Так було...

Як повстанці забезпечували себе військовим обмундируванням

Однострій - невід’ємний атрибут, який дає змогу розрізняти вояків різних військових формувань. УПА не була регулярною армією, але її воїни намагалися мати свої однострої.

Спочатку для обмундирування повстанців використовували запаси трофейних одностроїв різних армій, накопичених мережею ОУН. Чимало повстанців ходили у цивільному одязі, здобуваючи у боях трофейні німецькі, радянські, польські однострої. Нерідко вони одягалися у комбінований однострій: німецький мундир і радянське галіфе. Це стосується і взуття. Здебільшого використовували радянські кирзові чоботи або німецькі ковані. Упівці не мали єдиного стандарту однострою, хоча і намагалися його розробити. Але кожен повстанець мусив мати відзнаки із зображенням українського герба – Тризуба. Наведемо уривок з роману-хроніки Василя Щеглюка “...Як роса на сонці”: “Волинь виглядала як один великий військовий обоз у русі. Була холодна зима. Військо було строкате: різне обмундирування (хто що зміг одягнути і взути), різне озброєння. Зате на головах стрій майже однаковий – або шапки-вушанки, або петлюрівки – всі з однаковими тризубцями. Це було оунівське військо”.

Чимало повстанців шили одяг самі, їм активно допомагало місцеве населення. На Закерзонні сотенний “Бродич” з власної ініціативи створив кравецьку майстерню. Тут шили для стрільців мундири з полотна, роздобутого у Словаччині. Стрільці сотні “Дідика” були вдягнені в однострої, пошиті з домотканого полотна. Не маючи спеціальної фарби, повстанці качалися по кущах чорних лісових ягід і так отримували своєрідний камуфляжний однострій, який нагадував німецькі маскувальні халати. Ось фрагмент ветерана Союзу українок Емілії Стефурак: “Місцеве населення, а головно жіноцтво із Союзу українок, дуже прихильно ставилися до свого рідного війська. Місцеві кравці і жінки пошили для всіх вояків нові уніформи – блузи, штани, шапки-мазепинки. Шевці шили чоботи. Ця велика праця була розложена на кілька сіл і вимагала багато посвяти. Не знаю, де люди діставали матерію, але уніформи шили з вовняного матеріалу, такого, як тонкі коци...”.

Однострої доповнювалися ременями з пряжками (на фото), на яких часом зображувався Тризуб, однією або двома портупеями, планшетною сумкою. Власні пряжки повстанці почали використовувати вже у перші місяці існування армії. Їх переробляли з німецьких, польських, радянських пряжок, вирізуючи з них ворожу символіку і накладаючи свою. Найпоширенішими були пряжки, виготовлені з використаних гарматних гільз.

За матеріалами книги “Українська Повстанська Армія. Історія нескорених”

Нову, альтернативну версію походження міста група науковців презентувала колегам і громадськості у суботу 1 листопада на спеціально влаштованих слуханнях у Дніпропетровську.

Наукове обговорення версій походження міста організувала одна з міжнародних громадських організацій.

Донині указ Катерини ІІ про заснування міста Катеринослава від 1776 року вважався точкою відліку історії Дніпропетровська, однак сучасні дослідники переконані, що коріння міста сягає козацької доби – 1645 року. Це дата першої згадки про поселення Нові Кодаки на правому березі Дніпра (зараз це одна із промислових зон міста-мільйонника).

Історики стверджують, що знайшли архівні докази того, що Нові Кодаки були великим військовим і торговельним центром Придніпров’я, так само, як й інші козацькі поселення на території сучасного Дніпропетровська – Стара Самарь та Старий Кодак. Останні згодом занепали, а ось Новий Кодак перетворився на адміністративний і культурний центр, саме з нього, кажуть науковці, й велося керівництво будівництво імператрициного Катеринослава.

«На початку 20-го століття вже потроху доходили до цієї версії. Але згодом краєзнавчі дослідження вже не були популярні. До того ж вже склалась традиція, нема нічого важчого, ніж ламати міфи», – каже один із прибічників версії, краєзнавець Валентин Старостін.

А втім, з новою версією походження міста згоді далеко не всі дніпропетровські науковці. Вони пропонують їй ще кілька альтернатив, приміром, дехто схильний шукати витоки міста навіть у 11-му столітті, коли на території сучасного мікрорайону Ігрені існувало давнє поселення русичів.

«Спроби передатування є трохи пришвидшеними спробами позбавитись імперського минулого. Вони зрозумілі, але з наукової точки зору мають певні вади», – вважає історик, доцент Дніпропетровського національного університету Максим Кавун.

Наразі дніпропетровські історики закликали владу профінансувати розкопки на території давніх поселень в межах міста, аби покласти край дискусії про витоки Дніпропетровська.

Півтора місяці тому місто відзначило свій день народження, за офіційною «імперською», версією, – 232-й.

6 травня 1947 р. СРСР, Польща та Чехословаччина підписали договір про спільну боротьбу з Українською Повстанською Армією. Не маючи змоги самостійно придушити опір українців, Радянський Союз, фактично, був змушений звернутися по допомогу до своїх сателітів.

Напередодні Дня Перемоги у календарі значилася ще одна важлива дата - 6 травня, на яку припадає 60-та річниця підписання договору між СРСР, Чехословаччиною та Польщею про спільну боротьбу з УПА. Тепер, коли свято Перемоги позаду, можна не ризикуючи наразитися на емоційну реакцію ідеологічних супротивників, розглянути цей епізод в українській історії, який став важливим кроком до того, щоб світова спільнота дізналася про визвольну боротьбу українського народу.

Перед тим, як говорити власне про договір, слід згадати причини його підписання саме цими державами і відповісти на питання, - чому так сталося, що СРСР визнав на міжнародному рівні ведення проти нього партизанської боротьби?

Велика Вітчизняна війна не скінчилася для радянської влади 9 травня 1945 р. На західноукраїнських землях, щойно приєднаних до УРСР, східних польських землях (так зване Закерзоння), продовжувався український Рух Опору під проводом ОУН.

«Якби у французької армії був такий дух, як в УПА,
то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію». Шарль де Голль, Президент Франції (1959-69)

Ось що пише про тогочасну ситуацію у Західній Україні автор «Криголама» Віктор Суворов («Давай подробности!», журнал «Посев», № 2’2005 р.): «Це була війна проти народу. Тільки органи НКВС(народний комісаріат внутрішніх справ – ред.) на землі Західної України в 1945 р. мали 175 резидентур. Отут мене відразу тягне до порівняння. У самий розпал холодної війни ГРУ мало в США 3 резидентури під дипломатичним прикриттям і кілька (не більше п’яти) нелегальних резидентур. Таку ж кількість резидентур на території США мали й «бойові товариші» з КДБ. Питання: хто ж був більш небезпечний комуністичному режиму, – «американський імперіалізм» чи власний народ однієї з «братніх республік» «нерушимого Союзу»?».

Окрім НКВС були й резидентури НКДБ (народний комісаріат державної безпеки – ред.), кількість яких була співрозмірна кількості резидентур НКВС по всій Західній Україні. Наприклад, в Івано-Франківській області в 1945 р. діяло 142 резидентури НКДБ, незалежно від агентурної мережі НКВС. Також діяли розвідувальні структури Радянської армії.

Це лише розвідка, а проти повстанців діяли також внутрішні війська НКВС, і навіть армійські підрозділи. ОУН також мала потужну Службу Безпеки та розвідку.

На Закерзонні тривало міжетнічне протистояння між польським та українським населенням, яке почалося ще в 1943 р на Волині. У 1944 р. було підписано радянсько-польський договір про взаємний обмін населенням у прикордонних районах, який згодом завершився операцією «Вісла» 28 квітня 1947 р.

Поняття «взаємний обмін населенням» означає, що обидві сторони депортували представників нацменшин з однієї країни в іншу. Звісно, був спротив. Збігнев Ковалевський, колишній співробітник Польської академії наук у 1995 р. в Gazeta Wyborcza опублікував статтю «Погляд на УПА свідомого поляка» (її пізніше передрукував ряд українських видань), в якій писав, що в серпні 1945 р. із Закерзоння виселено 220 тис., а впродовж наступного року – майже 500 тис. українців. На початку переселення в СРСР мали добровільний характер, виїжджали москвофільські і прокомуністично залаштовані люди. Однак незабаром українських селян почали змушувати до еміграції за допомогою страшного терору.

Його ідейним натхненником була радянська влада. Вона озброювали польських селян-шовіністів, і ті спустошували українські села. Причому діяли вони під охороною польської армії. У 1945 р. на цих землях ще не діяли регулярні частини УПА, лише кущові відділи самооборони (КВС). Один приклад: 18 квітня того року польські озброєні селяни напали на села Бахів і Березку, які не мали самооборони. Під час акції було вбито 465 українців, дві третини з яких становили жінки і діти. Тоді КВС об’єднали свої сили і відповіли акціями помсти, спрямованими проти польських сіл.

Після цього до боротьби з КВС у восени 1945 р. долучилося Військо Польське, натомість командування УПА кинуло проти поляків свої збройні частини, які з’єдналися з КВС і на польський терор відповідали терором українським.

Польська влада визнавала, що несе втрати у боротьбі з УПА. 1945 р. глава уряду оприлюднив наступні дані: «У боях з «бандами» органи МО (Міліції Обивательської) понесли в 1945 р. такі втрати: 1 411 міліціонерів убитих, 1 410 ранених і 940 полонених «бандитами»» (Петро Мірчук «Українська Повстанська Армія 1942-1952»). У 1946 і 47 рр. польські втрати збільшились, акції УПА стали більш організованими, у зв’язку з цим СРСР в березні 1946 р. кинув на Закерзоння війська НКВС на допомогу польським збройним частинам. Натомість УПА здебільшого переходить на диверсійну боротьбу (напр., 12 березня на залізничному шляху Олешичі–Нова Гребля повстанці пустили під укіс поїзд, яким їхало військо польське з Ярослава до Томашова переселяти українців).

Ситуація у Радянському Союзі ускладнювалася тим, що значна частина населення західних областей УРСР підтримувала повстанців, а тоталітарна система також була вимушена вести боротьбу ще з естонськими, литовськими, латиськими повстанцями.

«Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. «Зелені брати» у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою»

Че Гевара, команданте Кубинської революції 1959 р.

Мимоволі до боротьби УПА долучилася й Чехословаччина. На відміну від СРСР і Польщі, з чехословацькими військами УПА не вступала в бій аж до укладення згаданого договору.

Після поразки першої фази боротьби УПА (1942-45 рр.), керівництво ОУН поставило завдання проінформувати держави Західної Європи та США про збройну боротьбу українців, перейшовши, перш за все, в окуповану союзниками Західну Німеччину (Володимир В’ятрович «Рейди УПА теренами Чехословаччини», Юрій Борець «УПА у вирі боротьби», Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА). Для того, щоб дістатися німецької території, слід було перейти польський або чехословацький кордони.

Рейди УПА на Чехословаччину почалися влітку 1945 р. Перший, який тривав з літа до осені 1945 р., був більше розвідувальний. Командування УПА ставило своїми відділами чотири завдання: спростувати наклепи на український національно-визвольний рух, викрити імперську суть політики СРСР; змалювати небезпеку для чеського та словацького народів з боку російського імперіалізму; закласти основи спільної антирадянської боротьби народів Центральної i Східної Європи.

При цьому необхідно зазначити, що повстанцям наказувалося: «Зачіпних боїв абсолютно не вести. Коли на нас нападатимуть, тоді боронитися, маневрувати, прориватися, чи відв’язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тоді, старатися посланцем, окликами, білою хоругвою чи іншим способом дати їм зрозуміння i вияснити, що ми маємо супроти них зовсім приятельські наміри. Коли наступатиму більшовики – бити силою всієї зброї i скоро відв’язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тоді до чехів та словаків зайняти становище, як сказано вище, – роз’єднати з більшовиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати i відв’язуватися – але ніколи панічно не втікати».

Для пропаганди ця держава була вибрана не випадково. По-перше, в ній діяла на той момент багатопартійна система. По-друге, в історії України ХХ ст. Чехословаччина ставилася до українців найбільш ліберально (коли частина українських земель опинилася в складі цієї держави по завершенню Першої світової війни).

Перший рейд УПА був відзначений у місцевій пресі, яка, хоч і назвала повстанців бандитами, однак відзначала, що вони не чинять злочини і не воюють з армією. Крім того, повстанці почали налагоджувати контакти з місцевими антикомуністичними організаціями, зокрема словацькими націоналістами, які домагалися створення власної суверенної держави. Обговорювалася тактика спільної боротьби словаків і УПА проти СРСР (аналогічні переговори велися з польською армією ВіН – «Вольносць і Незавіслосьць» – на Закерзонні. Обидві армії навіть спільно виступили в кількох акціях проти НКВС, але потім ВіН відмовилася від співпраці).

Та про ці контакти дізналися в СРСР. Почалося співробітництво між Радянською та Чехословацькою армією, а пізніше і Військом Польським. 1 січня 1946 року підписано «Договір про взаємний перехід державних кордонів прикордонними військами СРСР та чехословацькими прикордонними військами з метою переслідування i лiквiдацiї переходячих банд i про взаємну співпрацю, пов’язану з цим».

Як наслідок, у квітні 1946 р. командування УПА надсилає лист Президенту Чехословаччини Бенешу, в якому викладає сутність своєї боротьби. У відповідь проти бійців УПА (їх відправилося в рейд за різними даними від 500 до 900 чол.) було кинуто 17 батальйонів чехословацької армії – 11 200 бійців з танками та авіацією.

Збройна сутичка між УПА і чехословацькою армією відбулася 16 квітня. УПА зазнала поразки, розсіялася і окремими групами почала переходити в ліси. Акції УПА на теренах Словаччини набули розголосу і завдали удару по міжнародному іміджу СРСР, потроху руйнуючи міф про непереможність Радянського Союзу. Виявлялося, що в межах СРСР існує потужний рух опору, що вже кілька років бореться з комуністичним режимом за право на незалежність для свого народу.

Українським повстанцям це вдалося тому, що у Чехословаччині на той момент виходили опозиційні газети, працювали представники зарубіжних ЗМІ. Продовженням спроб прориву інформаційної блокади слід вважати рейди «сотень» УПА із Закерзоння на територію Німеччини, окуповану американцями.

Зважаючи на таку ситуацію, 6 травня 1947 р. СРСР, Чехословаччина та Польща підписують договір про спільну боротьбу з УПА. Договір мав на меті вирішити три основні завдання.

1. Забезпечити успішне проведення операції «Вісла».

2. Зупинити рейди УПА на Чехословаччину (узимку 1946 р. планувався другий рейд повстанців) і перехід окремих «сотень» на Захід.

3. Придушити повстанський рух, який не лише завдавав клопоту СРСР і Польщі, але й намагався спонукати словацьку опозицію виступити проти федеративної комуністичної влади.

Перше завдання було виконане на відмінно. Радянське командування кинуло з Львівської воєнної округи одну панцерну дивізію та спеціальні антипартизанські загони й заблокувало прикордонними військами українсько-польський кордон, чехо-словаки вислали одну гірську бригаду, а поляки – моторизований корпус, складений з трьох дивізій та відділи КБП (Корпус Безпеченьства Публічнего – польський аналог НКВС). Всі три військові з’єднання держав соцтабору мали в своєму складі артилерію, танки, літаки. У той час як УПА була слабоозброєною і за чисельністю значно поступалася комуністам.

Як наслідок, за місяць акції все цивільне населення Лемківщини, Перемищини й Ярославщини було повністю виселене. УПА перейшла на терени Західної України, деякі частини продовжували намагатися прорватися на Захід.

Другий рейд УПА на Чехословаччину розпочався 25 травня 1947 р. Одночасно рушили шість «сотень», які буквально одразу потрапили в оточення польських військ. Повстанці зазнали значних втрат (їх чисельність зменшилась на половину), проте їм вдалося перейти на територію Чехословаччини, здебільшого завдяки тому, що «союзники» узгодили директиви спільної боротьби з УПА лише в кінці червня 1947 р.

На Чехословацькій території до 277 бійців УПА долучилися групи цивільної сітки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi «сотень», чисельність яких не визначена. Проти них виставили 6 000 солдатів, 5 600 бійців служби безпеки та понад 3,5 тис. колишніх партизан. Майже всі бійці УПА були знищені, лише близько 100 перебралися на Захід.

Третє завдання договору фактично теж було виконане. Після вбивства у 1950 р. Романа Шухевича повстання було фактично придушене: до середини 1950-х рр. лише іноді здійснювалися диверсії з боку залишків УПА.

Але закордонні рейди УПА і, власне, підписання Договору, мало й позитивні для повстанців наслідки. Полягають вони в прориві інформаційної блокади.

Наприклад, 20 серпня 1947 р. у шведській газеті «Дер Бунд» з’являється велика стаття, присвячена УПА. «Майже три місяці чеські i словацькі органи безпеки, підкріплені військовими силами, проводять на сільських теренах i в лісистих горах Словаччини регулярну малу війну проти українських повстанців, що продираються з Польщі в південному i південно-західному напрямі».

А от що писала французька «Ле Фігаро» 30 серпня того ж року (докладніше про це – http://lib.oun-upa.org.ua/rejdy/rozdil_8.html): «Останні повідомлення різних агенцій донесли, що українські партизани прибули у Словаччину та вели там бої з регулярним військом. Це є рештки Української Повстанської Армії, яка боролася проти Вермахту без жодних зв’язків з радянськими партизанами, та була переслідувана Червоною армією від 1944 р».

Фото з сайту www.oun-upa.org.ua

Василь КОЛОМІЄЦЬ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА

Я был совсем маленьким когда у нас в доме появился телефон- один из первых телефонов в нашем городе. Помните такие большие громоздкие ящики-аппараты?
Я был еще слишком мал ростом чтобы дотянуться до блестящей трубки, висевшей на стене, и всегда зачарованно смотрел как мои родители разговаривали по телефону.
Позже я догадалася, что внутри этой удивительной трубки сидит человечек, которого зовут: Оператор, Будьте Добры. И не было на свете такой вещи, которой бы человечек не знал.
Оператор, Будьте Добры знал все- от телефонных номеров соседей до расписания поездов.
Мой первый опыт общения с этим джином в бутылке произошел когда я был один дома и ударил палец молотком. Плакать не имело смысла, потому что дома никого не было, чтобы меня пожалеть. Но боль была сильной. И тогда я приставил стул к телефонной трубке, висящей стене.
-Оператор, Будьте Добры.
-Слушаю.
-Знаете, я ударил палец... молотком.....
И тогда я заплакал, потому что у меня появился слушатель.
-Мама дома? -спросила Оператор, Будьте Добры.
-Нет никого, - пробормотал я.
-Кровь идет?- спросил голос.
-Нет, просто болит очень.
-Есть лед в доме?
-Да.
-Сможешь открыть ящик со льдом?
-Да.
-Приложи кусочек льда к пальцу, -посоветовал голос.

После этого случая я звонил Оператору, Будьте Добры по любому случаю.Я просил помочь сделать уроки и узнавал у нее чем кормить хомячка.

Однажды, наша канарейка умерла. Я сразу позвонил Оператору, Будьте Добры и сообщил ей эту печальную новость. Она пыталась успокоить меня,но я был неутешен и спросил:
- Почему так должно быть, что красивая птичка, которая приносила столько радости нашей семье своим пением- должна была умереть и превратиться в маленький комок, покрытый перьями, лежащий на дне клетки?
-Пол, -сказала она тихо, - Всегда помни: есть другие миры где можно петь.
И я как то сразу успокоился.
На следующий день я позвонил как ни в чем не бывало и спросил как пишется слово "fix".

Когда мне исполнилось девять, мы переехали в другой город. Я скучал по Оператору, Будьте Добры и часто вспоминал о ней, но этот голос принадлежал старому громоздкому телефонному аппарату в моем прежнем доме и никак не ассоциировался с новеньким блестящим телефоном на столике в холле.
Подростком, я тоже не забывал о ней: память о защищенности, которую давали мне эти диалоги, помогали в моменты недоумения и растерянности.
Но только став взрослым, я смог оценить сколько терпения и такта она проявляла, беседуя с малышом.

Через несколько лет после окончания колледжа, я был проездом в своем родном городе. У меня было всего пол-часа до пересадки на самолет.
Не думая, я подошел к телефону-автомату и набрал номер:
Удивительно, ее голос, такой знакомый, ответил. И тогда я спросил:
-Не подскажете ли как пишется слово "fix"?
Сначала - длинная пауза. Затем последовал ответ, спокойный и мягкий, как всегда:
- Думаю, что твой палец уже зажил к этому времени.
Я засмеялся:
- О, это действительно вы! Интересно, догадывались ли вы как много значили для меня наши разговоры!
-А мне интересно,- она сказала,- знал ли ты как много твои звонки значили для меня. У меня никогда не было детей и твои звонки были для меня такой радостью.
И тогда я рассказал ей как часто вспоминал о ней все эти годы и спросил можно ли нам будет повидаться, когда я приеду в город опять.
-Конечно, -ответила она,- Просто позвони и позови Салли.

Через три месяца я опять был проездом в этом городе.
Мне ответил другой, незнакомый голос:
-Оператор.
Я попросил позвать Салли.
-Вы ее друг? -спросил голос.
-Да, очень старый друг, - ответил я.
-Мне очень жаль, но Салли умерла несколько недель назад.

Прежде чем я успел повесить трубку, она сказала:
-Подождите минутку. Вас зовут Пол?
-Да
-Если так, то Салли оставила записку для вас, на тот случай если вы позвоните... Разрешите мне прочитать ее вам? Так... в записке сказано:
" Напомни ему, что есть другие миры, в которых можно петь. Он поймет."
Я поблагодарил ее и повесил трубку.

автор Paul Villard

http://community.livejournal.com/pritchi/90772.html

  

 

   

після короткочасного перегляду  навколишньої дійсності , здається попустило і все потихеньку вливається у звичайне русло... 

Дійсність якс завжди виявиялась трохи схожою на Пізанську вежу та ще й язика показуючи  на що отримала адекватну відповідь  ...

Хоча в принципі  ... чого це зациклюватися на цій дісності коли людство давно придумало для розваги ще й такі речі як минуле і майбутнє ...

Чогось притому минуле назвали !"історія" - те що було і, як кажуть, погуло, а майбутньому притарабанили таку собі назвочку !"фантастика" - типу, світле майбутнє, фіг діждешся... 

як на мене, то спрацювує ніби червона матня тореадора з іспанської кориди , адзуськи! Я вже пхав носа і туди і сюди  ...

що вам сказати про враження... двоякі 

наприклад, минуле. Ото все що чуємо і читаємо геть неправда. Крім сухеньких і часто пустопорожніх дат родився, вчився, всунувся у крісло, вляпався в таку то дурницю, гигнув тоді то - нічого іншого, вартого уваги. Тай дати на 90% брешуть, навіть сучасні.

Найбільше з недавнього розвеселило, коли тут на і.ua налізла на очі інформація, що уркаїнці щось там збираються наробити на місяці здається у 2014 році... ... І це після того як так звані інопланетяни надавали по дупі і американцям, і радянським пупам Землі на тому ж Місяці у не такому й далекому минулому...

Не вірите?..  А тоді спитайте стовпів космонавтики, чому це супердержави так швидко звідти накивали п`ятами і носа туди не показують?    Їх тепер туди ніяким калачем не заманиш.

Куди нам, з дизельними двигунами, проти справді космічних (навіть галактичних) технологій тягатися? А наші вже збираються... Хоча від такого життя не тільки на Місяць потягнути може 

Так місцями покопирсавшись в історії, погтягнуло мене і у сферу "будущого"... спочатку було цікаво просто вчити в універі скажімо не сто двадцять питань на екзамен, а максимум штук дев`ять, інші були зайвими - все одно не випадуть  . Три курси грався цією чачкою, потім набридло і навіть по цю пору... Набагато веселіше коли менше знаєш. З фантастикою трохи по іншому, тут до слова мовити: "не винуватий я!"...

Той же Жюль Верн скажімо передбачив он кучу винаходів. Може й я щось утну)... От і так граючись вляпався по самі вуха. Воно завжди так .

Казатиму коротко бо то певно таємна інформація. 

Фантазуванням давно займаюся як кажуть, літературним як і звичайно з трьох років - шкарабублики вимальовував. Більш серйозно почав коли перше кохання зиркнуло і, як і всіх, понесло на творчість. З віршиків ржу тепер незлою посмішкою, приємно згадати наївні думки дитинства... Але не з фантастики... 

Почав зблизька - з Балкан...мБемц - балканські проблемки

Ірако-кувейтські розборки з втручанням Альянсу... 

Кавказ - суто Абхазія, це завдяки Баграту Шинкубі, якого прочитав у у тому ж дитинстві...

В "общим" пишу щось, фантазую, а воно оп... і чую з новин телевізора... Але то все квіточки...

Вгепало мене те, що за місяць написав про повітряну атаку на Вашінгтон до того як вона сталась!..   

Такі от справи, така фантастика, і від тоді стало страшно писати про майбутнє, краще вже про буденні проблеми чи історію... 

Але знаєте що?     Знову тягне... 

З вересня поточного року з експозицією фотовиставки "Українська Повстанська Армія. Історія нескорених", яка є спільним проектом Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху, за сприяння Українського інституту національної пам’яті, зможуть ознайомитися жителі усіх областей України. В експозиції представлено понад півтисячі фотографій, документи з радянських та німецьких архівних джерел, внутрішні документи Організації Українських Націоналістів та УПА.

Унікальність фотовиставки у тому, що в ній демонструються  фотокартки і документи, які протягом кількох десятиліть приховувались в архівах НКВД-КГБ, і які є переконливим і промовистим джерелом об’єктивної інформації про УПА.

Виставка доступно розповідає про УПА, джерела її створення, історію розвитку, осіб, які її творили, найзрозумілішою мовою – мовою світлин.

До відкриття виставки Службою безпеки  надруковано ілюстрований каталог “Українська Повстанська Армія: історія нескорених” (автори – співробітники Центру досліджень визвольного руху).

Графік проведення виставки
«Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» в областях України

1.      Харківська: 15-26 вересня 2008р. Відкриття – 16 вересня 2008р.

2.      Житомирська: 29 вересня – 19 жовтня 2008р. Відкриття – 30 вересня 2008р.

3.      Хмельницька: 1-12 жовтня 2008 р. Відкриття – 1 жовтня 2008р.

4.      Черкаська: 13-24 жовтня 2008 р. Відкриття – 14 жовтня 2008р.

5.      Івано-Франківська: 13-24 жовтня 2008р. Відкриття – 13 жовтня 2008р.

6.      Чернівецька: 14-28 жовтня 2008р. Відкриття – 14 жовтня 2008р.

7.      Дніпропетровська: 28 жовтня – 06 листопада 2008р. Відкриття 29 жовтня 2008р.

8.      Запорізька область: 10-21 листопада 2008р. Відкриття – 11 листопада 2008р.

9.      Полтавська: 17-29 листопада 2008р. Відкриття – 18 листопада 2008р.

10.  Луганська: 24 листопада – 5 грудня 2008р. Відкриття – 25 листопада 2008р.

11.  Сумська: 1-13 грудня 2008р. Відкриття – 2 грудня 2008р.

12.  Миколаївська: 8-19 грудня 2008р. Відкриття – 9 грудня 2008р.

13.  Автономна Республіка Крим: 19-30 січня 2009р. Відкриття – 20 січня 2009р.

14.  Закарпатська: 2-13 лютого 2009р. Відкриття – 3 лютого 2009р.

15.  Вінницька: 16-27 лютого 2009р. Відкриття – 17 лютого 2009р.

16.  Чернігівська: 2-13 березня 2009р. Відкриття – 3 березня 2009р.

17.  Херсонська: 2-13 березня 2009р. Відкриття – 3 березня 2009р.

18.  Кіровоградська: 16-27 березня 2009 р. Відкриття – 17 березня 2009р.

19.  Рівненська: 30 березня – 10 квітня 2009р. Відкриття –  31 березня 2009р.

20.  Тернопільська: 30 березня – 10 квітня 2009р. Відкриття –  31 березня 2009р.

21.  Волинська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

22.  Одеська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

23.  Донецька: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

24.  Львівська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

Під час роботи виставки заплановано проведення “круглих столів” за участю науковців, краєзнавців, представників місцевих громадських і студентських організацій.

Прес-центр СБ України

16 вересня ц.р. у Харкові в приміщенні Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України відкрито фотовиставку «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», яка є спільним проектом Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху за сприяння Українського інституту національної пам’яті.

Фотовиставку відкрили радник Голови СБУ Володимир В'ятрович, начальник Управління СБ України в Харківській області генерал-майор Олександр Полковниченко, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації Ярослав Ющенко, представники органів влади та управління, керівники громадських організацій, студенти.

Виставку розроблено на основі матеріалів Галузевого державного архіву СБУ та архіву Центру досліджень визвольного руху з метою подати цілісну картину зародження та функціонування УПА, її цілей та методів боротьби за українську державність.

Володимир В’ятрович, який провів першу екскурсію для відвідувачів виставки та журналістів, зазначив: «Ми дуже раді, що цього разу виставку презентовано у Харкові, місті, де навчається багато студентства. Адже наша виставка адресована перш за все молоді, яка відкриває для себе невідомі сторінки української історії».

Олександр Полковниченко звернув увагу присутніх на унікальність фотовиставки: в ній демонструються  фотокартки і документи, які протягом кількох десятиліть приховувались в архівах НКВД-КГБ, і які є переконливим джерелом об’єктивної інформації про УПА.

Один з відвідувачів виставки, місцевий мешканець В.Столярков, впізнав на одному із стендів фото своєї матері - Галини Коханської, яка брала участь у повстанському русі на Волині у 40-х роках минулого століття.

Ярослав Ющенко висловив впевненість, що «зазначену експозицію відвідає кожний з харків'ян, хто небайдужий серцем до історії власного народу».

При співпраці з Міністерством освіти України будуть організовані екскурсії для місцевих школярів.


Харків обрано першим з регіонів, де проводиться зазначена фотовиставка, після чого з її експозицією зможуть ознайомитися жителі усіх областей України.

Прес-центр СБ України

Сьогодні розпочинається кінний перехід Батурин–Полтава, присвячений 300-річчю з дня знищення російськими військами гетьманської столиці Батурина (Чернігівщина). Захід проводиться з метою „вшанування пам’яті українських патріотів, полеглих під час визвольної війни гетьмана Івана Мазепи”. У кінному переході візьмуть участь 30 учасників, задіють 10 коней. Як розповів Новинам Полтавщини полтавець, правозахисник Анатолій Банний (співорганізатор дійства), родзинкою заходу стане царська карета. Вона буде запряжена пароконкою, якою керуватиме справжній кучер.

„Карета пофарбована в чорно-білі кольори, оздоблена. Всередині вона оббита шкірою. Хотіли запрягти четвірку, але буде двоє коней, бо четвірки немає й в Україні”, - сказав Анатолій Банний. Проте, хто ж сидітиме в самій кареті організатори ще не визначилися. Жартують – „дух Асадчева”. Справа в тому, що ініціатори кінного переходу прохали голову ОДА Валерія Асадчева профінансувати цю акцію. Проте їм порадили звернутися у відділ туризму ОДА, де необхідно було витратити чимало часу на докладні пояснення суті заходу та кошторису. До того ж виділити там могли, за словами Анатолія Банного,  всього тисячу гривень (при потребі у 13,7 тис. грн).  Тож спонсорами організації та проведення акції  стало підприємство „Полагросервіс” та депутат обласної ради Валерій Капленко. До речі, територією Полтавщини кінний перехід буде здійснюватися з 19 вересня - через Гадяч, Зіньків, Диканьку, - повідомляють "Новини Полтавщини".

Сьогодні розпочинається кінний перехід Батурин–Полтава, присвячений 300-річчю з дня знищення російськими військами гетьманської столиці Батурина (Чернігівщина). Захід проводиться з метою „вшанування пам’яті українських патріотів, полеглих під час визвольної війни гетьмана Івана Мазепи”. У кінному переході візьмуть участь 30 учасників, задіють 10 коней. Як розповів Новинам Полтавщини полтавець, правозахисник Анатолій Банний (співорганізатор дійства), родзинкою заходу стане царська карета. Вона буде запряжена пароконкою, якою керуватиме справжній кучер.

„Карета пофарбована в чорно-білі кольори, оздоблена. Всередині вона оббита шкірою. Хотіли запрягти четвірку, але буде двоє коней, бо четвірки немає й в Україні”, - сказав Анатолій Банний. Проте, хто ж сидітиме в самій кареті організатори ще не визначилися. Жартують – „дух Асадчева”. Справа в тому, що ініціатори кінного переходу прохали голову ОДА Валерія Асадчева профінансувати цю акцію. Проте їм порадили звернутися у відділ туризму ОДА, де необхідно було витратити чимало часу на докладні пояснення суті заходу та кошторису. До того ж виділити там могли, за словами Анатолія Банного,  всього тисячу гривень (при потребі у 13,7 тис. грн).  Тож спонсорами організації та проведення акції  стало підприємство „Полагросервіс” та депутат обласної ради Валерій Капленко. До речі, територією Полтавщини кінний перехід буде здійснюватися з 19 вересня - через Гадяч, Зіньків, Диканьку, - повідомляють "Новини Полтавщини".