хочу сюда!
 

Оля

42 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «життя як воно є»

МеЖо і труси ))

          Згадалась мені історія про одну тітоньку з перцем.
Деякий час ми жили в селі. Працювала я у сбербанку, який знаходився у приміщенні відділення Укрпошти. І звичайно, що там був такий собі центр зібрання бабусь, дідусів і взагалі місцевих жителів. Люди приходили платити комуналку, класти гроші на сберкнижки, та і заодно поспілкуватись.
         Не далеко від пошти жили чоловік і жінка. Мишко був дядько добродушний, веселий, з гумором. А Нінка була така швидка, моторна і теж весела, але гумор такий у неї був зі стьобом, з перцем так би мовити. І головне вона над кимось могла так пошуткувати, а як до неї хтось з такими жартами підходив, то обиди було багато і тоді в Нінці просиналась баба-перепилиха. Нінка здатна була допиляти ту людину до білого каління. Ще про таких кажуть: пальці в рот не клади, по лікоть відкусить.

                       

      І от одного разу заходять дві жіночки (працівниці ферми) і сміються аж до сліз rofl
Ми звичайно припинили роботу і тьотя Валя, начальник відділення пошти, давай їх розпитувати, що ж їх так розсмішило.
Кажуть: 
           Покотом від сміху лежить вся ферма. Наша Нінка приїхала на роботу і кричить: "Ой-йой скоріше,                     скоріше, дайте води. Цілу миску води!!!" hypnosis
Забігла за ферму з мискою, сіла в неї і сидить.cry
Ми до неї питаємо: що трапилось?
- Та Мишко гад, собака такий......  omg
- А що ж він зробив?
- Та зараз же літо, а мені подобається вдягати його сімейні труси, в них не жарко. Збираюсь сьогодні на роботу, дивлюсь вже на стулі труси лежать. О думаю, чоловік який турботливий, то сердився на мене, що його труси вдягаю, а тут на тобі - сам приготував. Я їх і вділа. Сіла на вєлік, їду, а воно щось пече. Я скоріше їду, а воно ще дужче пече. Не пойму шо таке.... На силу оце до ферми доїхала. І зрозуміла: ото він не зря такий турботливий був, гад, розсердився  намазав труси перцем tears Ось як прийду до дому - буде йому від мене непереливки beat
- То ми щойно йшли повз їхнього двору. Сміємось і кричимо Мишку - Привіт! privet
А він: Як там моя Нінуля? podmig 

                              






 

Кожний мітить в президенти

  http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?otvetstvennyie_za_polomki_novogo_hyundai__v_reanimatsii&objectId=229806&lang=ru В ночь на 24 июня двое руководителей Донецкой железной дороги получили по 5 ножевых ранений после столкновения из-за поломки нового поезда Hyundai.

Об этом сообщило донецкое издание Pro-Test со ссылкой на источник в правоохранительных органах.

После очередной поломки нового скоростного поезда начальник пассажирских перевозок Донецкой железной дороги Владимир Михиенко и его первый заместитель Олег Аксенов решили встретиться с начальником железнодорожного депо Александром Кутько.

Во время словесной перепалки визитеры объяснили, что работа новых скоростных поездов на личном контроле Президента. Начальник депо пояснил, что это не его вина, что с зарубежными новинками возникают постоянные проблемы.

Словесная перепалка переросла в драку с ножами.

Михненко и Аксенов сейчас находятся в реанимационном отделении одной из донецких больниц в тяжелом состоянии (у каждого из них по 5 ножевых ран), а Кутько задержали правоохранители.

К тому же, запершись в доме после нанесения ранений своим обидчикам и вооружившись ружьем, Кутько только после длительных уговоров сдался в руки правоохранителей

потім спростування  http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?mvd_v_rezne_v_donetske_poezda_hyundai_ne_prichastnyi&objectId=229882&lang=ru

Я б в нацальники пошел....пусть меня научат....(с)

Те, що керівники такого рівня інакше вирішити свої стосунки не можуть - винні ми, вибори вже скоро....

Кожен читав біографію президентаlook

Я знов на зв'язку

Більше 3 тижнів не було у мене інтернету вдома. Нарешті маю зв'язок із віртуальним світом, і можу продовжувати свій спам, тролінг, агітацію, рекламу і інші нудотні штуки, які я так вперто намагаюсь видати за вдалий креатив, цікаву ідею, важливу подію тощо...

За цей час я втратив паспорт, встиг трішки похворіти (перемерз під час поїздки у Вінницю), остаточно розбіглись з дівчиною, з якою так хотів скласти гарні стосунки, написав декілька глав довгоочикуваної книги "Летостоп" - про ту саму подорож, і планую скоро завершити набір та віддати редакторам на катування, ще якимось дивом я став Президентом молодіжної організації К12, продав свій старий комп, зібрав трішки сучасніший з нових комплектуючих, поправився на 4 кіло (певно до зими готуюсь)

Приємного - аж нічого, але десь в глибині душі я розумію, що це просто зараз я не можу нормально оцінити що відбувається, а насправді все добре, і саме те що зараз є - це просто шлях до майбутнього щасливого життя, і далі я буду тільки радітиму, що все це зі мною відбувалось колись (-:

2 грудня мені сповниться 30 років. Але тепер я спокійний і за своє минуле, і за теперишнє і за майбутнє. Цей рік на диво вдалий глобальними подіями, що привнесли в моє життя кардинальних змін, завдяки яким я зараз маю те, що маю (-:

Ось так.

Всім щастя та здоров'я бажаю.

Щиро ваш, Миколка Калакуцький 

Тонка наука ;)

Важко після літніх канікул: читати і писати не хочеться.parik 
Сину кажу: 
- Пиши.
-Про що?
-Пиши про мене.
-Ну добре.
Сів пише: "Моя мама".
-А можна я напишу "моя мама дуже багато працює"?
-Можна.
Текст виглядає так: "Моя мама ..." (ай ну нащо те "дуже",можна і без нього")
дописав "багато" і дивиться хитро.
Доставив крючка у кінці -з О зробив А і поставив крапку.
-Мам, все! Я написав!
Читаю: "Моя мама багата".
Побіг радісний гуляти.ura

Тут декому привіт передали...


83%, 25 голосов

17%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Залежність від зомбі

  Тема «зомбі та зазомбованості» і була, і набула чималої актуальності, тому і варто цю тему обговорити й розставити смислові акценти. Занадто часто трапляється в розмові, що після палкої дискусії тільки під кінець стає зрозуміло, що говорячи про одне й те саме, кожен розумів під тим зовсім інше. Водночас кожен з учасників дискусії вважав свого опонента «зазомбованим», тому що він ну зовсім не розуміє та не сприймає його незаперечних доказів і чіткої логічної послідовності висновків. Щоб уникнути подібного непорозуміння – я одразу вказую, що маю на увазі говорячи про «зомбі та зазомбованість»

 Не маю бажання заглядати в словники, як і досліджувати перехід терміну «зомбі» з фільмів жахів або виясняти варіанти значення цього запозичення, а просто даю своє визначення поняття «зомбі» як явища: стала система ідейних і світоглядних уподобань у людини, яка не має потреби їх змінювати чи підправляти. Раніше був більше поширеним термін щодо подібного явища як «фанатизм», але тепер він перейшов до переважно спортивної сфери вживання особливо щодо футболу у вигляді «фанати», «фани» тощо. Ще раніше вживали термін «антагонізм», який гарно відтворено в іронічній формі у народному прислів’ї: «Ти йому: – Печене!,  а він тобі: – Варене!» Тобто щодо дурниць від самого початку сперечка може бути принципово безкінечна. Аналогічна ситуація щодо сучасного розуміння «зомбі»: людина сприймає тільки таку інформацію, яка їй подобається, а будь-яку іншу відкидає автоматично. Своєрідний фільтр чи захисний екран психічного характеру, який просто неможливо подолати, тому що людина керується тезою «іншого від мого не знаю і знати не хочу!».

 В чому головна риса людини думаючої і публічної? В тому, що вона свої думки і погляди намагається порівнювати з думками і поглядами інших людей, а з того робити корекцію власного світогляду. Навпаки, для людини-«зомбі» все  чітко і однозначно ясно, тому апріорі вона і тільки вона має право на правду, а всі інші не згідні з нею – помиляються. Простіше кажучи: вони всі дурні, бо не згідні і не розуміють мого, що є розумне, бо то ж я знаю! То є сама правдива правда з усіх правд!..


 


І ось з цього виникає ситуація, яку я визначаю одною великою бідою для суспільного буття і спільного життя людей за демократичного устрою: залежність від зомбі. Як відомо, основою співжиття людей за демократії є принцип так званого «суспільного договору», тобто коли люди спільно обирають владу і форму її діяльності. Одним словом: домовляються! Домовляються щодо правил спільного співжиття. Ось тепер і поясніть розумним як мають вони домовлятись з тим, хто є «зомбі» і ні про що домовлятись не хоче, бо тоді він має «поступитись принципами», а то для нього є неможливим! Все – приїхали! Скінчилась демократія і починається класична «охлократія», тому що домовлятись у будь-якому випадку треба і розумний поступається більше своїми правами та добрами отим затятим і принциповим «зомбонутим». Знову класична народна мудрість: «Нехай буде гречка, аби не сперечка!»

 Зараз невеличкий ліричний відступ цілком дотичний до піднятої проблеми. Якось моя донька, коли була десь у 5-6-річному віці, дуже посперечалась з іншою дівчинкою-ровесницею, а щоб якось доньку заспокоїти і толерантно виховати, бо ж педагог за освітою, я поважно сказав: – Знаєш, доню, коли сперечаються два дурні, то першим поступиться розумніший. Донька на кілька хвилин задумалась над моєю загадковою фразою, а тоді випалила просто геніальну відповідь, яка фактично і керує нашим світом: – То чому ж вона першою не поступиться, якщо вважає себе розумнішою за мене?

 Одна з головних причин світової деструкції полягає, на мою думку, саме в тому, що розумні люди постійно поступаються дурням-«зомбі»! Поступаються, бо не мають кращого вибору. Чому так? А ось так! І вся відповідь. Якби знаття, то я розповів би не криючись і одразу, а не розпочинав цю балачку про не пійману качку. Власне сам йду на лови і друзів з собою запрошую. Ціль ловів проста: як зробити, щоб наше життя було чесним, правдивим і розумним, а не таким, яким воно є зараз: дурним і огидним, переповненим різноманітними проблемами «путин и распутиц»… Наразі ж: «Пливе кача…»

 Для мене особисто є чітке розуміння, що допоки критична маса «зомбі» з бюлетенями в руках коло виборчих кабінок не поменшає до рівня нижчого за домінуючу щодо людей розумних – доти очікувати на позитивні зрушення в суспільстві є примарною справою. Складність проблеми полягає ще й в тому, що ні освіта, ні культурна, ні соціальна градація не рятує від перебування людини в стані «зомбонутого придурка».  Прикладів безкінечна кількість як в Україні, так і поряд з нами. Чого одна Олена Бондаренко варта або Єфремов, Медведчук, обидва Табачники, Мельник та його побратим по ректорству чудо-юдо Поплавський тощо. Ще гірше з ситуацією, що бути «зомбі» вигідно, бо раз розумні люди поступаються своїми інтересами на користь непоступливих дурнів, то який дурень захоче набиратись розуму? Вигідно бути дурнем, а розумним – ні!


 


На жаль, але так є, що розум –  це і щастя, це і карма, це і кара кожному, хто його має: більша поступливість і менша зажерливість, більша чесність і  менша зовнішня гоноровість та, відповідно, незначна увага публіки, а звідси і менша популярність, без якої не варто ставати політиком, щоб пробувати бути обраним керівником до влади. Парадокс! Але так є! І тоді навіть розумна людина починає корчити з себе дурня! І люди на це як то кажуть: ведуться! Що і хто нас зомбує? Чи не ми самі себе? Феномен політика Ляшка тому яскравий приклад: всі бачать і знають, що це просто блазень і не більше того, але він популярний і за нього голосують! Чого ще треба? Ляшко явно корчить дурня, тому що дуже розумно це робить, але хто тоді ми всі? Для кого працюють наші блазні?  Власне заради того я і почав цю всю розмову, щоб вияснити: ми хочемо жити в цирку? За класичним «хліба і видовищ»? Найвища ланка еволюції – паразит? До речі, рекомендую охочим до виключно «хліба і видовищ» дослідити етимологію цього слова «паразит», що мало досить характерне вживання ще за часів Древньої Греці та імператорського Риму.

 За тим і «повертаємо на круги своя», щоб визначитись: це нас зомбують чи ми самі себе зомбуємо? Самі починаємо прикидатись дурниками, щоб краще стало жити в розумінні достатку – так? Так! Зомбі живеться комфортно, то навіщо себе обділяти? А не будемо. Логічно? Логічно! З тим проблем немає: самі себе зазомбуємо і заживемо прекрасно! Але постає дивна дилема: довкола теж сновигають одні зомбі, а жити хочеться серед людей… Хочеться гарних, розумних, щирих і порядних людей як друзів, сусідів, співробітників, керівників тощо. Хочеться, а нема! Навколо одні зомбі! Всім з розумом жити важко – всі його зреклися. І то зовсім не жарт! Не гра в парадокси – то життя! Наше реальне життя! Придивіться уважно довкола, а найбільше – у відображення в дзеркалі. Хіба це все не зомбі? Де тут розумне життя розумних людей? Де?! 


 


Відповідь залиште для себе, як і вирішувати вам самим, ким і чим бути: зомбі або людиною розуму.  А я від себе додам головну прикмету того, хто є зомбі: коли звучить виключно монолог і тільки монолог зовні – ця людина є зомбі. Вона виражає і слухає одну себе і тільки себе. Більше нікого! А там, де звучить діалог чи полілог, де люди спілкуються належним чином вислуховуючи і сприймаючи уважно та обережно думки одне-одного – там зомбі немає. Гарантую! Не даремно мудрець Платон писав свої філософські трактати як Діалоги – розум є сукупність окремих знань, різного досвіду, унікальних прозрінь та винаходів. Розум – це взаємообмін думками, це взаємопорозуміння і це взаємодія людей одне з одним, комунікація на рівні честі і взаємодовіри. Для зомбі це неможливі речі і, власне, по цьому їх відстежують і визначають. І… Ні, не знищують, а обминають. Всього-на-всього: обминають. Для розумної людини цього достатньо. Але за тим всім вони залишають свою соціальну залежність від зомбі не вирішеною проблемою нашого часу.


Богдан Гордасевич

17 липня 2014

92%, 12 голосов

0%, 0 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Монолог самотнього жонатого чоловіка

Я вже не блаженствую, коли ми кохаємось, ба мені навіть байдуже. Це вже  механіка. Це виглядає навіть гірше, аніж з випадковою жінкою, гірше аніж навіть з повією...

Так сталося.

Факт.

Я тебе не хочу!

Звичайно, я не розлюбив тебе. Так не буває.

В усякому разі, не буває так швидко. Особливо з чоловіком, який вибирав тебе довго, ретельно, дуже уважно, критично... вибирав з тисячі! Одну єдину. Най-най-най…

І ти для мене така. Була, є і, сподіваюся, будеш.

Ось хіба що...

Ти така ж красива, а може, навіть і краща. Доглянута, зріла, упевнена в собі жінка. Ти розумниця, і я ніколи не бачу тебе з моторошною зеленою маскою на обличчі, в халаті жахливого кольору, з немитою головою.

І я тобі вдячний за те, що ти мене шануєш і бережеш від цих гнітючих картин. Проте на пошані не базується пристрасть!

Що ж з нею сталося?

Ти даремно плачеш, рідна... Немає у мене коханки, я не розважаюся в саунах, не бавлюся з випадковими дівчатами. Зрозумій, я переріс це, мені це не цікаво. Мені потрібна ти. Ніжна, чуттєва, солодка дівчинка, моя і тільки моя.

Але де ж вона?! Агов, а-а-а-аг-о-о-ов!

Мене зустрічає незалежна, амбітна, зухвала красуня. Тягнуся губами для абсолютно природного вітального поцілунку. Ти, як завжди, встигаєш ухилитися, і замість м'яких соковитих губ я клюю тебе в щоку. Натикаюся на штучний запах. На штучний смак.

"Як пройшов день, кохана"? запитую, поки ти закидаєш в мікрохвильову піч напівфабрикати. З тугою думаю, який біс мене смикнув купити цей пекельний агрегат і тим самим позбавити нас принад домашньої кухні? Бачу по твоїй напруженій спині, що ти знервована, розгнівана. Підходжу і обіймаю. Мої руки звично ковзають по стегнах, на живіт, до грудей. У тебе такі гарні груди! Хочу поцілувати твою потилицю, заритися в м'яке запашне волосся...

Але що це?! У ніс уривається суміш хімії і парфюма, немов павутина з тонких металевих лозин. Що з твоїм волоссям? Ах так. Вибач. Зачіска. Лак. Гель. Не продовжуй…

Але усе це ще можна було б пережити. Ти стежиш за собою, це похвально! Ти чудова. Але у той момент, коли я пещу тебе, крижаним тоном вимовити: "Ти знову забув купити котячий корм"? це вже серйозна помилка. Це взагалі найглобальніша помилка: майже щодня зустрічати мене претензіями.

По дрібницях. Адже очевидно, що ти могла б подзвонити і нагадати. Але тобі набагато приємніше мені докоряти. Можливо, тебе це здивує, але твоє моральне "пиляння" вбиває мене передусім як чоловіка.

Ніхто не любить почувати себе винуватим. І коли це перетворюється на систему, я починаю чинити спротив.

Не треба намагатися мене виховувати, як цуценя!

Я не хлопчисько, я переріс щоденне вичитування матері. А ти стаєш такою ж як вона...

А пізніше… пізніше буде зовсім пізно.

Я перестану навіть прагнути тобі догодити.

Сенс?

Адже ти обов'язково знайдеш причину мені докорити. Не бачу бруду на робочому столі Забув купити хліб…

Але я чоловік! Я обов'язково щось забуду, чогось не побачу. Я такий, який є. Я доросла людина, що сформувалася вже давним-давно, ще до зустрічі з тобою. І або ти мене приймаєш таким, або…

Якийсь час я справлявся. Рутинно і нудно. Чесно виконував подружні обов’язки. І це замість того, щоб літати! Кохатись!

Я намагався таким чином примирити тебе зі своїми недоліками.

Але тепер... пробач.

Після того, як ти стала влаштовувати показові виступи у вигляді усунення мене від тіла, щось усередині мене обірвалося.

Померло. Тому що ти посміла усю нашу божевільну пристрасть, увесь приголомшливий еротизм злягання, гармонії наших душ і тіл використовувати у вигляді батога і пряника!

І ти неначе перестала бути рідною.

І я вже не блаженствую.

Це вже - механіка. Це те, що може дати будь-хто.

Чи можливо усе реанімувати? Напевно, так. Адже оскільки я ще досі шукаю слів для пояснень, значить, ще жадаю розуміння.

Значить, ще щось жевріє усередині. Надія зникає останньою


Хоч бачу – его перемагає.


P.S. L

Немного новых извинений




Я уже когда-то извинялась перед теми, кто комментирует мои фотографии. Я не успеваю отвечать и, к стыду своему, иногда нахожу комментарии двухлетней давности. Иногда даже пишу на них "спасибо", хотя полагаю, это воспринимается как мое легкое сумасшествие.
Я прочитала однажды в сети возмущенный пост одной дамы о том, что ей пришел такой вот ооочень запоздалый ответ и она сразу решила, что отвечающий решил над ней поиздеваться.
А фотоальбомы на народе юа мне очень нравятся, я уже писала об этом. Я много перебрала мест, где можно хранить свои фото, но как-то удобнее не нашла. Как их копировать из своего раздела на другие ресурсы, я научилась. И загружаю новые. Хотя снимаю все меньше, а пишу все больше ))
Так что простите меня все, кто похвалил, а я не ответила.
Спасибо вам!







Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая