хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «стюардесса»

Стюардеса по імені Іріша

12796341_f7929fdc.jpg
 

Я  страшенно люблю літати.

Я взагалі люблю висоту. Люблю стояти на мосту і роздивлятися навкруг себе: на річку внизу, на парк.

Мені часто сняться сни, в яких я літаю. Не як птах, ні. Не розмахуючи руками, як крилами. А просто лягаючи на живіт. Якась невідома сила повільно і обережно піднімає мене вгору. Мені здається, що я лежу на чомусь пружному, податливому і лечу, куди заманеться, тільки подумавши про це.

 Мені сниться двір за будинком, де ціле поле квітів. Стою і дивлюся в небо. Варто тільки подумати, сильно захотіти - і ти починаєш підніматися. Ось уже і дахи будинків внизу, густе гілля дерев здається маленькими кущиками. Я лечу повільно і милуюся ...

 Але це все уві сні.

 А наяву - літаки. Вони бувають різні. Ось великі, з безліччю пасажирів. Ви помічали, що пасажири в них дуже відрізняються від пасажирів в автобусі або трамваї? Там вони галасливі, метушливі, штовхаються, часто сваряться. Тут все по-іншому: всі серйозні спокійні, ввічливі і розмовляють тихо. Так і повинно бути! Адже політ, до якого вони готуються - це диво, таїнство!

 Ми подорожуємо на море.

 Летимо на невеликому літаку. Маленькі літачки я люблю більше, ніж помпезні та величні, тому що коли піднімаєшся високо-високо, то бачиш внизу тільки хмари. Мовби коні натупали багато пилу. Чути рівне гудіння двигуна, літаком іноді трішечки-трішечки трусить  -  і все. Відчуття польоту майже немає. А от зліт та посадка - це здорово! Ти дивишся, як літак відривається від землі, набравши швидкості на злітній смузі, як земля внизу стає все меншою та меншою. В кінці польоту чекаєш з нетерпінням і хвилюванням - коли ж літак нарешті випустить шасі, торкнеться бетонної смуги? А ось на маленькому ...

 Ще я люблю дивитися на стюардес. Скажу вам по секрету: дуже їм заздрю. Адже вони можуть літати скільки завгодно. Можуть їсти досхочу м'ятні цукерки "Аэрофлотовские", які розносять пасажирам на підносах разом з мінералкою. Мені взяти з таці багато цукерок ніяково, але ж так хочеться! Я завжди прошу маму, щоб і вона взяла дві-три штучки для мене. Тоді в мене буде цілих шість, чи сім. Їх напевно вистачить на весь політ. Як шкода, що ці цукерки не продаються в магазинах!

 12796342_583bd216.jpg

Мені також подобається форма у стюардес. Спідничка по коліно, як олівчик, жакетик, блузка. Але найкрасивіше – це, звичайно, синя пілотка на голові. Як хочеться мати таку ж!

 12796343_3d5ce950.jpg

Стюардеси всі красиві.

Ви помічали, скільки у нас в місті великих-великих кольорових картинок, на яких написано: "Літайте літаками Аерофлоту!", та намальована усміхнена стюардеса?

Вирішую остаточно – вивчусь на стюардесу!

 12796344_dc184fc3.jpg

Цього літа ми вилітаємо з нашого міста, де є невеликий аеропорт, а не з Києва, як завжди. Маленький «кукурузник» швидко і вправно відривається від бетонки і летить дуже низько. Можна залюбки роздивлятися ліси, поля, будиночки, річки. Вони мов іграшкові. По іграшкових шосе їдуть машини. Вони видаються мені ще меншими, ніж моя улюблена машинка вдома, що вміщується в дитячій долоні.

На жаль у цьому літачку не розносять моїх улюблених м'ятних цукерок, від яких у роті стає холодно-холодно. І воду люди п'ють свою, куплену ще на землі в магазині.

 Летіти нам зовсім не довго.

 Але тут починається буря. Справжнісінька, з громом, блискавками! Як здорово!

 Стає зовсім темно, немов настав вечір. Літаком кидає в різні боки. Вгору-вниз. Він тремтить, а двигуни, здається, працюють все голосніше і голосніше.

 Дехто з пасажирів дістають спеціальні пакети і час від часу схиляються над ними. Ну… ви розумієте - навіщо. Мені пакет не потрібен. Я з з погордою дивлюся навкруг себе, коли звучить питання: кому пакет? Чи бачать всі, що я майбутня стюардеса?

 Мама, моя бідна мама, також витягла свій пакет. Вона завжди з ним: і в бурі, і в тиші. У великому літаку і в маленькому. Але продовжує мужньо літати. Через декілька років вона звикне і пакети будуть вже не потрібні. А як інакше? Адже вона - мама майбутньої стюардеси!

Як здорово летіти під час бурі! Стрибаю по літаку, а мене ніхто не зупиняє! Пасажирам зараз не до мене. Я впираюся руками в борт і намагаюся розгойдати літак ще сильніше. Питаю маму: чому качає так слабо?

Мама дивиться на мене одним оком не відповідаючи, знову схиляється над пакетом ...

 -------------------------------------------------- -----------------------------------------

 Одного разу до нас в дитячий садок приходить поважний дядечко з блискучою лисиною. Нас садять на стільчики, наказують сидіти тихо, і дядько починає розповідати про різні професії: ми можемо стати ким завгодно, коли виростемо! Уявляєте?

 Дядько говорить - як здорово бути будівельником, скільки будинків навколо, і все, що бачимо, побудовано людьми.

 Розповідає, як кладуть цеглини, коли зводять стіни, скільки різних хороших людей працює на будівництві.

 Потім він каже про те, наскільки важлива робота у кранівника. Його слова "віра" та "майна" просто заворожують мене. А ще - кранівник сидить дуже високо! Вище за всіх! Звичайно, підйомний кран, це зовсім не літак, і робочий комбінезон у кранівниці не такий як у ... але ...

 Якщо мене не візьмуть у стюардеси, то я обов'язково колись стану кранівницею ....


Читать полностью: http://h.ua/story/413598/#ixzz3OR2FMW5f моя страничка

Стюардесса по имени Жанна...



Пример хорошей идеи, но идиотского исполнения. К сожалению я отчасти причастен. Впрочем другого и не стоило ожидать. Настроение ужастно идиотское. И самочувствие.

Стюардесса по имени Ириша

Я очень люблю летать на самолете.

Я вообще люблю высоту. Люблю стоять на мосту и смотреть на все вокруг: на реку внизу, на парк.

Мне часто снятся сны, в которых я летаю. Не как птица, нет. Не размахивая руками, как крыльями, а просто ложась на живот. И тут какая-то неведомая сила медленно и осторожно поднимает меня вверх. Мне кажется, что я лежу на чем-то упругом, податливом и лечу, куда мне хочется, только подумав об этом.

Мне снится, как выхожу во двор, за дом, где целое поле цветов. Стою, смотрю в небо и стоит только подумать, только сильно захотеть - и ты начинаешь подниматься. Вот уже крыши домов внизу, кроны деревьев кажутся маленькими кустиками. Я лечу медленно и смотрю...

Но это все - во сне.

А наяву - самолеты. Они бывают всякие - большие, со множеством пассажиров. Вы заметили, что пассажиры самолетов очень отличаются от пассажиров, например, в автобусе или трамвае? Те шумные, суетливые, толкаются, часто бранятся. Тут все по-другому: все серьезные спокойные и вежливые, разговаривают тихо. Так и должно быть! Ведь предстоящий полет - это чудо, это таинство!

Мы летим на море.

Летим на маленьком самолете. Маленькие самолеты я люблю больше, чем огромные и величественные. Потому что когда летишь высоко-высоко, то видишь только облака внизу. Слышно ровное гудение двигателя, самолет иногда подрагивает - и все. Ощущения полета почти нет. Только взлет и посадка - это здорово! Ты смотришь, как самолет отрывается от земли, набрав скорость на взлетной полосе, как быстро земля внизу становится все меньше и меньше. И посадка: ждешь с нетерпением и волнением, когда самолет выпустит шасси  и коснется бетонной полосы.

И еще я люблю смотреть на стюардесс. Скажу вам по секрету: я ужасно им завидую. Ведь они могут летать сколько захотят. Они могут есть сколько угодно мятных конфет "Аэрофлотовские", которые разносят пассажирам на подносах вместе с минеральной водой. Взять с подноса много конфет неловко, а так хочется! Я всегда прошу маму, чтобы взяла две-три штучки для меня. И  у меня тогда будет целых шесть или семь. Их хватит на все время полета. Как жалко, что такие конфеты не продаются в магазинах!

И еще мне нравится форма у стюардесс. Юбочки по колено, как карандашик, пиджачок, блузка. Но самое красивое - это конечно синяя пилотка на голове. Как я хочу носить такую!

Стюардессы все красивые. Вы видели, сколько  у нас в городе больших-больших цветных картинок, на которых - написано: "летайте самолетами Аэрофлота!" и  нарисована улыбающаяся стюардесса?

Я решаю бесповоротно: буду стюардессой!

Этим летом мы летим на маленьком самолете. И вылетаем из нашего города, где есть небольшой аэропорт, а не из Киева, как всегда. Маленький самолет быстро и ловко взлетает и летит низко. Можно смотреть на леса, поля, домики, речки. Они как игрушечные. По дорогам едут машины и они выглядят еще меньше, чем моя самая маленькая игрушечная машинка. В нашем самолете не разносят  моих любимых мятных конфет, от которых во рту становится холодно-холодно. И воду люди пьют свою, купленную на земле в магазине.

Лететь нам совсем не долго.

Но тут начинается буря. Самая настоящая, с громом, молниями! Как здорово!

Становится совсем темно, как- будто наступил поздний вечер. Самолет болтает из стороны в сторону, вверх и вниз. Он дрожит и двигатели кажется работают все громче и громче.

Многие пассажиры достали специальные пакеты и время от времени туда наклоняются. Ну вы понимаете, зачем. Мне пакет не нужен, я всегда с гордостью смотрю вокруг, когда звучит вопрос: кому пакет? Видят ли все, что я - будущая стюардесса?

Мама, моя бедная мама, тоже вытащила свой пакет. Она всегда с ним: и в бурю, и в тишь. В большом самолете и в маленьком. Но продолжает мужественно летать. Через несколько лет она привыкнет и пакеты будут уже не нужны. А как же иначе? Ведь она мама будущей стюардессы!

Как здорово лететь в бурю! Я прыгаю по самолету и меня никто не останавливает. Пассажирам явно не до меня. Упираюсь руками в борт и пытаюсь раскачать самолет еще сильнее. Спрашиваю маму: а почему качает так мало?

Мама смотрит на меня одним глазом, и, ничего не отвечая, снова нагибается к пакету...

-------------------------------------------------------------------------------------------

Как-то раз к нам в детский сад приходит важный дядечка с блестящей лысиной. Нас сажают на стульчики, велят сидеть тихо и дядька начинает рассказывать про разные профессии. Мы можем стать кем хотим, когда вырастем!

Дядька говорит, как здорово быть строителем. Сколько домов вокруг и все построены людьми.

Он рассказывает о том, как кладут кирпичи, когда возводят стену. Сколько разных людей работает на стройке.

Потом он говорит, какая важная работа у крановщика. Слова "вирра", " майна" просто завораживают меня. А еще - крановщик сидит так высоко! Выше всех! Конечно, подъемный кран, это не самолет. Да и форма у крановщиц не такая... но...

Если меня не возьмут в стюардессы, то обязательно стану крановщицей....