хочу сюда!
 

Оксана

47 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Боязливі люди мають боязливу мораль



Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної,фінансової та духовної кризи.Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає,коли думаєш про своє майбутнє життя.
    Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
   Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись.Все жебраємо в буржуїв грошей,а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
    Боязливі люди мають боязливу мораль;вони славлять те, що ненавидять,вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька,який своїм життям принизив життя дітей і внуків.Хто не здібний зрозуміти істини,що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе,до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця,який убив батька і зґвалтував його матір.
        Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих "я", не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять "єдіний руській народ".Такі "я" живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом.І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
     Доки Ми, Українці не почнемо з довір"ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо " стояти на колінах" перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.

Секретар Синоду Єпископів УГКЦ порадив владі вести чесний діалог

«Ми сподіваємося, що участь Церков слугуватиме віднові довір’я між усіма сторонами та полегшить пошуки мирних рішень. Дотеперішній досвід показав, що Церкви істотно сприяли мирному перебігу протестів аж до недавніх днів, що мусила визнати навіть чинна влада».

Про це в інтерв’ю для Католицької інформаційної агенції Німеччини сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, відповідаючи на запитання про ініціативу Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій в започаткуванні конструктивного діалогу між владою і опозицією.

Дзюрах.jpg

«Якщо влада хоче почути свій народ, а не намагається впровадити диктатуру в Україні, повинен відбутися справжній, а не вдаваний діалог. Сприяти саме такому діалогу виявили готовність Церкви і релігійні організації», зазначив владика Богдан.

Також в інтерв’ю йшлося про миротворчу роль священнослужителів, особливо під час подій на вул. Грушевського. Журналіст запитував, чи церковний провід заохочував священиків до цього.

«У такій ситуації, як ця ніхто не може змушувати чи закликати людину виставляти себе на реальну небезпеку. Однак існують моменти, коли ти мусиш слідувати за голосом власного сумління, а не чекати на розпорядження настоятелів», пояснив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

При цьому він зазначив, що Церква вчить своє духовенство бути з народом і супроводжувати своїх вірних у всіх життєвих ситуаціях. «Кожен мусить вирішити сам для себе, як виявлятиме цю близькість до людей, котрі перебувають в небезпеці, і свою солідарність з ними. Нас зворушують слова Папи Франциска, який сказав, що пастирі мусять «пахнути» своїми вівцями. Тож ми і надалі намагатимемося бути вірними своїй місії як Церква», сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Джерело інформації - http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/55137/

Еліта, що дасть імпульс

«Ми всі чекаємо на зміни. Ми потребуємо нового формату суспільства, яке не здатна створити сучасна влада.

Суспільство є системою, що має свою будову та живе за своїми правилами.

І щоб змінити систему існуючу, потрібно витворити нову, яка буде менша за розмірами, проте краще організована, ефективніша та діятиме за якісно новими правилами.»

Прочитати повну статтю члена Правління МГО "Українська Громада" Ольги Ситник «Еліта, що дасть імпульс» можна тут: http://ukrhromada.org/ua/media/quotes-content/id/78/

Курці: б(у)ити, чи не б(у)ити?

Куріння шкодить здоров'ю.  Про це попереджає МінЗдрав та відчувають самі курці.

Виходить, що курячи, людина показує зневагу до власного здоров'я та власного життя. Тобто, якщо людина курить — то власне здоров'я вона не поважає. Якщо людина сама не поважає власне здоров'я, то чому маю поважати її здоров'я я?

Більше того, коли курці скупчуються в підземних переходах, на зупинках, тощо, і починають диміти, то шкодять вони не лише собі, але й мені.  Оскільки власне здоров'я вони не поважають (та регулярно завдають йому травм), то чому маю поважати їхнє здоров'є я, та ще не на користь власному?

Сказавши все це, залишається спитати: чи є злочином товкти пики курцям в підземних переходах та на зупинках? бо вже дістали

5 ознак того, що ти трохи того

Твій мозок цікавий не тільки вченим, але і тобі. Досить сконцентрувати увагу на своїй поведінці і ти помітиш деякі дивні речі. Іноді вони абсолютно нешкідливі, і з ними можливо сусідити.

Однак вони також здатні доставити дискомфорт тобі і іншим. Наприклад:


1. Клацання ручкою

Любиш клацати ручкою або стукати пальцями по столу? Знай, що твоїх колег це сильно дратує. Ти заперечиш, що це, мовляв, просто шкідлива звичка, дратуючи фактор, - і будеш прав. Однак задумайся, чому ти так робиш і чи готовий ти відмовитися від цього ритуалу. Він може стати результатом занепокоєння, яке виникає внаслідок стресу.

Ти намагаєшся позбутися від цієї тривоги за допомогою певних дій. І чим вище рівень тривожності, тим частіше клацання і інтенсивніше постукування пальцями по столу. Також занепокоєння має особливість проявлятися в певних ситуаціях. Якщо рівень тривожності високий, то будь готовий відчувати занепокоєння навіть наодинці з собою. Ця звичка буде проявлятися постійно. Ти її не помічаєш, бо сконцентрований на внутрішніх проблемах.

Тут тебе врятують дихальні практики або коротенька прогулянка поза робочим місцем. Не звертай увагу на ненадовго, провітрити свій мозок. Заодно розімнеш ноги і спину. Рух життя. У наших предків тому й не було психічних розладів і стресів. Занудьгував - тоді напряги м'язи. Зарядка відмінно допомагає скинути зайвий вантаж.

2. Ходіння по кімнаті

Приклад: дзвінок телефону; ти піднімаєш п'яту точку від крісла і починаєш ходити по офісу або кімнаті від стіни до стіни. В дану хвилину турбує зміст діалогу, його результат. Ти тільки за інтонаціями і словами можеш зрозуміти реакцію співрозмовника, що напружує. Не бачачи жестів і міміки, складніше зрозуміти відвертість ходу думок. Ситуація ускладнюється під час листування. Ти ретельно продумуєш, що написати, іноді переш текст і нервуєш. Хоча при діалозі віч-на-віч без зайвих вагань висловив би всі доводи.

У цей момент важко контролювати себе, тому що ти зайнятий справою. Постарайся замість нервів сконцентруватися на змісті діалогу. Сядь або приляж, розслабся. Коли ти розумієш, що робиш зайві рухи, усвідомлюєш корінь ритуалу, то боротися простіше. Ця тривога, до речі, виникає внаслідок непевності. Тому попрацюй над своїм внутрішнім стрижнем, адже ти тут бос, так?


3. Розмови з самим собою

Ти, звісно ж, любиш добре поїсти. Однак навіщо про це говорити іншим? Чи думав ти про те, чому вимовляєш вголос «піду співаємо»? Багато людей розмовляють самі з собою, однак у цього є нюанси. Психіатр Тимур Дамір Єналієв вважає, що це своєрідний захист від почуття самотності. Ти можеш сидіти в компанії людей в офісі, однак ви зовсім не кажіть один з одним, тому що захоплені роботою. Для того щоб розвантажити мозок, тобі необхідно знайти когось і поговорити. В даному випадку ти бачиш в собі партнера для діалогу і вимовляєш вголос зовсім непотрібні речі. Таке може відбуватися і вдома. Сидиш, читаєш книгу - і раптом схаменувся про телефон. Не можеш знайти і ставиш привселюдно питання: «А де мій телефон?» Однак навколо нікого.

У цій ситуації знайди співрозмовника. Так, на роботі все завантажені рутиною, але час для обіду завжди знайдеться. Запроси колегу поїсти - так можна налагодити комунікацію і заодно підняти настрій, позбутися від почуття самотності. І, звичайно, смачно поїсти. Удома ж можеш зателефонувати хорошому другу, батькам або сестрі. Так ти і про чужі справи дізнаєшся, і з себе тягар скинеш. Людина - соціальна тварина, і нам постійно потрібно спілкуватися.


4. Покусування губ

До речі, а навіщо ти кусаєш свої губи? Це все через пригніченою агресії. Вона з'являється в моменти втрати контролю над собою. І для того щоб її хоч якось утримати, організм мимоволі змушує тебе кусати щоки, губи або скрипіти зубами.

Напруга м'язів безпосередньо пов'язано з емоційним дисбалансом. Вихлюпування малої частини енергії мозок звільняється від подразника і потихеньку приходить в норму. Однак цей ритуал не принесе тобі нічого хорошого. Покусані щоки і губи - не той результат, який повинен стабілізувати емоційний стан. Спробуй займатися аутогеними тренуваннями, як тільки помітиш, що почав калічити себе. Дихальні практики відмінно знімають напругу і допомагають боротися не тільки з агресією, а й з панічними атаками.


5. Сон з телевізором або світлом

Якщо ти помічав, що не можеш заснути без телевізора або в темряві, то у нас для тебе погані новини. В тобі живе страх, причину якого ти не знаєш. Багато дітей просять батьків не вимикати світло на ніч і в відкриту говорять, що бояться монстрів. Ти вже великий дядько, тому навряд чи зізнаєшся в тому, що боїшся чогось. Та й навряд чи тебе лякає Майк Вазовський з відомого мультика.

Причина може бути будь-яка, головне - спробувати її встановити, щоб успішно побороти. Якщо ти вважаєш, що об'єктивно оцінивши всі свої думки і вчинки, то впораєшся самостійно. Проаналізуй все стадії. Якщо думаєш, що ти не дружиш з самим собою, то звернися до фахівця. Це нормально.

Ти ж ідеш в травмпункт, коли ламаєш руку? Так чому ти повинен жити з порушенням сну?

СНД-синдром набутого дефіцитту?

Шлагбаум
Білорусь заблокувала ратифікацію договору про кордон з Україною Розповім  прикру історію, яка нещодавно сталася зі мною і моїми знайомими при перетині українсько-білоруського кордону. Можливо, вона стане повчальною і для інших українців

  У травні цього року я з дружиною і сином віком п’ять із половиною року їхали до Санкт-Петербурга на весілля моєї племінниці. За місяць до поїздки придбали квитки в касі попереднього продажу на вулиці Гнатюка у Львові на поїзд Львів – Санкт-Петербург. Без пригод доїхали до станції Удрицьк на українсько-білоруському кордоні. О 05.10 провідниця дала нам декларації. Заповнити їх було непростим завданням, оскільки шрифт на цих клаптиках паперу був дуже малий, а освітлення тьмяне, до того ж поїзд усе ще їхав. О пів на шосту у двері купе дуже голосно постукали, мабуть, кулаком. Кілька прикордонників (серед них і жінка-старшина) суворо попросили показати документи. Коли я трохи замешкався, старшина командним тоном рявкнула: “Ви ще не прокинулися?! Швидко давайте паспорти! Документи на дитину!” Я виконав команду. Кинувши на документи оком, вона грізним тоном знову скомандувала: “Беріть речі та виходьте з купе!” Ми були шоковані. Син заплакав: “То ми на весілля вже не їдемо? А я ж віршик вивчив!” На запитання, що сталося, чому такий поспіх, нам відповіли: “У вас немає документів на дитину, швидко покиньте поїзд!” Ця надзвичайно владна й енергійна пані (старшина Н. Л. Шпатусько) “викинула” нас із потяга за три-чотири хвилини, навіть не дозволивши нормально спакувати речі. Відчувалося, що вона задоволена “уловом”: сьогодні якісь наївняки знову потрапили в мишоловку! Стоячи на пероні, я ніяк не міг збагнути, навіщо треба було так поспішно виганяти нас із поїзда (він від’їхав хвилин через сорок).

Пізніше прикордонники нам пояснили: ми не маємо проїзного документа на сина. Але ж маємо свідоцтво про його народження, до того ж із дитиною двоє батьків – цього для в’їзду в Росію достатньо! “Якби ви їхали в Росію через Харків, то цього було б достатньо, а ви їдете транзитом через Білорусь і повинні мати проїзний документ на дитину”. Старший зміни, старший прапорщик А. І. Фурсович намагався показати мені запакований у целофан документ, на підставі якого нас висадили з потяга, але я відповів: “Ви нас викинули з потяга і зіпсували всі наші плани, а тепер показуєте якийсь папірець? Приїду додому і почитаю в інтернеті”. На це старший прапорщик довірливо сказав: “В інтернеті ви цього не прочитаєте, лише тут”. До речі, він виявився співчутливою людиною. Глянувши в заплакані очі мого сина, бадьоро запитав: “Мабуть, ти будеш прикордонником, коли виростеш?” “Ага!” – подумав я. Коли в касі станції Удрицьк ми брали квитки на зворотну дорогу, касирка заспокоїла нас: “Не ви перші. Іноді з поїзда висаджують десятки сімей. Сьогодні хоч не холодно. А уявіть, коли це відбувається взимку, а в пасажирів маленькі діти”. Того самого дня ми повернулися до Львова, я взявся за пошуки в інтернеті. Вводячи різні ключові слова про перетин українсько-білоруського кордону, не знайшов жодної інформації про те, що під час транзитного перетину українсько-білоруського кордону діти повинні мати проїзний документ. Інформації про такі “білоруські особливості” немає й біля кас, де ми купували квитки. Про них нас не повідомила й касирка, в якої придбавали квитки, зате вона не забула запитати про вік дитини, адже після п’яти років на міжнародні потяги дітям уже треба купувати квиток. Не сказала нам про це і провідниця – лише запитала, чи маємо ми паспорти. Через довідкову службу я знайшов телефон Львівського прикордонного загону (239-01-62) і зателефонував у штаб. Слухавку взяла прапорщик Столярчук. Я запитав: “Які потрібно мати документи, їдучи з дитиною до Санкт-Петербурга через Білорусь?” Вона відповіла: “Паспорти обох батьків і свідоцтво про народження дитини”. Але ж саме з такими документами прикордонники зігнали нас із потяга! Пані Столярчук дуже здивувалася, пізніше все ж таки знайшла інформацію про угоду між Україною і Білоруссю від 15.12.2003 року, де зазначено, що діти під час в’їзду в Білорусь повинні мати проїзний документ. Цікаво відзначити, що в постанові про відмову у пропуску через державний кордон, яку нам вручили, є посилання на статтю 4 Угоди між урядом України й урядом Республіки Білорусь від 12.12.1998 року, де про проїзні документи для дітей узагалі не йдеться.     Що я, власне, хочу сказати цією публікацією? Щоб ми оминали Білорусь десятою дорогою? Ні, не це. Прагну, щоб українські залізничники таприкордонники вчасно і в повному обсязі забезпечували мене інформацією про те, як щонайскоріше і без прикрощів перетнути кордон між Україною і Білоруссю або іншими країнами. Хочу заздалегідь знати про те, що, подорожуючи власним авто Білоруссю, я повинен сплатити до білоруської скарбниці 30 євро. І, можливо, знаючи про це, не захочу ощасливити сябрів такою сумою і не поїду до них. Хочу, щоб старшина Шпатусько з Удрицького прикордонного загону отримувала задоволення від того, що українці спокійно перетнули українсько-білоруський кордон, а не від того, що вдосвіта вона вижене їх із потяга, наче якихось щурів. Можливо, в нас тоді справді буде СНД, а не синдром набутих дефіцитів, зокрема дефіциту людяності та здорового глузду. Я вже не кажу про співдружність.

Пираньи. Люди-программы существуют?




Піранья – дрібна паскудна рибця, яка пожирає все живе, що лишень трапить до ареалу її існування.

У цьому ж разі «піранею» я образно називаю людину певного типу. Людина-програма для знищення. При чому, ця людина абсолютно не усвідомлює своїх дій, що дуже привертає увагу і дивує.

Спостерігати піраній доводилося у своєму житті, у житті знайомих, збоку в чужому житті, та в усіх умовах де створювались і мали місце скупчення людей.

 

Хочеться провести психічну анатомію людини-піраньї, що я і зроблю зараз.

 

За моїми спостереженнями й експериментами людиною-піранею рушать незалежні від її самої мотиви й цілі. Часто її пагубні дії нею самою не зрозумілі, вона чи він намагаються самі собі пояснити навіщо вони те чи інше зробили. Якщо розмовляти «по душам» це звичайні люди, такі самі як і інші, і добрі, і свідомі, й кмітливі. Але – не можуть охопити власним розумінням тих моментів, коли ними рушать пагубні для інших мотиви. Якби це було можливим – то можна було б припустити, що це запрограмовані люди, люди-програми, які інколи «вмикаються» і так само «вимикаються».

 

Як проявлялися дії цих людей в мому власному житті. Знала і знаю дотепер таких осіб кілька.

У певні моменти життя, коли я «вхопила хвилю успіху» і впевнено й старанно, не шкодуючи сил, йшла до своєї мети в якійсь справі. Якийсь час мені щастило «плавати вільно» і робити все, що мені було необхідно. Досягати цілей, радіти успіхам й наздобуткам. Але в якомусь випадковому порядку, так само, як підхопити грибок під час примірювання взуття (може статися – а може й ні) до мене чіплялася така людина і починала свою програму знищення. Часто її дії безглузді до сміху. Часто неадекватні. Але завжди призводять до одного й того самого результату – тебе гальмують.

Приклади дій піраньї:

-        якщо ти вчишся через слухання якоїсь передачі по радіо – ця людина без будь-яких причин підійде і розіб’є це радіо навіть не зважаючи на те, що після цього ти можеш їй поставити фінгала. Вона через своє страждання виконує свою програму будь-якою ціною.

-        якщо ти співаєш – ця людина буде навмисно біля тебе розмовляти по телефону, чи жалітися на біль у голові, вигадувати будь-до аби тільки зупинити тебе в твоєму розвитку;

-        якщо ти вчишся на «відмінно» в інституті – ця людина намагатиметься тебе зкомпроментувати будь-якою ціною аби скасувати твій статус. В мене, наприклад, така людина «внедрилася» через соц-сіті до спілкування з моїми однокурсниками і всіляко псувала мені репутацію, розпалила конфлікт, знищила повагу до мене на курсі;

-        якщо ти успішно працюєш на роботі людина-піранья буде вдаватися до будь-чого аби тільки знищити тебе, не дивлячись на те, що твоя робота ніяк не перетинається з її роботою. В мене був випадок, коли така людина просто безглуздо стрибала навколо мого робочого місця й «лялякала», ніби тільки й мріючи про бійку. Бійки не було, безглуздя призвело до повного ступору моєї роботи. І ця піранья домоглася свого – вона загальмувала мене, спинила мій розвиток тим ступором. Я так і не змогла там працювати, бо відволікання були постійні. При чому, при особистій розмові ця людина проявляла дружність й бажання товаришувати.

 

Особливо цікаво було спостерігати на чужих прикладах потерпання від людей – піраній.

Так, наприклад, спостерігала, як не знайомого мені хлопця-спортсмена зпоювали. Яскраво-виражений чоловік-піранья підлабузничав до того хлопця, всіляко «підмазувався» типу він йому найкращий, найщиріший дружбан. Але тільки-но той хлопець робив якісь кроки у бік здоров’я – цей чоловік ставав суровим і страшним, тільки-но той хлопець «здавався» робити щось корисне для себе і повертався до чарки – чоловік-піранія добрішав, ласкавішав, і просто таки у млинець розплескався перед тим хлопцем. Через дрібні рефлекси «добре» й «погано» хлопець згодом сам не помітив як почав намагатися робити тільки «добре», тільки те, за що отримував приязну любов від того названого другана-піраньї. Доля хлопця мені не відома, але той чоловік-піранія супроводжував хлопця скрізь, мало не за руку водив. А помічаючи моє спостереження – зустрічався з моїм поглядом холодними жорстокими очима, які виражали одне «тільки спробуй наблизитись і завадити».

 

Яскравий приклад людей-піраней можуть визначити всі бажаючі. Цьому посприяли люб’язні творці проекту «Мастер-шеф» четвертого сезону. Усі минулі сезони були інакшими, і тільки в цьому, таке враження, що спеціально, для представлення публіці «диковинних осіб» домоглися високої концентрації наявності цих дивовижних. Хто дивився – розуміє про що я.

Діана Бабошина. Яскраво виражена людина-піранія, запрограмована на знищення інших людей. Вміло і влучно «прикипає» до найуспішніших, аби згодом їх підставляти й топити на дно.

Якщо прослідкувати її спілкування у соц.-сіті, то можна помітити численні намагання нею пояснити свої дії, виправдати, запевнити інших у відсутності злих намірів. Помітно, що дівчина насправді сама по собі цікава, дружня, привітна. Але у певні моменти в неї вмикається програма дій, яку вона сама не може ніяк ідентифікувати, пояснити, аргументувати.

 

Цікава особливість – цих піраній не цікавлять всі підряд люди. Вони «прикипають» виключно до тих, хто має всі дані досягти успіху в чомусь, розвинутись.

Діють за принципом похвали і заохочення всіх, хто «не висувається», хто бовтається в багні убогості, всіх, хто залежні від шкідливих для здоров’я звичок, всіх, хто убогий за спілкуванням, заражений «паршею» шкідливих слів, тощо. Таких, як щойно описано, людей піраньї активно підтримують, заохочують, леліють, плекають, і ведуть за собою.

І як бик на червоне реагують на будь-які прояви світлих якостей в людях. Вдаються до найпідліших методів. Можуть втиратися у довіру дуже довго, аби згодом нашкодити. Можуть дуже довго прикидатися найближчим другом, аби потім підлаштувати капость, або навіть влаштувати цілу трагедію з нацькуванням фізичної розправи інших, тощо.

 

Найненависніші якості для людей-піраній:

-        тверезість (люди, які не вживають алкоголь);

-        відсутність шкідливих звичок;

-        спортивність;

-        розумність, прагнення до знання, зацікавленість різними інтересами, розвитком;

-        харизматичність, - коли людина приваблює до себе увагу інших, може переконливо висловитися, кмітлива.

 

Отже, маю всі підстави вважати фактичним існування певного осередку людей, що мають за сенс життя знищувати перспективних особистостей.

Маю деякі підстави вважати, що ці люди діють не свідомо. Що програма по знищенню закладена в них настільки глибоко, що вони самі можуть й не мати гадки про неї. Адже, завжди на питання «навіщо ти це зробив/зробила» вони відповідають «я не знаю» або «я не навмисно», і це виглядає щиро.

Принцип завжди схожий:

-        за всі прагнення розвиватись, вести життя здоровим чином, ці люди «колькають» на кшталт електричних розрядів для створення дискомфорту і породження рефлексу «погано зробив». Це можуть бути безпідставні сварки, бійки, та створення будь-якого дискомфорту людині за кожного її кроку догори розвитком. Так, щоб людині не ставало сил більше рухатись догори.

-        І різко протилежна реакція на будь-які дії донизу сходинками розвитку. Це яскрава реакція радості, якщо раптом вирішив приєднатися до розпування горілки, або підтримати іншу шкідливу розвагу. Так, людині, яку знищують можуть дарувати подарунки за кожну брудну справу, лестити, пестити, виражати бурну любов, тощо.

 

Принцип полягає в тому, щоб вкоренити у підсвідомість знищуваної людини на чуттєвому рівні, погані відчуття під час прагнення щось покращити у своєму житті. Аби зрештою це перетворилося в асоціацію «робити добре це погано, нестерпно, неприємно».

 

Так, наприклад, коли я роблю ремонт у квартирі, то ці люди (в мене їх кілька різних) починають сваритися, влаштовувати бійки, відволікати, і робити це кожного разу, як я беруся до ремонту. Таким чином, з’являється відчуття, що ремонт краще не робити.

Так, на прикладі інших людей бачила ситуацію, коли батько в сім’ї бувший спортсмен намагався повернути себе до форми, припинити вживати горілку, почав тренуватися, бігати, після деякої перерви (що дуже змінила його стан здоров’я, зовнішність у гірший бік). Його жінка влаштовувала йому скандал без причин кожного разу перед його пробіжкою. Висміювала його бажання змінитися, та методично повторювала кожного дня «нічого в тебе не вийде, гівно». Зрештою він зірвався до чарки – скандали припинилися, жінка заспокоїлася. Він продовжив щоденно бухати й лінуватися.

 

Тема цікава. Хотілося би її досліджувати далі. Адже щось таки таке є! Якщо люди-програми існують, то це дивовижно! Я ніби вже давно все собі вислідкувала й доказала, але й досі сама собі не можу повірити, що таке дивовижжя має місце бути. В народі цих піраній називають просто «ущербные люди». Тому велосипеда я не вигадала. Та мій меседж про те, що вони існують не просто так і не випадково.

 

 

 

 Стикалися з подібним?


67%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

З депозитів українців дертимуть від 15% до 25% податку



Під оподаткування потрапляють доходи від вкладу, які перевищуватимуть 20 тис. гривень.

В Україні збираються оподатковувати всі пасивні доходи українців, включаючи відсотки за депозитами, розповів журналістам міністр фінансів Олександр Шлапак.

"Пасивні доходи – це відсотки за депозитами, за облігаціями, дивіденди, роялті, й сюди ж входять доходи з оренди нерухомості. Вони оподатковуватимуться один раз на рік за підсумками всього року на всю суму, - розповів міністр. – Ті, хто отримує доходи з усіх пасивних джерел, включаючи відсотки за депозитами, обсягом від 20 тис. грн і до 236 тис. грн, повинні будуть сплатити податок за ставкою 15%".

Шлапак також повідомив, що доходи від 236 тис. грн до 1 млн оподатковуватимуть за ставкою 20%, понад 1 млн грн – за ставкою 25%, передає "УНІАН".

Катастрофа в Ожидові

Брехня во спасіння чи Примари "фосфорної" хмари (продовження)

«Фосфорної» хмари більше не існує. Саме на такій здавалося б оптимістичній ноті завершився вчорашній день. Принаймні, таким його намагались завершити для журналістів львівські можновладці.

Хмари, що виникла внаслідок горіння фосфору на місці аварії поблизу Ожидова, більше нема - її вдалося локалізувати. У цьому вчора під час екстреного засідання Президії Львівської обласної ради запевняли як заступник голови облради Микола Горинь, так і керуючий штабом із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, перший заступник голови Львівської ОДА Валерій П’ятак.

Ще о 18.00 чиновники стверджували, що «ситуація контрольована, збалансована, і вона не може спричинити загрози для життя населення як Львівської області, так і міста Львова зокрема». «Я несу персональну відповідальність за ці слова», - заявив Валерій П’ятак, дивлячись в очі депутатам і в об’єктиви телекамерам...

Вже о 20.00 чи не усі телеканали наочно продемонстрували, що локалізована за словами львівських чиновників хмара… знову з’явилася. Звісно, несподівано і раптово. Населення України (і не лише) мало нагоду наочно пересвідчитись і тому, що славнозвісне «не словом, а ділом» у нас трактується по-своєму: словом одне, ділом – інше (головне, аби усім було добре і спокійно).

Звісно, такі заяви можна було б назвати, наприклад, «трохи прикрашеною правдою для блага громади – виключно заради спокою». Та чи потрібен нам у такій ситуації удаваний спокій? Запитання риторичне.

Хто нестиме відповідальність? А це вже інше риторичне запитання. Адже вчора ті ж чиновники так і не спромоглися відповісти на запитання своїх колег по облраді «Хто відповідальний за курсування територією Львівщини подібних потягів із особливо небезпечними речовинами?».

Частково відповідь на це запитання намагався знайти губернатор області Петро Олійник, котрий ввечері в ефірі 5-го каналу натякав на корумпованість українсько-польських кордонів і обіцяв розібратися чому злощасний потяг виявився під Ожидовом. Більш конкретним керманич Львівської області був у коментарях інформаційним агенціям:

«Безумовно, треба перевірити, чому подібні потяги «гуляють» Україною і Львівщиною зокрема. Треба перевірити, чому цей потяг курсував при температурі, що була більшою 30 градусів…Треба перевірити ще багато речей - як-то технічний стан цистерн, клапанів, а також те, чи було дотримано міжнародних норм страхування вантажу… Я хочу це перевірити, і я це зроблю».

На виконання цих слів нам залишається сподіватися.

Офіційно ж, за словами начальника Держекоінспекції в Львівській області пана Столярського, держінспектори розпочали перевірку документів перевізника та власника вантажу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. №440 «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів». Коли будуть результати цієї перевірки – поки невідомо.

А що люди? Про отруєння мешканців прилеглих до місця аварії населених пунктів у різних ЗМІ звучали різні версії.

Офіційно: станом на вчорашній вечір медики обстежили майже 5 тис. людей в зоні екологічної катастрофи. Виявлено, що в результаті пожежі отримали отруєння різного ступеня важкості 18 осіб.

Неофіційно: станом на 19.00 вівторка за допомогою до медиків звернулося більш 50 чоловік, що знаходилися в зоні техногенної катастрофи, переважно місцеві мешканці, а також ліквідатори аварії. Також «фосфорна» катастрофа привела одного рятувальника до реанімації.  Про це повідомило джерело у Львівській облдержадміністрації.

І знову офіційно: більш подібна до реальної інформація з’явилася сьогодні зранку - у двох селах Львівщини зафіксовано перевищення вмісту фосфору в 20 разів! На 8-му годину 18 липня спеціальні підрозділи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України отримали попередні результати моніторингу навколишнього середовища на місці аварії вантажного потягу з цистернами фосфору у Буському районі на Львівщині.

Як повідомила прес-служба Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за даними аналітичного моніторингу, в атмосферному повітрі населених пунктів Ангелівка і Лісове виявлено фосфорний ангідрид концентрацією 3,5 мг/м куб. (при нормі 0,15 мг /м куб.). Ось так. І виглядає на те, що це лише початок…

Ольга Кулик, для JeyNews

Як послати щоб не не відповідати:)

Коли послав, але викрутився. Виявилось, що г@ндон — не матюк, а поет. Так що образник міг не обізвати чиновника презервативом, а порівняти з французьким поетом Івом Гандоном. Отаке!