хочу сюда!
 

Светлана

33 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 30-39 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.

Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.
    Мене якось спитали чи є у тебе ідеал чоловіка, задумавшись над цим немовби легким запитанням я десь через хвилину відповіла: Чорнобровий та кароокий, у стегнах вузький у плечах широкий. 
А чи так це? Неважливо! Важливо що сказала, аби відчепилися. І я задумалася  чи існує він насправді, і прийшла до висновку, що насправді ідеального чоловіка вигадали виробники заспокійливого, цукерок та дешевих мелодрам. Нам з дитинства розповідають казки про досконалого чоловіка: для когось це принц на білому коні, для когось лицар у світлих обладунках, або ж гарний легінь Іванко з казки «Іван мужицький син». І ми віримо: сумлінно чекаємо на нього – у юності; у дорослому віці – починаємо пошуки. Вже в підлітковому віці вимальовується спочатку його образ-зовнішнсть, а згодом у нього з’являються і риси характеру , наприклад –  шляхетність, доброта то що. Десь у двадцять переглядаючи свого досконалого чоловіка домальовуємо інші якості: романтичність, заможність і обов’язково – щоб був однолюбом.
    І кожного разу знаходимо його у черговому хлопцеві, чоловікові – правда невдовзі ми розуміємо, що він «казєл» і купуємо заспокійливо, а згодом коли ми розлучилися з ним: їмо тоннами цукерки і йдемо до прокату взяти якусь дешевеньку мелодраму.
    Безліч самотніх, або покинутих жінок кожної години, щоденно годують великі корпорації, які займаються парфумерією, білизною то що. І як же їм не годувати їх, коли на кожному другому рекламному щиті до нас посміхається або ж сам досконалий чоловік чи пара: досконалий чоловік і проста ніби то жінка, яка його знайшла з допомогою якогось засобу проти лупи, або ж зустріла його на курорті так саме той фірми у Єгипті. Та що там рекламні щити, якщо реклама на Ті Бі каже, що ідеальний чоловік це просто себто чоловік без лупи, з ідеальним м’ятним, приємним подихом, і ще неодмінно у нього сніжно білі зуби без жодної цяточки карієсу. І переважна більшість розумних, освічених жінок, з немалим життєвим досвідом все ще ведуться на цю химеру.
    Чому це так? Адже ми ж немовби не дурні так чому ж нас досі можна вловити на солодку казочку про гарного принца. Всі досі вірять у казки і чекають на якесь диво. В цій скаженій гонитві за дивом, ми майже завжди не помічаємо того справжнього зовсім поруч з нами.

Вони просто втомились

Їм багато обіцяють з екранів ТіБі, їм багато кажуть зі шпальт газет, їм багато кричать з радіоефірів! Їм забагато дають інформації, а насправді їм потрібна лише тиша, щоб почути свою душу! Їм не треба в в Єврропу і Азію, насправді їм потрібно залишитись тут, насправді їм потрібно бути тут і зараз усвідомити свій український вибір. А що це таке? Це просто жити, не існувати не розриватись суттєво-несуттєвими питаннями, які невігидно нікому з політиків вирішувати! Насправді вони не можуть порівняти себе з Білорусю, бо навіть приїхавши туди їм кинеться в очі ніби-то стабільна економіка країни. Насправді нашим людям потрібно просто послухати тишу, зосередитись на своїх бажаннях і прагненнях і зрозуміти, що для них значить ця країна і держава авжеж, чи хочуть вони демократію, а може вони хочуть ВІЧЕ, як було колись давно. Можливо коли ми озирнемось назад, поглянемо на сторінки своєї історії, то можливо тоді віднайдемо цей наш і більше нікого український шлях у майбутнє, адже як сказав хтось повторювати цитати відомих людей це те ж саме що пережовувати вже перетравлене. Ніхто, ніколи не замислювався чому Україна ще досі не в Європі та не з Росією? Можливо нам не підходить імперський шлях Росії, або старіючий і вічно лікуючийся шлях економічно стабільної, але вимираючої Європи? Просто подумайте над цим у нас є гарна приказка "Моя хата з краю нічого не знаю" - можливо, це зовсім не про те що нам все одно на всіх інших, можливо це про те що ми не хочемо рівнятися на чуже бо в нас вже є своє! В нас вже є своє таке рідне ось просто під нашим носом, а нас як того віслюка тягнуть в різні боки, щоб ані на хвильку спокою нам не було, щоб зазирнути в своє серце і віднайти той загублений свій такий рідний, український шлях!

Наступ на пам'ять України

 Знову як це вже було в Європейській історії демократично вибрана влада зрозумівши перемогу на виборах як перемогу своєї ідеології, починає брутально користуватись своїм правом переможця. Йде тотальна наруга українських святинь. Не оминула лиха доля і нашу історичну Пам"ять.  Все що було напрацьовано в напрямку організації збереження і наукового осмислення новітньої трагічної історії України комусь дуже було потрібно понівечити і викинути на смітник. Наші читачі люди розумні, самі здогадаються на якому злодієві горить шапка.

В Інституті національної пам'яті почала працювати ліквідаційна комісія. 15 лютого 2011 року у працівників установи останній робочий день.  Нагадаю - наступ на Інститут йшов поступово. Нова влада на наважувалася робити рішучі кроки не знаючи як на це прореагує українська спільнота.  Спільнота виявилась пасивною. Наміри влади стали зрозумілими коли спочатку наче на сміх призначили директором Інституту комуніста.  Далі маємо те, що й мусило бути.....

П.Стратілат

Читайте, люди добрі:

" Ліквідація установи відбувається згідно з указом президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року за № 1085/2010. Щоправда, вже в наступному указі № 1086/2010 президент зобов'язує Кабінет Міністрів створити Український інститут національної пам'яті, як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України.

В Кабміні створили ліквідаційну комісію на чолі з першим заступником голови інституту Володимиром Кривошеєю, а також - комісію, якій доручили зайнятися створенням нового інституту.

До останньої ввійшли міністр юстиції Лавринович, міністр освіти Табачник, міністр фінансів Ярошенко і нинішній голова інституту Валерій Солдатенко.

Також, на виконання указу президента, у Кабміні підготували проект постанови про створення Інституту національної пам'яті як науково-дослідного інституту. Вона має бути подана на розгляд уряду до 20 грудня 2010 року і в ній, зокрема передбачається:

- заснувати науково-дослідний інститут національної пам'яті;

- доручити міністерству освіти в двомісячний термін, розробити статут нової установи, її організаційну структуру, штатний розпис та граничні обсяги фінансування.

Поки що цю інформацію цю не оприлюднюють, відтак всі процеси відбуваються за зачиненими дверима, повідомляє видання, стверджуючи, що керівництво новим УІНП не довірять Валерію Солдатенку.

Основна причина - старість. В квітні 2011 р. Солдатенку виповнюється 65 років - граничний вік перебування на державній службі. Тому ім'я керівника, який займатиметься науково-дослідним "забезпеченням" формування політики національної пам'яті - під питанням.

Особливо не пощастило третьому заступнику Валерія Солдатенка - Дмитру Вєдєнєєву, якого призначили на посаду в листопаді 2010 року, вважає видання. Саме тоді розроблялася адміністративна реформа - і людям, які приймали таке рішення було добре відомо, що Вєдєнєєву вдасться попрацювати всього лиш місяць-два. Він пішов на цю посаду, покинувши престижне крісло завідувача кафедри історії національних спецслужб Національної академії СБУ."

http://joff.ucoz.ru/news/nastup_na_pam_39_jat_ukrajini/2011-01-11-169

Недбалість або наруга?

Не варто випадок з вилученням слів з гімну України в Новорічну ніч видавати за недбалість. Мова швидше йде про зневагу до символів нової незалежної України. Можливо якась дрібнота за компьютером випила зайвого, можливо не вийшло всі виступи скласти до ладу, можливо просто не здались важливими ті декілька рядків гімну.

Якщо так, то винні ми самі, що не змогли пояснити людині важливість кожної літери в одному с основних символів нації.

Але може це така нова стратегія сучасної влади - тишком та нишком робити по-своєму? Робити свої дєлишки без зайвого галасу, але як це треба їм? То так ми і незчуємось як знову станемо малоросами.....

На щастя є в країні люди, що не дадуть глузувати з наших українських святинь:

"Дати оцінку спотворенню національного гімну вимагатиме від Генпрокуратури Микола Томенко.

Віце-спікер заявляє, що після новорічного привітання Президента деякі телеканали пустили гімн, з якого вилучили слова першого куплету: "Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануємо і ми, браття, у своїй сторонці".

Політик це розцінює як наругу над державними символами, що повинно переслідуватися законом.

Микола Томенко, заступник голови Верховної Ради: "З першого куплета два рядки прибрали, для того, щоб зробити його більш толерантним і виваженим. Це чітко вписується в норму про наругу над державними символами. Очевидно, або вороги зникли українські, або є ідея зробити інший гімн. Можливо, гімн прокуратури "Мурка" стане нашим гімном. Тому що Генпрокуратура взяла це як офіційний гімн, я так розумію".

П.Стратілат

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну.(с)  Сосюра

http://joff.ucoz.ru/news/nedbalist_abo_naruga/2011-01-10-165

Роздуми та й годі

Ми живемо в сучасному світі. Людина розвивається, пізнає щось нове. Можна впевнено сказати, що ми прогресуємо. Винаходимо різні прибори, навчились використовувати природні ресурси, лікувати безліч хвороб. Все в світі направлене на розвиток і покращення життя людей. Але...
Сказати, що люди живуть краще, неможливо. Люди працюють, працюють і ще раз працюють, щоб жити, їсти, одягатися, допомагати дітям, внукам, лікуватися і в результаті на те, щоб насолоджуватись життям часу так і не залишається. Технології розвиваються, а життя з кожним роком дорожчає і дорожчає, якийсь парадокс.
Винаходять техніку, з допомогою якої, збільшують виробництво/вирощування продукції, а дуже часто якість її дуже погана, або не корисна нашому організму. 
Знаходять методи боротьби з хворобами, а людей з кожним роком хворіє більше і більше.
А на справді Ми розвиваємось чи деградуємо, як вважаєте Ви?

Закарпаття – це угорський край?

Закарпаття – це угорський край?  

 

Це замість відповіді на коментар.

Якщо є закарпатці, то було б цікаво почути Вашу думку і висновки =)

 

Ну, тут є два чисто угорських райони. Для когось - це вже перебір, а для когось - не такий вже й угорський край. Там навіть не розуміють української, якщо треба, вживають російську.

Деякі закарпатці не хочуть з місцевими угорцями й мати справи, через те, що ними кілька раз був колись обдурений. Інші про їхні поселення відгукуються, що то сум та печаль (мовляв, то такі собі, місцеві здирники-євреї).

Щодо інших районів... Періодично я живу на Заході, отримую політичні листи під назвою "Київ нас не чує".

 

Щодо людей, то бувають різні. Дуже різні.

 

Якщо спитати старших 40 років, то переважно (не всі, значить) вони будуть говорити, що коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, то жилось набагато краще і будуть говорити, скільки інші народи тут зробили

Насправді, історично, цей край був тривалий час відірваний від України і тільки в радянські часи його змогли повернути. Тим часом Закарпаття входило в склад різних імперій. Навіть архітектура і будова вулиць відповідає європейським зразкам. Не знаючи під ким будемо завтра, народ сформувався аполітичний, лояльний до всіх націй. За це, до речі, його можуть недолюблювати інші представники Заходу України - войовничі і патріотичні львів’яни, волиняни і т.д., мовляв: «Як можна бути такими пасивними до своєї країни?». Ворожнечі нема, просто їм це незрозуміло.

Тож старші люди будуть говорити, скільки інші краї зробили для Закарпаття. При чехах (насправді тоді ще чехословаках, але кажуть «чехах»), було збудовано і електростанції, і заводи, і мости, і різна інфраструктура. Будувалось якісно, і ці всі споруди стоять і користуються ними донині. Навіть без жодного ремонту. Чехи справді вірили, що цей край залишиться з ними і серйозно сюди вкладали гроші. Що ж сучасна Україна? Не спромоглась навіть відремонтувати те, що є. Населенню на зарплату виділяє копійки, зате платити треба все більше. Якби не можливість їздити і заробляти десь у західніших країнах, то невідомо як би й жили.

 

 

Якщо спитати молодше покоління, то тут є справжні патріоти. Коли приходила повістка про АТО, багато хто не ховався і відкрито їхав захищати свій край на Схід. Люди тут полюбляють вивішувати українські прапори у себе на будинках (хоча, це мабуть скоріше відноситься до цілої сім’ї, ніж до просто молодшого покоління). Вишиванка – це святковий одяг. Пам’ятаю був якийсь серіал про Захід, де показували, як тут щодня ходять в народному українському одязі. Насправді, це не так. Але прийшовши на якесь свято у місто, можна побачити чималу кількість вишиванок на вулицях чи почути українських пісень на сцені або від вуличних музик. В такий час будь які сумніви щодо  того, Україна це чи ні, зникають, а сусіда ще й скаже: «Як тобі таке взагалі прийшло в голову?»

Є, звісно, й такі, що щороку платять величезний хабар, аби не бути в армії (і де вони стільки грошей беруть? 1000$ за кожен рік). Чимало просто злодіїв, заздрісників, підлабузників, пияків, двуликих, боягузів. Цигани – місцеве повалля, яке промишляє крадіжками, з самого народження вчаться красти й обманювати. Чимало селян люблять лазити через паркан до своїх сусідів, щоб забрати, шо там росте чи залишилось лежати надворі. Наприклад, є людина, що вже 30 років живе в Словаччині, але не може позбутись цих звичок. Приїжджаючи на пару днів на свою батьківщину, можна його побачити раптом у себе в саду. Може навіть твій друг, високопосадовець, попросити підписати якийсь папір по дружбі, а потім майся з цією проблемою.

Схоже, через таке населення до українців ставляться з осторогою в ЄС. Ті, що вже добре вивчили мову і їдуть на заробітки віддають перевагу навіть не говорити, що вони українці. Лише тоді, коли вже деякий час попрацюють і тамтешні побачить, що це хороша людина, можна спокійно повідомити, що ти з України.

Звісно, є такі, що якби таких була хоч десята частина українців, то Україна б процвітала і звідти нікуди б не хотілося їхати. Вони будуть відстоювати те, що на їхню думку є справедливим, працюватимуть стільки, скільки треба, пожаліють, якщо треба.

Пам’ятаю навіть діалог десь на парковці базару часів початку АТО.

- Які?

- П’ятірку, як завжди. Скільки то коштуватиме?

- (думає-думає) 400

- Доларів?

- Тобі гривень.

І пішли за бронежилетами.

 

Є й такі люди, яким більш важливо, як у них огірки ростуть, а ця вся визначеність якої нації і ця ваша війна – це щось далеке і ніяким чином не стосується. Вони собі мирно живуть, нікого не чіпають, закон не порушують – що вам ще треба? Вони можуть навіть зі свого села ні разу не виїхати. Думаю, така пасивність спричинена безгрошів’ям.

 

Це, власне те, що я можу сказати… =)

У підсумку: 

при всіх своїх гріхах тутешні люди ніколи не будуть кричати: "Угорщино (чи інша країна), введи війська!", навіть згадуючи як раніше було добре.

Тут поважають релігію і традиції (а традиційно тут головною є Україна).

Щодо побуту тут теж є +/- різниці з іншими регіонами. 


 

Бонус:

Деякі мої фото з велопрогулянок


повний розмір чомусь не вставляється. Читайте тут https://drive.google.com/file/d/1_54Q8lN0udFGGGsvbAFHMvvGXAlcIUyx/view?usp=sharing

Боязливі люди мають боязливу мораль



Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної,фінансової та духовної кризи.Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає,коли думаєш про своє майбутнє життя.
    Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
   Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись.Все жебраємо в буржуїв грошей,а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
    Боязливі люди мають боязливу мораль;вони славлять те, що ненавидять,вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька,який своїм життям принизив життя дітей і внуків.Хто не здібний зрозуміти істини,що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе,до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця,який убив батька і зґвалтував його матір.
        Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих "я", не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять "єдіний руській народ".Такі "я" живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом.І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
     Доки Ми, Українці не почнемо з довір"ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо " стояти на колінах" перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.

Секретар Синоду Єпископів УГКЦ порадив владі вести чесний діалог

«Ми сподіваємося, що участь Церков слугуватиме віднові довір’я між усіма сторонами та полегшить пошуки мирних рішень. Дотеперішній досвід показав, що Церкви істотно сприяли мирному перебігу протестів аж до недавніх днів, що мусила визнати навіть чинна влада».

Про це в інтерв’ю для Католицької інформаційної агенції Німеччини сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, відповідаючи на запитання про ініціативу Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій в започаткуванні конструктивного діалогу між владою і опозицією.

Дзюрах.jpg

«Якщо влада хоче почути свій народ, а не намагається впровадити диктатуру в Україні, повинен відбутися справжній, а не вдаваний діалог. Сприяти саме такому діалогу виявили готовність Церкви і релігійні організації», зазначив владика Богдан.

Також в інтерв’ю йшлося про миротворчу роль священнослужителів, особливо під час подій на вул. Грушевського. Журналіст запитував, чи церковний провід заохочував священиків до цього.

«У такій ситуації, як ця ніхто не може змушувати чи закликати людину виставляти себе на реальну небезпеку. Однак існують моменти, коли ти мусиш слідувати за голосом власного сумління, а не чекати на розпорядження настоятелів», пояснив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

При цьому він зазначив, що Церква вчить своє духовенство бути з народом і супроводжувати своїх вірних у всіх життєвих ситуаціях. «Кожен мусить вирішити сам для себе, як виявлятиме цю близькість до людей, котрі перебувають в небезпеці, і свою солідарність з ними. Нас зворушують слова Папи Франциска, який сказав, що пастирі мусять «пахнути» своїми вівцями. Тож ми і надалі намагатимемося бути вірними своїй місії як Церква», сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Джерело інформації - http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/55137/

Еліта, що дасть імпульс

«Ми всі чекаємо на зміни. Ми потребуємо нового формату суспільства, яке не здатна створити сучасна влада.

Суспільство є системою, що має свою будову та живе за своїми правилами.

І щоб змінити систему існуючу, потрібно витворити нову, яка буде менша за розмірами, проте краще організована, ефективніша та діятиме за якісно новими правилами.»

Прочитати повну статтю члена Правління МГО "Українська Громада" Ольги Ситник «Еліта, що дасть імпульс» можна тут: http://ukrhromada.org/ua/media/quotes-content/id/78/

Курці: б(у)ити, чи не б(у)ити?

Куріння шкодить здоров'ю.  Про це попереджає МінЗдрав та відчувають самі курці.

Виходить, що курячи, людина показує зневагу до власного здоров'я та власного життя. Тобто, якщо людина курить — то власне здоров'я вона не поважає. Якщо людина сама не поважає власне здоров'я, то чому маю поважати її здоров'я я?

Більше того, коли курці скупчуються в підземних переходах, на зупинках, тощо, і починають диміти, то шкодять вони не лише собі, але й мені.  Оскільки власне здоров'я вони не поважають (та регулярно завдають йому травм), то чому маю поважати їхнє здоров'є я, та ще не на користь власному?

Сказавши все це, залишається спитати: чи є злочином товкти пики курцям в підземних переходах та на зупинках? бо вже дістали