Всі ми розуміємо і відчуваємо, що нам потрібна "друга половинка". Без неї нікуди. Життя не дарує радість, немає розвитку, немає стимулу, немає продовження - сім'ї, дітей...

Але як може існувати хоч щось, де одна частина буде маленька і сіренька, а друга велика і блискуча? Це не природно, не гармонійно. Друга половинка має продовжувати та доповнювати першу - тоді все буде гаразд. В іншому разі, коли одна частина заміщає та перетворює іншу, то якась з них просто зникає, все руйнується, і цілісного нічого не утворюється.

У кожної якості, риси характеру, дії людини є певний "хвостик", за який чіпляються наслідки. Перетворення світу навколо починається завжди з себе. Хочеш щоб дівчина була гарною, доброю, вправною, вірною - мусиш відростити у себе відповідні "хвостики" - фізичне здоров'я, чесність, мужність, мудрість тощо.

Часто думав над тим, яким чином визначається, що людина матиме протягом життя? Від самого народження і до смерті - ми отримуємо несподівано різні шанси, можливості, приймаємо участь у якихось подіях, стрічаємо нових людей. За Біблією ми маємо те, що нам необхідно для життя (Бог надав нам усе необхідне). За законом карми - ми отримуємо те, на що заслуговуємо, і що має нас чомусь навчити. За теорією "трансерфінгу" (і деяких інших матеріалістичних теорій), ми маємо те, чого самі дозволяємо собі мати - все в наших руках.

Доки намагався обрати, яка ж із цих теорій вірніша - нічого не виходило, бо весь час практика демонструвала протиречливі, нелогічні, результати, які я не міг обґрунтовано пояснити чи зрозуміти. Але нещодавно інтуїція підказала, що вони всі є вірними, і потрібно не обирати серед них, а сумістити в єдине.

Виходить, що люди мають все необхідне, з того, в тій якості яку самі собі дозволяють мати, все це є заслугованим і має кармінний сенс.

...

Так... я хочу щоб зі мною була Богиня... Відповідно, мушу стати Богом. Гарний стимул для того, щоб припинити лінуватись і знов та знов братись за свій розвиток... В принципі, результати - вони ніколи не змушують на себе чекати. Кожна маленька зміна в собі - несе зміну в житті. (Але якщо зміна не справжня, а показова, то результату ніякого не буде, бо життя неможливо обдурити - а потім ще й складніше стане) (-:

Ехх... не шукаю я легких шляхів, ніякої шари - все сам, своїми руками, своїми силами.... А в цілому, мені це навіть подобається - потім знаєш з кого та за що питати "чому у мене в житті все так, як є, а не краще?" (-:

Я шукаю свою половинку, моя друга половинка…  люди часто вживають такі вислови, але мало хто з них звертає увагу на те, що ці вислови  мають  якийсь негативний відтінок.  Начебто  з самого початку людина  - неповноцінна.  У математичному числовому еквіваленті,  це буде виглядати як половинка (0,5) людини шукає собі доповнення (+) другою (0,5) людиною і  якщо знаходить, то здобуває цілісність (=1). Теорія двох половинок нікчемна, або народною мовою – повна  фігня!  Якщо людина не самодостатня, а для відчуття своєї повноцінності доповнює себе іншою людиною, то це буде не кохання, а протезування. Справжнє кохання можливе лише між чоловіком і жінкою  які не є половинками-милицями, а є цілісними самодостатніми особистостями. Їх  відносини будуються не в доповненні один одного, а на створенні нового, відбувається синергія – сумарний ефект при взаємодії двох перевищує можливу математичну суму.  Це може виглядати хоча б так: 1+1=2,1. Для кращого розуміння наведу приклад, він не зовсім вдалий с точки зору паралельності явищ  кохання та копання городу, але  має гарну наочність.  В математиці   буде так: один копач за годину скопує 1 сотку городу, тобто два копача за годину скопають 2 сотки. В житті  математика інша: в одному випадку два копача будуть частіше і довше курити на межі та теревенити, за цього за годину скопають менше двох соток. В іншому випадку копачі  будуть підбивати один одного, негласно змагатись і вони скопають  за годину більше двох соток.