хочу сюда!
 

Маша

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-63 лет

Заметки с меткой «свята»

Щасливого Нового Року



Вітання від Чорної Змії новорічної ночі)

Київські вулиці на Новорічні свята перекриватимуть

Київська міська адміністрація повідомила що, на період Новорічних cвят з 30 гpудня 2012 poку пo 8 ciчня 2013 poку пo вул. Xpeщатик будe перекpитий pух aвтотранспopту, тaм дiятиме пiшохіднa зонa.
Крім цього буде також oбмeжeнo pуx пo дeяким цeнтpaльним вулицям Києва. Читати повністью »»

Масляна, Масляна, яка ж ти мила...

Історія свята

Масляна - древнє слов'янське свято, що дісталося нам у спадщину від язичеської культури, яке збереглося й після прийняття християнства. Масляна була сприйнята християнською церквою фактично як релігійне свято й одержала назву Сирного чи Сиропусного тижня, але це не змінило її внутрішньої суті. Масляна приходиться на тиждень, що передує Великому посту. Масляна - це, насамперед, ситна їжа. Тому немає нічого неправильного в тому, щоб у цей час поласувати, скуштувати щось смачненьке і не відмовляти собі ні в чому. У традиційному побуті завжди вважалося, що людина, яка погано і нудно провела тиждень, буде невезучою протягом усього року. Початок Масляної коливається від 3 лютого до 14 березня.

Масляна - це веселе проведення зими, осяяне радісним чеканням близького тепла, весняного відновлення природи. Навіть млинці, неодмінний атрибут свята, мали ритуальне значення: круглі, рум'яні, гарячі, вони являли собою символ сонця. Проходили століття, мінялося життя, із прийняттям на Русі християнства з'явилися нові, церковні свята, але широка Масляна продовжувала жити. Її зустрічали і проводжали з тим же нестримним молодецтвом, що й у язичеські часи. Масляну в народі завжди любили і ласкаво називали "цукрові вуста", "чесна масляна", "перепілочка", "перебуха", "об'їдуха", "ясочка".

Чому масляна називається масляною?

Є кілька пояснень появі назви свята "Масляна".

За одним із тверджень в основі появи слова "масляна" лежить традиція випікання млинців і пов'язана з тим, що люди як могли, намагалися залучити милість сонечка, умовити його побільше гріти замерзлу землю. Крім того, у селах об'їжджали кілька разів село на конях, прикрашали колесо від воза і на тичині носили його по вулицях, водили хороводи. Вважалося, що подібні церемонії "умаслюють" сонце, роблять його добрішим. Звідси й назва - "Масляна".

За іншою версією назва свята виникла тому, що на цьому тижні за православним звичаєм м'ясо вже виключається з їжі, а молочні продукти ще можна вживати - от і печуть млинці. Саме тому Масляну називають Сирним тижнем.

А якщо вірити легендам, то Масляна народилася на Півночі, батьком її був Мороз. Одного разу якийсь чоловік помітив її й попросив допомогти людям, зігріти та розвеселити їх. І Масляна прийшла, але не тендітною дівчинкою, що ховалася в лісі, а бабою з рум'яними щоками, не з посмішкою на вустах, а з реготом. Вона змусила людей забути про зиму, розігріла кров у їх жилах, схопила за руки і пустилася з ними танцювати до непритомності. От тому в давнину Масляна була веселим святом.

Масляна в різних народів

В Україні останній тиждень м'ясниць носив кілька назв - "Масляна", "Сиропусний тиждень", "Пущення", "Загальниця", "Ніжкові заговини", "Колодій". У понеділок - в перший день - влаштовувалися загальні ігрища, накривали столи із солодкими стравами. Діти ладили ранком солом'яну ляльку - Масляну - так наряджали її в каптан і шапку.

На другий день, у вівторок, дівчата та хлопці запрошувалися покататися на гірках, поїсти млинців. Тещі запрошували своїх зятів на млинці, гукали всіх рідних. На четвертий день возять опудало на колесі, співають пісень, проводять кулачні бої.

На п'ятий день зяті пригощали млинцями своїх тещ, іноді - і всю рідню. Зять зобов'язаний був з вечора особисто запросити тещу.

У шостий день розгульного тижня молода наречена запрошувала своїх рідних до себе. У цей день будували на ріках, ставках і полях сніжне містечко з вежами і воротами, потім ватага розділялася: одні охороняли містечко, інші повинні були силою взяти його.

Звичаї останнього дня Масляної пов'язані з культом предків, прощання з Масляною супроводжувалися різними обрядами. Солом'яну ляльку - "Масляну" - урочисто спалювали, а попіл від опудала розсіювали по полю, щоб додати сили посіву, майбутньому врожаю.

У неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили пробачення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося "помиритися з тими, хто на цьому світі". У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми.

У Шотландії на Масляну було прийнято пекти "пісні коржі". У складені разом долоні насипали жменю вівсяного борошна, потім борошно міцно стискали в долонях і занурювали в холодну воду, а отриману кульку випікали на вогнищі прямо в гарячій золі. Випічку млинців шотландці вважають важливим актом, у якому намагаються взяти участь усі члени родини: один змазує олією сковороду, інший ллє на неї тісто, третій перевертає млинець.

В одному з міст Англії вже багато років проводяться змагання з бігу жінок із млинцями. У 11.45 лунає дзенькіт "млинцевого дзвону". Кожна жінка біжить з гарячою сковорідкою і млинцем. Правила змагань наказують, що учасниці повинні бути не молодшими 18 років; на кожній обов'язково - фартух і косинка; під час бігу потрібно не менше трьох разів підкинути млинець на сковороді й піймати його. Перша жінка, що передасть млинець дзвонарю, стає чемпіонкою млинцевих гонок року й одержує нагороду - поцілунок дзвонаря.

У школах Данії в ці дні проводяться театральні вистави, концерти. Школярі обмінюються знаками дружби, передають своїм друзям через знайомих жартівні листи без зворотної адреси. Якщо хлопчик одержить такий лист від дівчинки й угадає її ім'я, то на Великдень вона має подарувати йому шоколад.

У Польщі існують свої звичаї відзначення Масляної. Горді полячки, приспавши вашу пильність оладками, пончиками і горілкою, на десерт неодмінно потягають вас за волосся. В останній день Масляної можна зайти в трактир, де скрипаль буде "продавати" незаміжніх дівчат.

А в Чехії в ці веселі дні молоді хлопці з вимазаними сажею обличчями під музику обходять усе село, везучи за собою оздоблений дерев'яний брусок - "клатик". Він вішається кожній дівчині на шию або прив'язується до руки чи ноги. Бажаєш відкупитися - плати.

У Югославії під час святкування Масляної вас неодмінно посадять у свиняче корито і потягнуть по селу. А на даху власного будинку ви можете знайти фігуру солом'яного діда.

В Російській імперії були свої звичаї зустрічі та проводів цього свята. У 1722 році, наприклад, з нагоди укладення Ништадтського миру після майже двадцятилітньої війни зі Швецією, Петро I запросив на святкування Масляної іноземних послів. Катання на конях імператор відкрив небаченим видовищем. Петро їхав по заметах на кораблі, у якому були запряжені шістнадцять коней. Слідом за ним рухалася гондола, у якій сиділа цариця Катерина, одягнена простою селянкою. Далі рухалися інші кораблі й сани, запряжені різними звірами.

Катерина II дуже любила катання з гори, каруселі, які влаштовували в Москві при Покровському палаці, куди імператриця любила в Масляну їздити всім двором.

А з нагоди своєї коронації, наслідуючи Петрові I, влаштувала в Москві на масляному тижні грандіозний маскарадний хід за назвою "Торжествуюча Мінерва". Три дні їздила по місту маскарадна процесія, яка, за задумом імператриці, повинна була представити різні суспільні пороки - хабарництво, казнокрадство, чиновницьку тяганину та інше. Процесію складали чотири тисячі діючих осіб та двісті колісниць.

А коли Катерина II дочекалася народження онука Олександра, якому потай мала намір передати престол, обійшовши нелюбимого сина Павла, імператриця на радостях влаштувала для своїх наближених воістину "брильянтову" Масляну. Тим, хто виявлявся у виграші в затіяних після вечері іграх, імператриця підносила діамант. За вечір вона роздарувала своїм наближеним близько 150 діамантів, що вражали своєю ціною і рідкісною красою.

В наш час на Масляну влаштовують ярмарки, фестивалі, концерти, святкові гуляння.

Праздники февраля

Февраль - месяц холодный, лютый, но праздники в феврале наоборот - очень тёплые, душевные, весёлые.

 

Первый народный праздник - 6 февраля: День Бармена (День Святого Аманда)

 

День Бармена - День Святого Аманда - 6 февраляК барменам этот праздник так же имеет самое непосредственное отношение, потому что именно бармен олицетворяет собой питейно-увеселительную части заведения. От бармена во многом зависит, как будут чувствовать себя посетители и в каком они будут настроении.

 

На День Бармена во многих кафе, ресторанах и клубах проводятся бармен-шоу - потрясающие феерические представления мастерства барменов. Их трюки и выкрутасы вызывают искренее восхищение. Обычно, искусству бармена учатся годами... а лучшие представители учатся всю свою жизнь!

Читать статью целиком

Med

Med

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров"я!

13-14 січня. Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим).З настанням сутінок по селу ходять ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками.Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.  Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Їх костюми складали вивернуті хутром догори кожухи, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна, або овечі шкури, зі шкур виготовляли і маски. Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.  У дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата. Дівчата “убирають Маланку у хвату, як молоду обквітчають цвітами, Василя підбирають теж з дівчат, надівають на Василя гарні штани, френч, шапку, підводять вуси. Обох гарно підмальовують. Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати:   “Гой Іване, Іваночку, Пусти до хати Маланочку…” “Пустіть до хати погріти п’яти, Пустіть до груби погріти зуби, Пустіть до печі зігріти плечі…”До хати щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. В хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку. Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни.  Господарі прагнули помішати їй "наводити порядок" і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп, або погрожувала продати її у наступній хаті, там мовляв, більше дадуть. Іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, це віщувало дівчині швидке заміжжя. В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти коза. Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла. Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Діткам страшенно хотілось побачити козу, вони благали батьків впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджувались. Ввійшовши до хати, коза спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в правеє вушко, в саме сердушко, або ж під ліву чи праву ногу, коза впала, ноги задрала, або ж впала та й нежива стала. Одним словом, коза помирала. Що ж означав цей ритуал? Чому козу неодмінно було вбивати? Адже коза була символом (божеством) родючості ниви. До речі і по нині частинку нескошеної ниви, чи незібраної грядки називають козою. В грецькій та римській міфології боги плодючості і урожаю також мали ознаки схожості з козою. В далеку давнину люди помітили, що на тій землі, де стояла домашня скотина, рослини ростуть значно краще, дають більший урожай. Про вплив кози на родючість ниви співається і в народних українських щедрівках:  Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає, Де коза туп-туп, Там жита сім куп, Де коза рогом, там жита стогом, Де коза хвостом, там жита кустом... Очевидно смерть кози - символізувала зимову смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головне було не смерть кози, а її оживляння. Всі присутні в хаті, а також щедрувальники намагалися оживити козу, розсмішивши її. Для цього всі засоби були добрими, лиш би коза засміялася, почала пручатися, подала ознаки життя. Її "лікував" "лікар", коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися, турчали козі у вуха, рахували зуби, щоб переконатись стара чи молода, був і крайній (сороміцький) метод - пробували "перевірити, чи коза доїться". Оскільки за народними традиціями козою перевдягались парубки, це, як правило, приводило козу до тями, вона пручалася, видиралася, подавала ознаки життя.Оживання кози знаменувало собою оживання навесні ниви, садів, пасовищ, природи взагалі. Сміх носив магічне значення - відганяв злі сили, крім того вірили, якщо сміятись в новорічну ніч то і весь рік пройде зі сміхом, весело і щасливо. На закінчення щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. “Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, “дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про гостинці до хати ввалювались “цигани” з “ведмедем” і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також були серед ряджених і ті випроводжали з хати гамірних гостей, за що отримували винагороду від господарів.

З Днем Перуновим



Лятуринська Оксана 

"Ти ще не вмер, ти ще не вмер!"

Ти ще  не  вмер,  ти  ще  не  вмер! 
Через  розбурханий  Дністер 
з  Дніпра  ти  видибаєш,  Боже! 
Впадуть  долів  боги  ворожі. 
Перед  лицем  великих  чуд 

жахнеться  князь,  чернець  і  люд. 
Тоді  ж  у  громі-блискавиці 
запаляться  скирти  пшениці. 
Злетить  офірою  когут. 
Явися,  Боже,  і  пребудь!













Свято Купала

Свято Купала — одне з найулюбленіших в українців та усіх слов'ян. За народним повір’ям, цього дня "Сонце сходить, грає", трави й квіти набирають найбільшої лікувальної сили, опівночі розквітає папороть. Ця чарівна квітка віщує незліченні скарби, багатство, статки і здоров’я.
Це свято приурочине до літнього сонцестояння — найдовшого дня й найкоротшої ночі року. Воно святкується у ніч із 21 на 22 червня. Колись у купальську ніч було укладено священний шлюб Бога Сонця, що уособлював чоловіче начало, з Богинею Води, яка символізувала жіноче. Центром свята було місце за селом на березі річки, озера чи ставка. Напередодні купайлицю мали встановити хлопці, а дівчата — прикрасити її вінками, квітами, стрічками. На дерево вішали опудало у вигляді солом’яної ляльки Маринки, вбраної в сорочку, плахту, вінок і намисто з горобини.
Свято починалося з розкладання багаття — символу вогню небесного й земного. З пагорбів та крутих берегів пускали у воду запалене колесо — символ Сонця
В давнину перестрибували через багаття для того, щоб пройти перед жнивами обряд очищення вогнем. Вірили: що вище людина стрибне, то вищою виросте пшениця. Такий вогонь наділяв людей здоров’ям, силою, запобігав усьому злому, зокрема, чарам. Сьогодні молодь перестрибує через вогнище парами, взявшись за руки й загадує: руки не розійдуться — хлопець і дівчина поберуться.
А ще дівчата плели вінки та ворожили на них. Кожна дівчина пускала свій вінок на воду та дивилася: куди попливе, туди й заміж вийде, проте, якщо потоне — це віщувало розлуку з милим. За віруваннями, на світанку купається навіть сонце, й тому воді і вранішній росі приписується особлива лікувальна сила. Водночас, у купальську ніч відбувається розгул усілякої нечисті. Відьми перетворюються на кішок або жаб, відбирають у корів молоко, лякають молодь.
Це велике свято знов починає відроджуватись з давньої РІДновірської традиції, все більше людей знову починають відчувати зв'язок із Природою. І це значить, що настає початок розквиту та відродження нашої рідної культури та традиції, що веде нас до духовної та фізичної перемоги над вогогами нашої нації. Слава Рідним Богам!

100%, 9 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Хай Трійця Святая в любові єднає!


До Трійці мама хату побілила,
Розвісила чистенькі рушники,
Долівку осокою застелила,
А під іконами поставила свічки.
Із осокора наламала гілля
І ним прикрасила портрети, образи.
Та так майстерно! Як вона це вміла,
Казковими зробила всі кутки.

Стало в хаті, як в тихому раї,
Де квітують садки і поля.
Де з ромашкою мак розмовляє,
Де весніє від щастя земля!
Я живу серед гаю-розмаю
У казковім вишневім краю,
З святом Трійці Вкраїну вітаю,
І співаю про маму мою.

Матуся скатертину постелила,
Поклала зверху з вишнями пиріг,
І саме головне - букетик зілля –
Освячений сімейний оберіг.
Любисток в ньому, і чебрець, і м’ята,
Полин, васильки й жовті нагідки...
Душа співала від такого свята,
Що в пам’яті лишилось навіки.

Паска? Що це для Вас?

Цією писаниною я не хотів скривдити ні вірування, ні релігійних вподобань, ні святинь інших, просто виказав свої думки.

Кожний рік всі звикли святкувати Паску. Багато хто вважає це свято особливим, хто вважає просто за традицію. Хтось піде до церкви вперше, хто ходить туди кожного року. Для більшості паска – це нічого не значуща традиція, вони понесуть напечені паски в церкву (до речі, знайдіть мені будь ласка в біблії де там є паска на дрожах, та ще й з такою кількістю яєць?), несуть «святити» ковбасу, сало, горілку й вино… (для чого поясніть? Що горілка стане як свята вода?). Потім вони сядуть в кругу сім’ї, будуть пити спочатку Кагор, їсти фарбовані яйця, при зустрічі вітатися – Христос Воскрес. І мені напало на думку, а хто з них задумувався що то є Паска? На сам перед Біблія пише що то є жидівське свято, (Исход гл12). Свято чудового звільнення з полону єгипетського жидівського народу. І мало хто з стоячих сьогодні біля церкви може пояснити що то є за свято.

Дуже сумно дивитись на таких людей. Невже, хоть би один раз в житті не цікаво дізнатися те що ви робите? Чи краще жити тільки за принципом – їж, пий веселись бо завтра вмремо. Й як мул йти до церкви тому що, так роблять всі.

Почитайте біблію, невже Ви не знайшли що й Ісус святкував Паску? Він святкував Паску, бо він був жидом. Це для Вас новина? Думаю ні. Але Ісус не святив пасок, не їв крашанок, не ходив до церкви, не був в кругу своєї сім’ї, не ставив свічок в церкві. Уявіть що сьогодні з’явився Ісус на землі, я впевнений що він би не зрозумів що роблять ці люди біля цих будівель з хрестами, й що то за люди в золотих одежах з хрестами на пузі. От як би він запитав що ви робите? Яку відповідь Ви дасте йому?

Зараз багато хто скаже що теперішня паска це паска Ісуса як жертви, як жертви того ягня що забивали жиди.  Що Він за нас страждав, для нас воскрес, і тільки як що ми приймемо його як свого Спасителя то маємо шанс спастись. А як же ті хто жив до Ісуса спасався? А хто до сих пір живе й не знає про Нього як Спасителя? Виходить що спасуться тільки ті хто святить ковбасу й горілку, а буддисти чи то плем’я африканське буде горіти в вогні вічному? Вам не здається це не зовсім правдоподібним.

Ще питання, хто задумувався й знає відповідь на питання чому – паска кожного року в різні дні? Наприклад, якщо хтось народився 1 травня, а помер 25 лютого, а воскрес 28 лютого то чи зімнеться ця дата навіть через 5000 років? То подумайте.