Суши - это означает «счастье» по-японски, а пельмени переводятся на русский как «Мама приехала в гости!»
(С) Алеся Петровна

Надоело жить вот так !
Телеграмма уж готова,
Ни одной в ней запятой,
В ней всего четыре слова:
МАМА Я ХОЧУ ДОМОЙ
В ней всего четыре слова:
МАМА Я ХОЧУ ДОМОЙ
(С)


"Я хочу домой...", слезы продолжали струиться по лицу, плечи все еще тряслись. "


7 лет не живу с родителями, а все равно тянет домой.

Вітаю усіх мам з ДНЕМ МАТЕРІ !!!

Я чую досі, мамо, вашу пісню,
Мені її знов вітер нашептав,
Коли в гіллі заквітчаної вишні,
На мить спинившись, трішки заблукав.

Я чую, мамо, кожне ваше слово,
Вони у всіх мелодіях весни…
І ніч співає ніжно колискову,
Яку колись мені співали ви.

Пробачте, мамо, за усі тривоги.
Молитва ваша – вічний оберіг.
Спасибі за любов святу, від Бога,
Що береже мене від бід усіх.

Пробачте, мамо, лине стоголоссям
За ласку, не віддячену ніяк,
Пробачте за посріблене волосся
Й за те, що рідко приїжджаю так…

Пробачте, мамо, за сльозинку кожну,
Спасибі вам за сонце, що встає
І за святу любові іскру Божу,
Спасибі, мамо, що ви в мене є!

1. Вона плакала через вас. Часто.

Вона плакала, коли дізналася, що вагітна. Вона плакала під час пологів. Плакала, коли вперше вас обійняла. Плакала від щастя. Плакала, бо переживала за вас. Вона глибоко розділяє з вами ваший біль і все ваше щастя, навіть коли ви не усвідомлюєте цього. Бо ваш біль - її біль і ваше щастя - її щастя.

2. Вона все-таки хотіла той останній шматок пирога.

Але, бачачи, як ви на нього дивитеся своїми величезними очима, просто не могла його з'їсти, кажучи : "Я справді не хочу". Бо знала, що стане набагато щасливішою, спостерігаючи за тим, як ви з задоволенням наминаєте його.

3. Їй було боляче.

Боляче, коли ви малими смикали її за волосся. Боляче, коли вона годувала вас грудьми, а ви покусували їх. Ви пошкодили їй ребра і живіт, коли вибиралися з її утроби. І ваший прихід в цей світ був пов'язаний для неї з важким болем.

4. Вона переживає за вас. Завжди.

З моменту зачаття вона зробила все, щоби захистити вас. Вона берегла себе, коли ви "жили" в її животі. Вона була біля вашого ліжка, коли ви хворіли. Її серце затріпотіло, а руки хотіли підтримати вас, коли ви робили перші кроки. Вона не спала, щоб переконатися, що ви повернулися додому в безпеці, і прокидалася раніше всіх, щоб провести вас до школи. Вона була готова вирвати вас з лап нічного кошмару. Вона завжди була поруч, щоби переконатися, що ви в порядку.

5. Вона знає, що не ідеальна мама.

Вона сама для себе найгірший критик. Вона знає свої провини перед вами і часом ненавидить себе за них. Вона хотіла бути досконалою матір'ю і все завжди робити правильно, але вона людина і здатна на помилки. Напевно, вона все ще намагається пробачити собі їх. Всім своїм безмежним материнським серцем вона хоче повернутися в минуле і дещо змінити, але це неможливо. Тому будьте ласкаві до своєї мами і знайте, що вона зробила для вас найкраще, що могла на той час.

6. Вона спостерігає за вами, коли ви спите.

Були ночі, коли сидячи біля вашого ліжечка о 3 год. ночі, вона молилася, щоб ви нарешті заснули. Вона співала вам колискову, хоча сама тримала очі ледь розплющеними. А коли ви нарешті засинали, вона лежала поруч і вся її сонливість зникала в одну мить, коли вона дивилася на ваше обличчя, відчуваючи до вас безмежну любов.

7. Вона носила вас значно довше, ніж 9 місяців.

Вона була потрібна вам. Тому інших варіантів не залишалося. Вона навчилася тримати вас, поки прибирала в будинку, коли їй уривками вдавалося поїсти і навіть коли спала. Руки втомлювалися, а спина нестерпно боліла, але вона тримала вас, бо ви хотіли бути ближче до неї. Вона притискала вас до себе, цілувала і бавилася з вами. Ви відчували себе в безпеці в її руках, і ви були щасливі, тому вона брала вас на руки так часто, як вам цього хотілося.

8. Кожен раз, коли ви плакали, її серце розривалося.

Для матері немає нічого жахливішого, ніж чути плач її дитини і бачити, як сльози течуть по вашому наївному дитячому личку. Вона робила все, що в її силі, щоб зупинити ваші сльози і, коли їй це не вдавалося, її серце розбивалося на мільйон маленьких кусочків.

9. Ви для неї завжди на першому місці.

Вона могла обходитися без їжі, без душу і без сну. Вона завжди ставила ваші потреби вище власних. Вона витрачала ввесь день на вас, а до його кінця сил на себе просто не залишалося. Наступного дня вона прокидалася раніше і робила все це знову, тому що ви означали для неї набагато більше, ніж все інше.

10. Вона пройшла б через це все знову.

Бути мамою - найважча і водночас найпрекрасніша робота в світі, найвища місія жінки. Ви плачете, вам боляче, ви стараєтеся, ви вчитеся. Але ви також відчуваєте дуже багато радості й любові, що, здається ваше серце ледь може вмістити. Не зважаючи на ввесь біль, страждання й безсонні ночі, через які пройшла ваша мама, вона із задоволенням випробує все це знову, бо це того варте, бо ви її дитина. І скільки б років вам не було, для своєї мами ви завжди дитина.

Сегодня 70-й День рождения моей Мамы!

Она - Самая Красивая, Самая Добрая, Самая Любящая, Самая Мудрая,
Самая Трудолюбивая, Самая Терпеливая, и Самая моя Любимая Женщина на целом свете!!!

Сына мать качала... баюшки-баю,
Вырастешь сыночек... помни мать свою.
Ночь уже проходит и встает заря,
Мать качала сына... думала - не зря.
Все плохие мысли от себя гнала,
И с какою гордостью в первый класс вела.
Годы пролетели - вниз с горы, рекой,
В жизни у мальчишки - первый выпускной.
Далее учеба в городе большом,
А потом сыночек в армию ушел.
Мать переживала... ночи не спала,
Каждую копейку сыну берегла.
Господа просила... все слова, как стон,
О здоровье сына у святых икон.
Свадьба отшумела... «Дым стоял столбом"
И сынок покинул старый отчий дом.
Жизнь его кружила в карусели дней,
Не звонит... не пишет матери своей,
А она все плачет сидя у окна.
Серенькая кошка... да она одна.
И душа рыдает и под сердцем жжет,
Что же сын не едет... внуков не везет?
Все у сына, в общем, в жизни хорошо,
Жизнь свою устроил, сам себя нашел.
Для семьи трудился не жалея сил,
А о ней не вспомнил, а о ней забыл.
И никак до сына что - то не дойдет,
Что молитвой матери, он вот так живет.
Плачет сын у гроба..." Мамочка, прости"
Ношу эту тяжкую до конца нести.
Помнить о родителях - жизненный закон,
Он об этом вспомнил после похорон.
На глаза попались в тайном уголке,
Сбереженья мамы в носовом платке.
Рядышком записка...
"Я тебя ждала,Здесь насобирала, что, сынок, смогла"
Плакал над деньгами, сам себя кляня,
Он такие деньги делал за полдня.
И душа рыдает ...и прощенья нет,
Мать их собирала целых десять лет...

                                

А у нас каждый день дожди...
Если б знала ты, как мне грустно.
И ведь нету причин тужить,
Без тебя в этом мире пусто...

Я ведь мама давно сама,
На тебя становлюсь похожа,
Вспоминаю твои слова
И мурашки бегут по коже...

Как же мне не хватает тебя!
И задор бы сейчас твой, кстати...
Подрастают мои сыновья:
Младший - клоун, а старший - писатель.

Ты б их, верно, прижала к груди,
И признала бы: "Наша порода!"...

Только льют за окном дожди,
Словно плачет по маме природа...

  Все холоднее становилось на улице. В доме старенькой Марии осенние ветры выстуживали все тепло, выли в дымоходе, навевая еще больше тоски. За что бы не взялась старушка, все валилось у нее из рук. Легла. В голову лезли воспоминания о том, как когда-то в доме было весело и шумно, а детский смех наполнял дом полноценной жизнью. Жизнью счастливой семьи. Но... Похоронила мужа, разлетелись дети… Долго мучилась и только под утро уснула.
Утреннее солнце величественно вышло из-за леса. Блестел ярким серебром первый снег.
Рябой лащился, заглядывая в глаза, лизал руки. Взглянула из под ладони на дорогу – и сердце забилось радостно. Ко двору подъезжала машина меньшего сына Василька. Вышли с нее сын с невесткой, вошли в дом. Мать всплакнула, когда сын накинул на плечи пуховой платок. Начала собирать нехитрый завтрак, а гости достали белые булки и различные дорогие деликатесы.
За завтраком говорили о внуках, вспоминали о том, как познакомились Галя с Василием, вспоминали их свадьбу и многое другое, отчего на душе становилось приятно и радостно. Сын ласково сказал: «Мама, поехали к нам, нечего тебе здесь одной, да и внуки будут рады». Собрали необходимые вещи, отвели к соседям Рябого, попрощались и поехали.

Тяжело приживалась баба Мария на седьмом этаже в трехкомнатной квартире. Казалось нечем дышать. А взгляд в окно упирался в стену соседней многоэтажки.
Невестка была добра к ней, но она целый день пропадала на работе. Сына сократили и он стал таксовать.
 Гремела музыка в комнате старшего внука. Внучка на любые замечания грубо отвечала, что баба «глупая деревня». А еще сказала, чтобы та выкинула свои растирки, что провоняла ими всю квартиру, перед подругами стыдно. Борща внуки не ели – им подавай сникерсы, чипсы и другую дрянь.
Баба Мария выходила на улицу, садилась на лавку и выгуливала собаку. Пес, прислонялся к ее ногам, а она со слезами на глазах вспоминала своего Рябого и рассказывала всем, как скучает за своим селом. Ждала весну.
Была дома сама. Руки просили работы. Взялась протирать пыль. Миловалась рисунками на тарелках и чашках сервиза. Вспоминала, как старший сын Алексей, подарил его на свадьбу Галине и Василию. Задумалась... супница выскользнула из рук и разбилась на мелкие кусочки.
Старую женщину охватило отчаяние. Она взяла сумку с документами, оделась, накинула пуховой платок и прощальным взглядом окинула квартиру.

 Электричкой доехала до райцентра. Но на автостанции сказали, что автобус до села будет только завтра утром. Вышла на дорогу.
Зима была морозной и многоснежной. Мела поземка. Мороз крепчал, и Мария пожалела, что не взяла рукавицы. Кутала руки в кончики платка и шла, шла. Недалеко от дороги увидела небольшой стог сена. Подошла и села отдохнуть…

Сын заскочил домой пообедать. Увидел разбитую посуду и все понял. Он так быстро гнал свою машину, что не заметил, как выехал за пределы города. Там ехать было совсем трудно. Ехал по снежным заносам, вглядывался в лобовое стекло и видел там лишь пролетающие снежинки, дорогу и надвигавшиеся сумерки.
 Наконец, увидал сгорбленный силуэт, узнал по платку. Крикнул: «Мама!». Не ответила. Хватал за холодные руки, кричал на всю степь. В небе кричали вороны, и солнце почти ушло за горизонт, даже ему было тяжело смотреть на такое горе.
Вдруг он услышал, как мать побелевшими устами прошептала: «Сынок…». Вздрогнул, взял на руки и понес к машине. Растирал ей руки и лицо, пытаясь согреть замерзшее тело. Гладил растрепанные седые волосы и умолял: «Боже милостивый, сделай так, чтобы мама жила!» Порозовели щеки, дыхание стало ровнее. «Прости, сынок, что доставила хлопот.» Он молчал, не мог прийти в себя. Сердце бешено колотилось, выскакивая из груди.
Хотел поехать назад, в город, но мать попросила: «Поехали домой, в село.»

Дрова весело потрескивали в печи. Пили чай с малиной. Проговорили почти всю ночь. Вспоминали трудные времена, которые пришлось пережить, как Василий поймал большую щуку, как Алексей прожег новые штаны.
И все звучало: «Мама, мама, а помнишь?..