хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «чоловік»

Він каже їй… вона говорить йому…

Початок розмови тут

(дуже давня історія, майже справжня, трохи видозмінена)

Що я можу дати тобі, окрім свого кохання? Як висловити почуття, які переповнюють мене?..  Що додати, адже словами все сказане і написане?..

Я захоплююсь тобою. Подивись уважно – ми, як дві половинки одного цілого. Ми такі схожі, але дещо відрізняє нас – для того, аби ці половинки співпали, доповнили одна одну і з’єдналися міцно.

Ти кажеш, що твоя особо не варта мого кохання. Не вірю. Невже ти думаєш, що  його можна віддати тому, до кого моє серце байдуже?

 У твоєму виборчому бюлетені претендентів на кохання імен декілька. І моє чи на першому місці в списку?.. В моєму – лише одне ім’я, іншого немає. Навіть не уявляю, кого ще можна додати туди. Тривалі пошуки привели до тебе. Але остання перепона… Ти не даєш шансу навіть на спробу усунути цю перешкоду. Можливо, вона нездоланна. Але як дізнатися, доки не зробити намагання її подолати? 

Пошепки

 

Покличу пошепки «кохаю!» -

Почуєш? – Серцем? Озовешся?

Сховаєш погляд? Посміхнешся?

Наблизишся? Не повернешся?


              Самотня тінь в кутку зітхає,

              Байдужо Місяць позіхає…

              І ранок Сонцем вибухає!..

04.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)


музика - Copyright © С.Грищук

Вдвох. Мить з життя мегаполісу

 

Тебе торкаюсь ніжно. Сутінки бузкові...

Тепло двох тіл зливається в потік.

Слова, нещирі гості випадкові,

Втекли. Є погляд в очі, Жінка, Чоловік.

Навколо - мегаполіс метушливий,

Чужий нам простір, інший час.

Є двоє - ми, є мить важлива,

Що з'єднує в одне-єдине нас.



24.09.2009


Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved


Польові досліждення стосунків чаловіка і жінки ))

Проведені мною польові дослідження розуміння чоловіками і жінками один одного показали наступне.

Найчастіше чоловік не розуміє, чого хоче жінка і це призводить до конфлікту. Чоловік думає, що жінка виставляє йому претензії, дорікає йому чи просто дістає, хоча насправді жінка лише хоче зрозуміти, що і навіщо робить чоловік. Коли я кажу "давай пообіцяємо, що не будемо брехати один одному, коли у нас з'явиться хтось на стороні", чоловік сприймає це як обіцянку ні на кого не дивитися і обмеження його свободи. Хоча жінка лише хоче обіцянки чесності і прозорості у стосунках. Хіба це погано?

Коли я прошу пояснити чоловіка, що він робить і з ким, він сприймає це як контроль за його поведінкою. Хоча я лише хочу дізнатися більше про діяльність чоловіка і зробити з цього висновки, чи можна йому довіряти по життю, чи не робитиме він за моєю спиною неприємних мені речей. Я лише хочу краще зрозуміти чоловіка, відповідно - більше йому довіряти, а розуміння і довіра - це основне, що потрібно в стосунках.

Коли я питаю в чоловіка,чому ти не цікавишся моїм життям, я не дорікаю, а лише хочу дізнатися - а я тобі цікава по життю, моє життя тобі цікаве, чи лише своє і тих, хто тобі цікавий?

Коли я питаю чоловіка про його відносини з іншими жінками (дружба чи щось інше?)), я не намагаюся його контролювати, а лише хочу дізнатися його позицію і погляд на них.

Коли я питаю чоловіка про одне і те ж, що мене цікавить найбільше зараз і від чого залежить моє ставлення до нього, він думає, що я його дістаю і питає, чи не набридло мені. А я лише хочу скласти про нього думку, про його позицію по цьому питанню і від його відповіді залежатиме, чи зміниться моє ставлення до нього, чи ні. Чи довірятиму я йому ще більше, чи втрачу довіру взагалі.

Запрошую чоловіків і жінок на обговорення ;)

Удвох два довгих дні

 

Удвох два довгих дні –

У часі мить. Як спалах!

Вдих – видих. Ми – одні,

Нам вічності замало.

Два дні - двокрапка : двоє.

Знак оклику! …питання?

Знак ділення : з тобою

Два дні. Навік. Востаннє…

написано 30.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111292226

Галантний кабальєро

Галантний і немолодий - а п'яний
Від ранку вже самого!.. – кабальєро Без шпаги і коня (а втім - які манери!);
Розчулений собою – аж рум'яний!
  Своє плече мені – прекрасній леді – Підставив. " Вибачте ведмедя, Нахабного незграбу, хто чарівну даму
Підтримати  бажав - уважно, яма! –   І допомогу пропонує…" "Панно!
Як можна вашим ніжним ручкам Тягар нести!!! Та ж цілувати пучки
Такі!.. " Ця зустріч вранці рано   Зі мною трапилась. Торбинку я тримала Й ваги в ній, як на лицаря, замало… На думку спало (з сумом): "Є ще кавалери…
Без шпаги… напідпитку… втім! – які манери!.."

Жовтень – 01.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112020461

знов ридаю...Вона...від ТатусіБо

стирено
ТатусяБо

Вона
... Вона каже, що їй сумно, а я не знаю що мені зробити, щоб їй стало весело. Може мені треба в такому випадку співати, а може навіть дати гопака, щоб їй стало веселіше. Я ніколи не знаю, що мені робити з нею. Тому цілую її в тім’я, бурмочу, щось непритомне, обіймаю, а вона вкладається калачиком у мене на колінах і тихо плаче. А в мене ж серце може луснути від оцих її тихих сліз. Ну навіщо ви плачете? Га? І не можете пояснити, звідки у вас ті сльози, і де народилося ваше «сумно», не кажете що зробити. Вам раптово стає сумно, навіть якщо ви тільки-но сміялися з якогось фільму, а тоді отак «хоп» і сумно. А мені ж треба щось робити, щось вирішувати кудись бігти.
Або от каже мені, «Так сіро, що хочеться хурми, і щоб пахло апельсинами, а навколо абрикоси, ті що мурелі, такі як у бабусі, давай переклеємо шпалери в коридорі». І я думаю, що це ж тільки зачепи ті шпалери, там двері нові потрібні, шафу нову, світильник, треба переносити розетки, а це шукай електрика, і оці всі грунтовки, штукатурки, переклеювання, кілотонни пилюки і бруду – хіба ж це весело? І де тут мурелі? Йду купую хурму, а вона не пахне апельсинами, хоч ти лусни, хурма пахне хурмою. І як це сіро? Як це у вас буває «сіро». Ну сіро, то й сіро. Колір такий та й усе. А вам сіііііро? І від того сіро, я не знаю спокою.
Іноді вона вночі перестає дихати. Ну як… дихає як квітка, так що навіть не чути сопіння. Я тоді схоплююся, кладу їй пальці на шию, щоб знати, що там ще тріпочецця жилка… чи ця… як її… сонна артерія. А вона прокидається і каже, що я ворочаюсь як ведмідь. Ведмідь, чуєш? Я десять років з цією жінкою, вона цілу цистерну наревіла на моїх колінях, і я скаженію від самої думки, що вона дихає як квітка, нечутно. Хай би краще хропіла як бугай, чи там кричала вночі. А то ледь-ледь шелестить у своїх снах. А мені боляче не чути її дихання. Розумієш? Боляче.
Якось вона сказала, що їй боляче. Скрутилася калачиком і дивилася якусь смішнючу комедію, а сама навіть вустами не повела, не посміхнулася і не заплакала. Я запитав її про що це кіно, а вона сказала «не знаю. Тут якісь люди бігають і все». Отак укуклилась в своє «боляче» і лежить. Сказала б уже неси мені аналгін чи нурофен, клич мені лікаря, вези мене в лікарню. Я б її на руках відніс. Але ж ні, їй боляче, і вона лежить в смішних своїх котячих шкарпетках. Я питаю, що їй зробити, чим допомогти. А вона зводить на мене свої величезні очі і каже «Нічим. Все добре. Просто трошки боляче. Я полежу тут, а ти погладь мене по голові». Хіба так лікують біль? Я глажу її волосся і намагаюся взагалі зрозуміти, що цій жінці треба. А вона тільки тихо ойкає і все, аж поки засне. Я бачив як вона переносить біль, від якого я б мабуть подерся на стіни, а вона зціпила зуби і посміхалася. Всі лікарі бігають кричать, а вона посміхається і тільки тоненька зморшка на лобі вказувала на те як їй важко.
Як же мені з нею важко. З вами усіма так важко? Ви всі такі? Я зустрічався до неї з кількома, але зустрівши її я забувся, як це бути з ними, як їм коли боляче, чи сумно, чи сіро. Таке враження, що мені пам’ять стерли і все. І що нікого не було тільки вона, і її жилка під моїми пальцями і її сіро, сумно, боляче, весело.
З нею і справді весело. Буває працюю, стоп’ята сторінка документу, я весь похований уже під тими літерами. А вона раптом стане перед монітором і каже, що терміново хоче, щоб я її поцілував, і це треба негайно, і якщо я зараз її не поцілую, то трапиться щось страшне. І я встаю і цілую її, так ніби до цього і не цілував. Ніби не цілував її вранці, і з вечора, і ніколи. А вона завжди каже що мало. Хіба може бути мало людині поцілунків? Це ж не хліб, якого мало і в тебе голод, і не вода без якої мучить спрага – це ж поцілунки. Але я їй вірю, що якщо не поцілую то станеться щось страшне.
Мені з нею страшно. Вона надто гостро усе переживає. От до прикладу, скис борщ, ну скис то і скис, біс із ним. Скільки в людей скисає борщів?! Тонни. Викинь його і забудь. А вона сердиться на себе, або може розплакатися. Або сміється голосно аж до гикавки, і каже «уявляєш, взяв і скис, падлєц». І мені смішно з нею, і сумно буває за той борщ і страшно. Колись подзвонила з такими риданнями, каже потрапила в аварію, «що мені робити, я все зіпсувала». Я поки долетів до неї, думав, що вона тим своїм жучком півміста рознесла. Приїхав, а там маленька подряпина на сусідній машині, і водій того авта бігає навколо, намагається її заспокоїти, каже, що таке у всіх буває, що він все одно планував її перефарбувати і здати в металобрухт, а вона плаче і вже збирається в тюрму і питає, чи я навідуватиму її в буцигарні. Яка буцигарня? Це ж тільки подряпина на бампері, на чортовому бампері, чортового старого ланоса…
Знаєш оту вічну байку, про чоловіків, які розкидають шкарпетки. Так от у нас її шкарпетки скрізь. І мені це здається кумедним. При тому вона завжди знає де який лежить. Так і каже «подай мені ті з ведмедиками – одна під диваном, а друга в коридорі». От як так можна?! Як у неї так виходить? А ще світло, ніколи і ніде не вимикає світло. Живемо, як в церкві. І я їй кажу, що треба вимикати, а їй завжди мало сонця.
Якось я поїхав у відрядження, на три доби. Вона складала мої речі, і казала, що це класно, ми відпочинемо один від одного. Пекла мій улюблений пиріг , примовляючи, щоб я харчувався там по-людськи, бо однієї язви в хаті досить. Язвою це вона себе називає. Я поїхав, та ще по дорозі до Харкова зрозумів, що не протримаюся там три дні, вирішив усі питання за півдня і вночі уже був під нашим підїздом. Дивлюсь, у вікні світиться, і вона балансує на купі стільців. За той день, за один день, вона зробила три перестановки, розламала комод, і перефарбовувала кухню. Каже що без мене раптом почався армагедон. І я їй вірю… без неї теж армагедон.
Я ніколи не знаю чи вона щаслива зі мною. Адже їй буває сіро, боляче, сумно, страшно… Ви всі такі? Слухай, може їй купити апельсинів? Та хрін із ним, я переклею коридор шпалерами в абрикосах, біс з тією шафою – заміню, і розетки, усе зроблю. Хай вона бурмоче, що я товчусь як ведмідь, я хочу чути, що її життя б’ється під моїми пальцями з усіма її сіро і сумно, і хай не болить…
Добраніч)
Чудесної ночі!

Варто почитати!

Дорогая редакция, пишет вам Алла Павловна N. из города М.

Пишу вам чтобы:

  1. выплакаться;
  2. попытаться понять свою ошибку;
  3. получить совет.

Мы прожили с мужем десять лет, но в годовщину нашей свадьбы он от меня ушел. И не просто ушел, а опозорив перед всеми моими коллегами. Я работаю в школе преподавателем русского языка и литературы. Если бы он ушел:

  1. к любовнице;
  2. потому, что я изменяла;
  3. потому что мы плохо жили;

Мне было бы гораздо легче и понятнее. А он ушел без видимой причины.

Самое обидное, что за десять лет мы ни разу не поссорились.


Мы жили душа в душу тихой размеренной жизнью. Я как могла создавала ему семейный уют и облегчала быт. Я никогда не заставляла его помогать мне по хозяйству, потому что:

  1. он все равно все сделал бы не так;
  2. мне проще и быстрее было все делать самой;
  3. я привыкла к порядку, а он не помнил элементарных вещей, например, какой губкой можно мыть чашки, а какой тарелки.

Мне также обидно, что 10 лет своей жизни я ограждала его от всех бытовых проблем и ухаживала за ним, как за ребенком. А он в благодарность опозорил меня перед всем коллективом.

Я подробно расскажу, как это было.

Мы отмечали свой юбилей свадьбы в субботу. Накануне я все приготовила, убрала дом. Утром мы поздравили друг друга. Я подарила своему мужу зеленые комнатные туфли в цвет его махрового халата, а он подарил мне шелковый шарф какой-то невообразимой расцветки, не подходящей ни к моему пальто, ни к плащу, хотя я много раз просила его не дарить мне вещи, если у человека нет элементарного вкуса.

Но в то утро я поблагодарила своего мужа, чтобы не портить нам обоим праздник. Однако мой муж, видимо, почувствовал, что я недовольна, и решил мне досадить: вместо комплекта № 6 он вдруг взял и надел комплект № 4, для четверга.

Я сдержанно напомнила мужу, что сегодня суббота, и он должен надеть комплект № 6, а вот вечером он наденет свой праздничный комплект № 8.

Дело в том, что у моего мужа нет элементарного вкуса и я, чтобы не краснеть за его нелепый вид, раз и навсегда навела в его вещах порядок, распределив все по комплектам на каждый день недели, подобрав, естественно, галстуки к рубашкам, носки к брюкам.

У него есть комплекты на лето, на зиму и на межсезонье. В комплект входит также нижнее белье, носовой платок, ремень, перчатки (если нужно) и так далее.

А в карман рубашки я всегда кладу ему записку, где по пунктам написано, что ему делать дальше. Я отличаюсь пунктуальностью и аккуратностью, я считаю, что в любом деле успех зависит от правильно составленного плана.

Так вот, я всегда составляла мужу план:

  1. Каким одеколоном освежиться после бритья.
  2. Какой комплект верхней одежды, в зависимости от прогноза погоды, надеть сегодня.
  3. И какие ботинки обуть к этому комплекту.

В то утро он после сделанного мной замечания не переоделся молча, а вдруг спросил, может ли он сегодня по случаю субботы надеть дома нижнее белье от комплекта № 6, а верхнее от комплекта № 4. На что я ему, естественно, сдержанно ответила, что так делать не нужно, потому что в четверг у него могут возникнуть проблемы с носками от четвертого комплекта и ботинками от шестого.

Дальше мой муж понес какую-то совершенную околесицу, что в четверг он обует ботинки от четвертого же комплекта и никак не нарушит мой шизофренический порядок. Так и сказал – «шизофренический». После чего мы поссорились впервые в жизни и до самого вечера не разговаривали друг с другом.

К приходу гостей я накрыла стол, переоделась, а муж все сидел в комплекте № 4, но я специально молчала и ничего не говорила! И переодеваться мой муж пошел только тогда, когда в дверь позвонили (гости всегда приходят к нам точно в срок, зная о моей любви к пунктуальности).

Переодевался он очень долго. Мы все успели сесть за стол. Но я специально не заходила в спальню, чтобы его поторопить, потому что обиделась на «шизофренический порядок».

И вот мы сидим за столом: я во главе и все мои коллеги рядом, ждем. Я стараюсь показаться веселой, шучу, говорю, что мой муж сам накрывал на стол, поэтому я успела переодеться, а он нет… И тут вдруг выходит мой муж. Вы не представляете, но он специально надел на себя по одной вещи от каждого комплекта, а не праздничный комплект № 8!

Я, конечно, сделала вид, что все в порядке, но когда он сел рядом, сказала ему шепотом: «Мы прожили с тобой 10 лет и я не подозревала, что ты такой изощренный садист».

И тогда мой муж вышел из-за стола, встал посредине комнаты и совершил абсолютно хулиганский поступок.

Он снял с себя пиджак и крикнул: «Пиджак от будничного комплекта № 1, надевается по понедельникам!» Потом он снял с себя галстук, отшвырнул его в сторону и крикнул: «Галстук от будничного комплекта № 2, надевается по вторникам». И так он дошел до воскресенья. То есть остался в одних трусах.

Если бы он на этом остановился, может быть, я смогла бы его простить, но он снял трусы, бросил их в меня и сказал: «Трусы от праздничного комплекта № 8, надеваются на юбилеи, свадьбы, дни рождения и Новый год». После чего мой муж взял ключи от машины, документы и вышел из квартиры голый, даже не хлопнув дверью.

Вот поэтому я и пишу вам, дорогая редакция, потому что никак не могу понять: как, прожив 10 лет вместе, можно:

  1. так оскорбить близкого тебе человека;
  2. так внезапно измениться;
  3. бросить жену без всяких причин и без всякого повода.

А самое главное, я не понимаю, почему он так поступил.

С уважением, Алла Павловна N. из города М.

Ви теж так вважаете? )))

Світлина від Lyuza  Bechvaia.

63%, 25 голосів

20%, 8 голосів

18%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Pilot - Gary Brooker

Pilot
      Льотчик

Автор - Міккі Джап (Mickey Jupp)
Виконує Гарі Брукер

You shot me down
       Ти підстрелила і збила мене,
You set me up woman then you shot me down
       ти спочатку піднесла, а потім збила мене.
All you did was say "see you around"
       Все, що ти сказала: Бувай! Колись побачимося..."
You must have known, you must have seen it in my eyes
       Ти маєш знати, маєш побачити то в моїх очах.

You must have known, I loved you woman, but now you're gone
        Ти маєш знати, я любив тебе, але тепер ти померла для мене.

I'm a summer, ruined by rain
       Я був літом, та воно розмилося дощем,
I'm a pilot, shot down in flames
       я був льотчиком, але був збитий та повержений у полум'я,
I'm a sailor, sunk without trace
       я був матросом, але потонув без сліду.
The last time I saw your face
       І в останній момент я бачив твоє обличчя...

Why?
        Чому?
Oh, for heavens sake woman won't you tell me why
        О, заради всього святого, чому ти не відповідаєш?
Have you ever seen a grown man cry
        Навіть коли побачила сльози на очах дорослого чоловіка.
I'm off my head, I'm going crazy thinking about this things you said
        Я втрачаю розум, я скаженію від роздумів про сказане тобою.
Could be with you but now instead
        Міг би бути з тобою, та тепер все навпаки.

)))))))))))))))letsrock((((((((((((((((