хочу сюда!
 

Валерия

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «ювілей»

Гурт "Доля" - Луцьк - тамада на весілля

Тамада на весілля

Організація корпоративів, вечірок, ведення весіль, ювілеїв та інших урочистих заходів.

З використанням сучасної української пісні, української народної пісні, гумору, різноманітних ігор, віршованих творів.

Розповсюдження та втілення українських звичаїв, обрядів та традицій.


Телефонуйте: 050-20-67-558 - МТС

   096-80-26-828 - Київстар

   066-62-76-668 - МТС

Адреса: м. Луцьк

Бальні танці до свята.

Додайте різноманіття у Ваше свято. Розважити гостей можна не лише спиртними напоями, тостами та конкурсами від ведучих. Запропонуйте Вашим гостям чудовий майстер-клас з бальних танців.
За невеликий проміжок часу Ви та Ваші гості зможуть вивчити кілька простих рухів і створити невеличкий флеш-моб на весіллі, ювілеї, дні народженні, бенкеті.

Майстер клас триває 45 хвилин або 1 годину, залежно від домовленності.
Звертайтесь! Наші майстри танцю додадуть "родзинку" та гарного настрою у Ваше свято!
0671973874,
0632924476

Доповідь про Галину Гордасевич

Про письменницю Галину Гордасевич на час її 80-річчя

Виступ Богдана Гордасевича на Всеукраїнському науковому семінарі 
«Галина Гордасевич: силует на тлі історії» приурочений до 80-річчя з
дня народження письменниці в Кременецькій гуманітарно-педагогічній 
академії ім. Тараса Шевченка.

Шановне товариство, я щиро вдячний всім присутнім, а також всім учасникам та організаторам цього поважного заходу на вшанування моєї мами Галини Гордасевич. На моє особисте враження кращого заходу за такого важкого часу в державі неможливо й  бажати, бо стіни славетного Кремянецького ліцею є найурочистою залою, а присутність тут таких прекрасних людей, як Дмитро Павличко, Ємма Бабчук, Микола Пшеничний  – це просто найвищий ареопаг пошани з усіх можливих! Бо саме ці люди були найбільш близькими та дорогими для мами як сподвижники і друзі. Вагомою також є присутність тут професора з Острозької академії пана Петра Кралюка, а ще дуже важлива і приємна є присутність на нашому зібрані голови міста Кремянця п. Романа Ванжули.
 
Скажу ще сповна щиро: я дуже тішусть, що головним організатором всього заходу є молодий науковець Роман Дубровський. Приємно бачити присутність тут великої кількості студентів, тому що це все для вас і відбувається. Ви наше майбутнє і це вам потрібно знати з першоджерел, щоб потім переповідати і поширювати. Я вже дещо занадто часто повторюсь на тему, що моя мама писала не для мене – вона писала для людей, для всіх вас. Отже і вам визначати вартість її літературного доробку. Не мені, бо я тільки син. Просто син і не більше того. Тому коли мені кажуть, що я можу написати книгу спогадів про Галину Гордасевич, то я у відповідь тільки розвожу руками і відповідаю: - Не можу нічого написати, бо не знаю про що. Для мене ж вона була просто мама. Тому і сказано, що немає пророка серед своїх. Або ще: хто стоїть на горі – гори не бачить. Подібна ситуація і в мене: я не здатний охопити велич таланту Галини Гордасевич, а можу оповісти тільки якісь унікальні епізоди, які мало хто знає.

Одним з таких є зміна прізвища з Гардасевич, яке мав її батько Леонід, на Гордасевич. Зі слів мами, коли вона вийшла з ув'язнення і їй мали видати паспорт, то вана заповнила бланки на Гордасевич, а оскільки довідка копії метрики була виписана не чітко, то паспортистка вирішила, що Гордасевич є правильніше за незрозуміле Гардасевич, отож мамі і видали паспорт з новим прізвищем, яке так і залишилось її на все життя у тому числі й в літературі. Можливо, що Гаврило Чернихівський, шукаючи церковну метрику мами, не знав цього і тому її не знайшов. Принагідно зазначу, що і в своїй публікації про Галину Гордасевич в книзі «Портрети пером», а також і на могильній плиті письменниці в поданій ним цитаті з вірша Галини Гордасевич «Заповіт Ганни Блажкевич», Гаврило Черніихівський зробив прикру помилку, бо пропустив одне слово, отже і порушив ритміку строфи, бо у мами:
 
Життя нелегке. Часом i круте.
І все ж нам на шляху не зупиниться.
Хай вiчно буде сад, i в нiм криниця,
І виноградне гроно золоте!

У варіанті цитати Гаврила Чернихівського у другому рядку відсутнє слово «нам», отже рядок є таким: «І все ж на шляху не зупиниться» – і це є досить відчутна дисгармонія, яку, на жаль, вже не виправити ні там, ні там.

З основних парадоксів творчого процесу в Галини Гордасевич було те, що вона дуже багато вчилась і досить мало писала суто як письменник за робочим столом. Наскільки я знаю від мами, то свої вірші вона складала в голові, що могло бути досить довго, а потім тільки записувала, коли все вже склалось. Десь собі йшла або їхала, аж раптом щось заримувалось в кілька рядків і закрутилось в новий вірш. Тобто вона не робила чорнеток, які потім правила і дописувала, а фактично виношувала поезії, як жінка виношує дитину, а потім народжує вже цілу і сформовану. Всі поезії Галина Гордасевич писала виключно за внутрішнім натхненням і не могла себе змусити щось написати поетичне з примусу чи на замовлення, бо ось треба. Не могла і не хотіла могти.

Ще особливістю поезій Галини Гордасевич є те, що фактично немає жодного однакового вірша за строфікою і ритмікою, причому це не було зумисним бажанням, а скоріше виходило само-по-собі, але Галина Гордасевич цим пишалась. Іншу властивість її поезій вже підмітив я і сказав мамі про це, чим досить приємно здивував: всі вірші в Галини Гордасевич мають драматургічну циклічність, тобто: є зав'язка - подія - розв'язка. Кожен вірш, як окремий драматичний твір, а своєрідна поема «Станція «Ворожба» складається ось з таких мініатюр-сценок, якими є  кожен вірш. Не знаю, наскільки це унікальна знахідка в українській літературі, проте вона досить оригінальна і цікава.

Прозу Галина Гордасевич писала одразу начисто, тільки іноді робила незначні правки і фактично ніколи не переробляла. На жаль, але тут було сильне втручання редакційної правки, бо такою була тенденція в радянські часи, що редактори видавництв вважали своїм і правом, і навіть обов'язком правити авторський текст для його «поліпшення», тому майбутнім дослідникам буде цікаво відтворити правдивий текст за рукописами, які Галина Гордасевич завжди зберігала. Великих прозових творів Галина Гордасевич не писала через загальну завантаженість різними справами, а ось публіцистикою займалася охоче, особливо за часи Незалежної України. Любила писати різні літературні рецензії, але суто для часописів за власним бажанням, а не на замовлення видавництв тощо.
 
З появою вдома друкарської машинки, Галина Гордасевич дуже багато друкувала, але ніколи не заробляла на тому, а виключно своє щось передруковувала з рукописів і розсилала по видавництвах, бо вважала, що то має бути завжди тільки перший примірник.

Любила Галина Гордасевич різні публічні виступи та зустрічі з читачами, тому радо відгукувалась на всі запрошення. Була дуже активна в громадській та політичній діяльності, але попри всі намагання і балотування так і не стала депутатом жодного разу ніде.

Також вважаю за потрібне зазначити, що Галина Гордасевич ніколи не була в шлюбі, як і ніколи не жила з чоловіком в так званому «громадянському шлюб» чи «на довіру». Не знаходилось такого чоловіка, якого б мама допускала б до щоденного співжиття разом, що зовсім не означає про її абсолютну усамітненість. Галина Гордасевич закохувалась щиро і не один раз за життя, тому мала дві позашлюбні дитини, але перший син Сергій помер ще немовлям, а другий син Богдан – живе і сповна вдячний мамі за життя, як і ніколи не нарікав за відсутність батька. Просто за умов, коли виникала потреба обирати чоловіка або творчість, Галина Гордасевич обирала те, без чого не уявляла свого життя, тобто українську літературу та поезію. Поєднувати не знайшлося можливим.

Дуже складними були родинні стосунки в Галини Гордасевич, особливо з своєю мамою Оленою, що важко пояснити інакше, як психологічною несумісністю, тобто дві сильні вольові натури не могли порозумітись і за найменшої незгоди виникали серйозні чвари. Мало контактувала Галина Гордасевич з своєю рідною молодшою сестрою Ноною, як і з іншою родиною, яка залишилась на Костопільщині. В середині 70-х Галина Гордасевич разом з батьком о. Леонідом з'їздили в Польщу до своєї родини Гардасевичів, яких є досить багато, але в подальшому зв'язок не мав підтримки і загубився. Від часу переїзду до Львова і відкриття кордонів мама жодного разу не з'їздила до Польщі до родини чи навіть просто туристом при тому що досконало володіла польською мовою і навіть працювала екскурсоводом для делегацій з Польщі ще за часи життя у Донецьку.  До речі, робота в Донецькому бюро екскурсій та туризму є окрема велика тема з життя Галини Гордасевич, яку варто дослідити. Тільки один раз в 1994 р. Галина Гордасевич з'їздила до Німеччини в Мюнхен на запрошення Ігоря Качуровського, де познайомилась особисто з Еммою Авдієвською, але в подальшому все також не мало продовження і обмежилось листуванням. Більше за кордоном Галина Гордасевич не була, бо і її не запрошували, і вона не бачила в тому якоїсь потреби.

Варто вказати, що в Галини Гордасевич було багато знайомих, з якими вона мала добрі стосунки, але фактично не було друзів як таких, або близьких подруг, щоб разом проводити час дозвілля. Особливо це стосується періоду життя у Львові, де мама жила переважно усамітнено і дуже рідко приймала в себе вдома гостей. Єдиною удачею було те, що я жив поряд і майже щодня заходив до мами, що не дозволяло бути їй зовсім самотній. Приходила часто і мама також до нас в особняк, але завжди коротко і по-справах, тому що стосунки з невісткою, теж, до речі, Галиною Гордасевич, тільки Володимирівною, на жаль не відзначались взаємною приязню. Хоча варто зазначити, що Галина Гордасевич не сприймала свою самотність як щось погане, а навпаки тішилась комфортом і затишком свого життя, можливістю багато читати та займатися самоосвітою, вивчати іноземні мови тощо. Всю свою суспільну енергію вона викладала в активній політичній та громадській діяльності, особливо місцевій організації Демпартії та осередку Товариства «Меморіал», а ще майже щодня бувала у Львівській Національній Спілці письменників України. 

Ось майже всі мої можливі спогади сина про маму, як письменницю Галину Гордасевич і, як бачите, для книги спогадів це надто мало.

А тепер на завершення свого виступу я хочу зачитати кілька віршів Галини Гордасеви, які знайшов в її архівах і не бачив ще опублікованими.


Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,–
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,–
Відкрий вночі вікно – і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.

***
І учні не вчать, і дорослі не знають, 
Та ще мене визнають, ще запізнають! 
Вийде юнак із отецького дому –
Я стану в пригоді йому,молодому
Дівчина буде з кохання марніти – 
Я її втішу: – Рідна мені ти! 
Старим засвічуся промінням весіннім, 
Отим, що сіяло на їхнім весіллі. 
Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти! 
Ну, хай і не будуть у школах учити, 
Та будуть читати, і в голову класти, 
І юні поетки рядки мої красти.

***
Не покладу перо, хоч стомилась рука, 
Додам ще свою казку до довгого ряду. 
А як буду голодна – спечу собі колобка, 
А як буду  сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!
Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.
А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,
А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла, 
Де вибиті шибки і на порозі сніг. 
Скажіть: куди та дташка відлетіла, 
Що так його мостила навесні? 
Було ж: від сонця шибка золотіла 
І в хаті пахло хлібом і теплом. 
Скажіть: куди та пташка відлетіла, 
Що зносила стебельце за стеблом? 
А час прийшов – від холоду тремтіла. 
І в небі тих доріг – лиш вибирай! 
Скажіть: куди та пташка відлетіла –
У вирій а чи в Рай?

Богдан Гордасевич
31 березня 2015 р.
м. Кремянець


Стисла біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гардасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство  поетеси пройшло на Рівненщині (Костопіль, Дібровиця, Остріг) під час послідовної окупації її польськими, радянськими та німецькими військами; юність – за  колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР («антирадянська агітація»); молодість – на  індустріальних будовах  Донбасу, переважно в м. Макіївка; основна частина життя – в місті Донецьку на різних посадах літературного редактора; в останні роки проживала у м. Львові разом з сином Богданом, невісткою  Галиною та внучкою Соломією.
За фахом Галина Гордасевич – професійний  письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Максима Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України  з 1984 р. (точніше: спершу "Союза писателей СССР", куди її дуже довго не приймали, а України - з 1991 р.) Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.
Галина Гордасевич є лауреатом:  літературного конкурсу «Шестидесятники» за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького в галузі  критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік. Посмертно нагороджена: Почесна відзнака-хрест «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих;  Нагрудна відзнака-орден «За вірність» імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства «Меморіал»; Почесна державана відзнака за № 2303 «Хрест звитяги».  
Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства «Тернопільщина». Плідно працювала в редакціях часописів «Демократ» та «Поклик сумління», часто публікувалась в газеті "Літературна Україна" та журналі "Жінка".
Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у своєму рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців та загиблого розвідника УПА. 

Богдан Гордасевич: з технічних причин не зміг оприлюднити цей матеріал раніше, але як кажуть: "Краще пізно, аніж ніколи"

Галині Гордасевич - 80!

Відзначено ювілейну дату 80-річчя від дня народження відомої української письменниці Галини Гордасевич на її батьківщині - у місті Кремянець.











http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812342
радіо "Культура"
Тема: "Межи мною і вільним світом…". Передачу присвячено Галині Гордасевич, яка багато зробила для українського руху на Донеччині. Гостя - письменниця, журналістка Любов Голота
31 березня 2015 р.

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812351
Поезія Вірші Г. Гордасевич читає Л.Уласовська.


92%, 12 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Військові комунальники Рівненщини відзначили ювілей

Особовий склад квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівного, на забезпеченні якого перебувають військові частини та містечка Рівненської області, відзначив 70-літній ювілей установи.

На урочистості завітали колишні керівники, ветерани та працівники військово-комунального відділу. Їх привітали представники органів державної влади та місцевого самоврядування. Від голови Рівненської обласної адміністрації, обласної ради, міського голови Рівного та профспілкового комітету офіцери, робітники та ветерани КЕВ отримали цінні подарунки, були нагороджені грамотами і подяками.

- 70 років функціонування квартирно-експлуатаційного відділу свідчить про значні здобутки та вклад установи в розбудову Збройних Сил, - зазначивначальник КЕВ підполковник Олег Падитель. - Військові комунальники відбудовували зруйновані під час бойових дій Другої світової війни будівлі і споруди та пристосували їх для потреб розквартирування. Через Рівненську КЕЧ району відбувалось забезпечення матеріалами перебіг ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Наші працівники допомагали ліквідовувати наслідки надзвичайної ситуації в Тернопільській області у 2000 році. Тобто, ми постійно демонструємо свою відданість військовій справі та готовність прийти на допомогу у разі потреби.

Окреме слово подяки особовий склад квартирно-експлуатаційного відділу отримав від підшефної організації - Святомиколаївського жіночого монастиря, центральна будівля якого знаходиться на території військового містечка № 1 у приміщенні колишньої кінобази.

Офіційну частину продовжив святковий концерт в залі камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, де виступили провідні творчі колективи Рівненщини.

Підтримай акцію: перечитай "Кобзар"




http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

Ісаія Глава 35
 

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

25 марта 1859,

http://taras200.io.ua/

http://spavedfront.io.ua/s78496/taras_shevchenko_prorok_ukraeni

Дякуємо вам, "брати" наші любі!

Російський канал «Оренбург» показав сюжет про Тараса Григоровича  Шевченка.

Я хочу акцентуватися на тому, що у сюжеті прослідковується настрій звичайних ЛЮДЕЙ, мешканців Оренбургу і.............кремлядська "гнидна" політика ( яку видають за державну).

Беззаперечне — задокументоване — 100-ліття Пласту


Ґрунтуючись на польських, а також німецьких і англійських джерелах, Олександер Тисовський почав адаптацію ідеї скавтінґу для української молоді. Часто радився з проф. Іваном Боберським, який був ідейним натхненником Петра Франка, та іншими вчителями. Багато хто схвалював нову систему, але ніхто не виявляв бажання втілювати її в життя. Зрештою О. Тисовському рекомендували самому реалізувати свої ідеї. Згодом у звіті за 1911/1912 академічний рік він зазначав:

«На жаль, по причині недостачі потрібної скількости поручників, познайомлених з сутию пласту, можна було занятись лиш небогатьма учениками і то лиш з одної кляси. Охота однак і серйозність, з якою ті ученики заняли ся пластом, позваляє надіятись, що невдовзі вони самі стануть помічниками у веденю вправ з більшою скількостию учасників».

Гурток, заснований в Українській академічній гімназії, мав назву «Крук» і складався з 12 членів. У вже згаданому гімназійному звіті наприкінці навчального року О. Тисовський писав:

«Всі ученики мали поки що степень прихильників, що йно під кінець шк. року приготовило ся кількох з них до іспиту на учасників. Пластові занятя почались 21. IV. та відбувались дальше правильно: що суботи сходини для теоретичних пояснень, що неділі й сьвята прогульки получені з пластовими вправами й забавами. Забави відбувались в околиці: Кульпаркова, Цісарського лісу, Галицких пасік, Личаківских пасік, Козельник, Кортумівки, Погулянки, Лисинич, Голоска, Брухович, Гамульця і Сокольник, пізнано отже притім майже цілу околицю Львова. Вправи мали на ціли виробляти здібність ориєнтувати ся в терені, пізнавати скоро й точно окруженє, вміти читати мапи і пляни, вміти слідити і підходити, виробляти бистроту ума і т. и. Вправи й забави укладано так, що давали ученикам нагоду всесторонно користати з вроджених здібностий та їх розвивати. Труди й недогоди, яких нераз довелось зазнати, зносили ученики з гідною признаня витревалостию й охотою».

Поки що імен всіх пластунів, які стали учасниками ще у 1911/12 академічному році, як і дату цього іспиту, яка б не викликала жодних сумнівів, встановити не вдалося. Однак можна з певністю стверджувати, що саме члени цього гуртка стали першими пластунами учасниками і першими склали Пластову Присягу.

У січні 1913 року до гуртка належали: Яків Булаєвич, Семен Букайло, Лев Копистянський, Денис Монастирський, Петро Мандзик, Євген Лициняк, Володимир Федак, Володимир Матвіяс, Богдан Попович. Орієнтовно навесні 1913 року до гуртка приєднався Михайло Пежанський, який єдиний з усіх перерахованих дожив пластуном до глибокої старости.

Серед збережених в Центральному державному історичному архіві України у Львові пластових посвідок знаходимо декілька документів членів гуртка “Крук” в Академічній гімназії (зверніть увагу: гімназійний полк на той час ще не мав назви; вона з’явилася наприкінці 1916 року).

Бланки цих “червоних” посвідок виготовив Іван Боберський. Тут бачимо пластове гасло, запропоноване ним, і дещо іншу, ніж у “Житті в Пласті”, редакцію Пластового Закону (пластовий устав). У своїх пізніших спогадах О. Тисовський писав, що був незадоволений друком цих документів, оскільки таку акцію ніхто з ним не узгодив, внаслідок чого і з’явилися “не ті” тексти. Натомість для дослідника історії Пласту цей документ дуже цікавий: він наочно демонструє процес формування пластової ідеї. Що ж стосується посвідок конкретних пластунів, то ми зараз маємо бути лише вдячні Дротові, що не відкинув “несвоїх” посвідок, а використовував їх для членів своїх гуртків.

Всі дані в посвідках вписані рукою Олександра Тисовського. Бачимо тут тричі зазначену дату прийняття до Пласту: 21 квітня. Ця дата відповідає тій, що вказана у звіті Олександра Тисовського за 1911/12 шкільний рік (див. Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1911/12. — Львів: НТШ, 1912. — с. 21).

Салют отцю Маркіяну Шашкевичу ві Львові на 200-річчя

Я був у неділю 6 листопада о 10 год. коло пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на урочистому заході покладання квітів і доклав свій оберемок домашніх хризантем, що дуже різнились від офіційних кошиків з трояндами і букетів з тюльпанів у прозорих обгортках.
Враження посередні: добре що хоч так вшанували пам'ять щодо  ювілею цієї видатної людини. Люду зібралося не густо, а на промови взагалі було пусто - жодної за програмою! І думаю, що тут тільки мовчки і варто бути всім від сорому схиливши голови постояти, хіба що Роман Лубківський не з таких і вискочив сказав кілька слів від себе особисто - і то не зле.
Взагалі що тут казати: найкраща пам'ятка для Маркіяна Шашкевича те, що у цю святу неділю люди йшли по цілій Україні до храмів на службу, яку їм правили українською мовою - те, що першим започаткував своєю промовою українською ще будучи семінаристом Маркіян Шашкевич і за що боровся все своє подальше життя будучи священиком. Ось його перемога! Все інше - речі банальні й тривіальні. Тому і кажу постійно: "Добре так, як є. А краще колись та буде."
Зауважу, що був вражений, коли дізнався про відсутність прижиттєвого портрету Маркіяна Шашкевича, бо що є тепер - пізніша посмертна реконструкція зображення подвижника українства. З іншого боку як вчить церковний канон: ікона не є зображенням святих, а є тільки формальною площиною концентрації уваги прочанина при зверненні-молитві до конкретного святого чи Бога.
Також хочу внести трошки іронії: у суботу 5 листопада о 22 год. у Львові відбувся гучний салют з гармат навіть не знаю з якої причини, а я всміхнувся, дивлячись на нього, і сказав вголос: "Гарно ювілей Шашкевича відзначають - з салютом!"
А кожен нехай сам вирішує, що в тому гано - що не гарно: які ми - такі і святкування.

Богдан Гордасевич


Влада Львівщини сьогодні відзначила 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича

6 листопада, у день народження Маркіяна Шашкевича, керівники Львівської області та Львова поклали квіти до пам’ятника Маркіянові Шашкевичу.

Про це повідомили у прес-службі ЛОДА.

В урочистій церемонії взяли участь голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк, міський голова Львова Андрій Садовий, заступник голови Львівської облради Валерій П’ятак, заступники голови Львівської облдержадміністрації, керівники управлінь та відділів Львівської облдержадміністрації, представники громадськості Львівщини та Львова.
Академічна хорова капела України «Трембіта» виконала музичний твір «Квітка земная» на слова Маркіяна Шашкевича та духовний гімн України «Боже великий, єдиний».
«Сьогодні влада продемонструвала, що вона має перспективу – і національну, і політичну, і моральну,», – наголосив на урочистій церемонії лауреат Шевченківської премії України, член організаційного комітету з відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича, відомий громадський діяч, поет Роман Лубківський.
Голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк ознайомився з діяльністю музею «Русалка Дністровая». Він оглянув музей після проведених тут реставраційно-будівельних робіт. Основну увагу було зосереджено на питаннях, що потребують вирішення, зокрема відновлення Церкви Святого Духа, видання творчої спадщини Маркіяна Шашкевича.
Як відзначила завідувач музею Галина Корнєєва, проблемним залишається зберігання фонду Маркіяна Шашкевича, що містить понад тисячу експонатів та перебуває зараз у підвальному приміщенні палацу Потоцьких.
Схвалення викликає громадська ініціатива спонсорів, що доклалися до фінансування реставраційно-будівельних робіт.
Під час ознайомлення з експозицією музею «Русалка Дністрова» Михайло Костюк відзначив велику роботу, проведену музейними працівниками, будівельниками, спонсорами і меценатами. «Ми будемо продовжувати розпочате, будемо й надалі працювати на культурне зростання Львівщини», – наголосив голова Львівської облдержадміністрації.

Нагадаємо, що у рамках програми відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича також відбудуться такі заходи:
8 листопада
Відкриття музею М.Шашкевича в с.Нестаничі Радехівського району
13 листопада
Відкриття пам’ятника М.Шашкевичу та музею-садиби М.Шашкевича в с.Новосілки Буського району
Нагадаємо, що з нагоди 200-річчя від дня народження видатного громадсько-культурного та релігійного діяча, письменника, фундатора «Руської трійці», речника і символа українського національного відродження Маркіяна Шашкевича видано розпорядження голови Львівської облдержадміністрації №381/0/5-11 від 5 травня 2001 р. «Про відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича», яким затверджено низку важливих заходів з нагоди 200-літнього ювілею Маркіяна Шашкевича.

Довідка.
Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811р. в с. Підліссі, Золочівського повіту в Галичині в сім’ї священика.
Учився спочатку в гімназії у м. Бережанах, а з 1829р. – у Львівській семінарії. Під час перебування в семінарії Шашкевич розпочав свою творчу діяльність; тоді ж він організував літературний гурток молоді. Перші твори Шашкевича з’явилися в збірнику «Русалка Дністровая» (1837).
Перу М. Шашкевича, крім низки поезій, належить кілька прозових творів. Найвизначніший з них – казка «Олена», високо оцінена Іваном Франком.
Маркіян Шашкевич був одним з поетів «Руської трійці», організатором цього гуртка і невтомним культурним діячем. Крім поезій і прозових творів, йому належать переклади на українську мову сербських народних пісень, віршів чеських і польських поетів.
Помер Маркіян Шашкевич 7 червня 1843 року.
Музей «Русалки Дністрової» присвячений першому західноукраїнському альманаху «Русалка Дністровая» та його творцям: Маркіянові Шашкевичу, Іванові Вагилевичу і Якову Головацькому.
Експозиція музею розміщена у дзвіниці Свято-Духівської церкви – семінарської церкви при Греко-католицькій духовній семінарії, в якій навчалися творці «Русалки Дністрової»: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький.
Свято-Духівська церква була зруйнована 15 вересня 1939 року. Тоді авіабомба з німецького літака, що атакував будівлю Головної пошти, поцілила у Богословську Академію. Були зруйновані будівлі церкви, бібліотеки. Залишилося лише дзвіниця з бароковим завершенням, яка є пам’яткою архітектури національного значення.
Експозиція музею розповідає про історію створення і подальшу долю альманаху, про тогочасні соціально-політичні умови, а також про історію «Руської трійці», і особисто її членів: Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького.


Маркіян Шашкевич - світоч Галицької України

6 листопада 2011 року виповнюється 200 років з дня народження невтомного проповідника української національної ідеї, Великого Будителя і Просвітителя галицької України, поета і священика Маркіяна Шашкевича. Українціпатріоти вже давно на рівні генної пам'яті усвідомили, що доля посилає нації таких світочів тільки раз на століття. Хотілося б, щоб двохсотрічний ювілей людини, діяльність якої наближала незалежність рідного народу, згуртованою родиною відзначила вся Україна. Однак тішимося, що принаймні на Львівщині 2011й проголошений роком Маркіяна Шашкевича.

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?

Ці до щему тужливі, наповнені гарячою любов'ю до рідного слова патріотичні рядки прозвучали з уст Маркіяна Шашкевича в роки цілковитого занепаду і зубожіння галицького українства. Це був час, коли після поділу Польщі західні українські землі в 1772 році перейшли під владу Австрії у стані повної економічної і культурної руїни. Український народ Галичини в основному репрезентували селяни, що лише недавно стали вільними від панщини (цісар Йосиф ІІ зніс кріпацтво в тому самому році (1782), коли цариця Катерина затвердила його у Великій Україні). А тогочасна інтелігенція в побуті і в культурних цілях послуговувалася чужими  польською, німецькою  мовами, ще й незрозумілою їх мішаниною з народних, церковнослов'янських і польських слів.
Яскравим спалахом у цій темряві національного життя став альманах "Русалка Дністровая", виданий у 1837 році в Будапешті (Угорщина) живою народною мовою. Збірка пропагувала три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав і заклик до її відновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та прославлення народних героїв  борців за соціальне й національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Було очевидним, що "Русалка Дністровая" вийшла за межі культурнопросвітницької діяльності й зачепила проблеми політичні. Книга відразу ж стала забороненою, майже весь її тираж було конфісковано (вісімсот примірників із тисячі), а автори  Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич  мали великі неприємності із владою. Якось під час допиту один із чиновників Львівської поліції запитав Маркіяна: "Як ви посміли воскресити народ, якого вже давно не існує?". І саме тоді, у відповідь, Шашкевич прочитав вищеназвану поезію… Керівникові гуртка "Руська трійця" на той час сповнилося 26 років, а його літературна, наукова і громадська діяльність вже була позначена плідними подіями для національнокультурного відродження рідної Галичини…
1832 рік став роком народження славнозвісного гуртка "Руська трійця", який мужньо виступив на захист рідної української мови. Засновник гуртка  Маркіян Шашкевич разом з Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким збирали фольклорні зразки галицького люду, вивчали історію України, писали літературні твори. Згодом ряди гуртківців поповнили й інші молоді патріоти. 1833 рік відзначився упорядкуванням першої рукописної збірки під промовистою назвою "Син Русі". Ця збірка була пройнята волелюбними ідеями, глибоким співчуттям до галицького люду, бажанням покращити його життя. Пристрасні слова "Ти не неволі син…" стали могутнім поштовхом хвилі відродження української національної ідеї та державності. У 1834 році був підготовлений до друку збірник "Зоря", лейтмотивом якого зазвучав заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. 12 лютого 1835 року в день 67річчя цісаря Маркіян Шашкевич у приміщенні семінарії виголосив першу публічну промову живою українською мовою. У 1836 році вийшла брошура "Азбука і абецадло", в якій автор рішуче виступив проти спроб запровадити в українське письменство латинський алфавіт. У жовтні того ж року юнак в соборі Святого Юра виголосив проповідь чистою українською мовою. З нього взяли приклад, відкинувши застарілу старослов'янську мову з богослужіння, й інші патріотично налаштовані священики. У 1836 році Шашкевич упорядкував "Читанку для діточок", по сторінках якої, за його власними словами, "веде дітей за ручку від сучасності до майбутнього, від їхньої хати у широкий світ". До речі, навіть слово "читанка", сьогодні таке милозвучне і таке звичне для нас, створив саме він, Будитель духовності Галичини. Усі ці події доказують, що Маркіян Шашкевич перший у Західній Україні зрозумів велику місію українцяпатріота в умовах Австрійської монархії і показав придатність української мови для культури, науки та освіти.
Такий рішучий виступ Поета, Священика, Громадянина вражає і нині. Звідки ця мужність, ця безмежна сила духу, зрештою, ця самовіддана любов до свого знедоленого люду? Дещо можна збагнути, якщо пройтися слідами Маркіянового життя... Народився він 6 листопада 1811 року в мальовничому селі Підлисся Золочівського повіту в родині священика. Після закінчення початкової школи навчався у Львівській і Бережанській гімназіях. З 1829 року юнак слухав філософський курс у Львівському університеті, а водночас як майбутній слухач теології був прийнятий до Львівської духовної семінарії. У 1830  1837 роках Маркіян розгорнув у Львові активну культурнопросвітницьку й громадськополітичну діяльність. Коли одружився й висвятився на священика, отримав бідні парафії  у Гумниськах, Нестаничах. Знесилював туберкульоз, гнітили матеріальні нестатки. Відрадою була підтримка дружини Юлії. Турботи про сина Володимира, який народився в 1839 році, і письменницька діяльність скрашували останні роки письменника. Помер 7 червня 1843 року у тридцятидвохрічному віці. Спершу був похований у селі Новосілки, а у 1893 році з ініціативи "Просвіти"  перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові. На могильному пам'ятнику  напис "Маркіян Шашкевич", однак поряд з Маркіяном тут знайшли вічний спочинок і його дружина Юлія, і син Володимир, який, взявши приклад з батька, теж став письменником і присвятив свою творчість служінню народові.
Сьогодні нам, українцям початку ХХІ століття, треба навчитися у Маркіяна Шашкевича глибокої духовності, розуміння народної мудрості, національної твердості духу, благородства і самовідданості, навчитися жити і діяти так, щоб ніхто із наших ворогів не забирав у нас держави, мови, історії, літератури, щоб ніхто не смів живцем шматувати нашу українську душу.

Оксана ТРОШИНА,
вчитель української мови і літератури
Сокальської гімназії імені Олега Романіва.

200 років від дня народження Маркіяна Шашкевича 6 листопада 2011

Вшануймо гідно будителя українського духу в душах українців



Далі моє не сьогодні писане, але і сьогодні не скажу краще, хіба ще більше маю пошани до людини, що була першою в боротьбі за Україну:

Будитель української національної свідомості в Галичині

Цього 2003 року у червні виповнилося 160 років від дня смерті і 110 річчя від перепоховання у Львові на Личаківському цвинтарі видатного українського літератора, святого отця Маркіяна Шашкевича, якого по праву називають «будителем української національної свідомості в Галичині» А ще він був першим українцем Галичини всеукраїнського типу, тому що започатковані ним справи давно стали надбанням цілої України.
Бути першим завжди важко, та ще важче першим залишатись. Маркіян Шашкевич за своє коротке 32-річне життя встиг зробити стільки, що йому у Львові нащадки встановили пам’ятник, а премією на його ім’я нагороджують щороку найкращих львівських письменників. Неможливо стисло описати життєпис, творчий доробок та його значення для нас, тому відзначимо одну з головніших дій Маркіяна Шашкевича: він навчив галицьких українців поважати самих себе і свою націю, розпочавши з утвердження поваги до рідної мови. Наскільки це було важко свідчить те, що в греко-католицьких церквах, де збирались русини-українці, священики виголошували свої проповіді до громади винятково польською мовою. Тому перші проповіді українською мовою у Львові, які водночас виголосили на свято Покрови 1836 р. Маркіян Шашкевич в соборі св. Юра , Юліан Величковський у церкві Успенія і Микола Устиянович у церкві св. Параскеви - стали революційним потрясінням для галицьких русинів.
Утверджувати повагу до рідної мови Маркіян Шашкевич почав з себе під час навчання у Львівській богословській семінарії спілкуючись виключно українською мовою, у той час як інші русини-семінаристи рідну мову зневажали, насміхались, вважаючи її безкультурною. Лише двоє семінаристів приєдналися до Шашкевича: Яків Головацький та Іван Вагилевич, яких за вірність рідній мові в семінарії прозвали «руська трійця». Про небезпеку такої поведінки свідчать спогади польського шовініста з тогочасної семінарії Івана Сінкевича, який писав: «Аж в 1835 р. виходить назначений ректором Маркіян Шашкевич і проповідує по-руському! Це розсердило мене так, що півроку я засідався на Шашкевича, щоб кинути його в канал; якщо він був би й загинув у моїх руках, я не уважав би цього за проступок, навпаки, якщо мене й були б повісили за вбивство, я уважав би себе за мученика за святу польську справу, а вбивство за заслугу, тим більше, що загинув один «москаль».
Першим літературним твором Маркіяна Шашкевича стала рукописна збірка поезій його і найближчих друзів, що мала назву «Син Русі», а наступного 1834 р. зусиллями «руської трійці» було укладено альманах «Зоря», друк якого заборонила цензура, але в доопрацьованому вигляді і під назвою «Русалка Дністрова» він був надрукований у Будапешті 1837 р. Значного розголосу набула написана Шашкевичем ода «Голос галичан», яку він видав без зазначення авторства у 1835 р. У своїх спогадах Микола Устиянович зазначав, що цей один віршик «зробив цілу переміну на землі Галича, він збудив Русь із глибокого сну». Примірники вірша розійшлись по місту і провінції.
Багато зусиль доклав Маркіян Шашкевич стосовно упорядкування правопису української мови, наполягаючи на його фонетичному підгрунті та спростовуючи намагання ввести латинську абетку. У 1836 р. він укладає вперше підручник для українських народних шкіл «Читанку для діточок в народних училах руських», який був виданий уже посмертно у 1850 р. Слабке здоров’я, нестатки і легенева хвороба спричинили передчасну смерть Маркіяна Шашкевича у 1847 р., та його син Володимир пішов батьківським шляхом і став не тільки гарним ліричним поетом і публіцистом, але й одним із засновників «Просвіти» у 1868 р.
У передмові до альманаху «Русалка Дністрова» є такі рядки: «Судилося нам послідніми бути. Бо коли другі слов’яни вершка ся дохапують і єсли не вже, то небавком побратаються з повним ясним сонцем, нам на долині в густій мряці гибіти». Слова доволі пророчі, бо хоч судилося Маркіяну Шашкевичу не останнім, а першим бути, проте у «мряці гибіти» доводиться багатьом нашим землякам і досьогодні.

Богдан Гордасевич,
«Діловий діалог», №28 (166),
4-10 липня 2003 р.

Багато про Маркіяна Шашкевича і всі його твори ось тут
http://spavedfront.io.ua/s124456/200_rokiv_vid_dnya_narodjennya_markiyana_shashkevicha_6_listopada_2011_roku