За часи незалежності України вже так якось склалося, що головними оберігателями і такими що дбають за все українське стали нові українці - галичани. Дарма що самі вони спілкуються   мало зрозумілим своїм галицьким суржиком. Їх ніхто не призначав. Вони самі себе призначили контролерами. І щоб ніхто не забував про їх високе самопризначення, періодично нагадують українцям - вони на варті.

 Депутат Львівщини Шеремета, якому попсували Новорічні свята НЕ ТАКИМ виконанням Гімну України, прийняв на себе нову турботу. Тепер він змусить всіх чиновників перейти на українську:

"Львівська облрада 5 січня прийняла рішення про дотримання на території області законодавства щодо державного статусу української мови. Рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова урядовці зазвичай
спілкуються російською.

Як вказано у рішенні, офіційні наради та заходи на території Львівської області мають проводитися виключно державною мовою.

Як наголосив депутат від НРУ Святослав Шеремета, це рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова посадовці Кабміну Борис Колесніков, Анатолій Могильов, Андрій Клюєв не використовують державну
мову.

"Це свідчить про те, що вони або інтелектуально не здатні вивчити українську мову, тоді вони не мають права обіймати ці посади, або ж вони відверті українофоби", – наголосив Шеремета.

З його слів, рішення Львівської облради стосується і "галицьких хрунів"(?), які дуже часто "не мають національної гідності і переходять на "общепонятний".

Львівській ОДА депутати доручили під час проведення офіційних заходів забезпечити неухильне дотримання керівниками і представниками місцевих державних адміністрацій конституційних вимог щодо державного статусу української мови на
території Львівської області."

 Не зрозуміло тільки чому чиновники зі Сходу не роблять як галичани (ті назвали свій полонізований суржик українською мовою).  Могли б і собі два-три слова сказати українською, а решту вже як буде....


http://joff.ucoz.ru/blog/znovu_pro_spilkuvannja_derzhavnoju_movoju/2011-01-06-39

  Кожного дня нас, як нарід,  принижують, позбавляють власної думки та розуміння того, що з нами поробляють. Як це робиться? Щляхів багато і по всіх іде наступ на нашу свідомість. Це і споювання (горілка,пиво, енергетики), це і привчання до табаку, це підконтрольні можновладція схеми наркоторгівлі. А куди нас ведуть підвласні америкосам та олігархам газетки та програми, чого вартий тільки один шустер... А от ще один спосіб культурного отупління мас - навязування музики на незрозумілій мові (це ще винахід Гебельсовської команди). А наскільки ефективно працює метод  викревлення історичного минулого ми вже можемо судити по хитанням істориків від комуністів до націоналістів. А чим не є ефективними такі  методи притуплення свідомості та активності людей , як економічний  (штучні хвилі криз), як подання неповної інформації (підручники на американський кшкалт, новини про суцільні катастрофи, фільми з насиллям та порнухою), як стравлювання людей різних регіонів та віросповідань...

 Питання, винесене у заголовок,  ще два роки тому назад поставив   Андрій Прилоус на шпальтах УП  (http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/18/6205834/  ), але і надалі воно актуальне. Я постараюсь у блозі переопубліковувати його думки і надалі, бо дійсно находжу в них відповіді на небайдужі для мене питання.

 

"Я втрачаю дар мови, коли бачу, що всяка людська діяльність зводиться до задоволення своїх потреб, які у свою чергу мають одну ціль – продовжити наше жалюгідне існування".

 

Йоганн Вольфганг фон Ґете, "Страждання юного Вертера"

 

На початку 90-х, в атмосфері ще не зовсім явного та зрозумілого дерибану незалежної України й ще не зовсім втрачених надій на її світле майбутнє, якось у розмові із друзями хтось висловив зауваження, що, мовляв, тепер уже скоро для нашого народу й для всієї країни настане незворотне покращення життя.

 

Я уточнив: "Не менше ніж через два десятки років". І то при умові, що на державному рівні буде проведено кваліфікований та об'єктивний системний аналіз економічної та соціальної ситуації, будуть розроблені стратегічні й тактичні цілі, прийнята надійна економічна модель, а також повинні бути визначені сили, засоби та виконавці цих завдань. При цьому сама людина має бути поставлена як ціль і засіб розвитку суспільства й країни в цілому, і повинна свідомо та зацікавлено брати участь у такому будівництві.

 

Тобто, при розумному, логічному, науково обґрунтованому цілеспрямованому розвитку.

 

Через декілька років, уже при президентстві Леоніда Кучми, мене жартома запитали: "Ну, скільки там років із твоїх двадцяти залишилося до нашого загального щастя?" На що довелося нагадати у відповідь, що необхідною умовою "незворотного покращення життя" повинне бути його науково обґрунтоване свідоме цілеспрямоване будівництво.

 

А до такого будівництва в нас поки що ніхто не тільки не приступав, але й не збирався того робити.

 

Отож, весь той час ті "мінімальні двадцять років" так і залишалися цнотливо недоторканними.

 

З тих часів залишилися афористичні характеристики того, що відбувалося тоді в Україні, такі собі старі прислів'я на новий лад:

 

"Діждалися пори, що покотились ми з гори".

 

"У нас те сталося, чого інші народи боялися".

 

"Тоді для нас добре життя блисне, як рак свисне".

 

"На владу сподівався, без штанів зостався".

 

"Нехай тому трясця, кому таке життя – щастя".

 

"Чи є в світі така сила, щоб нас в люди вивести зуміла?"

 

Головне, що турбувало тоді – це те, як швидко можновладці та підвладні їм ЗМІ пристосувалися до того перехідного, а по суті – кризового стану в країні та почали видавати його за нормальний. Попри розвал економіки, галопуючу інфляцію, "кравчучки", з якими доводилося вештатися по магазинах та ринках у пошуках чого-небудь їстівного. Людей "годували" нічого не вартими купонами, на які в магазинах нічого було купити.

 

А з телевізорів та радіо лунали бадьорі звуки якихось новітніх примітивних конкурсів, виступів штучно веселих та бездарних артистів і різних, в основному сумнівної якості, а часто й просто халтурних новоявлених видовищ.

 

Уже тоді можновладці вчилися збивати градус напруження людських емоцій та настроїв, а також привчати людей до думки, що нібито все в країні йде нормально.

 

І при хитрому радянському ідеологові Кравчуку було "нормально", коли в країні був роздрай, а економіка майже не працювала.

 

І при кланувальнику залишків економіки тупувато-жадібному Кучмі, якому так сподобалося сидіти у високому кріслі, що йому захотілося посидіти там ще декілька строків, – теж було "нормально".

 

А вже при українолюбному бухгалтерові Ющенку – то вже в країні все "дуже нормально" було. Якби ще трохи більше українства вдалося вбити в голови недолугих українців – тоді настав би повний порядок.

 

У той час як в Україні, де вже два десятки років народ опущено до рівня третьосортних заробітчан, де активні громадяни та високопрофесійні спеціалісти постійно покидають країну, де немає ніяких перспектив розвитку, занедбана інфраструктура, де антинародними олігархічними угрупуваннями узурповано владу, сплюндровано парламентаризм, понівечено демократію та узаконено корупцію, де простим людям не може бути нормального повнокровного життя – весь цей час характерним станом був саме стан перманентної кризи.

 

Головне ж, чого вдалося добитись високопосадовцям – це повної безвідповідальності за свої дії.

 

Хто відповів хоча б символічно за той дерибан, що був влаштований у державі при участі названих "вождів" та їх команд?

 

Хто хоч колись відповість за розвал країни, опускання її по всіх показниках до рівня слабкорозвинених африканських країн?

 

Хто відповість за грабунок країни олігархічними кланами, за втрату реальних можливостей для її нормального розвитку й входження в розряд цивілізованих?

 

За прихід до влади антинародного олігархічного керівництва, яке остаточно вбило всяку надію на здорову конкуренцію, розвиток, економічну стабільність, нормальне життя й добробут народу?..

 

Питання риторичні. Ніхто.

 

Суспільство, побудоване на обмані й насильстві, не має перспективи. Воно не може вижити в конкурентному світі, бо вбиває людське в людях і підростаючому поколінні.

 

Збільшення соціальної нерівності, особливо тієї, яка зумовлена владою олігархії, впливає на все: на злочинність, хвороби, скорочення тривалості життя, профпридатність, низькі економічні показники. Навіть саме життя в умовах нерівності та соціальної несправедливості – це постійний стрес. А в Україні за різними оцінками коефіцієнт нерівності доходів бідних і багатих складає від 1:40 до 1:60 (!).

 

Давно доведено, що в більш "рівних" країнах – порівняно більша тривалість життя й здатність людей довіряти одне одному, вищий рівень і якість освіти. У суспільстві таких країн менше схильність до психічних розладів, наркоманії та суїциду, нижча злочинність і, відповідно, кількість ув'язнених. У таких країнах навіть винаходів реєструється більше ніж у соціально "нерівних" країнах.

 

В Україні ж, з причини деформації системи цінностей, пріоритет особистого й соціального здоров'я людей ігнорується, поступившись місцем наживі та багатству.

 

Вищий ступінь некомпетентності керівництва державою, споживацький підхід влади до своєї діяльності за визначенням не може забезпечити нормального розвитку суспільства. Багато хто із владоможців ігнорують не лише народ, а і його мову, висловлюючи свої немічні думки російським суржиком.

 

У нас до цього часу не відбулося переосмислення ні своєї, ні чужої історії.

 

Тому ми, у своїй переважній більшості, продовжуємо жити старими міфами, старими уявленнями, старими героями й безнадійно застарілими принципами управління.

 

Нас свідомо "розвертають головами назад", а за можливості ще й протиставляють одне одному, не даючи осмислювати сьогодення, а тим більше – прогнозувати майбутнє.

 

Нам не дають усвідомити, що "найжорстокіша форма насилля – це бідність".

 

Нам не дають можливості вирішувати самим свою долю, обирати достойних людей у владу, це за нас вирішують грошові мішки різного окрасу й ґатунку. У нас убивають почуття власної гідності, без якого девальвується сенс життя. Бо сенс життя – сфера публічна, а саме її в нас забрано.

 

Нам залишають ще, правда, дещо зі сфери інтересів, цієї приватної сфери, але вона не може повністю задовольнити людину повноцінним наповненням життя. Професія, матеріальні цінності, успіх у суспільстві – це інтереси, а не сенс життя. Причому, чим більші потреби, тим більша залежність від них. Велика частина людей цілком задоволена таким станом і більшого не бажає.

 

Але ж є багато таких, яким простого матеріального існування не достатньо для повнокровного життя! Вони повинні розвиватися самі й розвивати суспільство, науку, економіку, мистецтво, саму державу. Які хочуть не стільки матеріального, скільки духовного росту, розвитку й реалізації своїх природних якостей та можливостей.

 

Саме вони є двигунами прогресу суспільства.

 

Але тут, в атмосфері тиску централізованої влади, олігархії та тотальної наживи їм просто немає місця.

 

Саме тому мільйони наших земляків зі справді людськими духовними, науковими, творчими та іншими широкими запитами давно покинули й продовжують покидати цю країну недорозвиненого суспільства, що його вже нинішня влада намагається представити як "найнормальніше" за два десятки років існування.

 

Багато людей покладали надії на День Гніву. Але, враховуючи мізерний масштаб і жалюгідні наслідки цього необхідного й, по суті, праведного Дня, організованого "Спільною Справою", мусимо визнати, що в нинішній Україні вже немає в масі тих сил і тих людей, котрі хотіли б, і могли йти на барикади заради свободи. А значить, були б гідними її.

 

Одних потенційних організаторів і виконавців підгодовує влада – і вони перестали прагнути до духовного розвитку, обмежившись чисто матеріальним.

 

Інші просто розчарувались й зневірились в можливих результатах подібних заходів.

 

А ще інші живуть далеко за межами цієї безперспективної для простих людей країни.

 

Схоже, основна маса населення, яке залишилось, люмпенізувалась остаточно й безповоротно, бо цього руху, організованого на його захист, народ примудрився просто не помітити.

 

Отже, відповідаючи на питання заголовка, можна з великою долею вірогідності визнати, що поки що ні в Україні, ні деінде такої сили немає.

 

"(Українці), будучи наслідувачами у всьому, виконують усе, що їм накажуть, або все, що їх змусять зробити, але вони не зуміють нічого, якщо їм доведеться діяти на свою відповідальність. І дійсно, цього важко очікувати від тих, хто ніколи не знав, що таке відповідальність...".

 

У цій цитаті Фрідріха Енгельса замінено лише одне слово. Але не за значенням, бо слово "росіяни", яке стоїть в оригіналі, у той час мало означати й означало також і українців.

 

Скоріше за все, замість розуму та устремління до свободи й розвитку, замість знань та досвіду, а також замість моралі та совісті розвивати Україну – буде лише еволюція.

 

А на це підуть навіть не десятки років, а скоріше – сотні...

 

 

Людина і світ, держава і міждержавні структури, суспільство і людство – частина і ціле. Наскільки взаємозалежні та взаємообумовлені ці поняття, сьогодні може відчути кожен з нас. В часи, коли і до нашої землі дійшла так звана “економічна криза”, навіть найбільші оптимісти перетворюються на реалістів, а люди, які вважали, що життя кожного повністю залежить лише від його вибору, переживають переоцінку цінностей. Ми залежимо від світу, в якому живемо, і зараз, на фоні всезагальної кризи, це очевидно як ніколи.

Вікіпедія, популярна мережева енциклопедія, визначає кризу як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.  І дійсно, що ми спостерігаємо нині: розклад моральності, занепад національної ідеї, загострення протиріч у владі, у суспільстві, в економіці. Все це призвело до величезного розчарування українців у своїх керманичах та, навіть, в самій державній незалежності. Коли говорять “незалежність”, то говорять або з іронією, або з насмішкою, або з сарказмом. Багатовікова мрія та найвища ціль найвидатніших українських діячів за сімнадцять років після свого здійснення перетворилась на привід для жартів, на символ найбільшого розчарування за всю нашу історію. “Доборолась Україна до самого краю”…

Можна довго дискутувати, чому так бездарно та безграмотно були витрачені найважливіші роки становлення молодої української держави, чому на сьогоднішній день українці – вимираюча нація, чому прірва між багатими та бідними з кожним роком стає дедалі більшою... І ще десятки таких “чому?”… Що зроблено, те зроблено і назад дороги нема. Єдине, що можемо ми сьогодні – це зробити висновки і не повторювати помилок в майбутньому. Адже кожна криза несе в собі і позитивне зерно – вона загартовує і змушує проявити найсильніші сторони. А ще будь-яка криза змушує думати. І це – величезний плюс. Адже значна частина нашого суспільства зовсім втратила це вміння – думати. І наша влада, наша “еліта” – найяскравіший тому приклад. Складається таке враження, ніби все, що вони роблять – роблять на автопілоті, не думаючи ні про державу, ні про людей, ні про свою репутацію. Навіть світова криза не привела правлячі кола до узгоджених дій. Перетягування ковдри одне на одного продовжується і в такі тяжкі для держави часи. Дехто з них певно взагалі перестав думати і страждає на тяжку форму маразму.  

А що ж робити нам, простим громадянам, в цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати владу у всіх смертних гріхах? Чи може звинувачувати державу і тішитися мрією про можливу еміграцію? Але ж держава – це всі ми, кожен з нас! І зв'язок частини та  цілого – завжди двосторонній! Суспільство формує нас, але і ми формуємо суспільство. І саме ми даємо згоду чи незгоду на ті чи інші форми управління нами, на ті чи інші порядки і правила. Одна людина не може впливати на всю систему і способи взаємодії в суспільстві. Але змінюється один, змінюється і другий, третій – змінюється група, змінюється група – змінюється і інша, змінюється кілька груп – змінюється й суспільство. Які це будуть зміни, залежить від підґрунтя, на якому вони будуються. А підґрунтя – це моральні і духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі і людей, які її населяють. Це фундамент для позитивних змін. Криза може зруйнувати стіни, але завжди залишається фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя.   

І що ж ми бачимо? Жадоба влади, жадоба грошей, жадоба наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин, кожну артерію суспільного організму. Навіть стосунки між друзями, між чоловіком і жінкою будуються переважно на матеріалістичних прагненнях. Такі поняття як вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовані вже до такої міри, що невідомо, як ця багатостраждальна земля і досі нас тримає…
Кожного дня лише й чути: зарплати, пенсії, пільги, надбавки, ціни, інфляція, криза… Рівень життя падає, це факт. Матеріальний рівень. Духовний рівень впав уже давно. Духовна криза – наш багаторічний супутник. Але про це ніхто не говорить, не здіймає галасу, не затверджує антикризові заходи. А навіщо? Хіба ж людська душа варта того, щоб хтось про неї думав?.. 

Україна – країна контрастів. Нерівномірний розподіл матеріальних благ породжує багатіїв по сусідству з жебраками, успішних бізнесменів поруч з невдахами, олігархів поруч з пенсіонерами, що доживають віку у хворобах і злиднях. Нічого дивного: який фундамент – така й будівля. Збагачуватись на стражданнях інших – звичне явище. Що таке війни, як не чудовий спосіб заробітку? Що таке тютюнова та алкогольна промисловість, що таке фармацевтична галузь?.. Але коли ж це сталося з нами?!. Коли ми перестали бути Людьми і стали просто бездумними біороботами, які живуть на автопілоті і мають за найвищу релігію заокеанський доллар?..  

І про який патріотизм можна говорити, якщо ми на своїй землі не здатні навести лад, дійти згоди, просто поважати одне одного?.. Про який патріотизм може говорити молодий талановитий українець, який міг би принести користь своїй державі, але не може, бо держава навіть не забезпечує йому право на якісну і доступну освіту? Про який патріотизм може говорити молода мама, яка змушена годувати свою дитину дитячим харчуванням з генетично-модифікованими домішками?.. Про який патріотизм може говорити наша влада, якщо вимирання українців продовжується прискореними темпами, а “найвищі” особи держави ховаються від відповідальності за високими парканами в шикарних віллах?

Системна криза в Україні, яка тягнеться роками, буде загострюватись ще більше, доки ми не відкриємо очі, не почнемо думати про головне, не згадаємо про душу. Подумайте, заради чого ви живете? Чи тільки, щоб споживати і накопичувати матеріальні блага? Чи тільки, щоб збільшувати розмір грошей на рахунку? Чи тільки, щоб їздити на кращій, ніж у сусіда, машині? Чи може для чогось більшого?.. Може час вже нам будувати інший фундамент, щоб україньска хиленька хатка перетворилась на красивий міцний палац, який стоятиме роками і не боятиметься жодних криз? 

Історія людства свідчить, боротьба між “заможними” і “незаможними” велась завжди і поширювалась по планеті як епідемія. Так буде до тих пір, доки економічні, а не гуманітарні інтереси правлять світом, доки людське тіло, а не людська душа вважатиметься найвищою цінністю. Ми можемо це змінити, і починати потрібно з самих себе, прямо сьогодні! Давайте згадаємо, що ми – Люди!.. З великої літери!

Тяжёлые бои на фронтах гендера
30 тыщ @банутых созданий подписало петицию на Change.org с требованием убрать из Оксфордского словаря слова "ука", "терва" и прочие оскорбительные для женщин слова с объяснением, что эти слова должны исчезнуть вообще.
уки, тервы, тупицы, лохушки, хитро@опые и прочие по-прежнему будут, а слов не будет. Гениально.
Ну а слова типа "придурок", "козёл" и прочие убирать не надо - х@еносцы заслужили!

UTC

- Дети постмодерна. О чем не пишут - того нет. А если убийство назвать "окончательным решением вопроса", а дураков "представителями интеллектуального большинства", то и убийства волшебным образом пропадут, и дураки поумнеют.

- Феминизм это нихера не движение женщин за гендерное равноправие. Это такая философия, высшей ценностью которой является бабское настроение, самоощущение, завышенное самомнение и это вот все. Если что-то в этом мире женщину оскорбляет, то мужчины должны немедленно с этим что-то сделать! 

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...

Липень 24, 2010Суспільство і влада, буденне, Общество, Загальне

Broken barricades
          Зруйновані барикади

It was all once bright jewels
          Було колись все упосліджено яскравими діамантами
And glittering sand
          та блискучим піском.
The oceans have ravaged
          Океани спустошені,
And strangled the land
          землі виснажені,
Waste fills the temples,
           сміття переповнювало храми,
Dead daughters are born
           народжувалися мертві дочки,
The presses are empty
           газети були пустими,
The editors torn
           а редактори дискредитованими.

Whose husband was the first to fall?
           Чий чоловік мав першим загинути?
Who died the worst death of them all?
           Хто з них помер найгіршою смертю?
How many splinters in each separate band?
           На скільки уламків розпався гурт?
How many stations in the final hand?
           Скільки станцій на кінцевому перегоні?

Now gather up sea shells,
           Тепер збирайте морські ракушки,
And write down brave words
           та записуйте хоробрі накази!
Your prayers are unanswered,
           Ваші молитви лишилися без відповіді,
Your idols absurd
           ваші ідоли абсурдні,
The seaweed and the cobweb,
           у водоростях і баговинні
Have rotted your sword
           зіржавіли ваші мечі,
Your barricades broken,
           ваші барикади зруйновані,
Your enemies lord.
           ваші вороги панують.
                                         
                                       11.12.2014

Слухати

Sheep
       Вівці    

Музыка    Роджер Уотерс
Текст    Роджер Уотерс
Вокал    Роджер Уотерс
 
Harmlessly passing your time in the grassland away
       Проживають своє життя у безпеці на далеких пасовищах,
Only dimly aware of a certain unease in the air
       відчуваючи лише ледь вловимий запах біди.
You better watch out
       А краще б пильнували довкола,
There may be dogs about
       можуть і вовки трапитися поблизу.
I've looked over Jordan, and I have seen
       Я глянув на той берег Йордану і побачив,
Things are not what they seem
       що речі не такі, якими вони уявляються.

What do you get for pretending the danger's not real
       "Небезпека вигадана" ось вистава, в якій ви взялися грати.
Meek and obedient you follow the leader
        Тихі й покірні, чалапаєте за вожаком
Down well trodden corridors, into the valley of steel
        по добре втоптаних стежках... у Залізну долину,
What a surprise!
        оце несподіванка!
A look of terminal shock in your eyes
        Вираз граничного потрясіння у ваших очах...
Now things are really what they seem
        Ні, це не жахливий сон,
No, this is no bad dream
        зараз речі такі, як вони є насправді.
 
The Lord is my shepherd, I shall not want
        Бог це мій пастух, і я ніколи не зазнаю нестатків.
He makes me down to lie
        Він підкоряє мене, щоб призупинити,
Through pastures green he leadeth me the silent waters by
        по зелених луках він відводить мене від тихих вод,
With bright knifes he releaseth my soul
        сяючим ножем відпускає мою душу,
He maketh me to hang on hooks in high places
        повище підвішує мене на гаки,
He converteth me to lamb cutlets
        та перетворює мене на котлети з молодої баранини.
For lo, he hath great power, and great hunger
        Ти ба, Він має велику владу і... почуття голоду.
When cometh the day we lowly ones
        Гряде той час, і ми, убогі,
Though quiet reflection, and great dedication
        через внутрішнє просвітління і величне самозречення
master the art of karate
        опануємо мистецтво карате.
Lo, we shall rise up
        Ух, як піднімемось ми з колін,
And then we'll make the buggers eyes water
        тоді й змусимо плакати всіх мерзотників.

Bleating and babbling we fell on his neck with a scream
        Шквали мекання та волання посилали на його голову
Wave upon wave of demented avangers
        хвиля за хвилею слабоумних месників,
March cheerfully out of obscurity into the dream
        хутко чимчикуючи з цієї невизначеності у звичне марення.

Have you heard the news?
        Чули новину?
The dogs are dead!
        Вовки здохли!
You better stay home
        Та краще не полишайте ареалу,
And do as you're told
        і чиніть, як вам сказали.
Get out of the road
        Тримайтеся подалі від доріг,
If you want to grow old
        якщо хочете дожити до старості.

                                  27.06.2014
СЛУХАТИ

Pigs (Three Different Ones)
       Свині (троє різних типів)    

Музика:    Роджер Уотерс
Текст:    Роджер Уотерс
Вокал:    Роджер Уотерс

Big man, pig man, ha ha, charade you are
        Привіт худобі в людській подобі, ха-ха,
        і розгадка цієї шаради це ти.
You well heeled big wheel, ha ha, charade you are
        Гарно вифранчене велике цабе, ха-ха,
        і ця комедія це ти.
And when your hand is on your heart
        І коли ти прикладаєш руку до серця,
You're nearly a good laugh
        ти стримуєш сміх.
Almost a joker
        Чим не блазень?
With your head down in the pig bin
        Не відводиш свого рила від корита,
Saying "Keep on digging"
        примовляючи: "Ішачте, ішачте..."
Pig stain on your fat chin
        Свинячий знак твого подвійного підборіддя...
What do you hope to find?
        Чого ти сподіваєшся досягти,
When you're down in the pig mine
        коли твоє місце - свиняче лігво?
You're nearly a laugh
        Майже смієшся,
You're nearly a laugh
        стримуєш сміх?
But you're really a cry
        Насправді ти жалюгідний.
 
Bus stop, rat bag, ha ha, charade you are
        Автобусна зупинка, торбохват... ха-ха,
        і це неподобство це ти.
You fucked up old hag, ha ha, charade you are
        Ти вчистив стару відьму, ха-ха,
        безглуздя, що є твоїм покликанням.
You radiate cold shafts of broken glass
        Ти випромінюєш холодний блиск битого скла...
You're nearly a good laugh
        сміх вигинає твої губи в щиру посмішку,
Almost worth a quick grin
        що скоріше схожа на миттєвий оскал.
You like the feel of steel
        Тобі подобається сталь на дотик.
You're hot stuff with a hat pin
        Ти пристрасна натура з шпилькою у капелюсі,
And good fun with a hand gun
        і добрий веселун з пістолетиком,
You're nearly a laugh
        тебе плющить,
You're nearly a laugh
        ти готовий розсміятися,
But you're really a cry
        але насправді ти горе.
 
Hey you, Whitehouse, ha ha, charade you are
        Гей, ви, шляхетне товариство! Ха-ха,
        дурниця, але це про вас.
You house proud town mouse, ha ha, charade you are
        Кожен з вас є притулком пихатого міського мишеняти,
        ха-ха, ця нікчемність це ви.
You're trying to keep our feelings of the street
        Пробуєте дотримуватися всіх наших вуличних звичок...
You're nearly a real treat
        Ви настільки близькі до справжнього успіху,
All tight lips cold feet
        такі всі мовчазні і полохливі...
And do you feel abused?
        А ви не відчуваєте себе зґвалтованими?

...! ...! ...! ...!
        тут 4 різких дихальних звуки

You gotta stem the evil tide
        Ви навчилися стримувати спалахи злоби
And keep it all on the inside
        і тримати те все в собі...
Mary you're nearly a treat
        так, Марічко, все майже чудово,
Mary you're nearly a treat
        до успіху, Марічко, один крок,
But you're really a cry
        але насправді ти гідна плачу.

                                              12.06.2014
СЛУХАТИ