Совместный большевистско-нацистский военный парад состоялся 22.09.1939 г. в Бресте после раздела Польши русскими и немцами по пакту Молотова-Риббентроппа. Парад принимали комбриг С. Кривошеин и генерал Г. Гудериан.




Спуск фашистского знамени для официального вручения представителю СССР.
По сегодняшний день это знамя хранится в Москве. Скорее всего, прямо в Кремле.

http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_8112.html


навіяно дискусією http://blog.i.ua/community/1422/222409/

Взято звідси: http://voroxobnyk.org.ua/zirvydakh/natsionalne-prohramuvannja


Український національний організм останнім часом відновлюється. Поступово очищується від щедро увіллятої в нього отрути брехонь та перекручень. Це відбувається завдяки тому, що в українців чимдалі — більше виникає сумнівів у вкорінених штампах і думкоформулах. Виникають питання і прагнення пізнати себе. Запліснявілим відповідям штибу “чому?” - “та тому, що дурні, слабкі, негодящі” - зараз довіряють менше, ніж раніше.

Українцям набридає “щоб не образити” погоджуватися із різними дурними звинуваченнями. Все більше людей починають пошуки України. Правдивої. Не оббріханої. Не похнюпленої, а сильної і нездоланної.

На шляху цього пошуку знаходиться маса інформації. Різної. Зараз транслювати свої думки не є великою проблемою (важче при цьому бути почутим). Зворотній бік цеї ситуації в тому, що ледь не кожен пеньок може транслювати свої “міркування”. Та захистом у пошуці знання є гідність.

Мені приємно констатувати, що націоналістичного товариства прибуває.

Слід зауважити, що це відбувається всупереч інформаційному потокові. Я вже не кажу, чим “годуює” українця сучасна медійна машина або, на що вона його програмує.

Значно цікавіше, як ми самі допомагаємо українцеві (читай — собі).

Українська Нація пройшла важкі випробування, подолала неймовірні перешкоди, щоб постати зараз. У часі, коли йдеться про зміну світів. Світу солодкого словоблуддя на світ, в якому кожне слово має значення.

Слово — породжується свідомістю, але воно ж і впливає, штовхає, формує свідомість. Програмує.

Програмування це закладення інструкцій-принципів задля отримання бажаного результату.

Людська свідомість піддається програмуванню. Цим давно вже користуються різні спеціалісти з рекламного бізнесу та політтехнологій. Людину засобами подібних технологій поставлено у позицію визиску. Таким чином, що людина — не важлива, важлива лише її здатність живити бізнес.

Задача українських націоналістів — захистити українця.

Щоб перемоги наші ставали більшими, ніж є, приділімо максимум уваги тому, що ми самі говоримо. Це не просто слова. Це національне програмування.

Наведемо невеликі рекомендації з користування мовними інструментами.

Загальне правило: ніколи виголошувані нами думки не повинні ставити нас у позицію “битого”, ображеного чи обділеного. Наша Нація подолала важкий шлях і вкотре засвідчила свою здатність виринати з-під землі, жахаючи ворогів своєю незнищенністю. Вочевидь, не личить нам — Її представникам — підгинати колінця.

Наприклад, мають назавжди покинути наш словниковий запас слабко-канючливі терміни “кат України”, “україножер” (ніби моління жертви у нападника: “не жери мене, будь ласка”). Також націоналістам варто відкинути побудову протиставлення “України і ворогів”, як “жертви і хижака”, коли Україна — “голубка, чаєчка-небога, овечка”; а вороги — “шуліки, вовки, ведмеді” тощо. Україна — не слабша за будь-кого і здатна за себе постояти. Не слід самим собі вкручувати в голову хочби й вигадану слабкість і беззахисністьУкраїни.

Нещодавно була річниця бою під Крутами. Як завжди — ціла хвиля мазохістичного квилення: “30 мучнів-українців”... Смакування слабкості.

Та добре, що не всі автори дотримуються деструктивних штампів. Варто подякувати авторам, які зайняли життєствердну і вірну позицію. Позицію фактів. Крутянці — не хлопці для биття, це воїни, які спинили навалу значно більших сил супротивника, завдали неймовірних втрат ворогові, і повернулися до Києва.

Образ зарюмсаної, босої дівчинки не може уособлювати Україну, державу вкриту тисячолітньою славою.

Зараз державна структура розбовтана. Але немає ладу вбільшості через те, що українців програмовано на мазохізм. На милування тортурами своїх героїв, наче ми не нащадки їхні, а вороги. Зустріти оспівування мук і смерті героїв значно легше, ніж звитяжних моментів їхньої величі. Це не славлення, це — жахання. Настанова не йти за героями... Настанова нехтувати своїми інтересами, на догоду бодай формальному існуванню.

Український націоналіст — найперше має давати приклад ясної і життєствердної позиції. Українцям набридають невмотивовані стогони. Театр “слабкості” має скінчитися. Годі прибіднятися. Покажімо себе світові. Покажімо себе самим собі. Упевнений, ми будемо здивовані своєю силою.

Зірвидах,
Доповідь на конференції, присвяченої 80-й річниці створення ОУН
м. Луганськ

- Здравствуйте.
- Добрый день. Я могу вам чем-то помочь?
- Да. Я хочу сдать сердце в ремонт.
- Сердце?
- Понимаете, я готова отдать человеку всё-всё. Ему принадлежит моё тело, мои мысли и мечты... Всё, кроме одного. Кроме сердца. Оно разучилось любить...
- Давайте посмотрим. Так, гражданка, да вы плохо с ним обращались. Почему оно всё в порезах и шрамах?
- Это другие обращались с ним жестоко.
- А вы просто позволяли так поступать.
- Я слабая, я не смогла его защитить. Вы его вылечите?
- Надо прописать ему время.
- А где его купить?
- Его не купишь. Придётся подождать. Год, два, десять...
- Я не могу столько ждать. Это слишком долго. Может, есть другой способ его починить?
- Оно раньше исправно работало?
- Да, оно любило много. А сейчас оно тоже стучит часто-часто, но это не приносит ни радости, ни огорчения.
- Тогда всё понятно. У вас закончились чувства.
- Закончились? А где же теперь их взять?
- Их может вернуть только любовь. Но это слишком дорогое лекарство. Не каждый согласится его отдать. Ведь любовь только меняют... тоже на любовь.
- Что же мне делать?
- Вы помните, что такое счастье?
- Нет, не помню... Что вы делаете? Зачем разрываете рану на сердце?
- За болью спрятано счастье. Придётся всё вспомнить.
- Но я не хочу вспоминать, я уже давно всё забыла...
- Для любви не существует слово «Забыть». Зачем прячетесь от прошлого?
- Так надо.
- Надо? Кому?
- Мне... Ему...
- Нет. Это не нужно никому. Вспомните что-нибудь хорошее. Вот, вы улыбаетесь, и глаза блестят. Это счастье. Вам нужно найти кого-то, кто будет смотреть на вас такими же блестящими и влюблёнными глазами.
- Он отдаст мне любовь?
- Нет. Он научит любить.
- А как же я узнаю, что это любовь?
- Когда будешь скучать, если не будешь видеть его хотя бы день. Когда будешь волноваться, пока его ждёшь. Когда не сможешь уснуть, пока он не пожелает тебе спокойной ночи. Когда…
- И это любовь???
- Любовь... Подождите, вы куда?
- Простите, я никуда не разучивалась любить. Просто боль заставила меня забыть, что такое любовь...

Автор Печальная Тень Света

Класна стаття Андрія Левуса, взята тут.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на «помаранчевих», «біло-синіх» та «біло-сердечних». В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація «ізму» є потрібною нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, «діяння та мислення в інтересах нації». Хто був більшим націоналістом Великобританії: акцентований «націоналіст» Мослі, який фактично був «п’ятою колоною» ІІІ Райху, чи консерватор Черчілль, який врятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє, страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горенаціоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. «У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти» - чуємо в їхніх «нагірних проповідях». Такий «ідеологічний» фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, найпростіше знайти «крайніх» ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора й потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж взяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від «націоналізму». Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації й шкодить справі. Міф по те, що «українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії» є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетності та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - в поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не «трагічна історія» чи «невдала географія». Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу «світової змови проти українства» треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики здається забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава, не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні з боку «націоналістів», насторожує. Їм все не догода і всі, окрім них, зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно хто є ініціатором цих позитивних процесів. «Все робиться не так, як має бути», «влада боїться» лише чуємо від «реальних націоналістів». Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути - справжні націоналісти лише в партії Х, або організації Y. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу. Однак, мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім як наслідок цього - суспільного розчарування. Для цього необхідно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.

Чому націонал-демократи повторюють типові помилки у побудові власної держави?

Сергій МАХУН, «День»



РIДКIСНИЙ АРХIВНИЙ ЗНIМОК. ВПЕРШЕ ОПУБЛIКОВАНИЙ У КНИЖЦI «УКРАЇНА. ВIХИ IСТОРIЇ». ПОХОРОН СТУДЕНТІВ-ОБОРОНЦІВ СТАНЦІЇ КРУТИ. 7 БЕРЕЗНЯ (ЗА СТ. СТ.) 1918 р., КИЇВ

25 січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. Але складне військово-політичне становище не дозволило зреалізувати положення IV Універсалу. Уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти УНР. У січні 1918 р. до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під командуванням Михайла Муравйова, які вже захопили Харків і Полтаву.

На захист УНР, за іронією долі, стали лише близько 300 чоловік iз Помічного Студентського куреня на чолі з сотником Омельченком (студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені св. Володимира, учні старших класів Кирило- Мефодієвської гімназії). Діячі Центральної Ради, в першу чергу Михайло Грушевський, виявили повну недалекоглядність у питаннях військової політики; регулярна армія (а ще в грудні 1917 року в Україні було, з фронтових частин — декілька сотень тисяч солдатів і офіцерів, готових захищати, паростки незалежності), так i не була створена. Але лідери визвольних змагань вперто продовжували стояти на позиціях автономії України у складі Росії, а не її повної самостійності. Уряди Володимира Винниченка і Володимира Чехівського ще наприкінці 1917 року неодноразово робили спроби домовитися з урядом радянської Росії.

29 січня 1918 року бійці Студентського куреня зайняли оборону обабіч залізниці поблизу станції Крути між Бахмачем і Ніжином й 5 годин стримували загони петроградських, московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту (близько 6 тисяч чоловік). Майже всі захисники новоствореної УНР прийняли геройську смерть, а 27 студентів і гімназистів було захоплено в полон і страчено.

Після звільнення території України від більшовиків (вже після підписання Брестського миру й окупації України німецькими та австро-угорськими військами), 19 березня в Києві відбувся уро чистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих у бою під Крутами. Урочисту промову виголосив Михайло Грушевський, який так і не спромігся піднятися над своїми поглядами, поглядами «націон ального романтика» й капітулював перед дійсністю. Демагогія й деш евий популізм більшовиків, постійні чвари серед українських «соціалістів» і «націонал-демократів» призвели до того, що московські комуністи залізною рукою встановили на довгі роки владу Рад. Ал е уроки цієї героїчної поразки не перестають бути актуальними, бо герої Крут свідомо, без непотрібної риторики захищали українську державність, і головне — вірили в цю ідею.

№18, середа, 30 січня 2002

Громадський Оргкомітет

вшанування пам‘яті Героїв Крут



Інформаційне повідомлення


29 січня 2009 року в Україні вшановують пам‘ять Героїв Крут.


Київі, Аскольдова могила

11.00 -11.45 панахида та покладання квітів – Міністерство молоді і спорту, молодіжні організації


Київ, Центральний Будинок офіцерів ЗС України

11.00 (11.30) - 12.50(13.20) захід за участю Президента України, Міністерства оборони України


Київ, Аскольдова Могила

12.00 – 12.30 збір громади на площі біля метро Арсенальна.

12.30 – 13.00 перехід громади від метро Арсенальна до Аскольдової могили

13.00 – 14.30 заходи з вшанування пам‘яті Героїв Крут громади Києва, покладання квітів, панахида, мітинг


Київ, Спілка письменників

17.00 – 18.00 – презентація книги про бій під Крутами – організатор ВУТ «Просвіта»


Київ, площа біля метро Арсенальна

19.00 – 20.00 мітинг ВО Свобода, по завершенні - салют

18.00 – 19.00 смолоскипний похід від Майдану Незалежності до площі біля м.Арсенальна

С.Літки Броварського району

12.00 - 13.30 Відкриття пам‘ятного знаку учасникам бою під Крутами, які загинули у с.Літки, прикриваючи відхід з поля бою українських вояків

Участь у відкритті пам‘ятного знаку бере Віра Ул‘янченко – голова Київської ОДА

"Майдан"

Служба безпеки України допитує колишніх співробітників Комітету державної безпеки СРСР щодо обставин знищення головнокомандуючого Української повстанської армії у 1942–1950 роках Романа Шухевича.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив т.в.о. голови СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО сьогодні на брифінгу в Києві, відповідаючи на запитання журналістів.

«Вони допитуються з метою з’ясування обставин, в яких під час проведення військової операції 5 березня 1950 року у Львівській області загинув Р.Шухевич, і обставин таємного поховання його тіла», - сказав він.

При цьому В.НАЛИВАЙЧЕНКО зауважив, що колишні співробітники КДБ допитуються як свідки в рамках кримінальної справи, яку було порушено наприкінці осені 2008 року щодо знищення документів, які стосуються долі Р.Шухевича.

"Майдан".

Президент Віктор Ющенко доручив розсекретити архівні документи, пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами.

Відповідний указ від 24 січня розміщено на сайті президента.

В указі зазначається, що це зроблено "з метою відновлення національної пам'яті, сприяння процесу національного примирення та взаєморозуміння, забезпечення всебічного, об'єктивного вивчення історії України XX століття".

"МВС, Міністерству оборони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ГПУ, Держкомітету архівів, Держдепартаменту з питань виконання покарань проаналізувати пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами архівні документи, що нагромадилися за часи діяльності органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР", - йдеться в указі.

"Забезпечити зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу секретності архівним документам або іншим матеріальним носіям такої інформації, якщо вони не становлять державної таємниці", - сказано в документі.

Зокрема, президент доручив Кабміну забезпечити: "створення та функціонування архіву національної пам'яті - електронної бази архівних документів щодо подій, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами, а також діяльністю органів державної влади та управління колишніх СРСР і УРСР".

Міністерство освіти і науки за участю Національної академії наук має забезпечити проведення наукових досліджень архівних документів, "а також використання результатів цих досліджень у навчальних програмах загальноосвітніх та вищих навчальних закладів".

Крім того, СБУ разом із Держкомітетом архівів доручено "сприяти представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, вченим та громадянам у вільному доступі до розсекречених архівних документів, зокрема шляхом створення спеціальних інформаційно-довідкових центрів".

Українська правда

22 січня 1919 року на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт
Соборності українських земель. День Соборності України відзначається
щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної
Республіки й Західно-Української Народної Республіки.

Кедь руснак сердитий - китайцьові не жити ... (ав: П.Чучка)