хочу сюда!
 

Вика

36 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «твоя україна»

Епіфаній зняв заборону для жінок в церкві...


Предстоятель Православної церкви України, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній дозволив жінкам заходити до церкви з непокритою головою.

Релігієзнавець Ростислав Мартинюк розповів, що дотримання церковного дрес-коду не завжди можливо. Адже якщо людина хоче помолитися, або ж поставити свічку, не треба йому перешкоджати. На спілкування з Богом не впливає ні одяг, ні стать.
Також Мартинюк зазначив, що служителі церкви часто просто хочуть причепитися до відвідувачів і знайти хоча б якусь ваду, щоб їм дорікнути.

Чому жінкам прийнято покривати голову?

Традиція покривати голову в церкві дуже давня. В давні часи жінки покривали голову навіть, коли просто виходили з дому. Таким чином вони показували свій заміжній статус. А ті, чия голова не була покрита були ще або малі, або вільні від визначених обов'язків.

Це не єдине нововведення в нашій УПЦ. Також в храмах поставлять лавочки для прихожан, щоб зручно було молитися для всіх. Епіфаній вселяє нове життя в Українську Церкву.

У понеділок, 11 лютого, члени Святої спільноти гори Афон зустрілися для обговорення питання надання Українській церкві автокефалії. Представники 20 монастирів Афону під час зустрічі Святогірського братства висловили свою чітку позицію підтримати Україну та  висловили свою повну консолідацію з позицією Вселенського Патріарха Варфоломія, до канонічної юрисдикції якого історично належить Свята Гора Афон.
Про це пишуть місцеві грецькі ЗМІ.

Аваков проти Порошенка.



50 дней до выборов. 44 кандидата. Ложь и правда. Митинги, форумы, встречи. Лозунги и призывы. Искренность и провинциальный драмтеатр.

Об этом минувшей ночью написал в ФБ глава МВД Арсен Аваков.

Партии и активисты. Хмурые личности в карманах с кастетами и флаконами зеленки. Заминированные машины, битвы агитаторов, подкуп и контр-подкуп. Информационная война и гонка популизма до маразма..

Кривой рог — на подходе к митингу одного из кандидатов, остановили гражданина, а у него (только вдумайтесь) 10 литров зеленки.  В 4 городах в течении одного дня изымали зеленку у разного рода, так называемых, активистов.  Совсем с ума посходили заказчики?

Мне позвонил один товарищ – говорит, что это беспредел, почему полиция выводит с митинга людей кандидата Х? Они же просто стоят и не нападают пока ни на кого.. Возмущется. А то что в карманах у «просто стоящих» порученцев одного штаба против другого – финка и кастет с петардой, газ черемуха и флаконы с зеленкой и это посреди собрания тысяч людей — нормально?

А где та грань, и кто ее определяет – когда вместо зеленки обливают оппонента кислотой? Кто ответит, вооружая молодчика с приказами «побузить зеленкой в рядах оппонента» – кто ответит если будет серная кислота вместо бриллиантовой зелени?  Эксцесс исполнителя скажете?.. Кто определяет эту грань? Битюг с натянутой шапкой на глаза? Ряженные в камуфляж дешёвки никогда не бывавшие на фронте?

Это работа некоторых штабов такая? Разматывать донельзя спираль ненависти в обществе?  Нет, это не решить  законами и не по силам полиции – остановить этот кураж  неуважения и ненависти можно только совестью и ответственностью. Подумайте же, наконец, о стране, а не о политичечкой карьере себя любимого и корыте

Штабы политиков! Ведь это вы, называющие себя честными и прекрасными – посылаете боевиков, платите за это грязные деньги.. А при свете дня мы встречаемся с респектабельными, уважаемыми людьми из политических штабов,  которые дают команды и нанимают людей делать подлости и провокации.

Эти люди ходят рядом с нами, здороваются, улыбаются, а потом посылают к оппоненту  оскорблять, кидать в тысячную толпу петарды, димовые шашки, обливать химикатами, лгать и гнать спираль ненависти...

Это не политика, и не избирательная компания — это идиотизм. Так мы не получим адекватную власть, — мы получим власть очередных идиотов, на новом витке ненависти, не способную к созиданию, а способную только к деградации. 

 Нужно остановится...  Избирательная компания только начинается. Господа политики. 50 дней до выборов...
Соберитесь, господа кандидаты, договоритесь как цивилизованно вести честную конкуренцию и не потерять страну, не размениваться на ненависть и подлые провокации. Ведь это так почётно честно выиграть выборы.  Наш народ много страдал и заслужил на цивилизованные выборы, а не ристалище политической грязи и разбоя.

***   Хотя Аваков не называет фамилии, однако очевидно, что он в данном случае обращается, в первую очередь, к Порошенко, который честно выиграть выборы не может, — по поручению которого вчера и позавчера были организованы провокации в Белой Церкви и Киеве против Юлии Тимошенко, и которые были нейтрализованы силами полиции.   Сколько можно нанятой титушне запугивать и будоражить народ? Надо ставить на место зарвавшуюся власть.

Коли слід святкувати Різдво.


Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року під проводом Вселенського патріарха підтвердив, що православні християни згідно із точнішим Григоріанським календарем, який наближений до астрономічного, мають відзначати Різдво Христове 25 грудня. Церкви католицькі і протестантські, а також більшість православних, включно із Константинопольською Церквою, відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков.
Чимало українців вже святкують Різдво Христове 25 грудня. Адже багато з нас мають друзів і знайомих у Європі та США, спілкуються з іноземцями, в тому числі і через інтернет, тому є необхідність святкувати Різдво разом з усім світом.
  Біля двох мільярдів християн у всьому світу святкують Різдво саме 25 грудня.  Католики, протестанти, які складають більшість у США та значну частину у Європі, а також православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, в Румунії, Болгарії, також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини святкують Різдво 25 грудня.
      В СРСР перейшли на Григоріанський календар у 1918 році, але продовжували святкувати Різдво 25 грудня до 1930 року. Цей вихідний день був офіційним святом.  Починаючи з 1930 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано.

Рішення святкувати Різдво 7 січня було введене пізніше після війни диктатором Сталіним.  Країни, що були під впливом Радянського Союзу теж змінили дату Різдва на 7 січня.
Українці, які святкують Різдво 7 січня залишаються у російській парадигмі, у компанії з агресором, а також Сербією та Грузією.Задум більшовиків- комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією і відгородитися від Європи "залізною завісою".
 День 1 січня 1947 року для радянських громадян став новорічним святом і вихідним. А на додачу, різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (тобто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз.
     При святкуванні Різдва 7 січня, святкові настрої віруючих були перенесені з Різдва Христового на цілком атеїстичний Новий рік, на який, якраз, припадав пост. 
      Українцям необхідно розділити радість Різдва Христового з двома мільярдами християн по всьому світу – це особливе відчуття єдності.
Перенесення уваги зі світського свята на релігійне міняє всю атмосферу передсвяткових очікувань і наші душі пронизує все більше світла від Христової зірки, а не кремлівської.
80% православних церков відзначає народження Христа саме 25 грудня, і лише 20% продовжують триматися за російські догми.
 Наведу такий цікавий факт, що у 2101 році Різдво за Юліанським календарем буде відзначатися вже 8 січня, а не 7 січня. За кожні 128 років набігає один день. Тож календар від Юлія Цезаря, яким Європа користувалася до XVI століття, довів свою недосконалість і був довшим за астрономічний на 11 хвилин.
Папа Римський Григорій ХIII у жовтні 1582 року запровадив новий календар, названий на його честь григоріанським. Згідно з ним, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Цей календар не був оригінальним, він лише виправляв, тобто уточнював старий календар і наблизив календарний рік до астрономічного року.
У 431 році на Вселенському Ефеському Соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. Це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. Після корекції розбіжності календаря з астрономічним, дата Різдва 25 грудня, знову відповідала початку нового циклу -- збільшення дня і зменшення ночі після зимового сонцестояння. Перенесення Різдва з 25 грудня на 7 січня – це свавілля комуністичної влади СРСР.
   Християни України, святкуємо Різдво Христове разом із усім світом.

Єдина Помісна УПЦ буде обов'язково реальністю.


Як всім добре відомо, Московський Патріархат як публічна інституція, за винятком дуже коротких періодів, завжди був, з власної волі чи проти неї, тісно інтегрований з державною владою країни: Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу і нині – Російської Федерації.
В СРСР і після його розпаду в Російській Федерації офіційно було задеклароване відділення Церкви від держави. Але всім очевидно, що державна влада цієї країни цілеспрямовано проводила і проводить політику повного включення структур Московської Патріархії в Росії та закордоном в реалізацію власної внутрішньої та зовнішньої політики.
     З розповідей нашого Патріарха Філарета, який п’ять десятиліть очолює Київську православну архієрейську кафедру, мені добре відомі методи впливу на Церкву Московського Патріархату, які застосовувалися передовсім через колишній Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР (КДБ). В умовах тоталітарного правління в СРСР, яке відзначалося повним контролем з боку влади і спецслужб за життям всього суспільства, Православна Церква як ідеологічно ворожа атеїстичній Компартії структура перебувала під особливим наглядом.
На практиці це означало, що жодне цікаве для держави питання існування Церкви не могло бути вирішене без відома КДБ і що в середовищі Церкви перебували агенти спецслужб (як відряджені працівники КДБ, так і завербовані особи з числа церковних діячів). Завданням агентів було впливати на діяльність Церкви у бажаному для влади напрямку та не допускати небажаних подій.
Тобто, з одного боку, влада через спеціальні державні органи (Рада у справах релігій при КМ СРСР, КДБ) робила все для тотального контролю за Церквою (через надання погоджень на призначення, надання чи не надання різних дозволів, застосування репресій тощо). Кожен представник Церкви був змушений взаємодіяти з державою, як громадянин СРСР.
З іншого боку, для досягнення своєї мети спецслужби вербували в церковному середовищі агентів та засилали на роботу в церковні структури офіцерів КДБ під прикриттям. Таких агентів, порівняно з усією структурою Церкви, було не багато, але вони, спираючись на державу, мали значний вплив.
Внаслідок розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України колишня система державного контролю за життям Церкви в нашій країні була демонтована. Натомість в Росії структура Московського Патріархату й надалі перебуває у тісній залежності від держави. З плином часу ця залежність лише посилюється під впливом низки факторів, головними з яких є прихід до влади в РФ вихідців з КДБ та ідеологічна спорідненість сторін у прагненні реалізувати імперський проект «Русский мир». Все це має пряме відношення до України та до Української Церкви.
Немає жодних підстав вважати, що методи і практика впливу радянських спецслужб на Церкву були відкинені в Російській Федерації чи зазнали істотних змін. Навпаки, все свідчить про те, що такий вплив лише посилився, адже тепер Московський Патріархат розглядається не як ідеологічно незалежна структура, існування якої держава терпить, а як один з ідеологічних стовпів державної системи та провідник внутрішнього і зовнішнього впливу Кремля.
З цього цілком логічно випливає, що на допомогу і заміну старим, завербованим ще в СРСР, церковним діячам та інфільтрованим агентам ставлять нових, молодих. І це стосується не лише самої Росії, але й України та інших країн, де Московський Патріархат веде свою діяльність.

Відділ зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ), російська абревіатура – ОВЦС, Московського Патріархату особливо тісно пов’язаний зі спецслужбами, адже займався і займається закордонною діяльністю, яка завжди викликала пильну увагу Кремля. Достовірно відомо, що у структурах ВЗЦЗ МП працювали і працюють агенти кремлівських спецслужб та їхні офіцери під прикриттям, як світські особи, так і ті, хто отримав посвячення в сан. Відомо, що саме до сфери відповідальності таких агентів належить і ситуація в Україні.
     Варто зазначити, що після того, як голова ВЗЦЗ МП митрополит Кирил (Гундяєв) став у 2009 р. главою Московського Патріархату, цей відділ було реорганізовано у кілька нових. Зокрема, на його базі з’явився Відділ взаємодії Церкви і суспільства (ВВЦС, російська абревіатура – ОВЦО), голова якого – скандально відомий протоієрей Всеволод Чаплін – один із найбільш одіозних провідників кремлівської ідеології. Під наглядом ВВЦС та у взаємодії з ним працюють різні псевдо-громадські структури («Союз православных братств», «Союз православных граждан», «Ассоциация православных экспертов» і подібні), які насправді – агентура впливу російських спецслужб.
При патріархові Кирилі (Гундяєві) на базі служби комунікації ВЗЦЗ МП також було сформовано нову інформаційну структуру, яку очолив Володимир Романович Легойда. Ця структура має тісну вертикальну єдність та працює як церковний аналог російських державних пропагандистських інструментів на кшталт «Россия сегодня» Дмитра Кисельова.
     У російських медіа від 1990-их років і до нинішнього часу відкрито говорять про різні схеми прямого і непрямого фінансування владою РФ потреб МП.  Повідомлялося про традиційну для нинішньої влади РФ схему, коли за вказівкою з Кремля державні та приватні фінансово-промислові структури (компанії нафтогазового, банківського та інших високоприбуткових секторів) щорічно «добровільно жертвували» на потреби Московського Патріархату сотні мільйонів доларів. А буквально днями була розповсюджена доповідь про те, що пов’язані з Московським Патріархатом структури впродовж трьох останніх років отримали найбільшу кількість так званих грантів Президента Росії – на загальну суму в чверть мільярда рублів.
     Хочу нагадати, що в січні-червні 1992 року було вчинено переворот в керівництві Української Православної Церкви з захопленням Києво-Печерської лаври та інших українських святинь. Як можна судити зараз з відомих фактів, безпосереднє відношення до організації та проведення перевороту з церковного боку мав митрополит Кирил (Гундяєв) як ідеолог та голова ВЗЦЗ МП, а з боку спецслужб – генерал-полковник КДБ Микола Михайлович Голушко.
М. Голушко у 1987 – 1991 роках був головою КДБ УРСР, а вже з кінця 1991 р. – заступником міністра безпеки Російської Федерації, керівником Служби зовнішньої розвідки РФ. Високе службове становище в Москві, особисті контакти в Україні і вивезенні до Москви документи КДБ УРСР, дозволили генералу Голушкові разом з Московською Патріархією організувати і провести у травні 1992 року так званий Харківський собор. Формально керував цим «собором» покійний нині митрополит Никодим (Руснак), відомий в РПЦ ще з 1960-их років своєю працею на КДБ, зокрема у формі доносів. Його руками нове керівництво УПЦ (МП), узгоджене в Москві, було приведене до влади шляхом грубого порушення законодавства України, зареєстрованого державою Статуту Церкви та церковних канонів.
     По суті, Українська Православна Церква в 1992 році зіткнулася з тими ж схемами втручання, які в 2014 році Росія застосувала в цілому проти України. Було застосовано: агресивна пропаганда, агентура спецслужб, а також кадрові спецслужбовці, захоплення влади з подальшою фальшивою легітимізацією через начебто захист своїх громадян, через фальшиві референдуми в Криму і на Донбасі.

Приведене до влади внаслідок перевороту 1992 року нове керівництво Церкви Московського Патріархату в Україні продовжило традиційну лінію взаємодії з Кремлем. Завдяки їй попри наявність серед єпископів, священиків та мирян УПЦ МП і в минулому, і особливо в нинішніх умовах щирих українських патріотів ця Церква як суспільна структура продовжує виступати провідником російської політики в Україні, агентом впливу Кремля на владу і суспільство.
На важливих посадах в ній знаходяться особи, залежні від Росії. В керівних структурах як у Києві, так і в низці областей перебувають агенти російського впливу. А через тісно пов’язаних з Росією фінансово-політичних діячів надається грошова підтримка особам і проектам, у діяльності яких зацікавлена влада Росії.
У відкритих публікаціях неодноразово повідомлялося про особливий вплив на діяльність УПЦ МП набув з 2012 року російський громадянин, а зараз – народний депутат України і мільярдер Вадим Новинський. Генеральною прокуратурою України розслідується справа, в якій В. Новинський фігурує як особа, яка допомагала колишній владі Януковича незаконно втручатися в життя УПЦ МП, щоб змусити хворого і непокірного митрополита Володимира (Сабодана) подати у відставку, а натомість просунути в керівники цієї Церкви митрополита Антонія (Паканича).
В останні роки керівництва покійного митрополита Володимира (Сабодана) українською гілкою Церкви Московського Патріархату була тенденція його самого та оточення відірватися від московського контролю, провадити більш збалансовану політику, орієнтовану на внутрішні, а не кремлівські інтереси, але передчасна смерть обірвала плани.
      Після смерті в липні 2014 року митрополита Володимира (Сабодана) та обрання у серпні 2014 року новим керівником УПЦ МП митрополита Онуфрія (Березовського), не зважаючи на публічні викриття своєї попередньої діяльності, митрополит Антоній (Паканич) та В. Новинський зберегли і навіть посилили свій вплив на УПЦ МП, не зважаючи на зміну влади.
Кремль поставив собі за мету досягти внутрішньої дестабілізації в нашій країні з подальшою організацією заворушень, можливого збройного перевороту і колапсу української державності.
У рази зросла агресивна риторика щодо Української Церкви, яка послідовно бореться проти накидання нашому народу московського ярма.
     Керівники УПЦ МП вперто не визнають російської агресії проти України, називаючи те, що відбулося в Криму і на Донбасі, «братовбивчим конфліктом» або, кажучи світською мовою, громадянською війною. В цій риториці вони повністю наслідують кремлівську офіційну пропаганду, яка твердить, що «РФ – не сторона конфлікту». А раз немає зовнішньої агресії – то не треба і закликати паству захищати Україну від ворога, можна не шанувати героїв цієї неоголошеної війни – «бо в громадянській війні немає героїв», бо «наша паства і там, і там», тобто по обидва боки фронту.

     У мережу потрапили документи, які свідчать, що в УПЦ МП створений спеціальний підрозділ, який централізовано займається «керуванням конфліктами». Його мета – не профілактика випадків протистояння або мирне розв’язання суперечок, але недопущення порозуміння на місцях, наприклад – шляхом узгодження між прихильниками двох Патріархатів почергового служіння в храмі. Також стало відомо, що до роботи цього підрозділу залучені дорогі юристи, які тісно «співпрацюють» з судами для отримання вигідних для МП рішень, а для силового і психологічного тиску на непокірні громади створюються загони з молодиків міцної статури (таких в суспільстві називають «тітушками»).
     З жалем слід підкреслити – на жодні пропозиції щодо знаходження мирної, компромісної формули полагодження конфліктів сторона Московського Патріархату свідомо не йде. Показовим став приклад підписаного минулого року на Рівненщині меморандуму, де місцеві ієрархи Київського та Московського Патріархату спільно засудили російську агресію, задекларували прагнення до створення єдиної Помісної УПЦ, а можливі конфліктні ситуації погодилися вирішувати шляхом діалогу. Ще не висохли чорнила на меморандумі, як архієреїв МП викликали до Києва, де зобов’язали (натякнувши, що така є вказівка з Москви) під будь-яким приводом відкликати підписи. Що і було зроблено за два дні.

     Цей патріархійно-кремлівський симбіоз відтворюється і в Україні. Є всі підстави вважати, що так само, як і в Москві, тут працюють і добровільні співробітники, і відрядженні під прикриттям російські офіцери. Свою роль у взаємодії лаври та Білокам’яної відіграє і Посольство РФ у Києві.
Усі ці кремлівські та прокремлівські чинники в житті УПЦ МП нагадують паразитів, що проникають у тіло людини, живуть в ньому і за його рахунок, викликаючи хвороби, часом навіть дуже важкі. Можна чекати, сподіваючись, що тіло саме собою одужає. Але краще, особливо зважаючи на смертельну небезпеку, терміново зайнятися фаховою діагностикою та лікуванням.
У всьому світі вже, здається, зрозуміли (хто шляхом свідомих роздумів, а хто – під впливом різноманітних потрясінь), що духовна та інформаційна безпека для суспільства і країни не менш важливі, ніж економічна чи військова, що внутрішнє життя Церкви чи релігійні переконання громадянина – це приватна справа, в яку держава не має втручатися, але коли інститути Церкви і віра людей використовуються закордонними політиками і спецслужбами для впливу на країну чи навіть для її руйнування, то обов’язок держави, як і всього суспільства, – захист від агресії.
Єдина Помісна Українська Церква буде обов'язкова реальністю.



Скликання собору залежить від Вселенського Патріарха.


"Скликання собору залежить від Вселенського Патріарха, тому ми сподіваємося, що найближчим часом буде скликано цей Собор, але назвати дату скликання не можемо", – заявив на прес-конференції "Українська церква на шляху утвердження автокефалії" в Києві 26 жовтня Патріарх Філарет.
Предстоятель УПЦ КП також зазначив, що до об'єднавчого Собору буде делеговано більше 60 єпископів трьох Церков.

«Наступний крок до автокефалії - скликання Архієрейського Собору, який буде складатися із трьох Церков: Київського Патріархату - це понад 40 єпископів, Автокефальної Церкви - 12 єпископів і кажуть, що мінімум 10 єпископів Московського Патріархату. Тобто із оцих єпископів буде скликаний Собор і на цьому Соборі буде зафіксоване об'єднання всіх трьох Церков в одну Українську Православну Церкву», - підкреслив Патріарх Філарет.


Тимошенко відзначили нагородою на форумі в Женеві


Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко отримала почесну нагороду Форуму Crans Montana за служіння людям, політичну мужність, лідерство у відстоюванні європейських цінностей і захист,
незалежності і національних інтересів України.

«Велика честь отримати нагороду нашого Форуму. Сьогодні у нас спеціальна нагорода для героїні боротьби за демократію в Україні — Юлії Тимошенко. Вона віддано захищала і захищає демократичні цінності в Україні, бореться за відновлення її територіальної цілісності», — наголосив почесний голова і засновник Crans Montana Forum Жан-Поль Картерон під час нагородження Тимошенко. 

«Свого часу через боротьбу проти корумпованого режиму, Юлію Тимошенко кинули до в’язниці. Але її не зламали. Вона повернулася на політичну арену і докладає всіх можливих зусиль для процвітання своєї рідної країни», — зазначив він.

Лідер «Батьківщини» подякувала за почесну нагороду і підтримку людей, «які творять історію світу».

«Ваша підтримка надихає і додає сил боротися далі за демократичне, успішне майбутнє України. Я сприймаю цю нагороду як підтримку моєї держави, яка зараз переживає важкі часи своєї історії — війну і боротьбу за своє право жити щасливо», — сказала Юлія Тимошенко.

Церемонія нагородження відбулася під час 20-го щорічного Форуму з питань внутрішньої і глобальної безпеки, який проводить міжнародна організація Crans Montana Forum в місті Женева (Швейцарія).

На Форумі, де обговорювалися виклики в сфері безпеки і загрози для сучасного світового порядку, зібралися голови держав і урядів, міністри, парламентарії, представники міжнародних організацій, провідні політики країн світу та експерти.

Crans Montana Forum заснований в 1986 році, тісно співпрацює з ООН, ЮНЕСКО, ЄС та іншими інститутами для забезпечення стабільності, безпеки і поваги прав людини в світі.

Свого часу нагороди Crans Montana також отримували президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер, колишній президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу, колишній президент Польщі, лауреат Нобелівської премії миру Лех Валенса та інші.




Як у 1992 році московські рейдери у рясах захоплювали лавру.


Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено.

З розвалом Союзу в Україні створюються українські православні церкви. З часом - у 1992 році - одна з найбільших православних святинь України потрапляє до УПЦ Московського патріархату. Чому так склалося?

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату:
--- У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий у Лаврі – це була його офіційна резиденція. Після Харківського собору УПЦ (організованим КДБ), де був обраний предстоятелем митрополит Володимир, за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита Філарета було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври. Я думаю, не Іван Салій приймав це рішення, його приймали вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали.
Якби влада Кравчука тоді не стала на сторону Московського патріархату, то Лавра залишилася б за митрополитом Філаретом і належала б Київському патріархату.

Дмитро Степовик, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я:
--- 1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української незалежної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням незалежної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом.
Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП. Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”. І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.
Відомо, як Кирило був введений у РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет, який йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.
Мене дивує наша влада, яка схиляється і влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не квіти йому під ноги кидають. Це рабський синдром з боку нашої влади перед Москвою і такі дії викликають неприязнь і огиду з боку українського народу.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, заввідділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ:
--- 1992 року з Москви були завезені представники силових структур, які під виглядом монахів захопили Лавру. Московська челядь на соборі у Харкові утворили УПЦ МП, яка почала існувати як автономна, але ця автономність тільки на словах, а насправді РПЦ.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
82
предыдущая
следующая