Наш український селянин все знає;що  голова його  села падло і бодай він здох,що всі депутати пройдисвіти і злодії.   На  лавці під хатою зі своїм кумом та зазвичай під чарочку творить революції та державні перевороти, в палких суперечках  куми грозяться не подарувати цим проклятим  “мафіозникам” жодної копійки, не пробачити жодного “кривого” слова.   Вони у себе  вдома герої… Але стоїть вийти нашому селянинові на вулицю і відразу перетворюється на перелякану особу. Боїться селянин всього і всіх. Прокурорів і суддів,..міліціянтів і навіть попа; -небіжчика тримають півгодини на палючому сонці у дворі церкви, бо піп ще не пообідав і всі мовчать, боїться селянин  всього, щоб після того, коли щось станеться сказати; “Я ж    казав, а вони не послухали…”

Звичайно,так довго не може продовжуватися. Сидимо в центрі Європи і рахуємо це своєю хатою скраю. Наші жінки виїжджають за кордон і заробляють гроші в борделях, чорноземи досить скоро стануть власністю світових корпорацій, брати-росіяни перетворять нашу  Україну на російську губернію. “Еще немного,еще чуть- чуть” і ми знову перетворимось на малоросів. І тоді, патріотично співаючи свій гімн, будемо гадати вмерли чи не вмерли.

Божа благодать у Воловці.

Дух Божої благодаті витав над Свято-Вознесенською церквою під час Зелених Свят/ на Трійцю/ у Воловці. Православна громада майже після півтора річного ремонту, чекала освячення нових розписів храму, нової престольної позолоченої ризи,внутрішньої і зовнішньої реставраціїї храму. Не так давно затісна для громади церква, збільшилась просторово не лише за рахунок єргономічного переплануваня а й заміною лавиць на менші за конструкцією. Раціональної реставрації зазнали хори,облаштовано дяківський крилос. І що саме -над витонченим інтер»єром возносяться лики святих із біблійних образів, з реперодукцій чудотоворних ікон.Ошатна церква,оновлення якої тривало за рахунок і стараннями громади,з нагоди зелених свят прикрасилися ще й гілочками липи. Урочистою була зустріч преосвященого владики,єпископа Мукачівського й Ужгородсь- кого Феодора,який прибув у супроводі почту.Тісним людським коридором , доріжкою з квітів,прямував владика до спеціального підвищення в центрі церковної зали, щоб звідти здійснити канонічний обряд облечення. Настоятель Воловецького храму отець Роман подає митру й інші атрибути владичого сану,й сановник у лункій тиші читає богонатхнені молитви на освячення нового церковного розпису й позолоченої ризи,всієї оновленої церкви,просячи в Бога-Отця благословити і освятити все і вся й подати благодать храмй і його прихожанам.І під задоволений і втішний гул учасників торжества щедро скроплює оновлений храм.Після величної божественної Літургії,яку владика провів спільно з прибулими з ним священнослужителями, та з духовними отцями православних громад Воловеччини. Високий сановник відзначив старання церковної громади у прикрашенні храму Божого,що є малесенькою часточкою Неба і Царства Божого,домом Божим на землі. Закцентував увагу присутніх на довершеному зовнішньому і внутрішньому опорядженні храму,усталеному порядку та чистоту,воздав хвалу таланту іконописця Миколи Васильовича Мацура,подяку –старанності пастви,яку цілеспрямовано веде Божими стежками добрий пастор-Роман Глюдзик.Дякуючи душпастирям і всім вірникам за Святий світлий день у серці Верховини,владика Феодор відзначив усіх,хто постарався в оновленні храму.За ревну службу Церкві Христовій настоятелю храму,протоієрею доброму пастору вручено високі нагороди:Хрест з прикрасами і грамоту митрополита Київського і всієї України Володимира.Такі ж грамоти і медалі рівноапостольного Святого князя Володимира удостоїлися голова церковної ради та художник-іконописець. Отець Роман наприкінці Божественної Літургії щиро подякував преосвященному владиці Феодору за піклування про духовний розвиток православних приходів Воловеччини,за окрасу своєю присутністю,за глибину молитов і проповіді велелюдного і величного торжества Свято-Вознесенського храму.