Є  в  коханні  і  будні,  і  свята,
Є  у  ньому  і  радість,  і  жаль,
Бо  не  можна  життя  заховати
За  рожевих  ілюзій  вуаль.
 

І  з  тобою  було  б  нам  гірко,
Обіймав  би  нас  часто  сум,
І,  бувало  б,  темніла  зірка
У  тумані  тривожних  дум.
 

Але  певен,  що  жодного  разу
У  вагання  і  сумнівів  час
Дріб'язкові  хмарки  образи
Не  закрили  б  сонце  від  нас.
 

Бо  тебе  і  мене  б  судила
Не  образа,  не  гнів  —  любов.
В  душі  щедро  вона  б  світила,
Оновляла  їх  знов  і  знов.
 

У  мою  б  увірвалася  мову,
Щоб  сказати  в  тривожну  мить:
—  Ненаглядна,  злюща,  чудова,
Я    без  тебе  не  можу  жить!.. 

Мы оппозиция - а то что у нас 4 министра в правительстве - то фигня, мы всё равно не поддерживаем курс власти...

Сын лидера Коммунистической партии Украины Андрей Симоненко назначен первым заместителем главы Государственного агентства Украины по инвестициям и развитию. Подробнее про сына Симоненко

Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх. 
                                  Василь Симоненко

Ну скажи — хіба це фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг! Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ми з тобою... Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я... І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.

                                      Василь Симоненко

Сумно-сумно, але шалено гарно і трепетно

90-е вернулись :)

Проживши неповних 29, він залишив яскравий слід в українській культурі. Його поезія давно хрестоматійна, а багато віршів стали піснями.

Та серед усіх творів Симоненка є вірш, якого одного вистачило б, щоб зробити безсмертним ім’я поета. Його слова, звернені до найглибшого «Я» кожної людини, пробуджують свідомість і нагадують, навіщо ми живемо на цій землі.

«Простір свободи» закликає Тебе оживити цю поезію в своєму серці.

Почуй ці слова і зроби так, щоб їх почули інші. Прочитай цей вірш коханим та друзям. Надішли його іншим людям.

Якщо у Тебе є можливість – постав цей вірш на сайт, у форум, у розсилку.

Якщо Ти журналіст – надрукуй його в пресі, дай прозвучати по радіо чи телебаченню (наприклад, у чудовому виконанні «Пікардійської терції»).

Якщо Ти вчитель чи викладач – прочитай його своїм учням або студентам.

Якщо Ти з Полтавщини, згадай свого славного земляка. Якщо Ти живеш у Черкасах, сходи на його могилу. Якщо Ти українець, перечитай тексти Симоненка.

Якщо Ти людина, ці слова – для тебе: * * * Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Любити спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

   

                     

І все-таки до тебе думка лине, Мій занепащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля. О, сліз таких вже вилито чимало,— Країна ціла може в них втопитись; Доволі вже їм литись,— Що сльози там, де навіть крові мало! ( Леся Українка ) 1895        

                   

Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох. І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам — тобі й мені. О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву. ( Василь Симоненко ) 1961                     

Маркус Шульц сегодня