хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «гурт буття»

Про Буття

Той момент, коли твої рідні виступають на сцені і настрій зашкалює)

Можливо, що ця радісна дівчинка - майбутнє гурту “Буття”, а на сьогодні основу гурту складає старше покоління сім’ї Бутів.

Виступи цього гурту вражають розмаїттям та глибиною музики, і не дивно, адже учасники “Буття” обстежили в етнографічних експедиціях близько 300 сіл від Луганщини до Закарпаття в пошуках інструментальних награвань, пісень і танців.

Ознайомитись зі справжньою автентичною українською музикою можна на сайті гурту: http://www.buttia.kiev.ua/

Фото були зроблені під час виступу гурту на благодійному аукціоні “Мистецтво заради життя”.
Дякуємо колективу за сердечне виконання та збереження традицій.

https://youtu.be/P-HYwSBFzLg

Діти -


24%, 4 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

6%, 1 голос

6%, 1 голос

59%, 10 голосов

6%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вивчаємо патріотичні пісні

https://youtu.be/auCQLKxCC_g?list=PLi-DZlIJk3O5P5p2A-fijr2l66dtsIE6b
https://youtu.be/rCrtTs8IoJg?list=PLi-DZlIJk3O5P5p2A-fijr2l66dtsIE6b
https://youtu.be/c7SZjbWtx5Y?list=PLi-DZlIJk3O5P5p2A-fijr2l66dtsIE6b
 щосуботи об 11
Музей Шістдесятництва, вул Олеся Гончара 33
метро Золоті ворота

https://www.facebook.com/boot.oleg/videos/o.705659499535895/995663557159229/?type=2&theater&notif_t=video_processed

Вчимося співати, співаємо з Україною в серці. Приймаємо всіх, дамо шанс кожному. Повстанські пісні прості, а отже доступні до вивчення початківцями. 

https://www.facebook.com/groups/467155000134568/    Приєднуйтесь!


Ці пісні --


25%, 1 голос

25%, 1 голос

50%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Буття на радіо Культура з Дмитром Хоркіним

Рубрика "На ранкову каву". До студії завітали неперсічні гості, які творять культурний простір України та світу. Дмитро Хоркін

Народився 9 березня 1986 року в місті Торезі Донецької області.

 Ведучий передач «Початок тижня на радіо Культура», «Ранок на радіо Культура. Серед тижня».

Навчався в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова та в Укртелерадіоінституті.

У системі Держтелерадіо - з 2005 року.

Улюблені теми – мистецтво та історія.

Проводить державні протокольні урочистості та озвучує кіно і рекламу на телебаченні.


Що в діяльності гурту Буття Вам найбільш до вподоби


13%, 1 голос

75%, 6 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

13%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Різдвяний концерт гурту "Буття"

7 січня був дуже важливий і довгий для Буття день. Мали сольний концерт на Поштовій площі, що є неабияким випробуванням для будь-яких музикантів - бо пів-програми не знаєш, що будеш співати) Гості фестивалю говорили своє ім'я і статус - а ми їм співали колядку. Переспівали всі колядки на дітей і майже всі на дівчат і хлопців

Різдвяний концерт гурту "Буття" на  каналі Оксана Бут  в youtube:

частина.com/watch?v=rWYUlE7yu5A,
2 частина .com/watch?v=8RS3OtRb8d0, 
3 частина .com/watch?v=XCfy4uKcAhw, 
4 частина .com/watch?v=K4WzuzgFRPQ
5 частина .com/watch?v=Ap0NYQ2owuw,
6 частина .com/watch?v=hUiiAcW3WFE


до початку слід додати http://www.youtube


Посилання на святковий різдвяний ефір 7 січня на радіо Громадське Київ-Донбас http://hromadskeradio.org/…/kolyadnyky-programuyut-rodynu-n…


Також дивіться нас 7 січня на 1 національному в програмі "Надвечір'я долі" о 16.50 (наш виступ передостанній)


Що для Вас Різдвяне свято?


7%, 1 голос

7%, 1 голос

0%, 0 голосов

14%, 2 голоса

0%, 0 голосов

64%, 9 голосов

7%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Майстер-клас із повстанських пісень

Завтра, 2 січня  о 10:00
 і в подальшому щосуботи
Музей Шістдесятництва, вул Олеся Гончара 33
метро Золоті ворота

https://www.facebook.com/boot.oleg/videos/o.705659499535895/995663557159229/?type=2&theater&notif_t=video_processed

Вчимося співати, співаємо з Україною в серці. Приймаємо всіх, дамо шанс кожному. Повстанські пісні прості, а отже, демократичні за природою. Тому використаємо спів для гуртування українців і поширенння української національної ідеї. Ці пісні -- наша ідеологічна зброя.

https://www.facebook.com/groups/467155000134568/

Будемо вивчати повстанські колядки?


75%, 6 голосов

25%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Українське різдво. коляда. свят-вечір.

В українській традиції для належного святкування різдвяних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка. Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали стебла різних злакових культур
(жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м'яке пахуче сіно для того, щоби перед Різдвом виготовити Дідуха. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування в хаті, дворі та господарських будівлях до ремонту робочого реманенту (навіть літнього: вози, коси і т.п.) та ткання полотна й вичинки шкір.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.

У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі і старі. Бабусі, деручи пір'я на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Парубки й дівчата теж, готуючись до колядок, збиралися гуртом на вечорниці, виготовляли ритуальне вбрання та костюми й вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зорею. Також обирали свого головного отамана („березу"), побажальників, скарбника, міхоношу й інших виконавців.

Напередодні Різдва — зимового сонцестояння (цей день звали Вілія, Святий Вечір) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу - кутю та вар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати „живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками. Для куті бралася завчасно пророщена пшениця, а також „непочата" - набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам Бог Сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі „до світа", а в піч садили калачі та пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Лада, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.

Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до пророщої пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить Бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб
віднадити злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Свят-вечора. Тоді вже годилося внести до хати „Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язочок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою й, приказували молитву: „Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я... Пошліть іще краще цього року!"

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки
ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух був умістилищем духів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть „Раєм" (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі
влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і Бог урожаю та Бог домашніх тварин.

До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святою
називали не лише вечерю 21.12, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора (Вечір перед Новоліттям, яке приходить з першим весняним Молодиком, що настає перед Весняним рівноденням).

Місце ж Дідуха в хаті звалося „Раєм", бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня
паляницю, в яку вставляли й свічку.

Кутю і вар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, вар - паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постувати й нічого не їсти.

Вийшовши на подвір'я, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу вечерю.

Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продмухували лавки, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не
годилося вставати із-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

У Вілію напередодні Святої вечері не годилося ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому.

Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність. Потім найстарший господар брав ложкою кутю й
промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю.
Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки й чарки (з них ніхто не їв і туди насипали куті). В деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб
Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією на Святвечір, мало бути „багато" - 12 страв: кутя, вар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які присвячувалися створенню Світу, Богу-Сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Проводили ворожіння за бадилинками, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого
не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд. Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Чекали і радо і зустрічали колядників. Радо обдаровували хлопців грішми та
гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.п.)
Називають Різдво центральною подією історії. Оскільки, Свята ніч має непересічне значення для цивілізації.

20 грудня 2015 р. о 14.00
Гурт Буття колядуватиме на  Святий вечір і Коляду – великі свята на честь народження Божича – нового Сонця, завершення сонячного річного колообігу і початку нового світлового року. м.Шулявська, вул. Желябова, 2-а.                                                                                                                                                                               Запрошуємо всіх. Вхід 50 грн

Коли святкуємо Різдво?


25%, 1 голос

25%, 1 голос

50%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Наш гімн - найкращий у світі!

Центр світової спадщини ЮНЕСКО визнав гімн України найкращим в світі (Best National Anthem in the World), повідомляє Інтерфакс-Україна з посиланням на Центр новин ООН.
http://profinformator.blogspot.com/2015/08/blog-post_25.html?spref=fb

Гурт Буття співає народний варіант цеї пісні:                                                                 

Розквітає в Україні і слава, і воля!
Всім нам, браття молодії, усміхнеться доля!                                                                                                                                                                                                                                                       Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці!

    Душу й серце і всю силу віддамо всі нині

    І здобудемо щаливо волю Україні.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
І на нашій Україні доленька наспіє. 
    Душу й серце і всю силу віддамо всі нині

    І здобудемо щаливо волю Україні.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Що ся волі в Україні піснь гучна розляже.
за Карпати відоб’еться, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами. 
    Душу й серце і всю силу віддамо всі нині

   І здобудемо щасливо волю Україні.


Народний варіант



81%, 17 голосов

5%, 1 голос

10%, 2 голоса

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Свято Калити

Калита – свято молодіжне. Зібрання цього дня наповнені веселощами та розвагами і  називалися великими вечорницями. Цього дня вдавалися до прийомів любовно – шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році, хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про матеріальне  становище майбутнього чоловіка, його професію, головування у майбутній сім’ї.

Господиня, яку всі прибулі величали «вечернична, досвітчана мати, паніматка». Саме вона стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій під час вечорниць. Причому, якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, якщо до третіх півнів — досвітки.
Вечорниці відвідували неодружені молоді люди. Брати і сестри намагалися перебувати на різних вечорницях.

Серед сучасної молоді найпопулярніші такі ворожіння:
1) беруть перстень, галузку мирту, ляльку й квітку паперову і кожну річ під окрему тарілочку кладуть. Найперше старшій дівчині долю вгадують. Всі за неї переживають, бо хочуть знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Свято Андрія — це і радість, і сум, і потаємна надія… Якщо під тарілкою буде перстень, то скоро заміж вийде; якщо — квіточка, то ще дівуватиме; якщо мирт, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме;
2) дівчина скидає свій чобіт та із заплющеними очима його від себе кидає. Інші дівчата дивляться, в який бік чобіт носком упаде, то з цього боку й буде її наречений шукати;
3) вибігають дівчата на подвір`я і навмання стають біля частини паркану, кілки рахують та так промовляють: «Молодець, старець». Останній кілок обов`язково оглядають. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то хлопець буде такий; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкують, жартують… Вірять — не вірять, а все ж трішки хвилюються, бо вийти заміж за вродливого хлопця всі бажають;
4) беруть чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляють і так промовляють: «Молодець, удовець, буду дівувати», — і на кого вийде, то таку долю ця дівчина буде мати:
5) на аркушах паперу ім`я хлопців пишуть, потім перемішують їх, у шапку кладуть і собі «хлопця вибирають». Вірили: яке ім’я витягне дівчина, то таке матиме її суджений (Зараз це ворожіння найпопулярніше. Дівчата кладуть аркуші з папером під подушку і зранку витягують);
6) виходять дівчата одна за одною на подвір`я і примовляли:
О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?
Так тричі промовляє і з надією на гавкіт собаки чекала. З якої сторони почує гавкіт собаки, то з цієї й буде її наречений.
7) і на дзеркалі долю свою впізнавали. У цій ворожбі дівчина має бути сама, щоб нікого не було в кімнаті. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й промовляти:
Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З`єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.

Свято Калити особливе. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали.
Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють) на дорозі. Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, — і це було найсмішніше. У хаті темно, всі сплять, бо думають: досі ніч.Весело було!

Вже у минулому столітті ворожіння втратили свою магічну функцію і перетворилися на традиційні розважальні ігри, що супроводжуються жартами та танцями. Проте зараз все більше і більше людей відроджують традиції нашого народу, які, на жаль, на якомусь етапі свого розвитку просто загубились чи розчинились між іншим.

Та найголовніше дійство - кусання Калити...

І кожен хто прийде 12 грудня о 16 годині до музею Гончара (Лаврська 19) зможе долучитися до цього магічного дійства.



http://blog.i.ua/community/2176/1614928/

Свято Калити


50%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

50%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Благодійний аукціон робіт поранених бійців. Концерт.



                                                                  Друзі, приходьте до нас вже завтра та долучіться до благородної справи!

Чекаємо Вас за адресою вул.Лаврська 19 (музей Івана Гончара) о 18:00 або дивіться нас on-line:http://pravdatyt.tv/ato.
Допомогти нашим хлопцям можна за посиланням:https://www.ipay.ua/ua/bills/p2r-unity-of-the-brethren

Волонтерська Премія Євромайдан SOS у приміщенні АртПричал

30 листопада 2015 року відбудеться церемонія нагородження на щорічну “Волонтерську премію”  - у символічну для нас дату початку Революції Гідності, що й стала стартом ініціативи Євромайдан SOS як відповіді тисяч звичайних людей на брутальні дії влади щодо розгону мирної студентської демонстрації.

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Волонтерська Премія ЄСОС відбудеться у приміщенні АртПричал (недалеко від метро Контрактова Площа) - вул. Набережно-Хрещатицька, причал №2.     Подивитися на карті тут                                                                  Тривалість події - з 18.30 до 20.30. Виступ гурту Буття очікується орієнтовно з 20.00 до 20.30

Перша “Волонтерська премія” Євромайдану SOS була вручена 30 листопада 2014 року. Минулорічне журі у складі філософа Євгена Сверстюка, редакторки інтернет-видання “Української правди” Севгіль Мусаєвої-Боровик, координаторки ініціативи Євромайдан SOS Олександри Матвійчук, дисидента Йосифа Зісельса, відзначило волонтерів у різних номінаціях. 

Євромайдан SOS відкрив номінування звичайних людей, які роблять надзвичайні речі.
Cила нашої країни в активних людях, які обрали для себе волонтерство як природний порив підставити власне плече людині, що потребує допомоги. Саме ці люди змінили хід історії 30 листопада 2013 року, коли почалася Революція Гідності, вони закрили нас собою у дні розстрілів, і сьогодні невтомно продовжують працювати у різних секторах – культурному, екологічному, гуманітарному, соціальному, правовому та безлічі-безлічі інших.
“Сьогодні зроблю добрий вчинок і нікому про це не скажу” – важливий життєвий принцип, який для волонтерів різного віку, статі, походження, віросповідання, роду занять - став чи не основним. Щоденно робити добрі вчинки для людей, яких ти не знаєш, але які є частиною твоєї країни. Людей, які лишилися сам-на-сам з окупантами та продовжують їм опиратися, людей, яких запроторено у тюрми та катовано за український стяг, людей, які були змушені покинути свої рідні домівки та тікати від війни світ-за-очі, людей, які зі зброєю в руках стоять на сторожі нашого миру, який закінчується зовсім поруч – за кілька сотень кілометрів. 
Євромайдан SOS не прагне визначити найкращих. Зрештою, це просто неможливо. Ми хочемо привернути увагу нашого суспільства та всього світу до неоціненого внеску звичайних людей, які щоденно роблять надзвичайні речі та змінюють цей світ на краще. Традиційно із початком листопада ми розпочинаємо процес номінування на “Волонтерську премію” Євромайдану SOS за щоденну волонтерську роботу або волонтерський вчинок.
Ми переконані, що і серед ваших рідних, друзів та знайомих в Україні та за кордоном обов’язково є багато людей, які займаються волонтерською діяльністю у різних напрямках. Зокрема, допомагають нашим захисникам, опікуються людьми з інвалідністю, влаштовують вимушених переселенців, надають правову чи гуманітарну допомогу, працюють психологами із жертвами війни, тримають інформаційний фронт, дбають про навколишнє природне середовище та роблять тисячі інших речей, які необхідні нашій країні. 
Для того, щоб номінувати людину, потрібно завантажити та заповнити анкету (посилання нижче) і відправити на електронну скриньку evromaidansos@gmail.com не пізніше 21.00 год. 21 листопада 2016 року із темою листа “Волонтерська премія”.
Критерії висування номінантів:
- щоденна волонтерська робота або вчинок;
- відсутність належності до керівних позицій у будь-якій з політичних сил.

Разом із заповненою анкетою надсилайте, за можливості, фото номінантів/номінанток.
Перелік усіх номінантів оприлюднений для проведення онлайн-голосування 25 листопада.

https://www.facebook.com/media/set/?set=a.672022386272107.1073741856.335278196613196&type=3

Переможців у інших номінаціях оголошуватиме журі.Члени жюрі:

Богдан Гаврилишин – український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат. Дійсний член Римського клубу. 
Народився 19 жовтня 1926 року у містечку Коропець (тепер Тернопільська область). Під час ІІ Світової війни у 1944 р. його забирають до Німеччини. 
Майже тридцять років Б. Гаврилишин присвятив Міжнародному інституту менеджменту МІМ-Женева. Також заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві.
Член Пласту — Національної скаутської організації України від 1940 р., належить до куреня Лісові Чорти.
У 2010 р. заснував Благодійний фонд Богдана Гаврилишина.

«Під час революції українці взяли курс на європейські цінності, про більшість з яких самі європейці вже забули. Коли почали бити людей, на Майдані з’явилися служби: медична, релігійна, освітня. Або волонтери, які відразу пішли в АТО. Хто це зробив? Самі люди. Вони робили це, і робили добре.

Це нова парадигма, яка потрібна світу. У світі всі вимагають для себе прав, але не думають про свої обов’язки. Колись Кеннеді сказав: “Не думайте про те, що Америка може зробити для вас. Думайте те, що ви можете зробити для Америки”. Українці якраз так поступали. Світ зараз нам багато допомагає, але й ми можемо йому допомогти, прищепити цю нову парадигму». Богдан Гаврилишин


Олександра Матвійчук, правозахисниця. Голова правління громадської організації «Центр Громадянських Свобод», діяльність якої спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні.

У 2007 році Олександра стала наймолодшою лауреаткою премії імені Василя Стуса, яка присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Також, координує діяльність ініціативи «Євромайдан SOS», яка утворилась 30 листопада 2013 р. у відповідь на брутальне побиття Беркутом студентів на Майдані Незалежності.
«Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Але є речі, які ми знаємо напевно. Буремні часи дають можливість людям "вирости" та розкрити свої найкращі якості - чесність, доброту, відданість справі, незламну віру, дієвість у допомозі ближньому. Ми зараз живемо серед сотень тисяч незвичайних звичайних людей. І кожен з нас знає для чого живе і за що бореться».  Олександра Матвійчук


Ахтем Сеїтаблаєв, відомий український актор та режисер, автор трагічного фільму про сталінську депортацію кримських татар "Хайтарма". У цій стрічці зіграв головну роль.

Ахтем сам походить з родини депортованих кримських татар. Народився неподалік Ташкента (Узбекистан), звідки переїхав з рідними до Криму в 1989 році.


Ведучий військово-патріотичного проекту “Хоробрі серця”. Має багато творчих планів, серед яких фільм про легедарних кіборгів, які обороняли донецький аеропорт.

Важко слухати, коли мама розповідає про те, як загинув її єдиний син. Вона не опустила рук, продовжує допомагати таким же, як і він, хлопцям, вважаючи, що це - її сини. І як вона привозить допомогу їм в такі важкодоступні місця, куди навіть наші спецназівці не можуть дістатися, а вона - приїжджає. Коли ти спілкуєшся з такими людьми, слухаєш їхні історії, дуже важко залишатися спокійним» Ахтем Сеїтаблаєв

Ірма Вітовська, відома актриса, телеведуча, грає на сцені українського театру понад 17 років. Знялася у більш, ніж 10 фільмах і серіалах. Удостоєна різноманітних нагород за акторський талант. Виступає у виставах "Молодого театру", волонтерить для воїнів АТО.

Сьогодні Ірма активно допомагає невиліковно хворим діткам. Актриса грає у благочинній виставі "Оскар та рожева пані", зібрані кошти від якої віддадуть на обладнання для палiативних вiддiлень та виїзних бригад для таких дiтей.

Волонтерський рух для мене означає становлення громадянського суспільства. Коли громадяни вміють брати на себе відповідальність та об'єднуються навколо певної проблеми,таким чином не покладаючись на вказівки та інертність часом адміністративних інститутів - це означає,що суспільство видужує з постколоніальності та має шанси на долучення до кращих спільнот цивілізації. Добровільне жертвування - це очищення”, - Ірма Вітовська.


Тарас Ковалик - 25-річний пластун з Тернополя, боєць батальйону “Айдар”, активний учасник Самооборони Майдану (15-та сотня).
З початком активних бойових дій поїхав на війну добровольцем. Не маючи військової спеціалізації, прагнув опинитися на передовій. Під час взяття міста Щастя був поранений.

Зараз працює над некомерційним проектом, основним завданням якого є надання допомоги і навчання сучасної психологічної та фізичної реабілітації людей, які пережили бойові дії в Україні.

"Я підтримую думку «Ворог зупиниться там, де ми його зупинимо. Я розумію, наскільки важливо відстояти ідеї Єдиної України на ділі, а не на словах"  Taras Kovalyk


Олександр Лінчевський - хірург-доброволець, який сьогодні рятує життя бійців в зоні АТО. Під час кривавих подій на Майдані 18-20 лютого кілька днів без упину оперував важкопоранених активістів у київській лікарні №17. За всю Революцію Гідності через руки його та його команди пройшли сотні майданівців.

Сьогодні є заступником начальника штабу 1-го Добровольчого мобільного шпиталю в зоні бойових дій. Досвід роботи цього шпиталю буде використаний під час реформування національної системи охорони здоров’я.

Разом із лікарями «Захист патріотів» провів тренінги з тактичної медицини для 19 тисяч бійців.

Війна — це страх, це бруд, це смерть. І це також щоденна, напружена робота. Ти закочуєш рукави. Ворог могутній? Завдання небезпечні, тяжкі, невдячні? Робиш все, що в твоїх силах – це справа твоєї честі. Працюєш, незважаючи ні на що. Роби, що мусиш, а буде, як буде. Війна колись скінчиться, а люди лишаться. І їм треба буде дивитися у вічі – батькам, друзям, жінкам. Треба буде подивитися в очі своїм дітям… Саме так, і саме з них і починається Батьківщина”  Олександр Лінчевський


p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Гончарова Олена - переможець минулорічної премії Євромайдан SOS, засновник групи «Станція Харків», яка опікується внутрішньо переміщеними особами із зони АТО.

Олена започаткувала роботу по допомозі внутрішньо переміщеним особам (пізніше "Станція Харків") ще в кінці травня 2014 року.
Зусиллями групи започатковано багато важливих ініціатив:
"Гаряча лінія”, інформаційний пункт на залізничному вокзалі, пункт видачі гуманітарної допомоги, консультаційний центр, безкоштовний хостел для тимчасового розміщення, соціальна адаптація дітей та молоді з особливими потребами тощо.
"Станція Харків" нараховує більше сотні волонтерів, завдяки діяльності яких тисячі внутрішньо переміщених осіб щоденно отримують гуманітарну допомогу і медикаменти, психологічну підтримку, допомогу у розселенні, працевлаштуванні тощо.

"Людське відношення з боку волонтерів змушує змінювати думку переселенців. Люди дякують із слізьми на очах, не вірячи, що можна безкорисливо допомагати"  Олена Гончарова (Ева Гукалова).

Детальніше про Станцію Харків можна почитати тутhttp://station.kharkov.ua/




Волонтери


17%, 1 голос

17%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

17%, 1 голос

0%, 0 голосов

50%, 3 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.