хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «поезія костенко любовна лірика»

Міс Істина

Сьогодні День народження у Великої Поетеси – Ліни Костенко. На мою думку, саме такі люди обєднують нашу країну, дають їй майбутнє... Запрошую всіх згадати, а хто не дуже знайомий, прочитати її вірші. Я наведу декілька... В мене на сайті небагато друзів, тому прошу скинути замітку далі своїм друзям...

У світі злому іхолодному,

де щастя зітканез прощань,

чи ми пробачим одне одному

цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?

Але за віщо, Боже мій!

За те, що серце калатати посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?

За тихий погляд, що п'янить?

Нехай це сонечко посвітить.

Нехай ця туга продзвенить

***

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було, як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон.

 Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! - такі вже рідні і такі чужі.

 Ця казка днів - вона була недовгою.

Цей світлий сон - пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! - воно лишилось на усе життя.

 ***

Страшні слова, коли вони мовчать,  коли вони зненацька причаїлись,  коли не знаєш, з чого їх почать,  бо всі слова були уже чиїмись.

 Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 

із них почав і ними ж і завершив.  Людей мільярди і мільярди слів,  а ти їх маєш вимовити вперше!

 Все повторялось: і краса, й потворність. 

Усе було: асфальти й спориші.  Поезія - це завжди неповторність,  якийсь безсмертний дотик до душі.

 ***

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.