хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «сила духу»

Доземний уклін, незнищенності українського духу!

Ці холодні лютневі дні, визивають безмежний сум и невимовний жаль за загиблими на Майдані. 

Бо якраз на період з 18-го по 20-те лютого, припадає більшість загиблих, зниклих безвісті та поранених...



І на сьогодні виповнюються вже чотири роки по трагічній загибелі Небесної Сотні. Та чомусь до цих пір не покарано ні вбивць, ні організаторів цього колективного злодіяння.
За чотири роки – нова, післяреволюційна влада чомусь не змогла, чи можливо не схотіла це зробити.

За що ж Герої–пасіонари повстали проти тогочасного тирана-дракона та загинули на Майдані? За що і понині гинуть на фронті?

Може за оте духовне аморальне бидло, яке швиденько окупувало трон і узурпувало державну владу? Чи за оцих ненаситних глитаїв, які жеруть-жеруть і ніяк не можуть нажертися? 
Або за нового після-майданного дракона, який прийшов до влади на крові Героїв Небесної сотні? 
Дракона, який веде державу до знищення, бо керує нею практично так як і бувший тупоголовий тиран…

Невже йому незрозуміло що так "керувати" державою не можна, бо таке самозакохане керування веде до краху.  І треба бути або дурнем, або самовбивцею щоб продовжувати так самодурне йти по шляху свого недалекого попередника!

Хіба він не знає, що душу українця не можна закувати в кайдани. Не можна бо її завжди наповнює незламний генетичний потяг до Свободи!

Бо ще із сивих дохристиянських віків, ще з часів Святослава Хороброго – українську душу підтримувадла і підтримує могутня предковічна сила, яка зветься Пам’яттю Предків! 
Це вона, генетична Пам’ять Предків передається із покоління в покоління і наповнює душу кожного українця бойовою відвагою та силою духу…

Тож - вічна невмируща слава істинним героям України – Героям Небесної Сотні! Героям – які змогли практично голими руками повалити тиранічний режим Януковича. 
А вічні Небеса будуть домівкою та незнищенним храмом для душ Небесної Сотні та загиблих фронтових Героїв...

Слава Україні!


20.02.18

Справа, якій ти служиш

Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.

У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.

Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.

Знаєте, з тих рідкісних, які не займаються самомилуванням свого вигляду у білому халатику і не полірують стетоскоп до блиску, а кожної миті відважно рятують чієсь життя, жертвуючи власним комфортом, не жаліючи себе. Прославився тим, що брався оперувати безнадійних пацієнтів і більшість з них залишали стіни лікарні ЗДОРОВИМИ ЛЮДЬМИ.

Пройшов війну військовим хірургом. Траплялося, що по кілька діб не полишав операційної. В містечку, де він працював в госпіталі, ще досі живі ветерани, які пам’ятають історію, яка яскраво показує, яким Лікарем був Микола Євгенович. Під час одного неймовірно запеклого бомбардування біля будівлі госпіталю вибухнула одна з бомб. Великий осколок уп’явся в гомілку Миколи Євгеновича. Що робить ця дивовижна Людина? Навколо купа поранених, тож він командує сестрі: «Перев’язати ногу». З переляку вона перев’язала йому здорову ногу, адже крові було стільки, що відрізнити, де рана, а де її немає, було складно. А Лікар вже зайнятий порятунком солдата. І лише по успішному завершенню операції сів на підлогу та видалив осколок зі своєї ноги. Решту дня йому довелося провести на табуреті, щоб могти оперувати та скеровувати дії колег – хірургів.

Після цього випадку Микола Слупський вже не розлучався із паличкою. В кінці війни він оперував навіть німців в одному з таборів для військовополонених.

Коли цей суворочолий чоловік накульгуючи заходив до приміщення, всі вставали як по команді. Адже всім вже було відомо, що там, де Слупський – там життя.

Він написав велику кількість новаторських наукових праць, завдяки яким стали можливими більш швидкі темпи лікування.

Та ще однією з вражаючих чеснот цієї людини є неймовірна скромність. Коли заслужений лікар Слупський прочитав написану про себе книжку, то, зітхнувши, сказав: «Виходить, що недарма живу, але цей … чи не занадто, а?».
Така от чергова історія про гідну та скромну людину, що Своїм Шляхом вибрала служіння справі, в яку вірить, покликанням якої є зробити все можливе і неможливе задля щастя та добробуту іншим людей.

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017