хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «гурт буття»

"Країна Мрій" – восьме етносвято

На території Печерського ландшафтного парку "Співоче поле" в Києві 25 і 26 червня пройшов фестиваль "Країна Мрій". Захід відбувся вже у восьмий раз і перетворився на "Країну Етнічного Джазу" не завдяки, а всупереч - песимізму, несприятливому політичному клімату і хмарному небу.

 

"Країна мрій" повернула своїх учасників в минуле і занурила їх у атмосферу справжнього українського побуту. Атрибути, одяг, їжа, предмети побуту, спів і танці - все це яскраве втілення неповторної української традиції . Цього року в насиченій програмі традиційно якісна музика і динамічні танці, хороша література та зустрічі з письменниками, а також твори народних майстрів, смачна їжа ... Дводенна "Країна Мрій" стала відкриттям не тільки сезону масштабних українських літніх фестивалів, а й стартом для окремих учасників Літньої школи журналістики газети "День".

За словами організатора фестивалю Олега Скрипки, особливістю цьогорічної "Країни" було те, що артисти не повторювалися. " Цього року я спонукав гурт "Methec BV" зробити етнічну програму - це стало новим вектором в їхній творчості. А "Тартак" з гуртом "Астарта" зробили спільний проект і також запропонували свій виступ", - каже він. 

"Особисто я підготував новий сольний проект для "Країни Мрій" з джаз-бендом "Забава", аранжую деякі пісні "ВВ" мого авторства", - розповідає Скрипка. Організатор фестивалю також зазначає, що вперше нам вдалося запросити гостей з-за океану - "Hazmat Модайн" із Нью-Йорка та автентичний колектив із Монреаля "De Temps Antan". "Якщо говорити про українські гурти, то до нас приєдналася "Самата" із Чернівців", - розповідає Олег Скрипка.

Також він розповів, що родзинкою цьогорічного фестивалю став модний показ від українських "Сезонів моди". До нього долучилися такі українські дизайнери, як: Роксолана Богуцька, Олеся Теліженко, Зінаїда Лихачова, Антін Мухарський , Олена Сереброва, Наталія Міщенко, В. Щербина, Руслана та Яна Заугольникови, Ярина Жук, "Український Тиждень Моди", Дім моди "Ріта", Інтернет-крамниця "Рідна мода". "Етно-Fashion" відбувся  в Етно-клубі музею Гончара. Стародавні жіночі сорочки, одяг сучасного модного строю з домотканого полотна, модернові чоловічі вишиванки, одяг в стилі "історичних реконструкцій" – всього й не перелічити.

Зазвичай насичена яскравими літніми квітами і сонцем «Країна Мрій» цього року мала чорно-білі відтінки і покрилася дощовим туманом. У зв'язку з цим відвідувачів на фестивалі було значно менше, ніж у попередні роки, однак більшість гостей відчували себе вільно і розкуто навіть під дощовим небом. Адже найголовніший елемент у програмі "Країни Мрій" завжди - відчуття національної ідентичності

 

У літературної Країни Мрій взяло участь близько 50-ти видавництв. Тут і книжковий ярмарок, і зустрічі з Василем Шклярем та Оксаною Забужко, літературні вечори, майстер-класи і літературний курінь...

У дворі Музею Гончара лауреатки Коронації Слова 2011 Вікторія Гранецька (Вінниця) та Наталя Тисовська (Київ) варили курячу юшку від бангладеської князівни Султани, а письменники Сергій Пантюк та Анатолій Дністровий – рибну юшку «Чорнобильський сомик». Письменники  готували не лише кулінарну, а й літературну юшку. Дощ не дуже заважав цьому процесові, а гостям заходу терпляче дочікуватися дегустації, слухаючи їхні оповідки, байки та роздуми про життя та творчість.

Традиційно працювала Велика літературна сцена, Дитяча галявина, сцена "Під стінами Лаври", "Кобзарська майстерня", "Майстерня танців",  Українсько-японський центр, козацькі розваги на Галявині Ярила, ярмарок народних виробів, книжковий ярмарок, виставка народного малярства, різноманітні майстер-класи, конкурси, вікторини, розваги,народні обряди та ігри. .

Протягом двох днів з 14 до 22 години на Співочому полі проходили численні концерти етно-гуртів, як українських, так і іноземних.  Запам’яталися етно-рок-кабаре білоруської "Осіміри" з Могилева, фолк-рок-квартет з басом, ударними і набором народних інструментів тувинськіх шаманів "Ят-ха", шоу канадців De Temps Antan, нью-йоркського балагану фолку з блюзом і джазом "Hazmat Модайн", нова танцювальна  програма етногурту "Буття" і неперевершений Олег Скрипка з джаз-бендом "Забава" .

Пречудове свято!

http://youtu.be/_ZDDdZy4E1Ehttp://youtu.be/Xuavt3kaFJQhttp://youtu.be/49O1S8cIKMQhttp://youtu.be/kPIGWL6uORs

На Трипільському Колі Буття виступить 1 липня о 16 годині на малій сцені.

Були на святі?


0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

100%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Гурт Буття їде на НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕНЬ ГОНЧАРЯ

В Опішні вже з молоком матері кожна дитина всотує  прагнення  вдихнути в глину частинку власної душі. І постають все нові і нові покоління гончарів, яким не байдуже майбутнє українського мистецтва. Тут кожен причетний до Глини. Вона в усьому. У покручених вузеньких вуличках, осінній багнюці, у дивовижних „левах” чи „баранах” і навіть у маленькому свищику...

Тут працює Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Колегіум мистецтв. У структурі Колегіуму – Навчально-виробнича гончарська майстерня – справжня творча кафедра кераміки, котра об’єднує  майстрів-гончарів, малювальниць, технологів, художників, які навчають розкривати секрети поводження з глиною, домагатися, щоб із м’якого, податливого шматка глини створити міцний і дзвінкий горщик, глечик, миску, як зробити , щоб свищик свистів.

Нині проходить ІІІ ТИЖДЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОНЧАРНОГО ЗДВИЖЕННЯ В ОПІШНОМУ «ЗДВИГ-2011»:

·                            МІЖНАРОДНОГО НАУКОВОГО СИМПОЗІУМУ «Реалії народного мистецтва: персональний і трансперсональний діалог»                        (29.06 – 02.07.2011)

·                            V СЕЛЮЧЕНКІВСЬКИХ НАУКОВИХ ЧИТАНЬ                       (29.06 – 02.07.2011)

·                            III МІЖНАРОДНОГО МИСТЕЦЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ-ЯРМАРКУ«Гончарний Всесвіт в Україні-2011» («PotteryUniverseUkraine-2011»)             (01–03.07.2011)

·                           «2011: 1111»: II ІНТЕРСимпозіуму кераміки в Опішному                     (17–30.06.2011)

·                            III НАЦІОНАЛЬНОЇ ВИСТАВКИ-КОНКУРСУ ХУДОЖНЬОЇ КЕРАМІКИ «КерамПІК у Опішному!»                      (01.07 – 30.10.2011)

·    II НАЦІОНАЛЬНОГО ФОТОКОНКУРСУ «Гончарні ВІЗІЇ країни» (30.06 – 30.10.2011)

·                            НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦЬКОГО КОНКУРСУ «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!»                     (01.04 – 29.06.2011)

·                            Відкритті СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ України на «Будівлі Кричевського–Лебіщака» (створюється провідними скульпторами України)                       (30.06.2011)

·                            НАЦІОНАЛЬНОГО КОНКУРСУ КЕРАМОЛОГІЧНИХ МУЗЕЙНИХ ЕКСПОНАТІВ «КераМузЕК-2011»                       (01.04 – 30.06.2011)

·                            РЕТРОтижня керамологічного фільму «КІНЕМА+КЕРАМОС»     (27.06 – 02.07.2011)

·   Першого національного фестивалю «BodyClayFestUkraine» «BCFU-2011»                    (02.07.2011)

·                           НАЦІОНАЛЬНОГО ДНЯ ГОНЧАРЯ                       (02.07.2011)

Проходять виставки:

·  «ОДЕРЖИМА керамікою» (до 90-річчя від дня народження славетної української гончарки Олександри Селюченко)

·    «Гончарне розкрилля Михайла КИТРИША» (до 75-річчя від дня народження славетного гончаря, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Премії імені Данила Щербаківського, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка)

·   ІІІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВИСТАВКИ-КОНКУРСУ ХУДОЖНЬОЇ КЕРАМІКИ «КерамПІК у Опішному!»

·                           II НАЦІОНАЛЬНОГО ФОТОКОНКУРСУ «Гончарні ВІЗІЇ країни»

·                           II ІНТЕРСимпозіуму кераміки в Опішному «2011: 1111»

·    «ОЛЕКСАНДРА СЕЛЮЧЕНКО: життя і творчість на світлинах і в архівних документах»

·                           виставки-продажу літератури з проблематики українського й світового гончарства;

·                           творчих конкурсів гончарів;

Виступи фольклорних колективів і естрадних етногуртів України.

 

Національний ДЕНЬ ГОНЧАРЯ – національна мистецька акція відродження гончарних традицій, пошанування гончарської професії й творчого доробку українських мистців глини; форма єднання мистців, учених і виробничників, зайнятих у сфері творення гончарної культури України. Свято відбудеться 2 липня 2011 року у гончарній столиці України – Центрі розвитку духовної культури Національного музею-заповідника українського гончарства Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших  занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття

мудреці-майстри, які своїми безсмертними (бо випалена глина таки вічна!) гончарівними витворами уславили українство в світах. ОПІШНЕ – ГОНЧАРНА МЕККА УКРАЇНИ Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття Опішне стало одним із найбільших і найвизначнішим гончарним осередком України.

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися і весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. 

1904 року відомий російський художник-кераміст і технолог Петро Ваулін, як уже зазначалося, організував при земській гончарній майстерні в Опішному перший в Україні невеликий музей старовинних гончарних виробів, частину з яких згодом вивіз до Москви. Таким чином, зібрані в Опішному колекції гончарних виробів у містечку довго не затримувалися. З огляду на цю обставину, 1917 року Полтавське губернське земство прийняло рішення про створення там місцевого музею зі зразками старих виробів, а при ньому бібліотеки. Проте катаклізми громадянської війни перешкодили в реалізації цих вкрай необхідних заходів. І наступні політичні події в країні ніскільки не сприяли музеє­фікації гончарної спадщини, хоча заклики до цього час від часу лунали. Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...». 1968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів. В Опішному функціонували найбільші в Україні гончарний завод «Художній керамік», що знаходився в системі «Укрхудожпрому» (був найстарішим і найзнаменитішим гончарним підприємством в Україні), та гончарний завод «Керамік», підпорядкований «Укоопспілці». Нині там діють приватні гончарні художні майстерні відомих українських мистців, заслужених майстрів народної творчості України – Михайла Китриша, Василя Омеляненка, Миколи Пошивайла та багатьох молодих майстрів кераміки. Творчість семи гончарів відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України» (Настя Білик-Пошивайло, Ганна Діденко, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Микола Пошивайло, Олександра Селюченко). З гончарством Опішного пов’язані творчі долі відомих постатей української науки, культури і мистецтва: гончарів Федора Чирвенка, Остапа Ночовника, Івана Гладиревського та Василя Поросного; керамістів-технологів Юрка Лебіщака, Осипа Білоскурського і Петра Вауліна; художників Василя Кричевського, Сергія Васильківського, Миколи Самокиша та Опанаса Сластьона; скульпторів Єлизавети Трипільської й Леоніда Позена; письменників Андрія Заливчого, Якова Майстренка, Василя Вражливого-Штанька й Олександра Косенка; історика літератури Назара Фіялковського; керамологів Івана Зарецького, Якова Риженка, Юрія Лащука; етнографів Віктора Василенка, Михайла Русова, Федора Вовка, Костянтина Мощенка; публіциста й політичного діяча української діаспори Івана Майстренка. Містечко стало місцем знаходження постійно діючого виконавчого органу Українського керамічного товариства – Правління.

В Опішному нині функціонують три заклади державного значення: окрім Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, який на постсовєтському просторі аналогів не має, ще й Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному (на постсовєтському просторі, у країнах Центральної й Південної Європи аналогів немає) та Державна спеціалізована художня школа-інтернат I-III ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (на постсовєтському просторі, в інших країнах Європи аналогів немає).

Їдемо в Опішне?


60%, 3 голоса

40%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Готуємося до Євро-2012!

Зозулеві (Cuculidae) — родина птахів, містить близько 200 видів. Зозуля (Cuculus canorus) зустрічається в Україні.
Схожа на яструба, приблизно 33 см в довжину, голубувато-сіра, має довгий, характерно заокруглений хвіст. Є «гніздовим паразитом», відкладаючи яйця по одному з інтервалом приблизно 48 годин у гнізда невеликих комахоїдних птахів. Коли маленьке зозуленя з'являється на світ, воно викидає всіх інших маленьких пташенят або яйця з гнізда і користуються турботою своїх «прийомних батьків» доти, поки не вилетить із гнізда.

Зозуля - один з український народних символів. Згадана в ряді художніх творів, народних казках та бувальщинах. часто пов'язаний із жінкою, яка втратила чоловіка.

Про походження зозулі є й докладніша легенда-казка, яка в цілому дещо нагадує щойно наведену. Купались якось у ставку дівчата. Виходять з води, і кожна стала брати своє плаття, одна дівчина — до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись в клубок — ніяк не можна тій дівчині взяти плаття. Що тут робитимеш? Нема в що їй вдягтися. Аж раптом вуж і каже дівчині: «Я вилізу, та тільки за умови, щоб ти була моєю, а то не віддам плаття». Як тут за вужа заміж іти?! Стоїть бідна дівчина біля води: стояла вона там доти, доки череда пішла в село. Нарешті, взяла вона своє плаття у вужа й каже до нього: «Піду за тебе, присилай сватів». Старости не примусили себе довго чекати, подала їм дівчина рушники, ось відгуло весілля. Чоловік не бере її до себе додому, а каже: «Поживемо поки що у твого батька».
Чи довго, чи недовго так вони жили тільки якось чоловік заявляє їй, що піде на те саме місце, де вона тоді купалася: «Піду, — каже він, — а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! Я зразу і явлюся до тебе. А тепер іди: треба зі своїми рідними побачитися. Бачиш, — каже, — ти не схотіла в моїх рідних жити, а мені без них сумно». Пішов. Нема його й нема. Пішла жінка на те місце, де вона колись купалася з подругами. Приходить і гукає: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!» Виплив її чоловік і зажили вони знову разом, як і раніш. Через якийсь там час чоловік знову збирається йти до своєї рідні, а жінці наказує викликати його з води, якщо він часом надто вже засидиться у своїх. Тоді зібрався і втретє провідав їх. «І цього разу мене так само викликатимеш: прийдеш до води й скажеш: «Ку-ку! Ку-ку!» Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зі мною побачитися, сідай на нього, коли він випливе, — приятель цей і відвезе тебе до моїх рідних. Не бійся сідати на нього: він мій щирий товариш. Отож прийди, благаю тебе, до мене. А коли не приїдеш, то не будеш мені за жінку й не повернешся вже до своїх рідних, а перекинешся на птаха».
Не схотіла вона їхати до вужаки, який був її чоловіком, й відразу ж перекинулася на птаха, полетіла, й тепер «кукає».
У Літинському повіті зозулю вважають перевертнем князівни. Закохавшись в якогось молодика, князівна довго приховувала кохання своє від батька, який чомусь ненавидів цього молодика. Одного разу закохані сиділи десь разом, і князівна, в пориві ніжного почуття, яке охопило її, сказала обранцеві свого серця: «Ах ти, моя зозулько!» Батько князівни випадково почув ці слова і в страшному гніві на доньку промовив: «То ж будь зозулею!» Князівна в ту ж хвилину й перекинулася на зозулю.
В Ушицькому повіті кажуть, що зозуля й чайка походять від дівчат, які задумали було полякати спасителя. Спаситель, аби покарати їх, вирік, щоб одна з них кукала, а друга кигикала, поки світ сонця. В Олександрівському повіті зозулю вважають переверненою на птаха вдовою, через що юна й гнізда собі не в'є. Нарешті є ще вірування, начебто зозуля стала з жінки, яка вбила свого чоловіка й була засуджена за те Богом не мати пари й поневірятися по лісах.
В Галичині зозулю вважають дівчиною, проклятою матір'ю й перетвореною на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матір, заховалася якось за комин й почала кувать. У тій же Галичині записано цілком тотожну з ушицькою легендою оповідь про перетворення на зозулю проклятої батьком князівни й дуже перероблений варіант цієї легенди, за яким на зозулю перекинулася князівна, проклята матір'ю за те, що не схотіла вийти заміж за багатого князя.
Легенди про те, що зозуля пішла з людини-чоловіка (у німців) або жінки, й досі живі у західноєвропейських народів. Так, французи кажуть, що в зозулі був батько — чоловік дуже бідний; коли він через страшні нестатки вирішив повіситися, зозуля кинулась шукати його, а знайшовши, коли він повісився, дуже тужила. І тепер вона не співає долі того часу, коли батько наклав на себе руки.
З усіх птахів зозуля є одним з найпророчіших. Спочатку вона була тільки доброю віщункою як провісниця весни й літа — найкращих пір року. При цьому, значення доброї віщунки зозуля значно іншою мірою витримала в народній літературі, аніж в українській. А втім в Україні скрізь заведено в народі питати зозулю, коли хтось уперше почує її кування, скільки років він проживе, скільки разів зозуля прокує, стільки років, передбачається, проживе той, хто запитує. Коли зозуля кує, то з волечка в неї в цей час випадає зернятками «намисто», яке вона нанизує на гілочку (всім відомі яєчка гусіні-кільцепряда). Якщо в того, хто вперше почує кування, виявляються в кишені гроші, то вони не переводитимуться в нього цілий рік. Ось чому дехто навесні зав'язує шага (гріш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах.
Частіше в українській народній поезії — і незрівнянно рідше в поезії народів західноєвропейських —- зозуля є злою віщункою. В українських піснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками. Кування зозулі в заспіві вже зарані вказує на сумний зміст пісні. За українськими та польськими народними повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над оселею — смерть господаря. Тривале кування провіщає поганий рік та хвороби людей і скотини.

Зозуля – один із «найміфічніших» птахів. Зозуля-ворожка сповіщає про весну і пророкує людині, як довго вона буде жити. Вважалося, коли навесні людина почує зозулю, маючи при собі гроші, вдача буде супроводжувати її цілий рік.
Символіка зозулі пов’язана насамперед зі смертю і потойбічним. Саме у зозулі знаходяться ключі від «вирію» – місця, куди на зиму відлітають птахи. Вона відчиняє його пташкам, коли вони навесні вилітають на землю, і зачиняє, коли ті на зиму повертаються до царства мертвих.
На рушниках зозулю найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Зозуля – птах розміром із голуба з темно-сірою верхньою частиною тіла, а голова і крила мають бурий відтінок. Якщо вам вдасться побачити зозулю, то це буде темний птах із обтічним тілом, що швидко перелітає через галявину в лісі. Ви могли чути зозулю, адже самець цього виду повідомляє про свою присутність характерним «ку-ку».
Зозуля є звичайним птахом майже всюди: вона зустрічається в лісах і на відкритих територіях аж до передгір’я. Найцікавішим у житті зозуль є те, що вони не будують власного гнізда, а підкидають яйця у гнізда інших видів. Зозуленя з’являється на світ раніше, ніж пташенята господаря гнізда і викидає звідтіля всі яйця.

Що вони їдять?
Комах – переважно метеликів (гусінь) і жуків. Зозуля не «спеціалізується» на якійсь особливій здобичі, вона ловить тих комах, яких багато і найлегше зловити.
Гніздо зозулі
Замість того, щоб будувати власне гніздо, зозуля використовує гнізда таких птахів, як тинівка лісова і щеврик лучний. Коли самка зозулі знаходить придатне гніздо і поблизу немає господарів, вона викидає одне яйце і відкладає замість нього власне. Іноді ці гнізда належать видам, які менші від пташеняти зозулі, і «батькам» слід невтомно працювати, щоб прогодувати велетенського підкидька, помилково вважаючи його своїм власним пташеням.
Зимівля
Місця зимівлі зозуль, які гніздяться в Європі, розташовані в Африці, переважно в саваннах. Деякі птахи з західних регіонів Азії зимують в Європі, інші – в Азії, аж до Нової Гвінеї.
Популяція зозулі в Європі
Популяція зозулі в Європі достатньо велика й стабільна, хоча спостерігається зниження чисельності західноєвропейської популяції, найбільш помітно у Франції.

ЗОЗУЛЯ - символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя. Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево - бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься - то чекай доброго врожаю.
Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в'є - бо ні з ким в цьому гнізді сім'ю заводити. Сказано, вдова... А вдова вона, нібито, злочинна: вбила свого чоловіка, а тому не може знайти пари, поневіряється одна.
«Кує» зозуля тільки навесні - від Благовіщення до Івана Купала - а як виб'ється ячмінний колос, перестає...
Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова - у неї...

Поза селом, поза селом
Повезено сіно.
А десь моє серденятко
Вечеряти сіло.
 
«Ой вечеряй, серденятко,
Та бери потрошку,
Та подавай голосочок
В вишневий садочок.
 
Ти думаєш, дівчинонько,
Що в степу ночую,
А я твої голосочки
Щовечора чую».
 
«А якби я, козаченьку,
Твій голос зачула,
Вилетіла б з віконечка,
Як сива зозуля.
 
Хоть зозуля не зозуля,
А хоть соловейко.
Нехай тобі зозуленька,
Мені соловейко.
 
Тобі буде зозуленька
Раненько кувати,
Мені буде соловейко
Правдоньку казати».

Про релігійний характер світогляду українського народу свідчать повір'я щодо походження різних птахів. Одні з них вважаються Божими (лелека, дятел, зозуля), інші — зловісними або проклятими (крук, сова, пугач).

Якщо зозуля вилетіла, коли дерева були вже з листям, чекай хорошого збору сільськогосподарських культур. Зозуля прилітає одночасно з появою на деревах листя — буде рання весна.

Якщо навесні, вперше почувши зозулю, матимеш гроші
при собі — з грошима будеш цілий рік.

27 вересня — свято Здвиження. З цим святом народна традиція пов'язує зміни в природі : здвиг Землі з літа на зиму та поступове завмирання активного життя в лісах та полях. Залягають на зимову сплячку звірі, доцвітають останні осінні квіти, птахи відлітають у вирій, першою, за новір'ями, летить зозуля, бо у неї ключі від вирію — теплої країни, де живуть птахи і змії взимку.

«Зозуля закує на голому дереві — на неврожай». Зозуля тільки весною починає «кукувати» людям літа.

Жоден птах не в'є гнізда на Благовіщення, а зозуля це зробила один раз - і дотепер не має власного прихистку...

В Україні до Євро-2012 футбольним уболівальникам можуть запропонувати гідну відповідь африканської вувузели: трипільський свисток - зузулицю.
У народі цей музичний інструмент, зроблений із глини, більше відомий як окарина.
"Ми хочемо запропонувати кілька зузулиць різних розмірів. Найменша 5-7 см, а велика - близько 22 см. Але остання буде виключно як сувенір", - розповів ТСН один з авторів ідеї, президент Асоціації спортивного маркетингу Україні Олександр Кучерявий.
"Зузулиця має низький приємний звук і не буде дратувати, як африканські вувузели. Ми вже звернулися до комітету Євро-2012, поки все на рівні переговорів", - зазначив він.
Правда, не факт, що зузулиця прославиться. "Сумніваюся, що УЄФА дозволить на стадіон проносити глиняні предмети. Вони досить міцні, а осколки можуть бути дуже гострими, щоб травмувати людину. У вболівальників нині відбирають навіть пластикові пляшки, адже вони можуть завдати шкоди", - пояснив делегат Федерації футболу України Стефан Решко .
Втім, Кучерявий стверджує, що ідей у них є ще багато.
"Якщо УЄФА не дасть добро - у нас є декілька проектів, наприклад, щоб маленькі окарини стали розпізнавальним знаком вболівальника. Також - організувати майстер-класи з навчання грі на зузулицї або навіть робити їх своїми руками ... А перед фіналом організуємо флешмоб, щоб всі фани одночасно загули в зузулицю ", - розповів він.
У червні 2010 року Спостережна рада УЄФА затвердила право на проведення Євро-2012 у всіх 4 українських містах.
Зозулиця: вірогідний неофіційний талісман Євро-2012
Українці мають цікавий народний інструмент, який може стати музичним талісманом європейського футбольного чемпіонату в 2012 році. Називається він "зозулиця". 
Наприкінці минулого року інформаційний центр «Україна – 2012» оголосив конкурс на неофіційний талісман Євро-2012, на який отримав понад 100 заявок-учасниць.
Одна з отриманих робіт, проект Зозулиця, викликала в організаторів конкурсу особливе зацікавлення – робота окрім візуального образу несла в собі цілісну концепцію «культурного символу», що здатний привернути увагу світової громадськості до древньої історії та багатої культури нашої держави, гармонійно поєднуючи їх з західною сусідкою Польщею, всією Європою й світом. 
Проект «Зозулиця» розроблений та ініційований Групою випускників програми CIES* зі спортивного менеджменту, що у 2009-2010рр. вперше пройшла в Україні на базі Національного університету фізичного виховання та спорту України за ініціативи Федерації футболу України (ФФУ) та ФІФА.
Зозулиця по праву може вважатись оберегом як для української, так і для польської нації.
Зозулиця - відроджений образ глиняної пташки-свищика, яка була винайдена нашими пращурами понад 7 тис. років тому за часів Трипільської цивілізації. Оскільки Трипілля є спільним історичним минулим для двох-країн господарок Євро 2012, Зозулиця по праву може вважатись оберегом як для української, так і для польської нації. Саме Зозулиця має чудову можливість об’єднати дві країни-господарки в контексті Євро-2012 та відкрити світу Трипілля – досі невідому сторінку нашої історії. 
Зозулиця гармонійно поєднується із презентованим віце-прем’єр міністром Борисом Колєсніковим у листопаді 2010р. логотипом України до Євро-2012 у вигляді сонця (трипільців часом називали «дітьми Сонця»). 
Ідея групи спортивних менеджерів отримала погодження і схвальні відгуки істориків-дослідників трипільської культури, зокрема Відейка Михайла Юрійовича - провідного трипільцезнавця нашої держави, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника та Шевчука Анатолія Мифодійовича – історика українського образотворчого мистецтва, власника однієї із найбільших колекцій свистунців у Європі. 
Конкурс на звання неофіційного талісману Євро 2012 все ще триває, проте, навіть, у статусі претендента Зозулиця вже отримала широку увагу преси, радіо та телебачення (серед сюжетів – нещодавній репортаж у вечірній програмі «Подробності» на телеканалі «Інтер»). 
На противагу вувузелам та іншим фанатським музичним інструментам, звучання Зозулиці спрямоване виключно на гармонізацію простору та сакральне об’єднання.
Крім того, Зозулиця викликала інтерес з боку користувачів Інтернету, де її було названо «Українською відповіддю вувузелам». Однак між останніми та Зозулицею є істотна різниця. На противагу вувузелам та іншим фанатським музичним інструментам, звучання Зозулиці спрямоване виключно на гармонізацію простору та сакральне об’єднання. 
Зозулиця сама по собі унікальна. Чи то іграшка в руках дитини, свищик на грудях вболівальників, талісман на полі перед матчем або ж сувенір у туристичній колекції - під час Євро-2012 Зозулиця має все обхідне, щоб об’єднати футбол та історію, а також яскраво представить людству культурний спадок України та Польщі, із його давніми традиціями та автентичним мистецтвом. 
Вже найближчим часом автори проекту «Зозулиця» планують представити громадськості відповідний промоційний відеоролик, сайт та розширену концепцію Зозулиці у контексті Євро-2012.


http://video.i.ua/user/3663632/49364/259051/

Ваше ставлення до музичного талісману

93%, 13 голосов

0%, 0 голосов

7%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Як етногурт "Буття" з шотландцями грає

http://www.youtube.com/watch?v=TYA9cRwGHkE&feature=email















Чи можуть музики різних країн, зустрівшись вперше, грати МУЗИКУ?

60%, 9 голосов

0%, 0 голосов

27%, 4 голоса

13%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
3
4
5
6
7
8
9
10
предыдущая
следующая