хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «правда переможе»

"Одвертий лист до галицької молодежі" Іван Франко

IВАН ФРАНКО: "ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ МОЛОДЕЖІ"

Те, що я хочу сказати Вам, мої молоді приятелі, таке велике й радісне і заразом таке важке та прикре, що я бажав би, щоб се сказали Вам якісь авторитетніші від мене уста, щоб се сказав Вам хтось, кого Ви найбільше любите і поважаєте і кому найбільше довіряєте, щоб воно могло ввійти в Ваші серця як могутній імпульс до нового життя, як вітхнення до нової праці, до перебудови Вашого власного «я» відповідно до нового світогляду. 
Дожили ми великих, переломових подій. Те, що наповняло наші серця тугою і завистю при читанні подій таких бурливих літ, як 1789 або 1848, тепер на наших очах. І не то на наших очах: бурлива хвиля історії захапує нас самих, ставить нашу націю майже в центрі випадків. 
Схід Європи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму, коли народні сили серед страшних катастроф шукають собі нових доріг і нових форм діяльності, коли невимовне горе, вдіяне народам дотеперішнім режимом, порушило найширші верстви і найглибші інстинкти людської душі до боротьби, якої результатом мусить бути повний перестрій зразу державного, а далі й громадського, соціального порядку Росії, а в тім комплексі й України. 
Ви, молоді приятелі, що з зацікавленням читаєте новини з Росії, чи подумали Ви про значення тих подій для нашої нації, для нас усіх, для кождого з нас особисто? Адже ж всесвітня історія не історія героїв, а історія масових рухів і перемін; а ми ж кождий особисто хіба не часть тої маси, яка сими подіями покликана до руху та переміни? Чи подумали Ви над сим, куди можуть повести нас ті рухи, якою луною в особистім житті кождого з нас можуть відбитися ті переміни і які обов'язки на кождого з нас накладає теперішня хвиля? Мені здається, що як люди, обдаровані свідомістю і даром думки, ми всі повинні про се думати, думати більше й інтенсивніше, ніж про все інше, що нас цікавило досі. Бо приходить велика доба, і горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими! 
Велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм. Остатні події показують, що той упадок уже не за горами. Коли вірити рескриптові царя до міністра Булигіна, яким поручено міністрові поробити приготування до скликання вибраних репрезентантів народу на наради в справах державних, то виходило би, що сей упадок уже наступив, бодай у принципі. Звісно, тому царському рескриптові не можна признавати серйозного значення, але й се також симптом упадку самодержавства, що на такі рескрипти ніхто не звертає особливої уваги; значить, історія вже попливла іншим руслом. 
Упадок абсолютизму в Росії – що він значить для нас? Який наступник замінить його? 
Сей наступник, то не жоден таємний незнайомий, не жоден сфінкс із закритим лицем. Він давно відомий і виразно зазначив свою фізіономію вже в дотеперішній історії Росії: се буде лібералізм капіталістичного складу. Се буде ліберальний, по-європейськи освічений російський дідич, польський шляхтич, багатий фабрикант, купець, адвокат, професор, журналіст, лікар і в якійсь невеличкій мірі інтелігентний пролетарій. Ось хто надасть фізіономію новому режимові Росії – капітал і інтелігенція. Історичні дворянські традиції в Росії не сильні і такого феодального, конституційним покостом1 від біди помальованого режиму, який маємо в Галичині, – в Росії і на Україні, мабуть, не буде. Певна річ, російський лібералізм виявляє вже тепер і виявить по своїм запануванні інші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктринерський, а доктринери, навіть ліберальні, все і всюди бували найгіршими і найшкідливішими політиками. Доктрина – се формула, супроти якої уступають на задній план живі люди й живі інтереси. Доктрина – се уніформ, стрихулець2, ворог усяких партикуляризмів. Доктрина – се зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту. Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й націями абсолютизм, узброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє. Сі доктрини ввійшли занадто глибоко в тіло і кров російської суспільності, щоб тепер, коли при кермі замість всевладного чиновника стане всевладний російський ліберал, ми могли надіятися наглої і основної зміни в самім режимі. Нехай і так, що доктрина православія стратить своє жало ексклюзивності (ліберал тим і ліберал, що до обрядових доктрин йому байдуже); але доктрина самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з ліберальним доктринерством: вистарчить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею – ідею нероздільності й єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища і фундаментального, кат'екзохен державного становища «русского», т. є. великоруського народу, – і маємо знов продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для «добра» центра, маємо національний автократизм у ліберальнім і конституційнім плащі, на взір угорського. 
Задатків для такого ліберального автократизму бачимо в російській суспільності дуже багато. Їх систематично плекала і підготовлювала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним або ломити його як незгідне з одноцільним характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т. д.). Тільки там, де сей доктринерський автократизм стрічав діяльний, організований, елементарний опір, – у Польщі, в Фінляндії, потроху в Литві, – він нарешті виявляв склонність до концесій, а бодай до якихось пертрактацій3. Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб'є собі голову. 
Найменше такого опору знаходив собі автократичний доктринаризм на Україні. Не тому лише, що українське слово було сковане і закнебльоване4, а головно тому, що велика часть світлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й сама ігнорувала свій український партикуляризм, у душі стидалася його, в душі признавала себе gentе Ukraiпі, паtіопе Rиssі5, в душі й явно дорожила й дорожить фантомом «великої, неподільної Росії». 
Перед українською інтелігенцією відкриється тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися. 
Величезні трудності тої задачі стануть Вам ясно перед очима, коли подумаєте про той стан, у якім застає Україну нова доба. Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духові потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів у законодатних тілах і без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для тих немногих репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі крілика, на якому різні прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів. 
От тут і стає перед нами, галичанами, а особливо перед Вами, молоді приятелі, велика історична задача – допомогти російській Україні в тяжких переломових хвилях і потім, у печатках, у закладинах великої праці – здвигнення нашої національної будови в усій її цілості. Перед Вами стоїть задача й обов'язок – віддячитися російській Україні за все те духове й матеріальне добро, яке вона досі давала нам. Чи і наскільки ми почуємося до того обов'язку, чи і наскільки совісно, розумно, обдумано візьмемося до його сповнювання, від того буде залежати в дуже великій мірі наша будущина яко нації, здібної зайняти місце в хорі інших культурних націй. 
Досі я ждав і надіявся, що хтось ближчий Вам і авторитетніший для Вас забере голос у сій справі, що наша щоденна преса зверне на неї свою увагу, що підіймуть її ті, що люблять видавати себе за батьків і провідників народу. На жаль, я не діждався сього. Значна часть тих наших світочів, опанована театральним питанням, не бачить поза ним світа; інші, що заховали собі в тій справі незалежність суду і дивляться на неї критично, не мають чи сили, чи відваги піднести свій голос і вказати ясно і виразно величність теперішньої хвилі і великий трагізм нашого положення в ній і неминучу конечність – якнайшвидше, якнайосновніше змінити курс нашого національного корабля, настроїти всі наші думки, плани, програми на інший діапазон. Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його. 
Не забувайте, що ми досі в Галичині жили з національного погляду крайнє ненормальним життям. Велика більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, мали свободу рухів і слова. І нам іноді здавалося, що ми – вся українська нація, що ми її чільні ряди, її репрезентанти перед світом. Тепер, коли на російській Україні не сьогодні то завтра повстануть десятки таких центрів, якими тепер являються Львів та Чернівці, ся наша передова роля скінчилася. Ми мусимо почувати себе не піонерами, але рядовими в великім ряді і не сміємо своїх дрібних, локальних справ виставляти як справи всенародні, своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лінію загального інтересу. 
Тепер навіть наші основні національні питання, хоч довго ще не зійдуть із денного порядку, мусять підпасти значній переміні фронтів. Нам треба ясно зрозуміти і відчути і мати на тямці, що польсько-українське питання не буде відтепер рішатися у Львові, але обхопить бойову лінію безмірно ширшу і кождий його етап буде рішатися і у Львові, і в Чернівцях, і в Кам'янці-Подільськім, і в Житомирі, і в Києві. Так само наша галицька та буковинська боротьба з москвофільством відтепер мусить виглядати зовсім інакше, бо й її терен розшириться безмірно, а її зміст поглибиться відповідно до того, як вона розростеться до розмірів боротьби всеукраїнського національного почуття з винародовляючими претензіями «державної» великоруської нації. І наші відносини до євреїв мусять улягти значній переміні, коли нашій нації прийдеться «автономно» гоїти гнилі рани, завдані їй московським чиновництвом через ціловікове нагромаджування жидів на нашій території при помочі т. зв. «черти осідлості» та через варварські та нелюдські експерименти урядового аранжування антижидівських розрухів, щоб ними відводити від себе вибухи народної розпуки та обурення. 
І всі, всі наші національні та громадські питання мусять улягти основній переміні, коли впадуть дотеперішні китайські стіни, які ділять нас від України. (Наша література і преса мусить перейти на вищий рівень, коли не захоче гинути в конкуренції з тим типом літератури і преси, що виробився в Росії, невважаючи на цензурний тиск, а може, власне завдяки йому). Тісніші, частіші, ближчі зносини з закордоновими українцями мусять виробити у нас ширший, свобідніший світогляд, щиріші і свобідніші товариські форми, як ті, що виробилися у нас під шляхетсько-польськими або буршівсько-німецькими впливами. Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чи іншим припадком були поставлені «на чоло народу», стали послами, професорами, головами товариств і т. і., мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності – все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власне ризико, але з повною свідомістю своє горожанське право. Наша аж до границь безхарактерності посунена толеранція хиб та слабостей наших ближніх, навіть тоді, коли вони зі сфери приватних відносин переходять у сферу товариської та громадської діяльності, мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергічнішій реакції проти усякої моральної гнилизни, що грозила б розпаношитися в наших товариських відносинах. Інакше, мої дорогі приятелі, ми тут, у Галичині та Буковині, замість духового центру України зробимося гнилим і смердючим боляком, який з обридження оминатиме кождий свідомий українець, що заховав іще живе почуття самоповаги. 
Отеє моральне переродження, яке вповні доконається, певно, не швидко, аж наслідком праці поколінь, та до якого імпульс кождий із нас повинен дати сам собі, власною постановою, буде першою умовою можності тіснішого, дружного і продуктивного співділання нашого з закордоновими українцями. Якби Ви знали, мої молоді приятелі, скільки зневіри, розчарувань та знеохоти нагромадили дотеперішні зносини галичан та буковинців із Україною, скільки сорому та прикрості робили не раз українцям наші «національні», а властиво місцеві хиби – неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірність, байдужність до важних загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбітність та брак самокритики, парадування європейськими формами при основній малоосвітності та некультурності, якби Ви знали і відчували се так, як сього вимагає теперішня хвиля, то я не сумніваюся, що в серці кождого з Вас знайшлась би моральна сила, щоб сказати собі і покласти Ганнібалову присягу6: віднині доложу всякого зусилля, щоб увільнитися від тих хиб, поводитися краще, працювати пильніше над собою. 
Та все те кажу лише для Вас, особливо для тих, хто захоче мати зносини з українцями, щоб охоронити його і тих, із ким він буде мати зносини, від прикрих розчарувань. А головна річ у тім, чим можемо ми, галичани й буковинці, в разі свобідніших відносин у Росії, допомогти Україні. На капітали ми не багаті, та й не капіталів потребуватимуть від нас українці. Так само дурять себе ті галичани та буковинці, які вже тепер облизуються, надіючися, що свобода в Росії створить їм дорогу до роблення інтересів, до корисних посад та сутих доходів без праці. Певна річ, у порівнянні до нашої заробкової мізерії російські відносини не одному можуть видатися блискучими, але не треба забувати, що на легкі заробітки та на масні посади всюди конкурентів багато, а спеціально Росія багата на таких «ташкентців»7, із якими наші кандидати не легко витримають конкуренцію. Та й не «ташкентців», не аферистів, не спекулянтів на легкий хліб потребує від нас Україна, і коли ми нічого іншого, ліпшого не зуміємо дати їй, тоді сором і ганьба нам! 
Не заімпонуємо ми українцям і своєю інтелігенцією, своїм рівнем теоретичної освіти. Лиха доля змусила нас виростати і вчитися в краю, де завдяки шляхетському режимові наука вважається небезпечним оружжям, якого не слід давати в руки суспільності, де шкільне навчання в самім зароді затруєне конфесійними, політичними та національними передсудами, де свобідна критика виелімінувана з виховання, де панує т. зв. Brotstudium, навчання для хліба, для кар'єри, навчання, тісне та далеке від тої широкої гуманності, що лежить в основі західноєвропейського, а подекуди навіть російського вищого шкільництва. Отже, й тут не багато чим можемо стати в пригоді українцям. Щонайбільше хіба яко вчителі язиків – німецького, польського, потроху класичних, бо наука язиків у наших школах трактується справді ліпше, як у російських. Хоча й тут треба сказати, що останні роки зазначили поворот на гірше, і, приміром, знання німецького язика, яке виносять молодші генерації з галицьких гімназій, може довести до розпуки всякого, хто ставив би до того знання якоїсь хоч трохи вищої вимоги8. 
Подумає дехто, що бодай нашими шкільними книжками, що обіймають уже повний курс народної і середньої школи, можемо прислужитися українцям. На жаль, треба сказати, що й ся надія марна. Наші шкільні підручники, знов-таки в значній мірі завдяки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто такі далекі від рівня сучасної науки (приміром, природописні), що про безпосереднє користування ними в українських школах у Росії не може бути ані бесіди і вони щонайбільше можуть пригодитися авторам нових підручників задля своєї термінології. 
Та проте є у нас дещо таке, що може стати в пригоді українцям у Росії. Маю на думці той практичний смисл, привичку більше додивлятися до конкретних фактів, як до теорій, і більше вироблену привичку до публічного життя, до організацій і парламентаризму. Надто довголітня боротьба за національні права виробила у нас певну традицію і немалий засіб досвіду в таких справах, що все може дуже пригодитися тепер, коли й російську Україну жде перспектива проходити ту саму школу поміж двома огнями – польським і московським. Правда, і ті добрі прикмети в душній галицькій атмосфері дуже часто переходять на хиби, на тісноворість, боязливість, байдужність до всяких смілих поривів і заскорузлість у своїм тіснім кружку, та тут уже певно нове історичне життя в ширших межах само собою швидко здужає усунути ті хиби. 
Я бажаю тільки одного – звернути Вашу увагу, молоді приятелі, звернути увагу всеї суспільності на ту велику історичну хвилю, якої наближення чуємо всі. Нам прийдеться змобілізувати всі свої сили, щоб задоволити потреби тої хвилі. Та поки ще вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожда нація і кожда історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна горожанська і політична свобода. 

Примітки 
Як редактор ЛНВ і один із редакторів видань Українсько-руської національної спілки, де містяться також переклади з німецької мови, я дуже часто маю нагоду діставати до рук переклади наших молодих студентів із німецької мови і мушу тут заявити, що ті переклади з двома-трьома виїмками – просто скандальні і друкувати їх можна, хіба доконавши таких численних та основних поправок, що первісний скрипт не раз зовсім щезає під ними. Просто жаль робиться хлопців, що не раз над такими перекладами задають собі немало праці, надіючися заробити дещо, і, очевидно, й самі не підозрівають того, як мало вони розуміють перекладане. Додайте до того, що вони, особливо ті, що повиходили з руських гімназій, звичайно так само мало володіють руською мовою і виявляють цілковитий брак вправи – думати нею і передавати чужі думки. Се таке соромне свідоцтво теперішнього стану нашої середньої освіти, що попросту не знаєш, що й думати про неї. 

1. Покост – оліфа, лак (пол). 
2. Стрихулець – паличка для розрівнювання. Тут: зрівнялівка. 
3. Пертрактація – тут: поступка (від латин. pertractabilis – піддатливий). 
4. Заткнуте кляпом (від нім. knebeln). 
5. З походження українцем, руської нації (латин.). 
6. Присяга Ганнібала бути непримиренним ворогом Риму, прийнята карфагенським полководцем ще в дитинстві. 
7. І.Франко має на увазі сатиру М.Є. Салтикова-Щедріна “Господа ташкентцы”  
8. Мається на увазі проголошене царським урядом 6 серпня 1905 року рішення про утворення Державної думи. Виборчий закон, згідно з цим рескриптом, було підготовлено міністром внутрішніх справ О.Г. Булигіним. 

Післяслово

Усвідомивши силу і необхідність візії майбутнього для особи, компанії та суспільства, ми можемо по-новому прочитати деякі документи з нашої історії. Безперечно, маємо перейнятися контекстом і логікою подій тих часів, але беру на себе сміливість висловити думку, що у ключовій площині деякі повідомлення мають таки потужний, позачасовий характер, актуальний великою мірою і для сьогоднішнього уважного читача. 
Де рамки “моїх” інтересів? Де моя відповідальність? Яка моя роль і чому саме така? Це низка запитань, на які ми часом радо знайшли б відповідь у “простіших” формах організації – компаніях, які мають можливість більш-менш точно сформулювати свої цілі у стратегічній перспективі. У “складніших” суспільних утвореннях, таких як країна, нація, регіональна спільнота, відповідно деколи треба вимагати від себе підходу іншого рівня. Цей рівень дав би змогу осягнути тенденції, самостійно визначити своє реальне місце, ролі і задачі, які б відповідали потребам цих “абстрактних” утворень, чиєю логікою розвитку ми “чомусь” повинні перейнятись. І бажано зробити це свідомо. 
Перед нами ще один блискучий приклад підходу такого рівня від Івана Франка. Праця зі, здавалось би, відомих для нас з історії революційних часів початку ХХ століття. Це один із тих історичних моментів, коли настає час істини, час власного вибору, до якого мусиш бути готовий, а може, який і готуватимеш сам. Принцип “якщо ти не цікавишся Цим, то Це зацікавиться тобою” – в багатьох речах універсальний. Для декого розуміння цього принципу вже може стати стимулом до дії, для інших і того не досить – аби власний “кокон комфорту” не був зачеплений. Для ще інших з'являється нагода покрасуватися на трибунах, телеекранах тощо. І зрештою, для “нормальної” більшості це час невдячної матеріально, щоденної, кропіткої праці. Саме вона, мабуть, і є тим єдиним чинником, який, помножений на свідоме розуміння “для чого” і “чому”, вибудовує новий фундамент для розвитку спільноти в цілому. 
Отже, приклад пошуку того “як?” і “чому?, “задля чого?” і “чому саме так?” – у запропонованій вище праці. 

Олександр Саврук

Зупинимо “побєдобєсіє” правдою



ЗУПИНИМО “ПОБЄДОБЄСІЄ” ПРАВДОЮ 

СРСР ПЕРШИМ ГОТУВАВ НАПАД НА НІМЕЧЧИНУ У 1941 РОЦІ.

НА БОЦІ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ ВОЮВАЛИ 2 МЛН. РОСІЯН.

Продовжуємо публікувати матеріали з виставки “9 ТРАВНЯ – ІМПЕРСЬКИЙ МІФ МОСКВИ!” (Львів, історичний музей, БФ “Україна-Русь”, 2010).

Сталін сам готував напад на Гітлера (операція “Гроза” на 6 липня 1941 р.), але той його випередив.

Радянсько ( російсько) – німецька війна: період - 4 роки (22 червня 1941 р. – 8 травня 1945 р.)
- 3 роки на території України (до 26 жовтня 1944 р.)

Втрати СРСР в людях: 7 млн. (дані Сталіна), 20 млн. (дані Хрущова), 27 млн. (дані Горбачова), з них військових – 17,6 млн. Німці втратили 6,5 млн. осіб ( військових – 3,8 млн.). Кожен із західних союзників зазнав у 70 разів менших втрат, ніж СРСР.

СРСР НЕ ПЕРЕМІГ БИ БЕЗ АМЕРИКАНСЬКОЇ ДОПОМОГИ військовим спорядженням і продовольством, яка сягнула 11,6 млрд. тогочасних доларів (борг за ленд-ліз СРСР так і не повернув).

7 травня 1945 року – у Реймсі (Франція) підписано Акт про беззастережну капітуляцію Німецьких збройних сил перед союзниками (сторони: Німеччина, Велика Британія, СРСР, США, Франція).

8 травня 1945 р. – на вимогу Сталіна в Карлсхорсті (околиця Берліна) повторно підписано акт про капітуляцію Німеччини.

І ДО ЧОГО ТУТ 9 ТРАВНЯ?

При відступі з України чекісти руйнували заводи, мости, ін. об’єкти (Дніпрогес, Хрещатик, Лавра), спалювали врожай, продовольчі склади.

Сталін депортував цілі народи – калмиків, чеченців, інгушів, карачаєвців, балкарців, турків-месхетинців, кримських татар.

Водночас, на боці Німеччини воювало близько 2-х млн. росіян. Ось список російських військових частин:

ВІЙСЬКА СС:
Добровольчий полк СС «Варяг»
1-а російська національна бригада СС «Дружина»
15-й козачий кавалерійський корпус СС
29-та гренадерська дивізія СС «РОНА » (1-а російська)
30-та гренадерська дивізія СС (2-а російська)
36-та гренадерська дивізія СС «Дірлевангер»
15-й Козачий російський корпус військ СС ФХА-СС - 3 дивізії, 16 полків
29-а Російська ФХА-СС - 6 полків
30-а Російська ФХА-СС, 1-го формування 1944 р., - 5 полків
1-а Російська національна бригада СС «Дружина» - 3 полки, 12 батальйонів
1-а Гвардійська бригада РОА «Зондеркоманда Љ113" СД - 1 батальйон, 2 роти
Бригада СС «Центру протибільшовицької боротьби» (ЦПББ) - 3 батальйону
Розвідувально - диверсійне з'єднання Головної Команди «Росія - Центр» Зондерштаб «Цепелін» РСХА - СС - 4 загону спецпризначення

ЗБРОЙНІ СИЛИ «СОЮЗНОЇ ДЕРЖАВИ»
Збройні сили Конгресу Визволення Народів Росії (КОНР) (1 армія, 4 корпуси, 8 дивізій, 8 бригад)
Військово-Повітряні Сили КОНР (Авіаційний корпус КОНР) - 87 літаків, 1авіагруппа, 1 полк
Російська Визвольна Армія Конгресу Визволення Народів Росії (3 дивізії, 2 бригади)

ВЕРМАХТ
Російська Визвольна Армія Вермахту - 12 охоронних корпусів,13 дивізій, 30 бригад
Російська Визвольна Народна Армія - 5 полків,18 батальйонів
Російська Національна Народна Армія - 3 полки, 12 батальйонів
Російська Національна Армія - 2 полки, 12 батальйонів
582-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 11 батальйонів
583-й охоронний (естонсько-російський) корпус Вермахту - 10 батальйонів
584-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 6 батальйонів
590-й охоронний козачий (російський) корпус Вермахту - 1 полк, 4 батальйону
580-й охоронний козачий (російський) корпус Вермахту - 1 полк, 9 батальйонів
532-й охоронний (російська) корпус Вермахту - 13 батальйонів
559-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 7 батальйонів
Російський легіон «Білий Хрест» Вермахту - 4 батальйону
442-а Особливого призначення - 2 полку РОА
136-а Особливого призначення - 2 полку РОА
210-а Особливого призначення стаціонарна піхотна (берегової оборони) - 1 полк, 2 окремих батальйони РОА .

АБВЕР
«Особлива дивізія «Росія» генерала Смисловского - 1 полк, 12 батальйонів
Бригада «Граукопф» - «РННА» генерала Іванова - 1 полк , 5 батальйонів

ОХОРОННІ КОРПУСИ І САМООБОРОНА
Російський охоронний корпус Вермахту в Сербії - 1 бригада, 5 полків
Російська «Народна варта» генерального комісаріату «Москва» (тилового району групи армій «Центр») - 13 батальйонів , 1 кавалерійський дивізіон
15 -й гірськострілецький корпус особливого призначення 2 - ї танкової армії : росіян - 1 охоронний
корпус , 5 полків , хорватських - 2 дивізії , 6 полків
69 -й Корпус особливого призначення 2 -ї танкової армії : росіян - 1 дивізія , 8 полків , хорватських - 1 дивізія , 3 полку

Україна виграла вже тому, що "Газпром" РФ програв

Арешт активів Газпрому: чи зможе «Нафтогаз» знецінити «національне надбання» Росії?

У газовому конфлікті між Україною і Росією «м’яч знову на нашому боці» – Апеляційний суд Швеції скасував тимчасове призупинення рішення арбітражу, згідно з яким «Газпром» (РФ) повинен віддати НАК «Нафтогаз України» $2,6 млрд. Про це повідомив головний комерційний директор НАК Юрій Вітренко на своїй сторінці в Facebook. Офіційно інформацію підтвердив і російський «Газпром».

Арешт активів Газпрому: чи зможе «Нафтогаз» знецінити «національне надбання» Росії

Попри це, перспективи реального отримання Україною цих грошей від Росії відповідно до перемоги в Стокгольмському суді виглядають досить далекими і туманними, інформують Економічні Новини.

Судова тяганина може затягнутися надовго

Так, у коментарі Економічним новинам колишній міністр економіки Віктор Суслов припустив, що судова тяганина між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом» триватиме ще дуже довго. «Якісь європейські суди прийматимуть рішення на нашу користь, якісь –їх блокуватимуть… Таким чином будемо ще довго ходити навколо цього питання», – каже він.
Такої ж думки дотримується і президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. «Подальша ситуація розвиватиметься так: «Газпром» знову звернеться в якийсь суд, ми, у свою чергу, подамо скаргу в якийсь суд – і так триватиме ще дуже довго. Роками. Перспектив отримати гроші від Росії абсолютно ніяких», – сказав він в коментарі Економічним новинам.
До теми «ходіння по судах» зазначимо, на фоні провалу в суді Швеції «Газпром» «похвалився» тим, що англійський суд 13 вересня скасував рішення про арешт активів «Газпрому» у Великобританії та Уельсі в межах виконання рішення арбітражу Стокгольма щодо спору з «Нафтогазом». Також у своєму офіційному повідомленні «Газпром» зазначив, що має намір домогтися перегляду рішення шведського суду.

Тим часом, намір «Газпрому» «домогтися перегляду рішення шведського суду» вважає абсурдним Юрій Вітренко. «У цьому рішенні чітко зазначено, що воно оскарженню не підлягає», – сказав він.
Також перемогою «Газпрому» Юрій Вітренко не вважає і рішення англійського суду. Навпаки – бачить у цьому виграш для України. «Не знаю, чи ви чули, але у процесі арешту активів «Газпрому» у Великобританії відбулася приємна несподіванка – були заарештовані (заморожені) акції Північного потоку 1, які там несподівано знайшлися. «Газпром» був вимушений формально зобов’язатися перед судом не відчужувати ці акції і тримати їх в Англії до розгляду справи в англійському суді щодо примусового стягнення його активів у Британії. Таким чином, рішення суду про замороження активів було замінено на це зобов’язання перед судом з боку «Газпрому». І він тепер має вирішувати – або погасити перед нами заборгованість (з відсотками та компенсацією витрат), або з острахом чекати на рішення англійського суду щодо продажу акцій Північного потоку-1 в рахунок погашення боргу», – написав він у соцмережі. Попередні слухання у суді Лондона призначені на лютий 2019 року.

Читайте: «Нафтогаз» повідомив про арешт голландських активів «Газпрому»

У самому НАК «Нафтогаз» повідомили, що на заборгованість російського газового монополіста нараховуються відсотки – приблизно, 500 тисяч доларів у день. «Газпром може легко зупинити ці нерозумні втрати. Банківські реквізити «Нафтогазу» йому відомі. А поки ми продовжуємо процес примусового стягнення», – зазначили в «Нафтогазі». Станом на 13 вересня цього року, згідно з офіційним повідомленням НАК «Нафтогаз» на заборгованість «Газпрому» перед «Нафтогазом», були нараховані відсотки в сумі 104 млн доларів.

Арешти активів «Газпрому» як інструмент тиску

Тим часом, Олександр Охріменко вважає, що тільки арештами активів «Газпрому» у різних країнах світу «Нафтогаз» «ситий не буде». «Арешт – це ще нічого не означає. Для того, щоб це майно конфіскувати і продати на аукціоні, знову таки потрібні рішення суду. Окремі. По кожному пункту. Причому ці рішення мають бути конкретні – що саме це майно можна конфіскувати і продати на аукціоні. На все це може піти десятки років», – каже він.

Читайте: "Нафтогаз" почне торгувати автогазом вроздріб

Про те, що рішення про арешт закордонних активів «Газпрому» та їх подальше виконання буде прийматися в кожній конкретній юрисдикції з урахуванням практики місцевих судів щодо виконання арбітражних рішень, говорить і відповідальний адміністратор Арбітражного центру при російському Інституті сучасного арбітражу Андрій Горленко.

За словами президента Українського аналітичного центру, європейська судова система побудована таким чином, що там немає швидких рішень. «Те що Апеляційний суд Швеції скасував призупинення рішення Стокгольмського суду – це звісно добре. Але тільки для іміджу України та її позицій у світі. Дієвого механізму отримання виграних у Стокгольмському суді грошей немає. Тут можна сперечатися, можна сваритися, можна робити якісь заяви… Просто не існує механізму, як це зробити. Все можна вирішити, тільки якщо сісти за стіл переговорів. Навіть люди, які судяться щодо бізнесу, знають, що краще домовитися. Але у разі конфлікту між «Нафтогазом» і «Газпромом» – хто може сісти за стіл переговорів? Можливо, через років 5-10…», – говорить Олександр Охріменко.
Зазначимо, на фоні прийнятих судових рішень у Швеції і Лондоні представники «Газпрому» минулого тижня не приїхали на раніше заплановану тристоронню консультацію ЄС-РФ-Україна в Брюссель, де мали на експертному рівні обговорити питання транзиту газу через газотранспортну систему України після 2019 року і потреби Євросоюзу в газі. Ще раніше голова правління НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв заявив, що «Нафтогаз» не готовий одночасно обговорювати з РФ транзитний контракт та мирову угоду за позовами в арбітражі.

Тим часом, юрист-міжнародник, який спеціалізується на діяльності енергетичних компаній, Алан Райлі, радить росіянам після поразки у шведському суді виписати «Газпрому» чек. «Це буде вихід, який дасть змогу зберегти обличчя. Якщо ж ні, то репутаційні втрати будуть великими. Коли один європейський суд за іншим ухвалює рішення не на вашу користь, я, як юрист, просто сказав би керівництву «Газпрому»: стоп! Коли ви вже у ямі, не копайте глибше», – каже він.

У свою чергу зазначимо, що сам факт «заморожування» активів «Газпрому» по всьому світу, вже сам по собі не дає російській компанії можливостей для фінансових маневрів. Втрата репутації також б’є по фінансах. Сьогодні ринкова вартість компанії оцінюється в $55 млрд, тоді як боргові зобов’язання вже перевалили за $54 млрд. Це при тому, що десять років тому вартість російської монополії оцінювалася в $342 млрд.

Арешт активів «Газпрому» як єдиний шлях до стягнення боргу

Про те, що для Росії («Газпрому») нічого не платити Україні («Нафтогазу») – це принципове питання, – говорить в коментарі Економічним новинам голова Комітету економістів України Андрій Новак. «Арештувати активів «Газпрому» по всьому світі реальніше, ніж отримати гроші від Росії напряму. Я думаю, не віддавати гроші «Нафтогазу» для «Газпрому» є питанням принципу», – сказав він.

На відміну від тих, хто скептично ставиться до можливості стягнути із «Газпрому» $2,6 млрд через арешти активів «Газпрому» по всьому світу і їх подальшої реалізації, Андрій Новак переконаний, що тільки таким шляхом «Нафтогаз» може повернути собі свої гроші. «Лише через реалізацію арештованих по всьому світі активів «Газпрому» можна буде назбирати ту суму, яку «Газпром» має повернути Україні», – каже він.

У тому, що арешт і реалізація активів «Газпрому» таки принесуть гроші «Нафтогазу», переконаний Алан Райлі. «Думаю, «Нафтогаз» таки отримає 2,6 млрд доларів. Цілком зрозуміло, що активи «Газпрому» у ЄС перевищують цю суму», – каже він.

Експерт з енергетики Михайло Гончар також позитивно оцінює успіхи України і подальші перспективи щодо стягнення з Росії виграних через Стокгольмський суд грошей шляхом накладення арештів на активи «Газпрому». «За ініціативою української сторони активи «Газпрому» уже арештовані у Нідерландах, Великій Британії та Швейцарії. Тепер треба йти ескалаційним шляхом далі й посилювати тиск на російську сторону. Наприклад, «Нафтогаз» може арештувати трубну продукцію, що перебуває у чотирьох європейських портах. Вона призначена для будівництва «Північного потоку-2». Таким чином, ми завдамо ще одного удару по «Газпрому» та ускладнимо будівництво газопроводу», – каже експерт.
Зазначимо, раніше голова правління «Газпрому» Олексій Міллер заявляв, що після запуску газопроводів Північний потік-2 і Турецький потік транзит російського газу через Україну скоротиться в 10 разів

Автор: Надия Михальчук

http://enovosty.com/uk/ekonomika-ukr/full/1709-aresht-aktiviv-gazpromu-chi-zmozhe-naftogaz-zneciniti-nacionalne-nadbannya-rosii

Богдан Гордасевич: Україна перемогла вже тому, що робота "Газпрому" на міжнародних ринках дезорганізована. Краще б вони одразу віддали гроші і це покращило їх імідж, а такий шлях просто в нікуди для "Газпрому", це призведе до краху головного фінансиста бюджету РФ, що нам краще за ті гроші. Дуже важливо, що ми нічого не винні.

А ви знаєте Надю?

Ну я маю на увазі особисто, Надю Савченко? Спілкувались з нею? Знаєте її близьких знайомих, рідних? Ну щоб отак попитати по-людськи: що вона за людина?
Теперішні події з Рубаном, Савченко, мені дуже нагадують події чотирирічної давнини... Коли по телевізору об"явили, що група  людей хотіла підірвати атомну станцію в Енергодарі. Там була моя рідна людина. І почались дзвінки.... більшість людей, звичайно підтримали нас, бо розуміли, що це не правда, вони прекрасно знали людину і знали, що не міг він навіть придумати такого бреду зробити... Але, на жаль, були люди, які боялись навіть здороватись з нами, або задавали питання: "Це що правда?" Тобто люди повірили в цю маячню.
Але що саме цікаве, що троє  з чотирьох звинувачених, навіть не знали, що там є Атомна станція....І головне, що люди, які дійсно патріоти країни, точно не могли вчинити такого проти країни і проти людей.
То до чого я веду: спершу ніж розвішувати ярлики, або повторювати гавкотню, яку вам вклали у вуха, перевірте інфу, вдоскональтесь в її правдивості. У крайньому разі, якщо немає фактів - краще помовчіть umnik

P.S. Заспокою особливо волнітєльних:
1. ні до яких партій не належу
2. ні за кого не агітую
3. написала бо терпіти не можу не справедливості, брехні і перекручування фактів

Землетрусу не було, але жертви від нього є


Найвеселіше в цій дурнуватій ситуації, що святкують перемогу, а країни, яка перемогла у тій війні - СРСР,  вже не існує! 



10 фактів про Україну в Другій Світовій або уроки для нащадків

1)Для українців війна розпочалась в березні 1938р., коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим була в складі Чехо-Словаччини. В боях було втрачено 430 убитими та більше 400 пораненими бійців Карпатської України. Сукупні ж втрати січовиків, за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.

2)У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис. українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули у боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис. отримали поранення у вересневій кампанії.

3)В Україні Червона армія широко практикувала так званий достроковий призов юнаків 16 17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних відразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.

4)Загалом у другій світовій війні загинув кожен п ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.

5)Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими - становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.

6)Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров ю (в буквальному розумінні цього слова), упродовж 1930-х рр. стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.

7)В 1941 р. радянська влада при відступі залишала випалену землю . При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу. В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.

8)Кореспондент газети Saturday Evening Post , відвідавши в 1945 p. Україну, з жахом написав: Те, що дехто намагається зобразити як російську славу , було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі .

9)Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України зникли такі впливові раніше національні меншини, як німці (виселили на схід СРСР або виїхали на Захід в Німеччину.), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, в 1944 році вони були депортовані з Криму в Середню Азію, із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало до Польщі), із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб.

10)Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській й канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тис.). Вони воювали і в французькому Русі опору. Тисячі українців служило у польській армії генерала Владислава Андерса і приймали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії. Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.

мы звери господа

мы друг на друга пишем маты с ошибками . интеллигентные люди с высшим образованием.  мы не боимся  предложить  отсосать совершенно незнакомому и идейно чуждому нам человеку который может и согласиться. мы не задумываясь  доносим друг на друга нашему общему врагу Модеру.  поэтому нас и банят. и банят ибанят ибанят. и судя по законам леса ибанить будут всегда во славу справедливости , добрососедства и девичьей беззащитности забытых впопыхах колготок (колготки - герой Ромаямы, стыреный мной для бесполезного воспитания идеалов).  но  все-таки. есть в нас и человеческое. пусть только два раздела : Рецепты и Погода.
но это Начала. Истоки  цивилизации. могу представить что там в устье. 

Италия в курсе

Площадь «Жертвам Одессы»-Италия в курсе что есть майдан:!!
•    04.02.15, 10:05

Площадь «Жертвам Одессы» взбесила украинского посла
     
 
Дом профсоюзов в Одессе
Событием национального масштаба обернулся выбор небольшого городка Чериано Лагетто (30 км от Милана) нового названия для одной из своих площадей — «Жертвам Одессы».
Как прописано в городском уставе, это название объединяет в себе память двух событий: еврейского погрома немецкими нацистами и трагедии мая прошлого года в Одессе.
Реакция украинского посла последовала незамедлительно:
«Мы собираемся говорить с итальянскими властями, а также с полицией провинции, — заявил украинский посол Евгений Перелыгин в интервью MonzaToday. - Местные власти Чериано Лагетто стараются приравнять преступления нацистов против евреев в Одессе 1941 года с трагическими событиями мая 2014 года. Это сопоставление абсолютно несостоятельно: в первом случае речь идет об уничтожении людей по этническому принципу, в то время как причиной прошлогодней трагедии стало столкновение между группами протестующих, подогретое провокаторами, в отношении которых сейчас ведется расследование правоохранительными органами».
По словам посла, такое решение властей Чериано Лагетто может даже расцениваться как клевета по отношению к украинскому государству.
«Первые результаты следствия указывают на участие граждан России в этой трагедии, — заявил Перелыгин. - Мы ждем большей ясности о причинах случившегося, но для этого нужно дождаться решения суда».
Перелыгин также посетовал, что на территории России скрывается один из подозреваемых, заместитель начальника полиции Одессы Дмитрий Фучеджи, который мог быть вовлечен в подготовку этой трагедии. Россия отказалась выдать его СБУ, и это «заставляет сомневаться по поводу честности заявлений российских властей».
По мнению посла, решение властей Чериано Ладжетто вызвано манипуляциями пророссийских политических сил. Как заметил официальный представитель Украины, на официальном сайте администрации несколько раз употребляются такие выражения как «самопровозглашенное Киевское правительство», что противоречит официальной позиции и Италии, и всего мирового сообщества.
«Итальянское правительство не только поддерживает официальные отношения с Украиной, но также пытается помочь ей в это тяжелое время военной и пропагандистской агрессии Российской Федерации. Поэтому я не могу понять, как итальянский город может сделать то, что идет вразрез с официальной позицией своего государства», — приводит слова дипломата издание.
Перелыгин считает, что мэр и администрация города не знают истинных причин трагедии в Одессе, и именно это объясняет, почему они решили назвать площадь именно так — «Жертвам Одессы». По мнению посла, после разъяснений с местными властями городу придется поменять свое решение и отказаться от названия.
Читатели газеты, в которой опубликовано интервью, оставили ряд эмоциональных комментариев:
Massimo: Я не могу в это поверить! Несмотря на все очевидные фото-видео (с места трагедии), эти украинские псевдо-политики продолжают настаивать, что за этой ужасной трагедией стоит русский враг. Как вам не стыдно!! Зная уровень информированности итальянских политиков, посол может даже преуспеть в своих бесчестных намерениях. Но помните, Одесса этого не забудет, и там знают, чем на самом деле был Майдан!
Christian: Возмутительный посол укронацистских властей, Евген Перегин, будь послом и не возмущай (вульгарно) Италию. Мы сами подумаем о названиях итальянских улиц. Большое уважение мэру и администрации Чериано Лагетто.
Roberto: Украинский посол может возвращаться в свой Киев, к себе домой, вместе с такими же как и он! (При всем уважении к украинцам, которые вовлечены в эту волну нацизма, и которые просто хотят жить в мире).
Lina: Черт подери, теперь даже украинцы указывают итальянцам, что мы можем делать, а что нет в нашей стране! Если вам это не нравится, то пакуйте чемодан, закрывайте ваше посольство и возвращайтесь на Украину к вашим нацистам!
Christian: Мне кажется позорным, что посол раздражен тем фактом, что площадь названа в память «одесситов сожженных заживо». Жители Одессы — они ведь граждане Украины, верно? Посол представляет и их интересы, ведь так? Или по мнению посла, они должны были сгореть заживо в Одессе, и жаль, что кто-то в мире пытается сделать так, чтобы о них помнили?
(с)

Наш презик -- брехливый презик

 Люди ! Если кто ещё ждёт что наш президент исполнит свои предвыборные обещания -- задумайтесь, собирался ли он их когда то выполнять.

Это видео уже выкладывали здесь, но хочу повторить.


Андрій Макаревич: потрібно не піддаватися брехні

Москва – Лідер російського рок-гурту «Машина часу», автор численних пісень і музичних проектів Андрій Макаревич 13 серпня відвідав місто Слов’янськ і селище Семенівку в Донецькій області, які недавно були відбиті українською армією у проросійських сепаратистів, а також дав концерт в пансіонаті міста Святогірськ, де розміщені біженці зі сходу України. Виступ Андрія Макаревича перед біженцями зустріли овацією: люди, яким не вистачило місць у місцевому клубі, оточили будівлю щільним кільцем і слухали пісні через відкриті вікна.
 


У Росії, проте, поїздка співака і композитора на схід України зазнала осуду: одна з газет назвала його «співаючим перед карателями», а проросійські чиновники в Криму порадили йому не приїжджати на півострів. В інтерв’ю «Голосу Америки» Андрій Макаревич розповів про поїздку і про свою реакцію на публікації, які засуджують його.

Даніла Гальперович: Чому ви поїхали до Слов’янська?

Андрій Макаревич: Як ви думаєте, котрий раз я відповідаю на це питання?

Д.Г.: Думаю, що не перший.

А.М.: І не десятий. А ви самі як думаєте, що я туди поїхав?

Д.Г.: Андрію Вадимовичу, оскільки ми з вами особисто знайомі, я собі уявляю вашу мотивацію. Але мені важлива саме ваша відповідь.

А.М.: По-перше, коли тебе просять виступити для біженців, мені здається, це треба робити абсолютно незалежно від того, де вони знаходяться. Біженці – це завжди і скрізь біженці. А, по-друге, мені було дуже цікаво побачити ці місця своїми очима, тому що останнім часом нашій офіційній пресі і телебаченню я не дуже вірю.

Д.Г.: Як можна описати те, що ви бачили? Які у вас від цієї поїздки відчуття?

А.М.: Я дуже багато різного бачив. Взагалі, війна ніякої радості у своїх картинах нікому не приносить. Але на цьому тлі я побачив і якісь хороші речі. У всякому разі, я побачив, що місто Слов’янськ, яке у нас чомусь називають Слов’янськом, практично відновлено, хоча пройшло всього три тижні з моменту закінчення бойових дій, хоча по окраїнах ще дуже багато руйнувань, і ще дуже багато роботи належить зробити. Я не знаю, як виглядають всі біженці, їх по Україні близько 100 тисяч. Вони досить рівномірно розподілені по всій території. А ті біженці, яких бачив я, для яких я виступав, а саме – діти, виглядали краще, ніж я очікував, скажу чесно. Тому що при слові «біженець» у нас виникає перед очима сумна така картина. Дуже добре працюють волонтери в цьому сенсі. Вони їм дуже здорово допомагають. Вони збирають для них гуманітарну допомогу. Вони організують їх побут. Вони працюють дуже злагоджено і дуже професійно. Власне, вони мене туди і привозили.

Д.Г.: В сам Слов’янськ?

А.М.: Де знаходяться біженці – це не Слов’янськ, це з ним поруч – Святогірськ, до Слов’янська там кілометрів 30. Святогірськ – це таке містечко навколо Святогірського монастиря, де розташовуються біженці. В основному вони в піонертаборах там містяться і в літніх будинках відпочинку.

Д.Г.: Що можна сказати про сприйняття дій Росії в тих місцях, де ви виступали?

А.М.: У мене не було можливості влаштувати якийсь діалог з глядачами. Якщо говорити про волонтерів, які організували мою поїздку, великого тепла по відношенню до Росії, до російського керівництва я у них не помітив.

Д.Г.: А що це за волонтери? Яка це організація?

А.М.: Там кілька фондів. Є фонд «Світ і порядок». Це люди, які різні абсолютно, які в мирному житті займаються хто чим –хто-то бізнесом займається, хтось студент, хтось лікар. Просто ця спільна біда їх об’єднала, і вони знайшли сили і час, щоб цим займатися.

Д.Г.: Ви сказали, що не вірите зараз російському телебаченню. Чому?

А.М.: Відбувається дикий пропагандистський накат, дуже грубий, дуже грубий, розрахований, скажімо так, на не саму просунуту частину населення, яка у нас, на жаль, становить більшість, на яку це дуже добре працює.

Д.Г.: Ви зараз говорите про російські медіа?

А.М.: Про російські, звичайно.

Д.Г.: У вас в одній з пісень є така фраза «Чим же це ви думали? Що ж це ви зробили?»У вас є відповідь на це питання – чому сталося те, що сталося?

А.М.: Я не знаю, чому наша країна весь час ходить кругами, весь час намагається наступити на одні й ті ж граблі. Я не знаю розгадки цього найголовнішого і найстрашнішого секрету. Я не розумію, чому ми такі окремі. Дуже хотів би дізнатися відповідь на це питання, але у мене його немає.

Д.Г.: У вас було багато соціальних пісень, згадати ті ж «Вогняні суперечки», або інші пісні-міркування про вибір шляху. Що, по-вашому, сталося за останні півроку з самою Росією?

А.М.: Сталося чудово проведене обдурення, обдурення дуже великої частини нашого народу. Були натиснуті такі кнопочки, найпідліші, які викликають ненависть, які викликають ворожнечу. І виявляється, що вони дуже добре працюють.

Д.Г.: Як ви вважаєте, Росії доведеться повертати Крим?

А.М.: Не знаю. Я сумніваюся, що це реально, але я абсолютно впевнений, що не було б ні громадянської війни на Україні, не було б цих численних жертв, якби не було цієї історії з Кримом.

Д.Г.: Уже маса коментаторів налаяла вас за цю поїздку. Як ви на це реагуєте?

А.М.: Розумієте, яка штука, висловлювання робляться в такий спосіб. Яка-небудь газета типу «Комсомольської правди» публікує великий заголовок «Макаревич співав перед карателями», а потім опитують відомих людей: що ви з цього приводу думаєте? Звичайно, відомі люди кажуть: «Перед карателями співати недобре». Їм не приходить в голову, що я не перед карателями співав, а перед біженцями. Ось так і будується вся пропаганда. От і все! Потім вони будуть вибачатися, але вибачатися вони будуть переді мною, а вибачатися їм треба перед своїми читачами за те, що вони їх обдурили. Ось цього, на жаль, не відбудеться.

Д.Г.: У вас збереглися зараз якісь контакти з вашими колегами-музикантами в Україні?

А.М.: Ну, що значить – контакти ?! У мене маса друзів живе в Дніпропетровську і в Києві. Звичайно, я з ними передзвонююсь.

Д.Г.: Чи, по-вашому, якийсь спосіб у вас, людей культури двох країн, щоб хоча б трошки поновити зв’язок, який був між Україною і Росією?

А.М.: Цей зв’язок неминуче відновиться. Просто тепер на це піде багато часу, на жаль. А для того, щоб вона відновилася, треба просто чесно робити свою справу і не брехати, і не піддаватися на брехню

http://ukrainian.voanews.com/content/makarevych-on-e-ukraine/2422162.html



100%, 11 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про гильотину

Ее придумали во Франции, когда устал палач. И потом французы спрятали ее в статую Свободы и контрабандой отправили в Штаты. НО там уже был собственный электрический стул . Жопа в Америке как враг важнее головы   получается.   Вся бандитская Англия уехала за счет добропорядочных граждан в Австралию,  немцы мочили своих в Польше и дома немножко, остальных везде.
Немцы круче всех.  От них даже евреи сбежали ненадолго. Кто успел.  Потом все друг перед другом дико извинились и живут. А тут бац и мы.
Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна