"...Cумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не зальє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є

Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!.."

 Із червоною калиною в українського народу пов'язано чимало звичаїв та обрядів.
 Існує гарний звичай - біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджують калину. І поки посадять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й червоними кетягами ягід восени.
 Калина символ рідної землі, батькової хати, невмирущості роду людського. Тому - то коло хати садять калину, щоб не переводився рід.

Скрипченко Людмила

Многим нравится эта песня, но ее очень и очень нелегко найти. Выкладываю записанный на слух текст и музыку (для ознакомительного прослушивания).

Кто поет, не знаю. Но также исполнял Гнатюк Николай - Растет калина.

Ходил по свету, колесил я много лет,
Но счастья так и не нашел.
Детишек нет, жены вот тоже, в общем, нет,
И на душе нехорошо.
Видал я много разных стран и городов,
Ногами шар земной крутил что было сил.
Да только в сердце свою первую любовь
Всегда носил, всегда носил.

Растет, растет
Возле дома калина.
Растет, цветет
На мою, на беду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.

А помнишь, Галя, как я в армию пошел
И от тебя все ждал письма.
А друг соврал, что я другую там нашел,
И ты поверила в слова.
Я столько лет тебя пытался позабыть,
Бежал по свету как чумной, не чуя ног.
Но разлюбить тебя, родная, разлюбить
Так и не смог,
Так и не смог.

Растет, растет
Возле дома калина.
Растет, цветет
На мою, на беду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.

На голове полным-полно волос седых,
Да кружит злое воронье.
Встречал я женщин умных, сильных, молодых,
Да нет похожих на нее.
Промчались годы молодые, ну и пусть,
И наше счастье еще будет впереди.
А я вернусь, я обязательно вернусь,
Ты только жди, ты только жди.

Растет, растет
Возле дома калина.
Растет, цветет
На мою, на беду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.

Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.
Живет, живет
В этом доме Галина,
Да я никак все туда не дойду.

Хочу такой же!

.

КАЛИНА

Не загайся, калино, цвісти при вікні. Не чекай на тепло, на завії не сердься. Горобиної ночі у сні-напівсні Пригорни мене, сестро, до тихого серця.

Продаємо тебе, клянемося тобі, Білі руки ламаєм до всохлої гілки… Виростай не для слави, зітхань і журби, А буйній щовесни для синів і сопілки.

Перебуду з тобою лихий вітролом, Не обмовлюсь про кпини, про болі і муки. Не вагайся, калино, цвісти під вікном, Невигойні до нас простягаючи руки.

Будуть сльози лукаві і дотепи злі. А як виберуть правду, мов очі безвинні, Кобзарем отемнілим піду по землі, І за руку додому вестиме калина.

І ту пісню, яка залишилась мені, І той біль, що ніяк між людей не обтерся, В поруділим степах на своїй чужині Боронитиму, поки є голосу й серця.

Хай гудуть над землею вітри німоти, Хай виламують все до останньої гілки Горобиної ночі вогнем самоти Я випалював душу, неначе сопілку.

***