Хочеш втратити друга - позич йому грошей...
Раніше я в це не вірив, але зараз, нажаль, змушений.

Гроші у мене були завжди. Ще в дитинстві, коли батько добре заробляв, я мав майже все, що бажав - велосипеди, іграшки, комп'ютер, скільки завгодно походів до кіно та лунапарків, купляв собі жуйки та шоколадки, і був впевнений, що всі інші діти мають те ж саме, що і я, тому й не переймався. Коли була можливість, запрошував друзів погуляти зі мною, майже завжди за мій рахунок, запрошував до себе в гості, пригощав всім, що мав... і дуже-дуже дивувався, коли друзі мене починали все менше запрошувати до себе в гості, не кликали гуляти із ними. Просто не міг збагнути, чому так ставалось. Я ж не робив їм нічого паганого, до всіх ставився доброзичливо... Таке було в дитинстві.

Одна зі сходних народних мудростів каже "Якщо ти хоч на секунду не впевнений, чи потрібна тобі ця річ, чи не потрібна, то вона тобі не потрібна". Я повністю згодний із цим твердженням, тому зайвих речей у мене не буває.
З 11 років я почав сам собі заробляти гроші - торгував на радіоринку комп'ютерними іграми та програмами, підробляв на СТО, збирав та продавав персональні комп'ютери, отже, заробляв знов-таки достатньо грошей, щоб не знати, куди їх дівати... Комусь смішно? Мені ні. Я ніколи не відкладав "на чорний день", не ховав гроші "в чулок", не робив депозитних вкладів. Тому що я люблю витрачати свої гроші як мені подобається та коли подобається. Просто до покупок будь-чого підходжу із таким розрахунком, щоб цей процес не впливав на мою фінансову свободу.

Але, нажаль, через гроші я все життя втрачаю товарищів та друзів... Одни з них просто перестають зі мною спілкуватись, бо вважають, що їм нема чого мені запропонувати, а інші зникають після того, як я позичаю їм якусь суму...

Далі відбувається таке: вчасно практичн ніхто повернути гроші не може, починають ховатись, уникають зустрічів зі мною... навіть не зважаючи на те, що я і так знаю, що вчасно не повернуть, і не тисну на них, щоб повертали терміново за будь-яких умов. Але чим довше людина не може повернути борг, тим більше шанс, що з мого життя ця людина зникне назавжди... І вже не важливо, що через деякий час ці гроші для мене взагалі перестають мати значення, і що людина для мене важливіша за гроші... просто вони самі починають брехати, поводитись нечемно та негарно... перетворюючись з нормальних людей на падлюк... через гроші... )-: Це огидно...

"Найдешевший" товариш обійшовся мені в 3 доллари...  зайняв на півроку, не повернув, і зараз при зустрічі робить вигляд, що мене не знає, та не впізнає... але кожного разу озирається назад, коли ми розминаємось...

"Найдорожчого" з друзів, втратив приблизно за 900$... і навіть не дивлячись на те, що ми жили разом в одній квартирі майже рік, зараз він теж мене "не знає"...

Як із цим боротись? Як уникнути таких ситуацій? Я ж просто хочу допомогати друзям... Особливо, коли це їм потрібно. Я ж бачу, що це їм потрібно, і можу зробити так, щоб проблема вирішилась... Але виходить, що проблема не У друзів, а В НИХ САМИХ... і в мені самому...

Раз на рік, 31 грудня я прощаваю усім своїм знайомим всі їх борги мені. Але друзів повернути вже неможливо. Просто тому що вони вже стають зовсім іншими людьми, які вже не ніколи не стануть моїми друзями... через них... через мене...

Цей запис присвячується черговому втраченому другу, із яким я спілкувався більше 10 років... але зараз він зник з мого життя... через гроші...

Шкода... Дуже шкода...

Сергей Могилевцев.

В одной из своих статей я писал, что Южный берег Крыма можно сравнить с местностью, в которой добывают нефть, и аналогом этой нефти является летний отдых. Такое сравнение вполне оправдано, ибо точно так же, как непрерывно качают нефть из нефтяных скважин где-нибудь в ближневосточной стране, качают здесь ежегодно прибыль из отдыхающих, не прилагая к этому почти никаких усилий. Это паразитическая эксплуатация нефтяной трубы порождает на Южном берегу целый ряд специфических проблем, которых нет в других регионах Украины, и которые махровым цветом цветут в нефтедобывающих странах – паразитах. Такими проблемами являются иждивенчество, лень, чудовищная коррупция, граничащая с геноцидом против природы, истории и человека, небывалая смертность, самоубийства, доносы, произвол властей и правоохранительных органов, небывалое обогащение хозяев южнобережных долин, и такое же небывалое обнищание обычного населения, люмпенизация этого населения, чреватая близкими социальными взрывами, и прочее, прочее, чему нет числа. Однако сравнение летнего отдыха на Южном берегу Крыма с добычей нефти хоть и является яркой метафорой, но не объясняет все те сложные процессы, которые здесь происходят, и которые довольно трудно разглядеть постороннему наблюдателю. Поэтому я предложу еще одну метафору – сравню летний отдых в этих местах с добычей кокаина в странах Латинской Америки. Такое сравнение даже более глубоко и научно, чем сравнение с нефтедобывающими странами, и вот почему это происходит.

   Отдых на Южном берегу всегда был своеобразным наркотиком. Вкусив этого пьянящего и дурманящего зелья, люди из года в год стремились сюда снова, чтобы окунуться в непередаваемый мир свободы, разврата, вина, женщин, вдохновения, освобождения от всяческих табу, существовавших в Советском Союзе, которые растворялись в воде, воздухе и солнце этих благословенных еще Пушкиным мест. Причем привыкание к этому крымскому наркотику навязывали искусственно, создав целую индустрию «оздоровления» трудящихся, когда приехать в Крым и отдохнуть здесь стало чуть ли не обязанностью безликой многомиллионной массы советских рабочих, колхозников и инженеров. Происходила своеобразная наркотизация летнего отдыха, который предлагали чуть ли не в приказном порядке, и престижность которого всеми средствами рекламировала ненавязчивая советская реклама. По той же схеме спаивали советский народ водкой, прививая вкус к этому наркотику фронтовыми «ста граммами» и обязательными застольями во время официальных праздников, сменивших праздники религиозные, контролируемые и регламентируемые религией и нравственностью. Наркотическая зависимость от летнего отдыха, алкоголя и идеологических норм в Советском Союзе была чудовищной, и она никуда не делась с его распадом. Привычка вкушать ежегодный южнобережный кокаин у людей осталась на всю жизнь, и все те же миллионные армии отдыхающих-наркоманов продолжали ежегодно устремляться сюда, чтобы получить свою дозу солнца, моря, воздуха, разврата, и свободы от всего и ото всех. Получить свою дозу вина, женщин, мужчин и некоей вселенской отвязанности, граничащей с нирваной, которую не получишь ни в каком ином месте мира.

  

[ Читати далі ]

Дежпідприємство "Центр державного земельного кадастру" за результатами тендеру 7 липня уклало угоду з ТОВ "Інвестеко" на виготовлення пластмасових межових знаків, призначені для закріплення меж земельних ділянок в натурі.

Всього має бути виготовлено 50 мільйонів знаків на суму 4,9 мільярда гривень.

Про це повідомляється в "Віснику державних закупівель", передають "Наші гроші".

Вартість одного межового знаку склала 98 гривень.

Згідно з технічним завданням, межовий знак довжиною 713 мм і діаметром верхньої основи 60 мм, складається з чотирьох деталей: металевої марки діаметром  50 мм  та   товщиною 1 мм, а також полімерних  деталей - закладного дюбеля, фіксуючого стержня червоного кольору і установочного стовпчика.

Конструкція межових знаків повинна дозволяти їх встановлення на поверхні з ґрунтовим покривом без застосування спеціальної техніки або устаткування.

Межові знаки будуть поставлятись до регіональних філій ДП "Центр державного земельного кадастру" на протязі 2011-2015 років.

Верховна рада прийняла законопроект про забезпечення прав власників земельних ділянок, переданих в оренду для сільськогосподарських потреб.

Законопроект передбачає заборону використання ділянок до встановлення його кордонів на місцевості, що має проводитись з використанням межових знаків.

"Землекористувачі не будуть самі купувати межові знаки - їх будуть централізовано постачати в регіональні філії Центру ГЗК, які будуть розподіляти знаки між ліцензованими землевпорядними організаціями згідно їх заявок. І вже ці організації будуть безпосередньо встановлювати межові знаки. Вони будуть встановлюватись лише після внесення в базу всієї належної інформації", - повідомляв голова "Центру державного земельного кадастру" Олександр Філатов.

За його даними, зараз існує понад 20 мільйонів земельних ділянок, з них в базу внесено лише 10 мільйонів.

http://www.epravda.com.ua/news/2011/07/15/291968/

 Так закричав би, заблимав,  якби йому не диктував хтось , що кричати і як блимати , мій старенький еЛдЖі , коли я увімкнув у спальні футбол.  Так збіглось, що того вечора опинився вдома і не одразу заснув. 

"Розподіл багатства, грошей, високих посад та й решти благ, наданих нам Господом, між людьми того ґатунку, якому найчастіше вони перепадають, прямо вказує на те, наскільки нікчемними вважає Творець усі ці блага. "

Жан де Лабрюйєр   

 

3. Чоловік, який вміє оригінально витрачати гроші, справляє незабутнє враження на жінок. Це знає кожен донжуан. Але не кожен з них наважиться на те, що зробив герцог де Конті. Незадовго до Великої французької революції, в бесіді з ним придворна пані де Болт зізналася, що хотіла б мати мініатюрне зображення пташки. Через кілька днів вона отримала від герцога золоте кільце з бажаним малюнком… який знаходився під плоским діамантом величезної вартості. Де Болт була задоволена, але діамант відіслала назад. Вона не вважала, що заслуговує такого дорогого подарунка. У відповідному листі герцог де Конті повідомив, що глибоко жалкує про її відмову. І додав: пісок для просушування чорнил, яким була написана його відповідь, виготовлений з того самого діаманта.

4. А посол Франції герцог Рішельє (не кардинал, а його нащадок) у Відні «смітив» срібними підковами, які спеціально погано прибивали до копит його коней.

5. Коханець королеви Анни Австрійської герцог Бекінгем, відомий по роману Дюма «Три мушкетери», якось з’явився на балу в наряді, багато розшитому перлами. Проте перлини були пришиті абияк і раз у раз відривалися. Забувши про танці, учасники балу кинулися їх піднімати. Коли перлини підносили Бекінгему, той чемно просив залишити знахідку собі на згадку про нього.

6. Але всіх перевершив Бертран де Рамбо. Він розпорядився зорати землю навколо замку господаря. У відповідь на здивовані запитання, лицар тільки мовчки посміхався в бороду. Коли оранку закінчили, по борознах пішли люди з торбами через плече. Вони «посіяли» в землю тридцять тисяч важких монет з чистого срібла. Гості ахали, а Рамбо сяяв як начищений п’ятак.

(далі буде...)