хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «дисципліна»

Московсько-Українська війна

Зараз модно писати про гібридні війни. Але від самого початку, війна з Московщиною була саме гібридною. Московщина підписала договір з Богданом Хмельницьким, але і не збиралася його виконувати. За його спиною Московія почала домовлятися з Польщею.

Богданові вдалося створити незалежну державу, але вона “муляла око” сусідам. Бої, війни, походи, полони, хвороби, можливо і яди підірвали здоров'я Богдану Хмельницького і він тяжко захворів. По його смерті, 6 серпня 1657 року, гетьманував син Богдана Юрий, але його регент, Іван Виговський 27 серпня 1657 року перебрав булаву.

На жаль, всі навколишні держави-сусіди, намагалися щось мати від України-Руси. Змови, інтриги, агенти іноземних держав старалися зі всіх сил, аби не дати встояти молодій державі. Особливо старалася Московія, яка підкупала частину верхівки, підбивала її організувати громадянську війну, і врешті решт, восени 1658 року перейшла до відкритої агресії.

Івану Виговському вдалося влітку 1659 року, а саме, 29 червня вирізати 150 000 військо князя Трубецького, але перемога від України відвернулася.

Історія доказує, що війна з Московією, вона не тимчасова, то назавжди. Бо життя — боротьба!


Війна приймає різні форми, але вона продовжується і завжди Московія намагається винищити українців-патріотів, винищити кращих.

Більше 350 років Московсько-Української війни показали, що українці можуть перемогти. Для того треба не боятися війни. Треба знати, що уникнути її неможливо. Війна є тотальна і на винищення всіх і всього. Війна йде на всіх рівнях. Мовному, військовому, промисловому, на рівні знань, на рівні історії, на рівні культури, на рівні торгівлі, на рівні релігії. Коли в Московії нема сил воювати на якомусь рівні, вона домовляється за ніби мир, на тій ділянці і звільнені сили скеровує на інший рівень.

Сподівання простих українців, що від війни можна сховатися в “мушлю”, скаралупку, власну домівку, даремні.


Росія радянська чи РФ, як близнюки-брати.


За перемогу над білою армією і Петлюрою, за то, що українці не підтримали Директорію, в радянську добу, їм придумали кару у вигляді голодоморів, розстрілу інтелігенції. Мільйони загиблих, в першому випадку. Тисячи в другому. Лише капітан НКВД Матвєєв, в урочищі Сондормох “перевиконав план”, розстрілявши 1111 інтелігентів на честь 20-ї річниці ВОСР (1947 рік), за що передчасно отримав майора!


В третьому тисячолітті нічого не змінилося.


360 -річчя березневих статей Богдана Хмельницького і 200 -ліття народження Тараса Шевченка РФ “відмітила” знищенням кордону між “братніми” державами.


Насувається 358-ма осінь протистояння України-Руси і Московії. Починаючи боротьбу за незалежність, Богдан Хмельницький організував виробництво пороху. Він розумів, що перемогу отримає той, хто забезпечить власних громадян працею, корисною громаді, корисною державі.


Дисципліна і праця — гаранти успіху!



Про дисципліну

    Досить часто у ділових виданнях та відповідних порталах пишуть про дисципліну, як важливу складову ефективності робочого колективу, про те як вона хромає зазвичай у нас слов"ян, і т.д. І все ніби вірно, ніби по книжковому, от і всілякі менеджери та менеджероподібні планктони починають гратися у мудрого і суворого керівника, не вникаючи у нюанси та в саму суть робочого процесу, бо часто на жаль їм це не підсилу. Що й казати, чомусь у нас "керувати" не означає "розбиратися"... Згадується фільм "Спортлото 82": "Я дірєктор турбази нєдавно, раньше руководіл другой базой, оптовой"... Не хочу й не буду писати про корупцію та "професіоналів", бо одні й так знають, а інші не зрозуміють... Отже, дисципліна...
    Оскільки у наших начальників уявлення про дисципліну часто лишається на шкільному рівні, то перше, а іноді єдине, що вони починають контролювати, це пунктуальність підлеглих. Ну це ж модель ідеального підприємства коли працівники синхронно починають працювати рівно о 9-й, одночасно, і не більше години за часом обідають і так само синхронно о 19-й звалюють. Та я думаю, що задача будь-якого підприємства - це виконання роботи, а не звання "взірець пунктуальності". Вже багато зустрічав баяну по мережах, де кажуть, що приходять на годину пізніше, бо цю годину ніхто всеодно нічого не робить. Та це культура офісного планктону, а я хочу поглянути ширше. Намагаються штрафувати підлеглих за запізнення, хоча якщо при цьому робота виконана вчасно і якісно, то насправді це виглядає як звичайне бажання шефів понасолоджуватись владою, задовольняння комплексів, бажання погратися у царя. 
   Особисто мені бути пунктуальним не так вже й складно, мій батько офіцер, і довгий час запізнення було для мене злочином. Та життя все розставило на свої місця, коли приходиш вчасно і потім чекаєш всіх інших. Тому як на мене, пунктуальність не всюди актуальна і не є основною метою діяльності, хоча в деяких випадках дійсно необхідна. 
   Ще одним побічним продуктом боротьби за дисципліну є супервайзери, або "стукачі-надзирателі"... Можливо когось ці слова образять, за це перепрошую, однак це вже схоже на кріпацтво чи рабовласництво. Утримувати людину, що отримує ставку вищу за тих, хто для фірми заробляє гроші, що посуті є паразитичною посадою (майже як міністр кабінета міністрів). На щастя мені не доводилось мати з ними справу, але багато чув про це явище від знайомих. Якщо людина не здатна виконувати свою роботу, або здатна, але не виконує, треба просто не тримати його у своєму штаті, а не наймати наглядача чи няньку.
   Насправді в таких робочо-ділових стосунках ще багато всіляких брудних речей, але не хочу їх навіть зачіпати, бо тема наша "Дисципліна".
   
   Цікаво почути від тих хто таки вирішить прочитати мою замітку, що для вас є дисципліна? Маю на увазі один найбільш важливий чинник, бо все й одразу - так не буває)))

11%, 1 голос

11%, 1 голос

0%, 0 голосів

78%, 7 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Невеличка частинка плану втілення величезної мрії... (ч. 1)

 Треба ж з чогось починати...

Попереду ще ціле життя, і якої якості воно буде залежить ТІЛЬКИ від мене. 

Підведення підсумків за перші 30 років життя продемонструвало, що мені дуже не вистачає дисципліни, зібраності, а головне - свідомості та розуміння сенсу та цілей свого життя. Є декілька питань, які стоять дуже гостро, саме на них і спробую зробити наголос в першу чергу. 

 1. ЧАС. (дисципліна)

Почати прокидатись на пів годинки раніше. Скажімо, десь о 6:32, як було рік тому, до того як я облінився зовсім і став прокидатись о 7:02, та й не кожного дня, часто десь о 8.. Для цього потрібно лягати спати раніше. Для цього потрібно менше часу проводити увечері за компом. Більшість часу забирає перегляд "оновлень" в соціальних мережах - мабуть саме це і варто припинити. Тим паче, що для після 22 я все-одно майже ніколи не роблю щось корисне...

Вирок: усі програми на комп'ютері вимикаються о 22 годині, після чого я приймаю вечірній туалет та лягаю спати. До 8 ранку інтернет не увімкати. Більше одного разу підряд новини не передивлятись. Частіше разу на 4 години на один і той самий сайт не заходити (-:

(як це можливо реалізувати, ще не знаю, але колись я так жив - без інтернету, без сидіння за компом, відповідно зможу знову) (-:

Вільний час увечері присвятити дівчині, сину, спорту, читанню, навчанню, прибиранню, пранню, медитаціям і відпочинку (скоріш за все саме такій черзі по пріоритетності).

Вільний час вранці зайняти особистою гігієною, спортом, прибиранням, підготовкою до дня (робочого, або вихідного).

 2. ДІЄТА. (дбання про тіло)

Мета, якої я давно прагну - скинути зайві кіло... у мене їх аж 20. Одним спортом не обійтись, бо проблема не тільки в тім, що я мало рухаюсь, а ще (і навіть переважно) у тім, що піддаюсь обжерливості - їм не для того, щоб наїстись, а для того, щоб насолодитись самим процесом. Через це корисного в організмі мало, а зайвого - навпаки, занадто.

Вирок: з 20 по 8 ранку не їсти взагалі. Спочатку порції поступово зменшувати, потім передивитись весь раціон харчування. Перевагу віддавати натуральним продуктам - овочам, фруктам. Не зловживати вегетаріанством, доки не налагодиться повноцінний раціон, що міститиме в собі більшість необхідних речовин. Досвід демонструє, 'дієта' і 'раціональне харчування' - це зовсім різні речі. 

Напевно, можна буде покластись в цьому питанні на когось зі знайомих, які мають гарне тіло і вміють зберігати стрункість, пружність, міць та здоров'я у ньому (-:

В пріоритеті - забезпечити себе безперебійним постачанням здорової натуральної їжі... 

 3. БЛИЗЬКІ ЛЮДИ (духовність)

Я егоїст, вмію уважно слухати, але дуже не люблю прислухатись. Замість того, щоб навчатись мудрості дорослих - сам навчаю своїй дурості молодих. Звісно, це не минає просто так - потім все повертається, за кожний вчинок потрібно відповідати. 

Мій син називає кличе мене за ім'ям частіше, ніж просто "татком", друзі та рідні майже не телефонують, перестали заходити в гості, бо знають, що я завжди "дуже зайнятий своїми важливими справами" (тобто сиджу за компом спиною до всіх і займаюсь чим завгодно, а коли відволікаюсь, то можу приділити трішки уваги гостям)...

В стосунках з дівчатами - теж все складно, бо з самого дитинства я виховав в собі таку модель поведінки, в якій дівчина має просто бути прислугою, її думка нічого не варта, її мріями, бажаннями та думками можна сміливо нехтувати... До того-ж, я дуже боюсь людей, як з'ясувалось.

Я весь час знаходжусь у броньованій аурі недоторканості, відокремленості від усіх. Мені страшно комусь розкритись, довіритись, покластись на когось іншого. На це були свої причини, коли я був малим, слабким, невпевненим. Тепер причин для цих страхів вже немає... ну тобто їх вже не має бути...

Вирок: Більше часу проводити з коханою, близькими, рідними людьми. Прислухатись, намагатись зрозуміти їх точку зору, на час спілкування намагатись зайняти позицію людини, яка щось розповідає, спробувати подивитись з її точки зору. Більше довіряти, не боятись помилок. Друзі та рідні зможуть їх вибачити. Не боятись падінь. Друзі та рідні допоможуть підвестись. 

Кохати щиро. Кохана - це єдина людина у всьому світі, яка заслуговує на це почуття. (любов до рідних та дружба - це інше). Коханих людей не може бути декілька... і хоча через власну влюбливість у мене в серці збереглось багато теплих почуттів до інших людей, справжнє кохання, вся його енергія має бути напрямлена до однієї-єдиної людини, своєї другої половинки. 

Син має право на батьківську любов і турботу. Звісно, це не по-дорослому - подарувати йому телефон і чекати, доки він сам зателефонує та скаже "Пап, я к тебе сейчас зайду". Цей крок треба робити самостійно, хоч як незвично б це не було... хоч як би соромно не було за всі попередні втрачені роки... Адже це насправді приємно - бути разом з ним - найріднішим, найулюбленішим хлопчиком у всьому світі!

___________________________________

На зараз цього вистачить. Продовження буде незабаром, коли хоч на трішки засвою цю частину.

Далі буде...