хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «интересно»

Одеса ніколи не була російським містом

Переписи населення 1799 року, середини ХІХ століття та 2001 року свідчать, що понад половину населення Одеси завжди становили українці

Від часів незалежності України одеситів почали переконувати, що вони живуть у російському місті. Це була реакція на посилення інтересу до української культури. Серед активних русифікаторів – нинішній мер міста Олексій Костусєв (родом із містечка Нєвєльск, Сахалінська область РФ). Ще 1993 року він активно збирав підписи за надання російській мові статусу офіційної. Подібна активність дістала хорошу фінансову підтримку від сусідньої держави. У місті з'явилися проросійські ЗМІ, екскурсоводи,«історики» та відверті шовіністи. Тому вже два десятиліття одеситам і туристам розказують альтернативну історію.

Штурм фортеці Хаджибей: як це було насправді

Щоб населення забуло про справжніх героїв Одеси, русифікатори героїзували інших історичних постатей. Тому нині більшість одеситів чула про те, що місто постало завдяки звитязі Іосіфа де Рібаса. Іспанець був фаворитом імператриці Катерини Великої і зробив стрімку військову та політичну кар'єру в Російській імперії.

Солдату удачі Іосіфу де Рібасу, на честь якого названо центральну вулицю міста, приписують успішний штурм фортеці Хаджибей 1789 року. (У фортеці над гаванню розмістилися 300 турків, які охороняли базу турецького флоту з берега.) Від часу захоплення замку одесити ведуть свою історію. За легендою звитяжний штурм здійснив мужній де Рібас на чолі з російськими солдатами. Та історичні документи, що зберігаються в одеських архівах, суперечать цій версії. Про те, яким насправді був штурм Хаджибею, розказує керівник відділу «Стара Одеса» Одеського історико-краєзнавчого музею Олег Ґава «: Заселяти території навколо нинішньої Одеси предки українців почали ще у XV столітті.

Могили перших одеситів

До місцевих лиманів із різних районів перебиралися цілі козацькі родини, щоб займатися прибутковим соляним промислом. Після ліквідації Запорізької Січі козаки, що були родом із цих районів, повернулися додому. Разом із ними прийшло багато козаків-побратимів на поселення, бо на цих землях не було кріпацтва. Поруч із Хаджибеєм стає більше українських хуторів, розростаються села. У ІІ половині XVIII століття на землях Північно-Західного Причорномор’я тривають російсько-турецькі війни. Російська імперія хоче приєднати слов'янські землі, здобути вихід до Чорного моря, побудувати портові міста та налагодити торгівлю із Європою. Потьомкін переконує Катерину знову сформувати із козаків полки і приєднати їх до російської армії. У козаків був багатий досвід штурму турецьких фортець і боротьби із турками, що передавався від батька до сина. Саме цим досвідом і хотіли скористатися. За службу козакам пообіцяли надати землі, на яких вони зможуть поселитися після війни і жити вільними. Козакам почали платити зарплату, дали офіційну назву – чорноморські».

Читайте також: Інший Донбас. Північна частина Донеччини є осередком української ідентичності в регіоні

Із донесення князя Григорія Потьомкіна Катерині ІІ відомо, що 12 вересня 1789 року де Рібас направився до фортеці Хаджибей із трьома кінними і трьома пішими полками козаків, – продовжує Олег Ігорович. – А з рапорту голови військового корпусу Івана Гудовича, при якому служив на той момент де Рібас, відомо, що у штурмі замку брали участь Чорноморські козацькі полки та піхотний Троїцький батальйон у складі двох рот.

Про штурм замку писав відомий одеський краєзнавець Олександр Дерібас (внучатий племінник Іосіфа де Рібаса). У його збірнику «Стара Одеса» читаємо, що між запорожцями (яких привів де Рібас штурмувати замок. – Ред.) та козаками, які проживали в районі Хаджибею, були приятельські стосунки. Місцеві козаки запропонували свою допомогу із штурмом замку, до якого не можна було підійти непомітно. Козак Кондратій Табанець повів військовий загін балками та ярами і вивів коло самої стіни замку. До неї приставили штурмові драбини, і за мить козаки билися із турками. Штурмом керували запорізькі старшини Чепега, Головатий, Білий, Височина та інші.

Читайте також: Інший Південний схід. Херсонщина ментально відрізняється від сусідніх областей своєю проукраїнськістю

«Бій тривав недовго і завершився капітуляцією турків. Загинуло п'ятеро козаків, четверо з яких – з вини російської батареї Меркеля. Вона дала залп по замку, коли козаки вже билися із турками на стіні фортеці», – каже Олег Гава.   

Козаки та росіяни мали різні погляди на тактику ведення бою. Козацький отаман ніс відповідальність за кожне життя. Тому план захоплення фортець продумувався дуже ретельно. Завжди обирався той варіант, що передбачав найменші людські втрати. Якщо правило порушувалось і траплялись випадки невиправданої загибелі людей, то отаман складав з себе повноваження. Інакше діяли російські військові начальники. Брали не тактикою, а кількістю солдатів.

Де насправді був Іосіф де Рібас у момент штурму фортеці Хаджибей? Відповідь дає план-схема штурму, яку детально зобразив ще один легіонер на службі російської армії, фламандець Франц де Волан – друг де Рібаса. За планом наступ на турків здійснювали три військові колони (див. фото 1). Колона де Рібаса із російськими солдатами пішла битися з турецьким гарнізоном, що охороняв склади провізії та зброї (об'єкт був на території нинішнього парку Шевченка. – Ред.). Колона секунд-майора Воєйкова, що очолював Миколаївський гренадерський батальйон, іде на військові укріплення перед замком. Колона Головатого, що складалася із козацьких полків, йде по дну балки за Табанцем і виходить під самою стіною фортеці.

Серед записів Іосіфа де Рібаса про штурм Хаджибею є натяки на те, що він штурмував саме фортецю. Крім нього ніхто з його сучасників у своїх записах не має жодних згадок про це. Звісно, як старший за військовим чином учасник штурму він отримує подяку і нагороди від імператриці. При дворі його зустрічають як героя. Тому, власне, вибору він не має, окрім як розказувати всім, як завзято дерся на стіну фортеці. Типова поведінка для успішного кар'єриста та фаворита, яким і був іспанець.

Після захоплення Хаджибею для місцевих українців життя швидко повернулось у звичне русло. Російська армія та чорноморські козаки пішли штурмувати інші турецькі фортеці. Через п'ять років на плато, де була зведена фортеця, почали будувати портове місто. Воно мало виконувати дві функції: бути військовим гарнізоном Російської імперії і торговою точкою з Європою. Будівельним матеріалом був камінь черепашник. Його випилювали місцеві українці на шахтах Шкодової гори, селах Нерубайське, Лізинка, під одеським плато тощо. Ті ж українці були головною робочою силою на будівництві міста. Вони та їхні сім'ї стали першими одеситами.

У 1889 році, через сто років після штурму Хаджибею, одеська міська дума попросила дозволу у Санкт-Петербурга встановити поблизу того місця, де був замок, монумент на честь завойовників фортеці. Дозволу на це не отримали. Пізніше зі столиці Російської імперії надійшов наказ встановити пам’ятник Катерині II. 

        

З приводу подяки, яку дістали Чорноморські козаки від імператриці за свою службу на російсько-турецькій війні. Їм веліли разом із сім'ями перебиратись на Кубань. У такий спосіб Катерина вбила двох зайців: забезпечила охорону кордону від кавказьких племен та відселила волелюбних та непокірних українців на околицю. Багато хто не витримав переходу і помер у дорозі. Інші не схотіли коритися й оселилися в районі Одеси. Місту потрібні були жителі, тому непокірним дозволили залишитись.

Привіт, етнічна пам'яте   

Наочна історична правда захована під Одесою, в селі Усатово. Це старий козацький цвинтар (могили датовані XVIII–XIX століттями), що називається «Сотниківський». Хрести та могили старші за Одесу. На цвинтар їдемо з Тетяною Бельковою, авторкою єдиної в Одесі екскурсії «Козацька Одеса». Матеріали для екскурсії збирала в архівах. Самоосвіта зайняла чотири роки.

Сідаємо у трамвай №20, що ходить від мосту Пересип. Через хвилин сім трамвай повертає до села Усатово. У ньому лише одна вулиця, що тягнеться вздовж Шкодової гори. Праворуч – непоказні будиночки зі старими перекошеними хлівами. Ліворуч – поля фільтрації (ділянка землі, на поверхні якої розподіляють каналізаційні та стічні води Одеси з метою їхнього очищення). У теплу пору року тут стоїть нестерпний сморід. Коли йде дощ, то трамвайну лінію затоплює.

На цвинтарі тихо. Яскраво світить сонце. Під його промінням – кам'яні хрести та плити. Різної форми, віку та розмірів. Побиті дощами та подекуди порослі мохом. Під плитами – склепи з похованими козаками. В душі підіймається повага до людей – справжніх героїв Одеси. З’являється відчуття, що стоїш на землі своїх предків. Що ти – вдома. Відчуття нове, бо русифікатори чимало зусиль доклали до того, щоб українець почувався в Одесі, як у гостях. Тетяна Белькова розповідає про українські поселення біля Хаджибейського та Куяльницького лиманів.

«З метою заробити на сольовому промислі до лиманів приходять козацькі родини з інших регіонів. Селяться в районі сучасних Пересипу, Усатово, Нерубайське, Крива Балка», – каже Тетяна. – «Найбільше поселення було на місці сучасного Пересипу і називалося Чорноморська Слобідка. У XV столітті воно згадується в листах кримського хана з династії Гіреїв до литовського князя. Хан просив князя, щоб той вжив хоч якісь заходи, бо на його території ці розбійники життя не дають, грабують усі обози. Зроби щось із цими бандитами».

«Запорожці взагалі любили так звані виїзди на природу», – продовжує Тетяна Белькова. – «Невеликі загони раз по раз патрулювали Чорноморські степи і нападали на села і обози турків і татар. У XVI столітті, коли сольовий промисел був дуже прибутковим, запорожці стали, так би мовити, опікуватися Куяльницьким лиманом. Конкурентів сюди не пускали».

На території Чорноморської Слобідки була Ярмаркова площа, що зберегла свою назву донині. Люди з'їжджалися на Ярмаркову обмінюватися продуктами та різними товарами. Одеський характер – завзятий та веселий, з особливим почуттям гумору та хитрістю формувався на основі тутешніх українців.

                                        Тиждень

«Я не понимаю современное искусство»

Встретилась очень интересная статья. Кое что прямо в точку-)))) Но тем не менее выставляю-))

«Я взял с собой камень и поехал на выставку современного искусства. Гуляя по выставке, я оставил камень в центре зала, через 2 минуты вокруг меня стояло 8 человек.»

[ Читать дальше ]

На тропе войны

Этот фильм я люблю с момента его выхода на экран (1988). Сами посчитайте, сколько это лет. 

О чём фильм? О людях. Об очень молодых людях. О противостоянии культур, которое не смогло загасить время. О жестокости. О традициях. О дружбе. 

Можно много красивых слов сказать, но лучше посмотреть

Фильм прошел на советских экранах в смутное время. След в душе оставил только у тех, кто его видел. Кому посчастливилось видеть его. Потому что это был период, когда в кино ходили мало, не до того было. И всё-таки... 

Хочу отметить хорошую работу оператора и режиссёра. 

Посмотрите, не пожалеете. 

Рыжая кошка

Я запускаю на своем канале проект под названием "МАН-Парнас - квартал поезії"

Сюда будут входить Школа поезії, Місце зустрічі і Театр поетів

В театре поэтов может участвовать любой, приславший нам свое стихотворение в видео-варианте...

Как это, например:




Андрей Жвалевский, Евгения Пастернак. Время всегда хорошее

Аннотация к книге
Аннотация к книге
Что будет, если девчонка из 2018 года вдруг окажется в 1980 году? А мальчик из 1980 года перенесется на ее место? Где лучше? И что такое «лучше»? Где интереснее играть: на компьютере или во дворе? Что важнее: свобода и раскованность в чате или умение разговаривать, глядя в глаза друг другу? И самое главное — правда ли, что «время тогда было другое»?
А может быть, время всегда хорошее, и вообще, все зависит только от тебя…

Читать.  Время всегда хорошее

Научиться заниматься сексом с пользой.

фото


Секс полезен не только для тела, но и для ума. Об этом свидетельствуют данные исследования, которое провел специалист Медицинского института Гамбурга Вернер Хабермел.

Ученый доказал, что занятия любовью заставляют человеческий мозг лучше работать и делают людей более умными. Секс повышает уровень адреналина и гормона кортизола, которые стимулируют деятельность серого вещества. Кроме того, дополнительные поступления эндорфина и серотонина, которые выделяются во время оргазма, усиливают уверенность в себе. "Секс делает вас более умными и помогает решать различные проблемы, совершенно не связанные с личной жизнью", – заявил ученый.

Ранее специалисты Королевского университета в Белфасте провели исследование того, как секс влияет на общее физическое состояние человека. В итоге выяснилось, что занятие сексом даже пару раз в неделю благоприятно влияет на здоровье. А именно:

Улучшается обоняние.

Уменьшается риск сердечных заболеваний.

Снижается вес, улучшается общее состояние.

Уменьшается депрессия.

Обезболивание.

Уменьшается вероятность гриппа и простуды

Читать полностью : http://lady.tut.by/news/sex/364236.html



Так что делайте выводы в связи с предстоящими осенними похолоданиями и эпидемиями- укрепляйте иммунитет.podmig

Гипотеза о комарах.

Нет у них ни яда, ни анестезии при укусе, один только леденящий душу писк. И всё же. Не секрет, что одних комары кусают больше, а на других словно не обращают внимания. Почему бы это?
Посмотрите на комара, который ищет место для укуса - разве он вопьётся в любое место? Конечно, нет. Он долго и тщательно ищет место, куда воткнуть свою иглу. А по каким параметрам он определяет, какое место подходит? Жертву комары находят по запаху, точно также ищут и место, которое пахнет сильнее всего. А сильнее всего пахнет больное место - там происходит концентрация крови.
Известный подвижник йоги Йогананда рассказывал, что его удивляло, когда его учителя Шри Юктешвара комары не кусали, в то время как все ученики вынуждены были спать с противомоскитными сетками. И приезжавший в Казань бард из Тамбова Игорь Любимов рассказывал, как был поражён тем, что его знакомый грелся на солнышке, и на него садились бабочки и стрекозы, а на самого Игоря - только слепни и комары.
Так что, первый вывод, который можно сделать - комары меньше кусают добрых людей в спокойном состоянии духа, а предпочитают агрессивно настроенных. Комары служат указующим перстом Бога и Природы, обращающим внимание человека на те душевные проблемы, которые могут вызвать физическое недомогание (что выражено в утверждении "все болезни от нервов".
Но есть и другой момент: пожив какое-то время в определённой местности, начинаешь замечать, что комары кусают всё меньше. Бабушки объясняют это так: "Твоей крови они уже наелись!" Это, конечно, не так. Количество комаров огромно, и новые появляются каждые две недели, они не могут наесться. Зато можем мы.
Питаясь тем, что произросло в данной местности, мы пропитываемся её химическим составом, сливаемся с фоном и становимся невидимыми для комаров, если, конечно, у нас нет стойких психических и физических расстройств. Комары защищают землю от вторжения чужих и злых - ай, какие молодцы! А человеку, увлекающемуся иноземной пищей и вообще нерациональным питанием, указывают на возникающие болячки раньше, чем он сам их почувствует.
Но ещё и потому комары перестают кусаться, что человек, пройдя курс комаротерапии, просто выздоравливает. Комары прочищают забитые поры кожи, также улучшают кровоснабжение тех частей тела, что не получают достаточного питания вследствие спазма или зажатия мышц (как мы трём укушенное место - докрасна - вот это массаж.
А если на языке китайской медицины - они прочищают тончайшие энергетические каналы. И если уж мы признали значение китайских медицинских практик и ввели в поликлиниках должности иглотерапевтов, то надо и за комарами признать их величайший профессионализм. Какую бы тщательную диагностику не проводил медработник - это книжное, умственное знание - он рассчитывает, куда воткнуть иглу, а комар - непосредственно чувствует.
А ведь энергетические каналы имеют, толщину доли миллиметра и совсем небольшой промах может стимулировать не работу сердца, а наоборот угнетать желудок. Причём в тот канал, что уже прочищен, комар второй раз не укусит, тогда как иглотерапевт, не имея полноценной информации, воткнёт иглу в исправно функционирующий канал, и всё испортит.
Поэтому, когда на вас в следующий раз сядет комар, не спешите его прихлопнуть - это скорая Божественная помощь. Просто сделайте вдох и расслабьте то место, где больно, можете послать ему навстречу энергию Любви - она пройдёт через больной участок и будет способствовать исцелению. И поблагодарите комарика за бесплатный абсолютно профессиональный и эффективный курс иглоукалывания.
Если ваши болезни так запущены, что от града укусов просто невмоготу - помогите комарикам: парьтесь в бане, купайтесь, купайтесь в росе, правильно питайтесь, больше и разнообразней двигайтесь, ликвидируя застой энергии. Ваше тело станет источать приятные эфиры, и комары узнают в вас царя природы и будут облетать стороной, почтительно попискивая.
P.S. Известно, что прививки от различных болезней делаются сыворотками крови переболевших людей и животных, которые содержат ослабленных или даже погибших возбудителей болезней, чтобы организм мог выработать к ним антитела и не заболеть при настоящем заражении. Но ведь именно это делают и комары, перенося кровь (при неудачном укусе) от одного человека к другому. Причём они делают это именно в микроскопических дозах, осуществляя всеобщую профилактическую прививку.
Правда, некоторые возбудители болезней, например, вызывающие малярию, приспособили этот механизм в своих целях - это исключение, которое подтверждает правило. Ведь у кого-то и на материнское молоко аллергия, но именно оно необходимо ребёнку для жизни. К тому же в нашей климатической полосе заболеваний, передающихся комарами, не обнаружено.
Комары лечат не сам грипп, а дают информацию ослабленным органам, какое атмосферное явление будет более воздействовать и в каком количестве в этом сезоне, а организм делает корректировку и увеличивает к необходимым органам поставку веществ, если организм крепкий, то нет необходимости комарам информировать вас.

Елена Сальникова

Львиный прайд встречает рассвет

На этих удивительных снимках изображен львиный прайд, состоящий из пяти львиц, четырех детенышей и одного льва, который является главой этого многочисленного семейства.

ЛьвыИнтимные отношения между львами, живущими в Ngamо, Zimbabwe. Фото: Carole Deschuymere

Львы в буквальном смысле нежатся в лучах первого утреннего солнца и, глядя на них в эти трогательные минуты, ни за что не подумаешь, что перед тобой грозные хищники, которых в ночное время суток так страшится вся африканская саванна.

Эти интимные моменты из жизни львов удалось запечатлеть на свою камеру бельгийскому фотографу-натуралисту (любителю), истинной поклоннице диких кошек, Кэрол Дешаймер (Carole Deschuymere). 36-летний фотограф специально приехала в Нгамо, Зимбабве (Ngamо, Zimbabwe), чтобы поснимать диких африканских львов в их естественной среде обитания.

Львы

И женщине это удалось: она даже и не мечтала о столь откровенных снимках. — Оказывается, — говорит она, — и львы могут быть милыми и нежными. — Они были настолько нежны друг с другом, что на мгновение забываешь, что перед тобой находится грозный и мощный хищник.

Львы

Эта львиная семья позволила себе несколько часов заслуженного отдыха, после удачной ночной охоты. В эти мгновения они хотят продемонстрировать свою взаимную любовь и уважение. Подобные отношения очень сплачивают семью, показывают преданность каждого из членов прайда, и здесь неважно, кто ты — взрослый лев, или маленький львенок. — Впечатляющее зрелище! — восхищается Кэрол. — Такое не каждый день увидишь.

Львы

По словам г-жи Дешаймер, которая начала заниматься съёмками дикой природы в 2011 году, львы всегда очаровывали ее, из-за их мощи и взаимоотношений между собой. — Эти львы были настолько расслаблены, — делится впечатлениями фотограф, — они совершенно не обращали никакого внимания, ни на машину, стоявшую в нескольких метрах от них, ни на людей, которые в ней находились. Сразу чувствовалось — кто здесь главный!

Львы

Глава семейства — огромный лев — был нежен со своими подругами и строг с детенышами: всем своим видом и поведением он «требовал» к себе должного уважения. Один из львят попытался вести себя фамильярно, но он тут же пресек его действия грозным, но не громким рычанием.

Львы

Наблюдая за львами, которые проявляют столь нежные и интимные чувства друг к другу, понимаешь, как мало мы знаем о жизни этих хищников и сколько нам еще предстоит узнать о них...

www.zoopicture.ru