хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Як послати щоб не не відповідати:)

Коли послав, але викрутився. Виявилось, що г@ндон — не матюк, а поет. Так що образник міг не обізвати чиновника презервативом, а порівняти з французьким поетом Івом Гандоном. Отаке!


Эксперт: какие ошибки допускает власть .

...какие ошибки допускает власть – об этом и многом другом в интервью From-UA рассказал директор Агентства моделирования ситуаций Виталий Бала.

From-UA: – Виталий Миронович, обычно лето в политикуме – период затишья. Но в этом году мы видим, что нынешний сезон не такой уж спокойный, хотя эпицентр политической жизни переместился в Печерский суд. Это значит, что политическая осень будет еще жарче? Ведь не за горами парламентские выборы…

В. Бала: – Сейчас только раскачка. Все самое интересное действительно начнется немного позже. Хотя, если честно, ворожить на кофейной гуще – дело неблагодарное. Тем более, не ясно, каким будет дальнейшее социально-экономическое положение дел в стране, сколько еще ошибок сделает власть.

From-UA: – А считаете ли Вы ошибкой власти нарушение негласного правила в политикуме «не сажать предшественников»?

В. Бала: – (Улыбнулся. – Авт.) То, что сегодня происходит в отношении оппозиции, это явный прецедент, когда судят предшественников. Тем более, все понимают, что тут на первом месте принцип политической целесообразности. Потому что во власти тоже нет «святых». И это дает основания большинству людей просто не верить ни в справедливость наших судов, ни в справедливость решений тех, кто судит. И на этом власть проигрывает. Это значит, что следующая власть будет поступать так же.

И почему-то у нас и власть, и оппозиция не понимают одного – завтра все может быть по-другому. Почему нынешние оппозиционеры не меняли то, против чего они выступают сегодня? Так же и власть сегодня не понимает, что завтра она может быть оппозицией. Также смешно слышать от так называемой оппозиции обвинения власти в коррупционных действиях. Все же прекрасно понимают, что они делали то же самое. Просто оппозиция не поняла одну простую вещь, что «было время разбрасывать камни, а теперь пришло время их собирать». И революции, баррикады, к которым они призывают, – это сейчас уже не тренд для Украины.

From-UA: – То есть Вы хотите сказать, что сейчас оппозиции не удастся вывести людей на улицы? Но ведь там прогнозируют, что к осени социально-экономическая ситуация в стране ухудшится и люди поднимутся...

В. Бала: – На самом деле все можно сделать. Но, например, проблема Кличко в чем? Он думает, что если он занимается хорошим промоушеном в боксе, так же будет и в политике. Но в политике так не бывает. Тут алгоритм принятия решений абсолютно иной. В политике он долгосрочный. Надо рассчитывать, моделировать ситуацию, чтобы получить результат, а не делать все сгоряча.

From-UA: – Что в этой ситуации можно сказать о нынешней политической оппозиции? Какие у нее перспективы?

В. Бала: – У нас оппозиции вообще нет, уже давно. Ведь я всегда говорю, что оппозиция должна иметь какую-то позицию. А позиция нынешней так называемой оппозиции в том, что власть «ворует» и что она «сякая-такая». Это не позиция... Оппозиция должна представить альтернативное видение, как помочь стране, должна думать, что сделать, чтобы это приносило результаты стране. А просто разглагольствовать – это все умеют.

From-UA: – В сентябре парламент собирается приступить к изменению избирательного законодательства. Насколько кардинальными могут быть эти изменения, как Вы считаете?

В. Бала: – Сейчас якобы должна быть смешанная система. Но я бы не посоветовал власти этого делать.

From-UA: – Почему?

В. Бала: – Это тупиковый путь. Ведь цель этой катавасии не в том, чтобы улучшить избирательную систему, а в том, чтобы удержаться подольше у власти. И если будут пытаться серьезно фальсифицировать выборы, то длительного результата это не даст...

Еще одна наша проблема в том, что почему-то для решения внутренних проблем любая власть, нынешняя и предыдущая, привлекает внешний фактор. Пытаются легализировать свои решения через Россию, Евросоюз, США и т. д. А «легализировать» необходимо в первую очередь перед своими гражданами. Ведь без народного кредита доверия ничего не будет. Меняй избирательное законодательство хоть каждый раз, что у нас и делают, а нет доверия, нет никакой легитимности... Хотя и это власть сегодня не сильно беспокоит.

From-UA: – Можно ли надеяться, что определенные непопулярные решения и шаги власти (так называемые реформы), которые сейчас все критикуют, через время все же принесут положительный результат? Может, нам все-таки стоит «затянуть пояса», подождать, чтобы потом было легче?

В. Бала: – (задумался. – Авт.) Здесь тоже нет никаких гарантий... Поскольку без серьезной борьбы с коррупцией ни одна из реформ нынешней власти не будет действовать. И чиновникам нужно начать, в первую очередь, с себя. Но это никто не спешит делать. А до тех пор, пока будет хоть малейшая возможность для коррупции, чиновник всегда будет огромным тормозом для движения реформ и качественных изменений в стране.

From-UA: – В окружении Президента говорят, что Виктор Янукович хочет войти в историю как президент-реформатор. Что Вы думаете по этому поводу?

В. Бала: – (улыбнулся. – Авт.) Стратегия, вещи, которые Президент говорит, они все правильные. Все пишется правильно. Я не могу ни с чем поспорить. И реформы нам нужны, и кодексы... Проблема в другом. Какие инструменты будут задействованы, чтобы это воплощать в жизнь, и какие люди будут это делать? Пока эта власть идет тропой своих предшественников: занимается не подбором профессиональных кадров, которые могут помочь изменить страну, а трудоустройством кумовьев и сватов.

Беседовала Елена Шевченко

Неоптимальна рівновага

Ростислав Павленко  

Вирвати Україну з «олігархічно-люмпенського» кола спроможна лише сила, яка спирається на середній клас і правоцентристську ідеологію
Матеріал друкованого видання
№ 20 (185)
від 19 травня
«Український тиждень»

Фотогалерея: "Новим правим" на замітку (зображень: 7)
0000

Україна вже майже два десятиліття залишається країною великих можливостей. Потенційно це одна з найвпливовіших сил у регіоні, достатньо забезпечена природними запасами, провідний гравець на принципових для світової безпеки ринках (від аграрного до енергетичного), лідер передових наукових розробок, потужний донор регіональної безпеки. Перераховувати людські, природні та матеріальні ресурси, якими володіє наша держава і які дають підстави сподіватися на реальність змальованої оптимістичної картини, певно, немає потреби: про це сказано вже чимало.

Однак увесь цей потенціал і досі нереалізований. Україні як системі бракує принципового фактора успіху: ефективної взаємодії між наявними елементами. Структура управління, організація суспільства, спосіб перерозподілу ресурсів склалися в неефективну «олігархічно-люмпенську» модель: приймає принципові рішення і перерозподіляє національне багатство жменька олігархів, а більшість людей лишаються на межі бідності. При цьому політичний клас пов’язаний із основними олігархами й виявився нездатним запропонувати країні реалістичну стратегію національного прориву. Суспільству, попри накопичений значний протестний потенціал, бракує організуючої сили, розуміння конкретної мети перетворень та способів її досягнення.

Відтак встановлена система може існувати довго – аж поки вистачатиме ресурсів або поки олігархи будуть спроможні витримувати тиск ззовні, не допускаючи фактичного підкорення країни сусідами. Однак на тлі кризи обидві ці небезпеки стають вельми реальними і для збереження держави як самостійного суб’єкта необхідні системні зміни, які виведуть її зі стагнації. Ці зміни торкнуться (понад те, потребуватимуть участі) і олігархів, і суспільства. Але ініціювати їх, підштовхнути до них і «верхи», і «низи» має інша сила. Сила, яка безпосередньо зацікавлена у зміні ситуації і має ресурси для початку перетворень.

Модель за Дарвіном

Організація суспільства, де на верхівці перебувають кілька олігархів, які монополізують вплив на розподіл ресурсів і придушують будь-яку опозицію (насамперед організовану), а внизу – велика кількість бідних, які залежні від олігархів і сподіваються на подачки від них (при цьому їхні спроби організуватися жорстко придушуються), не є українським винаходом. Це примітивна соціальна піраміда, в яку організовуються людські спільноти, якщо жодна сила в них не докладає свідомих і достатньо наполегливих зусиль для створення іншого стану речей. Так організовані первісні племена. У схожі «піраміди» збираються ув’язнені, призвані на військову службу чи інші, які опиняються в подібних умовах.

Прямі паралелі «самоорганізації», у якій вимкнено розум і діють первісні інстинкти, спостерігаємо у світі тварин. Зокрема, у мавп, що живуть в умовах, у яких, найімовірніше, перебували предки людини, вибудовується дуже схожа структура «суспільства». У них є свої «олігархи»-домінанти, свої «шістки», які за подачку обслуговують домінантів, і рядові особини – «люмпени», яких перші тримають у покорі. При цьому «олігархами» найчастіше стають не найрозумніші чи навіть найсильніші, а найбільш нахабні, хитрі й галасливі.

Описана система примітивна і в своїй примітивності стабільна. У соціальних науках такий стан називають неоптимальною рівновагою. За відсутності потужного тиску ззовні чи різкої зміни обставин ця рівновага може існувати дуже довго. Однак вона має принципову ваду: перерозподіляє ресурси у вкрай неефективний спосіб.

Ознак неефективності «олігархічно-люмпенської» моделі в Україні не бракує. Валовий внутрішній продукт на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить близько $7 тис. – один із найнижчих у Європі. За індексом людського розвитку ООН наша держава займає 69-ту позицію з 169 країн. У рейтингу умов для ділової активності, який складає Світовий банк, посідає 145-те місце зі 183 – останнє в Європі.

На заробітках за кордоном перебуває близько 7 млн наших співвітчизників – це приблизно п’ята частина працездатного населення. Понад 46% опитаних готові виїхати з України в пошуках роботи, а близько половини випускників вишів бажають отримати роботу за кордоном. Відплив капіталу з країни, за експертними оцінками, сягає $19 млрд – близько половини її річного бюджету.

Цю сумну статистику можна продовжувати далі. Примітивна, бездумна модель організації суспільства, що склалася в Україні, не здатна не те що забезпечити поступальний розвиток і використання потенціалу, а навіть банально підтримувати на допустимому рівні життєдіяльність усіх його представників. «Олігархічній» економіці просто бракує на це ресурсів. До того ж страх домінантів утратити свій статус штовхає їх на придушення тих паростків самоорганізації, які дали б змогу суспільству самому вирішити проблему власного забезпечення. Недарма умови для ведення бізнесу в Україні визнані найгіршими в Європі. На цьому тлі особливо ілюстративними є цинічні коментарі представників правлячої партії, які обурюються тим, що люди замість того, щоб «чесно» працювати за копійки на підприємствах олігархів, тікають на заробітки за кордон чи відкривають якісь «власні справи». За такими висловлюваннями так і проглядає якийсь домінант-павіан з африканської савани, обурений неслухняністю зграї.

Повернення до людського шляху

Подолання проблем примітивної організації суспільства потребує певних зусиль тих верств, які перебувають у згаданій моделі в програшному становищі. Таких верств дві. По-перше, більшість людей, поставлених олігархами в залежність від своєї милості, які перебувають на межі бідності. Ліві партії та рухи традиційно саме з ними пов’язують сподівання на зміну соціального ладу. Однак вони практично повсюдно довели свою неспроможність вирішити ті проблеми, за які бралися. У крайньому своєму вияві – марксистських диктатур (більшовизм/сталінізм, маоізм тощо) – цей шлях привів суспільства, які дозволили поставити над собою такий експеримент, до ще глибшої прірви: мільйонних жертв репресій, іще більшого зубожіння та відставання у розвитку. Але навіть у країнах, де ліві розвивалися разом із громадою, не ставлячи під сумнів основи політичного ладу, вони виявили себе не найкращим чином. Відомий учений Роберт Міхельс, вивчаючи особливості побудови партій у модерних суспільствах, сформулював «залізний закон олігархії»: політсили, навіть ліві, які ставили собі за мету повалення олігархічного ладу, самі перетворювалися на ієрархічні структури, а їхні лідери ставали такими самими домінантами, як і суперники. Єдиною відмінністю була природа їхніх статків. Не виробництво, завоювання ринків чи інша економічна діяльність, а перерозподіл на свою користь внесків і пожертв.

Більших успіхів досягли організації, які обстоювали безпосередні інтереси робітників і з часом переросли у профспілки та інші подібні утворення. У Великій Британії вони навіть становили основу однієї з домінуючих партій, а в континентальній Європі є потужною політичною силою, з якою мають рахуватися уряди. Однак зворотним боком зростання впливу профспілок є швидке корумпування їхньої верхівки та її відрив від власне працюючих. В Україні ця небезпека виявилася вповні – профспілковий рух як такий практично не спроможний відігравати свою природну роль, адже керівництво основних організацій залучене до правлячої партії.

У таких умовах сподівання залишаються лише на інший прошарок, інтереси якого ущемляє олігархія, – середній клас. Тобто на людей, які здатні заробляти на проживання бізнесом чи кваліфікованою професійною діяльністю, мають власність і яким від держави потрібне лише забезпечення можливості для вільного розвитку своєї справи.

Люди згаданої категорії сповідують цінності, які прийнято називати правоцентристськими, або консервативними. Це насамперед вимоги щодо можливості вільного розвитку своєї справи: сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства, чого бракує в українській економіці для того, щоби залучати інвестиції та створювати нові робочі місця. Водночас ця страта зацікавлена в сильній державі, спроможній встановлювати і захищати правила гри. Адже порівняно з великим (а тим більше олігархічним) бізнесом середній клас має незрівнянно менші ресурси, тож є природним союзником держави, її незалежності й підтримання правопорядку. За умови, щоправда, виконання визначених вище умов стосовно бізнес-клімату. Однак, зважаючи на переваги розвитку, які забезпечує державі згаданий прошарок, це цілком вигідний обмін.

Зрештою, саме середній клас найбільше зацікавлений у стабільності, адже криза в разі її виникнення завдає йому найболючішого удару. Відтак традиційні цінності, мораль, громадянські права і свободи – природна складова світобачення цих людей і основа для підтримки держави, яка здатна такі цінності пропагувати.

Як і будь-яка суспільна група, середній клас потребує політичного представництва. Донині в Україні жодна партія була не в змозі адекватно сформулювати, а тим більше втілити в життя усі визначені вище правоцентристські вимоги до цивілізованого розвитку суспільства і держави. А допоки така партія не постане і не прийде до влади, наша країна характеризуватиметься примітивною моделлю із домінантами-олігархами і позбавленою голосу більшістю.


С.Бандеру позбавили звання Героя.

Незрозуміло навіщо попередній президент країни наче на глум присвоїв С.Бандері звання Героя України? Всім було ясно, що влади міняються. а з владою міняється і вектор напряму на такі делікатні моральні категорії як розуміння Добра і Зла.

 Для багатьох українців Степан Бандера був і залишиться Героєм. Героєм з великої літери. Незалежно від того, хто і як його називатиме.

Слава Україні! Героям слава!

Петро Стратілат

 "Лидер Организации украинских националистов Степан Бандера лишен звания Героя Украины. Такое решение сегодня вынес суд в Киеве. Таким образом, указ бывшего президента Виктора Ющенко о присвоении Бандере высшей
государственной награды признан недействительным. Об этом сообщает пресс- служба нынешнего главы государства, Виктора Януковича.


Также в Киеве Высший административный суд отложил намеченное на сегодня заседание по иску о признании незаконным указа о присвоении Главнокомандующему Украинской повстанческой армии Роману Шухевичу звания Герой Украины. Перенос на 16 февраля связан с отсутствием одного из пяти судей. Иск к бывшему президенту Украины Виктору Ющенко подал донецкий адвокат Владимир Оленцевич."



http://joff.ucoz.ru/news/s_banderu_pozba...../2011-01-12-171

Знову про спілкування державною мовою

За часи незалежності України вже так якось склалося, що головними оберігателями і такими що дбають за все українське стали нові українці - галичани. Дарма що самі вони спілкуються   мало зрозумілим своїм галицьким суржиком. Їх ніхто не призначав. Вони самі себе призначили контролерами. І щоб ніхто не забував про їх високе самопризначення, періодично нагадують українцям - вони на варті.

 Депутат Львівщини Шеремета, якому попсували Новорічні свята НЕ ТАКИМ виконанням Гімну України, прийняв на себе нову турботу. Тепер він змусить всіх чиновників перейти на українську:

"Львівська облрада 5 січня прийняла рішення про дотримання на території області законодавства щодо державного статусу української мови. Рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова урядовці зазвичай
спілкуються російською.

Як вказано у рішенні, офіційні наради та заходи на території Львівської області мають проводитися виключно державною мовою.

Як наголосив депутат від НРУ Святослав Шеремета, це рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова посадовці Кабміну Борис Колесніков, Анатолій Могильов, Андрій Клюєв не використовують державну
мову.

"Це свідчить про те, що вони або інтелектуально не здатні вивчити українську мову, тоді вони не мають права обіймати ці посади, або ж вони відверті українофоби", – наголосив Шеремета.

З його слів, рішення Львівської облради стосується і "галицьких хрунів"(?), які дуже часто "не мають національної гідності і переходять на "общепонятний".

Львівській ОДА депутати доручили під час проведення офіційних заходів забезпечити неухильне дотримання керівниками і представниками місцевих державних адміністрацій конституційних вимог щодо державного статусу української мови на
території Львівської області."


 Не зрозуміло тільки чому чиновники зі Сходу не роблять як галичани (ті назвали свій полонізований суржик українською мовою).  Могли б і собі два-три слова сказати українською, а решту вже як буде....

Едуард Джафаров

http://joff.ucoz.ru/blog/znovu_pro_spilkuvannja_derzhavnoju_movoju/2011-01-06-39

Чи є у світі така сила?

  Кожного дня нас, як нарід,  принижують, позбавляють власної думки та розуміння того, що з нами поробляють. Як це робиться? Щляхів багато і по всіх іде наступ на нашу свідомість. Це і споювання (горілка,пиво, енергетики), це і привчання до табаку, це підконтрольні можновладція схеми наркоторгівлі. А куди нас ведуть підвласні америкосам та олігархам газетки та програми, чого вартий тільки один шустер... А от ще один спосіб культурного отупління мас - навязування музики на незрозумілій мові (це ще винахід Гебельсовської команди). А наскільки ефективно працює метод  викревлення історичного минулого ми вже можемо судити по хитанням істориків від комуністів до націоналістів. А чим не є ефективними такі  методи притуплення свідомості та активності людей , як економічний  (штучні хвилі криз), як подання неповної інформації (підручники на американський кшкалт, новини про суцільні катастрофи, фільми з насиллям та порнухою), як стравлювання людей різних регіонів та віросповідань...

 Питання, винесене у заголовок,  ще два роки тому назад поставив   Андрій Прилоус на шпальтах УП  (http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/18/6205834/  ), але і надалі воно актуальне. Я постараюсь у блозі переопубліковувати його думки і надалі, бо дійсно находжу в них відповіді на небайдужі для мене питання.

 

"Я втрачаю дар мови, коли бачу, що всяка людська діяльність зводиться до задоволення своїх потреб, які у свою чергу мають одну ціль – продовжити наше жалюгідне існування".

 

Йоганн Вольфганг фон Ґете, "Страждання юного Вертера"

 

На початку 90-х, в атмосфері ще не зовсім явного та зрозумілого дерибану незалежної України й ще не зовсім втрачених надій на її світле майбутнє, якось у розмові із друзями хтось висловив зауваження, що, мовляв, тепер уже скоро для нашого народу й для всієї країни настане незворотне покращення життя.

 

Я уточнив: "Не менше ніж через два десятки років". І то при умові, що на державному рівні буде проведено кваліфікований та об'єктивний системний аналіз економічної та соціальної ситуації, будуть розроблені стратегічні й тактичні цілі, прийнята надійна економічна модель, а також повинні бути визначені сили, засоби та виконавці цих завдань. При цьому сама людина має бути поставлена як ціль і засіб розвитку суспільства й країни в цілому, і повинна свідомо та зацікавлено брати участь у такому будівництві.

 

Тобто, при розумному, логічному, науково обґрунтованому цілеспрямованому розвитку.

 

Через декілька років, уже при президентстві Леоніда Кучми, мене жартома запитали: "Ну, скільки там років із твоїх двадцяти залишилося до нашого загального щастя?" На що довелося нагадати у відповідь, що необхідною умовою "незворотного покращення життя" повинне бути його науково обґрунтоване свідоме цілеспрямоване будівництво.

 

А до такого будівництва в нас поки що ніхто не тільки не приступав, але й не збирався того робити.

 

Отож, весь той час ті "мінімальні двадцять років" так і залишалися цнотливо недоторканними.

 

З тих часів залишилися афористичні характеристики того, що відбувалося тоді в Україні, такі собі старі прислів'я на новий лад:

 

"Діждалися пори, що покотились ми з гори".

 

"У нас те сталося, чого інші народи боялися".

 

"Тоді для нас добре життя блисне, як рак свисне".

 

"На владу сподівався, без штанів зостався".

 

"Нехай тому трясця, кому таке життя – щастя".

 

"Чи є в світі така сила, щоб нас в люди вивести зуміла?"

 

Головне, що турбувало тоді – це те, як швидко можновладці та підвладні їм ЗМІ пристосувалися до того перехідного, а по суті – кризового стану в країні та почали видавати його за нормальний. Попри розвал економіки, галопуючу інфляцію, "кравчучки", з якими доводилося вештатися по магазинах та ринках у пошуках чого-небудь їстівного. Людей "годували" нічого не вартими купонами, на які в магазинах нічого було купити.

 

А з телевізорів та радіо лунали бадьорі звуки якихось новітніх примітивних конкурсів, виступів штучно веселих та бездарних артистів і різних, в основному сумнівної якості, а часто й просто халтурних новоявлених видовищ.

 

Уже тоді можновладці вчилися збивати градус напруження людських емоцій та настроїв, а також привчати людей до думки, що нібито все в країні йде нормально.

 

І при хитрому радянському ідеологові Кравчуку було "нормально", коли в країні був роздрай, а економіка майже не працювала.

 

І при кланувальнику залишків економіки тупувато-жадібному Кучмі, якому так сподобалося сидіти у високому кріслі, що йому захотілося посидіти там ще декілька строків, – теж було "нормально".

 

А вже при українолюбному бухгалтерові Ющенку – то вже в країні все "дуже нормально" було. Якби ще трохи більше українства вдалося вбити в голови недолугих українців – тоді настав би повний порядок.

 

У той час як в Україні, де вже два десятки років народ опущено до рівня третьосортних заробітчан, де активні громадяни та високопрофесійні спеціалісти постійно покидають країну, де немає ніяких перспектив розвитку, занедбана інфраструктура, де антинародними олігархічними угрупуваннями узурповано владу, сплюндровано парламентаризм, понівечено демократію та узаконено корупцію, де простим людям не може бути нормального повнокровного життя – весь цей час характерним станом був саме стан перманентної кризи.

 

Головне ж, чого вдалося добитись високопосадовцям – це повної безвідповідальності за свої дії.

 

Хто відповів хоча б символічно за той дерибан, що був влаштований у державі при участі названих "вождів" та їх команд?

 

Хто хоч колись відповість за розвал країни, опускання її по всіх показниках до рівня слабкорозвинених африканських країн?

 

Хто відповість за грабунок країни олігархічними кланами, за втрату реальних можливостей для її нормального розвитку й входження в розряд цивілізованих?

 

За прихід до влади антинародного олігархічного керівництва, яке остаточно вбило всяку надію на здорову конкуренцію, розвиток, економічну стабільність, нормальне життя й добробут народу?..

 

Питання риторичні. Ніхто.

 

Суспільство, побудоване на обмані й насильстві, не має перспективи. Воно не може вижити в конкурентному світі, бо вбиває людське в людях і підростаючому поколінні.

 

Збільшення соціальної нерівності, особливо тієї, яка зумовлена владою олігархії, впливає на все: на злочинність, хвороби, скорочення тривалості життя, профпридатність, низькі економічні показники. Навіть саме життя в умовах нерівності та соціальної несправедливості – це постійний стрес. А в Україні за різними оцінками коефіцієнт нерівності доходів бідних і багатих складає від 1:40 до 1:60 (!).

 

Давно доведено, що в більш "рівних" країнах – порівняно більша тривалість життя й здатність людей довіряти одне одному, вищий рівень і якість освіти. У суспільстві таких країн менше схильність до психічних розладів, наркоманії та суїциду, нижча злочинність і, відповідно, кількість ув'язнених. У таких країнах навіть винаходів реєструється більше ніж у соціально "нерівних" країнах.

 

В Україні ж, з причини деформації системи цінностей, пріоритет особистого й соціального здоров'я людей ігнорується, поступившись місцем наживі та багатству.

 

Вищий ступінь некомпетентності керівництва державою, споживацький підхід влади до своєї діяльності за визначенням не може забезпечити нормального розвитку суспільства. Багато хто із владоможців ігнорують не лише народ, а і його мову, висловлюючи свої немічні думки російським суржиком.

 

У нас до цього часу не відбулося переосмислення ні своєї, ні чужої історії.

 

Тому ми, у своїй переважній більшості, продовжуємо жити старими міфами, старими уявленнями, старими героями й безнадійно застарілими принципами управління.

 

Нас свідомо "розвертають головами назад", а за можливості ще й протиставляють одне одному, не даючи осмислювати сьогодення, а тим більше – прогнозувати майбутнє.

 

Нам не дають усвідомити, що "найжорстокіша форма насилля – це бідність".

 

Нам не дають можливості вирішувати самим свою долю, обирати достойних людей у владу, це за нас вирішують грошові мішки різного окрасу й ґатунку. У нас убивають почуття власної гідності, без якого девальвується сенс життя. Бо сенс життя – сфера публічна, а саме її в нас забрано.

 

Нам залишають ще, правда, дещо зі сфери інтересів, цієї приватної сфери, але вона не може повністю задовольнити людину повноцінним наповненням життя. Професія, матеріальні цінності, успіх у суспільстві – це інтереси, а не сенс життя. Причому, чим більші потреби, тим більша залежність від них. Велика частина людей цілком задоволена таким станом і більшого не бажає.

 

Але ж є багато таких, яким простого матеріального існування не достатньо для повнокровного життя! Вони повинні розвиватися самі й розвивати суспільство, науку, економіку, мистецтво, саму державу. Які хочуть не стільки матеріального, скільки духовного росту, розвитку й реалізації своїх природних якостей та можливостей.

 

Саме вони є двигунами прогресу суспільства.

 

Але тут, в атмосфері тиску централізованої влади, олігархії та тотальної наживи їм просто немає місця.

 

Саме тому мільйони наших земляків зі справді людськими духовними, науковими, творчими та іншими широкими запитами давно покинули й продовжують покидати цю країну недорозвиненого суспільства, що його вже нинішня влада намагається представити як "найнормальніше" за два десятки років існування.

 

Багато людей покладали надії на День Гніву. Але, враховуючи мізерний масштаб і жалюгідні наслідки цього необхідного й, по суті, праведного Дня, організованого "Спільною Справою", мусимо визнати, що в нинішній Україні вже немає в масі тих сил і тих людей, котрі хотіли б, і могли йти на барикади заради свободи. А значить, були б гідними її.

 

Одних потенційних організаторів і виконавців підгодовує влада – і вони перестали прагнути до духовного розвитку, обмежившись чисто матеріальним.

 

Інші просто розчарувались й зневірились в можливих результатах подібних заходів.

 

А ще інші живуть далеко за межами цієї безперспективної для простих людей країни.

 

Схоже, основна маса населення, яке залишилось, люмпенізувалась остаточно й безповоротно, бо цього руху, організованого на його захист, народ примудрився просто не помітити.

 

Отже, відповідаючи на питання заголовка, можна з великою долею вірогідності визнати, що поки що ні в Україні, ні деінде такої сили немає.

 

"(Українці), будучи наслідувачами у всьому, виконують усе, що їм накажуть, або все, що їх змусять зробити, але вони не зуміють нічого, якщо їм доведеться діяти на свою відповідальність. І дійсно, цього важко очікувати від тих, хто ніколи не знав, що таке відповідальність...".

 

У цій цитаті Фрідріха Енгельса замінено лише одне слово. Але не за значенням, бо слово "росіяни", яке стоїть в оригіналі, у той час мало означати й означало також і українців.

 

Скоріше за все, замість розуму та устремління до свободи й розвитку, замість знань та досвіду, а також замість моралі та совісті розвивати Україну – буде лише еволюція.

 

А на це підуть навіть не десятки років, а скоріше – сотні...

 

 


Криза, духовність, патріотизм

Людина і світ, держава і міждержавні структури, суспільство і людство – частина і ціле. Наскільки взаємозалежні та взаємообумовлені ці поняття, сьогодні може відчути кожен з нас. В часи, коли і до нашої землі дійшла так звана “економічна криза”, навіть найбільші оптимісти перетворюються на реалістів, а люди, які вважали, що життя кожного повністю залежить лише від його вибору, переживають переоцінку цінностей. Ми залежимо від світу, в якому живемо, і зараз, на фоні всезагальної кризи, це очевидно як ніколи.

Вікіпедія, популярна мережева енциклопедія, визначає кризу як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.  І дійсно, що ми спостерігаємо нині: розклад моральності, занепад національної ідеї, загострення протиріч у владі, у суспільстві, в економіці. Все це призвело до величезного розчарування українців у своїх керманичах та, навіть, в самій державній незалежності. Коли говорять “незалежність”, то говорять або з іронією, або з насмішкою, або з сарказмом. Багатовікова мрія та найвища ціль найвидатніших українських діячів за сімнадцять років після свого здійснення перетворилась на привід для жартів, на символ найбільшого розчарування за всю нашу історію. “Доборолась Україна до самого краю”…

Можна довго дискутувати, чому так бездарно та безграмотно були витрачені найважливіші роки становлення молодої української держави, чому на сьогоднішній день українці – вимираюча нація, чому прірва між багатими та бідними з кожним роком стає дедалі більшою... І ще десятки таких “чому?”… Що зроблено, те зроблено і назад дороги нема. Єдине, що можемо ми сьогодні – це зробити висновки і не повторювати помилок в майбутньому. Адже кожна криза несе в собі і позитивне зерно – вона загартовує і змушує проявити найсильніші сторони. А ще будь-яка криза змушує думати. І це – величезний плюс. Адже значна частина нашого суспільства зовсім втратила це вміння – думати. І наша влада, наша “еліта” – найяскравіший тому приклад. Складається таке враження, ніби все, що вони роблять – роблять на автопілоті, не думаючи ні про державу, ні про людей, ні про свою репутацію. Навіть світова криза не привела правлячі кола до узгоджених дій. Перетягування ковдри одне на одного продовжується і в такі тяжкі для держави часи. Дехто з них певно взагалі перестав думати і страждає на тяжку форму маразму.  

А що ж робити нам, простим громадянам, в цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати владу у всіх смертних гріхах? Чи може звинувачувати державу і тішитися мрією про можливу еміграцію? Але ж держава – це всі ми, кожен з нас! І зв'язок частини та  цілого – завжди двосторонній! Суспільство формує нас, але і ми формуємо суспільство. І саме ми даємо згоду чи незгоду на ті чи інші форми управління нами, на ті чи інші порядки і правила. Одна людина не може впливати на всю систему і способи взаємодії в суспільстві. Але змінюється один, змінюється і другий, третій – змінюється група, змінюється група – змінюється і інша, змінюється кілька груп – змінюється й суспільство. Які це будуть зміни, залежить від підґрунтя, на якому вони будуються. А підґрунтя – це моральні і духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі і людей, які її населяють. Це фундамент для позитивних змін. Криза може зруйнувати стіни, але завжди залишається фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя.   

І що ж ми бачимо? Жадоба влади, жадоба грошей, жадоба наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин, кожну артерію суспільного організму. Навіть стосунки між друзями, між чоловіком і жінкою будуються переважно на матеріалістичних прагненнях. Такі поняття як вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовані вже до такої міри, що невідомо, як ця багатостраждальна земля і досі нас тримає…
Кожного дня лише й чути: зарплати, пенсії, пільги, надбавки, ціни, інфляція, криза… Рівень життя падає, це факт. Матеріальний рівень. Духовний рівень впав уже давно. Духовна криза – наш багаторічний супутник. Але про це ніхто не говорить, не здіймає галасу, не затверджує антикризові заходи. А навіщо? Хіба ж людська душа варта того, щоб хтось про неї думав?.. 

Україна – країна контрастів. Нерівномірний розподіл матеріальних благ породжує багатіїв по сусідству з жебраками, успішних бізнесменів поруч з невдахами, олігархів поруч з пенсіонерами, що доживають віку у хворобах і злиднях. Нічого дивного: який фундамент – така й будівля. Збагачуватись на стражданнях інших – звичне явище. Що таке війни, як не чудовий спосіб заробітку? Що таке тютюнова та алкогольна промисловість, що таке фармацевтична галузь?.. Але коли ж це сталося з нами?!. Коли ми перестали бути Людьми і стали просто бездумними біороботами, які живуть на автопілоті і мають за найвищу релігію заокеанський доллар?..  

І про який патріотизм можна говорити, якщо ми на своїй землі не здатні навести лад, дійти згоди, просто поважати одне одного?.. Про який патріотизм може говорити молодий талановитий українець, який міг би принести користь своїй державі, але не може, бо держава навіть не забезпечує йому право на якісну і доступну освіту? Про який патріотизм може говорити молода мама, яка змушена годувати свою дитину дитячим харчуванням з генетично-модифікованими домішками?.. Про який патріотизм може говорити наша влада, якщо вимирання українців продовжується прискореними темпами, а “найвищі” особи держави ховаються від відповідальності за високими парканами в шикарних віллах?

Системна криза в Україні, яка тягнеться роками, буде загострюватись ще більше, доки ми не відкриємо очі, не почнемо думати про головне, не згадаємо про душу. Подумайте, заради чого ви живете? Чи тільки, щоб споживати і накопичувати матеріальні блага? Чи тільки, щоб збільшувати розмір грошей на рахунку? Чи тільки, щоб їздити на кращій, ніж у сусіда, машині? Чи може для чогось більшого?.. Може час вже нам будувати інший фундамент, щоб україньска хиленька хатка перетворилась на красивий міцний палац, який стоятиме роками і не боятиметься жодних криз? 

Історія людства свідчить, боротьба між “заможними” і “незаможними” велась завжди і поширювалась по планеті як епідемія. Так буде до тих пір, доки економічні, а не гуманітарні інтереси правлять світом, доки людське тіло, а не людська душа вважатиметься найвищою цінністю. Ми можемо це змінити, і починати потрібно з самих себе, прямо сьогодні! Давайте згадаємо, що ми – Люди!.. З великої літери!

Катастрофа в Ожидові(початок)

Вибух фосфору в Ожидові: другий Чорнобиль чи звичайна істерія? (частина1)

Хроніка подій: Вчора, 16 липня, о 16 год. 55 хв у Буському районі Львівської області на перегоні «Красне-Ожидів» зійшли з колії та перекинулися 15 цистерн з жовтим фосфором товарного потягу № 2005 (всього у складі потягу було 58 вагонів). Цистерни слідували зі станції «Аса» (м. Джамбул, Казахстан) до станції «колеса» (Республіка Польща). Через виток фосфору з однієї цистерни сталося самозаймання 6 цистерн.

Вже о 22 год. 29 хв (згідно з офіційною інформацію «еменесників») пожежу було ліквідовано. Щоправда, окремі видання і досі запевняють, що пожежу остаточно не ліквідовано, оскільки місцями виникають нові загорання, а піни на їх гасіння не вистачає. Таку інформацію нібито повідомив голова Бузької районної держадміністрації Микола Білінський. За його словами, пожежа вже не така інтенсивна і потужна, а вже близько 200 сімей евакуйовані.

Щоправда, цю ін формацію не забарилися спростити офіційно: «Зараз ситуація контрольована. Спецпідрозділи охолоджують цистерни і тим самим попереджують самозаймання фосфору. У них є достатньо води та піни. Нічого хвилюватися про спалахи вогню», - зазначив начальник прес-центру головного управління МНС у Львівській області Павло Василенко. За його словами, створено піноутворювачі, тому піни в разі потреби вистачатиме.

Водночас і основні чиновники Львівщини особисто звернулися до мас-медіа з проханням не називати пожежу в Ожидові «другим Чорнобилем», мотивуючи це тим, Що «ситуація складна, але контрольована». Правда, ті ж чиновники чомусь порадили мешканцям уражених сіл закривати вікна мокрими шматами, не виходити без потреби з дому і навіть не випускати на вулицю худобу. 

Попередні наслідки: У результаті сходу цистерн пошкоджено 50 м залізничної колії, близько 100 м контактної мережі та 3 опори. Під час гасіння пожежі утворилася хмара з продуктів горіння (зона ураження - близько 90 кв км). В зону ураження потрапило 14 населених пунктів Буського району та окремі території Радехівського та Бродівського районів області.

Внаслідок пожежі продуктами горіння отруїлося 16 осіб, з яких 13 в стані тяжкого та середнього ступеня важкості госпіталізовано до військового медичного клінічного центру Західного оперативного командування у Львові.

Проведено позачергове засідання обласної комісії з питань ТЕБ та НС. Із 6 населених пунктів Буського району тимчасово відселено близько 800 мешканців.

До ліквідації наслідків надзвичайної ситуації залучено 450 чол. особового складу та 80 одиниць техніки від МНС, Мінтрансу, МВС, МОЗ. Наразі на місці події працює віце-прем'єр-міністр України О.Кузьмук, оперативна група МНС України на чолі з першим заступником міністра В.Антонцем.

Проте як представники влади, так і «надзвичайними» запевняють мешканців Львова і області, що особливих підстав для звилювання нема. Адже 82 кв км хмари, що утворилася внаслідок горіння фосфору, прямує… у зворотній від Львова бік. 

У чому небезпека: При 44С фосфор плавиться, окрім того, при взаємодії з повітрям утворює випари бурого кольору. Ці випари дуже шкідливо впливають на людей, зокрема, призводять до набряків легень.

Як переконана заступник директора Інституту екології Карпат Оксана Марискевич, дану аварію можна назвати справжньою катастрофою. За її словами, в Україні був подібний випадок - в Краматорську. Тоді 8,5 кв км зайняла зона ураження. За таких умов хіміки радять дочекатися, щоб увесь фосфор вигорів. Окрім того, фосфор важко гасити, хіба що з’явилися нові технології.

Тобто, ситуація достатньо серйозна. Жовтий фосфор вражає кістки. А такі захворювання насправді проявляються навіть через кілька років! Проте, справжні масштаби аварії (як офіційні, так і неофіційні) ми дізнаємось лише за кільканадцять літ. 

Читайте завтра – продовження теми про ситуацію в Ожидові

2 жовтня. Гендерні бої.

Тяжёлые бои на фронтах гендера
30 тыщ @банутых созданий подписало петицию на Change.org с требованием убрать из Оксфордского словаря слова "ука", "терва" и прочие оскорбительные для женщин слова с объяснением, что эти слова должны исчезнуть вообще.
уки, тервы, тупицы, лохушки, хитро@опые и прочие по-прежнему будут, а слов не будет. Гениально.
Ну а слова типа "придурок", "козёл" и прочие убирать не надо - х@еносцы заслужили!

UTC

- Дети постмодерна. О чем не пишут - того нет. А если убийство назвать "окончательным решением вопроса", а дураков "представителями интеллектуального большинства", то и убийства волшебным образом пропадут, и дураки поумнеют.

- Феминизм это нихера не движение женщин за гендерное равноправие. Это такая философия, высшей ценностью которой является бабское настроение, самоощущение, завышенное самомнение и это вот все. Если что-то в этом мире женщину оскорбляет, то мужчины должны немедленно с этим что-то сделать! 


Єдиний вихід - нові обличчя політики.

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...