Здавалося б, прописна істина - життя постійно вчить нас, що свої права потрібно захищати. Але для того, щоб добиватися результату, потрібно:

а) знати свої права згідно законодавства України;

б) вміти застосовувати норми законів і підзаконних актів на практиці.

Але між теорією і практикою – прірва.

Дійсно, як розібратись у величезній купі постанов, наказів, інструкцій та т.п. (виданими, подеколи, ще на початку діяльності Радянської держави)?

Як діяти простому громадянину, який хоче захистити свої права та права своїх близьких?

·               Кожного разу, коли виникають конфліктні чи проблемні ситуації, вивчати весь пласт законодавчих та нормативно-правових актів щодо виявленої проблематики.

Так і уявляється, як молода мама замість того, щоб приділити увагу дитині, цілими днями сидить в мережі Інтернет чи спеціалізованій бібліотеці та шукає як організоване медичне обслуговування, медичні стандарти, наукові праці щодо можливості вакцинації дитини, введення нових ліків у користування населенням чи ще чого. Або ж як літні люди спочатку йдуть на курси, щоб стати Інтернет-користувачами та мати змогу працювати із законодавчими базами та архівами органів влади. Для того щоб, наприклад, дізнатись як функціонує система соціального забезпечення одиноких літніх людей у якомусь конкретному регіоні.

·               Вивчати відпрацьовані схеми дій (алгоритми), які є у загальному доступі. Ми усі вже звикли до інформдошок, які є у вітальнях державних та комунальних установ. З них можна дізнатись, наприклад, схему та документи для отримання субсидії, отримання допомоги по безробіттю тощо.

Нажаль, часто наявність таких інформдошок у вітальнях органів влади і на теренах Інтернету не може дати відповіді на усі виникаючі під час життєдіяльності людини питання.

Так, доволі поширеною серед жителів держави є проблема транспортного сполучення. Поширені ситуації, коли жителі одних мікрорайонів міста не мають достатньої транспортної розв’язки, яка б повністю охопила їх потреби. А в інших - маршрути комунального транспорту оптимізуються владою так, що населенню доводиться хвилин 15-20 чимчикувати до найближчої зупинки і потім ще робити декілька пересадок (хоча до цього вони добирались до роботи та додому одним видом транспорту, який зупинявся «під будинком»). І це тільки початок доволі великого переліку транспортних проблем, які виявляються кожного дня громадянами.

У той же час, слід відзначити, що жителі великих та не тільки міст України починають активно підлаштовувати міський (комунальний) транспортний рух під свої потреби.

Проте, чіткого алгоритму дій громадян та проектів відповідних листів-звернень віднайти доволі важко.

Тому ця стаття покликана сприяти діалогу між громадянами-жителями міста та виконавчою владою.

Знання законодавства – це наріжний камінь

Задача №1 – це знання законодавства. Щоб ефективно захищати свої права – потрібно знати, якими правами простий українець володіє згідно законів України.

Пропоную звернутися до законодавства. Отже, відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління об'єктами … транспорту …, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

10) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Стаття 7 згаданого Закону України передбачає, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається:

на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів АР Крим або обласні державні адміністрації;

на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації;

на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міський електричний транспорт»:

1. Основною формою транспортного обслуговування населення є перевезення трамваями і тролейбусами за маршрутами, а метрополітеном, швидкісним трамваєм - за лініями відповідно до затверджених в установленому порядку транспортних схем міст (регіонів).

3. Затвердження маршрутів (ліній) здійснюється замовником на підставі генерального плану населеного пункту та схеми планування відповідного регіону з урахуванням попиту на міські, приміські (позаміські) та міжміські пасажирські перевезення.

Замовники транспортних послуг (замовники) - місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та/або уповноважені ними юридичні особи, які замовляють транспортні послуги.

Приклад застосування норм законодавства на практиці

Як видно з наведених загальних норм права, для зміни маршруту комунального транспорту необхідно:

-                або чекати поки місцева влада та перевізник приймуть за власною ініціативою зміни,

-                або самим запропонувати такі зміни.

Спочатку може здатися, що другий варіант дуже складний за формою своєї реалізації, проте він найкраще відображає потреби місцевих жителів у комфортному транспортному сполученню.

Тепер давайте розберемо, як же цей механізм працює на конкретному прикладі. Реальний життєвий приклад - мешканці великого масиву міста Києва звернулись до мене з проханням допомогти покращити транспортне сполучення.

Адже, після оптимізації владою маршрутів тролейбусів, в них зникла можливість без пересадок дістатись до лікарні (а там велике пологове відділення, дитяча відділення, поліклініки тощо).

Навіть користуючись автобусами приватних перевізників, треба було робити декілька пересадок. А мікрорайон вважається «молодим» та продовжує розбудовуватись. Як можливий варіант зміни маршруту, зацікавлені громадяни запропонували подовжити рух тролейбусів одного номеру на декілька зупинок та змінити його маршрут на ще одній ділянці – щоб тролейбус не оминав заклади охорони здоров’я.

Ці зміни враховували й той факт, що мережа тролейбусних дротів там вже була прокладена, а тому додаткових асигнувань з бюджету міста не потребували.

Ось такий простий та дієвий механізм був задіяний мною (як керівником громадської приймальні в одному з районів Києва) для вдосконалення мережі комунального транспорту:

1.            виявлення активіста чи групи активістів, які будуть збирати підписи громадян, здійснювати листування з відповідними підприємствами, установами, організаціями;

2.            оформлення колективного звернення на ім’я голови районної в місті Києві державної адміністрації (описується ситуація, а наприкінці - відповідне прохання клопотати перед Головним управлінням транспорту Київської міської державної адміністрації щодо погодження пропозиції мешканців району стосовно зміни маршруту руху тролейбусу №___ та направлення відповідних, позитивних для мешканців, пропозицій до комунального підприємства «Київпастранс»);

3.            оформлення колективного звернення на ім’я керівника комунального підприємства.

Під кожним колективним зверненням повинно бути зібрано якомога більше підписів (№ п/п, ФІП, адреса проживання (можна просто вулицю та будинок), телефон (за бажанням), підпис). Підписи повинні бути в оригіналі, усі аркуші з підписами повинні містити преамбулу (верхній колонтитул), з якої ясно під чим підписуються громадяни, та бути пронумеровані та прошнуровані.

Все листування ведеться обов’язково з описом вкладення (можливо й з повідомленням про вручення).

Ось і все. Потім, на обговоренні у виконавчому органі влади можуть бути присутні активісти.

Щасти вам в облаштуванні комфортного трафіку вашого міста!