хочу сюда!
 

Ирина

49 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 50-59 лет

Заметки с меткой «історія»

Жан Ломбар -- Візантія



http://os1.i.ua/3/7/15001177_849cdf4a.jpg


Спогад про Жана Ломбара, цього невеликого чоловічка з крутим лобом, неначе повним ідей, осяяною душею, з чорними і пекучими очима, нерозривно зв'язується з моїми спогадами про Марсель, цього великого міста сонця, блакитного неба, шумних вулиць, виблискуючих портів, стукіту екіпажів, розвантаження кораблів, із смутним гудінням вулиць, працюючих і веселящихся,  з балачок людей, із запахів морської трав і прянощів далеких країні. Спостерігаючи з висоти свого скромного житла на схилі гори Notre Dame de la Garde Марсель з його дахами, шпилями, соборами, з його димом, і його вулицями, подібними до мурашника, Ломбар побачив там своїм гарячим поглядом візионера велетенські міста, Вавілони минулого, змішення цивілізацій і жадібні пориви народів, Рим за Елагабалі і Візантію при Константині V.

http://www.litmir.me/br/?b=17758



Де у X столітті жили хазари ?

Де ж у X столітті жили хазари, на яких ходив війною київський князь Святослав?

"Козари займали простір між Доном і Волгою; їхнє головне місто Ітиль стояло в усті Волги, що за містом і сама називалася цим ім’ям: утім. Араби називали її Казарською рікою, а Каспійське море — Казарським морем. Інше місто Козар, узяте Святославом і ним, очевидно, зруйноване, стояло на лівому березі Дону біля Волзько-Донського волока... Таким чином, вказівка на Волгу в повідомленні (у літописі. — В. Б.) про похід на Козар цілком доречна" [Шахматов А. А. Южные поселения вятичей. — Санкт-Петербург, 1907., с. 721].

Ми ще раз переконалися, що ходити в пониззя Волги через Оку не було сенсу. Однак саме ця ідейка — пов'язати Волгу з Окою, тим паче, що в людській свідомості ріки асоціюються із чимось єдиним, цільним, — і наштовхнула катерининсьну "Комісію" на фальшування. Цією неправдою вона практично пов’язувала всю фінську землю з великим Київським князівством — уже в X столітті.

Думка фальсифікаторів була проста до абсурду. А проте — не пройшла.

[ Читати далі ]

http://www.e-reading.club/chapter.php/1013062/13/Bilinskiy_-_Kraina_Moksel%2C_abo_Moskoviya._Kniga_druga.html

1362. Битва на Синіх Водах


Битва на Синіх Водах (Синьоводська битва; вірогідно між 24 вересня — 25 грудня 1362) — битва між литовсько-руським військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та військами ординським правителів Поділля, що відбулася на річці Сині Води (тепер — річка Синюха, притока Південного Бугу)[1]. Найбільш імовірним місцем битви є район сучасного с. Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області[2].

Унаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар Київ i захоплене ними у середині ХІІІ століття Поділля і розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря. Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві задовго до Куликовської битви 1380 року підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов'янських народів від ординського іга.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%85_%D0%92%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%85


Православ'я в Орді

Батий, починаючи з 1250 року, повелів київському митрополитові перебувати в Сараї — столиці держави. Точнісінько те саме велено було й другому митрополитові Максиму (1283-—1305). До речі, зверніть увагу: узгодження Максима на митрополичу кафедру тривало аж три роки. І цьому є достовірне пояснення. Хан Менгу-Тимур помер у 1282 році. А новий хан Туда-Менгу ухвалив рішення з цього питання тільки в 1283 році. Митрополит Максим також тримав свою кафедру при ставці хана Золотої Орди. Хоча не варто мати сумніву, що він постійно навідувався до єпархій. Північні єпархії Золотої Орди, природно, жадали від нього більшої уваги, тому що в них більша частина населення все ще жила в язичництві й дикості.

[ Читати далі ]

http://rubooks.org/book.php?book=1267&page=86


"Повість минулих літ"

Вивчивши матеріал радянських істориків і посилаючись на праці М. І. Костомарова та О. О. Шахматова, ми встановили, що в давній київський літопис "Повість минулих літ" внесено багато вставок і спотворень, зокрема, розповідь про закликання Рюрика новгородцями та їхніми сусідами. До речі: абсолютна більшість російських істориків XIX—XX сторіч тією чи іншою мірою констатували цей великий феномен компіляції. Тобто ми маємо картину, коли насправді Рюрик не приходив через "Варязьке море", а, будучи сусідом, скористався смутою і в 862 році підкорив собі та своєму родові новгородських словенів, сусідів-кривичів і лівонську чудь. Ніяких Синеуса і Трувора не існувало.

Ця частина тексту літопису є звичайною вставкою і не більше.

Давній Несторів літопис жодним словом не згадав про захоплення Рюриком далеких тайгових фінських племен: мері, муроми, марі, мещери, весі. Природно, не підкоривши і не захопивши ті землі, Рюрик не міг у них посадити своїх управителів, аби ними "владеша".

Ця частина літопису також є фальшивою вставкою.

Тому що, як побачимо, 
наступні київські князі навіть не знали про "свої ростовсько-суздальські володіння".

Отже, за "загальноросійськими літописними зводами", 882 року майже все плем’я "русів", уже під проводом князя Олега, перебралося до Києва. У результаті боротьби й знищення київських правителів Олег зі своєю дружиною і зі своїм родом сів на київському престолі. Почалося становлення Великого Київського князівства — наймогутнішої держави кінця першого — початку другого тисячоріччя нової ери.

Катерининська "Комісія", створюючи "загальноросійські літописні зводи", зробила в розповіді про Олега чергову спробу "об’єднати" "Мерянську землю" з Києвом. Вона двічі запустила в "зводи" слово — "меря". Меря згадується під 882 роком — нібито вона брала участь у поході Олега на Київ, і вдруге — у 904—907 роках, де начебто вона брала участь у поході на Константинополь. Природно, згадка про "мерю" в обох походах — більш ніж дивна. Бо ж ми бачили раніше: рід Рюрика ніякого стосунку не мав до фінського племені мері. Цікаво інше. Саме похід Олега на Київ надав московським шовіністам першу можливість показати "силу і міць північної Русі" наприкінці IX століття. Мовляв, захопив Олег Київ завдяки "мерянам з північної Русі".

Хоч, як бачимо, "північна Русь" на той період була фінським етносом.

А на Константинополь "північна Русь" і поготів повинна була "сходити". Московському шовіністові подібне "ходіння на Константинополь" — бальзам на душу.

Більше 300 років мріють про такий похід.

Однак зі словом "меря" катерининська "Комісія" загралася. Помилка стала черговим провалом. Згадавши на озерах Неро й Клещино мерю, "Комісія" підтвердила факт проживання її в межиріччі Оки і Волги на початку X століття. А та "Мерянська земля" уже в ті часи була "колискою великоросів". Похвалившись "перемогами" майбутніх "великоросів" над Києвом і Константинополем, Катерина II зі своєю "Комісією", нарешті, побачили потенційну небезпеку, яка таїлася в тих згадуваннях. На порозі було XI століття — час найбільшого розквіту Київської держави. Якщо далі в "загальноросійські літописні зводи" запускати вигадки про мерю, яка нібито бере участь у житті Київського князівства, то як виплутатися з цієї прірви потім? Виходило, що московським етносом ставали винятково фінські племена. А метою московської влади було посягання на слов’янську та візантійську спадщини. Фіно-татарське минуле Московії геть-чисто відкидалося.

Ось чому із цього часу фінське плем'я меря і навіть саме поняття "Мерянська земля” назавжди зникають із "загальноросійських літописних зводів". Начебто плем’я мерян випарувалося із земної поверхні. А земля мері перестала існувати. Київські князі зі своїми київськими літописцями геть-чисто "забули" на цілих сто років про свої мерянські володіння. Неймовірний історичний парадокс!

Послухаємо російського історика: "На порозі цього періоду, на початку X століття, саме ім’я Мері, аборигенів країни, зникає в сенсі етнографічного терміну і заміняється через сторіччя, на початку XI століття, іншим терміном "землі Ростовської", а потім у половині... XI сторіччя одержує повну свою назву: "землі Ростовської і Суздальської" [9, с. 63—64].

www.e-reading.club/chapter.php/1013062/13/Bilinskiy_-_Kraina_Moksel%2C_abo_Moskoviya._Kniga_druga.html