Куріння шкодить здоров'ю.  Про це попереджає МінЗдрав та відчувають самі курці.

Виходить, що курячи, людина показує зневагу до власного здоров'я та власного життя. Тобто, якщо людина курить — то власне здоров'я вона не поважає. Якщо людина сама не поважає власне здоров'я, то чому маю поважати її здоров'я я?

Більше того, коли курці скупчуються в підземних переходах, на зупинках, тощо, і починають диміти, то шкодять вони не лише собі, але й мені.  Оскільки власне здоров'я вони не поважають (та регулярно завдають йому травм), то чому маю поважати їхнє здоров'є я, та ще не на користь власному?

Сказавши все це, залишається спитати: чи є злочином товкти пики курцям в підземних переходах та на зупинках? бо вже дістали

Білорусь заблокувала ратифікацію договору про кордон з Україною Розповім  прикру історію, яка нещодавно сталася зі мною і моїми знайомими при перетині українсько-білоруського кордону. Можливо, вона стане повчальною і для інших українців

  У травні цього року я з дружиною і сином віком п’ять із половиною року їхали до Санкт-Петербурга на весілля моєї племінниці. За місяць до поїздки придбали квитки в касі попереднього продажу на вулиці Гнатюка у Львові на поїзд Львів – Санкт-Петербург. Без пригод доїхали до станції Удрицьк на українсько-білоруському кордоні. О 05.10 провідниця дала нам декларації. Заповнити їх було непростим завданням, оскільки шрифт на цих клаптиках паперу був дуже малий, а освітлення тьмяне, до того ж поїзд усе ще їхав. О пів на шосту у двері купе дуже голосно постукали, мабуть, кулаком. Кілька прикордонників (серед них і жінка-старшина) суворо попросили показати документи. Коли я трохи замешкався, старшина командним тоном рявкнула: “Ви ще не прокинулися?! Швидко давайте паспорти! Документи на дитину!” Я виконав команду. Кинувши на документи оком, вона грізним тоном знову скомандувала: “Беріть речі та виходьте з купе!” Ми були шоковані. Син заплакав: “То ми на весілля вже не їдемо? А я ж віршик вивчив!” На запитання, що сталося, чому такий поспіх, нам відповіли: “У вас немає документів на дитину, швидко покиньте поїзд!” Ця надзвичайно владна й енергійна пані (старшина Н. Л. Шпатусько) “викинула” нас із потяга за три-чотири хвилини, навіть не дозволивши нормально спакувати речі. Відчувалося, що вона задоволена “уловом”: сьогодні якісь наївняки знову потрапили в мишоловку! Стоячи на пероні, я ніяк не міг збагнути, навіщо треба було так поспішно виганяти нас із поїзда (він від’їхав хвилин через сорок).

Піранья – дрібна паскудна рибця, яка пожирає все живе, що лишень трапить до ареалу її існування.

У цьому ж разі «піранею» я образно називаю людину певного типу. Людина-програма для знищення. При чому, ця людина абсолютно не усвідомлює своїх дій, що дуже привертає увагу і дивує.

Спостерігати піраній доводилося у своєму житті, у житті знайомих, збоку в чужому житті, та в усіх умовах де створювались і мали місце скупчення людей.

Хочеться провести психічну анатомію людини-піраньї, що я і зроблю зараз.

За моїми спостереженнями й експериментами людиною-піранею рушать незалежні від її самої мотиви й цілі. Часто її пагубні дії нею самою не зрозумілі, вона чи він намагаються самі собі пояснити навіщо вони те чи інше зробили. Якщо розмовляти «по душам» це звичайні люди, такі самі як і інші, і добрі, і свідомі, й кмітливі. Але – не можуть охопити власним розумінням тих моментів, коли ними рушать пагубні для інших мотиви. Якби це було можливим – то можна було б припустити, що це запрограмовані люди, люди-програми, які інколи «вмикаються» і так само «вимикаються».

Як проявлялися дії цих людей в мому власному житті. Знала і знаю дотепер таких осіб кілька.

У певні моменти життя, коли я «вхопила хвилю успіху» і впевнено й старанно, не шкодуючи сил, йшла до своєї мети в якійсь справі. Якийсь час мені щастило «плавати вільно» і робити все, що мені було необхідно. Досягати цілей, радіти успіхам й наздобуткам. Але в якомусь випадковому порядку, так само, як підхопити грибок під час примірювання взуття (може статися – а може й ні) до мене чіплялася така людина і починала свою програму знищення. Часто її дії безглузді до сміху. Часто неадекватні. Але завжди призводять до одного й того самого результату – тебе гальмують.

Приклади дій піраньї:

-        якщо ти вчишся через слухання якоїсь передачі по радіо – ця людина без будь-яких причин підійде і розіб’є це радіо навіть не зважаючи на те, що після цього ти можеш їй поставити фінгала. Вона через своє страждання виконує свою програму будь-якою ціною.

-        якщо ти співаєш – ця людина буде навмисно біля тебе розмовляти по телефону, чи жалітися на біль у голові, вигадувати будь-до аби тільки зупинити тебе в твоєму розвитку;

-        якщо ти вчишся на «відмінно» в інституті – ця людина намагатиметься тебе зкомпроментувати будь-якою ціною аби скасувати твій статус. В мене, наприклад, така людина «внедрилася» через соц-сіті до спілкування з моїми однокурсниками і всіляко псувала мені репутацію, розпалила конфлікт, знищила повагу до мене на курсі;

-        якщо ти успішно працюєш на роботі людина-піранья буде вдаватися до будь-чого аби тільки знищити тебе, не дивлячись на те, що твоя робота ніяк не перетинається з її роботою. В мене був випадок, коли така людина просто безглуздо стрибала навколо мого робочого місця й «лялякала», ніби тільки й мріючи про бійку. Бійки не було, безглуздя призвело до повного ступору моєї роботи. І ця піранья домоглася свого – вона загальмувала мене, спинила мій розвиток тим ступором. Я так і не змогла там працювати, бо відволікання були постійні. При чому, при особистій розмові ця людина проявляла дружність й бажання товаришувати.

Особливо цікаво було спостерігати на чужих прикладах потерпання від людей – піраній.

Так, наприклад, спостерігала, як не знайомого мені хлопця-спортсмена зпоювали. Яскраво-виражений чоловік-піранья підлабузничав до того хлопця, всіляко «підмазувався» типу він йому найкращий, найщиріший дружбан. Але тільки-но той хлопець робив якісь кроки у бік здоров’я – цей чоловік ставав суровим і страшним, тільки-но той хлопець «здавався» робити щось корисне для себе і повертався до чарки – чоловік-піранія добрішав, ласкавішав, і просто таки у млинець розплескався перед тим хлопцем. Через дрібні рефлекси «добре» й «погано» хлопець згодом сам не помітив як почав намагатися робити тільки «добре», тільки те, за що отримував приязну любов від того названого другана-піраньї. Доля хлопця мені не відома, але той чоловік-піранія супроводжував хлопця скрізь, мало не за руку водив. А помічаючи моє спостереження – зустрічався з моїм поглядом холодними жорстокими очима, які виражали одне «тільки спробуй наблизитись і завадити».

Яскравий приклад людей-піраней можуть визначити всі бажаючі. Цьому посприяли люб’язні творці проекту «Мастер-шеф» четвертого сезону. Усі минулі сезони були інакшими, і тільки в цьому, таке враження, що спеціально, для представлення публіці «диковинних осіб» домоглися високої концентрації наявності цих дивовижних. Хто дивився – розуміє про що я.

Діана Бабошина. Яскраво виражена людина-піранія, запрограмована на знищення інших людей. Вміло і влучно «прикипає» до найуспішніших, аби згодом їх підставляти й топити на дно.

Якщо прослідкувати її спілкування у соц.-сіті, то можна помітити численні намагання нею пояснити свої дії, виправдати, запевнити інших у відсутності злих намірів. Помітно, що дівчина насправді сама по собі цікава, дружня, привітна. Але у певні моменти в неї вмикається програма дій, яку вона сама не може ніяк ідентифікувати, пояснити, аргументувати.

Цікава особливість – цих піраній не цікавлять всі підряд люди. Вони «прикипають» виключно до тих, хто має всі дані досягти успіху в чомусь, розвинутись.

Діють за принципом похвали і заохочення всіх, хто «не висувається», хто бовтається в багні убогості, всіх, хто залежні від шкідливих для здоров’я звичок, всіх, хто убогий за спілкуванням, заражений «паршею» шкідливих слів, тощо. Таких, як щойно описано, людей піраньї активно підтримують, заохочують, леліють, плекають, і ведуть за собою.

І як бик на червоне реагують на будь-які прояви світлих якостей в людях. Вдаються до найпідліших методів. Можуть втиратися у довіру дуже довго, аби згодом нашкодити. Можуть дуже довго прикидатися найближчим другом, аби потім підлаштувати капость, або навіть влаштувати цілу трагедію з нацькуванням фізичної розправи інших, тощо.

Найненависніші якості для людей-піраній:

-        тверезість (люди, які не вживають алкоголь);

-        відсутність шкідливих звичок;

-        спортивність;

-        розумність, прагнення до знання, зацікавленість різними інтересами, розвитком;

-        харизматичність, - коли людина приваблює до себе увагу інших, може переконливо висловитися, кмітлива.

Отже, маю всі підстави вважати фактичним існування певного осередку людей, що мають за сенс життя знищувати перспективних особистостей.

Маю деякі підстави вважати, що ці люди діють не свідомо. Що програма по знищенню закладена в них настільки глибоко, що вони самі можуть й не мати гадки про неї. Адже, завжди на питання «навіщо ти це зробив/зробила» вони відповідають «я не знаю» або «я не навмисно», і це виглядає щиро.

Принцип завжди схожий:

-        за всі прагнення розвиватись, вести життя здоровим чином, ці люди «колькають» на кшталт електричних розрядів для створення дискомфорту і породження рефлексу «погано зробив». Це можуть бути безпідставні сварки, бійки, та створення будь-якого дискомфорту людині за кожного її кроку догори розвитком. Так, щоб людині не ставало сил більше рухатись догори.

-        І різко протилежна реакція на будь-які дії донизу сходинками розвитку. Це яскрава реакція радості, якщо раптом вирішив приєднатися до розпування горілки, або підтримати іншу шкідливу розвагу. Так, людині, яку знищують можуть дарувати подарунки за кожну брудну справу, лестити, пестити, виражати бурну любов, тощо.

Принцип полягає в тому, щоб вкоренити у підсвідомість знищуваної людини на чуттєвому рівні, погані відчуття під час прагнення щось покращити у своєму житті. Аби зрештою це перетворилося в асоціацію «робити добре це погано, нестерпно, неприємно».

Так, наприклад, коли я роблю ремонт у квартирі, то ці люди (в мене їх кілька різних) починають сваритися, влаштовувати бійки, відволікати, і робити це кожного разу, як я беруся до ремонту. Таким чином, з’являється відчуття, що ремонт краще не робити.

Так, на прикладі інших людей бачила ситуацію, коли батько в сім’ї бувший спортсмен намагався повернути себе до форми, припинити вживати горілку, почав тренуватися, бігати, після деякої перерви (що дуже змінила його стан здоров’я, зовнішність у гірший бік). Його жінка влаштовувала йому скандал без причин кожного разу перед його пробіжкою. Висміювала його бажання змінитися, та методично повторювала кожного дня «нічого в тебе не вийде, гівно». Зрештою він зірвався до чарки – скандали припинилися, жінка заспокоїлася. Він продовжив щоденно бухати й лінуватися.

Тема цікава. Хотілося би її досліджувати далі. Адже щось таки таке є! Якщо люди-програми існують, то це дивовижно! Я ніби вже давно все собі вислідкувала й доказала, але й досі сама собі не можу повірити, що таке дивовижжя має місце бути. В народі цих піраній називають просто «ущербные люди». Тому велосипеда я не вигадала. Та мій меседж про те, що вони існують не просто так і не випадково.

 Стикалися з подібним?

Під оподаткування потрапляють доходи від вкладу, які перевищуватимуть 20 тис. гривень.

Беседовала Елена Шевченко

Ростислав Павленко  

Вирвати Україну з «олігархічно-люмпенського» кола спроможна лише сила, яка спирається на середній клас і правоцентристську ідеологію

Матеріал друкованого видання № 20 (185) від 19 травня «Український тиждень»

Фотогалерея: "Новим правим" на замітку (зображень: 7)

Україна вже майже два десятиліття залишається країною великих можливостей. Потенційно це одна з найвпливовіших сил у регіоні, достатньо забезпечена природними запасами, провідний гравець на принципових для світової безпеки ринках (від аграрного до енергетичного), лідер передових наукових розробок, потужний донор регіональної безпеки. Перераховувати людські, природні та матеріальні ресурси, якими володіє наша держава і які дають підстави сподіватися на реальність змальованої оптимістичної картини, певно, немає потреби: про це сказано вже чимало.

Однак увесь цей потенціал і досі нереалізований. Україні як системі бракує принципового фактора успіху: ефективної взаємодії між наявними елементами. Структура управління, організація суспільства, спосіб перерозподілу ресурсів склалися в неефективну «олігархічно-люмпенську» модель: приймає принципові рішення і перерозподіляє національне багатство жменька олігархів, а більшість людей лишаються на межі бідності. При цьому політичний клас пов’язаний із основними олігархами й виявився нездатним запропонувати країні реалістичну стратегію національного прориву. Суспільству, попри накопичений значний протестний потенціал, бракує організуючої сили, розуміння конкретної мети перетворень та способів її досягнення.

Відтак встановлена система може існувати довго – аж поки вистачатиме ресурсів або поки олігархи будуть спроможні витримувати тиск ззовні, не допускаючи фактичного підкорення країни сусідами. Однак на тлі кризи обидві ці небезпеки стають вельми реальними і для збереження держави як самостійного суб’єкта необхідні системні зміни, які виведуть її зі стагнації. Ці зміни торкнуться (понад те, потребуватимуть участі) і олігархів, і суспільства. Але ініціювати їх, підштовхнути до них і «верхи», і «низи» має інша сила. Сила, яка безпосередньо зацікавлена у зміні ситуації і має ресурси для початку перетворень.

Модель за Дарвіном

Організація суспільства, де на верхівці перебувають кілька олігархів, які монополізують вплив на розподіл ресурсів і придушують будь-яку опозицію (насамперед організовану), а внизу – велика кількість бідних, які залежні від олігархів і сподіваються на подачки від них (при цьому їхні спроби організуватися жорстко придушуються), не є українським винаходом. Це примітивна соціальна піраміда, в яку організовуються людські спільноти, якщо жодна сила в них не докладає свідомих і достатньо наполегливих зусиль для створення іншого стану речей. Так організовані первісні племена. У схожі «піраміди» збираються ув’язнені, призвані на військову службу чи інші, які опиняються в подібних умовах.

Прямі паралелі «самоорганізації», у якій вимкнено розум і діють первісні інстинкти, спостерігаємо у світі тварин. Зокрема, у мавп, що живуть в умовах, у яких, найімовірніше, перебували предки людини, вибудовується дуже схожа структура «суспільства». У них є свої «олігархи»-домінанти, свої «шістки», які за подачку обслуговують домінантів, і рядові особини – «люмпени», яких перші тримають у покорі. При цьому «олігархами» найчастіше стають не найрозумніші чи навіть найсильніші, а найбільш нахабні, хитрі й галасливі.

Описана система примітивна і в своїй примітивності стабільна. У соціальних науках такий стан називають неоптимальною рівновагою. За відсутності потужного тиску ззовні чи різкої зміни обставин ця рівновага може існувати дуже довго. Однак вона має принципову ваду: перерозподіляє ресурси у вкрай неефективний спосіб.

Ознак неефективності «олігархічно-люмпенської» моделі в Україні не бракує. Валовий внутрішній продукт на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить близько $7 тис. – один із найнижчих у Європі. За індексом людського розвитку ООН наша держава займає 69-ту позицію з 169 країн. У рейтингу умов для ділової активності, який складає Світовий банк, посідає 145-те місце зі 183 – останнє в Європі.

На заробітках за кордоном перебуває близько 7 млн наших співвітчизників – це приблизно п’ята частина працездатного населення. Понад 46% опитаних готові виїхати з України в пошуках роботи, а близько половини випускників вишів бажають отримати роботу за кордоном. Відплив капіталу з країни, за експертними оцінками, сягає $19 млрд – близько половини її річного бюджету.

Цю сумну статистику можна продовжувати далі. Примітивна, бездумна модель організації суспільства, що склалася в Україні, не здатна не те що забезпечити поступальний розвиток і використання потенціалу, а навіть банально підтримувати на допустимому рівні життєдіяльність усіх його представників. «Олігархічній» економіці просто бракує на це ресурсів. До того ж страх домінантів утратити свій статус штовхає їх на придушення тих паростків самоорганізації, які дали б змогу суспільству самому вирішити проблему власного забезпечення. Недарма умови для ведення бізнесу в Україні визнані найгіршими в Європі. На цьому тлі особливо ілюстративними є цинічні коментарі представників правлячої партії, які обурюються тим, що люди замість того, щоб «чесно» працювати за копійки на підприємствах олігархів, тікають на заробітки за кордон чи відкривають якісь «власні справи». За такими висловлюваннями так і проглядає якийсь домінант-павіан з африканської савани, обурений неслухняністю зграї.

Повернення до людського шляху

Подолання проблем примітивної організації суспільства потребує певних зусиль тих верств, які перебувають у згаданій моделі в програшному становищі. Таких верств дві. По-перше, більшість людей, поставлених олігархами в залежність від своєї милості, які перебувають на межі бідності. Ліві партії та рухи традиційно саме з ними пов’язують сподівання на зміну соціального ладу. Однак вони практично повсюдно довели свою неспроможність вирішити ті проблеми, за які бралися. У крайньому своєму вияві – марксистських диктатур (більшовизм/сталінізм, маоізм тощо) – цей шлях привів суспільства, які дозволили поставити над собою такий експеримент, до ще глибшої прірви: мільйонних жертв репресій, іще більшого зубожіння та відставання у розвитку. Але навіть у країнах, де ліві розвивалися разом із громадою, не ставлячи під сумнів основи політичного ладу, вони виявили себе не найкращим чином. Відомий учений Роберт Міхельс, вивчаючи особливості побудови партій у модерних суспільствах, сформулював «залізний закон олігархії»: політсили, навіть ліві, які ставили собі за мету повалення олігархічного ладу, самі перетворювалися на ієрархічні структури, а їхні лідери ставали такими самими домінантами, як і суперники. Єдиною відмінністю була природа їхніх статків. Не виробництво, завоювання ринків чи інша економічна діяльність, а перерозподіл на свою користь внесків і пожертв.

Більших успіхів досягли організації, які обстоювали безпосередні інтереси робітників і з часом переросли у профспілки та інші подібні утворення. У Великій Британії вони навіть становили основу однієї з домінуючих партій, а в континентальній Європі є потужною політичною силою, з якою мають рахуватися уряди. Однак зворотним боком зростання впливу профспілок є швидке корумпування їхньої верхівки та її відрив від власне працюючих. В Україні ця небезпека виявилася вповні – профспілковий рух як такий практично не спроможний відігравати свою природну роль, адже керівництво основних організацій залучене до правлячої партії.

У таких умовах сподівання залишаються лише на інший прошарок, інтереси якого ущемляє олігархія, – середній клас. Тобто на людей, які здатні заробляти на проживання бізнесом чи кваліфікованою професійною діяльністю, мають власність і яким від держави потрібне лише забезпечення можливості для вільного розвитку своєї справи.

Люди згаданої категорії сповідують цінності, які прийнято називати правоцентристськими, або консервативними. Це насамперед вимоги щодо можливості вільного розвитку своєї справи: сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства, чого бракує в українській економіці для того, щоби залучати інвестиції та створювати нові робочі місця. Водночас ця страта зацікавлена в сильній державі, спроможній встановлювати і захищати правила гри. Адже порівняно з великим (а тим більше олігархічним) бізнесом середній клас має незрівнянно менші ресурси, тож є природним союзником держави, її незалежності й підтримання правопорядку. За умови, щоправда, виконання визначених вище умов стосовно бізнес-клімату. Однак, зважаючи на переваги розвитку, які забезпечує державі згаданий прошарок, це цілком вигідний обмін.

Зрештою, саме середній клас найбільше зацікавлений у стабільності, адже криза в разі її виникнення завдає йому найболючішого удару. Відтак традиційні цінності, мораль, громадянські права і свободи – природна складова світобачення цих людей і основа для підтримки держави, яка здатна такі цінності пропагувати.

Як і будь-яка суспільна група, середній клас потребує політичного представництва. Донині в Україні жодна партія була не в змозі адекватно сформулювати, а тим більше втілити в життя усі визначені вище правоцентристські вимоги до цивілізованого розвитку суспільства і держави. А допоки така партія не постане і не прийде до влади, наша країна характеризуватиметься примітивною моделлю із домінантами-олігархами і позбавленою голосу більшістю.

---

економіка, олігархи, політика, суспільство