хочу сюда!
 

Наталия

29 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 25-38 лет

Заметки с меткой «гетьман»

Чому за Порошенка

Чому я буду голосувати за Порошенка
1. Втративши мінімум 20 % економічного потенціалу, сьогодні Україна має бюджет понад 42 млрд. дол. в 2018 році, проти 29 млрд. дол. у 2008 році.
2. Якщо вірити "сомнівающімся" зрадопітарам, там всіляким макаківцям, ЗЕлупникам, грицацуївцям, то зараз із бюджету крадуть більше ніж при їх Януковичі, але при цьому:
- доріг будується та ремонтується в рік більше ніж за всі попередні роки незалежності;
- в містах та селах збудовано, відремонтовано, відновлено на порядок більше ФАПів, лікарень, клубів, шкіл, садочків та інших інфраструктурних об'єктів, ніж за всі попередні роки незалежності;
- раніше в школах лише мріяли про нове обладнання, а сьогодні сотні класів оснащені комп'ютерами, проекторами, інтерактивними дошками;
- будуються нові гілки залізниці,  закуповуються нові тепловози;
- збудовано і ведремонтовано мостів та тунелів більше ніж за всі попередні роки;
3. Якщо вірити "сомнівающімся" зрадопітарам, там всіляким макаківцям, ЗЕлупникам, грицацуївцям, то зараз страшенно мародерять на армії, але:
- за ці роки збудовано нових казарм та житла для військових більше ніж за всі попередні роки;
- в 2014 році жоден танк не міг виїхати із казарм, а зараз армія отримала сотні відремонтованих, відновлених, модернізованих танків;
- зараз армія отримала сотні абсолютно нових БТР, автомобілів, а при всіляких Грицацуєвих та Макаках було продано за копійки тисячі тих же БТРів та автомобілів;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках лише продавали літаки та вертольоти за все ті ж копійки, а сьогодні відремонтовано та модернізовано їх десятки, льотчики за рік літають більше ніж за всі попередні роки;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках флот лише різали на металобрухт, а зараз він отримує нові бронекатери;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках лише згортались програми розробки новітнього озброєння, а сьогодні розробляються і вже масово випускаються новітні види озброєння, не гірші за кращі світові аналоги - ПТКР, ракетні комплекси, безпілотники;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках оборонний бюджет лише урізався, а сьогодні лише зростає;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках грошове утримання військовослужбовців було просто комічним, а тепер воно зросло в десятки разів;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках наші військові проводили в основному командно-штабні навчання, а сьогодні навчання на полігонах із залученням всіх видів озброєнь ідуть нон-стоп;
- при всіляких Грицацуєвих та Макаках лише продавали БУКи, а сьогодні відновлюються системи ППО, в тому числі і БУКи, ТОРи, С-120.
4. При папіредніках лише говорили про відмову від комуністичного, тоталітарного спадку, а сьогодні проведена декомунізація країни, знесено сотні пам"ятників вождям, перейменовано тисячі вулиць, підприємств, організацій.
5. При папіредніках лише говорили про захист та розвиток української мови та культури, а сьогодні квотування дало небачений поштовх розвитку української культури, поширенню української мови.
6. При папірєдніках громадяни танцювали під посольствами, а сьогодні без всіляких віз можуть їздити в більшість країн світу.
7. При папіредніках лише мріяли про лоукости, а сьогодні на наш ринок йдуть все нові й нові, раніше десятки аеропортів розвалювались та заростали бур"янами, а сьогодні вони стали міжнародними.
8. При папіредніках доводилось годинами вистоювати у всіляких чергах в держустанови, а сьогодні вже можна отримати купу послуг онлайн, записатись через іінтернет в зручний час на прийом до чиновників.
9. При папірєдніках, за всі роки менше ніж півсотні церковних громад перейшли до українських церков, а зараз понад 400 за два місяці, Україна вперше за 330 років отримала свою власну Помісну, автокефальну церкву, визнану у світі.
10. При папірєдніках Україна на міжнародній арені лише фігорувала в різних скандалах, а сьогодні вона стала партнером найрозвинутіших країн світу, Порошенко спілкується із світовими лідерами без перекладача.
11. При папірєдніках Україні лише вказували на двері в ЄС та НАТО, а сьогодні вже починають говорити, що в принципі це цілком можливо і вже й в не такому далекому майбутньому, Україна стала асоційованим членом ЄС, має ЗВТ з ЄС.
12. При папірєдніках лише говорили про реформи правоохоронних органів, а сьогодні маємо нову патрульну поліцію, у прокуратури відняли головне корупційне джерело - слідство в економічних питаннях, українці забули, що таке ДАІ.
13. При папіредніках лише говорили про боротьбу із корупцією, а зараз створено НАБУ, НАЗК, ДБР, САП, створюється антикорупційний суд, але біда в тому, що вони укомплектовані такими "профі", що практично не діють, хоча тут потрібно подякувати особливо тим октівістам-абпєствіннікам, які проводили відбір.
Презедент не повинен займатись благополуччям манюпаса, не повинен робити його щасливим. Його завдання - спрямовувати країну у вірному напрямку, змінювати та модернізувати країну. І Порошенко довів, що він це може робити, на відміну від інших кондідатів, які вже показали себе раніше у всій красі, чи взагалі поняття зеленого не мають, що таке державне управління.

Гетьман Іван Виговський.


Іван Виговський походив з української православної шляхти. І як багато її представників, перебував на службі Речі Посполитої, не забуваючи рідної віри та мови. Змолоду вчився в Київській академії, служив у коронному війську, пізніше обіймав посаду урядника Луцького староства. У 1638-1648 роках ротмістр Іван Виговський обіймав посаду писаря в комісара Речі Посполитої при Війську Запорозькому Я. Шембеку.

Навесні 1648 року Виговський перебував у загоні Стефана Потоцького і під Жовтими Водами потрапив у полон до татар. Богдан Хмельницький викупив його і взяв до себе на службу, бо бракувало у війську освічених людей. Незабаром він став генеральним писарем Війська Запорозького й не лише завідував гетьманською канцелярією, але зробив свою посаду ключовим пунктом державного управління, де сходилися всі нитки внутрішньої та зовнішньої політики. Складав "Реєстр Війська Запорозького 1648-1650 років". Як пише Іван Крип'якевич, Іван Виговський був "правою рукою, дорадником і заступником старого гетьмана, мав сильний вплив на Хмельницького, не раз гамував його надто гострі виступи і був посередником між ним та старшиною". До того ж, йому вдалося поріднитися з родиною гетьмана, одруживши свого брата Данила з донькою Хмельницького Катериною.

Хоча, помираючи, старий гетьман заручився обіцянкою старшини, що його наступником буде Юрій Хмельницький, проте гетьманський син не був достатньо визначною особистістю й не був популярним у колах старшини. Окрім того, можновладці не дуже хотіли, щоб гетьманський уряд став спадковим. Тому 5 вересня 1657 року на козацькій раді у Чигирині новим гетьманом було обрано Івана Виговського.

Геть від Москви

Виговський продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією, Трансільванією, а також заміну московського протекторату якимось іншим. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава.

Це, звичайно, не сподобалося "поспільству". Незадоволення соціальних низів використали у боротьбі за владу полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозькій кошовий Яків Барабаш, інспірувавши повстання проти гетьмана. Це використали московські аґенти, намагаючись ослабити гетьманську владу та схилити її до більших поступок та обмеження автономії України. Виговському вдалося до осені 1658 року придушити повстання Пушкаря, але в братовбивчій боротьбі загинули тисячі українців.

Вдалося досягнути деяких успіхів у зовнішній політиці, де соратником гетьмана був Юрій Немирич. Власне Немирич був теоретиком трансформації з козацько-православної орієнтації на державницьку. З'явилася можливість утворити власне "Руське князівство", про українців в Європі стали говорити як про націю.

Правовою підставою нової державності мала стати угода з Польщею, укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі. Згідно з нею дуалістична, польсько-литовська, Річ Посполита мала отримати третього незалежного суб'єкта -- "Руське князівство" у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств з незалежними фінансами, військом та судовими органами. На відміну від Переяславського договору, за яким в Україну вводили московські залоги, польським військам не вільно було входити на Надніпрянщину. Зате поляки не погодилися поширити дію угоди на інші українські землі -- Волинь, Поділля та Галичину. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником -- Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя.

Московський наступ

Незалежницька політика Виговського занепокоїла царський уряд. Спочатку Москва пообіцяла піти на поступки, забрати свої гарнізони з Києва та інших українських міст. Та коли до Києва підійшло козацьке військо на чолі з братом гетьмана Данилом, воєвода Василь Шерємєтьєв несподівано на нього напав. Одночасно з півночі в українські землі увійшло військо воєводи Григорія Ромодановського, який намагався взяти Лохвицю.

А в січні 1659 року з Москви вирушило 150 тисячне військо на чолі з князем Олексієм Трубєцким. На початку травня це військо підійшло під Конотоп і взяло в облогу його залогу, якою командував ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Козаки мужньо оборонялися проти численного ворога понад 70 днів і дочекалися підмоги.

7 липня під Конотоп підійшли основні сили українського війська на чолі з гетьманом та татарські союзники. Наступного дня зранку Виговський, сховавши більшу частину свого війська за річкою Соснівка, з невеликим відділом атакував московське військо, що взяло в облогу Конотоп. Після такого успіху козаки не розпочали бою з силами, що переважали їх, і почали відходити, імітуючи втечу. Московські війська почали їх переслідувати, забувши про обережність, і наштовхнулися на основні сили українського війська. Розгром був величезним, рештки московського війська втекли з України. Загалом москалів під Конотопом було вбито 40 тисяч та захоплено в полон понад 15 тисяч.

"Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 54-го та 55-го років, згинув в один день; полонених дісталось переможцям тисяч п'ять; нещасних вивели на відкрите місце і різали, як баранів: так домовились між собою союзники хан кримський та гетьман Війська Запорозького! Ніколи вже після цього московський цар не мав змоги вивести в поле такого сольного ополчення. В жалобному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах напав на Москву... Після здобуття стількох міст, після взяття столиці литовської царствуючий град затрясся за власну безпеку: у серпні люди всіх чинів за государевим указом поспішали на земляні роботи для укріплення Москви", -- писав про події літа 1659 року московський історик ХІХ століття Сергій Соловйов.

Програна перемога

Проте виграна битва залишилася фактично безрезультатною. Спровокований москалями Іван Сірко напав із запорожцями на Крим, що змусило татар залишити Виговського та повернутися додому. Поляки не поспішали надавати суттєвої підтримки Україні, приславши на допомогу Виговському лише 1500 вояків.

Московським аґентам вдалося поширити ворожнечу до гетьмана серед старшини, обіцяючи їй нові привілеї. Проти гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковськи налаштовані полковники Безпалий, Цюцюра та Золотаренко. Москалі використали Юрія Хмельницького, довкола якого почала гуртуватися опозиція. Бачачи занепад своїх планів і не бажаючи розпалювати ворожнечу, Іван Виговський у жовтні 1659 добровільно склав булаву, гетьманом було обрано Юрія Хмельницького. Москалі стероризували нового гетьмана, і він був змушений 27 жовтня 1659 року підписати нові "Переяславські статті-2", які значно обмежували права самого гетьмана та України у складі московської держави.

Сам Іван Виговський, будучи сенатором і Київським воєводою, переїхав в Галичину, до свого маєтку Руда. Він продовжував займатися українськими справами, зокрема вступив до Львівського православного братства. Розлючені ще однією невдачею свого походу в Україну поляки розстріляли Івана Виговського без суду 16 березня 1664 року. За переказами, поховали Виговського у "Великому Скиті біля Рудки Гніздичової". Тож не можливо, що саме під старим дубом у селі Руді покоїться прах гетьмана.


Портрети українськиї гетьманів Наталі Павлусенко

В сообществе уже была заметка с портретами гетьманов. Но графика.

Полюбуйтесь портретами в жанре историческая реконструкция

[ Читать дальше ]

Сохранить

Б. Хмельницкий

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4 Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4


(6.01.1596р.н. – 6.08.1657)

Грудень 1647, непокора Богдана полякам, що переросла у революцію – 1657 Липня, смерть(((

1657-1596=61 рік війни, походів морських і піших, боротьби, хвороб, що особливо дістали великого гетьмана в останні роки.

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";} /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

Як виглядав Гетьман Мазепа?


 Публікуйте правильні портрети!

 

Цей портрет І.Мазепи вважається достовірним




Кілька років тому команді журналу "Музеї України" стало відомо про існування в підвалах Адміралтейства у Санкт-Петербурзі супер-секретного спецхрану системи КГБ-ФСБ, де зберігається 30-50 портретів Івана Мазепи, створених зразу після Полтавської битви! Тоді царські іщейки зібрали місцевих малярів, які бачили Мазепу, змусивши їх намалювати портрети Гетьмана, аби було легше шукати. Потім, портрети зібрали, відправивши до архіву.

Коли росіяни зрозуміли, що в Україні почалося національне відродження, більшість матеріалів засекретили ще більше. Ми спробували проникнути до тих найсекретніших підвалів Російської імперії. Щось сфотографувати. Не вийшло… Тепер ті портрети в спеціальних контейнерах під лазерною сигналізацією… Спецслужби Путіна навчилися прекрасно зберігати таємниці Мазепи!


Історичні дослідження мають конкретне матеріальне вираження. Якщо історики помиляються, розпочинаються не дуже приємні події, що часто межують зі скандалом. На жаль, серія кумедних випадків довкола козацтва, а особливо масштабної фігури Гетьмана Івана Мазепи, продовжується. Вірніше, лише починається.


«У селі Дегтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівщини відбулося відкриття пам’ятного знаку з нагоди історичної зустрічі 30 жовтня 1708 року видатних державних діячів – гетьмана України Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ.

Можливо, Мазепа виглядав так! І герб є...
Можливо, Мазепа виглядав так! І герб є...
Три місяці під Дігтярівкою на пагорбі кипіла робота – встановлювали пам’ятний знак і облаштовували сходи до нього на місці зустрічі гетьмана Івана Мазепи та короля Карла ХІІ. І ось відбулось його відкриття
Гравюра. І.Мазепа
Гравюра. І.Мазепа
.
(Високий Вал, Чернігів).
Ймовірний портрет Мазепи, знайдений під Мюнхеном Миколою Кайзером. Експерти майже впевнені, що це Гетьман. Було б добре, аби Нацбанк України викупив це полотно, переправивши до України...
Ймовірний портрет Мазепи, знайдений під Мюнхеном Миколою Кайзером. Експерти майже впевнені, що це Гетьман. Було б добре, аби Нацбанк України викупив це полотно, переправивши до України...

На жаль, на монументі зображено аж ніяк не Мазепу! Є багато портретів, про них писали, у тому числі автор цих рядків. В Інтернеті є чимало статей, зображень, навіть книга «Скарби і таємниці Гетьмана Мазепи». 

Існує прекрасна книга Ольги Ковалевської «Іван Мазепа: у запитаннях і відповідях». (Темпора, Київ, 2008). Кандидат наук О.Ковалевська, залучила експертів СБУ і МВС, які зробили порівняльні аналізи портретів Гетьмана. Відібрали найбільш вірогідні, опубліковані в книзі. Ми якось спілкувалися з панею Ольгою на прямому ефірі радіо "Ера"...

На монументі під Дегтярівкою зображено, за твердженням О.Ковалевської, Великого гетьмана Литовського Казиміра Павла Яна Сапєгу! Інша версія, що то польський корчмар Мазепа… Однозначно, не Іван Мазепа!

Три місяці зусиль, великі організаційні, фінансові витрати – і такий конфуз… За великим рахунком,  відкритий монумент треба трохи переробити. Адже, є велика увага преси, телебачення, монумент розтиражовано. Можливо, він потрапить до підручників, путівників, поширюючи недостовірні дані.

Те саме з чоловіком, якого зобразили на банкноті номіналом у 10 гривень… Просимо керівництво Національного банку, при нагоді, виправити помилку.

Одна помилка, породжує іншу. Потім виникають розмови про фальсифікацію історії… І дуже конкретні суми на виправлення…


В дуже секретне сховище перевезли 234 нерозпакованих ящики з матеріалами «Мазепинского дела». Зверху оббили фанерою і вивезли… Там матеріали допитів соратників Мазепи, якісь речі… «Хранить вечно!», «Не открывать до особого высочайшего распоряжения!». Наказу нема. Скрині не відкрили, заховавши після наших публікацій ще далі…

Великий гетьман Литовський Казимір Павло Ян Сапєга (за версією О.Ковалевської). За іншою версією польський шинкар чи купець Мазепа... Висів на першому поверсі Музею гетьманства у Києві. Є в музеї на Хортиці. Правда, директор пообіцяв зняти... Фото С.Камшиліна
Великий гетьман Литовський Казимір Павло Ян Сапєга (за версією О.Ковалевської). За іншою версією польський шинкар чи купець Мазепа... Висів на першому поверсі Музею гетьманства у Києві. Є в музеї на Хортиці. Правда, директор пообіцяв зняти...
Після скандалу довкола пограбування музею Кубанського козацтва у США, епопеєю з шаблею Мазепи, комітету «Кубань з Україною», віртуальним відродженням Кубанської народної республіки, пошуків її золотого запасу, керівництво журналів «Нова Січ» і «Музеї України» прикрасило собою список «Враги России» ФСБ. До архівів КГБ, документів епохи козацтва, УНР, ОУН-УПА, українцям взагалі неможливо дістатися…

Дружба народів…

Ми ж знайшли ще два ймовірних портрети Мазепи. В США, через отамана Американського козацтва Сергія Цапенка і в Німеччині, через колекціонера Миколу Кайзера.

Оприлюднюємо ще раз. Аби не було чергових конфузів…

Вчить історію за новітніми публікаціями! В книгах такого ще не знайдете…

Сіра зона української історії. Всієї історії…


Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ», «Музеї України»

Цей портрет І.Мазепи вважається достовірним

Цей портрет І.Мазепи вважається достовірним


Ймовірний портрет Мазепи, знайдений у США С.Цапенком. Оцінено у 1 млн. дол! Можливо буде виставлено на Сотбі...
Ймовірний портрет Мазепи, знайдений у США С.Цапенком. Оцінено у 1 млн. дол!
Знак під Дегтярівкою. Зображено зовсім не Мазепу! Закликаємо не помилятися і інших! Скоріш за все, то Я.Сапєга...
Знак під Дегтярівкою. Зображено зовсім не Мазепу! Закликаємо не помилятися і інших! Скоріш за все, то Я.Сапєга...

Гетьман перемог. Петро Конашевич-Сагайдачний.

Віталій Огієнко, Український інститут національної пам'яті.

Завдяки гетьману в суспільстві утвердилася концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої: "Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного".

Наприкінці 2010 р. в Україні відзначили 440-у річницю з дня народження Петра Конашевича-Сагайдачного.

Петро Конашевич-Сагайдачий є найвідомішим і найславетнішим гетьманом Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького. Гетьманування Петра Сагайдачного (з незначними перервами з 1616 по 1622 рр.) стало цілою епохою в історії українського козацтва.

Маючи знамениту Острозьку Академію за плечима, П. Сагайдачний зробив величезний внесок в зміцнення позицій козацтва в Україні, а головне - в перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися усі сусіди.

Сагайдачний - воїн-оборонець

Передовсім Петро Сагайдачний постає перед нами відважним полководцем та неперевершеним тактиком, генієм військової думки того часу.

На Запоріжжі, у цій «школі життя» Сагайдачний швидко здобуває високий авторитет: стає обозним та керує всією артилерією Січі, згодом очолює січове товариство - стає кошовим отаманом, а потім гетьманом Війська Запорозького. Розташована на межі християнського і мусульманського світів Січ стала природним заслоном проти татарських і турецьких набігів. Сагайдачний же почав не лише захищатися, а й організовувати походи на Крим і Туреччину.

Він реформує козацьке військо, на базі окремих загонів організовує регулярне військо з суворою дисципліною, розробляє стратегію та тактику антитурецької боротьби.

Морські походи під началом Сагайдачного, коли козацькі чайки з'являлися раптово у стін Стамбула та "скурювали мушкетним димом столицю турецького султана",- як писав сучасник, викликали справжній жах у ворога. І що найважливіше - козацький десант звільняв православних полонених, що томилися в тяжкій турецько-татарській неволі. Успішні морські походи 1616-1618 рр. на чолі із Сагайдачним стали прикладом сучасного військового мистецтва та посилили впевненість козаків у своїх силах. Продумана тактика і стратегія вкупі із майже міфічною хоробрістю та відчайдушністю стали дійсно непереможними.

Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із турецьким флотом, стверджував: що "на всій землі немає людей сміливіших, котрі б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті".

З середини першого десятиріччя XVII ст. Сагайдачний керував майже всіма значними походами - як сухопутними, так і морськими, що досягли на той час особливої сили, розмаху і масштабів. Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 "чайок", в яких розміщувалося до 20 тисяч козаків. Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним.

Козацька чайка. Креслення французького інженера Боплана. 1660-ті

За свідченням сучасника, "не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору". Відомий італійський мандрівник П'єтро дела Валле повідомляв у травні 1618 р.: "Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати".

На Січі, на цій окраїні християнського світу ця незвичайна пасіонарність українського народу знайшла віддушину та не в останню чергу завдяки Петру Сагайдачному відповідну своєму часові організацію.  Історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний".

Не менш успішним ніж на морі був Сагайдачний у сухопутних кампаніях. Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки в багато раз переважаючої турецької армії, відчайдушно контратакуючи. Сагайдачний безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення напередодні отруйною татарською стрілою.

Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Польшу та Україну від турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль.  Вірменський хроніст Авксент писав з цього приводу: "Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобуто лише завдяки Богові й запорозьким козакам".

Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман Войська єго королівської милості Запорозького. Портрет 1622 року. Гравюра з книги К.Саковича "Вірш на жалосний погреб Зацного Рицера Петра Конашевича Сагайдачного".

Сам перебіг кампанії 1621 р. засвідчив, що козацьке військо, яке налічувало 40 тисяч чоловік і становило половину війська Речі Посполитої, фактично було самодостатньою силою, здатною вирішувати будь-які військові завдання. Петро Сагайдачний як полководець, здобував перемоги виключно не стандартними, на той час, рішеннями. Сутність його оброни була у використанні тактикики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробувану в багатьох успішних морських походах. 

Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

Не слід забувати, що саме Петро Сагайдачний чи не першим у військовій тактиці активно застосовував проти супротивника тактику засадних та зустрічних боїв, коли нечисленні загони добре вишколених козаків нападали на маршеві колони супротивника, переважаючого у десятки разів і вносили безлад і паніку у його лави.

Взагалі, військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний удар завжди наносився миттєво й у найслабкіше місце.  Не можна не відзначити й високу мобільність козацького війська, яке багато разів зупиняло наступ турецько-татарських орд результативними ударами по їхніх тилових комунікаціях.

Динамічна й гнучка тактика бою козацького війська, на противагу позиційній, неповороткій тактиці польського війська, була вирішальним фактором у цій блискучій перемозі, яка принесла козакам європейську славу. 

Сагайдачний - політик

Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки вперед та вибудовував як в межах України так і закордоном довгострокові дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти. "Політик великий і справний", як називали його сучасники, не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для утвердження і проведення своєї лінії.

Сагайдачний боровся за розширення козацького реєстру та в інший спосіб намагався легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію, розширити козацькі права, вивести польські війська з України, встановити релігійне рівноправ'я та визнати вищу православну ієрархію. Він розумів, що кожен, навіть невеликий поступ у цьому ділі сприятиме посиленню позицій козаків в обороні прав народу українського народу та православ'я. Вперше за Сагайдачного козацтво формує свою політичну програму, в якій виходить за вузько станові інтереси. Утворюється спілка козацтва, міщанства й духовенства.

Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.

В цьому Сагайдачному також належить визначальна роль, адже саме Сагайдачний знову залучив Київ в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. При ньому Київ знову стає політичним осередком нової України.

Історик М. С. Грушевський писав, що вже сучасники дуже високо оцінювали політичний талант Петра Сагайдачного, визнавали загальноукраїнське значення його діяльності.

"В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам і зробив з козацького війська опору національного українського життя... Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя".

Не в останню чергу завдяки його діяльності в тогочасній суспільній свідомості утверджується бачення козацтва як символу слави руського народу, "щита" християнського світу проти невірних, що урівнювало українців з іншими народами, утверджувало "чуття власної сили, гідності, унікальності та надійності свого історичного фундаменту".

Петро Сагайдачний - гетьман. Малюнок ХІХ сторіччя

У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на "політичний народ", рівноправний зі шляхтою, котрий виступає легітимізованим виразником і захисником прав та свобод "нашої руської нації". На зміну старій княжій аристократії утверджується нова провідна суспільна еліта - козацька старшина на чолі із Петром Сагайдачним.

Поняття "руський народ" набуває "термінологічної конкретності", позначаючи мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.

Формується погляд на цей "народ" як на самодостатню політичну спільноту, чиє існування санкціонується божим промислом у непереревній тяглості віри і Церкви. При цьому козацтво починає визнаватися нарівні із шляхтою невід'ємною складовою ланцюга тяглості й легітимації народу.

Утверджується концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої.

"Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного", - зазначалось у проханні православної шляхти (не козацтва!) до сейму 1623 р.

Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов'язавши його із захистом православ'я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом. Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства - важливого культурного центру України, яке виступало проти Унії.

Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом величезної політичної ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій. 

Не можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів - що відновило знищену унією православну ієрархію. Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного і означав без перебільшення порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду. Очевидно, Сагайдачний чудово усвідомлював важливість опертя козацької шаблі на ідею та віру.

Він зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставив зброю на охорону культури. Таке поєднання зробило із козацької військової сили справді політичну потугу та могутній притягальний центр для українського населення.

Сагайдачний - меценат і покровитель освіти та культури

Сагайдачний навчався в Острозькій школі - центрі тогочасної української вченості інтелектуального й духовного життя.  Цей навчальний заклад був визнаним в Україні культурним та освітнім центром, де молодим людям прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу.

Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя. Дружба з Іовом Борецьким пізніше переросла в політичний союз, який відіграв вагому роль в українському релігійному і політичному житті.

За сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію. 

Впродовж усього життя він допомагав освітнім та культурним центрам матеріально, за заповітом залишивши  майже все своє майно й гроші Київській, Львівській і Луцькій школах "на науку і виховання бакалаврів учених дітям християнських за чим би наука тривати могла вічні часи".

Джерело: офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті.

Як Сагайдачний москалів бив

264831_1_361.jpg

У жовтні 1618-го московське військо ”в великом ужасе” відступило до своєї столиці й зачинилося в ній. Із кремлівських мурів стрільці й городяни з острахом дивилися, як  Арбатом до Москви підходять запорожці гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

У Московському царстві наприкінці XVI ст. згасла династія Рюриковичів. Невдовзі країну охопила громадянська війна — Смута. Аби покласти їй край, 1610 року боярський уряд — Семибоярщина — запросив на престол сина короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ — 15-річного королевича Владислава. Той мав прийняти православ’я, католицизм у Московії не поширювати, у всьому радитися з боярами й не карати нікого без суду й слідства. Попервах Москва й інші міста охоче присягали новому цареві. Присягнув йому і 14-річний боярський син Михайло Романов. Ім’ям Владислава навіть почали карбувати монету.

Але фанатичний католик Сигізмунд ІІІ не хотів, аби син приймав православ’я. Та й хвилювався: московити перед тим убили двох царів, а ще одного — запроторили в монастир. Тож до Москви польський гарнізон увійшов без нового царя. У країні вибухнуло повстання. Народне ополчення, зібране князем Дмитрієм Пожарським і нижньогородським купцем Кузьмою Мініним, 1612 року поклало край польсько-литовському пануванню.Невдовзі на земському соборі на трон обрали 16-річного Михайла Романова — родоначальника майбутньої династії Романових.

— Миша Романов молод, умом не дошел, и нам не поваден будет, — вирішили бояри.

Нова влада відразу заходилася вибивати податки з розореної країни. Невдоволенням з цього приводу й вирішив скористатися Владислав. Подорослішавши, він вирішив поборотися за московський престол. 1616-го він маніфестом закликав московитів ”бить ему челом и покориться как законному государю”. Владислав нагадував, що й Михайло Романов присягав йому, й запевняв, що за його влади всім жити стане краще.

Наприкінці 1617 року королевич вирушає здобувати силою московський престол. Але справи в нього відразу пішли не надто добре: бракувало грошей, задарма військо не хотіло воювати, а серед потенційних підданих виявилося замало його прихильників. Владислав не зміг узяти Можайськ — фортецю, що прикривала шлях на Москву. Навесні 1618-го він звертається по допомогу до козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Той погодився допомогти королевичу як законному претендентові на московський престол. І влітку 1618-го 20-тисячне козацьке військо рушило на Москву.

”Запорогов” московські літописці характеризують як ”змии лютыи и волцы хищницы”, жорстокіших за татар. Ось як відображено в літописі взяття міста Лівни: ”А пришол он, пан Саадачной, с черкасы... и Ливны приступом взял, и многую кровь християнскую пролил, много православных крестьян и з женами и з детьми посек неповинно, и много православных християн поруганья учинил и храмы Божия осквернил и разорил и домы все християнские пограбил и многих жен и детей в плен поимал”.

Фортецю Єлець гетьман узяв хитрістю, імітувавши відступ. Місцевий воєвода кинувся навздогін — ”со всеми людьми из города вышел” — і потрапив у влаштовану козаками засідку. Тут вони захопили татарське посольство, яке поверталося до Криму з великими грошима.

У поході уславився майбутній гетьман, а тоді полковник — Михайло Дорошенко. На чолі авангардного загону — як у народній пісні: ”попереду Дорошенко, а позаду — Сагайдачний” — він узяв міста Лебедянь, Данков, Єпіфань, Скопин і Ряжськ.

Не піддалося козакам лише місто Михайлов. Після першого невдалого штурму роздратований гетьман погрожував оборонцям, що невдовзі візьме місто ”яко птицу рукою своею и предаст огню”, і обіцяв їм відрізати руку та ногу і віддати собакам. Та михайловці відбили і другий штурм. Залишивши під мурами цього ”середньовічного Сталінграда” майже тисячу загиблих, ”всепагубный враг Саадачной с остальными запороги отиде от града со страхом и скорбию”. Щодо страху, то тут літописцям навряд чи варто вірити. Бо невдовзі запорожці форсували Оку, взяли міста Каширу, Касимов і Романов. Сагайдачний особисто подолав у двобої воєводу Бутурліна. Отоді-то на решту керманичів московського війська ”напал ужас великий” і вони відступили за кремлівські мури.

Під Москвою запорожці з’єдналися з 14-тисячним військом королевича. Гетьман передав йому полонених воєвод, а навзаєм отримав прапор та булаву. Штурм міста мав відбутися 12 жовтня вранці. Але польські сапери не зуміли підірвати стіну. Тож козаки ухилися від участі в битві. Невдовзі Владислав і Сагайдачний відступили від Москви. Запорожці взяли посади довкола Серпухова. А в околицях Калуги лютували так, що й через 10 років там на місці восьми сіл лишалися лише згарища. Це була така собі ”операція з примушування до миру” московитів.

Прикордонного Курська на зворотному шляху гетьман чіпати не став — ”присылал от себя дву человека: обявляя, аки он града Курска, уезду и в нем живущим воинству своему заповеда ни единого зла сотворяти”. 1620-го від імені Війська Запорозького відправив посольство до Москви й запропонував Михайлові Романову ”служить напротив всяких его царского величества неприятелей”. Той подякував, виділив ”300 рублев легкого жалования”, а від послуг відмовився — мовляв, ні з ким воювати не збирається.

1621 року гетьмана Сагайдачного було смертельно поранено в переможнійдля нього битві з турками під Хотином. У панегірику ”На жалобний погреб зацнего рицера Петра Конашевича-Сагайдачного” ректор київської братської школи Касіян Сакович серед іншого зазначив:

"Полуночниі тиж краї будуть памятати

Долго єго мужество, бо ся ім дал знати.

Великого звіжества там доказуючи,

Мєста і городи іх моцниє псуючи."

У фільмі ”1612” запорожців зображено поліцаями при ”тогочасних натовцях”

Радянська історіографія оминала увагою московський похід Сагайдачного. Бо ця подія не вписувалася в концепцію ”віковічного прагнення українського народу до возз’єднання з російським”.

Сучасні російські історики здебільшого інтерпретують похід як провальний, бо, мовляв, Москви та деяких потужних фортець козаки не взяли. Утім, Сагайдачний і не ставив за мету покласти козаків під мурами Кремля за царя Владислава Жигімонтовича. Козаки взяли поважні трофеї —за тогочасною воєнною логікою більш, ніж досить, щоб вважати похід вдалим.

Наголошують і на тому, що похід був політичною помилкою. Адже невдовзі козаки тікали на територію Московського царства, де оселялися біля тих міст, які палив Сагайдачний. Натомість воєводам цар наказував, аби вони ”к черкасам имели береженье и ласку”.

У новому російському історичному фентезі ”1612” українських козаків зображено такими собі поліцаями при ”тогочасних натовцях” — закованих у лати польських крилатих гусарах і найманцях-мушкетерах.

Гетьман ніколи не напивався п’яним

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570–1622) походив зі шляхетського православного роду з-під Самбора (тепер Львівщина). Здобув освіту в Острозькій академії. Запорозьким гетьманом став 1600-го. Сучасники про нього писали, що ”змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися витривалістю; легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небезпеці проявляти мужність”. Гетьман тримав військо в дисципліні — сам обходив вартових. Мало спав, і, наголошують очевидці, ніколи не напивався п’яним, як це водилося серед козаків. Також відзначають, що був він ”скупим на слова” — тобто мовчазним. Хоча, за потреби, міг виголосити промову.

Сагайдачний уславився передусім морськими походами на турецькі володіння.

http://politiko.ua/blogpost62375

Ющенко: «Оккупант, раб и дурак»

Ющенко назвал всех, кто не разговаривает на украинском языке оккупантами, рабами и дураками. Судя по всему, я со своей фамилией и взглядами полностью укладываюсь в эту формулировку – родился в русскоговорящей семье, всю жизнь говорил на русском, да и сейчас в Киеве в 95% случаев общаюсь с такими же русскоговорящими «оккупантами», «рабами» и «дураками».

Наверное, к этим категориям можно отнести и семью Виктора Федоровича Януковича, практически все правительство, потому что в семьях они все равно разговаривает. Также Ющенко к оккупантам, рабам и дуракам отнес всю юго-восточную Украину, львиную долю Киева, а себя соответственно Ющенко относит к местным, свободным и умнейшим гражданам современности.

Так вот, Виктор Андреевич, скорее вы являетесь оккупантом на этой земле с женой-американкой и счетами за рубежом. Скорее, вы как оккупант работали в Национальном банке по самые локти залезая в карманы своих граждан. Скорее, вы как оккупант обманули большую часть своих же избирателей. Ну а дураком, думаю, вас считает процентов 80 граждан Украины. Так примитивно попасться на вранье с собственным отравлением, потерять всю власть и опозориться не только в своей стране, но и в глазах мировой общественности!..

Ваша рабская сущность уже проявилась всегда: и в работе с Гетьманом, и в подхолимаже перед Кучмой, и когда вы, как холоп, кричали на журналистов, защищая своего мажористого сыночка, и когда вы примитивно согласились стать советником вашего заклятого врага Януковича. И согласились вы на это, потому что без должности вы – ничто.

Ваша хуторянское «пожрать и поспать» - во всех ваших действиях и начинаниях, опозданиях и мелких склоках вашей партии. Если бы я рисовал антиукраинский образ, то вы были бы идеальным кандидатом на собирательный образ самого отвратительного, глупого, отсталого гражданина Украины.

25 липня

1687-го року Івана Мазепу було обрано Гетьманом України. Його обрання стало золотою добою відродження Української держави, Української церкви, Української культури.
http://mazepa.in.ua/spaw/uploads/images/big_1230723431_1.jpg
Слава Україні!

Гетьманська столиця

Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.podmig
Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.cry
По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая