Зима, весна, яскраве літо

І осені барвисті шати…

Живемо у прекраснім світі.

Його потрібно пізнавати

Вивчаймо, друзі, з юних літ

Обряди, звичаї і мову.

Це – наш чарівний дивосвіт.

Це – роду нашого основа

                    Ігор Тарасенко

         Розпочинаємо подорож у глибину століть, до пракоренів нашого старовинного українського роду, до родинного багаття, звідки світить  вогник людині все життя.

   Багато чого відкриєш для себе, осмислиш, а особливо те, що досягти такого високого рівня розвитку національної культури міг народ лише духовно цілісний і глибоко обдарований.

   Неквапно, місяць за місяцем, помандруєш дорогами нашої розмаїтої духовної культури – дорогами її пісень, казок, бувальщин, легенд, обрядів, дійств. На тебе чекають розповіді про древню українську астрономію, чому свято Миколая відзначають двічі на рік, а Касяна – лише раз на чотири роки, познайомишся з колядками, щедрівками, віншівками, як відрізнити писанку від крашанки та багато іншого.

       Отож вирушаймо в путь до   невмирущих духовних джерел нашого талановитого народу

---

Грудень на радість людям сніжком присипле замерзле груддя

---

Святолік

Введення, Видення, третя Пречиста (4). Вважають, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають Виденням.

Прокопа (5). У давнину в цей день ставили на шляхи віхи, щоб подорожні не збилися з путі.

Канун святої Катерини (6). З цього вечора дівчата починали ворожити.

Катерини (7). Дівчата роблять те ж саме, що і в Канун.

Парамона або Передандрія (12). Молодь увечері збиралася на калиту.

Андрія (13). В цей день не можна було пекти хліб, шити і прясти. Дівчата ворожили.

Наума (14). У давніші часи навчальний рік починався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням. Батьки відводили до школи дітей саме цього дня, бо «пророк Наум наведе на ум».

Варвари (17). Починає збільшуватися день. «Варвара кусок ночі увірвала, а дня доточила».

Сави (18). Сава відпускає морози, крижані перини стелить.

Миколи (19). Він вважається захисником всіх бідних і знедолених.

Ганни (22). Від Ганни набирає розгону зима: «Прийшли Ганки – сідай у санки».

Спиридона Сонцеворота (25).  На Спиридона сонце на літо, а зима на мороз повертає.

Томи (29). Один з найхолодніших днів грудня. «Прийшов Тома – сиди вдома».

Даниїла (30). Якщо з’явитися іній – Різдво буде теплим.

Кожне сільце має своє слівце

Весна була суха – зима буде на сніг глуха.

Зима без трьох підзимків не буває

Сніг у грудні глибокий – урожай високий.

Сумний грудень у свято і в будень.

Не так та зима, як призимки.

Як зазимує, то жаба оніміє.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.

Зимовий деньок , як комарів носок.

Грудень землю грудить і хату остудить.

Грудень не брат, а морознеча не сестра.

Хоч мороз припікає, зате комарів немає.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то б літо було довше.

То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.

Мороз невелик, та стоять не велить.

Той в зимі голодує, хто влітку гайнує.

Січень рік починає, а грудень кінчає.

Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.

Грудень – кінець року, а початок зими.

Хвали зиму після Миколи

   Три зимові свята – Варвари, Сави і Миколая, що йшли одне за одним, звалися в народі «миколаївськими святками». Цей факт говорить про те, що у народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі»

    Зимовий Миколай вважавсяпокровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, а також  земних вод, на яких рятував людей. У цю пору зима остаточно «лягає на землю». Вже зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому можна не тільки посвяткувати, а й з боргами розрахуватися. Про тих, хто не встиг чи не зміг віддати до цього дня позичку, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».

    Але найбільше чекали 19 грудня діти. В Україні, особливо в західних областях, до цього дня готували обрядодії. Ввечері Миколай заходив до оселі з подарунками. Якщо діти спали, Миколай клав подарунки їм під подушку. Вручаючи кожному окремо гостинець, Святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити Святого, який знає про все. Так виховувалося шанобливе ставлення до батьків, діти привчалися до чемності і праці. Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, свідчить і те, що практично в кожній оселі були ікони Святого. На його честь складено чимало молитов.    

                                                                                                                                                 ВасильСкуратівський

Дитинство Святого Миколая

     Давно-давно, понад тисячу років туму, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він із свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони живуть.     Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні. Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо, а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить  лівиця.

- Учителю, поясни мені, як це розуміти? – запитав у задумі.

 - А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвались своїми добрими вчинками, - відповів учитель.

    Це було пізньої осені. Микола вже знав, що багато діток у його околиці сидять голодні неопалюваних хатках. Он – родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч. «Не можу я спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті», - подумав.

Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів – муки, олії, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та новенькі черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:

- Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.

І коли всі поснули, він вийшов з торбою і пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.

  Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити,і не міг здогадатися, кому дякувати.

Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм,та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати Миколиного добра.  Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір’я, слуга побачив це і наздогнав Миколу:

-Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! – жалів слуга хлопчину.

-Там діти голодні! Я не можу заснути, як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! – тяжко зітхнувши, сказав Микола. – От зроблю цей добрий вчинок, і мені стане легше, і я спокійно засинатиму тоді.

Минули роки. Виріс Микола, здобув освіту і не схотів зберігати свого майна для себе. Віддав усе біднимлюдям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те самечинити для власного доброго самопочуття. За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола  лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в’язницях, кожному в його потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер, то церква зарахувала його до святих.

  А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрим і щоб нагороджувати їх за добрівчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки насанчатах, якими їде до дітей святий Миколай. Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть. І ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя у житті – це творити добро.

                                                                                                                                                              Ніна Наркевич

Повір, але перевір

Який перший день грудня, така й уся зима буде.

Іній на деревах – на мороз, туман – буде відлига.

Багато снігу намело – багато хліба прибуде.

Як на Миколая випаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколая піде дощ, то врожай на озимину.

Грудень багатий на опади – червень буде дощовий.

У грудні багато інею на деревах – буде багато меду.

Снігурі прилетіли в грудні – зима буде сувора.

Хмари йдуть проти вітру – на сніг.

Вітер взимку повіяв з півночі – на великий холод.

Горіхів та жолудів багато, а грибів мало – зима буде сувора.

Грудневі імена

1 – Платон, Роман;

2 – Іларіон, Варлам, Йосип, Адріан, Філарет, Овдій;

3 – Анатолій, Іван, Іпатій, Григорій, Савелій;

4 – Марія, Олександр;

5 – Валер’ян, Максим, Архип, Михайло, Петро, Ярополк;

6 – Григорій, Олександр, Митрофан, Макар;

7 – Катерина, Августа, Симон, Меркурій;

8 – Клим, Климентій, Клавдія, Петро;

9 – Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій, Назар;

10 – Всеволод, Гаврило, Роман, Яків;

11 – Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим;

12 – Ольга, Неоніла, Іван, Анакій;

13 – Андрій;

14 – Наум, Ананій, Філарет;

15 – Іван, Опанас, Андрій, Матвій, Стефан;

16 – Сава, Серафим, Федір, Іван;

17 – Варвара, Іван, Уляна, Юліана, Геннадій;

18 – Анастасій, Захар, Сава, Гурій;

19 – Микола;

20 – Іван, Антон, Павло, Нил, Амвросій;

21 – Анфіса, Кирило, Потап;

22 – Ганна, Степан, Софрон;

23 – Хома, Ангеліна, Йосип, Степан;

24 – Данило, Никон, Лука;

25 – Олександр, Спиридон;

26 – Арсен, Лука, Євген, Орест, Аркадій, Євстрат;

27 – Лев, Филимон, Фірс;

28 – Степан, Трифон, Павло, Сусанна;

29 – Феофанія, Софія, Огій;

30 – Ананій, Данило, Стефан, Михаїл;

31 – Зоя, Клавдій, Максим, Модест, Семен.  

    

Всі фото використані з інету

 

Яке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки селища Москва, за 300 років до зародження Московського князівства і за 600 років до утворення Московського патріархату?
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.
У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.
Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.
Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.
Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.
На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой».
Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності.
Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.
Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні.
І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами?
Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни.
По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами.
Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі.
Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.

Олександр Палій, історик, політолог

Знайшла в себе фотоальбом, який зробила пару років тому, подорожуючи по Закарпаттю. Повернулися спогади і зацікавилася історією цього величного замку. Пропоную Вам ознайомитися з цією цікавою історією і підбіркою моїх фото з цієї подорожі.

          Всім, хто не бачив, дуже раджу подивитись. Про себе скажу - дуже схоже на правду. От деякі мої друзі кажуть, що Турчинов і компанія "просрали Крим". Я вважаю, що за тих умов втримати Крим не було ніякої можливості. Тому залишаюся при своїй думці: з тих, хто зараз є перша ланка у владі Турчинов єдина порядна людина. Я б хотів бачити його Президентом.

Багато наших політиків полюбляє озвучувати міф про "два братських народи". Вони втлумачують "темному" люду, які блага принесе нове об*єднання, як погано жити в незалежній Україні і тому подібне. Однак все пізнається в порівнянні. У складі РФ достатньо "молодших братів". Вони теж колись мали своїх януковичів, яценюків, тимошенків. Далеко ходити не треба: 5 жовтня 2009 р. Адигея святкує 18 річницю утворення республіки.

«Основные торжества, посвященные 18-летию со дня образования республики, прошли 5 октября. В них принял участие Президент РА Аслан Тхакушинов. На центральной площади республиканской столицы Майкопа был представлен культурно-этнографический портрет Республики Адыгея. Гости и участники мероприятия смогли попробовать национальные блюда, познакомиться с обычаями и традициями народов, проживающих в Адыгее. Все города и районы республики получили возможность представить национальные подворья, отражающие адыгскую, русскую, армянскую, курдскую, азербайджанскую и греческую культуры», - указывается в пресс-релизе президента Адыгеи.

В этот день также состоялись различные спортивные мероприятия, концерты самодеятельных коллективов, посвященные Дню республики, сообщает "РИА Новости".

Між іншим, історія Адигеї в певному періоді дуже нагадує нашу:

В 1557 году часть адыгских князей во главе с верховным князем Кабарды Темрюком Идаровым обращается в Москву с предложением военно-политического союза к России. Этот политический акт закрепляется брачным союзом между Иваном IV и дочерью Темрюка Гошевнай (Вікіпедія http://ru.wikipedia.org/).

Так само як у нас після Переяславського договору, дружба росіян та адигейців грунтувалася на обслуговуванні інтересів росіян:

В Російській імперії Адигея була однією з найвідсталіших провінцій — народ не мав власної писемності, на 150 осіб припадав 1 учень, не було лікарських закладів, промисловості майже не було — в 27 кустарних майстернях працювало 90 робітників(Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/).

Отже більше ніж за 300 років російського менеджменту адигейським народом не було досягнуто нічого. Він так і залишився в 1557 році...

Інший цікавий факт - демографічний розвиток адигейців. Особливо жалюгідно виглядає в порівняно з чеченцями, які не припиняють боротьбу за незалежність від Москви:



















Тому, шановні політики, не треба вішати локшину про "братній народ". Тим більше, що цей народ не брат, а онук навіть адигейцям, не кажучи вже про український етнос, який сягає корінням Трипільської культури. Чим скоріше ми позбавимося таких "братів" разом з їхніми "племінниками" в українській владі, тим краще. Для цього в нас і є вибори.

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Люблю покопатись в першоджерелах, бо стає багато що зрозуміло в сучасності, причому я постійно переконуюсь, що традиції передають на підсвідомому рівні, бо я щось мало вірю в те, щоб Пукін і його клан вивчали історію дипломатії. Вони такі є від свого нутра підлі, а щоб не просто ляпати звинувачення, подаю тексти з поважної книги, написані знаючими людьми.
Зокрема прошу звернути увагу, звідки походить оте "старший брат" і "молодший брат" тощо. Зовнішня цензура і пропаганда теж не сучасний витвір і навіть не агітпрому СРСР. За тим всім маємо визнати, що української дипломатії ще фактично немає, вона тільки народжується і формується, але важливо, щоб вона не бралася дублювати рефівську традицію дипломатичної наглості і дурості. Прошу до читання:

Джерело

Почему немцы смогли дойти до самой Москвы?

Кто в этом виноват?

А ведь вся война в 1942, 1943, 1944 годах — это только ИСПРАВЛЕНИЕ чудовищной ценой чьих-то ошибок, совершенных летом 1941 года.

Виновник трагедии

Виновник трагедии 1941 года давно известен — это начальник Генштаба Г.К. Жуков.

Ни один полководец мира не имел таких позорных поражений, как Жуков летом 1941 года.

Вся великолепно подготовленная Красная Армия была из-за Жукова разгромлена в первые месяцы войны.

В 1941 году Красная Армия потеряла 6,3 миллиона солдат и офицеров.

Из них 1 миллион были расстреляны органами НКВД или посажены в ГУЛАГ за отказ воевать. 1,3 миллиона были убиты в боевых действиях.

Ок. 4 миллиона сдались немцам (сдались их 3,5 (!) миллионной армии), большей частью добровольно, не желая воевать за режим СССР.

Была разгромлена вся предвоенная кадровая армия!

В этом виноват лично Г.К. Жуков, отвечавший за подготовку страны к войне.

В 1941 году Красная Армия потеряла 6.290.000 единиц стрелкового оружия, большая часть которого досталась немцам в виде трофеев в первые дни войны, так как была складирована на границе

Этого оружия достаточно, чтобы вооружить всю Германию.

В 1941 году Красная Армия потеряла 20.500 танков из 27 тысяч предвоенных.

Из них в первые же дни войны Жуков подарил Гитлеру 6,5 тысяч советских танков, в том числе Т-34, КВ-1 и КВ-2, которые затем и наступали на Смоленск и Москву с крестами на бортах.

Литературная газета , 1989, 22 марта, статья В. Анфилова Самые тяжкие годы :

Мы потеряли сразу же, до середины июля 1941-го, около миллиона солдат и офицеров, из них 724 тыс. были пленены. Противнику достались в качестве трофеев 6,5 тысяч танков, 7 тысяч орудий и минометов, огромные запасы горючего и боеприпасов .

Гитлер начинал войну только с 3582 танками, но в первые же дни войны завладел еще 6,5 тысячами танков!

Причем, советские танки были значительно лучше германских, около половины германских танков составляли двухместные танкетки T-II с противопульной броней, вооруженные только пулеметами.

Таким образом, Гитлер наступал на Минск, Смоленск и Москву танковыми армиями, в которых немецкие танки составляли только треть, а две трети — это советские танки, подаренные Жуковым Гитлеру.

В 1941 году СССР потерял 101.100 орудий и минометов, из которых 7 тысяч были захвачены немцами уже утром 22 июня на границе.

А также потерял 10.300 самолетов, что в 2 с лишним раза больше всего числа немецких самолетов, из которых почти все были сожжены на земле, ни разу не взлетев в воздух.

Причем, большая часть была уничтожена на аэродромах немецкими танками.

В советско-российских киноэпопеях о войне, насквозь лживых, народу рассказывают, что войска преступно близко к границе якобы разместил командующий Белорусским военным округом Павлов.

Это ложь, так как войска были преступно близко к границе размещены во всех западных военных округах СССР, и приказ на их размещение там дал начальник Генштаба Жуков.

Почему?

А потому что, как писал генерал-лейтенант Н.Г. Павленко в Военно-историческом журнале в 1988, №11, с. 21:

О стратегической обороне, которая была нам навязана противником летом 1941 года, наше руководство и не думало .

Еще весной 1941 года Жуков приказал придвинуть аэродромы к границе максимально близко: истребительной авиации — на 20-30 км от границы, бомбардировочной — на 50-70.

А многие аэродромы на стратегических направлениях Жуков разместил вообще в 8 км от границы.

Генерал-полковник Л.М. Сандалов писал:

Штурмовой полк перебазировался на полевой аэродром в 8 км от границы 20 июня 1941 года по приказу начальника Генерального штаба РККА генерала армии Г.К. Жукова .

Предвоенные приказы Жукова вообще очень интересны!

На границе по приказу Жукова были сосредоточены 10 железнодорожных бригад численностью в 70 тысяч человек для перешивки германской колеи на широкий советский стандарт.

22 июня бойцы этих бригад отбивались от немцев кувалдами и лопатами.

Но вот ведь вопрос: если Жуков не планировал нападения на Германию и не ожидал нападения Гитлера, то зачем собрал на границе 70 тысяч военных железнодорожников?

Преступления Жукова

Все предвоенные приказы Жукова — преступны, и за них Жукова следовало судить и расстрелять вместо Павлова как главного виновника страшного разгрома армии.

Так как именно его приказы предопределили жуткую Катастрофу 1941 года и весь ужас Немецко-советской войны, которая без приказов Жукова протекала бы совсем иначе, вне нашей территории.

Если бы немцы смогли внедрить в Генштаб СССР своего агента, то даже тысяча таких агентов не причинила бы СССР большего урона, чем причинил его стране Жуков.

Один подарок агрессору 6500 советских танков — уже одиозен.

Вся Германия смогла, напряженно работая, произвести к войне только 3,5 тысячи танков — причем, слабых, вооруженных более половины только пулеметами.

А Жуков подарил Германии вдвое больше в первые же дни войны.

Эти танки были созданы тяжелым трудом нашего народа, который недоедал и отдавал армии последнюю копейку, последний кусок хлеба.

За хищение двух колосков с колхозного поля в СССР сажали в лагеря, а то и расстреливали 12-летних детей.

А тут стратег Жуков подарил нацистам 6,5 тысяч танков!

Именно за это Жукова сегодня считают спасителем Отечества?

Жуков — автор трагедии народов СССР.

В первую очередь из-за Жукова были оккупированы западные территории СССР, где только в Беларуси было уничтожено более 99 % евреев.

Это — результат стратегии этого стратега — начальника Генштаба СССР.

Блокада Ленинграда и голодная смерть сотен тысяч ленинградцев — это работа Жукова, который пустил немцев к Ленинграду.

Его должны благодарить ленинградцы за свою голодную смерть.

А ведь он врагу подарил не только наши танки.

Он подарил тысячи орудий, самолетов, огромные запасы авиационного бензина и масла, огромные запасы провизии, огромные запасы снарядов и бомб, которые вываливали в конце мая и в июне по приказу Жукова прямо на грунт на приграничных станциях.

И в том числе — более миллиона яловых сапог, которые там же были свалены огромными кучами, в них Жуков хотел переобуть наших солдат перед освободительным походом на Запад — чтобы освободители не позорились в кирзовых сапогах.

Знаменитый штурм немцами Брестской крепости проходил на фоне этих многометровых пирамид из яловых сапог, сваленных вдоль всего железнодорожного полотна.

За эти горы сапог прятались наши солдаты, отстреливаясь от немцев.

Зачем Жуков все это подарил немцам?

А ведь все это как раз и было так необходимо врагу для его похода на Москву.

В своих Воспоминаниях и размышлениях Жуков демонстрирует удивительный склероз, так как в его мемуарах нет ни воспоминаний, ни тем более каких-то размышлений.

О своей работе в должности начальника Генштаба и о своих преступных приказах в период с января по 22 июня 1941 года он НИ СЛОВОМ не вспоминает.

Хорошие воспоминания , не правда ли?

А вместо своих воспоминаний он поместил в книге рассказ о предвоенных месяцах Баграмяна, который был тогда просто полковником — и, естественно, ничего не знал о том, чем там занимается накануне войны Генштаб во главе с Жуковым.

А Генштаб во главе с Жуковым, как это сегодня стало известно из раскрытых архивов, занимался подготовкой нападения на Германию.

Это сегодня признал сам Генштаб Российской Федерации, да только его признание 1992 года настолько не вписалось в струю мифических дутых представлений о войне, что прошло незамеченным.

Великая ложь

Однако многие современные публикации в прессе, как попка, твердят одно и то же: например, газета Труд , статья С. Турченко Военная тайна: Белыми пятнами все еще полна история Немецко-советской войны, 9-15 декабря 2004 г., пишет, что якобы нет документов, подтверждающих, что: Сталин готовил превентивный удар по Германии и тем самым вынудил Гитлера начать поход на Восток .

Все-таки, как велико желание не видеть в упор правду!

Причем, правда-то не только и не столько в том, что Сталин действительно вынудил Гитлера начать превентивную агрессию.

А в том, что из-за подготовки к нападению на Германию советские войска и оказались в глупейшем безвыходном положении, повлекшем как чудовищные жертвы и поражения СССР, так и весь самый тяжкий сценарий из возможных развитий этой Катастрофы.

А советский народ героически преодолевал в годы войны вовсе не агрессора, а последствия глупости Жукова и Сталина — воевал фактически не с немцами, а с ошибками своих неконтролируемых ВЛАСТЕЙ.

И главный источник Катастрофы 1941 года, как и главная причина такого тяжелого и кровавого хода Немецко-советской войны, — заключается в главной болезни: это рабская покорность народа и вседозволенность верхов.

Так что дело вовсе не в том, что Сталин приготовлениями к войне вынудил Гитлера напасть первым. Это сущая мелочь, хотя именно в эту плоскость вопроса — в абстракцию — нас всегда пытаются увести — от обсуждения ГЛАВНОГО.

А главное заключается в том, что урон, причиненный нам немцами, в разы меньше того урона, который нашей стране в 1941 году причинила наша родная власть.

Сравните сами: в 1941 году погибло 1,3 миллиона солдат, а 4 миллиона сдались немцам. В боях в июне-июле 1941 года немцы сожгли менее 2 тысяч наших танков, а 6,5 тысяч им наша родная власть подарила, ВТРОЕ увеличив танковые войска Германии.

И так далее по всем показателям, включая почти всю нашу авиацию запада СССР, которой мудрая власть не дала даже подняться в воздух.

Вот в чем мера ответственности.

Кто за это отвечает?

Как это вышло?

И НЕТ ОТВЕТА!

Хотя за это отвечает сам наш народ, допустивший вседозволенность своих любимых вождей.

Вот в чем главный урок Немецко-советской войны — не сотвори себе кумира, вождя.

Лишив свой народ народовластия и возомнив себя умнее всех нас, верхи в СССР совершили нелепые и чудовищные ошибки, за которые кровью пришлось расплачиваться всему народу.

23 декабря 1940 года в Москве открылось совещание высшего командования РККА, где участвовало 276 маршалов, генералов и адмиралов СССР.

Оно продолжалось 9 дней и завершилось вечером 31 декабря.

После него по результатам совещания состоялись в течение двух недель штабные игры, где разыгрывалось наступление на Германию и ее союзников.

В первой игре генералы Белорусского и Прибалтийского военных округов, воевали против генералов Украинского военного округа, воевавших за Германию, а во второй — наоборот.

В первой Павлов гнал Жукова на 120 километров в Пруссию, а во второй уже Жуков гнал командующих Белорусским и Прибалтийским округами в Румынию и Венгрию, где игра закончилась на Будапеште.

Так Жуков еще в 1941 году взял Будапешт.

Сама игра была определена тем обстоятельством, что болота Полесья разделяют пополам стратегическую карту.

Где наступать — южнее болот или севернее?

Сталин и Политбюро по результатам игр решили, что наступать в 1941 году на Германию надо из Украины.

Сроки войны — июль 1941.

Подчеркиваю: текст этого совещания и содержание штабных игр были засекречены до 1992 года, но в 1992 году Генштаб РФ их рассекретил и официально опубликовал отдельной книгой в 1993 году.

Почему же на России все равно врут? Почему это вранье продолжают показывать на ТВ? Почему это вранье до сих пор в школьных учебниках?

Это настоящий заговор Лжи.

Совещание по подготовке нападения на Германию

Советско-российские перлы героизаторов войны основаны на одном-единственном источнике: псевдовоспоминаниях Жукова.

Пока существовал СССР, материалы совещания были закрыты грифом Совершенно секретно .

Если бы СССР не рухнул, то и сейчас об этом совещании мы бы знали только то, что рассказал Жуков, эдакий странный рассказчик того, что закрыто грифом Совершенно секретно .

Но в 1992 году Генштаб РФ рассекретил стенограммы совещания, и оказалось, что Жуков-то врал.

Спасая свою шкуру от личной ответственности за свои преступные решения перед ветеранами войны и всем советским народом.

Оказалось, что за шесть месяцев до германской агрессии состоялось совещание, на котором 9 дней заседали Сталин, Политбюро и все высшее руководство Красной Армии, где готовились вовсе не к святой оборонительной войне , как врал Жуков, а к нападению на Германию.

Текст совещания был опубликован в 1993 году в 470-страничной книге: никакой обороны на этом совещании и близко не обсуждалось.

Характерный эпизод совещания: генерал-лейтенант Ф.Н. Ремизов, командующий войсками Орловского военного округа, начинает свое выступление обращением к народному комиссару обороны Маршалу Советского Союза С.К. Тимошенко:

Товарищ народный комиссар обороны, современную оборону мы понимаем прежде всего.. Мы говорим не об обороне !

Первым и центральным докладом был доклад Жукова о способах внезапного нападения на противника.

Тема доклада говорит сама за себя.

Тема второго доклада — Военно-Воздушные Силы в наступательной операции и в борьбе за господство в воздухе , докладчик — начальник Главного управления ВВС Красной Армии генерал-лейтенант авиации П.В. Рычагов.

Суть его выступления:

Лучшим способом поражения авиации на земле является одновременный удар по большому количеству аэродромов возможного базирования авиации противника .

Далее доклад:

Использование механизированных соединений в современной наступательной операции и ввод механизированного корпуса в прорыв .

Докладчик — командующий войсками Западного особого военного округа генерал-полковник танковых войск Д.Г. Павлов, которого расстреляют за Катастрофу 1941 года — летом 1941 года.

Он в докладе пишет: Польша перестала существовать через 17 суток. Операция в Бельгии и Голландии закончилась через 15 суток. Операция во Франции, до ее капитуляции, закончилась через 17 суток. Три очень характерные цифры, которые не могут меня не заставить принять их за некое возможное число при расчетах нашей наступательной операции .

Далее другие аналогичные оккупационные доклады. А доклад Павлова тем и интересен, что его 4 июля 1941 года по приказу Сталина арестовали и 22 июля расстреляли за Катастрофу 1941 года.

Хотя не он виноват, а начальник Генштаба Жуков.

В своем докладе на этом совещании Жуков указывал:

Всего на площади 30 на 30 км будет сосредоточено 200.000 людей, 1500-2000 орудий, масса танков, громадное количество автотранспорта и других средств .

Что писал в докладе, то и сделал в 1941 году.

За что же Павлова расстреляли?

Надо было расстрелять Жукова.

Жуков:

Господство в воздухе — основа успеха операции. Это господство достигается смелым и внезапным мощным ударом всех ВВС по авиации противника в районах ее базирования . Для этого: Авиация располагается на аэродромах на удалении: истребительная — 30-50 км, бомбардировочная — 75-100 км от переднего края .

Но в таком случае наша авиация может попасть под внезапный удар.

Вот рецепт Жукова:

Особой заботой командира и командующего ВВС армии будет — не дать разбить свою авиацию на аэродромах. Лучшим средством для этого является внезапный удар нашей авиации по аэродромам противника Внезапность является главным условием успеха .

В том и беда, что при объявленной Жуковым степени концентрации войск на границе разгром Красной Армии был неминуем уже во второй половине мая, когда на границу в огромной путанице стали прибывать армады дивизий.

И достиг степени потенциальной Катастрофы именно во второй половине июня, когда войска уже сменили пограничников, но находились в состоянии хаоса переезда.

А вот если бы немцы напали на СССР в начале мая, то они не смогли бы захватить даже Барановичи, так как встретили бы нормальную организованную оборону.

Однако в СССР ни на какую оборону не ориентировались по массе причин:

 

1. Во-первых, в СССР правила идея блицкрига, который успешно провел Жуков против японцев, а опыт Первой мировой войны, когда после объявления войны державы только через пару недель вводили в действие главные силы, считался устаревшим и неактуальным для военной стратегии СССР. Причем, во всех докладах есть ссылки на опыт ведения войны Германией против Польши и Франции.

 

1. Во-вторых, коммунисты вовсе не для того затеяли Вторую мировую войну, чтобы быть в обороне: этим безумным шовинистам Ленин завещал приращивать СССР новыми республиками, над чем они активно и работали, создавая Советскую империю.

 

1. В-третьих, совершенно нелепо создавать у себя оборону от противника, у которого танков почти в 10 раз меньше, самолетов — в 7 раз, в 2 раза меньше армия, а ресурсы для ведения войны вообще иллюзорны. Какой смысл создавать оборону от такого слабака, каким тогда была Германия Гитлера? Это отнюдь не шапкозакидательство, как это потом называли в СССР придворные историки по заказам верхов. Если бы СССР удалось напасть на Германию первым, то события, возможно, протекали бы точно так, как это было проработано во время игр Генштаба. То есть — через два-три месяца Красная Армия захватила бы Румынию, Венгрию и половину Германии. А Берлин пал бы к началу зимы.

 

Впрочем, блицкриг СССР против Финляндии окончился позорным поражением, так что и в этом случае вряд ли мог состояться

Опасные штабные игры

Если какой-то умник где-нибудь вам до сих пор будет говорить, что СССР не готовил нападения на Германию, то вы можете ему в лицо сказать, что он — лжец.

Потому что подготовка СССР нападения на Германию в начале июля 1941 года — ЭТО ФАКТ.

Подтвержденный последней инстанцией в споре — Генштабом РФ.

Материалы стратегических игр по оккупации советскими войсками территории Германии, Румынии и Венгрии и др., а также подробный план оккупации Финляндии в 1941 году — были рассекречены Генштабом РФ в 1992 году.

Этому была посвящена, в частности, большая публикация в Военно-историческом журнале от 1992 года, №2 и целый разворот в газете Известия от 22 июня 1993 года с названием В январе сорок первого Красная Армия наступала на Кенигсберг!

В этих штабных играх Жуков, Павлов и прочие вовсе не решали вопросы обороны страны от агрессии Германии, а отрабатывали нюансы захвата Кенигсберга, Варшавы, Бухареста, Праги, Кракова, Будапешта и т.д.

Рассказы Жукова о том, что он в игре предвосхитил германские планы — это чистой воды ложь, так как боевые действия на территории СССР вообще в играх не рассматривались.

Конечно, комментаторы из ВИЖ при публикации материалов штабных игр попытались тут же уточнить, что якобы СССР хотел использовать эти агрессивные планы войны только в случае нападения Германии.

Но, во-первых, если эти планы использовать в случае нападения Германии, то они только к одному тому и могут привести, к чему и привели — к Катастрофе 1941 года.

Так что это только словесная эквилибристика, демагогия.

А во-вторых, кого эта наивность может обмануть?

Как верно замечали оппозиционные официозу историки, всегда выходило так, что враг нападал именно в тот момент, когда у нас было все подготовлено к захвату его страны.

В ноябре 1939 года мы сосредоточили пять армий на границе с Финляндией, изготовились, и тут дурачки-финны, как по заказу, якобы один раз стрельнули из пушки

И тут же советские газеты взорвались той самой яростью благородной:

 

• Отразим нападение Финляндии!

 

• Дать отпор зарвавшимся налетчикам!

 

• Ответим тройным ударом на удар агрессоров!

 

• Уничтожим гнусную банду! .

 

Между тем, вот воспоминания Хрущева:

Я приехал в Кремль, на квартиру к Сталину. Начался разговор, и по ходу его я почувствовал, что это продолжение предыдущего разговора. Собственно, уже реализация принятого решения о том, чтобы предъявить ультиматум Финляндии. Уже договорились с Куусиненом, что он возглавит правительство создающейся Карело-Финской ССР.

Вдруг позвонили, что произвели выстрел. Финны ответили артиллерийским огнем. Фактически началась война. Я говорю это потому, что существует другая трактовка: финны первыми выстрелили, и поэтому мы вынуждены были ответить.

Имели ли мы юридическое и моральное право на такие действия? Юридического права, конечно, мы не имели .

Совершенно ясно, что в данном случае — в отношении Германии — СССР повторил бы финский опыт развязывания войны.

Который, впрочем, ничем не отличается от того метода, каким Германия напала на Польшу, якобы тоже Обороняясь от Агрессии .

Так что наивные комментарии ВИЖ ничего не стоят и никого обмануть не могут.

Для соблюдения приличий в обеих штабных играх — Белорусской и Украинской — было введено в двух фразах условие, что на нас напал летом 1941 года противник, который проник на 100-200 км на территорию СССР, но его выбили, кто и как неизвестно, снова на рубеж Государственной границы.

И с этого состояния начинается Белорусская игра в начале июля 1941 года.

Вторая, Украинская, игра 8-11 января 1941 года, о которой забыл Жуков, началась уже на территории противника в июле 1941 года в 90-180 км западнее Государственной границы СССР, рубеж рек Висла и Дунаец, содержание игры — ответные действия Красной Армии в Германии, Чехословакии, Венгрии и Румынии.

Войсками Германии и Венгрии командовал генерал-полковник танковых войск Д.Г. Павлов, войсками Румынии — генерал-лейтенант Ф.И. Кузнецов, до этого командующий войсками Северо-Кавказского военного округа, снятый с этой должности и вызванный в Москву в игру, а после нее назначенный командующим Прибалтийским особым военным округом.

Будапешт в этой игре захватывал Жуков.

Существенная деталь: в этих играх соотношение сил не соответствовало реальности, а силы немцев и их союзников были завышены в 2,5-3 раза по сравнению с реальными летом 1941 года.

Так что в реальном блицкриге успехи СССР были бы куда более значимыми, чем в этих играх, проводившихся как бы с запасом мощи противника на всякий случай .

В Белорусской игре Жуков вовсе не гнал покойного Павлова, как он наврал в своих склерозных воспоминаниях .

Как раз Павлов разгромил Жукова.

Вот что писала газета Известия 22 июня 1993 года:

В ряде книг и статей утверждается следующее: в этой игре Г.К. Жуков якобы все спланировал и осуществил так, как это через полгода сделали немцы, и на восьмые сутки Северо-Восточный фронт Западных вышел-де уже к Барановичам. Но все было далеко не так: Северо-Западный фронт Восточных (Д. Павлов), выполняя задачу выйти к 3 сентября 1941 года на нижнее течение реки Висла, 1 августа перешел в наступление, и в первые дни его войска форсировали р. Неман, овладев Сувалкинским выступом (окружив в нем крупную группировку Западных ), а на левом крыле прорвали фронт, возглавляемый Г. Жуковым. В прорыв была введена конно-механизированная армия, которая к 13 августа вышла в район, расположенный в 110-120 километрах западнее Государственной границы СССР .

Жуков проиграл Павлову!

Хотя наврал нам обратное.

И это вранье нам сегодня повторяют с экранов ТВ во всяких эпопеях для наивных простачков, для наших горячо любимых верхами ветеранов, которых незазорно обманывать.

Мол, как классик писал, и сам обманутым быть рад , мол, так они сами хотят .

А один известный российский писатель недавно на телеканале Культура цинично сказал:

Говорить ветеранам скрывавшуюся от них в СССР правду о войне — это что лишать несмышленого ребенка любимой игрушки: ничего, кроме обиды, не будет .

Думаю, это не так, поскольку у ветерана еще есть дети и внуки, которые не должны повторять судьбу чудом выжившего в войну ветерана и быть пушечным мясом у нового поколения политиканов.

Думаю, не станет ветеран спорить с тем, что за его спиной — за спиной всего народа — кучка авантюристов в Кремле тайно готовила агрессию, но опростоволосилась.

Ценой чему — весь трагизм войны, наша Катастрофа 1941 года.

Потому что любой человек не одобрит, когда власти в строгой тайне от него готовят войну, рассчитывая этого человека послать куда-то кого-то убивать ради непонятно чьих целей.

По результатам этой игры руководство играми пришло к выводу, что:

Развертывание главных сил Красной Армии на Западе с группировкой главных сил против Восточной Пруссии и на Варшавском направлении вызывает серьезные опасения в том, что борьба на этом фронте может привести к затяжным боям .

Поэтому было выбрано южное направление, украинское, где в ходе игры удалось продвинуться далеко вглубь Румынии и Венгрии и захватить румынскую нефть.

А поскольку Жуков был командующим Украинским военным округом, то его, а не Павлова, и поставили на должность начальника Генштаба для подготовки нападения СССР на Германию и ее сателлитов: чтобы максимально подготовить к агрессии Украинский военный округ.

Ни на совещании, ни на играх их участники даже не пытались рассмотреть ситуацию, которая может сложиться в первых операциях в случае нападения противника. Поэтому утверждение, что игры проводились для отработки некоторых вопросов, связанных с действиями войск в начальный период войны , лишены основания. Эти вопросы не значились в учебных целях игр и потому не рассматривались .

1941: Фарс Истории или Рецидив Заразы?

Как считается, когда история повторяется, то повторяется в виде фарса.

Это не так.

Порой история повторяется снова в куда как более жутком рецидиве — если болезнь не вылечена, а прогрессирует.

В Первой мировой войне, которую тогда наш народ и называл Великой Отечественной войной, но это святое название украдено большевиками для своей новой большевистской войны, далеко не отечественной , царская Россия не отдавала врагу свою территорию, а воевала на территории противника.

Но как только к власти пришли создатели СССР, эта Хунта, возглавляемая Лениным, сразу отдала врагу огромные территории.

Через 20 лет эта же Хунта, уже возглавляемая Сталиным, этому же врагу снова отдает ТЕ ЖЕ САМЫЕ территории.

А Сталин через посла Болгарии в СССР Стотенова осенью 1941 года просит Гитлера о заключении сепаратного мира, подобного ленинскому Брестскому миру, когда «братья»-россияне предали за свое спасение белорусов и украинцев.

Это мистическое дежа вю .

Все снова повторяется в точности — с той разницей, что сейчас это не просто немцы, а нацисты, пришедшие нас уничтожить.

И они в этом сепаратном мире Сталина за пару лет уничтожили бы всех белорусов и украинцев.

Что Сталин, конечно, прекрасно понимал, предлагая Гитлеру этот сепаратный мир.

Стотенов потом ответил, что Гитлер отказался от предложения Сталина.

Но вдумайтесь в сам факт: Сталин, спасая свою шкуру, был готов снова подарить немцам белорусов.

Как подарок российского народа немецкому народу в лице белорусского народа — которого как барашка режут для заключения мира.

А ведь это факт: Гитлер хоть и отказался, но ведь Сталин предлагал — предлагал беларусов в качестве цены за свою жизнь!

И кому вообще такой ГНИЛОЙ СССР нужен, где РСФСР выторговывает у врага себе жизнь ценой смерти других республик?

Парадоксы 1941 года

Анализ Катастрофы 1941 года приводит к парадоксальным выводам: если бы в тех наших условиях деспотии Хунты мы обладали бы значительно меньшими армией и вооружением, то и степень наших поражений была бы на порядки ниже.

Дело в том, что для обороны страны от агрессора есть определенные соотношения сил, которые известны в военной стратегической науке.

Нападающий на подготовленные к обороне позиции всегда несет потери, в несколько раз превышающие число обороняющихся.

Прекрасный тому пример — советско-финская война, где СССР выставил против Финляндии 11.266 орудий и минометов, 2998 танков, 3253 боевых самолета и армию численностью около миллиона солдат и офицеров.

На стороне финнов воевало всего несколько десятков танков и самолетов.

У СССР погибло около 75 тысяч и 17 тысяч пропало без вести.

Более 200.000 — раненные и обмороженные.

А потери финнов составили 23 тысячи убитых и пропавших без вести и 44 тысячи раненных.

Все дело в подготовленности финнов к обороне, в созданной ими Линии Маннергейма .

Сравним теперь силы наступающей на нас Германии с нашими.

Для продуктивной обороны от агрессора, согласно учебникам военной стратегии, нам потребовалось бы против 3,5 тысяч немецких танков выставить тысячу с небольшим.

Мы их имели в 1941 году 27 тысяч.

Точно так в разы больше самолетов и артиллерии, а армия вдвое больше немецкой вместе с ее союзниками.

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи

• Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)
• Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
• Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)
• Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого по низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будовані по колу або овалу. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки в середині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

За пізнього періоду Т. к. значно поширилася територія, заселена трипільцями: на землі сх. Волині, сточища p. Случі й Горині, обидва береги Києва. Подніпров'я та степи півн.-зах. Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями ін. культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів з племенами ін. культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степ. зону, півд. райони Лісостепу Сх. Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена т. зв. ямної культури, що посувалися з степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для Т. к. попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний обрядові сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена зах. районів Півн. Причорномор'я та нижнього Подністров'я (сс. Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Іст. доля ін. пізньотрипільських племен була різна; зміни в їх культурі Сер. і Гор. Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (ран. бронза).

                                                                                                                                       Матеріал взято з Вікіпедії