хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «твоя україна»

10 фактов об Украине во Второй мировой.

10 фактов о Украину во Второй мировой или уроки для потомков
Во Второй мировой войне погиб каждый четвертый украинец.
 

1. Для украинцев война началась в марте 1938г., когда в результате Мюнхенского сговора, дружеские Германии венгерские войска оружием захватили новообъявленную Карпатскую Украину, что перед тем была в составе Чехо-Словакии. В боях было потеряно 430 убитыми и больше 400 раненых бойцов Карпатской Украины. Совокупные потери сечевиков, по разным данным, составили от 2 до 6,5 тысяч человек. Это объясняется тем, что большинство из них погибла не в столкновениях с регулярными венгерскими частями, а в результате зачисток и расстрелов пленных. Венгерское население начало охотиться за группами сечевиков и убивать их на месте без суда и следствия. Сечевиков, которые были переданы полякам, тоже расстреливали на месте.

2. В сентябрьской кампании 1939 г. уже 112 тыс украинцев вступили в поединок с войсками диктаторов в составе Войска Польского, 7 834 солдат украинской национальности погибли в боях под польскими флагами, а 16 тыс получили ранения.

3. В Украине Красная армия широко практиковала так называемый "досрочный" призыв юношей 16 - 17 лет, которых без подготовки и часто плохо вооруженных сразу бросали в бой, в результате чего они массово гибли.

4. В целом во Второй мировой войне погиб каждый четвертый украинец. Среди военнослужащих призыва на лето 1941 года уцелели только 3% из общего количества.

5.Общие демографические потери Украины - с убитыми, жертвам концлагерей, депортированными и эвакуированными - составляют не менее 14 млн. человек. С 41,7 миллиона людей, которые жили до войны в УССР, на 1945 год осталось только 27,4 миллиона человек.

6.во время эвакуации с Украины на Восток было забрано около тысячи лучших промышленных предприятий Украины, которые после войны не вернули в родные города. Предприятия, за создание которых украинский народ заплатил собственной кровью (в буквальном смысле этого слова), на протяжении 1930-х гг. стали основой создания военно-промышленного комплекса в восточной части СССР в послевоенные годы.

7.В 1941 г. советская власть при отступлении оставляла "выжженную землю". При эвакуации в Запорожье взорвала Днепрогэс. Об этом не знало ни гражданское население, ни даже вблизи расположенные военные части, значительная часть которых была потоплена водяным валом Днепрогэса. В Днепропетровске было подорвано хлебокомбинат вместе с рабочими. В Одессе, при отступлении Красной армии, затопили приморские кварталы вместе с жителями, а раненых красноармейцев сбросили в море вместе с санитарными машинами. Из Харькова вывезли сотни представителей интеллигенции, чтобы их сжечь в закрытом доме. В Умани живыми замуровали людей в погребе. Таких примеров много. И все это делали не нацисты, а коммунисты, под руководством КПСС, при отступлении.

8.Кореспондент газеты "Saturday Evening Post", посетив в 1945 г. Украину, с ужасом написал: "То, что кое-кто пытается изобразить как "русскую славу", было, прежде всего, украинской войной. Ни одна европейская страна не пострадала больше от глубоких ран, нанесенных своим городам, своей промышленности, сельскому хозяйству, человеческой силе".

9. Вторая мировая война полностью изменила этническое лицо украинского общества. С Украины "исчезли" такие влиятельные ранее национальные меньшинства, как немцы (которые выехали на Восток СССР в 1941, 1944 и 1945 гг.), крымские татары, на протяжении веков были важным фактором истории причерноморского региона, в 1944 году они были депортированы из Крыма в Среднюю Азию, из почти 3 млн. украинских евреев пережили войну 800 тыс. человек (впоследствии 140 тыс. из них выехало в Польшу), из 2,5 млн. поляков к 1950 г. осталось менее 400 тыс. Зато, количество россиян с довоенных 4 млн. выросла за первое послевоенное десятилетие до 7 млн. человек.

10. Украинцы воевали против Германии и в составе других армий и военных частей, в частности, многие из них служили в американской и канадской армии (в последний их насчитывалось 40 тыс.). Они воевали и во французском Движении сопротивления. Тысячи украинцев служил в польской армии генерала Владислава Андерса и принимали участие в военных действиях на британской стороне в Египте, Ливии и Италии. Также западные украинцы составляли 2% состав польской дивизии им. Тадеуша Костюшки и 70% чехословацкой бригады генерала Людвига Свободы.

Русский мир - это очень коварная и подлая зараза.



Этот "мир" несёт в себе только деградацию и разрушение, мир люмпенов, халявщиков и агрессоров.

Украинское общество, как и любой социум многогранно и разнородно. Но в нём есть один принципиальный раскол, подпитываемый раша федерейшн. Общество недвусмысленно расделено на две части. Одна небольшая часть людей, которая поддерживается финансами агентурой ФСБ, симпатизирует русскому миру, его установкам и эстетике во всех её проявлениях. Другая, значительно большая часть, за свободную и независимую Украину, которая де-факто, еще таковой не стала.

Первая, меньшая часть - человеческие ошмётки советского наследия и "засланные казачки" от орды, а вторая часть - цивилизованные люди с европейским мышлением, ориентированные на сильную, процветающую Украину.

Первые - предатели своей страны, которые в условиях аннексии Крыма и войны на востоке пропагандируют русский мир, вторая часть -- те, кто им противостоит и сохраняет украинскую культуру, язык и самобытность.

Первые - провокаторы, хапуги, холуи, дебоширы, самозванцы, засланные агенты, продажные шкуры, вторая часть - люди с понятиями о чести и достоинстве, обладающие самоуважением и смелостью оставаться верными своей стране даже в самые тяжёлые для неё часы.

Этих вторых, ратующих за демократические ценности, деятельных, преданных своей стране не на словах, а в поступках, намного больше.

Русский мир - это очень коварная и подлая зараза, которая будет просачиваться гноем в каждую брешь. Рано или поздно бреши будут заделаны, а всё "русскомирное" закатается в асфальт истории. Этот нецивилизованный мир наследников орды несёт в себе только деградацию и разрушение, мир люмпенов, халявщиков и агрессоров.
Пора отгораживаться от страны Моксель бетонной стеной. Так и будет, потому что украинское общество обладает одной очень важной чертой, оно исторически пропитано духом свободы и не покорилось краснопузым захватчикам ни после голодомора, ни после масштабных репрессий. Свобода будет отвоевана невзирая на продажных президентов, подсунутых рашкой федерейшн и русским миром. Украинцы не рабы, а граждане, которые становятся нацией и за своё будущее будут настойчиво бороться.

Народный депутат Украины Вадим Рабинович -- агент "Жёлудь"

Світлина від Valerii Utionok.


Народный депутат Украины Вадим Рабинович (агент "Жёлудь") за инструкциями ездит в Москву.
За время «братского периода», когда Россия и Украина договорились не проводить одна против другой разведывательно-агентурных мероприятий, Кремль нагло наводнил Украину своей агентурой и активизировал работу местных идейных «полезных идиотов», сторонников "русского мира".
Им в помощь работала агентура, завербованная КГБ еще во времена СССР. Та, кагэбешная агентура, как правило, действовала и продолжает свою подрывную деятельность, особенно в высших эшелонах власти. Вот почему не идут украинские реформы и так долго не удается проукраинским патриотическим силам выступать единым фронтом против кремлевской агрессии и внутренних "подрывников" Украины.
Часть кремлевской агентуры стали действовать почти открыто, исповедуя подрывную стратегию агентурного «гуманизма». И это стало возможным благодаря поддержки президентской власти. Они заняла нишу «борцов» за гуманизм в Украине. Как только украинцы пытаются, в защиту своих национальных интересов, в том числе а языка, предпринять конкретные шаги, тут же на всех каналах ТВ появляется говорящая кремлевская агентура, которая начинает неистово вопить о нарушениях основ гуманизма, демократии, свободы слова и тому подобное.
Совсем не малая часть этой агентуры прописалась в Верховной Раде Украины. Поэтому не случайно, что примерно шесть десятков «народных депутатов» Украины регулярно летают, через Минск, в Москву, для инструктажей и согласования своих подрывных действий по дестабилизации Украины. В ином государстве, они бы долго так не летали, в условиях агрессии против своего государства. Их бы быстро приструнили и отдали под суд за предательство родине, но в украинской власти они сыгрались в монолитный оркестр, исполняющий симфонию "русский мир". Подрывную агентуру необходимо ликвидировать правовым путем, иного выхода просто нет, страна в тупике.
Что делал в Москве «народный депутат» Украины Вадим Рабинович, по совместительству агент ФСБ "Жёлудь"? Он неистово критикует и поучает украинцев уму-разуму. Рабинович, когда-то дважды осужденный за махинации и обман, пытавшийся симулировать сумасшествие, замешанный уже в независимой Украине в куче экономических и политических злоупотреблениях, а теперь нагло пытается насаждать имперскую точку зрения на нашу жизнь. На «112 канале» он ведет передачу «Кто кому Рабинович?», -- так нужно Кремлю -- считать Украину протекторатом Московии. У этого профессионального и неутомимого прокремлевского иуды готовы простые, но обманчивые, ответы на все наши житейские проблемы. Цель у этого политического клоуна одна – отравить своим наглым враньем, как можно больше простых людей, а себе вымостить дорожку до следующих выборов, ибо не во власти Рабинович Кремлю и даром не нужен. Его московские дружки и начальники на всех российских телеканалах называют украинскую власть не иначе как «фашистской», но втихаря путинская власть торгует с дружественной вассальной властью и расширяет свое влияние на Украину, занимаясь экспансией.
Кремлевские агенты, под лозунгами защиты народных интересов (вспомните децентрализацию), стараются протянуть выгодные России политические и экономические решения, дабы затормозить развитие Украины и приватизация сельхозугодий входит в планы Кремля.
Сколько же можно позволять российской пятой колонне в Украине лить воду на кремлевскую имперскую мельницу, работающую на воскрешение агрессивной российской империи?

Московія вкрала історію у Києва, в українців.



05 лютого 2013 року.
     Володимир Білінський у середині 1980-х почав писати книжку "Країна Моксель". У ній, на основі численних фактів, заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Вважає Росію наступницею Золотої Орди — держави, заснованої монголами у XIII ст., що утримувала в залежності більшу частину Русі. Вийшов тритомник "Країна Моксель" та два томи "Москва Ординська".

Із Володимиром Броніславовичем домовляємося зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Він проводить у кабінет директора видавництва.

Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?

— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?

— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. В столиці була поширена думка,  що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже немає. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з них рабство. Вони не мали впливу ідеологічного середовища.

Як викорінювати наші комплекси?

— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Не потрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, що ти ні про що не думай — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистістю не треба було бути. Треба було злитися з масою і не висовуватися.  Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди 1959-го. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планьорці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.

Як ставитеся до російськомовних українців?

— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо відняти придумані історичні міфи, від неї залишиться тільки Московське князівство.  Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.

З чого ви робите висновок, що Росія продовжувач традицій Золотої Орди?

— Там і зараз діють ті ж правила: ти начальник — я дурак. Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, розвалиться на ті держави-ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

В Україні можливий сценарій розпаду?

— Ні. Куди нам валитися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході — ментальність Київської Русі, а на Сході та Півдні — кочова.

— Я б окреслив проблему інакше. На Заході й у Центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому нинішня влада на всі ключові посади тягне донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Однак процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. А чи влада пройшла — залежить від самої влади. Влада з такими президентами, як Янукович думає, що їй краще  з Росією. Якщо рухатимемося на Схід — це лом, кувалда. Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер. Молодь вже вибрала Захід. У моїх рідних Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською. Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж швидко українізується. А минуло 20 років. Зміниться два-три покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?

— Бо імперія прив'язана до української історії і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви?  Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 року Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди.  Тому воліють красти історію у Києва, в українців.

1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки.  У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає.  Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.

"Казаха з мене не вийшло"

     Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. 1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента об'єднання "Казліспромбуд". У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині.  Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку.

"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.

 


День Победы не праздновали первые 20 лет.

219bf61b673d4b8e6fde99f631354236_500x317

День Победы не праздновали первые 20 лет из страха перед реальными ветеранами, которые не считали этот день праздником.

Вы никогда не задумывались, почему советский агитпром 20 лет не праздновал победу над Третьим Рейхом?  9 мая 1946 первая годовщина победы. Парад, ордена, барабаны, воздушные шарики -- НОЛЬ! 1950 год – пятилетие победы -- НОЛЬ! 1955 – 10 лет ВЕЛИКОЙ ПОБЕДЫ -- НОЛЬ! В стране ежегодно с помпой отмечается великая октябрьская революция, годовщина Ленина, 1 мая, Новый год.  Но 9 мая рабы культурно работают на победу коммунизма, на заводах, в колхозах. Нет никаких медалей и почетных знаков в честь годовщины победы, нет никаких объединений и движений фронтовиков. Напротив, генералитет сразу после 1945 года трясут арестами и проверками. Это понятно, ибо основатель репрессивного НКВД сохранился. Ну а агитпром винтик системы. 1960 год. – НОЛЬ! Празднование начинается только в 1965 и фронтовиков-победителей начинают подавать как беспомощных пенсионеров, которым надо “помогать” и уважать. ПОЧЕМУ?

“День Победы” в СССР не праздновали 20 лет из-за страха советской власти перед реальными ветеранами, которые пережили кошмар войны. В 1965 баланс ветеранских сил, настоящих фронтовиков, пропахших порохом, значительно уменьшился, а карательных подразделений, увеличился.  “Девятомай” начали осторожно использовать в целях пропаганды коммуно-фашизма, а далее уже подконтрольный властям “девятомай” превратился просто в помпезные пьяные оргии победобесия (с фронтовыми "100 грамм") для самоутверждения потомков советских фашистов – чинуш НКВД, КПСС и комсомола. Фронтовики использовались как живые музейные экспонаты, пропагандистами как совка, так и постсовка.

А народу врали, что мол первые двадцать лет празднований не было потому, что надо было работать и поднимать страну из руин.  Так это чистая ахинея. Ведь 23 февраля, 7 ноября, 1 мая и другие праздники, СССР праздновал даже во время войны.
Ответ прост -- большевицкого победного захвата в Европе не произошло, как планировалось ВКП (б), Адольф Гитлер их ловко опередил, напав первым и разбив планы Сталина.

Главная причина сдерживания празднования была та, что после войны были мужчины -- реальные ветераны, фронтовые волки, которые "хлебнули" все “прелести” войны и бездарного руководства. Они прошли через огонь, и их дух сломить было уже не так просто, партноменклатуру фронтовики презирали. Им было в 45-м лет 30-40, и больше. Если им напомнить про праздник связанный с войной, в которой погибли миллионы – тебя могли реально убить. Среди этих людей были контуженные, покалеченные и хорошо помнили "заботу Отца всех народов" Сталина и партии о них, как на линии “Вотан”, на форсировании Днепра (где потонуло около трехсот тысяч, в основном украинских новобранцев, с кирпичом вместо оружия), помнили Ржев и Волхов и многое другое. Так вот, как раз, через 20 лет, ряды этих самых ветеранов с ранениями и подорванным здоровьем уже значительно поредели, а остались интенданты, тыловые крысы НКВД-МГБ и особисты СМЕРШа вместе с свежеиспеченными 18-летними зеленоротыми ребятами, что попробовали войну только в конце в 1944 и 1945 годах. Вот тогда и было принято решение праздновать 9 мая.


Оккупированная Одесса в период войны 1942 года.


Фрагменты книги, пережившего оккупацию Анатолия Маляра «Записки одессита».
Об этом умалчивают наследники Золотой Орды.

В 1944 году с приходом «освободителей» одесситы радовались, им не приходило в голову, что они радуются рано. Они, жившие при аккупации румынами, потом при немцах оказались под особым подозрением советских бдительных чекистов, выискивающих «врагов народа». Все это проявилось через несколько дней. Уже на второй день начали работать военкоматы, все отделения МГБ и партийные органы. Сразу же начались аресты, и жить одесситам стало при «освободителях» не менее страшно, чем при немцах. Внезапно появились «черные воронки», которые пугали пацанов… У чекистов было много работы: нужно было опросить всех дворников о поведении жильцов при оккупации, кто, как и где работал. Этих данных было достаточно, чтобы многих одесситов переселить в «отдаленные места», где «отдыхали враги народа». И это были лучшие, самая активная часть общества, которые своим трудом создавали блага.
Появилось столько беспризорных, что они заселили все развалины. Никого не интересовала судьба детей арестованных родителей, их, грязных и оборванных, иногда отправляли в детдома, но меньше их не становилось. Для одесситов, побывавших на оккупированной территории, «освободители» устроили «черные» времена. Почему же советская власть, освободившая Одессу от фашистов, сама стала фашистской и почему у коммунистов вызывало ярость только одно упоминание о жизни города при румынах?
     Ответ на эти и многие другие вопросы найдется, если вернуться к событиям оккупационного периода. Возьмем, к примеру, апрель 1942 г. и попробуем разобраться в событиях, происходивших за два года до освобождения Одессы.
     Поскольку Одесский край был отдан под управление Румынии, германскому союзнику, то на пост мэра Одессы необходимо было найти румына, который свободно говорил бы по-русски плюс отлично знал бы город и имел опыт административного управления. Таким человеком стал Герман Пынтя – бывший поручик царской армии, участник первой мировой войны, а губернатором был назначен профессор Алексяну.
     Ситуация была сложная: накануне зимы 300-тысячный город остается без воды, электричества, транспорта, продуктов, телефонной связи. Из больниц вывезено всё оборудование. Перед Пынтей и 16 чиновниками, которых он привез, стояла непростая задача – в кратчайший срок наладить жизнь в городе. Поразительно, но это им удалось.
     Шел второй месяц весны 1942 г. Одесса, став столицей образованного румынами в Причерноморье губернаторства Транснистрия, уже 5 месяцев находилась во власти оккупантов. Да-да, оккупантов, и прочитав статью станет ясно, кто ведет себя как оккупант – румыны или московиты, которые оккупировали Украину в 1918 году.

     К июлю-августу 1942 года уровень жизни в Одессе по многим пунктам превысил довоенный. Как это было сделано?
Сыграло свою роль грамотное управление. Румыны тут же переписали всех, кто умеет что-то делать — инженеров, врачей, техников и привлекли их (за деньги) для налаживания систем функционирования города. Затем они включили зеленый свет для частного предпринимательства. Частные магазины, рестораны, кафе, парикмахерские, ремонтные фирмы стали открываться сотнями.
     С момента коммунистического переворота прошло 24 года, со времени НЭПа — 12-13 лет. Сохранилось много людей, знавших, что такое частный бизнес. Кроме этого, румыны провели реституцию: если кто документально подтверждал, что ему до революции принадлежал производственный цех или магазин – они возвращали.   Еще в 1941 году была возвращена собственность 2567 одесситам, сумевшим документально доказать, что коммунисты ее конфисковали. Совершенно ясно одно, если бы коммунистическую, ордынскую власть удалось бы свалить в то время, уровень жизни очень быстро поднялся бы. Предприимчивых людей было еще очень много.
     Есть мнение, и весомое, что румыны хотели интегрировать Транснистрию (так называли южную часть) в Румынию, а граждан рассматривали как своих подданных. Алексяну даже хотел провести референдум о воссоединении Транснистрии и Румынии. Но в качестве валюты в Одессе ходила марка, а не лей. Между Транснистрией и рейхскоммисариатом (остальная частьУкраины) была установлена полноценная граница, это потом сыграет свою положительную роль -- после отличного урожая 1942 года регион был с запасом обеспечен продуктами, но ими приходилось делиться с другими, потому карточки на хлеб были. Чуда здесь никакого не было. Воспользовавшись теплым ноябрем 1941 года, румыны успели провести сев озимых, а в 1942-м был собран хороший урожай.
В городе в это время была уже полностью налажена жизнь, открылись сотни ресторанов и кафе, буфетов и забегаловок. Некоторые из заведений открывали даже чекисты, увидевшие положительные преобразования и тратя оставленные на «подпольную работу» деньги.
     3 ноября 1942 года, после того, как удалось наладить несколько электростанций, начали работать первые трамвайные маршруты. 4 ноября возобновили работу 6 больниц. 7 ноября обязали прийти и зарегистрироваться всех коммунистов. Они должны были написать заявление, что заблуждались в своих коммунистических убеждениях. В отношении «осознавших» никакие санкции не применялись.
     15 ноября пущен первый мощный электрогенератор. 16 ноября одесское отделение германо-румынских железных дорог возобновило пассажирские перевозки по Транснистрии. 9 ноября всем улицам возвращаются названия, которые были при царе. Пять улиц называют в честь румынских деятелей, а также Гитлера (бывшая Карла Маркса) и Муссолини.
25 ноября для всех трудоспособных граждан от 16 до 60 лет вводилась обязательная трудовая повинность. Назначается денежная оплата плюс выдача продовольственных карточек. 26 ноября из библиотек изымается вся коммунистическая литература и книги. 27 ноября открываются 50 школ, при них организуются буфеты и бесплатные завтраки. Раз в неделю — румынский язык и закон божий.
К 28 ноября открыты все православные храмы, закрытые коммунистами, которые не успели взорвать. Именно румыны составили план восстановления кафедрального собора, взорванного в 1936 году и восстановленного только в 2002-м.
29 ноября начинает работу трансляционная сеть. Вместе с передачами на русском языке идут передачи из Германии, Италии и Румынии. В начале декабря привезли два мощных генератора из Румынии. Это позволило подать электричество в квартиры.
3 декабря объявлен набор в полицию. Конкурс – огромный.
7 декабря открылась обсерватория.
13 декабря возобновляет работу оперный театр. Премьера — «Евгений Онегин». Зал забит.
14 декабря увеличиваются нормы выдачи хлеба по карточкам. Работает хлебзавод и куча частных пекарен.
 16 декабря открываются первые две столовые, где малоимущие слои населения могут питаться бесплатно.
Разрушены все памятники коммунистическим вождям. Издан указ, обязывающий сдать на уничтожение картины с изображением коммунистических идолов. Запрещено публичное исполнение коммунистических песен.
К 22 декабря восстановлен водопровод.
К 31 декабря 1942 года открыто 500 магазинов. Из них 47 кондитерских, 7 книжных, 4 цветочных, а 2 – домашних животных и кормов к ним.
К Новому году организована массовая продажа мяса по низким ценам.
Завершался год оперой «Фауст» и запуском целой серии предприятий, в основном пищевой промышленности.
После 12 лет сталинской голодухи, можно было и поесть. Вот, к примеру, 2 фрагмента дневника старшеклассника-одессита Юрия Суходольского, вернувшегося в наш город осенью 42-го года:
--- 27.09.1942 г.. …Позавчера в 5 часов утра были в Одессе. Дошли пешим порядком. Ну, конечно, встречи, лобзания… Подали заявления в индустриальный техникум… Буду бесплатно учиться. Вообще же плата 200 марок в год. Марки тут зовут рублями. Продуктов тьма. Страшнейшая радость – пребывание с отцом и товарищами. Вот только жалко смотреть на разбитые дома…
--- 10.10.1942 г….В Одессе, что и говорить, жизнь налажена. Городской голова г-н Герман Пынтя на открытии университета сказал, что жизнь в Одессе лучше, чем в каком-либо другом городе Западной Европы. Действительно, на базаре прямо что-то удивительное: колбасы, мясо, масла, фрукты и все прочее.

     Одесса продолжала наращивать свой промышленный потенциал. За 5 месяцев оккупации в нашем городе приступили к выпуску продукции 633 коммерческих и индустриальных предприятия, а также 358 мастерских, которые ежемесячно производили товаров на общую сумму 145000 марок. В частности, к работе приступили трикотажная, деревообделочная, канатная, картонажная, переплётная и бумажная фабрики, а также текстильные фабрики №№ 1, 2, 4 и две фабрики по изготовлению халвы и мармелада. Кроме того, были введены в строй суперфосфатный, мыловаренный, кожевенный, стекольный, пивоваренный, уксусный, бочарный, маслобойный, кроватный, трактороремонтный заводы, предприятие «Форд» и завод по изготовлению проволоки и гвоздей, а также восстановлены и работали на нужды города мукомольная и комбикормовая мельницы, макаронная, конфетная, кофейно-чайная фабрики и консервный завод №1. За этот же период частным лицам городской муниципалитет сдал в аренду 28 металлообрабатывающих, 5 химических, 16 строительных, 24 пищевых предприятия и трикотажную фабрику, выручка от продажи которых составила 40000 марок. Всего же на предприятиях города тогда работали 2187 одесситов.
К концу апреля 1943 года открылись в Одессе еще шесть заводов: аллебастрово-известкового и «Газоген» в районе 2-й Заставы, чугунолитейного на Пересыпи, насосно-компрессорного на Молдаванке, а также маслобойных заводов на улицах Госпитальной и Головковской.
     И всё же главным событием месяца стала торжественная передача 23 апреля для совместной эксплуатации немецким командованием и румынскими властями Одесского порта, который после полного ремонта причалов, пристаней, подъездных железнодорожных путей, восстановления электрических сетей и водопровода, а также траления всей акватории гавани и доков судоремонтного завода, принял первые торговые суда.
     Также радовали своими достижениями и одесские энергетики. После восстановления на городской электростанции турбогенераторов мощностью 1700 КВт и 3000 КВт во всех районах удалось наладить регулярную подачу электроэнергии.
Уже с 14 апреля в центре города начался ремонт дорожного покрытия и тротуаров, а дворникам было указано проводить уборку закреплённых за ними участков не менее 2 раз в сутки. На домах появляются новые таблички с указанием их номеров и названием переименованных улиц.
     Распоряжением городского головы начиная с 1 апреля всем рабочим и служащим предприятий и учреждений, входивших в ведение Одесского муниципалитета, предоставлялась скидка на квартплату в размере 50%. Кроме того, в этот же день на работу в техническую дирекцию муниципалитета было принято100 трубочистов и 50 печников. А так же руководство горводопровода ввело в свой штат 100 новых рабочих для организации круглосуточного дежурства ремонтных бригад слесарей и водопроводчиков, контролирующих бесперебойную подачу воды во все районы города.
В те дни вся торговля в Одессе в основном проходила на восьми городских рынках: Новом, Привозе, Алексеевском, Староконном, Слободском, Казанском, Ярмарочном и Скотопригонном. Также небольшие базарчики работали на 10 и 16-й станциях Большого Фонтана. Самым крупным был, конечно же, Привоз, где насчитывалось в те дни 199 мясных, 117 молочных и 15 масломолочных торговых точек, а также 11 мастерских по ремонту жестяных изделий, 12 магазинов и 7 закусочных. В штате этого базара числились 105 человек, а его бюджет на 1942 г. составлял 5265 марок.
На Дерибасовской 20 первых посетителей встретили продавцы колбасного магазина фабрики «Берлин», где 1 килограмм, к примеру, «Полтавской» колбасы стоил тогда 7 марок. Судя по тому, что дворник тогда за час работы получал около 4 марок, то подобная цена была по карману многим горожанам.
Приказом губернатора Транснистрии № 45 вводились новые правила торговли. Они требовали от владельцев магазинов обязательно иметь в торговых залах прейскуранты стоимости на товары, вывешенные на видное место, вводили запрещение на обвес покупателей, сокрытие товаров и отказ в продаже имеющихся в наличии товаров. Цены на имеющиеся в магазинах товары, согласно этому приказу, не должны более чем на 30% превышать стоимость, указанную товаропроизводителем.     Только за месяц городским муниципалитетом на открытие предприятий одесситам было выдано 263 лицензии. Из них 40 разрешений было дано на начало работы ресторанов и буфетов, 30 — магазинов, 25 — мастерских по ремонту, 7 — гостиниц, 87 — парикмахерских, бань, прачечных и других предприятий бытового обслуживания, 75 — прочих учреждений и фирм. Что интересно, коммерсантам из Румынии на предпринимательскую деятельность в Одессе было выдано всего 12 патентов.
     К началу апреля в Одессе работало 79 средних и среднеспециальных заведений, в том числе: 58 начальных школ, 6 мужских, 8 женских и одна смешанная гимназия, 2 ремесленных училища, индустриальный техникум, музыкальная, медицинская и зубоврачебная школы, драматическое и музыкальное училища. Общее число учеников в этих учебных заведениях составило 16500 человек. При этом для родителей учащихся в этом месяце вводится школьный сбор, составлявший в год 15 марок с семейства. Вместе с тем, 3 апреля губернатор Транснистрии объявляет о назначении лучшим студентам консерватории пятидесяти именных стипендий в размере 100 марок в месяц.
11 апреля начал работу институт генетики и селекции под руководством Д.А. Шашкина.
12 апреля в университете проходит совещание городских врачей, темой которого было: «Актуальные вопросы профилактики и лечения туберкулёза». Медицинскую помощь к этому времени в Одессе оказывали 6 больниц, а также 3 роддома, 12 поликлиник, 4 амбулатории, 3 детских поликлиники и 4 диспансера.
К этому времени в городе было открыто 5 театров, 2 цирка и 5 кинотеатров.
А так же в Одессе восстановлены и приняли заново прихожан 12 православных храмов.
20 апреля 1943 года на полях Транснистрии начались весенние полевые работы. И к этому времени на станцию Одесса-Сортировочная из Дании в дополнение к посевному материалу, завезённому ещё в начале весны оккупационными властями из Румынии, прибывает ещё 8 вагонов элитных семян пшеницы. В самой Одессе на учёте ветеринаров находилось 2151 лошадь, 2920 голов крупного рогатого скота, 5100 свиней, 1035 коз, 470 овец и 26500 голов домашней птицы, являющихся собственностью горожан.
     Таким оказался один из 29 месяцев, в течение которых длилась оккупация нашего города Одесса.
С приходом советских войск практически все оставшиеся в городе взрослые для объяснений отношений с оккупантами были вызваны в кабинеты следователей «СМЕРШ», и около половины покинули их под конвоем. Из 250 тысяч горожан, которые 10 апреля 1944 г. встретили своих «освободителей», к 1 января 1945 г. в Одессе их оставалось всего около 160 тысяч. И эти «освободители» освободили 90 тысяч жителей за 7 месяцев не только от города Одессы, а и от жизни.
А вскоре, через год правления орды, в 1946 — 1947 году в Одессе, Одесской области, Бассарабии, после изобилия при оккупантах, наступил голод при «освободителях».
Но это другая история.

7 січня є російським Різдвом, а не православним.



Якщо Україна хоче порвати з "русскім міром", вона повинна святкувати Різдво 25 грудня, пише у своєму "Фейсбуці" журналіст і телеведучий Остап Дроздов.
Ми можемо дочекатися смерті Путіна, але ми все одно будемо "русскім міром", допоки святкуватимемо російське Різдво 7 січня. Я наголошую: 7 січня є російським Різдвом, а не православним, тому що змінив дату сталінський режим. Абсолютна більшість православних церков (включно з Вселенським Патріархом) святкують Різдво з усім світом 25 грудня. За винятком Московського патріархату і його сателітних церков.
Мені дуже прикро констатувати зацофаність і неосвіченість людей, які нібито воюють із росією, але насправді через 7 січня перебувають у духовному лоні тієї самої росії, яка свідомо відірвала нас від решти світу. Я вражений такою кількістю нарваних, вихолощених обивателів, які здають гроші на армію і в той же час відстоюють духовну прив'язку України до Путіна і Кирила, 7 січня - це їхнє Різдво, саме тому я свідомо перейшов на 25 грудня ще 10 років тому.
Я вважаю, що всі публічні і проєвропейські люди повинні вголос висловитися з цього приводу і почати переконувати суспільство в терміновій необхідності перейти на святкування Різдва 25 грудня з усім католицьким, протестанським та православним неросійським світом. Незгоду рвати з "русскім міром" можна прирівнювати до колабораціонізму.
Вирішальну роль мають відіграти наші Церкви. На жаль, усі вони (включно з УГКЦ) - боягузи. Боягузи повинні знати, що народ, який такою важкою ціною виривається з орбіти Росії, їх неодмінно підтримає. Росія втрачає Україну по багатьох фронтах, натомість 7 січня - це остання і найсильніша прив'язка до Москви. 7 січня - це вся сіль російської ідеологеми про «їхню Україну». Для них ми є "малоросами", доки святкуємо Різдво всупереч цілому світові.

Аби перехід на 25 грудня не був болючим, треба на початку ввести подвійне (паралельне) святкування. 25 грудня має бути вихідним. Усі магазини мають бути зачинені. У церквах має правитися різдвяна Літургія. І так само 7 січня. Роз'яснювальну роботу має взяти на себе активна частина суспільства, яка вже давно розуміє гостру потребу розірвати російські догми і всі духовні пуповини. Таких людей вже є багато, вони, разом з журналістами, просто повинні частіше і голосніше озвучувати це питання.

Звертаюся до своїх друзів: на російське Різдво не присилайте мені sms-ки з віршами. Святкуйте російське Різдво без мене, з Путіним і Кирилом, це ваш вибір. Я поважаю релігійні почуття кожної людини, але водночас я за те, аби кожна людина чітко усвідомлювала, що сталінський режим переніс Різдво на подовжений Юліанський календар, який був скасований у кінці XVI століття Григорієм XIII. Оскільки Юліанський календар довший за Григоріанський на 11 хв, то у 2101 році добавиться ще один день і Різдво у Росії вже буде 8 січня. Поки українці не скинуть з себе російські кайдани, то не зможуть йти до цивілізованої Європи.


Коли слід святкувати Різдво.



У 431 році на Ефеському соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. В ті часи це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. 
     Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року під проводом Вселенського патріарха підтвердив, що православні християни згідно із точнішим Григоріанським календарем, який значно наближений до астрономічного, відзначають Різдво Христове 25 грудня. Більшість православних патріархів, включно із Вселенським, відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков.
Майже всі  християни, за винятком Росії та декількох країн, колишніх сателітів, святкують Різдво саме 25 грудня. Та не лише католики, але й протестанти, які складають більшість у США та значну частину у Європі, та православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, а також православні церкви Греції, Румунії, Болгарії. Також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини, святкують Різдво 25 грудня.  Тож Україна за чверть століття ще не вийшла з російської дати, святкуючи Різдво 7 січня у компанії з агресором, а також Сербією та Грузією. Симптоматично і те, що досі російська церква домінує на теренах України, а причина банальна -- не було ще в Україні проукраїнського президента.

Задум більшовиків- комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією.  До 1929 року Різдво святкували 25 грудня, а починаючи з кінця 1929 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано.
Пізніше, з кінця 1947 року, перший новорічний день 1 січня став для радянських громадян святковим і вихідним. На додачу, різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (тобто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз. Святкові настрої радянських людей були перенесені з Різдва Христового на непомітний раніше і цілком атеїстичний Новий рік. Ось чому і потрібно було більшовикам змінити дату Різдва на 7 січня. 
Російська агресія, як реакція на європейський вибір України, переконала українських громадян, що Росія не дружня країна і, що треба повертатися до загальнохристиянських цінностей, на основі яких побудовані розвинуті Західні суспільства. Є необхідність розділити радість свята Різдва Христового з двома мільярдами християн по всьому світу – це особливе відчуття єдності. Перенесення уваги зі світського свята на релігійне міняє всю атмосферу передсвяткових очікувань і в наші душі просякає все більше світла Христової зірки, а не кремлівської. Тоді, біля 90 років тому, більшовитсько-комуністична влада змінила ці святкові акценти на користь атеїзму.
 Чимало українців вже вирішили самостійно відновити дату урочистостей , яку в СРСР змінили у 30-х роках на 7 січня, на користь святкування Різдва Христового 25 грудня. Адже багато з нас мають друзів і знайомих у Європі та США, спілкуються з іноземцями, в тому числі і через інтернет, тому виникає бажання повернути чільне місце Різдву у зимових святкуваннях замість «новорічної ейфорії», яка залишилася нам у спадок від радянського режиму.
75% православних церков у світі відзначає народження Христа саме 25 грудня, і лише 25% (в тому числі і Україна) продовжують триматися за російські догми. 

      Наведу такий цікавий факт, що у 2101 році Різдво за Юліанським календарем буде відзначатися вже 8 січня, а не 7 січня. За кожні 128 років набігає одинь день. Тож календар від Юлія Цезаря, яким Європа користувалася до XVI століття, довів свою недосконалість і був довшим за астрономічний на 11 хвилин.
      Папа Римський Григорій ХIII у жовтні 1582 року запровадив новий календар, названий на його честь григоріанським. Згідно з ним, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Цей календар лише виправляв, тобто уточнював старий календар і наблизив календарний рік до астрономічного року.
     Після корекції розбіжності згідно нового календаря з астрономічним, дата Різдва 25 грудня, знову відповідала початку збільшення дня і зменшення ночі після зимового сонцестояння.
     Перенесення Різдва з 25 грудня на 7 січня – це свавілля комуністичної влади СРСР. Тепер прийшов час відновити справедливість та святкувати Різдво християнам України разом із усім світом.

Руйнація фінансової системи України.

Ось яскравий приклад, як олігархічна пропаганда через ЗМІ промила мізки електорату, збурила паніку, пішла хвиля спустошення банкоматів і комори ПриватБанку, що призвело до вимушеної передачі банка державі.
Типовий приклад другої масової маніпуляції населенням з часів останніх президентських виборів.
   Це ще один крок по руйнації банківської системи. Гонтарева зруйнавала вже 84 банки поховавши під уламками 400 мпрд грн, обібравши мільйон вкладників. Крок за кроком Україна опускається все нижче у болото. Злочинне угрупування на самому верху за два роки збільшило частку російських банків в Україні
з 12% до 41%, а українські банки знищують.

Олег Гороховский:
--- ПриватБанк работал бесперебойно и прибыльно. Хотя, после начала военных действий и на фоне падающей экономики мы пережили семь информационных атак на банк. Каждая атака приводила к оттокам средств физических лиц и корпоративных клиентов, а всего их у нас около 18 млн.
Каждая из этих атак оказалась бы смертельной для любого другого банка.
Самой мощной была последняя атака. Каждый день мы обновляли рекорды по количеству средств, выданных испуганным клиентам в банкоматах и отделениях. Наша банкоматная сеть последние дни выдавала более 2 миллиардов гривен в день. При том, что предыдущие рекорды едва дотягивали до 1,5 миллиардов в самые пиковые дни. Наши героические инкассаторы и кассиры касс пересчета работали круглосуточно, невзирая на усталость и погодные условия.
Нам так не хотелось никого подводить. На этот раз СМИ раскрутили панические настроения по максимальному баллу и запугали население.

Дмитрий Дубилет

Дорогие друзья, сегодня ПриватБанк становится государственным банком.
Это неожиданная новость (в том числе для меня, поверьте), но волноваться не нужно. Попробую собрать ответы на все вопросы, которые могут вас сейчас волновать.
1. Нужно ли переживать Клиентам за свои деньги?
Нет, переживать не нужно. Все средства на текущих и депозитных счетах всех физических и юридических лиц будут в целостности и сохранности. Это гарантирует государство.

2. Почему это произошло?
С тех пор, как началась война, наш банк пережил семь информационных атак. Любой другой банк не пережил бы любую из них. Но последняя атака, которая началась неделю назад, была самой тяжелой. Каждый день мы обновляли рекорды по количеству средств, выданных паникующим клиентам в банкоматах и отделениях. Кстати, в субботу, когда паника начала понемногу спадать, контрольный выстрел сделал Интер в вечернем выпуске новостей: “В понедельник ПриватБанк приостановит все платежи! Впрочем, мы не получили ни подтверждения, ни опровержения этой информации от пресс-службы банка”. Думаю, для журналистов Интера уготовано отдельное место в аду (от пресс-службы ада я опровержения не получил).

Собственно, решение о добровольной и мирной передаче банка во владение государству было принято ровно в тот момент, когда мы поняли, что эту информационную атаку мы можем не пережить, и что под угрозой могут оказаться наши Клиенты.

3. Что будет с ПриватБанком дальше?
Главное, банк будет работать дальше в стандартном режиме. Новым председателем правления банка становится Александр Шлапак, который должен вскоре сформировать новую команду топ-менеджеров. Формально, переходный период, в течение которого мы будем вводить в курс дела новую команду, будет длиться несколько месяцев. Страшно признаться, но я не думаю, что Клиенты или сотрудники почувствуют особую разницу в работе банка. У нас всё работает, как часы. В головном офисе и в отделениях остаются те же профессионалы. В банке создана уникальная корпоративная культура. Всё это никуда не денется с нашим уходом. И я не верю, что государство отберет айпады у наших сотрудников в отделениях и вместо них вручит им счёты.

4. Можно ли нас назвать обманщиками за то, что раньше мы исключали вариант национализации ранее?
На самом деле, нас никто не думал национализировать. Да, были показатели, которые у нас ухудшились в результате войны и падающей экономики (как у всех банков), и мы спокойно двигались по трехлетнему плану, утвержденному с Нацбанком. Мы продолжали быть прибыльными и исправно возвращали кредиты НБУ.  Но, к сожалению, произошло то, что социологи называют “самоисполняющееся пророчество”. С тех пор, как наш любимец Онищенко зарегистрировал два года назад законопроект о национализации ПриватБанка, эту тему начали регулярно разгонять вражеские СМИ. Так национализация превратилась в страшилку, которая распугивала наших вкладчиков, что в итоге и привело нас к этой ситуации.

5. Чем буду заниматься дальше я?
Во-первых, я (как и все мои коллеги) сделаю все, чтобы переходный период прошел как можно более гладко - и для Клиентов, и для наших сотрудников. Буду помогать новому руководству банка столько, сколько надо. С другой стороны, у меня нет достаточной финансовой подушки, чтобы надолго посвятить себя волонтерской работе…  Мы с вами стали свидетелями достаточно циничной истории рейдерства и перспективы для нашего банка не вселяют оптимизма. 


Як формувався генофонд Запоріжжя після окупації України.



Діалог:
– Так, значить, українці віддали московитам мову Русі, склали словники. А вони ж нам що?
– Як що? Та ми ж отримали букет кримінальних неологізмів і блямовне покоління пивососів, запрограмоване на злочинність. Дивись…
10 листопада 1917 р. утворився "Московский уголовный сыск" (МУС), у петлицях «сискарів» було зображення лягавого пса, що біжить. Звідси назва «лягавий».
МУС мав «отдел розыска», звідси абревіатура МУСОР – "Московский уголовный сыск отдел розыска".
5 жовтня 1918 р. у Москві при головному управлінні НКВС створено органи карного розшуку – "Московский уголовный розыск" (МУР). Тоді ж у Пітері з’явилися ГОПи – «городские общежития пролетариата», звідси слово – «гопник». До речі, пітерці розпізнавали гопників за червоними шкарпетками.
У часи сталінізму виникло й слово зек. Це не складне слово часів БАМу – «забайкальський комсомолець». Слово виникло за часів будівництва Біломорканалу. Абревіатура «ЗК» походить від офіційної назви рос. "заключенный каналоармеец".
– Ти диви, і правда. А чому ти кажеш про блямовний генофонд пивососів, запрограмованих на злочинність.
– Дивись… За часів козацтва у Запоріжжі панувала одна мова (матюччя не існувало!), одна культура і були відсутні міста (урбанізація). У 70 селищах та 1600 зимівниках регіону проживали 72 000 чоловік. У 1780-81 рр. війська московитів спалили всі зимівники. А тепер згадай, хто будував москалям Запоріжжя (тоді Олександрівськ)?
– Ясно хто – «бєглиє і каторжниє». Вони жили у форштадті, там, де зараз Анголенко.
– Ці московські в’язні стали генофондом на козацькій землі. А згадай, скільки мешканців мало місто у 1917 р. – 24 тисячі -- близько 34% українців, росіян близько 30%, євреїв – 20%, поляків – 6 %, мешкали також німці, хорвати, білоруси, литовці). Жодної української школи, церкви, газети в природі не існувало.
–- А тепер подумай, з чого починалося будівництво "щасливого" соціалістичного Запоріжжя?
1. Із заснування двох найперших у СРСР концтаборів: біля підніжжя майбутнього Дніпрогесу на Павло-Кічкасі та в районі вокзалу Запоріжжя-ІІ. Доречі, перед самим приходом німців у 1941 році, Дніпрогес, по ропорядженню з Кремля, було підірвано і у тому потопі потонули більше 50 тисяч людей. Мабуть потоп входив у загальний план по знищенню українців бо підірвали без попередження.
2. Проведено зачистку від національно свідомих українців. Всього за довоєнний період понад 400 тисяч мешканців області було репресовано ( кожний третій!). Подібна зачистка була по всій Україні.
3. Комуністи провели голодомор. У Запорізькій області вимерло до 25% населення (кожний четвертий!), землі, хати козацьких нащадків, "червона комуністична епідемія" звільнила для переселенців.
Потім почали прибувати поїзди із робочим матеріалом. Це були зеки з усього Союзу (засуджені за вбивства, без освіти). Політичних, людей із освітою і близько не допускали до будівництва.
Населення пережило два голодомори, знищення майже всіх кобзарів та багатьох священиків, а також ліквідацію «ворогів народу». Поповнювалося населення Запоріжжя переселенцями і у 1939 році складало 266 тисяч осіб. Так оті неписьменні кримінальники стали "корінними" запоріжцями.
–- Саме так, чоловіче... Війна знову забрала кращих. 24 травня 1945 року Сталін сказав, що російський народ є найвидатнішою нацією із усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу. А насправді Росія потопила у крові не один народ. Куди встромляє руку Росія, там горе і розруха.
На відбудову Запоріжжя було прислано ще більше зеків, представників нації, яку Сталін назвав “керівною силою Радянського Союзу”. Розповсюджувався міф про зверхність росіян і відсталість "тупих" українців. Наступні 10 років після війни показали печерність і відсталість мислення російського керівництва, а не зверхність -- нездатність, невміння відбудовувати країну, голод, репресії, депортації -- ось характерні дії здійснених "совєтамі".
Населення Запоріжжя зростало поступово, було 450 тисяч осіб на 1949 рік, у 1976 році – 758 тисяч осіб, у 1981 році – 812 тисяч осіб. Щороку на заводи регіону присилали зеків-“хіміків”, які згодом ставали місцевим населенням, за 50 повоєнних років понад 150 тисяч “хіміків” стали генофондом Запоріжжя.
Хронічний стан страху, брак довіри до людей за умов існування армії донощиків, відсутність елементарного відчуття безпеки породили покоління емоційно паралізованих і психічно неповноцінних людей, а страх жертви у свою чергу провокував агресію хижака. Західні туристи акцентували увагу якраз на недоброзичливості радянських людей.
--- На зміну еліті – носію національної істини і захиснику культурних цінностей, прийшла псевдоінтелігенція, яка мало різнилася від ленінського пролетаріату з убогими цінностями. Вона мала психологію рабського послуху, колоніальне мислення, колоніальну свідомість. Переможно крокувала вихолощена від гідності людина. Ось це принесла нам "совєтізація" від народу, який не належав до слов'ян.
--- Подібне відбувалося і у Донецьку, Кривому Розі, і у багатьох інших містах. Як відомо, у Сталіна і Жукова був намір переселити всіх українців у Сибір, але щось завадило. Не вдалося переселити, так Сталін влаштував геноцид, а нащадки сталінізму з ординським менталітетом і зовсім пішли війною на Україну, як колись, у середні віки, нападали хазари з тієї ж території і яких розбив Київський княь Святослав.