Замітки твоя україна

Замітки з міткою «твоя україна»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

utenok12

З Днем Святого Миколая!

Коментарі: 0

utenok12

Єдина Помісна УПЦ буде обов'язково реальністю.

Як всім добре відомо, Московський Патріархат як публічна інституція, за винятком дуже коротких періодів, завжди був, з власної волі чи проти неї, тісно інтегрований з державною владою країни: Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу і нині – Російської Федерації.

В СРСР і після його розпаду в Російській Федерації офіційно було задеклароване відділення Церкви від держави. Але всім очевидно, що державна влада цієї країни цілеспрямовано проводила і проводить політику повного включення структур Московської Патріархії в Росії та закордоном в реалізацію власної внутрішньої та зовнішньої політики.

З розповідей нашого Патріарха Філарета, який п’ять десятиліть очолює Київську православну архієрейську кафедру, мені добре відомі методи впливу на Церкву Московського Патріархату, які застосовувалися передовсім через колишній Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР (КДБ). В умовах тоталітарного правління в СРСР, яке відзначалося повним контролем з боку влади і спецслужб за життям всього суспільства, Православна Церква як ідеологічно ворожа атеїстичній Компартії структура перебувала під особливим наглядом.

На практиці це означало, що жодне цікаве для держави питання існування Церкви не могло бути вирішене без відома КДБ і що в середовищі Церкви перебували агенти спецслужб (як відряджені працівники КДБ, так і завербовані особи з числа церковних діячів). Завданням агентів було впливати на діяльність Церкви у бажаному для влади напрямку та не допускати небажаних подій.

Тобто, з одного боку, влада через спеціальні державні органи (Рада у справах релігій при КМ СРСР, КДБ) робила все для тотального контролю за Церквою (через надання погоджень на призначення, надання чи не надання різних дозволів, застосування репресій тощо). Кожен представник Церкви був змушений взаємодіяти з державою, як громадянин СРСР.

З іншого боку, для досягнення своєї мети спецслужби вербували в церковному середовищі агентів та засилали на роботу в церковні структури офіцерів КДБ під прикриттям. Таких агентів, порівняно з усією структурою Церкви, було не багато, але вони, спираючись на державу, мали значний вплив.

Внаслідок розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України колишня система державного контролю за життям Церкви в нашій країні була демонтована. Натомість в Росії структура Московського Патріархату й надалі перебуває у тісній залежності від держави. З плином часу ця залежність лише посилюється під впливом низки факторів, головними з яких є прихід до влади в РФ вихідців з КДБ та ідеологічна спорідненість сторін у прагненні реалізувати імперський проект «Русский мир». Все це має пряме відношення до України та до Української Церкви.

Немає жодних підстав вважати, що методи і практика впливу радянських спецслужб на Церкву були відкинені в Російській Федерації чи зазнали істотних змін. Навпаки, все свідчить про те, що такий вплив лише посилився, адже тепер Московський Патріархат розглядається не як ідеологічно незалежна структура, існування якої держава терпить, а як один з ідеологічних стовпів державної системи та провідник внутрішнього і зовнішнього впливу Кремля.

З цього цілком логічно випливає, що на допомогу і заміну старим, завербованим ще в СРСР, церковним діячам та інфільтрованим агентам ставлять нових, молодих. І це стосується не лише самої Росії, але й України та інших країн, де Московський Патріархат веде свою діяльність.

Відділ зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ), російська абревіатура – ОВЦС, Московського Патріархату особливо тісно пов’язаний зі спецслужбами, адже займався і займається закордонною діяльністю, яка завжди викликала пильну увагу Кремля. Достовірно відомо, що у структурах ВЗЦЗ МП працювали і працюють агенти кремлівських спецслужб та їхні офіцери під прикриттям, як світські особи, так і ті, хто отримав посвячення в сан. Відомо, що саме до сфери відповідальності таких агентів належить і ситуація в Україні.

Варто зазначити, що після того, як голова ВЗЦЗ МП митрополит Кирил (Гундяєв) став у 2009 р. главою Московського Патріархату, цей відділ було реорганізовано у кілька нових. Зокрема, на його базі з’явився Відділ взаємодії Церкви і суспільства (ВВЦС, російська абревіатура – ОВЦО), голова якого – скандально відомий протоієрей Всеволод Чаплін – один із найбільш одіозних провідників кремлівської ідеології. Під наглядом ВВЦС та у взаємодії з ним працюють різні псевдо-громадські структури («Союз православных братств», «Союз православных граждан», «Ассоциация православных экспертов» і подібні), які насправді – агентура впливу російських спецслужб.

При патріархові Кирилі (Гундяєві) на базі служби комунікації ВЗЦЗ МП також було сформовано нову інформаційну структуру, яку очолив Володимир Романович Легойда. Ця структура має тісну вертикальну єдність та працює як церковний аналог російських державних пропагандистських інструментів на кшталт «Россия сегодня» Дмитра Кисельова.

У російських медіа від 1990-их років і до нинішнього часу відкрито говорять про різні схеми прямого і непрямого фінансування владою РФ потреб МП. Повідомлялося про традиційну для нинішньої влади РФ схему, коли за вказівкою з Кремля державні та приватні фінансово-промислові структури (компанії нафтогазового, банківського та інших високоприбуткових секторів) щорічно «добровільно жертвували» на потреби Московського Патріархату сотні мільйонів доларів. А буквально днями була розповсюджена доповідь про те, що пов’язані з Московським Патріархатом структури впродовж трьох останніх років отримали найбільшу кількість так званих грантів Президента Росії – на загальну суму в чверть мільярда рублів.

Хочу нагадати, що в січні-червні 1992 року було вчинено переворот в керівництві Української Православної Церкви з захопленням Києво-Печерської лаври та інших українських святинь. Як можна судити зараз з відомих фактів, безпосереднє відношення до організації та проведення перевороту з церковного боку мав митрополит Кирил (Гундяєв) як ідеолог та голова ВЗЦЗ МП, а з боку спецслужб – генерал-полковник КДБ Микола Михайлович Голушко.

М. Голушко у 1987 – 1991 роках був головою КДБ УРСР, а вже з кінця 1991 р. – заступником міністра безпеки Російської Федерації, керівником Служби зовнішньої розвідки РФ. Високе службове становище в Москві, особисті контакти в Україні і вивезенні до Москви документи КДБ УРСР, дозволили генералу Голушкові разом з Московською Патріархією організувати і провести у травні 1992 року так званий Харківський собор. Формально керував цим «собором» покійний нині митрополит Никодим (Руснак), відомий в РПЦ ще з 1960-их років своєю працею на КДБ, зокрема у формі доносів. Його руками нове керівництво УПЦ (МП), узгоджене в Москві, було приведене до влади шляхом грубого порушення законодавства України, зареєстрованого державою Статуту Церкви та церковних канонів.

По суті, Українська Православна Церква в 1992 році зіткнулася з тими ж схемами втручання, які в 2014 році Росія застосувала в цілому проти України. Було застосовано: агресивна пропаганда, агентура спецслужб, а також кадрові спецслужбовці, захоплення влади з подальшою фальшивою легітимізацією через начебто захист своїх громадян, через фальшиві референдуми в Криму і на Донбасі.

Приведене до влади внаслідок перевороту 1992 року нове керівництво Церкви Московського Патріархату в Україні продовжило традиційну лінію взаємодії з Кремлем. Завдяки їй попри наявність серед єпископів, священиків та мирян УПЦ МП і в минулому, і особливо в нинішніх умовах щирих українських патріотів ця Церква як суспільна структура продовжує виступати провідником російської політики в Україні, агентом впливу Кремля на владу і суспільство.

На важливих посадах в ній знаходяться особи, залежні від Росії. В керівних структурах як у Києві, так і в низці областей перебувають агенти російського впливу. А через тісно пов’язаних з Росією фінансово-політичних діячів надається грошова підтримка особам і проектам, у діяльності яких зацікавлена влада Росії.

У відкритих публікаціях неодноразово повідомлялося про особливий вплив на діяльність УПЦ МП набув з 2012 року російський громадянин, а зараз – народний депутат України і мільярдер Вадим Новинський. Генеральною прокуратурою України розслідується справа, в якій В. Новинський фігурує як особа, яка допомагала колишній владі Януковича незаконно втручатися в життя УПЦ МП, щоб змусити хворого і непокірного митрополита Володимира (Сабодана) подати у відставку, а натомість просунути в керівники цієї Церкви митрополита Антонія (Паканича).

В останні роки керівництва покійного митрополита Володимира (Сабодана) українською гілкою Церкви Московського Патріархату була тенденція його самого та оточення відірватися від московського контролю, провадити більш збалансовану політику, орієнтовану на внутрішні, а не кремлівські інтереси, але передчасна смерть обірвала плани.

Після смерті в липні 2014 року митрополита Володимира (Сабодана) та обрання у серпні 2014 року новим керівником УПЦ МП митрополита Онуфрія (Березовського), не зважаючи на публічні викриття своєї попередньої діяльності, митрополит Антоній (Паканич) та В. Новинський зберегли і навіть посилили свій вплив на УПЦ МП, не зважаючи на зміну влади.

Кремль поставив собі за мету досягти внутрішньої дестабілізації в нашій країні з подальшою організацією заворушень, можливого збройного перевороту і колапсу української державності.

У рази зросла агресивна риторика щодо Української Церкви, яка послідовно бореться проти накидання нашому народу московського ярма.

Керівники УПЦ МП вперто не визнають російської агресії проти України, називаючи те, що відбулося в Криму і на Донбасі, «братовбивчим конфліктом» або, кажучи світською мовою, громадянською війною. В цій риториці вони повністю наслідують кремлівську офіційну пропаганду, яка твердить, що «РФ – не сторона конфлікту». А раз немає зовнішньої агресії – то не треба і закликати паству захищати Україну від ворога, можна не шанувати героїв цієї неоголошеної війни – «бо в громадянській війні немає героїв», бо «наша паства і там, і там», тобто по обидва боки фронту.

У мережу потрапили документи, які свідчать, що в УПЦ МП створений спеціальний підрозділ, який централізовано займається «керуванням конфліктами». Його мета – не профілактика випадків протистояння або мирне розв’язання суперечок, але недопущення порозуміння на місцях, наприклад – шляхом узгодження між прихильниками двох Патріархатів почергового служіння в храмі. Також стало відомо, що до роботи цього підрозділу залучені дорогі юристи, які тісно «співпрацюють» з судами для отримання вигідних для МП рішень, а для силового і психологічного тиску на непокірні громади створюються загони з молодиків міцної статури (таких в суспільстві називають «тітушками»).

З жалем слід підкреслити – на жодні пропозиції щодо знаходження мирної, компромісної формули полагодження конфліктів сторона Московського Патріархату свідомо не йде. Показовим став приклад підписаного минулого року на Рівненщині меморандуму, де місцеві ієрархи Київського та Московського Патріархату спільно засудили російську агресію, задекларували прагнення до створення єдиної Помісної УПЦ, а можливі конфліктні ситуації погодилися вирішувати шляхом діалогу. Ще не висохли чорнила на меморандумі, як архієреїв МП викликали до Києва, де зобов’язали (натякнувши, що така є вказівка з Москви) під будь-яким приводом відкликати підписи. Що і було зроблено за два дні.

Цей патріархійно-кремлівський симбіоз відтворюється і в Україні. Є всі підстави вважати, що так само, як і в Москві, тут працюють і добровільні співробітники, і відрядженні під прикриттям російські офіцери. Свою роль у взаємодії лаври та Білокам’яної відіграє і Посольство РФ у Києві.

Усі ці кремлівські та прокремлівські чинники в житті УПЦ МП нагадують паразитів, що проникають у тіло людини, живуть в ньому і за його рахунок, викликаючи хвороби, часом навіть дуже важкі. Можна чекати, сподіваючись, що тіло саме собою одужає. Але краще, особливо зважаючи на смертельну небезпеку, терміново зайнятися фаховою діагностикою та лікуванням.

У всьому світі вже, здається, зрозуміли (хто шляхом свідомих роздумів, а хто – під впливом різноманітних потрясінь), що духовна та інформаційна безпека для суспільства і країни не менш важливі, ніж економічна чи військова, що внутрішнє життя Церкви чи релігійні переконання громадянина – це приватна справа, в яку держава не має втручатися, але коли інститути Церкви і віра людей використовуються закордонними політиками і спецслужбами для впливу на країну чи навіть для її руйнування, то обов’язок держави, як і всього суспільства, – захист від агресії.

Єдина Помісна Українська Церква буде обов'язкова реальністю.

Коментарі: 0

utenok12

Скликання собору залежить від Вселенського Патріарха.

"Скликання собору залежить від Вселенського Патріарха, тому ми сподіваємося, що найближчим часом буде скликано цей Собор, але назвати дату скликання не можемо", – заявив на прес-конференції "Українська церква на шляху утвердження автокефалії" в Києві 26 жовтня Патріарх Філарет.
Предстоятель УПЦ КП також зазначив, що до об'єднавчого Собору буде делеговано більше 60 єпископів трьох Церков.

«Наступний крок до автокефалії - скликання Архієрейського Собору, який буде складатися із трьох Церков: Київського Патріархату - це понад 40 єпископів, Автокефальної Церкви - 12 єпископів і кажуть, що мінімум 10 єпископів Московського Патріархату. Тобто із оцих єпископів буде скликаний Собор і на цьому Соборі буде зафіксоване об'єднання всіх трьох Церков в одну Українську Православну Церкву», - підкреслив Патріарх Філарет.

Коментарі: 1

utenok12

Тимошенко відзначили нагородою на форумі в Женеві

Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко отримала почесну нагороду Форуму Crans Montana за служіння людям, політичну мужність, лідерство у відстоюванні європейських цінностей і захист,

незалежності і національних інтересів України.

«Велика честь отримати нагороду нашого Форуму. Сьогодні у нас спеціальна нагорода для героїні боротьби за демократію в Україні — Юлії Тимошенко. Вона віддано захищала і захищає демократичні цінності в Україні, бореться за відновлення її територіальної цілісності», — наголосив почесний голова і засновник Crans Montana Forum Жан-Поль Картерон під час нагородження Тимошенко.

«Свого часу через боротьбу проти корумпованого режиму, Юлію Тимошенко кинули до в’язниці. Але її не зламали. Вона повернулася на політичну арену і докладає всіх можливих зусиль для процвітання своєї рідної країни», — зазначив він.

Лідер «Батьківщини» подякувала за почесну нагороду і підтримку людей, «які творять історію світу».

«Ваша підтримка надихає і додає сил боротися далі за демократичне, успішне майбутнє України. Я сприймаю цю нагороду як підтримку моєї держави, яка зараз переживає важкі часи своєї історії — війну і боротьбу за своє право жити щасливо», — сказала Юлія Тимошенко.

Церемонія нагородження відбулася під час 20-го щорічного Форуму з питань внутрішньої і глобальної безпеки, який проводить міжнародна організація Crans Montana Forum в місті Женева (Швейцарія).

На Форумі, де обговорювалися виклики в сфері безпеки і загрози для сучасного світового порядку, зібралися голови держав і урядів, міністри, парламентарії, представники міжнародних організацій, провідні політики країн світу та експерти.

Crans Montana Forum заснований в 1986 році, тісно співпрацює з ООН, ЮНЕСКО, ЄС та іншими інститутами для забезпечення стабільності, безпеки і поваги прав людини в світі.

Свого часу нагороди Crans Montana також отримували президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер, колишній президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу, колишній президент Польщі, лауреат Нобелівської премії миру Лех Валенса та інші.

Коментарі: 5

utenok12

Як у 1992 році московські рейдери у рясах захоплювали лавру.

27.10.18, 19:36
Твоя Україна
влада, лавра, рейдери, твоя україна, філарет

Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено.

З розвалом Союзу в Україні створюються українські православні церкви. З часом - у 1992 році - одна з найбільших православних святинь України потрапляє до УПЦ Московського патріархату. Чому так склалося?

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату:
--- У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий у Лаврі – це була його офіційна резиденція. Після Харківського собору УПЦ (організованим КДБ), де був обраний предстоятелем митрополит Володимир, за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита Філарета було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври. Я думаю, не Іван Салій приймав це рішення, його приймали вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали.
Якби влада Кравчука тоді не стала на сторону Московського патріархату, то Лавра залишилася б за митрополитом Філаретом і належала б Київському патріархату.

Дмитро Степовик, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я:
--- 1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української незалежної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням незалежної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом.
Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП. Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”. І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.
Відомо, як Кирило був введений у РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет, який йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.
Мене дивує наша влада, яка схиляється і влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не квіти йому під ноги кидають. Це рабський синдром з боку нашої влади перед Москвою і такі дії викликають неприязнь і огиду з боку українського народу.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, заввідділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ:
--- 1992 року з Москви були завезені представники силових структур, які під виглядом монахів захопили Лавру. Московська челядь на соборі у Харкові утворили УПЦ МП, яка почала існувати як автономна, але ця автономність тільки на словах, а насправді РПЦ.

Коментарі: 0

utenok12

Як лавру захопили москалі в рясах.

27.10.18, 19:28
Твоя Україна
лавра, попи рейдери, твоя україна, україна

Коментарі: 1

utenok12

Чи є альтернатива Юлії Тимошенко?

26.10.18, 19:28
Твоя Україна
президент, програма, реформа, твоя україна, юлія

Наприкінці вересня стало відомо, що Польща увійшла до списку 25 країн із найбільш розвиненими економіками у світі. У жовтні з'ясувалося, що у Європі Україна є найбіднішою країною. Тиждень тому Уряд на екстреному засіданні дозволив знову збільшити ціну на газ для населення, бо докерувався до загрози дефолту. Зрозуміло, що це політичне рішення направду приймав не прем'єр, а президент.
     Станом на початок дев'яностих за потенціалом розвитку Україну вважали 20 економікою на планеті. Однак з того часу наша країна за всіма соціально-економічними показниками фактично неперервно перебуває у стані "вільного падіння". Короткі періоди стабілізації лише підтверджують той факт, що за бодай мінімального підвищення якості управління країною деградацію можливо зупиняти.
     Система управління являє собою першопричину соціально-економічної стагнації України. Війна, розв'язана Росією, то вже другий чинник, який, проте, діє більше чотирьох років – довше, ніж для Радянського Союзу тривала "Велика Вітчизняна".
     Нинішня війна Росії проти України величезною мірою стала можливою внаслідок архаїчної, корумпованої, заангажованої системи державного управління в нашій державі.
     Після розпаду Радянського Союзу, в 1991 році, у 15 державах, які утворилися на його теренах виникло три типи політичних режимів:

1) диктатури – у чотирьох країнах Середньої Азії, Казахстані та Азербайджані;

2) різного ступеня відносні демократії – Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна, Росія;

3) цілком європейські демократії – Латвія, Литва, Естонія. Найнестабільнішою виявилася друга група. Дуже швидко Росія почала трансформуватися у диктатуру. Завдяки чисельній та розгалуженій структурі КДБ, величезному впливу в телевізійному просторі країн-сусідів, монопольному становищу на ринку енергоносіїв та іншим чинникам, Росія нав'язала самодержавні режими російського зразка з різними рівнями жорсткості у Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові і в Україні. Спорідненість авторитарних управлінських систем з Російською, створювала передумови для подальшого збирання земель для нової імперії. Перша російська імперія була проголошена під назвою Росія, ще Петром І у 1721 році. Процес збирання земель вже був почався зі створення союзної держави Росії і Білорусі у 1997 році. У 2005 на черзі мала стати Україна. Тоді б вже усі інші пострадянські країни нікуди б від "зубастого старшого брата" не поділися, за винятком країн Балтії, які встигли вступити до НАТО та ЄС.

Корупційно-тіньова, кланово-олігархічна модель української економіки, започаткована у середині дев'яностих, цілком органічно доповнювала авторитарну модель державного управління, створюючи майже ідеальні умови для корупційної "прихватизації" національного багатства. Про розвиток і соціальний прогрес просто не могло йтися, бо олігархії була потрібна дешева і невибаглива робоча сила, дешеві енергоносії, дешеві надра, дешева земля тощо. Надлишок робочої сили, що виникав внаслідок згортання виробництв через утилізацію промислових потужностей, скорочення робочих місць у науковій, культурній та інших сферах з успіхом абсорбували європейський та російський ринки праці, а також українська тіньова економіка.
За рівнем підпорядкованості Росії, станом на 2004 рік, Україна майже була готова перетворитися на другу Білорусь. Залишалося тільки віддати посаду президента України підгодованому Віктору Януковичу, а виборці в рахунок не бралися. Однак сценаристи-авантюристи цього стратегічного задуму не врахували, що за роки незалежності, нехай відносної, але все-таки свободи слова і підприємництва, відкритості західному суспільству, в Україні виник середній клас. Фальшування виборів донецьким кланом спровокувало Помаранчеву революцію і задум швидкого поглинання України провалився, але чекісти не здалися.

Пізніше, у 2010 році, недоімперія, все-таки, просунула Януковича у президентське крісло. І знову, ставленик Кремля у 2013 році спровокував другу революцію. Утримати казнокрада у кріслі президента застосуванням зброї Кремлю не вдалося. Перемога Майдану коштувала українському народу сотень загиблих героїв.

     Після цих подій Москва використала іншу технологію -- "Якщо не можеш перемогти революцію, то її треба очолити". Кандидата на заміну Януковича (теж казнокрада) російські спецслужби підготували ще на початку революції - власника корпорації "Рошен", який і очолив революцію.

Повернімося на 13 років назад. Сподівання після безпрецедентно мирної української Помаранчевої революції, яка здивувала і сколихнула світ, викликавши величезний інтерес та повагу до України (так само і у 2014), виявилися марними. Клани, які зберегли інструменти утилізації національного багатства, включно з чиновницьким апаратом, телеканалами та правоохоронними органами, переживши шок від перших антиолігархічних кроків прем'єра Юлії Тимошенко, вже у вересні 2005 домоглися її усунення та згортання її починань, спрямованих на системний розвиток економіки та відновлення соціальної справедливості.
     У 2007 році Юлія Тимошенко повернулася на посаду голови уряду внаслідок переконливої перемоги на позачергових парламентських виборах, очолюваної нею партії "Батьківщина". Попри нав'язаний прем'єру коаліційний склад Кабінету Міністрів, вона зуміла провести Україну через глобальну світову фінансову кризу, що вибухнула у жовтні 2008 року. Леді Ю навіть вдалося знову відновити економічне зростання. Проте у 2010 році відбулося ще одне фальшування виборів президента (відомо з "Амбарної книги"), фатальне для України. До влади прийшов Віктор Янукович. Це стало можливим внаслідок тотального підкупу, консолідації ресурсів і зусиль олігархів та бюрократії, спрямованих на те, щоб не допустити перемоги леді Ю. В результаті Україна, у сутінках авторитаризму кланово-олігархічної системи, рушила до свого другого Майдану 2014-2015 років.

У першій половині п'ятнадцятого року владу перебрала нова команда на чолі з Петром Порошенком та Арсенієм Яценюком. Післяреволюційна історія повторилася майже покроково, як після першого Майдану. Утилізатори країни, навіть в умовах війни зберегли своє становище та апетити. Для широких верств громадян головною відмінністю періоду правління Кучми – Януковича від нинішнього є те, що у першому випадку зажерливість кланів поширювалася переважно на сировинні ресурси та корупційну експлуатацію експортно-імпортних потужностей України, то сьогодні, коли фінансові потоки зміліли, ненажерливі олігархи, на чолі із найбагатшими з них, як злодії залізли вже в кишені громадян і крадуть гроші. Перед усім, активи домогосподарств привласнюються панівною клікою через корупційні тарифи на газ, електроенергію, паливо, комунальні послуги, транспорт, завищення монополістами цін на харчі, ліки, інші товари першої необхідності, а у непрямий спосіб – через мита, акцизи, крадіжки на будівництві доріг та інших об'єктів інфраструктури тощо.
     Щоб замаскувати цю "крадіжку наперсточників", згадана кліка використовує значущі для українського електорату чинники, які актуалізовано війною та окупацією наших суверенних територій агресором. Все, що пов'язано з Росією сприймається пасіонарною частиною суспільства вороже. Відтак влада активно і демонстративно повторює мантру, що вона на боці патріотів. Офіційне запровадження військового вітання "Слава Україні! – Героям слава!", яке з початку війни застосовувалося у добровольчих батальйонах, але тільки зараз, перед виборами, стало статутним для Української армії. Аналогічні висновки можна зробити і стосовно раптової активізації інтересу "гаранта" і його фракції у парламенті до питання регулювання мовних відносин. Зрозуміло, що такі дії пов'язані з виборами -- це відповідає обраній політтехнологічній тактиці влади перед виборами.
     Щодо Помісної Православної Церкви в Україні, то слід пам'ятати, що цей процес почав Філарет ще у 1992 році. Це наполеглива робота українських ієрархів та вірян Київського Патріархату на чолі з патріархом Філаретом. Влада долучилася до цих процесів вже тоді, коли стало очевидним – Київський Патріархат є найвпливовішою конфесією у суспільній свідомості українців.
Мета такої патріотично-гуманітарної активізації владних кланів очевидна – зберегти і надалі свої інструменти утилізації національного багатства.

Ще від часів Помаранчевої революції в експертному середовищі, а останні 4 роки і в ширших громадських колах поширюється ідея перезавантаження суспільно-державних стосунків на засадах нової Конституції. Головним чином мається на увазі кардинальна перебудова всієї системи управління країною – відмова від архаїчної радянської за своєю сутністю структури влади, яку спроектовано під застарілі, давно непритаманні владі розвинених країн, функції.
Наявна система державного управління, що досі залишається вельми подібною до російської, яка найкращим чином придатна для повторної колонізації України. Недарма в Криму і на Донбасі більшість державних службовців, а також працівників державних установ стали на бік сепаратистів. Розрахунок Московії полягав у тому, що варто лише почати бойові дії як, місцева бюрократія, силовики і споріднений з ними бізнес перейдуть на його бік від Харкова до Одеси. Цього вдалося уникнути завдяки потужності саме суспільних інституцій, перед усім волонтерському і добровольчому руху. Держава як сукупність інститутів, навесні чотирнадцятого року залишалася у центрі і у тих районах, здебільшого недієздатною. (Про бойові підрозділи армії мова окрема.)
Та сама державна структура зберігається і відтворюється сьогодні. Чому? Бо вона, повторимося, є ідеально зручною для утилізації національного надбання, привласнення майна та інших активів громадян. Кричущу неефективність інститутів, що спричиняє катастрофічне соціально-економічне відставання України, правлячи клани намагаються зберегти і на майбутнє. Відтак, стратегічною суспільною метою на виборах президента наступного року є привести до влади лідера і політичну силу, які демонструють найбільшу здатність до інноваційних підходів у реформуванні держави. Серед реальних претендентів на посаду президента до них належить лише Юлія Тимошенко. Вона публічно на багатолюдних заходах у Києві та інших містах країни презентувала власну стратегію "Новий курс України", де виклала весь комплекс завдань, що стоять перед суспільством з точки зору його швидкої цивілізаційної модернізації. Цінність "Нового курсу" полягає у тому, що він формує довкола себе професійне і зацікавлене середовище активних людей, які водночас стають його співавторами.

Чинний президент продовжує рух розбитим шляхом попередніх президентів. Все, про що сьогодні звітує влада, слід позначити одним терміном "консервація руйнації". "Ми зберегли, не допустили, запобігли..." -- жодного дієслова, яким позначається розвиток. За то в Україні є стрімка соціальна стагнація. Через відсутність позитивних результатів правління, Порошенко вимушено наголошує на символах – мова, армія, церква. Однак цей прийом вже не спрацьовує, що видно з підсумків численних соціологічних досліджень. Іншими словами - забагато брехні і нікого покращення.

Програми і наміри інших реальних претендентів у президенти аналізувати немає сенсу, бо вони, (з тих що вже задекларовані) стратегічно і концептуально не відповідають сучасним вимогам до усього комплексу державної політики. У національно-демократичному ліберальному сегменті кандидатів хтось відверто буде повторювати тези Юлії Тимошенко, а хтось багатозначно мовчатиме до самих виборів.
Незалежно від того висунуть проросійські сили єдиного кандидата чи ні, їхня риторика зрозуміла – капітуляція перед агресором, відмова від інтеграції з цивілізованим світом, спільний соціо-культурний та економічний простір з Росією. Іншими словами - в ярмо до Росії.
З якого боку не поглянь, а леді Ю залишається єдиним вагомим кандидатом на посаду президента, здатним до стратегічних, проривних суспільних інновацій. Однак наразі реальність така, що олігархія буде висувати десятки своїх підставних кандидатів, щоб максимально ускладнити виборчий процес і мати можливість фальшувати вибори.

З ідеями і з програмою леді Ю можна сперечатися чи їх заперечувати, але альтернативою до них є не реформування країни, а збереження утилізаційної, корупційної моделі державного управління, консервація на довгі роки стану окупації українських територій і продовження злиднів.

І треба пам'ятати, що леді Ю єдиний кандидат, яка зможе реально розірвати російський зашморг на шиї України.

Політичний експерт Костянтин Матвієнко.

Коментарі: 9

utenok12

Україні - українська церква.

Молимося за Єдину Помісну Православну Церкву! Українській державі - Українська Церква!

Коментарі: 1

utenok12

Преамбула Суспільного договору (проект)

26.08.18, 14:47
Твоя Україна
договір, преамбула, суспільство, твоя україна

1. ПРЕАМБУЛА
Хто сьогодні панує в Україні? Кому належать земля, надра, інші ресурси та заводи, що залишилися нам у спадок від радянських часів, інше суспільне надбання?
У чинній Конституції записано, що господар всього — це ми, Український народ. І джерело влади — теж ми.
Але насправді це не так.
Тому що сьогодні наша держава належить не нам. Правлячий клас діє в інтересах олігархів та корумпованих чиновників, які привласнили наше суспільне надбання, узурпували наші права і свободи, залишивши нам лише обов’язки та борги.
Прийшов час відновити справедливість.
Ми, вільні громадяни України, маємо перетворити нашу державу на справжню Республіку, де буде спільна справа для всіх. Для цього треба укласти Суспільний Договір, який визначить принципи нашого співжиття, права і обов’язки кожного, хто хоче жити в Україні і користуватися суспільним надбанням.
Заснування Республіки створює засади для нових взаємин між громадянами і перетворює їх на справжніх господарів своєї країни. Що забезпечить стрімкий розвиток Республіки і добробут кожного.
Так, сьогодні триває агресія Росії проти України, анексія Криму та окупація частини Донбасу. Ми потерпаємо від злиднів та сваволі нечесного правлячого класу. І саме тому ми маємо творити літопис успіху з чистого аркушу.
Або укладемо Суспільний Договір, заснуємо Республіку і запропонуємо нову модель суспільного устрою справедливості. Або нас очікує нова Руїна.
Час відродити власну гідність, відновити нашу історичну велич. Для цього в нас є право обирати власне майбутнє, є воля і мужність, щоб боронити цей вибір. Є прагнення бути щасливими.
2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ми, громадяни України, усвідомлюючи відповідальність перед Творцем або власною совістю, задля заснування Республіки Україна дійшли згоди про таке:
Наша суспільна мета — створення умов для повної самореалізації кожного в гармонії з суспільством, людством, природою.
Основою для досягнення суспільної мети є:
спільне володіння суспільним надбанням: державною власністю, надрами, водним і повітряним простором, об'єктами інфраструктури тощо;
підтримка екосистеми через гармонійну взаємодію людини, суспільства і природи;
збереження та розвиток суспільного спадку: мови, культури, традицій.
Кожен учасник Суспільного Договору має гарантоване право на отримання персональної частки суспільного доходу від використання суспільного надбання.
Ресурси для досягнення суспільної мети:
1. інтелект, творчість, ініціатива;
2. освіта і розвиток особистості;
3. самоорганізація, співфінансування, співпраця;
4. взаємодія українців всього світу;
5. нові відносини власності;
6. нові економічні відносини.
Принципи участі Громадян Республіки Україна у Суспільному Договорі:
усвідомлення, що ми різні, але готові жити однією спільнотою;
свідома відмова від насадження власної волі тим, хто дотримується Суспільного Договору.
Отримання персональної частки суспільного доходу нерозривно поєднано з виконанням умов Суспільного Договору — співуправлінням та захистом Республіки Україна від будь-яких посягань, як зсередини, так і ззовні.
Суспільний Договір реалізується через Конституцію Республіки Україна, яка розроблена на його основі і затверджена на Всеукраїнському Референдумі, а також через відповідні законодавчі акти на основі цієї Конституції.
Суспільний Договір щодо його учасників не має обмежень по строку та території дії.
3. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Ми, громадяни України, які підтримують Суспільній Договір, доручаємо Президентові України, якого буде обрано після вступу в силу Суспільного Договору, забезпечити:
• розробку, обговорення та затвердження на Всеукраїнському Референдумі Конституції України, створеної на основі Суспільного Договору;
• всеохопну і прозору інвентаризацію суспільного надбання, яке отримала Україна після здобуття незалежності;
• повний і неупереджений аудит державних рішень з моменту здобуття Україною незалежності, які стосуються розподілу суспільного надбання; випадки, в яких будуть виявлені ознаки недоброчесності та протиправності, розглядаються судом;
• повний і неупереджений аудит рішень вищих посадових осіб України щодо внутрішньої та зовнішньої політики на предмет відповідності чинній Конституції України та законодавству України, та, у разі необхідності, притягнення цих осіб до відповідальності;
• прийняття і виконання, після інвентаризації та аудиту, комплексу державних рішень, необхідних для отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання;
• створення Реєстру суспільного надбання, проведення відповідних просвітницьких та підготовчих програм.
2. Інвентаризацію суспільного надбання, аудит відповідних державних рішень, отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання належить здійснити впродовж трьох років після обрання Президента України, який прийме на себе такі публічні зобов’язання. У разі невиконання Президент має добровільно подати у відставку, про що оголошується відповідна заява під час складання присяги на вірність Українському народові.

Олександр Кочетков.

Коментарі: 1

utenok12

В шатающейся лодке президента образовалась трещина.

В последнее время Петру Алексеевичу все более дерзко показывают его место. Которое, как оказалось, совсем даже и не главное. А так, где-то «в углу, возле параши». Конституционная реформа, еще не началась, но по факту, уже начинает проявляться -- Порошенко уже "без короны". И люди от него, пока тихо, но уходят. Как пишет Чепинога: "Щури тихо тікають з корабля, хоча й спиною до виходу, вклоняючись і шаркаючи ногами".
После демарша Верховной Рады, которая, после ухода фракции БПП вполне себе эффективно продолжила голосование, Порошенко решил запустить слух о том, что он готов на досрочные перевыборы ВР. Петя блефует или свихнулся. Объясню почему. Роспуск Рады может произойти только по беспределу. Человек, готовый идти по беспределу, должен иметь в руке какие-то силовые козыри, иначе он просто сумасшедший. Какие же силы есть у Петра Алексеевича? Грицак? Ага, особенно учитывая, что еще недавно Порошенко искал в Раде голоса для его снятия. Учитывая то многолетнее унижение, которому подвергал его Порошенко, посылая в СБУ своих “кураторов” из числа мелких решал типа Кононенко или Грановского, или выводя фактически из Грицаковской юрисдикции отдел “К”. Кроме того, будет ли СБУ работать по беспределу на выборах учитывая, к примеру, судьбу Щеголева или Бика? Сомневаюсь. И кто остается у Порошенко? Армия? Не пойдет на это никто из командования, да и уж точно Запад не позволит. И остается один Гелетей со своим УГО. Но их сил хватит разве что на эвакуацию Петра Алексеевича.
Я вообще очень сомневаюсь, что какие-либо силовые органы будут работать на выборах по беспределу. Все понимают, что в случае проигрыша легко оказаться на скамье подсудимых. Да и ради кого и чего? Андрей Билецкий писал недавно о том, что власть утратила монополию на насилие. Да, давно утратила. А силовые органы утратили ощущение безопасности применения насилия и законности. Не будут они его применять. Будут саботировать.
Казалось бы, что выборы могут пройти успешно. Как бы не так...
За последнее время активно развивалась и структурировалась новая сила. Те, кого раньше называли “титушками” окрепли и выросли и теперь называются частной "армией". Частично принадлежащие олигархам, а частично самостоятельные, имеющие своих “генералов”, но не имеющих хозяев, а лишь заказчиков. Подобные самостоятельные “армии” способны в течение суток доставить в любой регион украины 10 тысяч бойцов. Для того, чтобы жить, "отморозки" должны искать “подряды” на рейдерство, на отжим чужих урожаев, на платное участие в политических акциях, митингах, охрану или же срыв мероприятий и т. д.
И вот представьте, в какой обстановке при таком раскладе, будут проходить выборы? Эти группы будут громить друг друга на избирательных участках за деньги разных политических сил. При невмешательстве официальных силовиков, они могут навязать свои правила. Если есть монополия на силу, то будет и желание ее применить.
Идти сейчас на незаконный роспуск Рады и незаконные выборы — это поджечь всю страну сразу. Так что, повторюсь, или Порошенко блефует или сошел с ума.

Порошенко, несмотря на «теплую ванну» прихлебателей из АП, не мог не видеть, как его влияние на ситуацию в стране падает. Он задумал подвинуть Гройсмана, при этом, отобрав потоки "нала" на контрабандном направлении. Гройсман и Продан узнали заранее о предстоящей операции и предприняли ответные меры. Прежде всего, привлекли МВД к фактической охране таможенных постов с соответствующим информационным сопровождением. Чем ответила Банковая в лице СБУ? Жидковато, прямо скажем, ответила -- задержанием и "шмоном" некоторых фигурантов. Проблема Порошенко в том, что у него остались только чрезвычайно токсичные исполнители. Его личная СБУ – это Фролов, Писный, Коваленко и не менее токсичные и уже смешные проходимцы «Конус» (Кононенко) и Грановский. И даже если бы вдруг они начали действовать честно (ну, это же гипотеза), и умно (это уже фантастика) – то им все равно никто не поверил бы. Никакая армия ботов не сможет вернуть доверия к этим аморальным гражданам. А других у Порошенко просто нет.

Порошенко уже проиграл информационную войну. Он проиграл войну кадровую – вокруг него остались исключительные отбросы, которые уже никому просто не нужны и не страшны. Сейчас он начинает проигрывать войну финансовую. Да, отжал много. Да, украл много. Да, «Рошен» на подъеме. Но готов ли Петр Алексеевич бросить личные большие деньги ради победы? Нет, конечно. Деньги для Петра Алексеевича важнее чем власть. В алчности заключена причина его поражения. А от для Тимошенко именно власть являлась всегда главным мотиватором, а не деньги и богатство.
Петр Алексеевич еще конечно побарахтается, пока его кто-нибудь сильно не испугает, или здесь, или на Западе. И вот тогда он даст деру или сляжет в больничку. Эти два варианта, на самом деле, уже ближе, чем когда-либо.

Коментарі: 1