Все, наверное, видели эти кадры, где человека на ступеньках избивают. Сейчас он в тяжелом состоянии в больнице, и ему нужна помощь.Кто имеет целью позлорадствовать, потролить, гадостей наговорить - отправляйтесь нахер, не позорьтесь и не засоряйте комменты. Для остальных пишу и прошу репост. Силевич Владимир Юрьевич, кандидат технических наук, преподаватель ХАИ.13.04.14 после окончания воскресного вече около памятника Т.Шевченко, люди организовали шествие к станции метро...

Читати далі...

&nbsp...

Читати далі...

Не рви Эту нить, Тонкую, Как паутина, Протянутую Из смерти в жизнь, Одинокую, Как черная на реке льдина, На которой Еще можно спастись. Чиркнувшей спичкой Привязан к Земле звездопад, Каплей – Слеза к океану. Кто сказал, Что опора – Последняя из преград? Слышу. Знаю. И верить не стану. Не уходи В чужое, Равнодушное «да». Станет проклятьем Глухая стена – Пока есть тот, Кто слышит, И не оборвана Дрожащая в ожиданье Струна... [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] ПахнетОсенью.ПахнетДождями с проседью,Листьями,Прожившими свой век –Не зевай,Человек… Влажным небомИ хлебомИз только что убранного зерна,Первыми школьными днями,Туманами сентября, – Грустью осенней пахнет… А не нужно былоВысовываться в окноЗря...

Далека північ хмари підганя… А іншого тій півночі й не треба – Лиш вкотре владно та примхливо Неба Склепіння променисте зачинять. І стане тьма… Чи викреше вогню Душа сумна бодай єдиний спалах, Чи сили та жаги до того стане – До сонця руку випростать свою? До сонця, Що пече отак нещадно В далекій недосяжній глибині… Не згас би сірий погляд безпорадно На обрію розірваній струні. Із бранців піднебесної сльоти Не кожному те світло віднайти.

Лети, лебедонько, лети Над тим зачумленим болотом, Де рід лілеї ясноокий Вже не згадає як цвісти. Де кволі жаби і вужі, Не роблячи нікому шкоди, Свої плекаючи колоди, Ряску садовлять на межі. Хай біле золото пір’їн З крила спаде листом осіннім – Та перше ніж в багнюці згинуть Від недосяжності хмарин, – Мов привида зачахла тінь, Чиєсь розбудить мляве око, Й згадати змусить: Десь високо Блакитна сяє далечінь… То не біда – в...

Читати далі...

Щастя моє, Невагоме, Тендітне, Квітка, розквітла в камінні на мить. Крапля, В пустелю занесена вітром Губи давно пересохлі скропить. Щастя тендітне, Щодня – як востаннє, Квітам на скелях недовго цвісти. Перлів дорожчі хвилини, де пам’ять Ще не спалила у літо мости. Тихо життя із дерев облітає – Днями, і листям, й листами віршів… Миті, що серце твоє пам’ятає – Їх, Тільки їх на землі ти прожив. Решта – пустелі пісок і каміння. Кроків самотніх...

Читати далі...