хочу сюди!
-
-
41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років
Замітки з міткою «віра»
Щоб у вас і в нас все було...
- 26.09.19, 12:48
Щоб у вас і в нас все було гаразд,
щоб ви і ми щасливі були!
0
Почав читати біблію щодня - що сталось з моїм мисленням?
- 30.04.19, 10:11
0
Ватикан визнав Епіфанія
- 22.12.18, 12:22
Ватикан визнав Епіфанія — його офіційний портал повідомив про обрання
предстоятеля новоствореної Православної церкви України
Отето да! Виявляється, Папа Римський не читає гнівних звернень Кирила
Гундяєва, а легковажно робить з них самольотікі і пускає до вєтру? Ох,
як нєвдобно получілось!
А якщо серйозно, навіть Ватикан розуміє, що Православна Церква України —
не нова, а первородна установа, створена київським князем при хрещенні у
988 році — українці лише відновили свою церкву і повернулись до
Вселенського патріархату, тільки і всього. Так що Томос в хату, вечір в
радість, Папі здоров`я, а когось там на гиляку. Амінь та слава Україні!
14
Ну от і все, українській корупції – повний гаплик)))
Бо закон про АнтиКорупційний Суд – вже підписав наш пишномовний гарант.
Тепер дрижіть кляті хабарники, чиновні казнокради та медицинські бариги – до вас наближається кирдик)))
Уря, уря, уря...
Попутно доповідаю всім "гидотам" які в моїх постах обгавкують мене за те, що я досить критично оцінюю дії нашої влади. За те, що критикую і чомусь ніяк не хочу полюбити пана президента.
"Гидоти" – інформую вас, що нині я просто в захваті і шаленію від радості і любові до нього)))
І мене, як типічного українського правдоруба і "зрадофіла", навіть тіпає і розпирає від надмірного щастя.
Яке блаженство, яка благодать, який неземний тріумф справедливості)))
Хоча трішки охолонувши від такої новини і ознайомившись із змістом закону можу впевнено сказати, що і від цього АнтиКорСуду – реальної користі буде приблизно стільки ж скільки від горезвісного напівмертвого НАЗКа.
Бо гарант все таки зумів втиснути в закон декілька положень, які можуть заблокувати або зовсім звести нанівець роботу самих найкращих і мудрих професіоналів.
І перший же відбір міжнародних експертів та вітчизняних суддів це проявить!
Та все ж – в кінці-кінців, повинно ж чекати наш знедолений народ хоч якесь світло надії в кінці безкінечно темного українського тунелю?
Повинні чекати райська благодать і радість, яку вже чотири роки обіцяє подарувати українцям, щедрий на обіцянки пан президент)))
Бо тепер, згідно обіцянок нашого гаранта та майбутній каральній діяльності Антикорсуду – ми разом відрубаємо всі барижні голови безсмертній гідрі української корупції.
І на багатостраждальну українську землю відразу ж повинно зійти непорочне небесне благословення.
Повинна посипатися довгождане манна небесна в вигляді гривневих мільярдів, конфіскованих в наших вітчизняних бариг по рішенню цього доброчесного суду.
Повинні повернути назад і потекти до України повноводні валютні річки із втаємничених офшорів та закордонних банківських рахунків самого пана президента та його загребущої чиновної челяді…
Потекти і доверху наповнити нашу сирітську державну казну. А всі ці слизькі махінатори, чиновні казнокради та бізнес-бариги – разом і надовго переселяться з блискучих закордонних палаців на холодні вітчизняні нари…
Як вам такі фантастичні перспективи?
Невже через півроку-рік, ми вже почнемо жити по іншому, по людські? Жити в іншій – багатій, щасливій державі з життєрадісним народом?
Невже ж і я, доживу до такої радісної години, коли солодкі обіцянки пана президента стануть реальністю?
Чи знову мій велемудрий гарант, зумів навести на наше суспільство густу високопарну оману?
І тепер навіть я, Дмитро-невіруючий – починаю вірити в оці манливі, привабливі галюцинації)))
Починаю вірити хоча і бачу, що пан президент так професійно дурить мене, що тепер я як отой наївний віслюк – біжу за обіцяною морквинкою.
Біжу і навіть починаю вірити в те, що ці кляті чиновні клептомани, повернуть мені хоча би вкрадену пенсію, гарантовані ціни, ту ж таки субсидію, тощо…
зі… от цікаво, багато ще таких віслюків, які вірять пану президенту?
І звідки беруться такі телепні, які ведуться на подібні щедрі обіцянки нашого говірливого гаранта?
14.06.18
11
На Інтерактивну карту УГКЦ нанесено 2500 позначок!
- 30.01.18, 22:39
За останні тижні на Інтерактивну карту УГКЦ було нанесено більше ніж 250 позначок. Тож на мапі уже є дві з половиною тисячі парафій, храмів, каплиць, монастирів, навчальних закладів, музеїв, душпастирств та осередків.
Зокрема було додано всі парафії Чиказької єпархії святого Миколая у Сполучених Штатах Америки, а також єпархію Святої Родини з осідком у Лондоні у Великобританії, нові душпастирства у Вроцлавсько-Гданській єпархії у Польщі, окремі деканати та парафії Стрийської єпархії та інші локації. Також були внесені доповнення, оновлення та уточнення до вже наявних об’єктів.
Адміністрація Інтерактивної карти продовжує роботу над наповненням мапи. Ми потребуємо допомоги вірних УГКЦ та всіх зацікавлених осіб для інформування та уточнення даних.
Що нам потрібно?
1. Назва парафії або храму (каплиці, монастиря, навчального закладу) + населений пункт, область (або країна)
2. Координати
3. Підпорядкування (єпархія або екзархат)
4. Фотографії
5. Адреса
6. Контактний телефон
7. Контактна електронна адреса
8. Веб-сайт (також сторінки у соцмережах)
9. Розклад богослужінь
10. Час сповіді
11. Час, коли храм відчинений
12. Коротка історія парафії і храму
13. Сучасне життя парафії (спільноти, події, заходи)
14. Чи є в храмі мощі святих, чудотворне джерело (каплиці).
Якщо ви не знаходите своєї парафії, або відомої вам парафії на карті УГКЦ, або чогось із перелічених пунктів щодо вашої церкви або каплиці, то можете надсилати нам інформацію про неї.
Куди надсилати?
1. Електронна скринька Карти [email protected]
2. Приватним повідомленням на сторінку Карти у Фейсбуку www.facebook.com/mapugcc
Департамент інформації УГКЦ
Джерело: http://news.ugcc.ua
4
Любов’ю плачу.
- 06.06.17, 12:13
Я дякую Боже,
що за все я любов’ю плачу,
любов’ю плачу і плачу,
від любові плачу і любов’ю плачу.
Я дякую Боже,
що так всі гріхи оплачу,
всі гріхи оплачу,
любові плачем – оплачу.
Я дякую Боже,
що для Тебе я щось значу,
долю свою любов’ю значу,
чим значу, те і значу.
Я дякую Боже,
що ще чекаєш – я виплачу,
за Твою любов,
все до краплі – виплачу!
0
Любомир Гузар вчить нас бути мудрими
- 02.06.17, 21:33
- Ми любимо тебе, Україно!
Про свободу
15 лютого, 22:00
Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну, підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути.
Господь Бог дав нам Україну. Ми самі її не здобули, крови не пролили. Ніхто з людей нам її не дарував. То була воля Господня, ласка Божа. Обставини мусять описувати історики. Але Україна постала, вона є. Я переконаний, що інакше бути не могло.
Проте чи всім нам подобається нинішня Україна? Кого слід картати, що вона не є такою, якою ми воліли б її бачити? Як сталося, що Україна не стала осідком достатньої кількості вільних людей, що є неодмінною ознакою справді вільної держави?
Багато хто все ще боїться свободи. Хтось давно відзвичаєний від неї, хтось, навпаки, досі не призвичаєний. Більшість людей про свободу не думають. Бо виховані в іншому світогляді.
Багато разів я чув з різних вуст, що ми, українці, є колосальними індивідуалістами. Маєш свій хутір, маєш родину, землю, сад — власне, що ще потрібно, аби не думати про те, що за парканом, про тих, хто за парканом? Земля така багатюща, що добрий господар ладен самотужки розбудувати щось на кшталт власного самодостатнього світу. Це створювало хитку ілюзію свободи для кожного й не примушувало змагатися за свободу для всіх. Мрії про волю не заважали кожному ставати невільником власного клаптика землі.
Історики кажуть: українці поставали насамперед як рільники, тому їхня звичка до колективної співпраці є недостатньо природною. Світ змінював обставини й характери, проте закладена традиція все одно давалася взнаки.
Після Другої світової війни я жив у таборах біженців на території Австрії. Дуже повчально було спостерігати, як поводилися українці, а як — литовці. Литовці вміли свої справи розв'язувати спільно, українцям це давалося тяжче. Звісно, вихідці з Литви, на відміну від нас, мали за плечима щонайменше 20 років незалежності. Але чи тільки в тому була причина?
Часом ми добре працюємо гуртом. З історії відомо, що українські військові формації в різні часи були досить вправними. Проте, коли йдеться про життєві проблеми, нас напрочуд важко переконати, що треба співпрацювати. Життя призвичаїло мешканців нашої землі боронитися, але не навчило спільно розбудовувати навколишній світ, коли загрози немає. Складно відчувати себе спільнотою, коли відсутній спільний ворог. То невже нам неодмінно треба ворогів, аби відчути себе справжньою родиною, не роз'єднаною парканами особистих прагнень, дрібних острахів та нісенітних забобонів?
Українців на певний час може об'єднати шляхетна ідея, прекрасна мета, велика боротьба. Заради цього багато хто спроможний віддавати останнє, йти до в'язниці, ризикувати здоров'ям, жертвувати життям. Натомість речі не менш важливі, але зовні більш буденні, марудні, не в змозі пробудити таку ж пристрасть, такий же запал, таку ж схильність до жертовності. Ми здатні боротися за чітко окреслену героїчну мету, але нам не властиво налаштувати себе на копітку, щоденну спільну працю.
Наведу приклад із власного досвіду: дуже легко розбудовувати парохію, особливо коли зводиться Храм Божий. Тою справою опікується ціла громада, кожна людина щиро намагається бути дотичною до здійснення мети. Та коли храм збудовано, то стимул зникає. Нащо зайво турбуватися, як воно вже постало? Але ж життя парохії не припиняється відтоді, як Храм Божий зведено. Воно, власне, тільки починається.
Який зв'язок я вбачаю між спільною працею та свободою? Дуже простий. Свобода не є сама в собі цінністю. Свобода — це обставина бути людиною. Свобода — це лишень право творити добро. Свобода не в тому, щоби робити що заманеться. Свобода — то змога служити людям. Чим більше людей усвідомлять таку свободу як природну потребу, тим більше добра вони здатні спільно створити одне для одного, а отже, для цілої країни. Свобода є умовою, вона не є ціллю. Держава може почуватися вільною лише тоді, коли вона спирається на людей, які почуваються справді вільними. Водночас тільки у вільній державі народ може почуватися свобідним. Ми спільно повинні збудувати державу, де вільна людина має бути на першому місці. Повна свобода цілої України має складатися з частинок свободи кожного з нас.
Якби мене запитали, що означає бути свобідним, я би не відповів одразу, хоча вважаю себе вільною людиною. Але ж не почуваюся захищеним. Бо живу в країні, де завтра мене можуть заарештувати. Або влаштувати мені дорожньо-транспортну пригоду, буцімто випадкову. Раптом хтось на високих щаблях влади подумає, що нижчепідписаний заважає владі, що він говорить дурниці, що псує людей? Раптом хтось вирішить, що варто такої людини позбутися? Бути вільним і наражатися через те на небезпеку — доказ того, що живеш у країні, яка не є вільною.
Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним. Але брак таких людей не давав змоги цілому народові стати вільним. Ми справедливо пишаємося часами козацької держави, але надто ідеалізуємо той період, який не був аж таким беззастережно світлим. Невільники-кріпаки ставали вільними козаками, тікаючи до свободи. Але вони її не втримали.
Ми час від часу отримували можливість ствердити свою незалежність, але завше цю можливість марнували. Напевно, не варто виправдовувати хиби тільки зовнішніми чинниками та несприятливими обставинами. Якби весь народ був справді волелюбним, то чому він не підтримав вільного духом Івана Мазепу? Хіба в Україні на кожного Мазепу не знаходився свій Кочубей? Не варто боятися ставити неприємні запитання, не слід боятися шукати відповіді на них. Подібна властивість є ознакою вільної людини.
Наш шлях до свободи виявився довшим, аніж мріялося декому, на те воля Господня. Зрештою, кожна зупинка на тому шляху — це Божа підказка, варто тільки навчитися тими підказками керуватися. Господь завжди випробовує тих, кого любить.
Знову пошлюся на поширену думку — мовляв, українцям не властивий природний потяг до демократії. Буцім ми ладні підкорюватися комусь, хто спроможний обдарувати нас добром, здатний зробити за нас нашу спільну роботу. Чи направду то є так?
Вочевидь, фахову відповідь на це запитання мають дати знавці — соціологи, історики, філософи. Та в Україні, певно, існує потяг до твердої руки, до мудрого диктатора. Одвіку ми прагнули доброго князя, гетьмана чи президента, який узяв би на себе тягар всеохопної опіки, який робив би добро для нас за нас. Нам легше, коли знаходиться вправний провідник, що вміє зорганізувати, розв'язати, настановити, навернути. Це з одного боку. З іншого — ми мріємо про ідеального очільника, тому далеко не кожен, хто на подібну місію претендує, нас цілковито влаштовує. Суперечливість людської природи: ми не користаємося правом розв'язувати проблеми власноруч, але, зазвичай, відмовляємо в цьому праві іншому, допоки його зверхність достеменно не доведена. Що це, як не наочний вияв внутрішньої несвободи?
Зрозуміла симпатія певної частини суспільства до опозиції: той, що при владі, не впорався, він не гідний, то, може, його наступник впорається із завданням? Світ Божий не є чорно-білим. Не всі, хто при владі, — чорти, але, й не всі, хто в опозиції, — янголи. Особисто я не бачу нині суттєвої різниці між ними. Опозиція поки що виглядає надто слабкою, аби відчувати до неї довіру. Є серед опозиціонерів достойні люди, але, на жаль, їх одиниці. Часто чуємо закид, що люди при владі — злодії. Здавалося б, що так. Але кожен має поставити собі запитання, а що він зробив, аби влада була іншою, а країна була вільною. В усіх смислах того слова: вільною від злодіїв, від бідності, від упереджень, від острахів, від легкодухості.
Ми стоїмо перед поважною проблемою. Мусимо зупинитися і добре подумати, що нам робити, окрім як нарікати. Позбувшись чинної влади, Україна не стане вільнішою.
Навіть мудрішим з провідників складно встояти перед спокусою всевладдя. Пастир може перетворитися на фарисея, коли паства німа. Властолюбець не буде виховувати свободолюбних людей. Він мудрий і досвідчений, він воліє думати за всіх. Він є початок і кінець усього. Він може щиро втішатися тим, що він для них робить. Він може зажадати від людей вдячності, аби йому співали славу, а може робити свою справу безкорисливо. Але в кожному разі він, свідомо чи несвідомо, спокушає людей, позбавляючи їх віри у власні сили. А зневірені люди не в змозі побудувати вільну державу. Мусимо сходитися, аби разом думати, як будувати країну, яку ми хочемо. А не покладатися на когось, хто її буцімто збудує за нас. Не збудує.
Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити.
Невже потрібен тільки батіг? Чому задля згуртування необхідний або спільний ворог, або батіг провідника? Нам іще належить навчитися співпрацювати без примусу. Інколи свобода народжується як
відсіч примусові, але побудувати свободу під примусом не можна.
Поважний дисидентський рух був відважною боротьбою "проти". Люди любили Україну, терпіли за неї, змагалися за неї. Та що сталося, коли після повалення Радянського Союзу до влади прийшли люди, що потерпіли від радянського режиму? Сталася справжня людська трагедія. Багато хто з тих людей, направду гідних пошани за свою боротьбу, не витримав випробування. Одні не витримали випробування працею, спричинивши своїми діями великий хаос. Інші не витримали випробування владою і почали наслідувати своїх переслідувачів, заходилися будувати собі палаци, захопилася різноманітними вигодами. Люди, зіпсовані школою радянського життя, здебільшого поранені духовно. То є гірка правда.
Ми не маємо усталеної традиції любові до свободи, тож мусимо її творити разом просто зараз. Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну,
підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути.
То є колосальним викликом. З Божою поміччю маємо впоратися з тим. В Україні є достатньо людей, що не тільки почуваються вільними а й усвідомлюють необхідність побудови вільної країни. Треба лишень переступити через власні лінощі, острахи, легкодухість. Треба йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи. Цьому, безумовно, мають зарадити церква, школа та науковці. Я вважаю, що всі ми, кому не байдуже майбуття України, покликані розпочати велику кампанію, провідниками якої слугуватимуть люди, що мають достатній суспільний авторитет. Мають бути взірці — ті, хто здатен власним життям довести, що таке бути вільним.
Нехай цих людей буде стільки, скільки є. Нехай сотня, нехай навіть менше. Треба робити це просто зараз. Завтра буде більше. Не варто чекати доброї нагоди, ліпших обставин. Якщо шукати привід для зволікань, то кращі часи не настануть ніколи.
Не слід складати розлогі плани, як хутко змінити одразу всю Україну. Слід змінювати людей, повсякденно й наполегливо. Власним прикладом, переконливим словом. Не треба лякатися, що це триватиме довго. То політики обіцяють облагодіяти всіх і негайно. А от пастир Божий дорожить кожною спасенною душею. Ми не змагаємося за мільйони, ми боремося за кожну душу. Кожний, хто ще вчора не думав про те, нащо йому свобода, але замислився над тим сьогодні, є кроком до великої перемоги.
Не погоджуюся з тим, що нинішня молодь уже необоротно зіпсована байдужістю, інертністю, індивідуалізмом, що їх отримала в спадок від попередніх поколінь. То не є правдою, молодь поранена, але вона жива. Вона втомилася від штучного, облудного, несправжнього, їй бракує щирого й правдивого. Якщо знайдеться достатня кількість людей, чия віра в свободу виявиться справжньою і твердою, — віра ця неодмінно знайде відклик у серцях багатьох із тих, кому розбудовувати Україну майбутнього.
https://gazeta.dt.ua/internal/pro-svobodu.html
7
Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.
8
