хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «розповідь»

Розповідь бійця, який повернувся з фронту



Їхав туди і розумів, що то передова. Їхав, щоб замінити хлопців, які мали після тривалого перебування в складі підрозділу їхати додому на новорічні і різдвяні свята, оскільки ці свята є домашніми, родинними, а у мене з цим простіше, я так і під час Майдану робив – замінював тих, хто їхав до родини.  Хотів відсвяткувати свята поруч із побратимами, а не під Кобзона на "Інтері", заїдаючи олів'є.
     З бази батальйону  "Січ" одразу ж ми поїхали в Піски. Там нам, новоприбулим бійцям, видали зброю і боєкомплект та пояснили загальні завдання й техніку безпеки у загальних рисах. Відтоді я став бійцем Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ".
     Новий рік зустрів у окопі на передовій позиції, відповівши  опівночі на обстріл з боку російських терористів, вони почали обстрілювати з 23 години (ДНР і ЛНР живуть за московським часом), "вітаючи" так нас із Новим роком.
     Зустрічав прийдешній рік з побратимом Юрком Чорнотою, керівником "Соколу", бійцем батальйону особливого призначення "Січ". Взагалі зустрів багато побратимів тут.  А 1 січня, на день народження Провідника, повісили на найвищий точці цієї ділянки фронту банер із зображенням Степана Бандери та привітанням так, щоб його було видно сепарам. Тролінг 88 рівня.

     Люди, які на фронті місяцями – викликають захоплення і здивування водночас. Поки не знаю, як вони там перебувають так довго. Втім добровольці все ж мають певну ротацію, мобілізованим складніше. 
     Час та відстань на передовій не такі, як у мирному житті.  Хвилина під мінометним вогнем здається півгодиною, а 30 метрів до рятівної брами чи 30 метрів прострілюваного перехрестя – кілометром. До слова, так швидко я не бігав навіть у школі (і це в броні та шоломі і зі зброєю), а так міцно, як до землі окопу під час близьких вибухів не притискався навіть до дівчини.
     Свободівська молодіжка тепер акумулює зусилля на збір допомоги воюючим підрозділам   "Січі" і "Карпатській Січі", тож незабаром звертатимусь за допомогою і до Вас, дорогі друзі. Тим більше, що "Сокіл", що присутній великою мірою у цих підрозділах ухвалив рішення про розширення добровольчого контингенту.

     Гості зі столиці – побратими Петро Кузик (депутат Київської міськради) і режисер Михайло Іллєнко та волонтери нам показували фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь".   Михайло Герасимович казав, що такого показу він ще не проводив – коли постріли і вибухи чутно і у фільмі і за стінами. Через 6 годин після показу фільму у цей будинок, де був показ, влучив снаряд і будівля згоріла.
     На війні є фарт і фатум. Життя і Смерть. Вороги і Друзі. Твій уламок міни або не твій. Є позиція і немає поняття відступу.
     Бійці просили написати про так званий  "мирний договір" і передавали "полум'яний привіт" усім тим, хто вірить у перемир'я і Порошенка.  Вороги обстрілювали щодня. Я тому свідок і, на щастя, не жертва.  Найгірше при артилерійському обстрілі – це певна безвихідь, повна залежність лише від фарту, адже все, що можеш зробити – це щільно влягтися якомога нижче або заховатися за мурами під землею (а це проблематично).
     Наказу стріляти на випередження немає, хоча, звісно, наші непогано тиснуть на їхню артилерію у відповідь. Але тепер, коли підійшов новий  "гуманітарний конвой" – обстріли важким озброєнням з боку окупантів значно посилились.  Я виїжджав з Пісків під обстрілом. Вчора ж, вже після мого від'їзду, пишуть мені наші, що в Пісках падав "Град".  Виникає запитання: у кого перемир'я і де?  Чи може це перемир"я тільки для влади і немає війни? А у народа війна є і гинуть бійці на фронті, і гине мирне населення.
     Українці, чому влада не на стороні народу?
     Ця війна, подекуди, нагадує якусь дивну політичну гру, яку веде вище керівництво держави проти свого народу. Ціною у цій грі, на жаль, є життя і здоров'я багатьох і багатьох українців. Я впевнений – щоб перемогти кремлівського агресора, потрібно здолати і печерського зрадника, олігархічно-ліберальну  ментівську систему. Інакше усіх найактивніших пасіонаріїв, вони знищать у війні, а решта залишиться у економічній кабалі до скону.

     Доречі, я був у добровольчому і неформальному підрозділі і не претендую на офіційний статус "учасника АТО".  Захищайте Україну.  Слава Нації !
          Джерело:Facebook

Знайти себе, й не загубити.


Модель. Красуня. Та щось у ній такого є, що не дає пробитися далі, вище… Ніби зависла на якомусь рівні, і замість руху далі – щось змушує зупинитись, постояти на досягнутому не надто високому, та вибиває з ланцюгу кудись в бік. Перед очами китайська іграшка з металевих кульок підвішених в ряд. Підіймаєш крайню, пускаєш, вона у вільному падінні на мотузку б’є крайню, невідома сила проходить крізь усі кульки, що непохитно висять ланцюжком, і передається в крайню кульку з іншого боку, і вона відскакує у повітря, так, ніби ти б’єш прямо по ній… Така сама невідома сила, резонансна, вибиває людину зі шляху до успіху кудись в бік.

Шкода. Весь світ програв від цього непорозуміння. Весь світ без неймовірної її зовнішності на обкладинках журналів, без цих рідкісних синіх очей на левиному обличчі, без цих золотих кучерів, без цієї дивовижної білої шкіри, довжелезних ніг, неймовірної фігури, якій навіть Кендіз Свейнпол позаздрила би.

Щось. Щось штовхає. Щось невидиме для очей. Десь за рядом кульок є та, що здіймає цю силу, штовхаючу з іншого, видимого боку, але цього не визначити.

Кохає хлопця, але тут же скочить в джип директора, мчить із ним тусити-кохатися, тоді летить до Сінгапуру до іншого закоханого за його рахунок, з Сінгапуру до Європи за рахунок закоханої жінки і віддається одностатевому коханню, тоді знов повертається додому, і ніби нічого не трапилося кохає того хлопця…

Так, ніби душа дівчини покинула тіло, відмовилась співпрацювати, відмовилась товаришувати, діяти… забула про те прекрасне тіло. Забилася кудись у куток підсвідомості, насупилася незадоволено протестуючи, і покинула напризволяще її. І те тіло носить течією туди-сюди… куди попало.

Обличчя сяє щастям. Але щось таки заливає алкоголем.

Все частіше бачу її алкоголем. І перед очами зовсім інша людина, яка так само була чимсь невідомим вибита з золотого ланцюга, впала, зламалася, і вже важко навіть упізнати цю другу людину серед купки алкашів, що валяються у траві попід кущами найближчої наливайки…

Дивлюся у ці прекрасні і одночасно потворні якісь левині сині очі, коли бере до рук чергову чарку і одне на думці: «будь-ласка, тільки не падай так, як вона. Тримайся!».


 


Він має престижну професію міжнародного рівня. Його справа пов’язана з тісним спілкуванням з політиками вищого рівня. Свого часу тривалий час супроводжував на ділових переговорах майбутнього президента-зека коли той ще два слова не міг разом зв’язати, бо мат-перемат а нормальних слів зась. Високий, статний, кремезний, золоті кучері, дивовижні сині очі, якими пишається і дуже вміло користується. Це його фішка, бо нікому подібного не дано природою. Йому варто «включити» фірмовий всепоглинаючий синій погляд – і світ сам рушить до його ніг.

Потрібна квартира? Будь-ласка. Кілька ділових польотів закордон і квартира куплена. Навіщо йому дорогі речі? Він ніколи не розумів марнотратства. Те, що необхідне, якісне і дороге, він собі давно вже придбав. За що можна не платити – не бачить сенсу платити, і робить власноруч, або руками друзів безкоштовно. Не бачить сенсу виряджатися. Навіщо марнувати ресурси землі, якщо можна якісно одягтися в секонд-хенді? Навіщо йому машина? Ну справді, навіщо? Якщо його життя полягає в постійних перельотах різними країнами.

 

Коли спостерігаєш за цим мужчиною, складається враження, що він ще не зовсім виліз зі своєї шкарлупи. Як те курча. Дзьоба висунуло, але ще є яйцем. Бо часом він виглядає таким мужнім, таким інакшим, і в обличчі стільки всього читається, що можна закохатися. А часом так, ніби йому заважає ще не облуплена шкаралупа, і він стає огидним величезним немовлям, яке не знає що йому робити, як йому робити. І навіть вираз обличчя стає дурним, розгубленим. І розмови стають такими ж. Огидними, дитячими, дурними, безглуздими.

Людина ніби ще не народилася. Дивно. Тіло є, а ось особистість то є, то ховається в шкаралупі. І навіть видно, що йому самому неприємно таким бути, що воно йому заважає, стає його комплексом. Що він шукає ту особистість, що щойно була присутня в ньому, але загублена, і не може віднайти, покликати назад. Й знову і знову стає дурним, безпомічним, огидним самому собі дитям, яке шукає захисту, відповідальності за себе в інших. І знаходить. В інших мужчинах.

 

Дві різні душі людей протестують проти них самих і покидають ці свої тіла, віддаючи їх на розсуд світу плотських утіх. А могло би бути інакше. Могло би бути просте, людське, але таке цінне, таке необхідне кожному, таке неможливе щастя.

 

-        Вау! Тільки поглянь! В них очі однаковісінькі!

Він не міг повірити в цей зойк. Це ж неможливе! Такі очі тільки в нього і більше ні в кого! Стрілою наблизився до неї і зазирнув у такі самі, як у нього самого сині очі. І відскочив ніби обпікся. Можливо він трохи збентежений, адже це аж наполовину знецінює його особливість!

 

Жінка, яка як той метелик вистрибнула з кокона, й носило її вітром туди-сюди, аж поки та жінка в тому метелику не почала сіріти. Та чоловік, який так ніколи й не наважився виламати свою шкаралупу й вилізти назовні, народитися, стати справжнім чоловіком, сильним, потужним – обрав тільки визирати й ховатися вічно за образом дитини. Чи може щось змусити її знов засяяти кольорами? Чи може щось зламати ту його закам’янілу міцну шкаралупу дитяти?

 



 

мила коліжанка-бабця

Мене до відрази зачепив сюжет її розповіді. То в її кімнаті прохідний двір! В Марійки як раз налагоджується особисте життя, як раз (нарешті!) довготривалі стосунки з хорошим й симпатичним хлопцем. Й на тобі! Навіть тепер, коли, здавалось, всіх перешкод до її особистого щастя подолано, на шляху трапились якісь дрібниці (чи й справді дрібниці?).

Довгоочікувано співпалі вихідні Марійки й Серьожи. Довгоочікувана стадія відносин, коли «вже можна». Довгоочікуваний зручний вечір. Вони усамітнились в її кімнаті, (адже в Серьожи вдома кімната прохідна, оскільки тільки в цій кімнаті йому випало жити в квартирі зі сумісним плануванням), зайнялися сексом. Треба зазначити, надто довго долали сором та ніяковіння одне перед одним, допоки наважились на цей крок.

В самий момент розпалу до кімнати зайшла мама Марійки, почала копирсатися щось шукати в її речах, на балконі… роблячи вигляд, ніби все ок. (А насправді, мабуть, й сама заціпеніла від побаченого, та просто автоматично продовжувала робити заплановане).

 

-        Бліііін, Марійко! – кричу з цуранням я, коли її розповідь дійшла цього місця – Ну що за казна що! Ну чому в тебе в квартирі ніби й немає твоєї власної кімнати! Що твоя мама взагалі робить у твоїй кімнаті, Марія!

-        Ну як… - намагається пояснити знітившись – за цукриком заходить… за медом теж… та й просто так… Мама самотня людина. Я не можу її відштовхнути… Вона в мене одна, і я в неї також.

-        Саме так ти уявляєш своє майбутнє? Сам на сам з мамою все життя?

 

Потому вона поділилася проблемами зі своїм мужчиною, коли в нього просто немає бажання. І вона його осуджує? А як на мене, то хтось просто забувся подорослішати на свої тридцять років, і повідомити домашніх про факт своєї дорослості.

 

Сидимо якось у Марійки, (ще задовго до того випадку с Серьожою). В мене як раз в особистому житті страсті вирують, аж піджилки тремтять. Розповідаю, сиджу з нею у кімнаті:

-        А він такий витягає свій….

До кімнати забігає Марійчина матуся. Я вдавилася. В мене навіть у п’ятках закололо від страху, що літня людина могла почути дещо, чого неможна літнім чути. Мама пробіглась кімнатою, на балкон, якийсь час перебирала Марійчині речі там, потім знайшла щось, і вибігла так само.

-        Ем… - дивлюсь в очікуванні пояснень на Марію. Марійка знизала плечима, встала, і тихесенько, так, аби не було чутно у квартирі,

зачинила двері. Це потім вже я дізналася, що Марійці навіть двері щільно зачиняти забороняється. І це в її то тридцять років!!! Сидить діва-красуня без дітей й без чоловіка, у п’ятирічну маминчину доцю грається!

 

Звісно ж треба ставити замка на двері. Звісно ж треба замінити двері, аби це було можливим. Звісно ж треба навчитися зачинятися, навчитися зайняти свою територію і поставити перед фактом весь світ свого права на особисте життя, на сім’ю, на відносини з мужчиною, народження дітей… Вона погоджуючись киває, сама все розуміє. Але жаліється « Неможу я. Неможу! Вона ж самітня, старенька… Шкода ж людини!».

 

Зрештою я зрозуміла, що немає сенсу базікати. Відтоді, якщо ми приміряли нові лахи разом, а мама влітала до кімнати у момент, коли я все зняла, але ще не встигла нічого одягнути, то я просто її ігнорувала й робила своє. Намагаючись всім своїм виглядом дати зрозуміти, що ми, взагалі то, чимсь зайняті. Яким же було моє здивування, коли ця крихітна старенція у ситцевому платті, вовняних біленьких шкарпеточках (дарма, що влітку), повністю сивим яскраво-білим волоссям у хусточці (така собі гарненька старця з минулого століття) присіла на диван, почала роздивлятися і коментувати: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягнуло як сосиску!».

І вона була права. Плаття, яке я натягнула, було для дванадцятирічної молодшої сестри.

Моя тактика ігнору продовжилась далі.

 

Томний день літа. Дві подружки зібралися пройтися спекотним днем до магазину й просто прогулятися. Одна красунечка натягує шортики-трусішки, інша критично коротке плаття, адже влітку можна й необхідно прохолоджуватись й загоряти. До того ж, вигляд тіла дозволяє. Щойно вимите волосся в однієї спадає водоспадом до сідниць (на заздрість усім), в другої неприборкані кучерики рівно підстрижені вище плечей, відкриваючі шию. Я навіть причісуватися не захотіла – такі кучері як раз під настрій. Обдидві такі всі із себе. Свіжі, навіть не фарбувалися – й так чудово себе почуваємо. Тільки вийти й порвати усіх зовнішнім виглядом двох красунь.

-        І я з вами – раптом неочікувано й якось так мило заявляє крихітна сива бабця.

-        Ну що тобі в тому магазині треба! – роздратовано запитує її Марія, натякаючи, що «сама все куплю, що тобі треба». Але не так все просто! Бабця правдами й не правдами навела всі аргументи, що їй конче необхідно з нами піти.

-        А … нормально, що ми так… - промямлила розгублено я, показуючи жестом короткі спідницю й шорти. Мені чомусь здалося, що пролунає наказ мами, й нас змусять переодягтись у монашок. Але цього не сталося, слава богу. Тактика «ігнор» була знов увімкнена. Якщо мамі подобається, так нехай наслухається й надивиться. Чому маю себе стримувати? Мені ж давно не 15 і навіть не 20 років!

Ми гордо вимальовували кроки трохи попереду від мами. Вона швиденько перебирала ногами позаду. Якось настирливо.

Я почала розмовляти з подругою так, ніби мами й немає поруч. Сподіваючись, що та почувши кілька міцних слівець сама віддалиться. Але вона наполегливо йшла з нами, якось так єдино, чи що… Я навіть в якийсь момент забула, що вона зі зморшками, сива, що одягнена як старенція минулого століття в забутому селі. Тому, що за атмосферою компанії було саме три дівчини, одна з яких типове скромне «муму», яких повно, і це звично.

Я навіть зловила себе на тому, що як з подружкою раджусь з бабцею чи подобається їй дизайн пакування крема в магазині. А вона зовсім як своя колежанка махнула рукою виразно так, типу «відстій», і сказала «та нє!».

Зрештою такою ось трійкою ми здійснили прогулянку, мікрошопінг, повернулися додому, і навіть дивилися якийсь фільм втрьох сидячи на дівані.

В цей момент до мене почало доходити. Ніяка вона не бабця! Це особливості життя наклали на її обличчя зморшки, а волосся зробили такім білим. Всередині неї заковане звичне дівчисько. Дивовижно.

Здається, я ставила перед собою ціль вчити дорослішати подругу, щоб та побудувала особисте життя, вийшла заміж і народила дітей. Але замість того сама пройнялася якоюсь магічною енергетикою бабці, яка навертає на прихильність й змушує приймати її до себе в компанію.

 

Останнього разу, коли я була в гостях у Марійки, то застала їх всіх трьох у кімнаті Машки. Кремезний сто кілограмовий боєць Серьожа, Марія, і дрібна бабця втрьох зручно розташувалися на Марійчиному траходромі-дивані й дивилися якийсь фільм по інтернету. Не зважаючи на те, що у мами є свій телевізор, і не зважаючи на те, що вихідні Серьожи і Марійки співпадають тільки раз на два тижні.

Того разу я розізлилася на її маму. А зараз, після того, як подружилися, мені це здається таким зворушливим…

Хоч би в голові цього Серьожи все було так само з розумінням. Сподіваюся він не тому такий поблажливий, що йому вже все байдуже й збирається звалити з життя цієї милої сім’ї…

 

Цікаво, а на дискотеку до клубу (якщо ще захочемо якось піти) мама теж буде з нами?

 


Милая подружка-старушка


Меня до жути удивил сюжет ее рассказа. Получается, что в комнате проходной двор! У Маши как раз налаживается личная жизнь, как раз (наконец-то!) длительные отношения с хорошим и симпатичным парнем. И на тебе! Даже теперь, когда, казалось, все препятствия ее личному счастью устранены, на пути оказались какие-то мелочи (мелочи ли?).

Долгожданные совпавшие выходные Маши и Сережи. Долгожданная стадия отношений, когда «уже можно». Долгожданный удобный вечер. Они уединились в ее комнате, так-как у Сережи дома комната проходная поскольку только эта комната нашлась для него в квартире со смежной планировкой комнат. Занялись сексом. Надо сказать, долго преодолевали стеснение друг перед другом пока решились на этот шаг.

В самый момент разгара в комнату влетела Машина мама, стала что-то рыться и искать в ее вещах, на балконе… делая вид, что все обычно. А на самом деле наверное и сама оцепенела от увиденного и просто автоматически продолжала делать запланированное…

 

- Блиииин, Маааша! – кричу укоризненно я, когда ее рассказ дошел до этого места – Ну что за бред! Ну почему у тебя в квартире будто нет твоей собственной комнаты! Что твоя мама вообще делает в твоей комнате, Маша!!!

- Ну как… - пытается объяснить стыдливо – за сахарком заходит… за медом тоже… и так просто… Мама одинокий человек. Я не могу ее оттолкнуть… Она у меня одна, и я у нее тоже…

- Именно так ты видишь своё будущее? Один на один с мамой всю жизнь?

 

Далее она поведала о проблемах с мужчиной, когда у него просто нет желания. И она его осуждает? А по-моему, кто-то просто забыл повзрослеть к своим тридцати годам, и поставить в известность своего взросления домашних.

 

Сидим как-то у Машки, (задолго до того случая с Сережей). У меня как раз в личной жизни страсти бушуют, аж поджилки дребезжат. Рассказываю сижу с нею в комнате:

 - А он такой вытаскивает свой…

В комнату вбегает Машкина мама. Я подавилась. У меня даже в пятках закололо от страха, что пожилой человек мог услышать нечто, что нельзя им слышать. Мама пробежалась вдоль комнаты на балкон, какое-то время перебирала Машкины вещи там, потом нашла что-то и выбежала так же само.

- Эм… - смотрю в ожидании объяснения на Машку. Машка пожала плечами, встала, и очень тихонько, так чтоб небыло слышно в квартире закрыла дверь. Это потом я узнала, что Машке даже дверь прикрывать плотно запрещается. В ее то тридцать лет!!! Сидит баба-красотка без детей и без мужа, в пятилетнюю маменькину дочь играется!

 

Конечно же надо ставить замок на дверь. Конечно же надо менять дверь, чтоб это было возможным. Конечно же надо научиться запираться, научиться занять свою территорию и поставить перед фактом весь мир своего права на личную жизнь, на семью, на отношения с мужчиной, рожание детей… Она согласно кивает, сама все понимает. Но жалуется «Немогу я. Немогу! Она ж одна, старенькая… Жалко ж человека!».

 

Вскоре я поняла что бесполезно болтать. И теперь, если мы меряли новые шмотки вместе, а мама влетала в комнату в момент, когда я все сняла, но еще не успела ничего одеть, то я просто ее игнорировала и делала свое. Пытаясь всем видом дать понять, что мы вообще-то чем-то заняты. Каким же удивлением было, когда эта мелкая старушка в ситцевом платье, шерстяных белых носочках (в летнюю пору), полностью седыми ярко-белыми волосами в косыночке (такая себе милая старушка из прошлого века) присела на диван, начала рассматривать и комментировать: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягло як сосиску!».

И она была права. Платье которое я натянула предназначалось двенадцатилетней младшей сестре.

Моя тактика игнора продолжилась.

 

Томный летний день. Две подружки собрались пройтись знойным днем в магазин и просто прогуляться. Одна красотка натягивает шорты-трусишки, другая слишком короткое платье, ведь летом можно и нужно прохлаждаться и загорать, к тому же, ноги позволяют. Только что вымытые волосы у одной свисают водопадом до ягодиц (на зависть всем), у другой беспорядочные большие кудряшки ровно подстриженные выше плеч, открывающие шею. Я даже причесываться не захотела – такие беспорядочные кудри как раз под настроение. Все такие из себя. Свежие, даже не красились – и так отлично чувствуем себя. В самый раз выйти и порвать всех внешним видом двух красавиц.

- І я з вами – как-то вдруг неожиданно и мило так заявляет крохотная седая старушка.

- Что ты там хотела в том магазине !?– раздраженно спрашивает ее Маша, намекая, что «сама куплю тебе все, что нужно». Но не тут то было! Старушка правдами неправдами привела все аргументы, что ей непременно надо с нами пойти.

- А… нормально, что мы так… - промямлила растерянно я показывая жестом короткие юбку и шорты. Мне почему-то подумалось, что мы под приказом мамы сей час должны будем переодеться в монашек. Но этого не случилось, славабогу. Тактика «игнор» была снова активирована. Если маме нравится, так пускай наслушается и насмотрится. Почему буду себя сковывать? Мне ж давно не 15 и даже не 20!

Мы гордо вырисовывали шаги немного впереди от мамы, она семенила позади. Как-то настойчиво.

Я стала разговаривать с подругой так, будто мамы и нет рядом. Надеясь, что та услышав пару крепких словец сама отдалится. Но она настойчиво шла с нами, как-то так едино, что-ли… Что я в какой-то момент даже забыла, что она морщинистая, седая, что одета как старушка прошлого века в глухом селе. Потому, что по атмосфере в компании было именно три девченки, одна из которых типичное скромное «муму», которых полно, которые привычное дело.

Я даже словила себя на том, что как с подружкой советуюсь со старушкой нравится ли ей дизайн упаковки крема в магазине. А она совсем как своя девченка махнула рукой так выразительно, типа «отстой» и сказала «та не!».

В итоге такой вот тройкой мы совершили прогулку, микро шопинг, вернулись домой, и даже смотрели какой-то фильм втроем сидя на диване.

 

В этот момент до меня начало доходить. Никакая она не старушка! Это особенности жизни наложили на ее лицо морщины, а волосы сделали такими белыми. Но внутри ее закована обычная девченка. Удивительно.

Кажется, я ставила себе задачу учить взрослеть подругу, чтоб та построила личную жизнь, вышла замуж и родила детей. Но вместо этого сама прониклась какой-то магической энергетикой старушки. Которая располагает к себе и заставляет ее принимать как свою.

 

Впоследний раз, когда я была в гостях у Машки, то застала их всех троих в комнате Машки. Огромный стокилограммовый боец Сережка, Машка и мелкая старушка втроем восседали на Машкином траходроме-диване и смотрели какой-то фильм по интернету. Несмотря на то, что у мамы есть свой телевизор, и не смотря на то, что выходные Сережки и Машки совпадают лишь раз в две недели.

 

Тогда я разозлилась на ее маму. А сейчас, после того, как подружились, мне это видится таким милым…

Хоть бы в голове этого Сережки все было точно так же понимающе. Надеюсь он не потому такой снисходительный, что ему уже все равно и собирается сваливать из жизни этой милой семьи…

 

Интересно, а на дискотеку в клуб (если вдруг захотим сходить) мама тоже с нами?

 

 

 


***

Любовь — это непрерывное прощение, сострадание.
Это самое радостное, что только может быть.
Имея внутри себя любовь, вы излучаете чувство безопасности.
Все чувствуют рядом с вами уверенность и надежность. 

Закон дарения

Любить — означает дарить часть себя, без оплаты и оговорок. Если вы хотите получить любовь, вам нужно только дарить ее. И чем больше вы дарите, тем больше получаете. Любовь похожа на бумеранг, она всегда возвращается обратно. Может быть не всегда от того человека, которому вы ее дали, но она все равно к вам вернется. И вернется сторицей. При этом важно помнить, что запас любви у нас неограниченный. Мы не теряем ее, когда дарим. И единственный способ потерять любовь внутри нас — это не отдавать ее другим. Одна из причин, почему люди редко испытывают любовь, — они ждут, когда их сначала полюбит кто-нибудь другой. Но это похоже на музыканта, который говорит: «Я буду играть музыку, только когда люди начнут танцевать». Или ждать от костра тепла, не положив туда дров. Настоящая любовь безоговорочна, она ничего не просит взамен. Она не терпит бартера. Тайная формула счастливых отношений на всю жизнь в том, чтобы всегда обращать внимание не на то, что вы можете взять, а на то, что вы можете дать. (с)



Чем мудрость отличается от умности?

Мужчине хочется быть рядом с мудрой женщиной. Той, которая примет его таким, какой есть, поддержит, попросит помощи, проявит слабость, позволит о себе заботиться, не станет навязывать свое мнение..
И никому не хочется быть мужем «умной», той, которая замучает советами, лишит возможности принимать решения и брать ответственность, для которой собственная правота важнее отношений с другими людьми.

Чем мудрость отличается от умности?

- Умная женщина, обнаружив ошибку мужа, ткнет его носом. И напомнит, что она его об этом предупреждала.
- Мудрая женщина – поддержит, приободрит, иногда сделает вид, что ничего не заметила.

- Умная женщина в кризисной ситуации возьмет бразды правления и научит мужа жить правильно.
- Мудрая женщина очень тонко покажет ему направление и поддержит в намерении дойти туда.

- Умная женщина будет учить детей математике, несмотря ни на что.
- Мудрая – увидит в каждом из них личность.

- Умная женщина на работе будет стараться быть лучше других и не совершать ошибок. При этом большинство коллег будут относиться к ней очень настороженно.
- Мудрая женщина создаст в коллективе атмосферу любви и тепла.

- Умная женщина будет вмешиваться в жизнь своих взрослых детей, давать им непрошенные советы и рекомендации, рассказывать им о том, как правильно растить детей.
- Мудрая женщина позволит детям получить свой жизненный опыт и поддержит в любой ситуации.

- Умная женщина будет бороться с влиянием свекрови, отстаивать свою независимость от родителей, ругаться с ними из-за их советов.
- Мудрая женщина научится улыбаться, слушать молча, соглашаться. И делать по-своему. С любовью.

- Умная женщина хочет изменить весь мир, переделать всех людей вокруг.
- Мудрая женщина начнет меняться сама. И примет других такими, какие они есть.

- Умная женщина думает, что счастлив тот, кто прав.

- А мудрая женщина знает, что прав тот, кто счастлив. (c)



Сила мысли

Сила мысли – одна из основных в жизни человека. В этой статье речь пойдет о том, как силой мысли создается реальность, события, люди и др. явления. Здесь мы продолжим рассмотрение темы иллюзорных проекций, закона притяжения и освобождения сознания от ментального хлама.

Сила мысли и переживания

У страхов – не существует реальных объектов. Страхи, так же, как и мысли существуют сами по себе. Когда человеку кажется, что у страха существует реальный объект (причина страха), это иллюзия. Страх существует как самостоятельное явление без реального «объекта», которого можно было бы бояться. Объект страха создается силой мысли. Когда кажется, что причиной страха является событие – это иллюзия. «События» высвобождают страх, который сидит у человека в подсознании, как тонкая «сознательная» энергия, которую человек переварить в данный момент жизни еще не способен. То же самое касается и других переживаний, как приятных, так и неприятных.
Если Вы освобождаетесь от дурных переживаний, следует помнить, что их разоблачение методами развития сознания (см. «Осознанность», и «Повышение эффективности»), ведет также и к разоблачению мирских радостей. Если сила мысли лишается негативного заряда, ее позитивный заряд, также, достаточно быстро сгорает и наоборот, что ведет к недвойственности и просветлению сознания.

Сила мысли и события

Существуют проявления событий. Но самих событий нет. Проявления событий существуют автономно, сами по себе. Не существует никаких событий за пределами мыслей. Все, о чем повествует мысль – происходит в рамках ее проявления. Любое событие вообще имеет лишь мысленную окраску. В рамках событий мысли движутся вокруг неописуемых проявлений реальности, имеющих запредельную волновую природу.

Сила мысли и физические переживания

Физические переживания вызывают страдание, или удовольствие в силу нашей привычки реагировать на них мысленно и эмоционально. Если этого не делать, происходит нечто, за пределами описания. Жизнь – это движение частиц на фоне сознания (чувства «я есть»). Однако и движение частиц, из которых состоит жизнь, также, создается силой мысли. За пределами мысли – жизнь не поддается никакому выражению.

Сила мысли и закон притяжения

Связь между физическими ощущениями, (которые проецируются в сознании при помощи силы мысли) и нашими мыслями - прямая, поэтому можно говорить о законе притяжения (событий к мыслям) в практическом применении. Как правило, человек считает, что мысли являются следствием событий. Однако это иллюзия. Происходящие «события», как уже было упомянуто выше, создаются силой мысли. Человек разделяет «мысль-событие» и «мысль-реакцию». «Мысль-событие» человек считает чем-то абсолютно реальным, что подкрепляется соответствующей энергетикой мысли, несущей серьезный настрой. Это связано с тем, что «мысль-событие» возникает как отражение физической реальности. Соль в том, что физическая реальность подстраивается для каждого конкретного человека именно таким образом, чтобы соответствовать его «мыслям-событиям». Сила мысли притягивает в жизнь то, о чем мы думаем. Если человек способен воспринять собственные «мысли-события» как иллюзии, он может влиять на свою жизнь. Визуализация желаемого способствует реализации. Сила мысли притягивает физическое воплощение того, о чем человек думает. Уже поэтому не стоит уделять внимания дурным мыслям. Стоит обратить внимание на свои помыслы. Уравнение с ответом «жизнь» складывается относительно заряда вашего состояния. Так работают законы кармы.

Автономная сила мысли

Все, что происходит в этой жизни – это мысли о мыслях. Текущая мысль появляется в след за предыдущей, потому что одна повествовала о другой. Это - бесконечная череда образов, навевающих сон сознанию. Когда я говорю об иллюзорной природе мысли, я хочу сделать акцент на том, что основной иллюзией является заблуждение человека о природе мысли. Саму же природу мысли и природу происходящего можно условно назвать реальной. Любые оценки происходят на уровне мыслей. Сила мысли создает то, что мы знаем. За пределами мыслей – недвойственная реальность, не поддающаяся никаким описаниям.

притча

Однажды Ангел обратился к Создателю с просьбой:  

 - Отче, у меня проблема.

 - Что тебя волнует, Ангел мой? – приветливо улыбнулся Создатель.

- Понимаешь ли, Отче, мне стало трудно выполнять обязанности Ангела, потому что я стал как-то хуже понимать людей….  Временами мне кажется, что еще немного – и они начнут меня раздражать! А мне ведь положено проявлять ангельское терпение!

- А что именно тебя раздражает в людях?

- Они все время недовольны тем, что есть, но часто не знают, чего хотят. Они постоянно на что-то жалуются. Они воюют друг с другом и истребляют окружающую природу. Они ненавидят тех, кто на них не похож. Они зависят от чужого мнения и, зачастую, больше верят не мудрецам, а болтунам и демагогам. Многие из них – изучают книги мудрых праведников, в которых говорится о твоих, Создатель, Правилах и Заповедях. Однако вскоре они - забывают полученное  знание и снова начинают делать глупости.  И это  так удручает меня!

- Да, сын мой, дело серьезное, – в раздумье молвил Создатель. – Ты прав, с этим надо что-то делать. Причем срочно! В тебе появилась оценочность – а это признак того, что ты перестаешь быть Ангелом.  Наверное - заразился от людей!

- Вот и я о том же, – удрученно ответил Ангел. – Мне кажется, что я нуждаюсь в профессиональном росте. Я слышал, что многих Ангелов направляют на Курсы Повышения Квалификации. Могу ли я просить направить меня на обучение?

- Можешь, сын мой. Такие курсы действительно есть, и они очень эффективные! Те, кто хорошо учится, как правило, добиваются отличных результатов.

- А каким предметам там обучают?

- Разным. Самым разным предметам! Я бы сказал – это очень всестороннее образование! Буквально - университет для Ангелов. Ты обязательно найдешь там друзей и единомышленников, и тебе не придется скучать.

- А в какой форме обучение? Лекции? Семинары?

- Большей частью - интерактив. Все - через личный опыт, чувства и ощущения. Ну, и теории немного будет, причем - с разных точек зрения. Это - для большего разнообразия информации и ради свободы выбора.

- Да, Отче, это именно то, что мне надо! Я очень хочу попасть на такие курсы. Что для этого надо?

- Что надо? Всего лишь ознакомиться и быть готовым выполнять все Правила обучения на этих Курсах, сынок. Во-первых, ты получишь тело (Чело), оно выдается один раз - и на весь твой жизненный век, замены - не будет. Оно может тебе нравиться, или не нравиться, но это - единственное, что точно будет в твоем распоряжении до конца текущего обучения.  Все остальное ты будешь получать - во временное пользование, на тот или иной срок. Это ясно?

- Ясно. Нет ничего моего, кроме тела. Его надо беречь, потому что на целый мой век   обучения даётся только одно тело…

- Далее… Тебе придется учиться днем и ночью столько времени, сколько потребуется для завершения процесса. Лишь единицам Ангелов удаётся пройти все Уроки и все  Уровни Курсов за один свой век. Все остальные - приходят на Землю для обучения снова и снова, сотни и тысячи раз, пока полностью не завершат этот важный процесс. Что они делают потом – поговорим об этом, когда и ты успешно закончишь своё обучение. На этих Курсах - каждый ученик и каждое событие станут твоими Учителями, поэтому обижаться на них - нет смысла.

- А если они ошибаются?

- Не существует ошибок, только Уроки. И Учителя. Ты тоже будешь Учителем для кого-то другого, имей в виду.

- Я? Учителем??? Но я не умею! А если не получится?

- Что ж, и такое может быть… Неудачи – неотъемлемая часть успеха. Каждый промах - можно проанализировать и обратить в новый успех!

- А можно отказаться от Урока, если он не получается?

- Если уже начал обучение, то - нет. Ведь, при составлении плана, тебе подбирается такой урок, который тебе нужен и который ты сможешь пройти. Для успешного твоего обучения на этих, столь важных, Курсах, Урок будет повторяться в разнообразнейших формах, пока не будет усвоен полностью. Если ты, по какой-то причине, не усвоишь первые, легкие варианты урока – они будут становиться труднее и труднее. Когда усвоишь определённый Урок – сдаёшь зачет. А после этого - ты переходишь к изучению следующего Урока.  Такая уж программа, пойми!

- А как я пойму, что Урок усвоен?

- Ты поймешь, что Урок усвоен, когда твое поведение и миропонимание - изменятся. Мудрость достигается практикой.

- Да, я понял. Скорее бы набраться побольше этой Мудрости!

- Не жадничай, Ангел! Иногда немного ”чего-то” – лучше, чем много  ”ничего”. Ты получишь все, что тебе нужно и, в то же время, только то - что тебе нужно. Ты, подсознательно, верно определишь, сколько энергии, на что потратить и каких людей привлечь к себе. Посмотрев на всё, что ты будешь иметь – ты должен знать, что именно это тебе и нужно для усвоения текущего Урока. И что всё это, для себя самого - ты создал  сам.  Твое ”сегодня” - будет обусловлено твоим ”вчера”.  В то же время, твое ”завтра” -  будет определяться твоим ”сегодня”. Другими словами – всё, что ты сделал (или – не сделал)  ранее, определяет то, что ты получаешь позднее.  А так же это - определяет условия и сложность  твоего  Урока.

- Но если я ошибся, если я выбрал не то, и это создало мне проблемы?

- Что снаружи, то и внутри. Твой внутренний (духовный) уровень определяет твой внешний (материальный) уровень жизни. Внешние проблемы – точное отражение твоего внутреннего состояния. Улучшишь то, что внутри – и снаружи все, постепенно, улучшится. Для этого и существуют Уроки. Жизнь подскажет!

- А как? Как я услышу ее подсказку?

- Боль – это способ, который Вселенная использует, чтобы привлечь твое внимание. Если душе или телу больно – это сигнал, что пора что-то менять!

- Неужели другие Ангелы, обучающиеся на курсах, будут причинять мне боль, Отче?

- Помни, что вы все – Ученики, и все - на равных условиях. И ещё, помни, что другие – всего лишь "отражают” тебя. Ты не можешь любить или ненавидеть то, что есть только в других. Потому что то, что ты видишь в них - является отражением твоих собственных качеств. То, что есть в них – есть и в тебе. Помни: ученики там – только Ангелы, тебе подобные. Только уровень знаний – разный. Одни – давно проходят обучение на этих Курсах, другие – только начали. И ещё там находятся - мои верные, проверенные и опытные слуги, помогающие вам пройти каждому - своё обучение. Так что любая боль – это будет лишь твоя игра, твоя оценка, реакция твоего разума, сигнал для тебя, для помощи тебе… Важно – понять причину этого сигнала, чтоб понять и  усвоить весь Урок.

- Должен ли я еще что-то знать, Отче?

- Пожалуй, да. Хочу, чтобы ты постарался понять: там, куда ты попадешь, нет места лучше, чем «здесь». «Там» - ничуть не лучше, чем «здесь». Потому, что именно «здесь» проходит твой Урок. Прошлое, уже произошедшее ”там” – стоит  забыть. Тебе важен только опыт, полученный в усвоенных тобой Уроках. Будущее ты не сможешь предвидеть, для тебя будет по-настоящему важным  только то мгновение, в котором ты «сейчас». И помни. Если ты, по какой-то причине, не усвоишь текущий Урок, тебе будет даваться это же Задание, только – в более трудных Уроках!

- Мне сложно понять, о чем ты говоришь. Но я буду стараться. Думаю, Учителя мне все растолкуют, верно?

- Не стоит перекладывать ответственность на Учителей, или - кого-то еще. Учителя дают тебе программу, но учишься то - ты! Сколько захочешь усвоить – столько и останется с тобой.

- Я постараюсь усвоить все, что возможно!

- Да, сын мой! Делай лучшее из возможного – и ты не промахнешься.

- Но ты, – ты, Отче, будешь ли ты, по-прежнему, руководить мною? Или мне придется учиться по книгам и конспектам?

- Я не покину тебя ни на миг, сынок! Я буду с тобой и в тебе. Но, в то же время - мы будем далеко друг от друга, и тебе придется заново учиться слышать меня. Ты всегда сможешь поговорить со мной, и я всегда – отвечу тебе. Только иногда, для твоей – же пользы, я буду говорить «нет». Знай это.  Могу тебя утешить: все ответы находятся в тебе. Ты знаешь больше, чем написано в книгах или в конспектах. Все, что ты должен делать – смотреть в себя, слушать себя и доверять себе. Так что, если не передумал, пожалуй, я тебя сейчас и транспортирую туда, к месту обучения! Только, вначале, мои верные помощники и помощницы, успешно прошедшие все Уроки и все Уровни Курсов - помогут тебе составить подробный план всех твоих Уроков на этих важных Курсах. Помогут тебе самому выбрать, в каких условиях какие Уроки тебе будет лучше проходить.  Готов?

- Хорошо.  Благодарю, Отче! Я готов. Только бы не забыть все эти премудрости!

- А вот тут тебя ждет сюрприз, малыш, – засмеялся Создатель. – Видишь ли, суть этой грандиозной переподготовки Ангелов в том и заключается, чтобы они заново, с чистого листа, прошли всю программу. Так что там - ты очень быстро забудешь обо всем, что я тебе тут наговорил. И ты вспомнишь об этом тогда, когда будешь готов…. Ну, поехали?

 - Поехали! – решительно тряхнул крыльями Ангел. Когда был составлен подробный план, для каждого из огромного числа Уроков, когда пришло время начать обучение - Ангел узрел открывшийся пред ним тоннель.  В него он, зажмурив глаза, и нырнул, как в бездну. В полную неизвестность. Но он доверял Создателю, и поэтому - не раздумывал.  Впрочем, полет его был недолгим….

… Раздался крик, и где-то на Земле родился еще один Человек   

     Краткая  "Инструкция для жизни на Курсах” от Создателя.

1. Ты получишь тело (Чело). Оно может тебе нравиться, или - не нравиться, но это единственное, что будет в твоем распоряжении целый твой век. И это ты его такое выбрал, когда готовил план своих Уроков.

 2. Тебе придется учиться в школе под названием ”Жизнь” - на планете Земля. Каждый человек и каждое событие – твой Уникальный Учитель.

 3. Не существует ошибок - только уроки. Неудачи – неотъемлемая часть успеха. Жертв нет – только студенты.

 4. Урок будет повторяться в разнообразнейших формах, пока не будет усвоен полностью. Если не усвоишь уроки в начальной, лёгкой форме – они будут становиться труднее и труднее. Когда усвоишь один Урок – перейдешь к следующему. И так – до полного усвоения всех Уроков на Курсах всех Уровней.  Лишь несколько Ангелов смогли закончить обучение – за один свой век. А обычно  Ангелы - много раз, вновь и вновь, приходят на планету Земля,  чтоб закончить своё обучение.

 5. Внешние проблемы – точное отражение твоего внутреннего состояния. Если изменишь свой внутренний мир – внешний мир так же изменится для тебя. Боль – это способ, который Вселенная использует, чтобы привлечь твое внимание.

 6. Ты поймешь, что урок усвоен, когда твое поведение и мировоззрение - изменятся. Мудрость достигается практикой.  Немного  ”чего-то”  -  лучше,  чем  много  ”ничего”.

 7. Нет места лучше - чем "здесь”. "Там” - ничуть не лучше, чем "здесь”. Когда твое "там” - станет "здесь”, ты снова придумаешь другое "там”. И оно, опять, будет казаться тебе лучше - чем "здесь”.

 8. Другие – всего лишь твое отражение. Ты не можешь любить или ненавидеть то, что есть в других, если это не отражает твоих собственных качеств.

 9. Жизнь мастерит раму, а картину пишешь ты. Если ты не возьмешь на себя ответственность за написание  своей картины,  то её, вместо тебя и - по-своему,  напишут другие.

 10. Ты получишь все, что захочешь. Ты, подсознательно, верно определишь - сколько энергии и на что потратить, каких людей - привлечь к себе. Следовательно, единственно верный способ определить, что делать – это посмотреть на то, что ты уже имеешь, и вспомнить то главное, что хочешь именно ты, самое важное – именно для тебя.

 11. В определении "правильного” и "неправильного”, мораль – плохой помощник. Делай лучшее из возможного, понимая, что есть - ”полезное” и есть - ”вредное”. Вредя - другому, ты вредишь – себе, так как другие – твоё отражение.

 12. Помни Главное Правило жизни на Курсах: «Что отдал – то и твоё». А по-другому – «Что посеешь – то пожнёшь». Пусть позже, в другом твоём Уроке – однако всё, что ты отдал, или сделал, другим - обязательно к тебе вернётся, зачастую – увеличенное многократно.   

 13. Все ответы - находятся в тебе. Ты знаешь больше, чем написано в книгах. Все, что ты должен делать – смотреть в себя, слушать себя и - доверять себе.

 14. Ты забудешь обо всем этом.

 15. Ты вспомнишь об этой мудрости Создателя тогда, когда будешь готов к её пониманию.  Готов ученик – готов и Учитель.

 

Материал подготовил Сергей Добрыня

Вчитель

- Вчителю, а в чому сенс нашого життя?
Старець подивився на юного учня своїми теплими очима, усміхнувся і поставив перед ним на стіл свічку, що горіла рівним і м'яким полум'ям, загасивши при цьому решту свічок, які осяювали невеличку кімнату.
- У чому сенс існування цієї свічки? Як ти думаєш?
- Що б горіти і дарувати людям тепло, світло і затишок.
- А якщо людей в кімнаті немає, невже при цьому зникає сенс її існування? Невже навколишнє середовище визначає сенс її існування?
- Але як при цьому досягти успіху, визнання і пошани, якщо довкола нікого не буде?
Учитель поставив на край столу дзеркало, в якому відображалося полум'я свічки.
- Піднеси руку до свічки. Що відчуваєш?
- Тепло.
- А тепер піднеси руку до відображення свічки у дзеркалі. Що відчуваєш?
- Нічого...   (с)

Яке ти дерево?

Цим запитанням, чисто «гороскопічним» на перший погляд, може задатися й християнин, якщо тільки міркуватиме він про древо, що всередині нас. Не думати про нього, мабуть, небезпечно і навіть злочинно.

Усередині кожного з нас росте і розвивається дерево. Воно неодмінно має розквітнути й дати плоди, причому, не обов'язково у свій природний час. Нерідко явити плід треба, незважаючи на терміни, — за вимогою долі й потреби ближнього, щоб не бути проклятим, як неплідна смоковниця.

Всередині одних людей проростає хресне Древо Життя, посаджене Спасителем, і плід його — Сам Христос в нас. В інших зростає юдине Древо Смерті, плодом якого колись став сам Юда, повісившись.

Насіння обох древ чекає на свій час всередині нас: яке з них почне живити людина своїми бажаннями, вчинками, думками, почуттями, усим життям своїм — і тим проростить?

Бійся, людино, пророщувати в собі погане насіння! Воно виросте швидше за тебе і задавить тебе, як бур'ян, висмокче з тебе всі життєві соки. Не встигнеш навіть озирнутися, як сам станеш травою непотрібною, бур'яном на городі Бога Живого.

Бійся, людино, не відповісти на потребу ближнього, тим паче — посміятися над нужденним! Неплідна смоковниця, винна менше за тебе, проклята лише за очікування свого природного строку, за неготовність відповісти на поклик Владики всіх строків і термінів.

Нужденний завжди благає голосом Владики, і скорбота його — завжди скорбота Самого Спасителя.

Бійся, людино, не проростити в собі хресне Древо Життя — тільки його соки зроблять тебе чуйним, сильним і по-справжньому живим.

Всеукраинский журнал «Мгарскій колоколъ» 
№ 121, февраль 2013