І нам, жінкам, також присвячується!

Чоловікам необхідни ми. чарівні. турботливі. буркотливі. усміхнені. кохані. ті, хто кохає і народжує дітей.

Нам потрібні чоловіки, яких ми кохаємо, сваримо, про кого ми дбаємо, і без кого наш світ є нецілісним.

Репортаж з   ВЕЛИКОГО СКУЛЬПТУРНОГО САЛОНУ 2010. коротенький. дещиця.

все інше в альбомі.

Вже не сумую і не мрію.

Тобою серце не хворіє.

…Невпинно час-вода тече -

Повз нас, крізь нас… День, місяць, рік…

Ми – вдвох. По(роз’)єднані навік…

«До зустрічі!» - із вуст в уста цілунком.

Очима красномовно: «До побачення!»

…за мить? за рік? за вічність цілу?..

«Чекатиму! В моєму серці ти віднині.»

«Час птахом пролетить. До зустрічі за мить!»

24.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Покличу пошепки «кохаю!» -

Почуєш? – Серцем? Озовешся?

Сховаєш погляд? Посміхнешся?

Наблизишся? Не повернешся?

              Самотня тінь в кутку зітхає,

              Байдужо Місяць позіхає…

              І ранок Сонцем вибухає!..

04.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)

музика - Copyright © С.Грищук

Удвох два довгих дні –

У часі мить. Як спалах!

Вдих – видих. Ми – одні,

Нам вічності замало.

Два дні - двокрапка : двоє.

Знак оклику! …питання?

Знак ділення : з тобою

Два дні. Навік. Востаннє…

написано 30.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111292226

 Найкращий чоловік з історії --- це Ісус! Він не мав потребу в обслуговуванні і все одно Йому говорили Повелитель! У Нього не було диплому, але йому говорили Учителю, у Нього не було ліків але Йому говорили Ісцелитель! У Нього не було армії , але все одно Його боялися! Він не виграв жодної війни.але все-таки Він переміг світ! Він був ДОСКОНАЛИМ і Його розп'яли ....... Він був похований, але все-таки живе зараз ....

Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...

написано 09.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170

         - Не озираючись, іду.

       - Тобі услід дивлюсь і

Посміхаюсь. Плачу серцем…

- Скінчаться мандри – повернусь я.

Чекай. 

              -Чекатиму. Як скажеш, серце…

29.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

1

Плач, без схлипувань і сліз, душив мене. Він, здавалось, підіймався з самісінького серця, а воно розривалося від нестерпного болю. Здавалось, ще трохи, і я вмру від цього. «Немає!... Тебе немає!... І ніколи не буде!... Господи, допоможи мені це пережити! Як мені бути???!!!!.....»

2

Я прокинулася від невимовного, щемного почуття втрати. Сльози були на моїх щоках, а на серці туга…..туга….

Ти солодко спав поруч, і тепло твого тіла та подих привели мене до тями.

«Це лише сон! Яке щастя, що ти поруч мене, коханий!»

Нахилившись, і легко торкнувшись своїми вустами твоїх, я прошепотіла:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

3

Я спав без сновидінь. Які можуть бути сновидіння після цілоденної біганини та виснажливої роботи напередодні? Я просто впав у ліжко, витративши залишки сил на миття рук та вмивання, навіть не повечерявши.

Пробудило мене відчуття чиєїсь присутності в кімнаті. Ніби хтось доторкнувся до моїх вуст і я почув ніжний голос:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

Розплющив очі. Порожньо.

«Дивно…», - зринула спантеличено думка. Наступна думка, в’їдлива та сердита, не забарилась: «Нічого дивного! Кого ти сподівався побачити в своїй парубоцькій кімнаті?!»

26.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved