Дастин Хофман

Для
своей серии работ «Crying Men» («Плачущие мужчины») Сэм пригласила
известных киноактеров и попросила их сыграть еще одну роль – роль
мужчины, который плачет. Фотограф предоставила актерам полную свободу
действий, попросив лишь изобразить слезы и не настаивая на каких-то
конкретных позах или сценах. В результате каждая фотография имеет
собственную индивидуальность и не похожа на другие.

Хайден Кристиансен

Джуд Лоу

«Некоторые
мужчины начинали плакать еще до того, как я закончила настраивать
камеру, - рассказывает автор проекта, - но для других это оказалось
очень сложным заданием». Сэм признается, что некоторые герои так и не
смогли заплакать, в результате чего пришлось прибегнуть к искусственным
слезам. Но фотограф не раскрывает секрет, кто же на ее снимках плачет
по-настоящему, а кто нет, предлагая зрителю решить этот вопрос
самостоятельно.

Лоуренс Фишборн

Майкл Мэдсен

Мы
видим слезы горя, отчаяния и бессилия, мы словно подглядываем за
героями фотопроекта в очень интимные моменты их жизни… И хотя все мы
знаем, что эти слезы – настоящие или нет – всего лишь еще одна удачно
сыгранная роль, вид плачущих мужчин все равно никого не оставляет
равнодушным.

Пол Ньюман

Робин Уильямс

Идея
фотографа проста: взять сильных мужчин и показать их с другой,
неизвестной и непривычной стороны. Участие в проекте приняли Тим Рот,
Гэбриэл Бирн, Лоуренс Фишборн, Вуди Харрельсон, Майкл Гэмбон, Джуд Лоу,
Хейден Кристенсен, Райан Гослинг, Роберт Дауни-младший, Пол Ньюман, Эд
Харрис, Бенисио дель Торо, Уиллем Дефо и другие знаменитости. Всего Сэм
Тэйлор-Вуд сделала снимки 28 актеров.

Тим Рот

Сэм Шепард

Сэм Тэйлор-Вуд родилась в Лондоне в 1967 году. Известна как фотограф и кинорежиссер .http://www.kulturologia.ru/blogs/291109/11747/

http://photo.i.ua/user/323465/286819/8986028/

 Сміємось з дегенератів й плачемо, що їх так багато совок наштампував.

Збираю губами
                    перлинки ...
                               сльозинок,
що гаряче линуть
                             на щоки вродливі...
Дивлюсь в твої очі...
                             та так дико хочу...

Тобі все сказати...
                    не можу...
                                не вмію.

Лиш мрії...
                дівочі...
                           я чую здалеку...
Що, мов ті лелеки...
                     до мене несуться.
Та серденько твОє...
                         як пташка тріпоче...
 Кохання палкого...
                          нестримного...
                                                хоче.

А сльози все л'ються...

Збираю губами
                    перлинки ...
                               сльозинок,
що гаряче линуть
                             на щоки вродливі...
Дивлюсь в твої очі...

Та хочу сказати!
                  не можу!
                                не вмію...

Слова мои
на капельки дождя похожи,
роняю их
я, словно, с горя слёзы
             и не жалею
             вымокшей земли...
             Я не умею
             лгать тебе, прости…
Прости меня,
прости меня,
пожалуйста, прости
за то, что я, 
терпение теряя,
в чужих глазах искал
твоей любви,
теряя дни,
тебя
по ка-пель-ках теряя…

Глаза свои
я прятал, убегая,
искал огни,
искал ключи от рая,
             а находил лишь
             выжженные пни...
             Не научился
             лгать тебе, прости...
Прости меня,
прости меня,
пожалуйста, прости
за то, что я, 
терпение теряя,
в чужих глазах искал
твоей любви,
теряя дни,
тебя
по ка-пель-ках теряя…

1. Первым делом, попытайтесь выяснить, чья это плачет женщина. Когда женщина чья-то, утешать ее небезопасно. Если женщина ничья, возьмите ее себе. Теперь, если она продолжит плакать, то будет совершенно понятно, что это от счастья.

2. Когда плачет ваша личная женщина, не оставляйте ее одну. А то вокруг все только и думают, что она ничья. Будьте к ней максимально близки и внимательны. Отойдите не дальше, чем на расстояние, где ее голос уже не будет слышен, и не выпускайте из виду – используйте бинокль.

3. Вопросы, которые нельзя задавать женщинам в слезах:
«Чего ты хочешь?»
«Кто виноват?»
«Что делать?»
Ответ на первый вопрос больно ударит по кошельку, а на два последних – по самолюбию.

4. В ответ на женские слезы не надо никуда бежать. Не надо никого спасать. Не надо никого наказывать. Обязательно окажется, что спасать и наказывать надо было совершенно наоборот.

5. Практика дарить печальным женщинам подарки – порочна. Лучше подайте пачку носовых платочков. Запомните, подарки надо дарить только веселым женщинам. Так вырабатывается полезный условный рефлекс и установка на приятный характер.

6. Если вы соблюдали все вышеперечисленные правила, а женщина продолжает плакать при вас и не уходит к другому, значит, она действительно нуждается в вашем утешении. Продемонстрируйте ей грустное, но заинтересованное лицо. Для этого придется отложить бинокль и подойти поближе.

7. Необязательно прислушиваться к тому, что говорит рыдающая женщина. Главное – это вздыхать в паузах и ласково приобнимать между ними.

8. Фигурой высшего пилотажа будет являться вовремя пущенная по небритой щеке слеза. В этот момент женщина забывает о собственных неприятностях и начинает испуганно утешать вас.

Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?" - "Тому що я - жінка." - "Я не розумію!" Мама обійняла його і сказала: - "Цього ти не зрозумієш ніколи." Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причин?" - "Всі жінки іноді плачуть без причин", все, що зміг відповісти батько. Потім хлопчик виріс, став чоловіком, але не переставав дивуватися: - "Чому ж жінки плачуть?" Нарешті, він запитав у Бога. І Бог відповів: - "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб тримати весь світ, і такі ніжні, щоб підтримувати дитячу голівку. Я дав їй дух настільки сильний, щоб винести пологи і інший біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають, і вона піклується про полеглих, і хворих, і втомлених, не скаржачись. Я дав їй доброту любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я дав їй силу підтримувати чоловіка, не дивлячись на всі його недоліки. Я зробив її з його ребра, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не заподіє дружині біль навмисно, але іноді випробовує її силу і рішучість стати поряд з ним, без коливань. І нарешті, Я дав їй сльози. І право проливати їх де і коли необхідне. І тобі, син Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці або манікюрі. Її краса в очах, які відкривають двері до її серця. Тому місцю, де мешкає любов.

Очі, глибокі та виразні дзеркала нашої душі. Але в них ще треба вміти дивитися, а заглянувши всередину, можна і жахнутися. Багато зла та незабутих образ можна там віднайти. Вони, як чорна безодня, те, що в них попадає, відпечатується назавжди на них, ця печаль ніколи не покидає нас назавжди. По очах завджи видно, наскільки важке в людини життя. Весь біль та всі переживання протягом усього життя по частинці, по мікрокрапельці сльози випромінюються назовні. Ні, не даремно люди плачуть як в горі, так і в радості. Цей світоч нашого життя потрібно чистити регулярно. Не можна допускати, щоб на них відкладався пил наших буднів.

Плачте тоді, коли горе, а інакше як його ще виразиш. Сльози можна стримати, але не печаль. Тож плачте, бо ця печаль, яку замкнете Ви у глибині очей, не дасть сміятись плачучи, і сміх ваш висохне і стане вже не щастям, а лиш обовязком, який ви сповнюєте для публіки.

Плачте, а інакше як Ви пізнаєте справжнє щастя. Плачте тоді, коли смієтесь., бо це сльози щастя.

---

Без ніякого наукового підгрунтя. Размишлізм чистої води.

 Кажуть, ніхто не заслуговує на твої сльози, а хто заслуговує, той ніколи не примусить тебе плакати. Насправді так воно і є.
Коли плачеш краплями болю і непорозуміння, вони важко падають на землю і голосно розбиваються, глушать неспокій і пригнічення. Спрагла земля вбирає їх жадібно і з вдячністю, і знай, вони ніколи до тебе не повернуться, вони так і залишаться частиною того, на що ти ступаєш.
Коли плачеш від щастя, коли тебе переповнює щось незнане,  величезне і чисте, рветься з тебе у всі сторони, ти сягаєш розмірів кімнати, вулиці, планети, і раптом тобі не вистачає простору, ти стаєш простором, ти стаєш життям, ти стаєш вибором... Ти плачеш. Ці сльози ніколи не підкорятимуться силі тяжіння, вони легкими бризками злітають в небо як фонтан неймовірної висоти. Вони летять туди, куди їм ближче. Вони народженні літати. Але вони впадуть, вони відновлять сили, вони назавжди залишаться тими божественними кульками, які падають на землю, щоб відбитись і знову торкнутись неба. Вони живі.
Я сьогодні знову плачу... І стаю сильнішою!!!

44. Guatrain.

1.
   ...Бог нас кинув по-чорному
      Бог нас кинув і викинув...
                                       ( "Кобза-сансара", Ю. Іздрик)

як радіє глупота!
як зненавистю стікає
московитськая орда!..
...що робити, я не знаю,
коли в серці пустота..
роскажи мені, скажи -
як із пам"яті зітерти
день задурених в олжі,
боронитися, не вмерти?..
коли сили на межі.

2.
барани та вівці
никають по місту,
нишпорять по місту
вівці, барани.
кучері не стрижені,
не брудні, не чисті -
розбрелися в пошуку
де є їстівне.
не мала отара -
з-під копитів цоки,
врубують у вулиці
різнобійний крок -
барабанить в юлиці
на окіл сутужний
мовчазне, байдуже,
свійське, хутряне.
є для них усе тут:
в розруху травичка,
сльозова водичка
спалених осель.
але не їстивна
та трава червона
і вода солона
наче сум гірка.
і втікла до міста -
жуйна, безталанна
забрела отара
і за небокрай,
в змелену пустелю,
де на спашу стерво... -
втрапила в халепу
зрада чабанів.

...чи то сон, чи явне -
зрозуміти важко.
вівці наче люди.
лаються вожді!
ділять неподільне
батогами, пугами -
у спекотній спаші
гнилісних ідей
уплелося, сплуталось
із людськими криками
бекання та мекання,
гайворонів кряч...
і печально, гірко
все те споглядати
сном у нічку темну
наче на яву...

...чи зітреться з пам"яті
день в омані здурених,
наглухо затулених
тінями тінЕй?..
те питання висне
докором сумління
і клубок гіркотний
в горло прикотив.

...каву наливаю
ранком, п"ю в задумі
із солодким печивом,
печивом кришу...

3.
 ...тут земля ділиться від
 напіврозпаду і розпАду...
                           ("Serpentari", Ю. Іздрик)

спіймане небо сіткою засухи й спеки
попелом впало на спраглую землю.
настовбурченим грифом
дивиться місто в майбутнє
в чеканні кривавої бойні
останнього подиху миру.
люди обпалені спекою злоби
зненависті і переляку
никають
нишпорять
вкритими попелом венами вулиць
сомнабулічно моляться ідолу
на двоголового птаха
стерв"ятника
що вивертає бебехи міста
відригує сморід брехні
...розгублені люди
б"ються лобами об черево
в череві міста
вкритого попелом неба -
бо вірять
вірують в ідола
і проклинають Вітчизну
матом
"по фєнє" клянуть.

4. P.S., або - сліпий.

   "я те що не ти" - нашіптує смерть
   і я їй безмежно вірю...
                                       ("Дефеніція", Ю. Іздрик)

вітаючи зміни в часі
аж здригався радісний в реготі
і марнотне минуле власне
відітнув від себе знехотя

і блукає просвітлений в темряві
невагомий
нічий
ніхто
непотрібний
без роду
без племені
світу зайвий німий фантом

і у сімнівах переламних
озирається у пітьмі
поміж нечистю і Богами
поміж сферами і людьми

і яскраво зірки хихикали
і манили
і прикликали
а в душі його
демони
никали
у душі його
Боги спали...