ДО ВСІХ  СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ
 
Пропонуємо проголосити 9 березня, - день народження генія українського народу Тараса Шевченка, - всеукраїнським святом. Проголошення власного свята буде не тільки проявом реального республіканського суверенітету, але найголовніше - свято стане днем єдності українців всього світу.

Для того, щоб уряд України прийняв постанову відносно встановлення такого свята, потрібно показати наявність підстав, а тому треба взятися за діло і активно провести наразі на громадських засадах святкування 176-ї  річниці з дня народження Тараса Шевченка по всій Україні. Центрами по проведенню свята повинні стати, безперечно, осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, що ніякою мірою не обмежує ініціативи різних інших громадських та державних організацій.

Сценарії свята мають складатися на місцях з урахуванням місцевих умов, але думається, що кульмінаційним моментом має стати загальний спів "Заповіту" на, всій території України о певній домовленій годині.

Пропонуємо такий план проведення свята:

Початок о 12-13 годині. Свято починається по первинних осередках з проведення власними силами різних заходів як то: засідань, вистав, концертів, фольклорних дійств тощо.
Частина друга: о 16-17 годині, після невеликої перерви для відпочинку, громади знову збираються по осередках і звідти організовано колонами вирушають до місця проведення загального мітингу. Колони мають нести з собою уквітчані рушниками портрети Тараса Шевченка та інших славних синів і дочок нашого народу, прапори, хоругви, співати по дорозі українські пісні та бути зодягненими у парадні національні строї.
Частина третя: о 17-19 годині проводиться загальний мітинг з приводу свята. Сходяться всі громади і розташовуються у певному порядку. Мітинги повинні проходити біля пам’ятників Тарасу Шевченкові. Там, де їх ще немає, треба встановити на центральній площі на підвищенні портрет Шевченка і проводити свято тут.
Головна частина: рівно о 19 годині всі запалюють свічки і разом співають "Заповіт". І так скрізь по нашій землі! В цю мить вся Україна засяє вогнями мільйонів свічок і відгукнеться дружнім співом, що сповістить про об’єднання в єдину могутню волю братньої любові всього українського народу!
Слава Україні!  Героям Слава!

Подальший спів хай іде за місцевим сценарієм, та вважаємо, що слід би заздалегідь поширити тексти і розучити добре спів таких пісень:
    
"Ще не вмерла Україна"
"Реве та стогне Дніпр широкий"
"Думи мої, думи мої"
"Повіяв вітер степовий"
"Ой, у лузі червона калина похилилася"

Заключна частина: о 20 годині починаються масові народні гуляння.
Єдине, про що хочеться нагадати: свято потрібно провести дуже і дуже організовано, без порушень правопорядку. Будь-які ексцеси завдадуть шкоди тільки нам, українцям. Свято 9-го березня має стати першим всеукраїнським святом, але не останнім.
Друзі, шануймося, бо ми того варті!

Оскільки 10-го березня перестало битись серце нашого Великого Кобзаря то пропонуємо в цей день зробити ще одне покладання квітів і провести, де це можливо, панахиди біля пам’ятників Тарасу Шевченкові за упокій його душі, а також поставити там свічки.
Ініціативні групи міст Донецька та Тернополя.

(Це написано в 1990 році і було розіслано, але і зараз актуально, як на мою думку  - Богдан Гордасевич)


"І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І буде Правда на землі"

Тарас Шевченко

не видно? кликни на картинку :)

ссылка ниже прошлогоднее мероприятие 

http://www.youtube.com/watch?v=UvPEiyrrqBo&feature=related

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Президент ушанував пам’ять Тараса Шевченка

9 березня 2020 року - 11:00