хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Лише початок.

Ростислав Павленко 

Українське суспільство демонструє готовність до активних організованих дій, яким владі нічого протиставити, окрім міліцейських щитів .

Події 24 серпня в Києві засвідчили: в Україні з’являються ознаки того, що ситуація може розвиватися за сценарієм пробудження та організованої дії суспільства. Ще важко судити, коли саме і в який спосіб суспільство «прорве» стан справ, який нікого не влаштовує. Однак процес пішов, і намагатися зупинити його силою небезпечно для влади. Організований протест можна відвернути надзвичайним насильством – масштабу більшовицького терору або подій на площі Тяньаньмень у Пекіні, але в українських очільників немає на це ані можливостей, ані ресурсів, ані авторитету (навіть серед силових структур, які мали б відповідні накази виконувати). Протесту також можна запобігти, «відкривши» режим: відмовившись від закручування гайок, припинивши політичні репресії, створивши для людей легальні канали захисту своїх інтересів як у бізнесі, так і в політичному чи громадському житті, але це потребує від керівництва держави свідомого руху в напрямку, протилежному до того, яким воно йшло останні півтора року.

Революційна ситуація

Американський суспільствознавець Джеймс Девіс ще в 1960-х звернув увагу на закономірність, яка притаманна практично всім революціям. Вони настають зазвичай не тоді, коли ситуація постійно погіршується, бо люди в такому разі здебільшого переймаються виживанням. Недарма знедолений люмпен, який тяжко працює за «біологічну норму», – запорука безпеки олігархічних режимів. Натомість якщо в суспільстві з’являється надія на краще й громадяни з активною позицією розуміють перспективи самореалізації – і раптом вони руйнуються, масові протести й навіть революції стають цілком реальними. Суперечність між очікуваннями і дійсністю може викликати в багатьох апатію і зневіру, однак з часом в активної частини населення формується думка про те, що «треба щось змінювати». Якщо вони не знаходять легальних механізмів захисту своїх інтересів, створюється ґрунт для протестів. Опитування громадської думки в Україні фіксують швидке розчарування людей у нинішній владі і зростання протестних настроїв. Розмивається навіть електоральна база нинішнього керівництва країни у «своїх» регіонах, не кажучи вже про столицю, від початку налаштовану до нього щонайменш скептично. Більшість молоді готова до акцій протесту, а в інших вікових групах цей показник ненабагато нижчий.

Влада пиляє гілку

Невиконання можновладцями передвиборчих обіцянок підриває довіру до них; тим більше що падіння рівня життя українців відбувається на тлі демонстративних витрат влади на своє благополуччя і розкіш – від спецлікування до вертольотів. Вона перетворює на опонентів чи навіть ворогів верстви, які здатні стати основою для опору: бізнес потерпає від здирництва і зазіхань на власність, студенти – від сваволі керівництва вишів, що з подачі профільного міністерства вигадують дедалі нові способи обмежити їхні права та стягнути кошти. Утиски свободи слова і політичні репресії налаштовують проти очільників держави «формувачів думок»: журналістів, експертів, знакових для певних галузей особистостей. З історії 2004 року (а раніше – з досвіду оксамитових революцій у Центральній Європі) відомо, що, навіть поставивши таких громадян на службу, режим не може бути впевнений у їхній лояльності, якщо суспільство відмовляє владі в довірі й активно заявляє про це.
Таке поєднання настроїв і позицій, обтяжене власними помилками влади, небезпечне для неї. Достатня кількість громадян, здатних до активних дій, не бачать іншого виходу, ніж тиснути на керівництво держави. Таких людей стає дуже багато, і походять вони з надто великого кола різних соціальних груп, аби їх можна було просто задушити чи залякати. Наступним етапом стане їхня самоорганізація, яка виллється в постійний масовий тиск на владу. А низький рейтинг останньої означає, що її нікому буде захищати.
Це твердження стосується також і тих, хто вважається опорою режиму, зокрема правоохоронних і силових органів. Вони також складаються з людей, які відчувають на собі і умови життя, і ставлення до них у суспільстві. Будь-яка влада спирається не тільки на силу, а й на згоду достатньої кількості людей визнавати її. Як тільки абсолютна більшість громади відмовляє їй у такій згоді, падіння стає питанням часу.

Роль політичної опозиції

У прогнозах щодо майбутнього України чимало уваги приділяється політичній опозиції – політикам і партіям, які є альтернативою чинній владі. За ідеєю, вони мали б очолювати протест, домагатися її зміни. На словах так і відбувається. Однак процеси в суспільстві засвідчують, що політична опозиція не виконує своїх функцій.
Незважаючи на гучні гасла, опозиційні партії не спромоглися на системні мобілізаційні дії навіть серед киян. Утім, мітинг, скажімо, у День Незалежності зібрав до 10 тис. учасників. Їх могло би бути більше, але за відсутності мобілізаційної здатності політиків і наявний результат є показовим. Тим більше що зібралися не маргінали чи проплачені «майдан-арбайтери» (їх завжди добре видно; тож політичним силам, які збираються і далі на них ставити, треба або відмовлятися від цієї практики, або готуватися до електоральних втрат). 24 серпня на протестний мітинг у Києві вийшли здебільшого люди зрілого віку, які здатні спокійно оцінювати ситуацію, не піддаватися на провокації, але за потреби діяти рішуче. Вони є основою принципових зрушень, подібних до оксамитових революцій.
Понад те, будучи залученими до суспільно-політичного процесу, ці люди менш схильні вірити обіцянкам політиків і «відпускати» їх, залишивши без контролю. Тож можна сподіватися, що, коли українське суспільство остаточно прокинеться (якщо відзначені тут тенденції набудуть подальшого розвитку), владу безвідносно до кольорів очікуватиме пильний контроль громади.
Це не означає, що політична опозиція не потрібна. У будь-якому випадку доведеться діяти і на політичному полі. Однак у разі пробудження суспільства політики не «ведуть за собою націю», а виконують належну їм роль: представництва, участі у виборах, організації політичних заходів. Але завжди пам’ятаючи, що цілковитої свободи від суспільного контролю вже не буде.

Вибір шляху

В Україні поки що з’являються лише перші пагони, з яких може вирости повномасштабний організований протест. Спроби їх затоптати лише заженуть проблему всередину – і громада вибухне згодом, коли з’явиться привід для мобілізації, але тоді переговорів та компромісів не буде.
Намагання «забалакати» протест, використати потенціал суспільства для реалізації короткострокових цілей нинішніх опозиційних діячів призведуть до відчуження громадськості й політиків як таких, що загрожує хаотичністю змін і створенням поживного ґрунту для того, щоби його результатом скористалися негідники, як було в 1990-х.
Відтак уже протягом найближчих місяців конкретний перебіг змін, які визрівають в Україні, визначатиметься поведінкою кожної з дійових осіб, від яких залежать конструктивність і змістовність суспільно-політичного процесу. Якщо влада запропонує громадянам діалог, а не ховатиметься за міліцейськими щитами, то ще матиме шанс залишитись учасником української політики, принаймні завдяки підтримці свого «ядерного електорату». Якщо політичній опозиції вдасться налагодити контакт із суспільством і стати провідником його інтересів, а не лише борцем за власне місце у владі, вона зможе розраховувати на переконливіші результати, ніж просто підтримку своїх нинішніх прихильників. Зрештою, якщо українська інтелектуальна, ділова та громадянська протоеліта спроможеться стати повноцінною елітою: запропонує програму дій і виробить механізми контролю влади (безвідносно до персоналій та партійних кольорів), аби змусити її цю програму виконати, суспільний протест зможе нарешті привести до системних змін у країні.

Наталія Катеринчук: Програма Княжицького та інше ТВІ.

Наталія Данькова 18-08-2011

Заступник директора ТВі про новий сезон на каналі: проекти за участю Томенка, Найєма, Рахманіна.

Новий сезон на ТВі стартує 5 вересня. Осінь канал розпочне з запуску ранкового шоу, розширення новинного мовлення, з новою технікою та новими обличчями. На українському медійному ринку ТВі бачить себе альтернативою загальнонаціональним каналам, які посилюють розважальне мовлення. ТВі розважальних проектів не планує, натомість зніматиме документалістику, шукатиме журналістів для розслідувальних проектів і запустить лінійку тематичних програм у постпраймі.

 Про те, які проекти в новому сезоні вестимуть Сергій Рахманін, Марія Бурмака, Віталій Гайдукевич, Мустафа Найєм та Микола Томенко, «Телекритиці» розказала заступник генерального директора ТВі Наталія Катеринчук.Зауважимо: розмова відбулася до того, як Нацрада оголосила результати конкурсу на цифрові мультиплекси, за результатами якого ТВі позбавили ефіру.

 - Пані Наталіє, які зміни чекають на ТВі у новому сезоні? Чи оновляться новини: хронометраж, кількість випусків?

- 5 вересня ми стартуємо з новим сезоном. Зараз очікуємо прибуття нового обладнання. Це система Dalet. Нею користуються багато європейських каналів, в Україні - канал «Сіті». Вона дає можливість журналісту на своєму робочому місці не тільки писати текст, а й начитувати його і самостійно монтувати відео. З найсуттєвіших змін - запуск ранкової програми. Це буде інформаційний ранок. Його вестимуть Юлія Банкова та Андрій Сайчук. Вони мають змогу робити проект, виходячи з власного відчуття світу. Ми не ставимо їм жодних серйозних форматних обмежень. Єдине - зранку щопівгодини виходитимуть новини. Теми, які підніматимуться, будуть серйозними, суспільно важливими - економічні, політичні, про культурне життя. Тобто вони говоритимуть про реальність, яка нас оточує і яку ми інколи можемо розглядати з нестандартних точок зору.

 - Цей проект буде схожий на ваш інформацій ранковий проект на «1+1»?

- Не буде. «1+1» - великий канал з ширшою аудиторією. До того ж, кожен продукт роблять живі люди. Ведучі ранку на «1+1» і ведучі ранку на ТВі зовсім різні. Але я думаю, що цей проект буде більш упливовим. Ми орієнтуємось на те, що матимемо змогу давати більш ексклюзивну реальну інформацію, якої сьогодні, на жаль, не можуть давати в ефірі інші канали.

 - Гості у студії будуть?

- Так. Гості, експерти, будемо використовувати Skype, Facebook та інші соціальні мережі. Для того щоби зрозуміти, що цікаво людям і що б вони хотіли на цю тему почути.

 - Це буде не надто серйозний формат для ранкового проекту?

- Я думаю, ми знайдемо ту частину аудиторії, яка хоче вранці отримувати серйозну інформацію. Людей, які вважають, що вранці, вдень чи ввечері вони витрачають свій час на телевізор для отримання інформації. Ми не заперечуємо того, що є частина аудиторії, якій важливо вранці знати, як вивести пляму, де вигуляти собаку та де що дешевше купити. Кількість таких людей, напевно, більша за мислячу аудиторію. Але ми розраховуємо на останніх - активних людей, яким не байдуже, що відбувається у країні, яке її майбутнє.

 - Яку ви хочете частку для цього проекту?

- Не менше 2%.

 - Окрім цього проекту, які ще зміни відбудуться з новинами?

- У нас збільшиться кількість випусків. Зокрема, з'являться новини в 23:30. О 18-й буде годинний випуск : півгодини новин вестиме Ілона Довгань і півгодини - інтерв'ю на тему дня. Інтерв'ю проводитиме Мустафа Найєм. Тут ми орієнтуємось на те, що це буде не стільки авторський проект, скільки новини з авторським обличчям. Тобто щодня з понеділка по п'ятницю друга половина випуску - це гість на тему дня.

 - Розкажіть детальніше про відповідальність. Наскільки ведучого задіяно в підготовці та редагуванні випуску?

- На 100%. Випусковий редактор є, але робота ведучого та випускового редактора у тандемі завжди ефективніша. Ведучий бере участь у плануванні, сам пише тексти підводок, спілкується з журналістами і намагається зрозуміти, в чому суть кожної новини.

 - Чи зміниться основний випуск новин?

- Новини залишаться незмінними. Але ми хочемо ввести експертну думку в цьому випуску. Експертами ми запросили Віталія Портникова, який уже працює на каналі (він відомий публіцист, і до його думки прислухаються), і Сергія Рахманіна - журналіста, заступника головного редактора «Дзеркала тижня». Вони даватимуть аналіз подій, які вважатимуть важливими й такими, які необхідно прокоментувати. Це авторська історія, це їхній погляд на події, людей. Їхня оцінка і можливість висловитися.

 - Цей проект якось називатиметься?

- Наразі розглядається кілька варіантів назв. Незабаром одну з них буде затверджено.

 - Раніше Микола Княжицький розказував про наміри запустити в новинах блоки з елементами сатири та гумору. Це будуть окремі проекти?

- Так. Над цим ми працюємо. Але у вересні вони в ефір точно не вийдуть. Коли ми матимемо готові пілоти, тоді зможу розказати детальніше. Ми хочемо, щоб це був якісний гумор, можливо, сатира плюс авторське бачення. Тому це доволі складно. Ми з багатьма людьми спілкуємось, і я сподіваюся, матимемо результат. 

 - Чи плануєте збільшувати число корпунктів у регіонах?

- В традиційному розумінні цього слова корпунктів ми не створюємо. Ми працюємо з фрілансерами і збільшуємо їхню кількість. На сьогодні задіяно більшість регіонів України.

 - Чи зміняться ведучі новин? Нещодавно до вас прийшов Віталій Гайдукевич...

- Віталій Гайдукевич вестиме підсумковий недільний випуск новин. Якщо змінюється ведучий випуску, то випуск набуває нових рис. Ми ніколи не ставимо жорстких рамок.

 - У такому разі, Володимир Павлюк іде з каналу?

- Павлюк іде, він має альтернативні пропозиції. На цьому життєвому етапі це для нього важливо.

 - Але ж він хотів поєднувати роботу на ТВі та СТБ...

- В реальному житті це важко робити. Я не заперечувала проти такого поєднання під час літніх канікул, коли його програма не виходила. Але він сам розуміє, що поєднувати - це означає дві роботи виконувати не зовсім добре. І це його теж не влаштовує, в першу чергу.

 - Чи будуть інші зміни у складі ведучих?

- Можливо, будуть. Тоді ви їх побачите. Життя не стоїть на місці, приходять нові цікаві люди. Я останнім часом, дякуючи соціальним мережам, через Facebook знайомлюся з людьми, про існування яких навіть не мала уявлення. Вони самобутні, цікаві, перспективні, і ми, чесно кажучи, постійно думаємо над тим, щоби збільшувати їхню кількість у нас, запускати нові проекти. З вересня запускаємо музичну програму.

 - З Марією Бурмакою?

- Так. Вона нині трактується. Я думаю, це буде явище.

 - Колись Олександр Богуцький казав, що хотів би запустити програму про музику, але формат, який би викликав інтерес у глядача, знайти дуже складно...

- Через якийсь час ви зможете запитати в Богуцького, чи побачив він такий формат на ТВі. Це будуть музиканти з власним поглядом на майбутнє, на музику, на розвиток культурного середовища у країні. Також буде жива музика в ефірі, і вона складатиме суттєву частину програми, тому що розмови з музикантами без музики - це ніщо.

 - Тож для цієї програми вам потрібна нова студія?

- На цей момент ми працюємо в нашій студії, вона на 70% дозволяє це робити. Я думаю, коли настануть кращі часи і ми зможемо стати самоокупним каналом, і коли отримаємо свої частоти назад, то інвестуватимемо цей проект.

 - Якщо вам вдасться перемогти в суді, про який ви згадали, які плани в каналу щодо виходу на самоокупність, які ви ставите собі терміни?

- При фізичному збільшенні покриття канал автоматично буде самоокупним. Програми, які на сьогодні в нас виходять, (я не кажу, що всі і щодня) мають рейтинги і частку, співмірні, а інколи й більші у рази, ніж на Першому національному, який фактично має 100%-ве покриття. Програма Княжицького інколи має більшу частку, ніж програма Шустера на Першому. Ми вважаємо, що за умови розширення покриття ми матимемо дуже хороші показники, тому що фізично люди зможуть нас дивитись. Я нещодавно була в батьків на Івано-Франківщині, і там люди у горах купують тарілки, щоб налаштувати канал ТВі, бо вважають, що тільки там зможуть почути правду.

 - Минулого року за 18-54, «50 тис.+» ви мали частку 1,02%. Який показник хочете на цей рік?

- У нас наразі в середньому 1,5%, вона вже зросла.

 - Але за перше півріччя показник нижчий за 1%.

- Я маю на увазі не показник за півроку. Якщо зараз взяти історію минулого тижня, то наші показники зросли на 10%.

 - Це за рахунок ситуації у країні.

- Моя позиція така: якщо інформація буде потрібна людям, то частка і рейтинг зростатимуть до фізичної можливості, умовно кажучи, «до стелі», яка є при нашому покритті.

 - Окрім цих шоу, про які ви згадали, які власні проекти вийдуть в ефір?

- Ми хочемо запустити лінійку програм різного спрямування власного виробництва о 21.30. Наприклад, у понеділок у цьому слоті виходитиме «Знак оклику», у вівторок - «Альбертейнштейн», у середу програма Бурмаки, у четвер «Вечір із Княжицьким», щодо п'ятниці ми розглядаємо можливість запуску власної документалістики. Просто через появу нової технології нам потрібен час, щоб усе це увійшло в автоматичний режим. Після цього в нас звільняться монтажки для складного монтажу, ми використовуватимемо їх у виробництві документалістики.

 - Хто з команди займатиметься документалістикою і яка буде тематика?

- Думаю, займуться наші журналісти, які вже мають певний досвід у розслідуваннях. Тематика не виходитиме за межі загальної ціннісної ідеї, яку хоче втілювати в життя канал. Ми плануємо розпочати цей процес у жовтні, а в ефір проекти вийдуть у новому році.

 - Розкажіть про вашу співпрацю з Миколою Томенком та його проектом «7 чудес України». Раніше він співпрацював із телеканалом ICTV, де у новинах виходили серії сюжетів про пам'ятки України. Якою буде ваша програма?

- Знімальна група нині перебуває на зйомках. Томенко не тільки автор ідеї, він щороку реалізовує цю ідею на власному ентузіазмі. У нас це буде 21 програма про 7 чудес у кожній сфері. Ведучим програми буде Томенко. Він виступає в різних ролях. Думаю, це буде дуже цікаво. Принаймні, знімальна група, яка працює над проектом, роботою Томенка абсолютно задоволена.

 - Коли він стартує? І який формат програми?

- Поки що точно не можу сказати. Не раніше вересня. Це будуть документальні фільми про надзвичайно красиві з багатою історією пам'ятки України, подані через людський фактор. Міфи, легенди, історичні факти із залученням цікавих інтерв'юерів, які живуть цим і знають до дрібниць кожен із закутків палаців, фортець; із перевтіленням Миколи Томенка в історичних персонажів. Це не наукові фільми, де наголос робитиметься тільки на історичних фактах, це життя. І наше базове завдання - в тому, щоб через день після того, як ви подивитесь цей фільм, ви взяли рюкзак і туди поїхали. Бо це наша з вами історія: інколи славна, інколи не дуже. Ми хочемо допомогти українцям та іноземцям побачити більше і захотіти там бути.

 - Тобто у Миколи Томенка буде роль актора...

- Він не актор, він насправді цим живе. Тому він нікого не гратиме, крім себе. Всі знають Томенка-політика, а тут вони побачать цікаву і захоплену чимось людину. Займаються цим проектом дуже хороші, енергійні люди. Режисер Оля Крайнік, оператор Льоша Попов та інші.

 - Більшість телеканалів нині шукають кадри і наголошують на тому, що знайти професіоналів важко. Наприклад, на СТБ відкривають по 130 вакансій на місяць. Чи складно шукати кадри ТВі?

- Люди самі приходять. Вони відчувають, що ми робимо те, що їм імпонує. Такої проблеми немає. Може, інші канали роблять проекти, неспівзвучні з бажаннями тих людей.

 - Чи будуть на вашому каналі якісь розважальні проекти?

- Ні.

 - Тобто, ви хочете бути повною альтернативою каналам, які нині біжать у розважалівку?

- Так. А куди їм діватись?

 - Посилення конкуренції між однотипними розважальними проектами незабаром вичерпає себе...

- Все правильно. Ви думаєте, що люди, які змушені цим займатися, цього не розуміють? Але яку б сферу реального життя ти не зачепив, ти зіткнешся з «цього не показуй, цього не роби, а це припини». Щоб не мати зайвих проблем, або, точніше, щоб виконувати вимоги власників, люди змушені так чинити. Про що їм робити документальні проекти? Про якісь побутові речі, наприклад, - немає води? Але ти зробиш серію, дві - і що далі? Тільки копнеш глибше - натрапиш на губернатора, копнеш в іншому напрямку - наштовхнешся на якісь схеми. Корупція пронизує життя з низу до верху. Одні корупціонери заступаються за інших. Тому, я думаю, це важко робити, щоб не натрапити на якісь проблеми.

 - Хто на вас найбільше чинить зараз тиск?

- Мені, Портникову та Княжицькому відмовили у здобутті ліцензії...

 - Будете подавати заявку повторно?

- Ми хотіли зустрітися з членами Нацради публічно. Але наразі такої зустрічі немає. Ви ж розумієте, що поки Нацрадою керуватимуть з Банкової, іншого результату не буде.

 - Ви зверталися до них із офіційною пропозицією щодо такої зустрічі?

- Принаймні, мені ще ніхто не казав, що така зустріч відбудеться.

 - На якому етапі нині справа у суді?

- Після того, як Національна рада відмовила у видачі супутникової ліцензії «Інфо24», наша компанія подала три позови до Окружного адміністративного суду Києва. Зокрема, в першій із вказаних справ, де ми оскаржили відмову в розгляді нашої заяви на видачу ліцензій, відбулося вже перше засідання, і наступне призначено на 29 серпня. Показово, що в цій справі Національна рада поки не зуміла назвати суду хоча б якісь причини, чому вона вирішила вчинити з нашим каналом саме так - не розглядати заяву, повернути її телекомпанії без будь-якого обґрунтування. Ще одну справу призначено на 15 вересня - в ній ми просимо скасувати рішення Нацради, яким визначено перелік документів, що їх має надати компанія для отримання ліцензії. Звісно, ми сподіваємося на перемогу в цих справах, адже діяльність Національної ради не має розвиватися якось відірвано від закону: закон має бути однаковий для всіх, і Нацрада не повинна бути винятком.

  - Будете збільшувати кількість спецпроектів, телемарафонів, як-от щодо арешту Тимошенко?

- Так. Ми плануємо створити серйозний розслідувальний формат і запрошуємо до співпраці журналістів, які хочуть займатися розслідуваннями, хочуть це робити об'єктивно, неупереджено, але не мають змоги робити це на інших каналах.

 - Розкажіть, як виглядатиме ваш прайм у проміжку між новинами.

- Ми хочемо запустити показ фестивального документального авторського кіно, українських фільмів. Тобто це буде все те, що на сьогодні називається «неформат». Ми працюємо над тим, щоб пояснити глядачам, чому це цікаво, чому це обов'язково треба побачити. Прайм, як і весь канал загалом, буде проукраїнським, патріотичним і євроорієнтованим.

 - А вашим власникам вистачить ентузіазму на такі проекти?

- В тім-то й річ, що ТВі - це, як на мене, унікальне явище. Я працювала з багатьма медіавласниками у своєму житті. Цій людині альтруїзму вистачає, принаймні поки що.

Фото - Павла Довганя

 

Эксперт: какие ошибки допускает власть .

...какие ошибки допускает власть – об этом и многом другом в интервью From-UA рассказал директор Агентства моделирования ситуаций Виталий Бала.

From-UA: – Виталий Миронович, обычно лето в политикуме – период затишья. Но в этом году мы видим, что нынешний сезон не такой уж спокойный, хотя эпицентр политической жизни переместился в Печерский суд. Это значит, что политическая осень будет еще жарче? Ведь не за горами парламентские выборы…

В. Бала: – Сейчас только раскачка. Все самое интересное действительно начнется немного позже. Хотя, если честно, ворожить на кофейной гуще – дело неблагодарное. Тем более, не ясно, каким будет дальнейшее социально-экономическое положение дел в стране, сколько еще ошибок сделает власть.

From-UA: – А считаете ли Вы ошибкой власти нарушение негласного правила в политикуме «не сажать предшественников»?

В. Бала: – (Улыбнулся. – Авт.) То, что сегодня происходит в отношении оппозиции, это явный прецедент, когда судят предшественников. Тем более, все понимают, что тут на первом месте принцип политической целесообразности. Потому что во власти тоже нет «святых». И это дает основания большинству людей просто не верить ни в справедливость наших судов, ни в справедливость решений тех, кто судит. И на этом власть проигрывает. Это значит, что следующая власть будет поступать так же.

И почему-то у нас и власть, и оппозиция не понимают одного – завтра все может быть по-другому. Почему нынешние оппозиционеры не меняли то, против чего они выступают сегодня? Так же и власть сегодня не понимает, что завтра она может быть оппозицией. Также смешно слышать от так называемой оппозиции обвинения власти в коррупционных действиях. Все же прекрасно понимают, что они делали то же самое. Просто оппозиция не поняла одну простую вещь, что «было время разбрасывать камни, а теперь пришло время их собирать». И революции, баррикады, к которым они призывают, – это сейчас уже не тренд для Украины.

From-UA: – То есть Вы хотите сказать, что сейчас оппозиции не удастся вывести людей на улицы? Но ведь там прогнозируют, что к осени социально-экономическая ситуация в стране ухудшится и люди поднимутся...

В. Бала: – На самом деле все можно сделать. Но, например, проблема Кличко в чем? Он думает, что если он занимается хорошим промоушеном в боксе, так же будет и в политике. Но в политике так не бывает. Тут алгоритм принятия решений абсолютно иной. В политике он долгосрочный. Надо рассчитывать, моделировать ситуацию, чтобы получить результат, а не делать все сгоряча.

From-UA: – Что в этой ситуации можно сказать о нынешней политической оппозиции? Какие у нее перспективы?

В. Бала: – У нас оппозиции вообще нет, уже давно. Ведь я всегда говорю, что оппозиция должна иметь какую-то позицию. А позиция нынешней так называемой оппозиции в том, что власть «ворует» и что она «сякая-такая». Это не позиция... Оппозиция должна представить альтернативное видение, как помочь стране, должна думать, что сделать, чтобы это приносило результаты стране. А просто разглагольствовать – это все умеют.

From-UA: – В сентябре парламент собирается приступить к изменению избирательного законодательства. Насколько кардинальными могут быть эти изменения, как Вы считаете?

В. Бала: – Сейчас якобы должна быть смешанная система. Но я бы не посоветовал власти этого делать.

From-UA: – Почему?

В. Бала: – Это тупиковый путь. Ведь цель этой катавасии не в том, чтобы улучшить избирательную систему, а в том, чтобы удержаться подольше у власти. И если будут пытаться серьезно фальсифицировать выборы, то длительного результата это не даст...

Еще одна наша проблема в том, что почему-то для решения внутренних проблем любая власть, нынешняя и предыдущая, привлекает внешний фактор. Пытаются легализировать свои решения через Россию, Евросоюз, США и т. д. А «легализировать» необходимо в первую очередь перед своими гражданами. Ведь без народного кредита доверия ничего не будет. Меняй избирательное законодательство хоть каждый раз, что у нас и делают, а нет доверия, нет никакой легитимности... Хотя и это власть сегодня не сильно беспокоит.

From-UA: – Можно ли надеяться, что определенные непопулярные решения и шаги власти (так называемые реформы), которые сейчас все критикуют, через время все же принесут положительный результат? Может, нам все-таки стоит «затянуть пояса», подождать, чтобы потом было легче?

В. Бала: – (задумался. – Авт.) Здесь тоже нет никаких гарантий... Поскольку без серьезной борьбы с коррупцией ни одна из реформ нынешней власти не будет действовать. И чиновникам нужно начать, в первую очередь, с себя. Но это никто не спешит делать. А до тех пор, пока будет хоть малейшая возможность для коррупции, чиновник всегда будет огромным тормозом для движения реформ и качественных изменений в стране.

From-UA: – В окружении Президента говорят, что Виктор Янукович хочет войти в историю как президент-реформатор. Что Вы думаете по этому поводу?

В. Бала: – (улыбнулся. – Авт.) Стратегия, вещи, которые Президент говорит, они все правильные. Все пишется правильно. Я не могу ни с чем поспорить. И реформы нам нужны, и кодексы... Проблема в другом. Какие инструменты будут задействованы, чтобы это воплощать в жизнь, и какие люди будут это делать? Пока эта власть идет тропой своих предшественников: занимается не подбором профессиональных кадров, которые могут помочь изменить страну, а трудоустройством кумовьев и сватов.

Беседовала Елена Шевченко

Єдиний вихід - нові обличчя політики.

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...

Вы прошли мимо храма и выбрали себе не просто хама...

Цього не можна не знати. Про це повинні знати ВСІ !"!"!

                                                                                                                     
«Знаменитый режиссер показал дороги к хаму и к Храму. Выбор был за нами»
- писала в «Новой газете» 2004 году Инна Соломоник.
«Мало кто связывал имя диктатора Варлам с библейским именем Валаам
(означающим «погубитель народа»). Мало кто реагировал на красную
полоску, струившуюся по клавишам рояля, из которого извлекались звуки
бетховенской «Аппассионаты». Или на образ советского правосудия — даму
с завязанными глазами, которую ведет и направляет следователь. На
противопоставление пожухлого, засохшего букета ветке распускающейся
вербы (как символов мертвой и оживающей совести или души). На метания
носильщиков гроба с телом диктатора... На связь плаката корриды с
танцем невестки диктатора около лежащего в гробу свекра (намек на их не
совсем благопристойные отношения)…
»

Фото Первое. Великий Пророк



Кадр из кинофильма  Тенгиза Абуладзе "Покаяние".

Особенно странно воспринимались закопанные в землю головы – самих тел не видно, а лица смотрят в небо. И как живые. Но вроде мертвые... Или живые.

[ Читати далі ]

"Донбас хоче в Європу. Він уже побачив, що таке Росія".

Вадим Карасьов, політолог, один з лідерів партії "Єдиний центр" Чи потрібен країні рух до якогось із політичних чи економічних блоків? – Іншого шляху, ніж велике інтеграційне об'єднання, сьогодні не існує. Така ­країна, як наша, не має можливості модернізу­ватися за допомогою тільки внутрішніх ресурсів. У світі тепер взагалі немає ­таких країн – хіба що Китай. Але й він модернізується за рахунок експорту, відкритої економіки та залучення іноземних капіталів. При тому має гігантський внутрішній ринок і політичну систему авторитарного типу.Перед нами два шляхи: або поступово інтегруватися до Європи, або нас інтегрують до Росії. А наша влада каже, що Україна приречена на модернізацію національного типу. Коли чую: "Україні треба повернути суверенітет і повну незалежність, бо в Америці – криза", хочеться запитати: "А в якій валюті ви тримаєте заощадження?" Навряд чи у гривнях. Цим усе сказано – ми орієнтуємося на суверенітет долара. Наш внутрішній ринок сприйняти продукцію вітчизняних компаній не може. З індустріального боку, ми вже не можемо розраховувати на роль високотехнологічної держави. Нам ідеться про те, щоб хоча б мати свій сегмент у світовій економіці. Він може бути комп'ютерний, машинобудівний. Але не металургія. Вона не має високої доданої вартості, псує довкілля. Та й що це за країна, яка постійно залежить від коливаньпопиту на метал на зовнішніх ринках?

Російська економіка теж залежить від коливань попиту на нафту й газ.

– Тому Росія й почала рух до створення єдиного економічного простору. Щоб за рахунок розширення на інші території – Казахстан, Білорусь, Україну – реіндустріалізуватися й позбутися залежності від сировини. Замість підвищувати продуктивність праці, розвивати новітні технології й покращувати людський капітал.

Що дасть Україні членство в Митному союзі?

[cut text="Читати далі"]

– На деякий час – певні послаблення за рахунок зниження ціни на газ. Ми вирішимо поточні бюджетні проблеми, але законсервуємо економіку. Замість того, щоб змінювати політичну та економічну системи, робити ставку на креативні ресурси власного підприємницького прошарку.

Влада каже: у нас є космос, машинобудування, літаки. Але ж нам доведеться ­об'єднуватися в цих галузях із росіянами. Так, на світовому ринку атомної енергетики вони посідають третє місце. Але це – за рахунок контрактів із країнами третього світу. Продуктивність праці в цьому секторі в Росії в шість разів нижча за світову. Тому можемо надувати щоки, ставати монополістами в цій галузі разом із "великим сусідом", але маємо розуміти: це зовсім інша атомна енергетика, ніж у США чи Франції.

Європейський вектор передбачає інший сценарій економічного розвитку. Доведеться робити ставку не на великі монополістичні корпорації, а на дрібний та середній бізнес. Розосередити економічну владу – щоб уряд не втручався в ринки.Такий шлях дає більше свобод і прав муніципалітетам, місцевому самоврядуванню, людині. Держава не має ­єдиного центру в президентському кабінеті. Іншими центрами стають суди, політичні партії, незалежні медіа. ­Своєрідний федералізм.

А як федералізм розуміють в Україні?

– Як суто адміністративний підхід. Бо Росія – теж федерація, але реального федералізму не має. Це центро­периферична, імперська структура. І якщо українські еліти раптом домовляться між собою про федерацію, то такі ж невеликі центро­­периферичні системи утворять у регіонах.Україна ж досі "вкладена" у пострадянський простір – щодо військових кордонів, газотранспортної системи, гуманітарної та інформаційної політик.

Підприємницький вільноринковий ­капіталізм прогресивніший за соціалізм радянського чи китайського зразка. І народ сам ­побачив, де краще жити. Німці тікали зі сходу на захід. Китай почав реформуватися, бо побачив, як розвивається ­Тайвань. Зрозумів, що ті ж китайці можуть робити економічні дива. Ментальність на Сході України – ­радянсько­індустріальна. Не випадково саме там виникли староіндустріальний олігархічний бізнес і постпролетарська електоральна маса. Там нема того, що є на Заході – гегемонії середнього класу. Її причина не в кількості, а, приміром, у звичці львів'ян ходити на каву й спілкуватись за нею. Це – середньокласовий, буржуазний спосіб життя. На Cході ж розвинена не культура спокійного, обивательського життя, а культура "крутизни", напівкриміналу, хуліганства. "Круті хлопці не танцюють" – за назвою роману ­Нормана Мейлера.

Якщо підемо шляхом федералізації – отримаємо дві різні країни. Проблема вирішиться тільки тоді, коли Схід України втягнеться в середньокласову, європейську культуру.

А якщо він не хоче втягуватися?

– Він уже це робить. Східняки були основ­ною рушійною силою "податкових майданів". Там починає формуватися міський середній клас. Треба тільки дати підприємницькі свободи – і вони перевернуть гори, принесуть доходи в бюджет. А головне – вони втомилися від культури "крутизни". Бо, по суті, вона є культурою експлуатації більшості кількома. Наша проблема – не в пошуку моделі: ­федеративної, унітарної, децентралізованої. Вона – у виборі моделі розвитку – економіки, політичної системи. І ми всі будемо в Європі. Донбас теж хоче туди. Він уже побачив, що таке Росія. Тому що проблема не в самій Росії – а в тому, що там правлять олігархи. І їм на Росію начхати.

Нам все говорять про те, що Україна – мультиетнічна держава, що мови грека, єврея, росіянина й українця мають бути на одному рівні. Все це – брехня, і робиться для того, щоб через чорний вхід запровадити російську мову як другу державну.

Навіщо це робиться?

– Бо ті, хто це лобіюють, не вважають себе українцями. Для певних політиків вивчити мову – питання не ліні, а того, що українська нація має створюватися на їхніх умовах – на умовах Донбасу, скажімо. А хтось хоче будувати націю на умовах Львова. Але на сьогодні це все неконструктивно, тому що маємо створювати націю на умовах світу. На умовах європейських цінностей, які є універсальними. Уявіть, якби ми досі сперечалися, який у нас має бути державний прапор. Із погляду історії це абсурд, а з погляду політичної стратегії – я розумію, чому зараз вкидають цю тему. Бо розуміють, що країна стоїть на порозі фундаментального вибору. Ми повинні завершити розлучення з Радянським Союзом. В Україні на сьогодні все є – капіталізм у феодальному варіанті, звичка до демократичної процедури, напівнезалежна преса. Чого немає? Гарантій –прав власності, свободи слова, економіки, демократії. Потрібна правова держава.

Як її будувати?

– Нинішня влада запустила процес кримінального переслідування опозиції. Має два варіанти: або розтерти опозицію в порошок і зацементувати ситуацію ще на п'ять років – хоч проблеми в еконо­міці такі, що за цей час все одно виникне нова опозиція. Або ж нинішні опозиціонери вистоять,і, коли матимуть шанс прийти до влади, опиняться перед спокусою повторити сценарій судових процесів із теперішньою командою. Щоб цього не сталося, останні будуть зацікавлені в гарантіях. І тоді виникне пропозиція: давайте робити правову державу. Так само, як 2004­го домовилися про політичну реформу – що було прогресивним кроком. От і тепер у них буде привід сісти й провести масштабну правову й політичну реформи. В нас уже й люди готові до того, щоб жити в правовій державі.

Які події в Україні можуть бути каталізаторами змін?

– Перша точка – завершення суду над Тимошенко. А друга – парламентські вибори. Зараз багато хто не протестують, тому що сподіваються висловити свій протест через голосування. Вони ще мають надію. Якщо ж виборів не буде, люди робитимуть висновок: або виживати й доживати – або виходити і протестувати. І 2006­го, і 2007­го, і 2010 року вибір враховувався владою. Від 2002­го в Україні було п'ять виборчих кампаній, і на всіх перемагала опозиція. Українці звикли до цього. Якщо влада спробує підтасувати результати – народ обуриться.

Що робити людям, доки еліти дозріють до змін?

– Боротися за це. Суспільству треба розуміти: немає верхів і низів. Усе,закінчилась політтехнологія! Починається жива політика з реальними запитами людей, тому що в них визріли справжні інтереси.

І люди тепер ставитимуться до політики не як до видовища, а як до життя.Де вони не глядачі, а діячі. В цьому, певно, і є історична місія Тимошенко і ­Януковича.

"Є велика різниця між політиками і державними мужами"

Ми покладаємо надії на молодь — вона шукає себе, шукає кращого і гостро відчуває, що таке добре. Їй потрібен приклад і мудре виховання. Сьогодні наше найперше завдання — відродити і виховати справжню державну еліту, адже існує велика різниця між політиками і державними мужами.

Про високу місію еліти блаженнійший Любомир кардинал Гузар пише у своїй статті: Ми маємо надію на молодь — вона шукає себе, шукає кращого і має дуже тонке чуття на те, що є добре. Вона потребує прикладу та мудрого виховання. Вона має бажання вчитися і потребує вчителів. Але хто може стати вчителем?

Треба, щоби ми трошки виховали справжню державну еліту. Тобто людей, які знають і виразно бажають того, що є добре для народу. Вирощувати еліту — нелегкий процес. Втім, ми не позбавлені можливостей — у нас є достатньо людей, які щиро зацікавлені в тому, щоби забезпечити спільне благо. Їм тільки треба організуватися. Ми, власне, і знаходимося у фазі первинної організації громадянського суспільства — суспільства, де громада справді мудро рішає.

У нас є добра традиція такого суспільства. Я пам’ятаю свого родича, який вчився на агронома і був тісно пов’язаний з життям у селах на початку ХХ ст. — він свідчив про виразний вплив і силу сільських громад. І це було не лише на Правобережній, а й на Лівобережній Україні, яка була під царською Росією. Українські села мали війта і самоврядування на високому рівні. Тобто самоорганізація громади властива нам.

Інша річ, що цих людей винищили. Але їх тому і нищили, що вони мали позитивний вплив на народ. Вони були заможні і вільні, вони дбали за свою громаду і за свою гідність. Вони захищали свої інтереси і користувалися авторитетом. Як можна було терпіти такі кричущі прояви демократичної свідомості у тоталітарній країні? Не забуваймо, що наприкінці 20-х років в Україні — саме у східних областях — були повстання сільських громад. Голодомори й інші засоби знищення були спрямовані на придушення цієї волі. Себто вона була! А якщо вона була, в неї є шанс відродитися, повернутися. Тільки дайте час.

Сьогодні наше найперше завдання — відродити еліту. В наш час у країнах без монархічних структур еліта — це люди, які мають знання, але більше, ніж знання, мають мудрість, уміння бачити широко, які мають справжнє розуміння загального блага. Виховання еліти потребує часу — має пройти кілька поколінь, щоби виросла нарешті справжня еліта. Не можна сказати: він дістав докторат у такомуто університеті, і він тепер еліта. Ні, він просто освічена людина. Бо залишається питання: чи має ця людина солідні моральні засади, чи вона має мудрість, в тому числі державну мудрість? Адже є велика різниця між політиками і державними мужами.

Еліта — це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко розв’язку. Це люди, які вміють дивитися далеко наперед. Приміром, ми бачимо проблему в певній групі населення країни. То, може, нам її позбутися в якийсь спосіб, аби не перешкоджали? Примір — Гітлер. Він мав високе завдання — зберегти і зміцнити німецький народ, зробити його сильним, здоровим, могутнім. Хіба не шляхетна мета для державного діяча? Але як він вирішував цю проблему? Він почав з того, що позбувся всіх психічно хворих — їх просто винищили. Тоді вирішили, що недоборе мати калік: яка потіха є з каліки, який тільки їсть і нічого не робить? Знищили і їх. Тоді знайшлися євреї, які занечищили їхню расу. Взялися до знищення євреїв. Якби того не зупинили, то і нас винищили би. В нацистичній літературі нам залишали доволі невелику роль — ми мали вміти рахувати до ста і не надто розмножуватися, ми мали бути виключно робочою силою на селі.

Треба дивитися далі, значно далі уперед, щоби розуміти наслідки власних рішень. Спосіб, в який пішов Гітлер, був неприпустимий. Той, хто дивиться далеко, найперше зберігає головне — людську гідність. Навіть якщо треба зараз змиритися, потерпіти якісь незручності. Те саме з економікою — вона має бути планованою на довгий час. І багато інших речей потребують такого самого далекого погляду. Бо є найвищі, найважливіші речі, які треба зберегти і утвердити. Еліта — це люди, які бачать ці речі, розуміють їх і втілюють в міру свого знання.

Ми сьогодні мусимо старатися виховувати еліту. Шукати молодих, здібних, які мають мудрість бачити трошки більше, і їх утверджувати, дати їм можливість побачити світу — щоби навчилися порівнювати і приносили додому те, що найкраще. Так вчинили японці у минулому столітті. В тому часі Японія була доволі відстала, замкнена на собі країна, вона зупинилася у розвитку. І тоді японський провід почав посилати своїх студентів по цілому світу — побачити і найкраще принести додому. Унаслідок того впродовж двох поколінь Японія стала передовою країною. Тобто японський провід вчинив мудро і врятував у такий спосіб країну. Але і нам, мені здається, не бракує мудрих людей — вони, можливо, не при владі, але вони можуть виховувати інших.

Ми кажемо, що наш нинішній провід не надто ефективний. Так. Але пригадайте, яка ця влада за рахунком в останні десять років, скільки ми вже їх мали, тих влад? І нинішня так само не затримається, як і попередні. Це все тимчасово — ці люди довго не витримають, вони негодні. Тільки еліта може витримати довго, втілити довгострокові програми і досягти успіху. А влада, так би мовити, суто політична, скута власними насамперед інтересами, не має шансу на довге існування. Приходять наступні вибори — і їх вже нема.

Проблема лише в тому, хто прийде на зміну — такі самі, чи трохи кращі? Добре було б, якби кращі. Для цього не треба мати сили, влади, кулака — треба мати розум. Потрібні люди, — а вони є в нас навіть сьогодні, — які мають елітарний розум, мають візію, розуміють свою історію, вміють думати, рефлексувати. Вони повинні бути вчителями, виховувати наступне покоління, яке буде мати відчуття суспільної відповідальності. Тоді за два, три, чотири покоління ми прийдемо до ефективної демократії.

Це не реформи, а ремонт за інтересами.

Попри всі запевнення владної еліти про тотальну налаштованість на реформи, завдання-максимум для правлячої влади – залишити державу дієздатною та не зробити непоправних помилок, які б призвели до втрати суверенітету держави. Сьогоднішні "реформи" просто ремонтують існуючу малоефективну систему та консервують ситуацію у політиці.Необхідно почекати хоча б ще 5-7 років, протягом яких неприватизовані суспільні ресурси нарешті знайдуть своїх власників, і великий бізнес побачить, як його інтереси стрімко розходяться з інтересами корумпованої номенклатури. Тоді у країни з’явиться шанс на системні зміни.

Якість життя українців на останніх позиціяхОчевидною метою усіх реформ має стати більш висока якість життя громадян. З точки зору усього світу, за великою кількістю показників, які описують цю якість життя, Україна знаходиться на останніх місцях.В Україні не найгірші у світі показники з точки зору злочинності або освіченості. Однак, маємо одну з найгірших ситуацій в царині державного управління, корупції та демократії.Україна займає четверте місце у рейтингу найгірших економік світу за версією журналу "Форбс", 134 місце з 178 за рівнем корумпованості за оцінкою "Трансперенсі Інтернешнл", 145 місце за рейтингом Світового банку з легкості ведення бізнесу. У рейтингу "Фрідом Хауз", що вимірює демократичність політичного режиму, Україна впала до рівня "частково вільних" країн. Тож реформи або модернізація країни очевидно потрібні.

[ Читати далі ]

сурогати

Оспіване  

і   змолене

минуле

трапяний  ідол

із  шматом

сала,

замісто  шляху  

в  майбуття -

меланхолія.

Замінник  бога

- мертвий  ідол

і  кольорові  бовани.

Немає  лідера

нема  того  

хто  поведе  в  майбутнє

бо  замість  

нього

сотні  сліпаків

і  кольорові

скельця


0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Неоптимальна рівновага

Ростислав Павленко  

Вирвати Україну з «олігархічно-люмпенського» кола спроможна лише сила, яка спирається на середній клас і правоцентристську ідеологію
Матеріал друкованого видання
№ 20 (185)
від 19 травня
«Український тиждень»

Фотогалерея: "Новим правим" на замітку (зображень: 7)
0000

Україна вже майже два десятиліття залишається країною великих можливостей. Потенційно це одна з найвпливовіших сил у регіоні, достатньо забезпечена природними запасами, провідний гравець на принципових для світової безпеки ринках (від аграрного до енергетичного), лідер передових наукових розробок, потужний донор регіональної безпеки. Перераховувати людські, природні та матеріальні ресурси, якими володіє наша держава і які дають підстави сподіватися на реальність змальованої оптимістичної картини, певно, немає потреби: про це сказано вже чимало.

Однак увесь цей потенціал і досі нереалізований. Україні як системі бракує принципового фактора успіху: ефективної взаємодії між наявними елементами. Структура управління, організація суспільства, спосіб перерозподілу ресурсів склалися в неефективну «олігархічно-люмпенську» модель: приймає принципові рішення і перерозподіляє національне багатство жменька олігархів, а більшість людей лишаються на межі бідності. При цьому політичний клас пов’язаний із основними олігархами й виявився нездатним запропонувати країні реалістичну стратегію національного прориву. Суспільству, попри накопичений значний протестний потенціал, бракує організуючої сили, розуміння конкретної мети перетворень та способів її досягнення.

Відтак встановлена система може існувати довго – аж поки вистачатиме ресурсів або поки олігархи будуть спроможні витримувати тиск ззовні, не допускаючи фактичного підкорення країни сусідами. Однак на тлі кризи обидві ці небезпеки стають вельми реальними і для збереження держави як самостійного суб’єкта необхідні системні зміни, які виведуть її зі стагнації. Ці зміни торкнуться (понад те, потребуватимуть участі) і олігархів, і суспільства. Але ініціювати їх, підштовхнути до них і «верхи», і «низи» має інша сила. Сила, яка безпосередньо зацікавлена у зміні ситуації і має ресурси для початку перетворень.

Модель за Дарвіном

Організація суспільства, де на верхівці перебувають кілька олігархів, які монополізують вплив на розподіл ресурсів і придушують будь-яку опозицію (насамперед організовану), а внизу – велика кількість бідних, які залежні від олігархів і сподіваються на подачки від них (при цьому їхні спроби організуватися жорстко придушуються), не є українським винаходом. Це примітивна соціальна піраміда, в яку організовуються людські спільноти, якщо жодна сила в них не докладає свідомих і достатньо наполегливих зусиль для створення іншого стану речей. Так організовані первісні племена. У схожі «піраміди» збираються ув’язнені, призвані на військову службу чи інші, які опиняються в подібних умовах.

Прямі паралелі «самоорганізації», у якій вимкнено розум і діють первісні інстинкти, спостерігаємо у світі тварин. Зокрема, у мавп, що живуть в умовах, у яких, найімовірніше, перебували предки людини, вибудовується дуже схожа структура «суспільства». У них є свої «олігархи»-домінанти, свої «шістки», які за подачку обслуговують домінантів, і рядові особини – «люмпени», яких перші тримають у покорі. При цьому «олігархами» найчастіше стають не найрозумніші чи навіть найсильніші, а найбільш нахабні, хитрі й галасливі.

Описана система примітивна і в своїй примітивності стабільна. У соціальних науках такий стан називають неоптимальною рівновагою. За відсутності потужного тиску ззовні чи різкої зміни обставин ця рівновага може існувати дуже довго. Однак вона має принципову ваду: перерозподіляє ресурси у вкрай неефективний спосіб.

Ознак неефективності «олігархічно-люмпенської» моделі в Україні не бракує. Валовий внутрішній продукт на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить близько $7 тис. – один із найнижчих у Європі. За індексом людського розвитку ООН наша держава займає 69-ту позицію з 169 країн. У рейтингу умов для ділової активності, який складає Світовий банк, посідає 145-те місце зі 183 – останнє в Європі.

На заробітках за кордоном перебуває близько 7 млн наших співвітчизників – це приблизно п’ята частина працездатного населення. Понад 46% опитаних готові виїхати з України в пошуках роботи, а близько половини випускників вишів бажають отримати роботу за кордоном. Відплив капіталу з країни, за експертними оцінками, сягає $19 млрд – близько половини її річного бюджету.

Цю сумну статистику можна продовжувати далі. Примітивна, бездумна модель організації суспільства, що склалася в Україні, не здатна не те що забезпечити поступальний розвиток і використання потенціалу, а навіть банально підтримувати на допустимому рівні життєдіяльність усіх його представників. «Олігархічній» економіці просто бракує на це ресурсів. До того ж страх домінантів утратити свій статус штовхає їх на придушення тих паростків самоорганізації, які дали б змогу суспільству самому вирішити проблему власного забезпечення. Недарма умови для ведення бізнесу в Україні визнані найгіршими в Європі. На цьому тлі особливо ілюстративними є цинічні коментарі представників правлячої партії, які обурюються тим, що люди замість того, щоб «чесно» працювати за копійки на підприємствах олігархів, тікають на заробітки за кордон чи відкривають якісь «власні справи». За такими висловлюваннями так і проглядає якийсь домінант-павіан з африканської савани, обурений неслухняністю зграї.

Повернення до людського шляху

Подолання проблем примітивної організації суспільства потребує певних зусиль тих верств, які перебувають у згаданій моделі в програшному становищі. Таких верств дві. По-перше, більшість людей, поставлених олігархами в залежність від своєї милості, які перебувають на межі бідності. Ліві партії та рухи традиційно саме з ними пов’язують сподівання на зміну соціального ладу. Однак вони практично повсюдно довели свою неспроможність вирішити ті проблеми, за які бралися. У крайньому своєму вияві – марксистських диктатур (більшовизм/сталінізм, маоізм тощо) – цей шлях привів суспільства, які дозволили поставити над собою такий експеримент, до ще глибшої прірви: мільйонних жертв репресій, іще більшого зубожіння та відставання у розвитку. Але навіть у країнах, де ліві розвивалися разом із громадою, не ставлячи під сумнів основи політичного ладу, вони виявили себе не найкращим чином. Відомий учений Роберт Міхельс, вивчаючи особливості побудови партій у модерних суспільствах, сформулював «залізний закон олігархії»: політсили, навіть ліві, які ставили собі за мету повалення олігархічного ладу, самі перетворювалися на ієрархічні структури, а їхні лідери ставали такими самими домінантами, як і суперники. Єдиною відмінністю була природа їхніх статків. Не виробництво, завоювання ринків чи інша економічна діяльність, а перерозподіл на свою користь внесків і пожертв.

Більших успіхів досягли організації, які обстоювали безпосередні інтереси робітників і з часом переросли у профспілки та інші подібні утворення. У Великій Британії вони навіть становили основу однієї з домінуючих партій, а в континентальній Європі є потужною політичною силою, з якою мають рахуватися уряди. Однак зворотним боком зростання впливу профспілок є швидке корумпування їхньої верхівки та її відрив від власне працюючих. В Україні ця небезпека виявилася вповні – профспілковий рух як такий практично не спроможний відігравати свою природну роль, адже керівництво основних організацій залучене до правлячої партії.

У таких умовах сподівання залишаються лише на інший прошарок, інтереси якого ущемляє олігархія, – середній клас. Тобто на людей, які здатні заробляти на проживання бізнесом чи кваліфікованою професійною діяльністю, мають власність і яким від держави потрібне лише забезпечення можливості для вільного розвитку своєї справи.

Люди згаданої категорії сповідують цінності, які прийнято називати правоцентристськими, або консервативними. Це насамперед вимоги щодо можливості вільного розвитку своєї справи: сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства, чого бракує в українській економіці для того, щоби залучати інвестиції та створювати нові робочі місця. Водночас ця страта зацікавлена в сильній державі, спроможній встановлювати і захищати правила гри. Адже порівняно з великим (а тим більше олігархічним) бізнесом середній клас має незрівнянно менші ресурси, тож є природним союзником держави, її незалежності й підтримання правопорядку. За умови, щоправда, виконання визначених вище умов стосовно бізнес-клімату. Однак, зважаючи на переваги розвитку, які забезпечує державі згаданий прошарок, це цілком вигідний обмін.

Зрештою, саме середній клас найбільше зацікавлений у стабільності, адже криза в разі її виникнення завдає йому найболючішого удару. Відтак традиційні цінності, мораль, громадянські права і свободи – природна складова світобачення цих людей і основа для підтримки держави, яка здатна такі цінності пропагувати.

Як і будь-яка суспільна група, середній клас потребує політичного представництва. Донині в Україні жодна партія була не в змозі адекватно сформулювати, а тим більше втілити в життя усі визначені вище правоцентристські вимоги до цивілізованого розвитку суспільства і держави. А допоки така партія не постане і не прийде до влади, наша країна характеризуватиметься примітивною моделлю із домінантами-олігархами і позбавленою голосу більшістю.