хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «історія»

Правила Наполеона Бонапарта від А до Я

 

§  Багнетами можна зробити все що завгодно; тільки сидіти на них не можна.

§  Безсмертя є найкращим спогадом.

§  Бог воює на тій стороні, у якої за інших рівних умов більше військ.

§  Бог на боці того, у кого краща артилерія.

§  В інтересах держави, щоб посадові особи постійно змінювалися: якщо цього принципу не дотримуватися, то неминуче з’являться удільні володіння і сеньйоріальне правосуддя.

§  Великих людей можна вбити, але не можна залякати.

§  Від великого до смішного один крок.

§  Від солдата потрібні перш за все витривалість і терпіння; хоробрість – справа друга.

§  Військо баранів, очолюване левом, завжди отримає перемогу над військом левів, очолюваних бараном.

§  Військових сил завжди недостатньо для захисту країни, але якщо вона захищається народом, то країна непереможна.

§  Досить важко керувати, якщо робити це сумлінно.

§  Журналіст – це прибиральник вулиць, що працює пером.

§  З того часу, як я став на чолі держави, я радився лише з самим собою і це мене цілком влаштовувало; робити помилки я почав тільки тоді, коли став прислухатися до радників.

§  Завоювання скіпетру приносить більше слави, ніж володіння ним.

§  Історія зіткана з брехні, в яку всі вірять.

§  Коли про якогось короля кажуть, що він був добрий, значить царювання йому не вдалося.

§  Кохання — це дурість, чинена вдвох.

§  Легше створювати закони, ніж дотримуватися їх.

§  Лідер – це торговець надією.

§  Любов для звичайної людини – заняття, для воїна – розвага, для правителя – підводний камінь.

§  Любов до батьківщини — перша чеснота цивілізованої людини.

Українці Сибіру. Сірий Клин.


Сірий Клин (інша назва: Сіра Україна) — неофіційна назва Південно-Західного Сибіру і Північного Казахстану з кінця XIX—початку XX століття, де розгорнулася масова українська колонізація (загальна площа колонізованої території — 460 тисяч квадратних кілометрів).

В 19171920 роках на Сірому Клині була розгорнутий рух за Українську Державну Автономію.

Далі: https://www.radiosvoboda.org/a/29502876.html

        https://uk.wikipedia.org/wiki/Сірий_Клин



Кубанська Народна Республіка


Кубанська Народна Республіка, — козацьке державне утворення на Кубані[2]. Проіснувала 1 рік і 9 місяців.

За першою конституцією КНР був проголошений її склад з Кубанської областіЧорноморщини(Чорноморської губернії), Ставропільщини(Ставропільської губернії), Терщини (Терської області). Велися перемовини з Гірською республікою.

20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об'єднання не відбулося.

4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.

17 березня 1920 Кубанська Республіка була знищена більшовиками.



Українство. Зелений клин.


За даними перепису 1926 в Зеленому Клині мешкало 303 тисячі українців (із 315 тис. усіх українців Далекого Сходу), або 24,5 % усього далекосхідного населення. У період існуванняСРСР українське населення регіону зазнало масових депортацій і зросійщення[5].

У 19171922 роках в межах Зеленого Клину існувала Українська Далекосхідна Республіка.

На Третьому Далекосхідному з’їзді в квітні 1918 року було затверджено  структуру, яка складалася з українських органів національного самоврядування Зеленого Клину. Первісною ланкою були міські і сільські місцеві громади, другою – окружні ради, їх було створено десять. Вони діяли в межах повіту або цілої області і надсилали своїх представників до Далекосхідної Української крайової Ради, яка згідно з цією конституцією мала бути найвищим представницьким органом українського населення. Фактично, відбулося за цей період три сесії цієї Ради: перша – в листопаді 1918 року, друга – в травні 1919 року і третя – в листопаді 1920 року. Склад її був невеликий, кожна окружна рада делегувала двох-трьох представників. Але не всі представники окружних рад могли з’їхатися на її сесії в зв’язку зі складними обставинами громадянської війни. І тому в українській пресі зазначалося, що, на жаль, не всі ради змогли надіслати представників на ту чи іншу сесію.


У травні 1919 року було затверджено проект конституції українства – національно-культурної автономії українців на Далекому Сході. 





360-річчя Гадяцької угоди


360-річчя Гадяцької угоди: велич задуму і причини краху
16 Вересень 2018, 10:10

– Іван Виговський (близько 1608 –1664) – український військовий, політичний і державний діяч. 

Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657–1659), 
Великий князь Руський (1658–1659). 
– Особисто я твердо переконаний, що Виговський прийшов до Варшави саме за потреби прийти до Бахчисараю. Тому що після Переяславської ради у січні 1654 року Кримське ханство підписує союзну угоду із Річчю Посполитою. І цей союз Криму і Речі Посполитої діяв впродовж наступних 12 років. Історики пишуть, що ніколи цей союз не був таким тривалим, а в цьому випадку це справді було так. І склалася така дивна ситуація: за тих умов надати реальну військову допомогу Виговському міг кримський хан. І так воно і відбувається, починаючи з весни 1658 року, коли відбувається перший бій із повсталими козаками під Полтавою. Але оскільки кримський хан є союзником польського короля, то виникла б дивна ситуація, якби кримський хан допомагав Виговському, який перебував в конфронтації із Річчю Посполитою.І тому для того, аби стати союзником кримського хана, Виговському треба було налагоджувати стосунки із Річчю Посполитою. Ми маємо лист Виговського від березня 1658 року до польського короля: йдеться про попередні умови угоди і перше прохання гетьмана в цьому листі про те, щоб король вплинув на кримського хана, аби той вислав війська в Україну. І так це відбувається по хронології
- До останнього Виговський вів переговори і з Москвою, і з Варшавою. Навіть у козацькому таборі під Гадячем були польський комісар Беньовський і московський посол Кікін. Виговський намагався витримати багатовекторність чи як це пояснити?

– Я не думаю, що йдеться про багатовекторність. Просто він враховував реальний стан справ у Війську Запорозькому, де була потужна промосковська старшинська партія, і гетьман мусив зважати на їхні настрої. Якщо ми візьмемо саму Гадяцьку угоду, то там ціла низка цікавих речей вписана, очевидно, саме з тим, аби не дратувати оцю промосковську партію. Наприклад, один із пунктів угоди передбачав, що у разі війни між Річчю Посполитою і Московським царством козацьке військо буде звільнене від участі у цій війні. Тобто, відвертий такий реверанс в бік Москви, аби притлумити антимосковський настрій цієї угоди. Або там же Виговський висловлюється про те, що Московське царство також може долучитися до цієї Гадяцької угоди, щоб створити не лише польсько-литовсько-українську федерацію, але ще і за участі Москви. Звичайно, тут було більше риторики, аніж політичної практики. Утім, спроба продемонструвати, що Гадяч не спрямований проти Москви, явно простежується... Інша справа, що цар, звичайно, цьому не повірив.

– Ви та й інші історики називаєте Гадяцьку угоду геніальним документом тієї епохи. А що ж там такого було?

– Є такий вислів: навіть поганий мир – ліпше гарної війни. У цьому випадку мир був не поганим – він був гарним і навіть прекрасним. Чому я так кажу? Тому що 10 років тривала війна, а тепер Гадяцька угода передбачає амністію всім учасникам, загальне прощення. І друге – козацька державність, яка була утворена під час цієї війни, мала залишитися і в трансформованому вигляді вмонтованою в оновлену Річ Посполиту. І саме в тому, що це оновлення Речі Посполитої відбувалося, полягала геніальність.

Замість Речі Посполитої двох народів мала постати Річ Посполита трьох народів: до Корони польської і Великого князівства Литовського мало долучитися Князівство Руське. Вони були абсолютно рівноправні, мали власну адміністрацію, фінанси, військо і так далі. Власне, ота шляхетська основа Речі Посполитої доповнювалася козацьким началом, і це мало нівелювати той конфлікт, який був для Речі Посполитої руйнівним впродовж щонайменше півстоліття. І гетьман Війська Запорозького мав бути одночасно і воєводою київським, і першим сенатором. Тобто, він мав поєднати і козацьке, і шляхетське начало і таким чином притлумити той конфлікт.

Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського
Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського

– Багато хто характеризує дуже позитивно Гадяцьку угоду, не лише ви. Але чому ж її так негативно оцінили сучасники? Адже, якщо казати по правді, Виговський програв насамперед не в протистоянні з Москвою, а у внутрішній боротьбі. Тобто, цю угоду не сприйняло власне козацтво.

– Так, погоджуюся. Справді, в середині літа відбулася дійсно блискуча перемога під Конотопом над царським військом, а буквально вже у вересні Виговський втрачає булаву.

– Тобто, військова перемога не трансформувалася в політичні дивіденди. Як це пояснити? Чому проти такої гарної угоди повстали самі козаки?

– Абсолютно не трансформувалася. Гадяцьку угоду можна умовно поділити на політичний блок, який, на мою думку, справді геніальний, але є соціальний блок, який містить багато проблем. Але я б не сказав, що це була помилка творців цієї угоди – це була така неминуча об’єктивна реальність, з якою важко було щось зробити. Тобто, неможливо розширити права однієї частини суспільства, при цьому не звузивши права іншої частини.

– Чиї права обмежували і хто все це зламав?

– Права були обмежені багатьох. Бо коли йшлося про те, що козаки отримують права політичного народу, тобто прирівнюються з правами шляхти, то шляхта втрачала щось, а натомість вимагала якоїсь компенсації. Причому компенсації, з її точки зору, абсолютно законної, проти чого важко було сперечатися Виговському. Йшлося про реституцію прав власності шляхти на маєтність в Україні. Це законне право, тому що вони на законних підставах володіли цією землею. Але що означала реституція прав для шляхти? Вона означала те, що ці маєтки, які під час революції козацька старшина або козаки встигли прибрати до своїх рук, мусили віддати старим власникам.

Другий момент зачіпав інтереси поспільства – міщан і переважно селян, які жили на шляхетських землях. Якщо вони за ці 10 років, поки йшла війна, вже встигли забути: що таке залежність, що вони мають своєму панові платити якісь податки, виконувати роботи – а тепер це все мало в якійсь мірі відновитися. Звичайно, в угоді мало бути прописано, що це все має бути унормовано і не надто обтяжливо, але тим не менш, це поверталося.

Один блок, який викликав спротив і рядового козацтва, і частини старшини. З іншого боку, візьмемо шляхту, яка також багато що втрачала. Якщо вона раніше володіла монопольними політичними правами, то тепер мусила поступитися на користь козацької старшини. Це також викликало спротив з її боку.

Репродукція печатки гетьмана України Івана Виговського
Репродукція печатки гетьмана України Івана Виговського

– Що мало більш фатальні наслідки для Гадяцької угоди: неприйняття з боку шляхти чи неприйняття з боку козацтва?

– Неприйняття з боку шляхти зумовило те, що при ратифікації угоди на Сеймі в травні 1659 року з неї вилучили низку цікавих моментів, які були важливі для козацької старшини, які покращували її іміджевий бік в Україні.

– Є така історія: коли приїхали з цього Сейму козацькі посланці і дали Виговському почитати підсумковий документ, то він в розпачі сказав, що, мовляв, ви ж мені смерть привезли.

– «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз» – така була його дослівна фраза. Із вересня 1658 року до травня 1659 року – цих півроку між підписанням документа і його ратифікацією тривала наполеглива боротьба. Українська сторона, наприклад, хоче розширити територіально межі князівства Руського на Волинь і Поділля. Мова йде про церковну унію, яка спочатку мала бути ліквідована, а насправді вона не була ліквідована. Йдеться також про кількість козацького реєстру, який мав бути 60 тисяч, а тепер скорочувався до 30 тисяч. Тобто, розумієте: 30 тисяч козаків мали втратити козацькі права. Ну хіба це не вирок?

Пізніше Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, наприкінці 1659 року писав до Варшави, що козаки були невдоволені угодою, оскільки Виговського на Сеймі представляли його люди. І саме ці люди – і родичі, і наближені, і челядь – отримали все, а заслужені старшини Війська Запорозького були ображені. Ця особиста образа також зіграла значну роль.

– Дуже короткою була дія Гадяцької угоди. Але політичні наслідки були значно триваліші, бо відомо, що через півстоліття гетьман Мазепа вивчав «Пакти гадяцькі».

– Так, за словами тодішнього генерального писаря Пилипа Орлика, в 1707 році старшина зібралася в Києві, і полковник миргородський Данило Апостол брав у бібліотеці «Пакти гадяцькі», і вони читали, шукаючи вихід, як позбутися опіки Москви.

Але навіть через 100 років після того гетьман Розумовський, коли проводив реформу, то проводив її у відповідності із тим, що було прописано в Гадяцькій угоді. І польська сторона, що цікаво, під час Коліївщини 1768 року, видає у Варшаві документ, де теж посилається на «Пакти гадяцькі», як доказ того, що вони намагалися толерувати православну Русь. Тобто, наслідки Гадяцької угоди насправді були довготривалими.

https://www.radiosvoboda.org/a/istorychna-svoboda-gadiatska-ugoda/29490322.html

Левко Лук`яненко


У містечку Глиняни Золочівського району на Львівщині встановлена меморіальна дошка Почесному громадянину міста Глиняни, Герою України, засновнику і багаторічному Голові Українська республіканська партія Левку Лук'яненку.

1937


1937 рік для жителів колишнього СРСР став загальним поняттям, символом Великого Терору, безглуздого і нещадного конвеєра арештів, тортур, судилищ і розстрілів. За той рік було знищено близько 350 тис.осіб (?), в 315 разів більше в порівнянні з попереднім, 1936-му. Приблизно така ж кількість відправлено до таборів за "контрреволюційні злочини".
Однак паралельно з кривавої вакханалією в країні якимось чином тривала повсякденне життя з його радощами і турботами, газетні звіти про судові процеси густо перемежовувалися з повідомленнями про нові успіхи соціалістичного будівництва і подвиги відважних льотчиків. А для західних туристів, які приїздили в СРСР в 1937 році, жах масових розстрілів і зовсім залишався за кадром.

Урок в американській школі.

Класна керівниця знайомить клас з новеньким:

- Діти, у нас новенький - Шакіра Сузукі з Японії.Починаємо урок і подивимося, як добре ви знаєте американську історію; хто сказав: «Свобода або смерть»? У класі мертва тиша…

 

Сузукі підкидає руку:

- Патрік Генрі, 1775 рік, Філадельфія.

 

- Дуже добре. А чиї слова: «Держава - це народ, і як такий ніколи не повинен померти»?

 

Знову рука Сузукі:

- Абрахам Лінкольн, 1863 рік, Вашінґтон.

 

Вчителька суворо дивиться на клас:

- Соромно, діти! Сузукі - японець, а знає американську історію краще за всіх!

 

У цей момент тихий голос із задньої парти:

- Дістали срані япошки!

 

Вчителька різко обертається:

- Хто сказав ??? !!

 

Сузукі схоплюється і відтарабанює:

- Генерал Макартур, острів Гвадалканал, 1942 рік.

 

При повному онімінні класу, вигук з «Камчатки»:

- Та смокчи ти!

 

Вчителька йде плямами:

- Хтоооо ??? !!!

 

Сузукі миттєво схоплюється:

- Білл Клінтон Моніці Левінські в Овальному кабінеті, Вашингтон, 1997 рік.

 

Обурений крик:

- Сузукі - гівно !!!

 

І ні секунди затримки:

- Валентино Россі на мотогонках ГранПрі-Бразилія в Ріо де Жанейро 2002 рік! - випалює японець!

 

Клас в істериці, училка в непритомності, відчиняє двері і з'являється розлючений директор школи:

- Твою мать! Що тут за бардак ??? !!!

 

Сузуки не встиг ще сісти:

- Президент Єльцин, засідання парламенту Росії, 1993рік!