Токмак, 15 лютого 2017

/У звязку з демократичною халепою, в яку вскочила Україна на шляху до незалежності, пропоную, до відомої “Молитви за Україну”, від Олександра Кониського і Миколи Лисенка, 1885 року, додати ще один  вірш, поставивши його другим. Текст:

Трошки переставити:

1. Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світла промінням
Ти її осіни!
Світлом науки і знання
Нас, людей, просвіти!
В чистій любови до краю
Ти нас, Боже, зрости.

2. Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни!
Мужню, українську владу
Обрати свій люд надихни!
В захисті мови і слави
Завдання еліті постав,
Хай нарід наш працю, талант свій
В українські справи вклада!

3. Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти,
Ти на неї зверни!
Дай ти їй волю, дай ти їй долю,
Дай доброго Світа,
Правду, дай Боже, народу
На многая, многая літа.

ПМ:
Вдатися до молитви мене, пенсіонера, змусила не жадоба слави чи наживи.
Бажаю запобігти сповзанню України в жахливу економічну прірву, але народ наш смертельно вражений бацилою інтернаціоналізму і сили нечисленних патріотів, волонтерів, оборонців держави вже замало. Варто спробувати всім частіше звертатися до Бога. Молитву до Бога, не за себе, за громаду, вважаю більш результативною. Маю думку, що звертання до Бога, само по собі скріпить духовні сили свідомих Громадян України і вже від них свідомістю захворіють решта українців і перемога над “розрухою”, передовсім в головах значної частини громадян буде, врешті решт подолана.

До нашого міста не докотилася озброєна танками хвиля “російського миру”. Але на фото найновіший цех Південдизельмашу (дизелебудівного заводу “ім. С.М.Кірова) на якому до обрання Президентом України Л. Кравчука працювало більше десятка тисяч токмачан. Світлину застосовую найкращу, 2014 року. Зараз вигляд ще сумніший і шибки у вікнах першого поверху відсутні. Тобто в цеху замість людей — гави, замість верстатів — сміття.
Пропоную, частіше співати молитву і з нашими бажаннями, та з Божої волі все наладиться. Все наладиться, бо людям Бог дав голову, аби думали, дав руки, аби робили, дав гонор, аби покладалися на себе і дав час, аби молилися!
Не Порошенку, не Тягнибоку, а БОГУ!
БОГ створив Україну з нічого і це ІСТИНА!
Тарас Шевченко писав: "... в кожного своя правда .."
"Ледачому животові і пироги вадять".
"Працьовитим умам, працьовитим рукам,
Перелоги орать, думать, сіять, не ждать,
І посіяне жать, роботячим рукам!"
Тобто, українці-русичи, мають так укладати-узгоджувати наші правди, аби істина сяяла, як різдвяна Зірка!
Відродимо в повному обсязі мову, звичаї, культуру, і перетвориться на диво всім Україна-Русь!

Час захопливих історій.

Полтава. Центр міста. Шукаю в аптеці індійську хну. Обходжу всі стелажі, але не знаходжу. Зрештою, звертаюся до кремезного охоронця-консультанта, що задумливо буцає ногою нижній ряд баночок з вітчизняними шампунями:

- Не підкажете, де стелаж із фарбами?

- Што? По-нормальному, по-нашему спроси.

- Тобто?

- Я тебя не понимаю!

- У вас продається хна?

- Ты сыш, не понимаю я тебя!

- Ааа... - до мене нарешті доходить. Тож, підвищую голос (тепер мене почують всі відвідувачі і продавці) і намагаюся максимально чітко проговорювати слова:

- Я ду-же ра-да (поплескала його по руці), що у нас на-реш-ті по-ча-ли БРАТИ НА РОБОТУ ЛЮДЕЙ З РОЗЛАДАМИ РОЗВИТКУ!

- Шооо?



Це був єдиний раз, коли мені довелося тікати з аптеки.



Джерело: Ніка Новікова





Тут по лінку ще є відео


http://viche.net.ua/index.php/blohy-2/item/poltava-tsentr-mista

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Традиції сусідньої нації - загарбувати чужі землі і винищувати інші народи фізично.

РФ має у десять разів більше територію ніж Україна на душу населення. Війну між Україною та РФ можна уявити як війну між власниками двох однокімнатних квартир.

Квартира №1 має десять мешканців (Україна) і на неї нападає квартира №2 (РФ), бо має сучаснішу зброю. А причиною є, що в квартирі №1 прибрано, а в квартирі №2 бруд, а прибирати бажання нема. Краще вигнати-знищити мешканців квартири №1 та оселитися в ній. Сцикунів, що бояться захищати квартиру №1, мешканець квартири №2 обіцяє ощасливити, дозволивши жити і прибирати, бути рабом, поки РФ буде в доброму гуморі. Але вся загадка души нашого сусіда і загарбника наших споконвічних земель криється в тому, що души там якраз і нема, є лише елементарна доцільність. Ховатися за жінками, стріляти з церков і жилих будинків — його стиль.

Ні, він Вам буде другом і братом, поки він слабий, але лише спротив зломлено, загрози зліквідовані, то зайві свідки просто прибираються.

Так було завжди.

• Починаючи від батька Хмеля. Богдан хворає, чи отруєний, одразу союз з Польщею. І пізніше.

• Поки козаки треба, їм нагороди, лише війну з турцією виграно, Січ ліквідували.

• На початку минулого століття, поки Росія Радянська була слабкою, вводиться НЕП, як тільки з силами зібралися, оточено було Україну військом і нагло виморено голодом більше 10 мільйонів мирних селян.

• Коли російська компартія воювала з Німеччиною і була небезпека, цілі фронти обзивалися українськими, як тільки дійшло до параду Побєди, зразу забалакали про силу російського народу. Прикладів безліч.

Цікаве відео на тему https://www.youtube.com/watch?v=0qZtvDBxbzQ

Мораль тої замітки.

Дарма дехто сподівається, що можна домовитися зі скаженим псом. Байки про те, що там є гарні дівчата чи хлопці не мають ніякого значення, бо вирішують не вони. Вони, гарні, та мають прав не більше, ніж, хай вибачають, у згаданого пса воші.

Будьмо сильними і вкладатися слід лише у власний дім, дбати про нього. Ніхто не опікуватиметься українцями, поки вони не почнуть опікуватися собою. Україна - наша хата. Господаря слід обирати-добиватися кращого, не за словами. Наміри і відповідальність, команда і справи, відданість і передбачуваність дій і вчинків, звітність і мужність, а також програма дій.

Маємо лад робити у власній хаті, а не паплюжити її. І прибирати сміття у власній хаті маємо самі, без допомоги всіляких “визволителів”.

Святковий 36-й з'їзд Всеукраїнського Об'єднання "Свобода" присвячений 25-й річниці створення партії відбувся у Києві 30 вересня 2016-го року під гаслом:

"Є Свобода - Україна буде!"

Переглянув романтичне україномовне кіно “Вбий мене ніжно”. Не для дітей.

http://uaonlinefilms.com/publ/vbij_mene_nizhno_killing_me_softly_2002_ukrajinskoju_onlajn/4-1-0-6800

На 33-й хвилині, показано дії молодого януковича “в справі”. У Сполучених штатах Америки, або Великобританії, за вбивство такого покидька поліція лише ставить кілька запитань. Лише підбурені “старшим” братом українці додумалися обрати подібного покидька на пост Президента країни, чим завинили перед Богом і несуть спокуту. Але й до сьогодні, часом чути: “За Януковича було краще”. А те, що тоді, у Верховній Раді України, кожен дванадцятий депутат був свободівцем, тобто жорстко стояли за всіх українців, коли треба було навіть блокували трибуну, не даючи прийняти антиукраїнські закони.

Врешті-решт херой-Янукович накивав п’ятами, в справу втрутилася обрізана Російська Імперія, що сама себе називає РФ. Та Верховна Рада була неспроможна будь-що зробити, для оборони України. Свобода ініціювала перевибори. А українці обрали роги, чи вила з самопоміччю.

Відтепер лише кожен дев’яностий депутат Верховної Ради України є свободівцем.

Тобто лише кожен дев’яностий депутат переймається долею українців, бо свободівці є націоналістами (націоналісти — патріоти української нації, борці за її світле майбутнє і сьогодення).

Решта депутатів переймається долею поляків у Другій Світовій війні, долею росіян, виборами в Сполучених Штатах Америки, запобігають перед МВФ, німцями, французами та опікуються власними статками. Навіть на Російсько-українську війну, вони дивляться користуючись очима німців, французів, або й росіян, та зневажливо її називають АТО. Лише інколи користуються гарними гаслами про людське око.

Зрозуміло, що і вина свободівців є в тому, що рейтинг їх завалився. Забагато свободівців поклали власні життя в боротьбі за Україну українську, захищаючи її від внутрішніх і зовнішних окупантів. І попутники-союзнички постаралися, організували перед виборами вибух під стінами Верховної Ради з жертвами, а винною до сьогодні намагаються зробити ВО “Свободу”.

У відео показано чоловіче святкове вбрання із різних історико-етнографічних районів України кінця XIX-XX століть.

Українська команда отримала перше місце на Фестивалі світла в Берліні
ЖОВТЕНЬ 18, 2016 DIGEST



Українська команда перемогла на Фестивалі світла в Берліні з інсталяцією «Чарівні інновації» у вигляді бджолиного вулика. На одному з основних символів Берліна — телевежі, 10 команд змагалися за перше місце в конкурсі кращих світлових шоу. Переможець визначався за голосуванням глядачів, передає Укрінформ.

«Десь у Всесвіті народжується перший атом, який перетворюється в медові стільники. Бджола літає над торф’яником, плющем і квітами, що символізує симбіоз працьовитих комах і рослин – як приклад всіх живих істот. Свій шлях бджола завершує в селі на квітучому пагорбі», — описують інсталяцію організатори фестивалю.

http://global-ukraine-news.org/2016/10/18/ukrayinska-komanda-otrymala-pershe-mistse-na-festyvali-svitla-v-berlini/

Роман Шрайк
41 хв ·
"Несколько лет пролетело. Моя будущая жена, украинка, приехала ко мне в Питер. Устраивается в университет, зав. кафедры моя преподавательница латыни и вообще близкий интеллигентный человек. Я случайно оказываюсь на формальном собеседовании. Среди иностранных дипломов моей будущей супруги естественно и украинский диплом. "Державный" - улыбается заведующая кафедрой. Ей кажется смешным это слово применительно к Украине.
Это всего лишь несколько эпизодов. На самом деле из сотни. Я замечаю это для агрессивных дурачков - таких случаев сотни, слышите, долбоёбы? 2008 год, ко мне в Питер приехал друг из Алчевска. Я подъезжаю к гаишникам и спрашиваю, какие документы нужны гражданину Украины, чтобы управлять автомобилем в РФ. "Граждане Украины вообще не должны управлять автомобилем" - расплывается в улыбке мусорила.
Годом позже я работаю в издательстве. Среди моих подчиненных чувак, который назвал меня "хо**ом", я его уволил. Он обиделся, конечно. Многие россияне "там" обижаются и я, кажется, знаю причину этой обиды. Украина перестала вызывать снисходительность. Оказалось, что всю эту кремлядь ненавидит большая часть украинцев и ненавидит деятельно и искренне. "Держава", покуда была марионеткой в руках "очередного лукича", вызывала их улыбку. Теперь на пиздаках этих фашистов гримаса боли и национального унижения. Как же - колония дала в рыло каждому россиянину, каждому россиянину в его нацистское ебало."


Лінк на схожу тему
https://site.ua/mikita.pidgora/4780-agressivnaya-snishoditelnost/

          У попередній статті про Олімпійські Ігри, озаглавленій «Чому Ріо ігнорує український гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди на Олімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історія тут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна. Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовами світу. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їй стати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ на ОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію, явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного «П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріот рідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріо не обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати - Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

 На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер, підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини там не обходяться без неї – Наталі Лозицької.

А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишній викладач Одеського  державного університету, полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти з онуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження. Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайте разом прочитаємо:    

            
> > Сьогодні перший і, напевне, останній раз у Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. Запрошення Наталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування в Олімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно з Одеси до Умані…

Проїжджали олімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту. Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цю красу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Ще залишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовж чудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огороджена решіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. От по такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійських об'єктів.

Їх теж велика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевірку на вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих "аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формах співробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяка нечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки в футбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьох сторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся на екран, а не живу картинку. ????

Цікава реакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком. Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором, підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як на важливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тут Наталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами, і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. І вже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеня з засобами зв'язку Наталі.

Приємно, що є чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіади заповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... І всяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цей складний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців і іноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питання гостей...

Напевно чесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка", яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобово і потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це по Наталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – треба сюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечері на фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими земляками за Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузин суддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімн Росіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим. Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію.  
> > Ось так і завершилось моє "хрещення" з Олімпіадою. 

Згадав анекдота.
Потяг на 2 години запізнюється. Машиніста питають про причину затримки.
- “Жид на рельсах лежав!”
- “То задавив?”
- “Втік”.
- “То чому затримався?”
- “Пробував наздогнати. Повернути на рельси. Не вийшло(((“

А, про ворогів. Є така відповідь при вітанні: “Смерть ворогам!”
Здавалось би, - хай не будуть ворогами. Але брехати не треба. Гарний ворог сам прийде і отримає. Ганяти за ними потреби нема. Попереджати про смерть теж. Залиште ворогу хоч якого сюрПриза.
З точки зору ідеаліста.
Є досвід попередніх змагань. Згадки на прапорах про смерть до перемог не приводили. Нікого. Може, Бог карає за зайво вжите слово “смерть”. То ліпше спробуймо просто писати “До перемоги!” Містика — справа тонка. Хто не обізнаний з силами невідомими, якимись духами, краще уникати звертання до них в прямій формі, бо відповідь непередбачувана!? Саме життя може на звертанні тому і завершитися.
Тому пропоную змінити вітання: “Слава нації! Смерть ворогам!” на “Слава нації!” Українцям  слава!”
Причина, зрозуміла для реаліста:
“Аби звикнути зайвий раз написати назву нації з великої літери.
Аби ставати з раба господарем хоч собі самому.
Аби перестати зважати на чужі думки! Основне гальмо в українських політиків у їх голові власній. Ще не додумавши власну думку до кінця, вони її обривають починаючи думати, хто і що може подумати. Абсолютно шкідлива спроба.
На думки ворога готувати сучасну літальну зброю, аби оновлення його думок не допустити в принципі. Бо досвід, навіть набутий у третьому тисячолітті показує, що добро там відсутнє.
Звикати поступово забивати на думки сусідів, америки й європи.
Особливо, коли між собою говорим!”
Головне:
p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

https://www.youtube.com/watch?v=i_mCIqGQQ1I#t=251.449916