хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «ювілей»

До 100-річчя Західноукраїнської Республіки



https://zolochiv.net/
1 листопада, урочисто відкрили та освятили пам’ятник, створений до 100-річчя Західноукраїнської Республіки.
Пам’ятний знак заввишки понад 8 метрів та площу навколо нього облаштували на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину.


Промова Патріарха України Філарета 23 січня 2019 року

Промову Патріарха України Філарета під час урочистої академії з нагоди його 90-річчя варто прослухати кожному, бо то ціла епоха.


Дивився всю трансляцію наживо на каналі "Рада", бо інші канали припинили завчасно, а даремно, бо то варто уваги в повному обсязі з виступами і промовами. Давно не бачив нічого з більш величного заходу на славу державі і людині одночасно. Слава Україні! І слава Філарету!

75 років гранчаку...


Таке свято пропустили -- 75 років граньоному стакану...

Праздновать ли юбилей Красной армии?



Этот текст будет по-русски. Для тех, кому “А какая разница”. Для тех, кому “Это была наша страна”. Этот текст про тех, кого нет. Нет, потому что они так и не родились и не выросли.

Недавно стали появляться сообщения о желании попраздновать юбилей -- 100-леттие Рабоче-крестьянской Красной армии (РККА). Аргумент – "Это же наша история". Пришлось у любителей выводить историю от РККА спросить – а чем занималась Красная Армия в 1933? Мало кто отваживается на ответ. Он ужасен – Красная Армия стояла заградотрядами, когда комиссары голодом убивали нас. Красная Армия – каратели, которые штыками довели крестьян до людоедства. Адепты “Это наша страна”, Вам за честь вести историю от убийц?
Почему большевики уничтожали крестьян? Маховик русификации уже был запущен, национальный состав промышленных центров старательно размывался, а пролетарий -- человек, которому неинтересны корни истоков. Крестьяне же напротив были концентратом языка, свободы, независимости, традиций, украинства, кроме того еще и средств, которые могли быть пущены на национально-освободительное движение.
Как присеч сознание крестьянства? Уничтожить на корню -- уморить голодом. И “доблестная” РККА уже в оцеплении территории с пристегнутыми штыками. Это тоже самое, что охрана концлагерей смерти.
Моя бабушка с Луганщины. Прадедушка жил там, где голодная смерть собирала наибольшую жатву. Крестьяне спасали детей, но повезло не всем. Так получилось, что моей бабушке повезло. Трудно себе представить, как свое чадо на глазах тухнет от голода или умирают беременные, что кто-то сходит с ума и ест варево из близкого человека. Этот ужас "Это наша страна”, СИЛОЙ УДЕРЖИВАЛА КРАСНАЯ АРМИЯ. Ну как, отпразднуем юбилей наследственности?

Ныняшняя война -- это попытка России сделать то, что не смог сделать СССР. Красная армия уничтожала нашу страну, действительно нашу, в 1920-м, оккупировав ее. Затем убивали голодом носителей традиций. Затем расстреляли интеллигенцию. Затем использовали как пушечное мясо тех, кто сломался и подчинился. Затем исковеркали историю, сменили акценты в образовании. Тягали по лагерям несломленных. Они убивали Украину с методичностью и изуверством маньяка. Как этих ордынских варваров простить?

Если представить всех умерших и нерожденных и мысленно поселить их вместе, это небольшая европейская страна. Страна мертвых. Когда кто-то пытается говорить “Это не твоя война” или “Нам рано или поздно придется мириться”, то я отвечаю, что не желаю пополнять ряди манкуртов и не желаю прощать злодеяния против моего народа.

Мы все на освободительной войне -- и те, кто в окопах и те, кто в тылу своим трудом продвигает страну к победе. Мы воюем не только за себя сейчас, мы продолжаем борьбу тех, кто сложил голову на длинном пути борьбы с красной чумой ХХ века, за свободу и реальную, а не юридическую независимость Украины. И если мы проиграем, если мы допустим в своих головах возможность мысли, что “Это не твоя война”, если мы будем толерантны к тем, кому “А что такого”, то миллионы погибших нам не простят.
Ненависть? Да. Простить? Нет. Никакие репарации, никакие “Простите” не вернут утрату. У Немцев до сих пор присутствует чувство вины. У России вина несоизмеримо большая, но, к сожалению, менталитет ордынский, а не эвропейский.

Мы не наследники СССР. УССР -- это фикция, обман, муляж. Советская империя сотворила этот муляж в нашев сознании и эта матрица рухнула в 1991 году. И когда с болью и кровью мы возвращаем себе историческое наследие славного украинского рода, нам вдруг начинают сторонники империи втюхивать “А что такое?”.
Вспомните замученых и нерожденных. Вы могли бы быть среди них. Просто Вам повезло. Всем нам повезло выжить. Так вот, за это надо заплатить -- оставить непрощенными твориталей наших бед. Если не ради себя, то ради погибших и нерожденных, ради тех, кто сознательно сопротивлялся оккупантам, всегда ценя свободу выше жизни. Детям и внукам это надо пояснять, что бы избежать повторения истории. А Карфаген должен быть разрушен!

Віталій Гайдукевич.

Про котиків)

...Читати отут cat  ...Там ще є про круків) zlo  ...Та про нечисту силу!
Статтю не хочу сюди копіпастити smutili ...Наголошую - почитати варто! chih

Бальні танці до свята.

Додайте різноманіття у Ваше свято. Розважити гостей можна не лише спиртними напоями, тостами та конкурсами від ведучих. Запропонуйте Вашим гостям чудовий майстер-клас з бальних танців.
За невеликий проміжок часу Ви та Ваші гості зможуть вивчити кілька простих рухів і створити невеличкий флеш-моб на весіллі, ювілеї, дні народженні, бенкеті.

Майстер клас триває 45 хвилин або 1 годину, залежно від домовленності.
Звертайтесь! Наші майстри танцю додадуть "родзинку" та гарного настрою у Ваше свято!
0671973874,
0632924476

Доповідь про Галину Гордасевич

Про письменницю Галину Гордасевич на час її 80-річчя

Виступ Богдана Гордасевича на Всеукраїнському науковому семінарі 
«Галина Гордасевич: силует на тлі історії» приурочений до 80-річчя з
дня народження письменниці в Кременецькій гуманітарно-педагогічній 
академії ім. Тараса Шевченка.

Шановне товариство, я щиро вдячний всім присутнім, а також всім учасникам та організаторам цього поважного заходу на вшанування моєї мами Галини Гордасевич. На моє особисте враження кращого заходу за такого важкого часу в державі неможливо й  бажати, бо стіни славетного Кремянецького ліцею є найурочистою залою, а присутність тут таких прекрасних людей, як Дмитро Павличко, Ємма Бабчук, Микола Пшеничний  – це просто найвищий ареопаг пошани з усіх можливих! Бо саме ці люди були найбільш близькими та дорогими для мами як сподвижники і друзі. Вагомою також є присутність тут професора з Острозької академії пана Петра Кралюка, а ще дуже важлива і приємна є присутність на нашому зібрані голови міста Кремянця п. Романа Ванжули.
 
Скажу ще сповна щиро: я дуже тішусть, що головним організатором всього заходу є молодий науковець Роман Дубровський. Приємно бачити присутність тут великої кількості студентів, тому що це все для вас і відбувається. Ви наше майбутнє і це вам потрібно знати з першоджерел, щоб потім переповідати і поширювати. Я вже дещо занадто часто повторюсь на тему, що моя мама писала не для мене – вона писала для людей, для всіх вас. Отже і вам визначати вартість її літературного доробку. Не мені, бо я тільки син. Просто син і не більше того. Тому коли мені кажуть, що я можу написати книгу спогадів про Галину Гордасевич, то я у відповідь тільки розвожу руками і відповідаю: - Не можу нічого написати, бо не знаю про що. Для мене ж вона була просто мама. Тому і сказано, що немає пророка серед своїх. Або ще: хто стоїть на горі – гори не бачить. Подібна ситуація і в мене: я не здатний охопити велич таланту Галини Гордасевич, а можу оповісти тільки якісь унікальні епізоди, які мало хто знає.

Одним з таких є зміна прізвища з Гардасевич, яке мав її батько Леонід, на Гордасевич. Зі слів мами, коли вона вийшла з ув'язнення і їй мали видати паспорт, то вана заповнила бланки на Гордасевич, а оскільки довідка копії метрики була виписана не чітко, то паспортистка вирішила, що Гордасевич є правильніше за незрозуміле Гардасевич, отож мамі і видали паспорт з новим прізвищем, яке так і залишилось її на все життя у тому числі й в літературі. Можливо, що Гаврило Чернихівський, шукаючи церковну метрику мами, не знав цього і тому її не знайшов. Принагідно зазначу, що і в своїй публікації про Галину Гордасевич в книзі «Портрети пером», а також і на могильній плиті письменниці в поданій ним цитаті з вірша Галини Гордасевич «Заповіт Ганни Блажкевич», Гаврило Черніихівський зробив прикру помилку, бо пропустив одне слово, отже і порушив ритміку строфи, бо у мами:
 
Життя нелегке. Часом i круте.
І все ж нам на шляху не зупиниться.
Хай вiчно буде сад, i в нiм криниця,
І виноградне гроно золоте!

У варіанті цитати Гаврила Чернихівського у другому рядку відсутнє слово «нам», отже рядок є таким: «І все ж на шляху не зупиниться» – і це є досить відчутна дисгармонія, яку, на жаль, вже не виправити ні там, ні там.

З основних парадоксів творчого процесу в Галини Гордасевич було те, що вона дуже багато вчилась і досить мало писала суто як письменник за робочим столом. Наскільки я знаю від мами, то свої вірші вона складала в голові, що могло бути досить довго, а потім тільки записувала, коли все вже склалось. Десь собі йшла або їхала, аж раптом щось заримувалось в кілька рядків і закрутилось в новий вірш. Тобто вона не робила чорнеток, які потім правила і дописувала, а фактично виношувала поезії, як жінка виношує дитину, а потім народжує вже цілу і сформовану. Всі поезії Галина Гордасевич писала виключно за внутрішнім натхненням і не могла себе змусити щось написати поетичне з примусу чи на замовлення, бо ось треба. Не могла і не хотіла могти.

Ще особливістю поезій Галини Гордасевич є те, що фактично немає жодного однакового вірша за строфікою і ритмікою, причому це не було зумисним бажанням, а скоріше виходило само-по-собі, але Галина Гордасевич цим пишалась. Іншу властивість її поезій вже підмітив я і сказав мамі про це, чим досить приємно здивував: всі вірші в Галини Гордасевич мають драматургічну циклічність, тобто: є зав'язка - подія - розв'язка. Кожен вірш, як окремий драматичний твір, а своєрідна поема «Станція «Ворожба» складається ось з таких мініатюр-сценок, якими є  кожен вірш. Не знаю, наскільки це унікальна знахідка в українській літературі, проте вона досить оригінальна і цікава.

Прозу Галина Гордасевич писала одразу начисто, тільки іноді робила незначні правки і фактично ніколи не переробляла. На жаль, але тут було сильне втручання редакційної правки, бо такою була тенденція в радянські часи, що редактори видавництв вважали своїм і правом, і навіть обов'язком правити авторський текст для його «поліпшення», тому майбутнім дослідникам буде цікаво відтворити правдивий текст за рукописами, які Галина Гордасевич завжди зберігала. Великих прозових творів Галина Гордасевич не писала через загальну завантаженість різними справами, а ось публіцистикою займалася охоче, особливо за часи Незалежної України. Любила писати різні літературні рецензії, але суто для часописів за власним бажанням, а не на замовлення видавництв тощо.
 
З появою вдома друкарської машинки, Галина Гордасевич дуже багато друкувала, але ніколи не заробляла на тому, а виключно своє щось передруковувала з рукописів і розсилала по видавництвах, бо вважала, що то має бути завжди тільки перший примірник.

Любила Галина Гордасевич різні публічні виступи та зустрічі з читачами, тому радо відгукувалась на всі запрошення. Була дуже активна в громадській та політичній діяльності, але попри всі намагання і балотування так і не стала депутатом жодного разу ніде.

Також вважаю за потрібне зазначити, що Галина Гордасевич ніколи не була в шлюбі, як і ніколи не жила з чоловіком в так званому «громадянському шлюб» чи «на довіру». Не знаходилось такого чоловіка, якого б мама допускала б до щоденного співжиття разом, що зовсім не означає про її абсолютну усамітненість. Галина Гордасевич закохувалась щиро і не один раз за життя, тому мала дві позашлюбні дитини, але перший син Сергій помер ще немовлям, а другий син Богдан – живе і сповна вдячний мамі за життя, як і ніколи не нарікав за відсутність батька. Просто за умов, коли виникала потреба обирати чоловіка або творчість, Галина Гордасевич обирала те, без чого не уявляла свого життя, тобто українську літературу та поезію. Поєднувати не знайшлося можливим.

Дуже складними були родинні стосунки в Галини Гордасевич, особливо з своєю мамою Оленою, що важко пояснити інакше, як психологічною несумісністю, тобто дві сильні вольові натури не могли порозумітись і за найменшої незгоди виникали серйозні чвари. Мало контактувала Галина Гордасевич з своєю рідною молодшою сестрою Ноною, як і з іншою родиною, яка залишилась на Костопільщині. В середині 70-х Галина Гордасевич разом з батьком о. Леонідом з'їздили в Польщу до своєї родини Гардасевичів, яких є досить багато, але в подальшому зв'язок не мав підтримки і загубився. Від часу переїзду до Львова і відкриття кордонів мама жодного разу не з'їздила до Польщі до родини чи навіть просто туристом при тому що досконало володіла польською мовою і навіть працювала екскурсоводом для делегацій з Польщі ще за часи життя у Донецьку.  До речі, робота в Донецькому бюро екскурсій та туризму є окрема велика тема з життя Галини Гордасевич, яку варто дослідити. Тільки один раз в 1994 р. Галина Гордасевич з'їздила до Німеччини в Мюнхен на запрошення Ігоря Качуровського, де познайомилась особисто з Еммою Авдієвською, але в подальшому все також не мало продовження і обмежилось листуванням. Більше за кордоном Галина Гордасевич не була, бо і її не запрошували, і вона не бачила в тому якоїсь потреби.

Варто вказати, що в Галини Гордасевич було багато знайомих, з якими вона мала добрі стосунки, але фактично не було друзів як таких, або близьких подруг, щоб разом проводити час дозвілля. Особливо це стосується періоду життя у Львові, де мама жила переважно усамітнено і дуже рідко приймала в себе вдома гостей. Єдиною удачею було те, що я жив поряд і майже щодня заходив до мами, що не дозволяло бути їй зовсім самотній. Приходила часто і мама також до нас в особняк, але завжди коротко і по-справах, тому що стосунки з невісткою, теж, до речі, Галиною Гордасевич, тільки Володимирівною, на жаль не відзначались взаємною приязню. Хоча варто зазначити, що Галина Гордасевич не сприймала свою самотність як щось погане, а навпаки тішилась комфортом і затишком свого життя, можливістю багато читати та займатися самоосвітою, вивчати іноземні мови тощо. Всю свою суспільну енергію вона викладала в активній політичній та громадській діяльності, особливо місцевій організації Демпартії та осередку Товариства «Меморіал», а ще майже щодня бувала у Львівській Національній Спілці письменників України. 

Ось майже всі мої можливі спогади сина про маму, як письменницю Галину Гордасевич і, як бачите, для книги спогадів це надто мало.

А тепер на завершення свого виступу я хочу зачитати кілька віршів Галини Гордасеви, які знайшов в її архівах і не бачив ще опублікованими.


Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,–
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,–
Відкрий вночі вікно – і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.

***
І учні не вчать, і дорослі не знають, 
Та ще мене визнають, ще запізнають! 
Вийде юнак із отецького дому –
Я стану в пригоді йому,молодому
Дівчина буде з кохання марніти – 
Я її втішу: – Рідна мені ти! 
Старим засвічуся промінням весіннім, 
Отим, що сіяло на їхнім весіллі. 
Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти! 
Ну, хай і не будуть у школах учити, 
Та будуть читати, і в голову класти, 
І юні поетки рядки мої красти.

***
Не покладу перо, хоч стомилась рука, 
Додам ще свою казку до довгого ряду. 
А як буду голодна – спечу собі колобка, 
А як буду  сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!
Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.
А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,
А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла, 
Де вибиті шибки і на порозі сніг. 
Скажіть: куди та дташка відлетіла, 
Що так його мостила навесні? 
Було ж: від сонця шибка золотіла 
І в хаті пахло хлібом і теплом. 
Скажіть: куди та пташка відлетіла, 
Що зносила стебельце за стеблом? 
А час прийшов – від холоду тремтіла. 
І в небі тих доріг – лиш вибирай! 
Скажіть: куди та пташка відлетіла –
У вирій а чи в Рай?

Богдан Гордасевич
31 березня 2015 р.
м. Кремянець


Стисла біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гардасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство  поетеси пройшло на Рівненщині (Костопіль, Дібровиця, Остріг) під час послідовної окупації її польськими, радянськими та німецькими військами; юність – за  колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР («антирадянська агітація»); молодість – на  індустріальних будовах  Донбасу, переважно в м. Макіївка; основна частина життя – в місті Донецьку на різних посадах літературного редактора; в останні роки проживала у м. Львові разом з сином Богданом, невісткою  Галиною та внучкою Соломією.
За фахом Галина Гордасевич – професійний  письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Максима Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України  з 1984 р. (точніше: спершу "Союза писателей СССР", куди її дуже довго не приймали, а України - з 1991 р.) Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.
Галина Гордасевич є лауреатом:  літературного конкурсу «Шестидесятники» за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького в галузі  критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік. Посмертно нагороджена: Почесна відзнака-хрест «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих;  Нагрудна відзнака-орден «За вірність» імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства «Меморіал»; Почесна державана відзнака за № 2303 «Хрест звитяги».  
Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства «Тернопільщина». Плідно працювала в редакціях часописів «Демократ» та «Поклик сумління», часто публікувалась в газеті "Літературна Україна" та журналі "Жінка".
Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у своєму рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців та загиблого розвідника УПА. 

Богдан Гордасевич: з технічних причин не зміг оприлюднити цей матеріал раніше, але як кажуть: "Краще пізно, аніж ніколи"

Галині Гордасевич - 80!

Відзначено ювілейну дату 80-річчя від дня народження відомої української письменниці Галини Гордасевич на її батьківщині - у місті Кремянець.











http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812342
радіо "Культура"
Тема: "Межи мною і вільним світом…". Передачу присвячено Галині Гордасевич, яка багато зробила для українського руху на Донеччині. Гостя - письменниця, журналістка Любов Голота
31 березня 2015 р.

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812351
Поезія Вірші Г. Гордасевич читає Л.Уласовська.


92%, 12 голосів

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Військові комунальники Рівненщини відзначили ювілей

Особовий склад квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівного, на забезпеченні якого перебувають військові частини та містечка Рівненської області, відзначив 70-літній ювілей установи.

На урочистості завітали колишні керівники, ветерани та працівники військово-комунального відділу. Їх привітали представники органів державної влади та місцевого самоврядування. Від голови Рівненської обласної адміністрації, обласної ради, міського голови Рівного та профспілкового комітету офіцери, робітники та ветерани КЕВ отримали цінні подарунки, були нагороджені грамотами і подяками.

- 70 років функціонування квартирно-експлуатаційного відділу свідчить про значні здобутки та вклад установи в розбудову Збройних Сил, - зазначивначальник КЕВ підполковник Олег Падитель. - Військові комунальники відбудовували зруйновані під час бойових дій Другої світової війни будівлі і споруди та пристосували їх для потреб розквартирування. Через Рівненську КЕЧ району відбувалось забезпечення матеріалами перебіг ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Наші працівники допомагали ліквідовувати наслідки надзвичайної ситуації в Тернопільській області у 2000 році. Тобто, ми постійно демонструємо свою відданість військовій справі та готовність прийти на допомогу у разі потреби.

Окреме слово подяки особовий склад квартирно-експлуатаційного відділу отримав від підшефної організації - Святомиколаївського жіночого монастиря, центральна будівля якого знаходиться на території військового містечка № 1 у приміщенні колишньої кінобази.

Офіційну частину продовжив святковий концерт в залі камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, де виступили провідні творчі колективи Рівненщини.

Підтримай акцію: перечитай "Кобзар"




http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

Ісаія Глава 35
 

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

25 марта 1859,

http://taras200.io.ua/

http://spavedfront.io.ua/s78496/taras_shevchenko_prorok_ukraeni