Київщини.
34%… Комусь це може здатися поразкою державної мови, а я вважаю навпаки. Українською в столиці активно не користувались ані 20, ані 10 років тому. Днями Євген Сверстюк в ефірі «5 каналу» розповідав про свою давню суперечку з товаришем по правозахисному руху Леонідом Плющем. Це сталося на початку 1970-х: Плющ, звичайний радянський киянин, запитав Сверстюка, в чому той вбачає утиски українців. Пан Євген запропонував другові простий тест: цілий день, від ранку до вечора спілкуватися на роботі й на вулиці лише українською. На вечір Леонід прийшов і покаявся, що недооцінював проблему.
У тім-то й річ, що буквально донедавна використання рідної мови для українця (принаймні на схід від кордону 1939 року) було ознакою або лузерства, або виклику – якщо не йшлося про вузьке коло придворної творчої інтелігенції, парадну резервацію для демонстрування невідомо кому.
Послідовно українськомовного українця автоматично вважали небезпечним: його підозрювали в «буржуазному націоналізмі», й не було в нашій квітучій республіці страшнішої підозри, хіба що в «сіонізмі». Аби розвіяти цю тінь неблагонадійності, він будь-що мав доводити свою лояльність режимові. Той, хто цього не робив, наражався на суттєвий дискомфорт і, як мінімум, реальні обмеження в самореалізації. Тому перехід на російську означав переміщення до зони психологічного комфорту й безпеки, й не нам докоряти тим, хто на цей компроміс ішов, свідомо чи несвідомо. Нині поступове повернення до природної мовної поведінки означає повернення до себе. Можливо, ми є свідками лише початку тривалого процесу. Це не питання філології, це питання гідності.
Автора цих рядків важко запідозрити в примітивному етнічному націоналізмі, яким лякають дітей, через очевидні обставини: моє російське коріння, моя рідна російська мова, моє виховання тощо, яких я ніяк не маю наміру позбавлятися. Але саме як росіянин я змалку відчував незручність і особисту провину. Мені здавалося принизливим користуватися перевагами представника спільноти, яка асоціювалася із, назвімо речі своїми іменами, колоніальною адміністрацією. Сьогодні, як уже на те, я вважаю обов’язком справжнього російського інтелігента не захищати права російськомовних, яким поки що геть ніщо не загрожує, крім необхідності хоч якось рахуватися з інтересами й почуттями своїх українськомовних співвітчизників, а дбати про подальше виправлення несправедливості.
Кілька тижнів тому я написав, що нинішня влада не здійснює цілеспрямованої русифікації. Я був неправий. Точніше, так: я мав на увазі, що регіонали не виробили ніякої комплексної, послідовної політики як системи цінностей, стратегій і пріоритетів. Серед них є носії не те, що різних, а кардинально протилежних уявлень про ідеологічну обгортку своїх матеріальних інтересів. Важко зрозуміти, що може об’єднувати Герман і Табачника, Чепак і Калашнікова. Але природа не терпить порожнечі, політики без політики не буває, і, як наслідок внутрішньої конкуренції та перетягування ковдри, ця сила маніфестує країні то один, то інший свій профіль.
Законопроект № 9073 імені Колесніченка/Ківалова «Про засади державної мовної політики» спрямований, вочевидь, проти повернення української мови не лише в обіг держустанов, а й у побут, у свідомість. Інтенції зрозумілі: на тлі банкрутства на інших напрямках бодай чимось порадувати свого виборця – інтелігентного, толерантного… Слухайте, раптом це й не так погано? Хай боротьба проти української мови й української свідомості асоціюється саме з цими чарівними обличчями, їхніми манерами, їхніми успіхами на економічному й соціальному фронті! Може, хай уже дискредитують себе до кінця – разом зі своєю українофобією?
Мовне питання, чи існує воно? На мою думку це видумка, брехня! Якесь там колесніченко, з вічною єхидною посмішкою заявило – що, примусове вивчення української мови знижує інтелект до 60%! То не вчіть шановний! Тим паче, в своєму убогому житті босяка ви мабуть ні коли не читали, не розмовляли, та й не спробували вивчити українську мову! Чому? Не тому що вона вам не потрібна, тому що, інтелект і без цього вивчення у вас нижче 60%! Тому що який у нас не президент, але він і той розмовляє українською, навіть убогий до жаху Азаров, не може , але на сміх всім старається розмовляти (якщо це можливо так назвати).
Насильна українізація! Вам не смішно шановний? Та в любому книжковому магазині 90% книг на російській (але ви там не буваєте). Українізація на Україні, то це хіба не природно, ми ж живемо не в Росії, не в Колумбії, то що тут дивного! Якщо народу України 70 років вбивали в голову що мова старшого брата має бути головною, а тепер старший брат нехай розмовляє на своїй мові, а ми будемо розмовляти на мові наших батьків, дідів. Ми маємо свою культуру, свої звичаї, свою мову! Ви робите ці заяви виключно для того, щоб стравити та посіяти смуту між людьми однієї країни, але для нас не має значення на якій ми мові спілкуємось, ми всі громадяни однієї країни. Ми товаришуємо не зважаючи з якої хто області і на які мові ми розмовляємо! Я пишаюсь тим, що можу вільно розмовляти українською мовою, вільно спілкуюсь російською, та читаю книги на двох мовах, і таких як я більшість в нашій країні! Тому інтелект у нас на 60% вище чим у вас.
У вас є прихильники, наприклад наш колега по сайту Александр58, звичайно, не всі люди мають такий рівень розвитку щоб вивчити дві мови, мені вас шкода.
У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.
Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.
Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.
Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.
Завантажити матеріали ТУТ :
Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі
Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.
Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.
Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...
Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...
