хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «скоропадський»

Ответы Скоропадского некоторым украинофобам

Деякі уривки зі спогадів Павла Скоропадського, як відповідь деяким розумникам та й просто актуальні речі.

«С другой стороны, великорусские круги на Украине невыносимы, особенно теперь, когда за время моего гетманства туда собралась чуть ли не вся интеллигентная Россия: все прятались под мое крыло и, до комичности жалко, что эти же самые люди рубили сук, на котором сидели, стараясь всячески подорвать мое значение вместо того, чтобы укреплять его, и дошли до того, что меня свалили. Это особенно ясно будет видно при дальнейшем изложении фактов: великорусские интеллигентные круги были одним из главных факторов моего свержения. Эти великороссы совершенно не понимали духа украинства. Простое объяснение, что все это вздор, что выдумали украинство немцы и австрийцы ради ослабления России, — неверно. Вот факт: стоило только центральному русскому правительству ослабнуть, как немедленно со всех сторон появились украинцы, быстро захватывая все более широкие круги среди народа. Я прекрасно знаю класс нашей мелкой интеллигенции. Она всегда увлекалась украинством; все мелкие управляющие, конторщики, телеграфисты всегда говорили по-украински, получали Раду, увлекались Шевченко, а этот класс наиболее близок к народу. Сельские священники в заботах о насущном пропитании своей многочисленной семьи под влиянием высшего духовенства, которое до сих пор лишь за малым исключением все великорусское (московского направления), не высказываются определенно. Но если поискать, то у каждого из них найдется украинская книжка и скрытая мечта осуществления Украины. Поэтому когда великороссы говорят: украинства нет, то сильно ошибаются, и немцы и австрийцы тут не при чем, т. е. в основе они не при чем.» (Відповідь на популярний зараз в Росії міф, що українців вигадали австріяки

«Конечно, общение с Галицией имело громадное значение для усиления украинской идеи среди некоторых кругов. Но это общение произошло естественно: тут ни подкуп, ни агитация не имели существенного значения. Просто люди обращались во Львов, т. к. отношение ко всему украинскому в этом городе было свободно. Естественно, что со временем за это украинство ухватилось и австрийское правительство и немецкое, но я лично убежден, что украинство жило среди народа, а эти правительства лишь способствовали его развитию, поэтому мнение великороссов, что украинства нет, что оно искусственно создано нашими бывшими врагами, — неверно. Точно так же неверно, что к украинству народ не льнет, народ страшно быстро его воспринимает без всякой пристегнутой к нему социальной идеи. Великороссы говорят: народ не хочет Украины, но воспринимает ее потому, что украинские деятели вместе с украинством сулят этому народу всякие социальные блага, поэтому народ из-за социальных обещаний льнет к украинству. Это тоже неверно: в народе есть любовь ко всему своему, украинскому, но он не верит пока в возможность достижения этих желаний; он еще не разубежден в том, что украинство не есть нечто низшее. Это последнее столетиями вдалбливали ему в голову, и поэтому у него нет еще народной гордости, и, конечно, всякий украинец, повысившись в силу того или другого условия по общественной лестнице из народа, немедленно переделывался в великоросса со всеми его положительными и отрицательными качествами. Великороссы совершенно не признают украинского языка, они говорят: «Вот язык, на котором говорят в деревнях крестьяне, мы понимаем, а литературного украинского языка нет. Это — галицийское наречие, которое нам не нужно, оно безобразно, это набор немецких, французских и польских слов, приноровленных к украинскому языку». Бесспорно, что некоторые галичане говорят и пишут на своем языке; безусловно верно, что в некоторых министерствах было много этих галичан, которые досаждали публике своим наречием, но верно и то, что литературный украинский язык существует, хотя в некоторых специальных вопросах он не развит. Я вполне согласен, что, например, в судопроизводстве, где требуется точность, этот язык нуждается еще в большем развитии, но это частности. Вообще же это возмутительно-презрительное отношение к украинскому языку основано исключительно на невежестве, на полном незнании и нежелании знать украинскую литературу» (Відповідь всім розумникам, що твердять ніби української мови не існує).

«Великороссы говорят: «Никакой Украины не будет», а я говорю: «Что бы то ни было, Украина в той или другой форме будет. Не заставишь реку итти вспять, так же и с народом, его не заставишь отказаться от его идеалов. Теперь мы живем во времена, когда одними штыками ничего не сделаешь». (І умийтися піною всі шанувальники «єдіной і недєлімой»)

«Я лично стоял за твердую власть, не останавливающуюся ни перед чем; одновременно с этим я признавал необходимость созидательной деятельности в области национального вопроса, а в сфере социальной проводил целый ряд демократических реформ». (Відповідь на «що робити»)

«Социализма у нас в народе нет, и потому, если он и есть, то среди маленькой, оторванной от народа кучки интеллигентов, беспочвенных и духовно нездоровых. Я не сомневаюсь, как и не сомневался раньше, что всякие социалистические эксперименты, раз у нас правительство было бы социалистическое, повели бы немедленно к тому, что вся страна в 6 недель стала бы добычей всепожирающего молоха-большевизма. Большевизм, уничтоживши всякую культуру, превратил бы нашу чудную страну в высохшую равнину, где со временем уселся бы капитализм, но какой!.. Не тот слабый, мягкотелый, который тлел у нас до сих пор, а всесильный Бог, в ногах которого будет валяться и пресмыкаться тот же народ». (Що зараз і бачимо…)

 «Там, где примешивается национальное чувство, там, в особенности для военного дела, основы всегда здоровые» (критикам націоналізма)

«Я против галичан ничего не имею и уважаю их за их сильную любовь к родине». (Всім послідовникам Табачника й іже з ними

«Петлюра, как я говорил, любил эффектные картины, но он слаб и Украины из омута не выведет. Говорю это без желчи, так как, несмотря на то зло, которое он мне сделал, я все же способен рассуждать объективно. Винниченко и другие — это уже совершенно другая марка, о которой говорить не приходится». (Написано ще до повалення Директорії)

На самом деле это было совершенно не так, яко же Винниченко человек очень левых и совершенно не государственных убеждений. Но это еще ничего, а главное то, что это демагог, находящийся во власти элементов уже прямо-таки антигосударственных. Ясно было, что этот человек никогда не в состоянии будет удержаться хотя бы и на левой ступени, а несомненно покатится все ниже и ниже, пока не докатится до полного большевизма, что, впрочем, уже и факты это показали». (Актуально і про наших сучасних політиків)

На честь встановлення Другого Гетьманату

«Від часів Гетьманства 1918 року державність українська 
стала фактом, з яким світ вже рахувався.
І буде рахуватись.
Тепер тільки від нас самих, українців,залежать докази,
що факт цей здатен до життя».
Павло Скоропадський, останній гетьман України.

                       


29 квітня 1918 року з’їзд хліборобів України оголосив про створення ІІ Гетьманату і обрав гетьманом Павла Петровича Скоропадьского.

З "Грамоти до всього українського народу" П.Скоропадського:

  «Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.
  Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.
  При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.
  Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади
».

Гетьманат Павла Скоропадського виявився єдиним дійсно державним утворенням того часу на территорії України. За гетьманату:

- Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. 
- Відновлено діяльність залізниць.
- Налагодженна промисловість.
- В аграрному питанні продовження курсу Столипінської аграрно реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. 
- В національно культурному питанні: відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів,Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери,Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво, почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути.
- У зовнішній політиці: Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні посольств Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії). До держави були приєднані три південні повіти колишньої Мінської губерніїї: Пінський, Мозирський і Річицький, а також Гомельський повіт Могилівської губернії, який включили до Чернігівської губернії, що належали Білорусі. Було приєднано Крим, укладено союзний договір з Всевеликим Військом донським та майже закінчені перемовини про приєднання Кубанської республіки до Гетьманату. І якщо хтось вам почне нити, що Крим «рускій і це тільки Хрущьов його по-п’яні приєднав до України, нагадайте шановному, що першим Крим до складу України включив гетьман Павло Скоропадський. 
- Вперше в історії в України з’явився флот. Українському флотові прямо належали тоді 2 крейсери (з них, фактично, — один), 2 канонірських човни, 1 старий штабний броненосець, 17 підводних човнів, 27 бронекатерів та біля 40 тральщиків. (в нас навіть зараз такого немає). Ще 9 есмінців контролювали обидва штаби одночасно – німецький та український.

Безперечно як і на кожну видатну особу «карлики від політики», такі як Петлюра, Вінниченко, Ленін та інші вилили купу бруд і нав’язали купу брехливих міфів. Зараз їх і торкнемося.

Міф 1. «Скоропадський привів в Україну німецьких загарбників». Брехня, адже саме Центральна рада просила німців окупувати Україну, бо не могли справитися з більшовиками, хоча перед цим самі ж розвалили армію.

Міф 2. «Скоропадський ненавидів галичан». Чому ж тоді в уряді був галицький націоналіст Донцов? І ще факт. Саме Скоропадський сприяв під час другої світової, щоб Бандеру випустили з концтабору. І допомагав членам ОУН, котрих переслідувала німецька влада. А от чи любив галичан Петлюра, котрий зрадив їх, віддавши ЗУНР полякам?

Міф. 3. «Скоропадський не бачив незалежної України, а тільки в складі Російської імперії». Якщо хтось не довіряє самому гетьману, що ясно писав в своїх «Спогадах», якою він бачить Україну, наведу інше свідчення. Барон Врангель, один з лідерів білого руху в своїх «Записках» писав: 

«Я знаю, что в твоем положении истинные намерения приходится, может быть, скрывать, но не скрою от тебя, что многое из того, что делается здесь, для меня непонятно и меня смущает. Веришь ли ты сам в возможность создать самостоятельную Украину, или мыслишь ты Украину лишь как первый слог слова "Россия"?
  Скоропадский горячо стал доказывать мне, что Украина имеет все данные для образования самостоятельного и независимого государства, что стремление к самостоятельности давно жило в украинском народе, а за последние много лет усиленно работала в этом направлении Австрия, и плоды этой работы значительны. В конце концов он стал доказывать, что объединение славянских земель Австрии и Украины и образование самостоятельной и независимой Украины, пожалуй, единственная жизненная задача.
  "Для меня еще большой вопрос, куда мне ориентироваться: на Восток или на Запад..
."

Міф 4. «Скоропадський зрадив Україну підписавши акт про федерацію з Росією». Так підписав, але чому? Річ утім, що подивившись обставини, що склалися на той момент Біла армія нічим не могла допомогти Україні. То ж навіщо він це зробив? А тут майже детективна історія. Після того, як стало зрозуміло, що німці підуть, а армію сформувати гетьман не встиг, він звернувся до представників Антанти про допомогу. Ті відповили згодою за однієї умови – тільки федерація. Але що цікаво. Жодного білого лідера Антанта офіційно не визнала, більш того офіційні посли Антанти були лише при радянському уряді, а при білому – лише військові представники. То навіщо «західним демократіям» потрібен був цей фарс? Достеменно невідомо, але здається тут добре попрацювали Петлюра та Вінниченко, які мали непогані зв’язки з Францією, а також як члени масонської ложі «Великий Схід Росії» із західними масонами. Саме зрада потрібна була їм, щоб змусити Євгена Коновальца підти проти гетьмана. До речі вже потім Коновалець участь у цьому бунті назвав однією з своїх головних помилок. А західні союзники палець об палець не вдарили, щоб лопомогти гетьману, котрому ту допомогу обіцяли.

Можливо надія на Захід була однією з головних помилок гетьмана, але це та помилка, яка повинна стати уроком – в України немає друзів.

Ця дата увесь час проходить повз увагу української влади, але це не через недогляд. Адже всім зрозуміло, що нинішня влада (й усі попередні) є продовжувачем традиції Петлюри та Вінниченка – традиція популізму, лицемірства та зрадництва.

« У 1918 році я відродив нашу історичну традицію, всякий рух мусить мати конкретно означену історичну традицію, мусить мати незмінну опору, яка об’єднує зусилля багатьох людей. Об’єднання це творить спільні ідеї та єдиний провід. Нашою спільною ідеєю є Гетьманська Україна. Я вірю в творчий дух українського народу. Я вірю, що які б іспити йому Господь не зіслав, він це витримає. Я вірю, що Україна нарешті буде вільною. Слава Україні!» Гетьман Павло Скоропадський. 

Тож Слава Другому Гетьманату! Хай живе Третій Гетьманат!

                 

Гетьман Скоропадський і сучасність



Павло Скоропадський

 
серед всіх навколо мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я.

Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.

В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу ... Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління"

... Галичани більш поміркований, вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди.

Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, що заперечують все українське.

(Важливі тези вибрав Б.Г., переклад Гугла, а оригінал російською за посиланням в кінці)

Зі спогадів

... Записуючи мої враження, я не особливо зважав на те, як будуть судити мене мої сучасники, і роблю це не для того, щоб входити з ними в полеміку. Я знаходжу необхідним правдиво записати все, що стосується моєї діяльності за період від кінця 1917 року по січень 1919 року. (...)
Перш, ніж почати переказ всього мною пережитого в цю цікаву епоху, я не можу не зупинитися на одному факті, який мене сильно вражав і якому до цих пір я не можу дати точного визначення. Як це могло статися, що серед всіх околиць мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я. Було дві течії як у соціальних, так і в національних питаннях, обидва крайні, ні з тим ні з іншим я не міг погодитися і тримався середини. Це трагічно для мене, але це так, і, безсумнівно, це сприяло тому, що я рано чи пізно повинен був або всіх переконати йти за мною, або ж піти. Останнє і сталося: воно логічно не повинно було статися тепер, а сталося через грубу помилку Entente (не знаю, що це - Б.Г.). Виконай вони моє бажання, тобто прийшли вони свого представника до Києва, аби бачили, що мене фактично підтримує Entente, цього не сталося б, і, я думаю задача відновлення порядку не тільки в Україні, а й у колишній Росії тим самим була б значно полегшена. Тепер же я не хочу бути пророком, але не бачу, яким чином можна домогтися в цій країні давно всіма бажаного правового порядку.
Завдяки моєму дідові і батькові, сімейним традиціям, Петру Яковичу Дорошенко, Василю Петровичу Горленко, Новицькому та іншим, незважаючи на свою службу в Петрограді, я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з огрядними полями, з прекрасним кліматом, а й зі славним історичним минулим, з людьми, вся ідеологія яких різниться від московської; але тут різниця між мною та українськими колами та, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію; у мене цієї ненависті немає. У всякому гніті, який був так різко проявлений Росією по відношенню до всього українського, не можна звинуватити російський народ; це була система правління; народ у цьому не брав ніякої участі; тому мені й здавалося, та й здається досі, що для Росії єдиної ніякої небезпеки не становить федеративний устрій, де б всяка складова частина могла вільно розвиватися: зокрема, на Україні існували б дві паралельні культури, коли всі особливості українського світогляду могли б вільно розвиватися і досягати відомого високого рівня; якщо ж все українство - мильна бульбашка, то воно само собою просто було б зведено нанівець.
Я люблю російську мову, українці його терпіти не можуть; принаймні роблять вигляд, що не люблять його; я люблю середню Росію, Московщину - вони знаходять, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштувати на нових засадах, де б усі частини її у вирішенні питань мали б однаковий голос і де б не було того, як тепер, наприклад, коли в Москві у відомих колах дивляться на Україну, як господар дивиться на працівника; українці цього майбутнього не вірять і т. д. і т.д. Немає жодного пункту, в якому я б у цих питаннях з ними сходився.[ Читати далі ]

79%, 11 голосів

21%, 3 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.