хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «почуття»

Цілую усмішку твою

Цілую усмішку твою, Як дощ траву, Як вітер листя. Ідеш… Розгублено стою — Усі стежки мої — зійшлися. Усі дороги мої — тут, Усі стежки мої — біліють. А ти ідеш… На тебе ждуть. Я зупиняти не посмію. Ну що ж? Іди! Нехай щастить! А я — поплачу, посумую. Я — не ловлю щасливу мить, Я тільки усмішку

Цілую…

(Ганна Чубач)

Погляд

Я милі можу бігти без зупину,
Щоб в очі твої зазирнуть
І серце моє до тебе лине
І мов на крилах душа летить.

Та інший в тебе є
Безмежно ти його кохаєш.
Це добре, що любов
У серці твоєму розцвітає.

Я знаю - третій зайвий,
І третій знову я...
Що ж, бажаю тобі щастя
Прощай, любов моя.

І зникну з твого життя, як те марево - 
Піду по світу долю я свою шукати,
Але погляд очей милих
Навіки буду пам'ятати.

Світло

Так закортіло прогулятися... вже вечоріло... пішов блукати вулицями міста... дивно... обійшов всі місця... набережну... центр.. парки... проспект.... і жодного знайомого обличчя!.... може я переплутав місто? так ні...
...ось вже й сонце зайшло... йшов додому пішки й слухав щось у навушниках, раптом побачив в світлі фар авто, котрі проносилися повз, малесенькі зірочки, які падали з неба. Одна, друга, третя... їх здувало вітром і несло прямо на мене. Раптом, щось потекло по щоці...Сльоза? ні не сльоза... - краплина.. ще одна ;). "Мабуть дощ" - подумав я... Точно дощ! через хвилину я вже йшов під дощем, як завжди без парасольки. Сорочка промокла... ще далеченько йти... вітер продуває наскрізь... дивно..йду і вже нічого не падає з неба.. дощ так пройшов, що я й не помітив як він закінчився... можливо його і не було? а можливо й мене ніхто не помітив? можливо я, як той дощ-неведимка, якого я не помітив? але після дощу залишається мокрий тротуар та одежина, котру досить висушити і як нічого не було.... але ж я не дощ, зовсім ні!... підходжу до будинку...дістаю ключі, раптом дивлюся  - світло у вікні - "Невже мене хтось чекає?".. хтось є дома) невже, невже це вона?.. відкриваю калітку.. пробігаю по стежці.. відчиняю двері, так хочу сказати - "Звідки, звідки ти дізналася де я? Я ж тебе шукав по всьому місту! Я ж про тебе думаю цілими днями, шукаю в перехожих твій погляд, твою усмішку..."..заходжу до кімнати - горить світло...тиша... лише клацання годинника порушує її мовчазний монолог.... нікого... і тільки пес, похнюпившись, скрутився калачиком коло ліжка. "Що, сумуєш? Я тебе розумію - я теж! Іди-но дам чогось смачненького,  зголоднів напевне..."

 P.S. забув вимкнути світло, коли йшов з дому. А так приємно бачити у вікні світло, знаючи, що тебе хтось чекає. Світло, від якого захоплює дух. Світло, яке зігріває. Світло, від якого чиєсь серце б'ється швидше, ніж завжди.  Світло, яке дає комусь надію. Світло, яке...

Непереборний Ти

 

Нестерпний біль і радість позахмарна; 

 

А сльози – не в очах – як метастази. 

 

Непереборний Ти… Любов - безкарна… 

 

Геть! Чи ввірвись! І вбий відразу… 

 

 

 

28.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10127

Львів - місто загадка

 Біжить трамвай бруківкою старою. Дивись, у небі дощ, мабуть, дозрів. Кам'яні леви гордою красою Таки чарують і сторожать Львів. Під парасолями ховаються прохожі, В дощі відбилось світло ліхтарів, І їх самотність -- то моя сторожа, І неповторність їх -- то тільки Львів. Стареньких вуличок вузенькі лабіринти... І тут історія написана без слів. Ну ось, - годинник зазвучав і треба бігти, Тож як завжди: «До зустрічі, мій Львів!»  

О! ТВОI РУКИ! О! ТВОI ОЧI!

*********************************

О! Твої руки!...О! Твої  очі!...

Як  не слухняні  мої  вуста....

Cказати   зараз   тобi  так  хочу:

Що, краще  би  iх  не знала  я!...

[ Читать дальше ]

Твоi лагiднi дотики....

Мій "вихід"! Він  тепер: "на біс"!

***********************************

Ця  щедрість  Почуттів; їх  прояв!

А  ніжність  губ… Любові  миті...

Занепокоєння. Захопленість, якоi

Налаштування  світу е, по-суті…

 

[ Читать дальше ]

            *****    

Твоi  лагiднi  дотики....

******************************

Твоi  лагiднi  дотики-

я, вiд  них  шаленiю!

Чекаю  поки  ти

сам  мене  зрозумiеш!

*******

free counters

ЗИМОВА

                                  

                                                                                               

ГРАНИЧНО ПРОСТО

Мені зосталось мало жити. Ще менше — бути молодою. І я не стану ворожити —

Піду на зустріч із тобою

І ти приймеш мене як гостю: Посадиш в крісло, мовиш слово. І вийде все гранично просто Від поцілунків — до любові. А після... Боже мій, навіщо Було приходити сюди? Висока влада чоловіча Підкорить серце назавжди

І стане важко, стане гірко. Але вже нікуди втекти. І новорічну в небі зірку Моїм рукам не досягти. Не відректись, не відмолити, Того, що скоєно любов’ю. І я захочу довго жити. Ще довше — бути молодою/

Ганна Чубач

Ти тілу любий

давня замітка, перероблена

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930