хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «казка»

The Worm and The Tree - Procol Harum

The Worm and The Tree
    
Черв'як і дерево

Part 1 Introduction, Menace
         Вступ, Загроза

Into a great tree a small worm did go
      У Величне Дерево вселився маленький Черв'ячок.
It wormed its way inwards and soon it did grow
      він прогриз тунель у тілі Дерева та швидко виріс.
The tree was unhappy but what could it do
      Дерево було нещасне, та що воно могло вдіяти?
It stood there in silence the worm grew and grew
      От і стояло воно німе, а Черв'як все ріс і ріс.
The tree was unhappy but what could it say
      Дерево було сумне, та що воно могло сказати?
The worm kept on growing the tree sank away
      А Черв'як все розпухав і розпухав і Дерево впало.
The worm was so greedy it ate more each day
      Хробак був такий жадібний, щодня він їв все більше.
And each day it ate more the tree shrank away
      Апетит його все зростав, і дерево всохло.
The worm was so loathsome it felt no disgrace
      Хробак був такий мерзенний, він не мав сорому.
The birds had been silenced the sun shunned that place
      Птахи замовкали, коли Сонце освітлювало те місце.
And all of the forest grew fearful to see
      І весь ліс з чимраз більшим острахом дивився,
What terrible fate lay in store for the tree
      яка жахлива доля випала цьому Дереву.
The worm grew so monstrous its greed knew no bounds
      Хробак був такий потворний, жадібність його не знала меж.
The smell was so awful if poisoned the ground
      І сморід стояв такий жахливий, коли він отруював грунт.
And all of the creatures that lived in the wood
      І всі створіння, які також жили на цьому Дереві,
Were sickened and starving the worm spoiled their food
      хворіли і голодували - Черв'як псував їхню їжу.
The birds would not sing and the sun could not shine
      Птахи не хотіли співати, Сонце не могло світити,
The forest lay dirty and blackened with grime
      брудний ліс лежав у чорній імлі.

Part 2 Enervation, Expectancy
         Слабкість, Надія        

Now down in the forest a young man went riding
      І от якось лісом їхав верхи Юнак.
He passed by the great tree and saw it was dying
      Проїжджаючи повз Дерево, він зрозумів, що воно при смерті:
The leaves and the bark were all rotten and rife
      це листя у плямах, ця трухлявина замість кори.
The tree had been poisoned and drained for its life
      Дерево було отруєне і життя залишало його.
He stripped of a piece of the bark of the tree
      Він здер деякий шмат кори з дерева
And straight'way he know what the right cure should be
       і відразу збагнув, як правильно вилікувати його.
The man built a fire and chopped down the tree
      Хлопець розклав багаття і зрубав дерево.
The worm started screaming it could not break free
      Черв'як почав верещати, він не міг вільно вилізти.
It trashed and it lashed but it could net break loose
      Він біснувався і трощив все довкола, та не міг пробити вихід назовні,
Trapped in that tree like a thief in a noose
      запертий в серцевині Дерева наче злодій у пастці,
The worm burst asunder a vile smelling crust
      аж поки гидка смердюча трухлявина не розлетілася на друзки. 
He hacked it to pieces and burnt it to dust
      Хлопець порубав його на шматки і спалив дотла.

 
Part 3 Regeneration, Epilog
        Відродження, Завершення

The forest seemed clearer and peaceful at last
      Нарешті ліс прояснів і заспокоївся,
Like after a storm when the rainclouds have passed
      немов після буревію, коли розходяться грозові хмари.
And although the great tree was fallen and dead
      І хоча Величне Дерево було повалене і мертве,
They knew from the ashes a new life would spread
      лісові мешканці знали, що з попелу відроджується життя.
Yes although the great tree had fallen and died
      Так, хоч Величне Дерево і загинуло,
They knew from the ashes a new one would thrive
      вони знали, що з попелу проросте нове.  
Now years may have passed since the tale I have told
      Багато літ минуло від подій, про які я розповів,
Yet the truth of this story does still seem to hold
      але й до цих пір справедлива істина:
Although from a great tree a small worm may grow
      хай у величному дереві росте навіть маленький черв'ячок, 
That eats it with poison and tortures its soul
      він їсть його, отруює і губить його душу.
The worm can be killed yet the tree be not dead
      Хробака можна вбити, ще до того, як дерево помре,
For from the roots of the elder a new life will spread
      щоб нове життя виникало від батьківського коріння.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 14

Що ж... Вирішив опублікувати ще одну оповідку про дракона та лицаря... До деякої міри вже звично, хоча й дехто вважає, що слід було б трішки підкоригувати тематику... Не знаю, на цей момент немає ні відповідного настрою, ані натхнення. Власне, сподіваюся, що ця оповідка сподобається не менше аніж попередні... Тож... Бажаю приємного читання... Та прослуховування.


       Дракон був маленький, не більше кішки. Він неквапливо вибрався з печери і влаштувався на пласкому камені.
- Н-ну? 
       Лицар не відразу зрозумів, що це говорить дракон. Тонким голосом - але не дитячим, а як горбань на ярмарку. Трохи надтріснуто.
- Повтори, що ти там кричав. А то я не усе розчув, - маленьке чудовисько задерло голову, і в такт словам з пащі трохи висовувався роздвоєний язик. 
       Лицар невпевнено повторив:
- Виходь на чесний бій, о злісне і підступне чудисько.
- А далі?
- Викрадач дів. Руйнівник маєтностей. Прокляття мирного краю.
- Відмінно! - захопився дракон. - Ну, давай!
- Що давати? - не зрозумів лицар.
- Битися! - дракончик підстрибнув і видихнув золотаву стрічечку полум'я.
- А-а іншого дракона тут немає? - лицар спробував зазирнути до темряви лігва.
- Ні. Лише я. Ну, давай битися. За усіма правилами, - дракончик набув поважного вигляду і все тим же несолідно-пискливим голоском заговорив: - Послухай же, о жалюгідний смертний, слова спадкоємця древньої раси. Віднині правлю тут я, і усе, що навкруги - моє. І пребуде моїм навіки. Якщо не бажаєш ти визнати моє священне право на цю землю, бийся зі мною, і будь переможений та зганьблений.
- Ти це серйозно? - лицар досі не міг повірити, що це і є тутешній дракон.
- Так, мені набри.. Я стомлений бесідою! І матиму честь атакувати вас, тільки-но ви повідомите мені, під яким ім'ям або кличкою відомі, щоб ваша загибель не виявилася марною.
- Що-що?
- Ім'я своє назви, бовдуре. Увійдеш до легенд. Як тридцять сьомий лицар, переможений мною. На коня можеш сісти. Е-е, почекай, звати тебе як?
- Джоджо.
- Не той, - радісно заявив монстрик. Дочекався, поки здивований супротивник здеретося на сідло. І злетів. 
       У такому безглуздому поєдинку Джоджо брав участь уперше. Дракон був буквально всюди. Він вився навкруги. Він видихав полум'я - несильне, але пекуче. Він налітав, пашів вогнем і вправно підносився геть. 
       Дістати його списом не було анінайменшої можливості. Навіть відмахнутися не виходило. Вірний кінь ледве слухався поводів - пританцьовував, хропів, мотав головою. Лицар випустив безглуздого списа і дістав меч. Краще не стало: він вже стомився, та й дракон допік його сильно. В буквальному розумінні допік, крізь щілини в обладунках. Піт заливав очі, опіки боліли, у голові паморочилося. 
       Дракон припинив атаки. Завис у повітрі, швидко тріпочучи крилами. Джоджо змахнув мечем. Не дістав. Дракон не зрушив з місця.
- Здайся.
- Ш-що?
- Здайтеся, сер лицар. Визнайте себе переможеним.
- Ні за що! - лицар підвівся на стременах, сподіваючись застати дракона зненацька. Той легким піруетом вислизнув від атаки і злетів вище, так що лицар втратив його з виду. Шолом заважав дивитися - а без шолома давно б волосся згоріло. 
       Кінь побачив небезпеку раніше, аніж вершник. Благородній тварині теж не подобалося, що на неї пашать полум'ям. Кінь відпрянув убік, спіткнувся, і вершник не втримався у сідлі. Він зрозумів, що летить і з гуркотом звалився на камені. 
       Лицар розплющив очі. Першим, що він побачив, був дракон, котрий сидів на камені неподалік самого його обличчя. Першим, що він почув, був голос дракона.
- Живий. Ось і чудово. Чи визнаєте ви себе переможеним у чесному бою, сер лицар Джоджо?
- Не визнаю. Бій нечесний.
- Далі битимемося? 
       Лицар сів. Зняв шолом і панцерні рукавиці. Помацав ґулю на голові. Шиплячи від болю, почав розстібати ремінці кіраси.
- Битимемося?
- Не будемо.
- Тоді здайся.
- Коня мого не бачив, а? Гаразд, гаразд, здаюся, - оскільки дракон знову видихнув вогонь, трохи не обпаливши лицареві волосся.
- За усіма правилами здайся.
- Визнаю себе переможеним і віддаю себе на милість переможця, сер дракон, не знаю Вашого імені.
- Обійдешся, ім'я йому ще.. Контрибуцію давай.
- Чого-о?
- Матеріальні та інші цінності. Викуп. За збереження твого життя. А то з'їм. 
       Дракон не жартував. Він злетів і завис, тріпочучи крилами, за кілька кроків від лицаря. 
       Лицар зітхнув.
- Коня не віддам. Хоч з'їж мене. Без коня нікуди.
- Потрібний він мені... Та ти його упіймай спочатку. До речі, упіймай. У тебе в сумках напевно що-небудь корисне знайдеться.
- Ніа, - лицар був білявий і молодий, зараз він здавався зовсім хлопчиськом.
       Обличчя у нього було червоне. - Сорочка, плащ, хліба небагацько. Ну, ще міді трохи.
- Золота немає? - розчаровано примружився дракон.
- Вибач.
- Що ж з тобою робити? Хліб давай сюди.
- Навіщо? - здивувався Джоджо. - Невже Ви, сер дракон, черствим хлібом живитеся?
- І сиром теж. Не брешіть, сер лицар, сир у вас теж є. Ловіть свого коня.
- А якщо я коня упіймаю і ходу звідси? 
       Дракон сторопів:
- Ти ж мені здався, диво. Це не за правилами буде. Свої ж лицарі тебе не зрозуміють.
- А вони дізнаються?
- Обов'язково, - поважно відповів дракончик, - ти тут не лише не перший. Ти ще й не останній. Знову ж таки, звідкіля ти знаєш - раптом я літаю швидше, аніж твоя шкапа скаче. 
       Джоджо кивнув. 
       Він пустив коня пастися а сам розділив з драконом їжу й жував всухом'ятку. Дракон набив черево. Сумно подивився на лицаря. Пішов до печери. Задкуючи, витягнув булькаючу барильце - завбільшки куди більше від себе.
- Пригощайтесь, сер переможений. Репарації.
- Теж від лицарів?
- Від місцевого селянства. Хіба вам не розповідали, що злісне чудисько обклало їх непомірними податями?
- Розповідали. Тільки...
- Тільки селянинові теж жити якось потрібно. Я доки маленький, багато не з'їм. Хоча на апетит не скаржуся. А баронові завжди можна сказати, що оброк платити нічим, дракон усе пожер. З дракона який попит?
- Відомо який. Знайдеться герой, переможе.
- Досі не знайшлося, - дракон позіхнув. - Тебе ж теж барон найняв?
- Угу. Тільки ніхто не сказав... - лицар зам'явся.
- Що я маленький, - допоміг йому дракон. - І це правильно. Ти теж усім кажи, що я зростом зо два коні, а завдовжки з чотири. І увесь в лусці, і вогнем дихаю.
- Чого б це?
- Ні, ну можеш УСЮ правду розповісти. Що переміг тебе дракон завдовжки в лікоть. Репарації узяв. Пивом пригощав.
Білявий замислився.
- А ти розумний!
- Не скаржимося, - скромно відповів дракон. 
       Вони помовчали. І ще помовчали.
- Ну що ж, бувайте здорові, сер лицар, - нарешті висловився дракон, - Вам пора.
- Точно?
- Точніше не буває. Сподіваюся я, що поняття честі не порожній звук для вас, і не скористаєтеся ви перемир'ям, щоб вдарити мені в спину. 
       Лицар поперхнувся пивом. Утер губи і встав:
- Я-то не скористаюся. Але може знайтися яка-небудь сволота. Спробує.
- Нехай спробує, - відгукнувся дракончик. - Думаєш що-небудь вийде? 
       Лицар доніс барильце, що неабияк полегшало, до печери. Потоптався. Зітхнув:
- Бувайте здорові, сер дракон...
 

 За оригінальний текст оповідки хочу висловити подяку
 

© Red 2 the Ranger

38%, 8 голосів

38%, 8 голосів

24%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 12

 

Лицарі Круглго Столу

    Лицарі Круглого Столу сиділи за круглим столом у стані "посиніння від переживань". Вони провели усе літо переслідуючи ноусменів (букв. "носатих чоловіків"), або ж нортменів (букв. "людей Півночі"), чи то пак "вікінгів" чи як би ще вони себе не називали. Учасники швидких нападів зненацька атакували, а потім грабувалии і розорювали усе англійське узбережжя. Лицарі Круглого Столу заприсяглися бути захисниками королівства. Зараз про них можна було б сказати, що вони "були заприсяглися". Їм довелося полювати на вікінгів, але вони не могли знищити їх. Або ж завдати їм поразки. Чи побачити їх.

    Перші повідомлення про ворожі рейди надійшли з Халліґу-на-Ґуґхаллі (Halligough-on-Goughhalli). Лицарі, очолювані Сером Ланселотом, швидко вирушили на допомогу. Прибувши на місце рейду двома днями пізніше, вони знайшли лишень декілька зітлілих хат, комор, а також нещасних людей. Їм сказали, що вікінги полишили їхні човни й вирушили на південь. Південь! Лицарі прийшли саме з півдня! Вони повинні були розминутися зовсім поруч! Сер Логік відзначив, що на воді немає знаків, котрі могли б свідчити про те, що ворог увійшов у неї, адже якби він і справді так зробив, то потонув би разом з усім своїм озброєнням. 


    Сер Ланселот подумав близько секунди  і сказав Серу Логіку: "О, замовкни! Навіть іді@т знає це. Сідаймо на наших надійних коней і давайте хутчіш переслідувати цих ворогів прямо до воріт Пекла"!


    Сер Логік сказав Ланселоту: "О, замовкни".


    Усе літо вони переслідували цих вікінгів. Разом з тим ніколи не бачили їх. Лицарі їхали на південь, вікінги ж вирушали на північ. Лицарі рухалися на північ, а вікінги йшли на південь. Вікінги відпливли додому й лицарі повернулися до Камелоту. Тільки-но з'явившись, вони вони одразу помітили, що не було аплодуючого натовпу. Деякі люди спостерігали за ними з награними посмішками. Це викликало в лицарів "деякі переживання". Сер Галахад відзначив: "Гадаю, ви є настільки ж хорошими, як і ваша остання битва".


    Інші Лицарі одночасно сказали: "О, замовкни"!


    Відтак, вони вирішили трішки посидіти, порозмовляти й перепочити аби підняти собі настрій. Першим сів сер Ґвен. Жахливо великий чоловік. Воїн. Так само непереможний в іграх та змаганнях, як і в битвах. Найхоробріший з-поміж хоробрих. Сер Ґвен їздив на великому чорному лицарському коні. Це був найбільший кінь у королівстві. Єдиним недоліком був його голос... Сер Ґвен мав дівочий голос. Надзвичайно пронизливий, писклявий голос, який дуже веселив інших лицарів.  Відтак, він майже не говорив з ними. Він не міг навіть сказати що-небудь своїй дружині. Здається, її це не хвилювало, безсердечну...


    Поряд з ним сидів сер Блек. Сер Блек вважав, що з подібним ім'ям йому слід мати великого, чорного лицарського коня. Він ніколи не говорив відтоді як Король Артур насупився почувши суперечки серед його лицарів. Подібне поєднувалося з тим фактом, що сер Ґвен вирвав би його селезінку, якби він заговорив. Ні, сер Блек так і не сказав нічого. У будь-якому разі, це додавало його образу деякої загрозливості.


    Білий Лицар був цілковито засмученим станом справ у цілому. Перебування поряд з подібним до сноба сером Блеком було трохи чи не більшим випробуванням, аніж він міг витримати. Цей чоловік ніколи не купався... Хоча б один раз на рік, подібно до цивілізованих людей! Сер Блек відзначався запахом подібним до тухлятини. Білий Лицар вирішив спробувати підбити декількох хлопців аби вони пішли разом з ним "У пошуках Священного Ґраалю".


    Король Артур сів на троні поруч з Гвіневрою. Він відчував найбільшу "втому від переживань" з-поміж усіх. Наближався час сплати податків і людей спустошили рейди. Жоден добрий, люблячий, доброзичливий правитель не міг збирати податки за подібних обставин. Але Артур зміг. Чи обкладаючи податками бідноту, чи багачів він пам'ятав старий вислів, - "Пташки із пір'ячком збираються разом". Якби він переобтяжив податками багатіїв, то вони підняли б збройне повстання. Біднота ж не могла зробити чого-небудь, отже усе мало пройти без клопоту.


    Він кинув погляд на королеву, котра сиділа з таким виглядом ніби читає пергамент. Артур не думав, що вона може читати або писати. Він не вважав так оскільки сам не був спроможний ні на що подібне. Адже ж саме для цього він мав писарів. Вона могла щось прочитати, а потім підморгнути серові Ланселоту... Прочитати і підморгнути. Артурові це не подобалося ані найменшою мірою. Він викликав би Ланселота на поєдинок, але усе ще не мав передсмертного бажання. Він іноді хотів щоб саме Ланселот замість нього був вийняв меч з каменя. В такому разі Артур не став би королем, а заразом і не одружився б з Гвіневрою. Нехай би був пощез той клятий Мерлін.


    Мерлін, звичайно, відчував це, але не турбувався взагалі. Він також взагалі не відчував "втоми від переживань". Він був настільки щасливий, наскільки це можливо. Він був володарем без відповідальності. Він був багатим без роботи. У міру того, як жінки відходили у небуття, на утриманні Ланселота лишалося чимало дітей. Так в цілому, Мерлін був щасливий. Він додав ходи, вийшов на балкон і поглянув донизу, на здивованих лицарів... Кинув погляд на королеву. Вона ж подивилася на нього угору і підморгнула. Так, вона була такою ж щасливою.


    Історія оповідає нам, що Лицарі Круглго Столу, держава Артура, Королівство Камелоту взяли участь у великій битві проти неймовірних орд. Лицарі боролися до самого кінця. Вони фактично відчули "втому від переживань". Навіть замішання.

P.S. Ну що ж, сподіваюся, що ця оповідка теж Вас зацікавить ... У будь-якому разі, в її сюжет вплетено реалістичні елементи, котрі можуть стати гарною поживою для роздумів... Кхм... Перед цим мене якось були запитували з приводу моралі прочитаного... Що ж, як на мене, тут можна звернути увагу на саме життя, його швидкоплинність та мінливість... А також потребу виявляти відповідні до обставин якості... Реальність може бути далекою від нашого уявлення про неї, але це уявлення повинне якомога чіткіше відображати оточуюче... У всій повноті та різнобарвності...

Дуже вдячний, що навідалися та прочитали...

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://dizzydragon.com/knight.html.


82%, 18 голосів

5%, 1 голос

14%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Неужели скоро всему придет конец...?!

file125-200x200Согласно утверждениям Майя,сейчас светит Пятое Солнце,его эпоха началась 12 августа 3114 года до нашей эры, и вот эта эпоха подходит к своему заверению,то есть очередной катаклизм неизбежен.Первое Солнце светило 4008лет,после чего произошли землетрясения.Второе 4010 лет,конец света произошел из-за лютых циклонов и ураганных ветров. Третий период  протяженностью в 4081 год закончился безконечным извержением вулканов.

Четвертый самый длинный-5026 лет принес всемирный потоп.На наш пятый период Пятого Солнца припадает”движение планет”, из-за чего все живое погибнет. Пророки утверждают, что наступили последние дни известного времени- эра воен,катаклизмов,болезней и бед. Люди будут умирать, не осознавая, чем и как можно  помочь для собственного спасения.Ученные считают, что до 2020 года 450px-The_Deluge_after_restorationклимат изменится настолько, что Европе наступит конец- большая часть стран будет смыта потопом.При этом новые штамы вирусов и постоянные засухи унесут 20 процентов флоры и фауны.Pictures_from_bus_13Потом начнутся землетрясения, возможен вариант ядерной войны, в результате которой погибнет все живое.Привлекает интерес к варианту, согласно которому взбунтовавшиеся нанороботы уничтожат человечество.

А вообще то волноваться не нужно-ведь несостоявшихся пророчеств, самых известных можно насчитать больше сотни.Стоит взглянуть на расписание концов света до 2020 года, в котором ожидается 12 концов света, два з них уже не состоя- лись; 2008-на землю упадет астероид диаметром больше 800м. 2009-исходя из центурий Нострадамуса, должен настать Армагедон. Ну и 2010-закончится нафта, мир постигнет война за ресурсы, а Земля отторвется от Солнца…

<a href=”http://wmlink.ru/index.php?ref=132577><img src=”http://banners.wmlink.ru/468e.gif” alt=”WMlink.ru – рекламный брокер” border=0></a>

И Земля<br> отторвется от Солнца...

И Земля отторвется от Солнца...

<script language="JavaScript" charset="UTF-8" src="http://z540.takru.com/in.php?id=544027"></script> <a href="http://tak.ru/partner.php?id=477581"><img src="http://banners.takru.com/7.jpg" border=0></a> Comments

Хай не буде... - Мандри

                    Хай не буде...

Диким птахом в сивих хмарах твоя пісня плиє небом, наче спалах, наче мрія, наче квітка з полонини,

[ Далі ]

Детское сердце не обмануть

...Маша не любила бывать в дельфинарии, но так случилось, что именно их группе в детском садике выпала честь бывать
в дельфинарии каждую субботу по благотворительной программе. Маша вообще считалась необычным ребёнком, немного замкнутым, никого близко к себе не подпускала, и за это её не любили, даже воспитатели к ней относились как то напряженно, с опаской. И как обычно, приходила Маша со своей группой по субботам,у саживалась отдельно от всех и отстранённо от всего происходящего пережидала все отведённое для представления время до самого ухода.
Однажды, сразу после показа, в то время как все апплодировали и начинали фотографироватся на фоне бассейна, Маша испытала какую то странную тягу подойти к краю бассейна и коснуться кончиками пальцев воды. Девочка подошла к краю бассейна, как вдруг ей навстречу неожиданно вынырнул красавец дельфин, и, как получилось, Маша вместо воды кончиками пальчиков уже притрагивается к упругому мокрому лбу дельфина. Вокруг все замерли, некоторые начали фотографировать, но не замечала Маша ничего вокруг, волны радости, счастья и восторга охватили девочку, она прямо засветилась вся, намного ярче, чем все фотовспышки. Да и дельфин очень рад был, то нырял, то выныривал из воды навстречу руке девочки явно резче и охотнее, чем до того в вялом и сонном представлении. Так Маша нашла Друга.
С того момента 5-минутная встреча девочки и дельфина у края бассейна после выступления стала маленькой традицией. Маша то стояла у края и махала рукой вверх вниз, а дельфин нырял и резко выныривал в унисон движению руки,т о ходила вправо и влево вдоль бортика, а дельфин, к большому удивлению ведущих и тренеров, выделывал такие трюки и зигзаги, которые совершенно никогда не показывал в ежесубботней программе выступлений. К огромному Машиному сожалению такие встречи не долго длились, т.к. нужно было освобождать помещение для следующего сеанса.
Маше сказали,ч то дельфин мужского рода, зовут его Борька. Но девочка знала и чувствовала, что на самом деле дельфина не так зовут, и он сам в последние разы уже вот вот дотрагивался до её сознания и силился вот вот сообщить Маше, как его на самом деле зовут..
Но на следующие выходные Маша, прийдя в очередной раз в дельфинарий, вдруг обнаружила, что Его нет. Её любимца не было среди выступавших дельфинов. Девочка взволнованно села,п ересчитала по пальцам дельфинов, да, их было как и в прошлые разы четверо, но... Среди этих дельфинов Его, ну, пусть Борьки, не было. И когда в конце выступления Маша спустилась к краю бассейна,т о как она и предполагала, никто из дельфинов не поплыл к ней навстречу... Крик боли и детский плач разразился на весь дельфинарий, и тренера срочно попросили старшего воспитателя вывести девочку на улицу.
"Что же ты плачешь, Маша, просто твой дельфин забыл про тебя, я сама считала дельфинов, их как всегда четверо" - сказала воспитательница на улице девочке.
"Нет, Его среди них нету. Его нету" - сквозь рыдания, всхлипывая, ответила Маша. - "Ему в последние разы было больно, я слышала, что Ему было плохо и больно. Разве вы не видите, разве вы не слышите, что ИМ БОЛЬНО, Им очень БОЛЬНО перед нами выступать"
Детское сердце не обмануть

Зеленым под синим

  То желтым, то белым, то снова зеленым природа рисует картины свои. Когда загрустилось ей – тучи рисует, а в радости - солнце и синюю даль. Лазурными красками море очертит, а пурпуром тщательно солнца закат. Бескрайние степи ромашками выстелет, снегами укроет высокие горы и сизым туманом застелет луга. Зеленым под синим леса нарисует, и бисер цветов по лугам разбросает.   Свой труд завершив, нам любезно подарит весь красочный мир и возможность любить.                                                         Смотрите, любуйтесь и все берегите.

                                                        Цените подарок и в счастье вам жить.

© Copyright: Сказочник Николай, 2011 Свидетельство о публикации №21104211724

Просто зумій роздивитися...

На моє підвіконня золотим листочком завітала осінь...
Вона повідала мені одну таємницю...
Якщо ви зможете розгледіти у цьому казку, то навіть крихітний кленовий метелик із жовтавими крильцями буде дорожчим за будь-які коштовності.
Це дарунок природи.


новий канал - КАЗКА

http://photo.i.ua/channel/1035

Ласкаво Прошу!



виникла така ідея, зробити канал, щоб там були виключно герої казок, " які в дитинстві  ти  всі перечитав" (с) , герої мультиків - тобто канал без героїв фентезі і аніме.




Приєднуйтесь! Давайте разом поринемо в Дитинство, бо насправді, наш  Реальний Світ - це Казка... варто лише захотіти його таким зробити.




Давайте будемо Дітьми - чистими світлими, будемо творити Добро й  Красу Разом!







Ваша Ружа