хочу сюда!
 

маргарита

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «ювілей»

Етногурту Буття 10 років

Гурт автентичної музики «Буття» створено у 2000 р. Виконувані твори записані членами ансамблю у фольклорних експедиціях. Понад 10 років експедиційної діяльності дозволило учасникам обстежити близько 300 сіл з Київщини, Черкащини, Вінниччини, Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини, Харківщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини та Закарпаття. Назва ансамблю походить від першого слова в ряду синонімів: буття, існування, матерія, природа, що на противагу небуттю є образом життя.

Родоначальником Буття можна вважати Дениса Бута, який грав на скрипці, гітарі, мандоліні, гармошці. В 30-і роки минулого століття він завідував сільським клубом. При клубі хор, ансамбль народних інструментів та народний театр, котрий ставив „Наталку полтавку”, „Москаль чарівник” та інші класичні вистави.

Батьківські традиції продовжив син Андрій. Він грав у багатьох естрадних та народних колективах в т.ч. в „Троїстих музиках” Василя Попадюка, фольклорно-етнографічному ансамблі „Калина”, академічному ансамблі народної музики „Дніпро”. Побував на гастролях у багатьох країнах бувшого союзу і світу.

В етногурті „Буття” сімейні музичні традиції продовжує Василь Денисович, його син Олег, донька Оксана та невістка Настя. Спочатку це був колядницький гурт, який багато років поспіль відроджував різдв’яно-новорічні обряди.

Днем народження гурту вважається виступ на фестивалі „Світовид”, на якому гурт представляв традицію акапельного багатоголосого співу. Цьому передувала робота в фольклорних експедиціях, вивчення особливостей народної постановки голосу, розшифрування і відтворення фольклорних записів.

Пізніше гурт опанував гру на музичних інструментах. Становленню колективу допомогли регулярні виступи на Андріївському узвозі.

Ансамбль має власну школу побутового українського танцю. Кожного вівторка проводяться майстер-класи для молоді, де вивчаються танці, танки, ігри.

Гурт Буття освоїв повний весільний обрядовий цикл. Люди в Києві і Фастові, Рівному і Харкові, Львові і Білій Церкві, Кам’янець- Подільському і Лубнах, Житомирі і Черкасах та інших містах і селах, де ансамбль проводив весілля, мали змогу зануритись у чарівний світ української обрядовості.

Тут доречно згадати ще про одного учасника Буття – Бут Ганну Павлівну. Вона і весілля може провести, а ще вона майстер з обрядового печива. Її часто запрошують проводити майстер-класи з випічки караваїв, шишок, жайворонків, покрівок тощо.

А ще Буття часом проводить майстер-класи з виплітання Дідуха, вивязування жіночих головних уборів, плетення крайок, віночків тощо. Навіть у Польщу запрошували керівників Буття Олега і Оксану проводити майстер-класи по співу.

15 жовтня о 18.00 в етноклубі музею Івана Гончара (м. Київ, вул. Лаврська, 29) відбудуться вечорниці, присвячені ювілею київського фольклорного гурту «Буття». У невимушеному поєднанні та автентичному звучанні будуть представлені всі напрямки діяльності гурту: веселі інструментальні награвання, ліричні протяжні пісні, інтерактивний показ фрагментів обрядів, презентація нових проектів, майстер-клас з українських танців, що занурять гостей у атмосферу народного свята. Також запрошені провідні фольклорні колективи – друзі та колеги «Буття». Вхід вільний!

Будемо святкувати?

92%, 11 голосов

0%, 0 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

МНОГАЯ ЛІТА , Ліно Василівно !!!

НАЦІЇ ВМИРАЮТЬ НЕ ВІД ІНФАРКТУ.
СПОЧАТКУ ЇМ ВІДБИРАЄ МОВУ"
(Ліна Костенко)

ЛІНА  ВАСИЛІВНА  КОСТЕНКО  
Українська письменниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії.
 Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів.




"Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать
бо в цьому схибиш - то уже навіки»"

Ліна КОСТЕНКО  - яскрава представниця незабутнього і ще не докінця усвідомленого «феномена шістесятництва», 
вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ. 
Прониклива, наділена пророчим даром, сучасниця, вона неодноразово надсилала нам свої перестороги.
«... від людства мало що й залежить. Вони делегують повноваження своїм урядам і президентам,
а там уже діють такі механізми політики, на які людство має хіба що мінімальний вплив. А надто, коли взяти до уваги, хто стоїть біля пультів світової політики. Час великих постатей, схоже, проминув, 
дедалі частіше приходять до влади висуванці великих кланів, у практиці яких відсутня етика філософії буття...»

...не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях.

27 січня 1860 року...

«Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!
Ніколи бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих
[ Обов'язково читати далі >>> ]

Поет гармонії й краси - Богдан-Ігор Антонич

100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

(Народився 5 жовтня 1909 , с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) у сім"ї священника       -      помер  6 липня 1937, Львів)

Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання. Історія української літератури подавалася у старанно процідженому й урізаному вигляді. Творчість майже всіх майстрів слова Західної України, які писали протягом міжвоєнного двадцятиліття, за винятком п’ятьох-шістьох, котрі орієнтувалися на СРСР, замовчувалася.

„Білою плямою” була і творчість Б.-І. Антонича.

Я, сонцеві життя продавши  За сто червінців божевілля,  Захоплений поганин завжди,  Поет весняного похмілля, "— такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич.

ВИШНІ                                   

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,  на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.  Моя країно зоряна, Біблійна й пишна,  квітчаста Батьківщино вишні й соловейка!  Де вечори з Євангелії, де світанки,  де небо сонцем привалило білі села,  цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,  як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 

ЩАСТЯ  З усіх людей найбільше я щасливий,  будую білий калиновий міст.  Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.  Великої моєї філософії  такий безглуздий зміст.  Не заплачу стражданню й горю мита,  люблю риск, небезпеку й сум’яття.  Я є рушниця, радістю набита,  якою вистрілю на честь життя.  Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,  ніщо, що людське, – не є мені чуже,  а що сьогодні я не маю грошей на обід, –  байдуже.

                                          

ТЮЛЬПАНИ ДВА...   Тюльпани два, мов ти зо мною,  на двох краях життя пустелі  даремне кличуть, лиш водою  йдуть світла золоті тунелі.  Червоне полум’я двох квітів  крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.  Так родяться мистецтво й міти  із туги за далеким, вищим...  За кращим, більшим, за незнаним,  що підняло б над світу низом.  Два райські птахи – два тюльпани –  карає ніч за мрії безум.  Червоне полум’я двох квітів  просвітлює сіряву сутінь,  червоне полум’я тюльпанів –  цвісти, горіти, проминути

Сихову – 600 з "хвостиком"!

Сихів — мікрорайон міста Львова, давніше приміське село.

Уперше село Сихів згадується у джерелах під 1409 р., коли Петро Влодкович (Влодек) з Храбинович придбав його у Івана Русина та дружини його Оксани за 50 кіп грошей. У 1411 р. Петро Влодкович продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошей та коня, вартістю 4 копи.

У 1507 р. райці міста Львова придбали за 200 гривень у Івана та Петронели Сокільницьких четверту частину Зубри і половину Сихова, у 1509 р. у Яна Яцимірського за 200 гривень - другу чверть Зубри та іншу половину Сихова . Також у Дзерслава Вільчка за 420 гривень було придбано у 1508 р. іншу половину Зубри. Таким чином Сихів і Зубра стали приміськими селами. У 1525 р. вони отримали магдебурзьке право. Сихів перебував у власності Львова до XX ст.

Під час загального опису земель і майна Галичини, складеною австрійською владою у 1774 р., у Сихові знаходилось 46 селянських дворів, в яких тягла, тобто коней і волів, було відповідно 75 і 45 голів, працював один млин, функціонувала унійна церква Пресвятої Трійці.У 1880 р. у Сихові проживало 305 римо-католиків, 151 греко-католик та 12 юдеїв та 8 представників інших конфесій.

Найціннішими сакральними спорудами Сихова є церква Пересвятої Трійці та костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква Св. Михаїла Архангела).

Церква Пресвятої Трійці була збудована у 1654 р. У 1683 р. центральний зруб святині був розписаний львівськими майстрами( Зараз за сприяння настоятеля церкви о. Андрія ведуться реставраційні роботи розписів!). У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини. Під час реставрації у 1932 р. була розібрана дзвіниця над бабинцем. У 1971 р. храм покритий гонтом.

Костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква св. Михаїла Архистратига) збудований у 1910 р. у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912-1913 рр. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село Пасіки-Зубрицькі. У 1927 р. сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 р. на кошти парафіян, чисельність яких  збільшилась до 14 сотень, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Андрія Фридецького, розширюючи її до розмірів костелу. Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. У 1946 р. радянська влада закрила сихівський костел. На початку 90-х рр. XX ст. він став греко-католицькою церквою св. Архангела Михаїла.

Нова історія Сихова почалась у 1979 р., коли розпочалась забудова житлового масиву площею 390 га з розрахунку на 120 000 жителів. 

Перший будинок здано у 1981 р. по вул. Сихівській. Забудова здійснена окремими мікрорайонами, в центрі яких знаходиться Т-подібна розв'язка, що утворена вулицею Сихівською і проспектом Червоної Калини, від яких відгалужуються менші вулиці: Довженка, Зубрівська, Хоткевича.

З 2001 р. Сихів — це окремий адміністративний район міста Львова.


Окремої публікації вартує історія будівництва Церкві Різдва пресвятої БОГОРОДИЦІ  


чи "трамваю на Сихів" і сподіваюся вони будуть незабаром запрезентовані!  

Знаєте.орг.уа відвідало більше 1000 людей

Вебсайт Чи ви знаєте, що...? відвідало більш ніж 1000 людей (відповідно до даних лічильника).
Страницы:
1
3
4
предыдущая
следующая