Фото автора

До снів і забуття,

Бо  блискавкою мічена

На все моє життя

Повінчана - обручена

Сама не знаю з ким.

Хоч і обручка вручена

Мені навіки ним.

То злилися - глумилися

Розток і заметіль,

Щоб ми з ним не зустрілися:

Розмежували біль;

Закидали - засипали

Снігами всі сліди;

І весь ставок закапали

Отрутою біди.

Сміялися - хвалилися:

 --"Вас  знищимо в бою!"

Та, мабуть, помилилися -

Я все іще стою!  Lzarichna

"Вода джерела - дзвінка, мов кришталь; п"янка, наче марево ночі!"

LZarichna:   "Записано  теж  зі слів Медіатора"

Що тут довго говорити, якщо то треба бачити і ось ці світлини яскраво-символічна характеристика того, що зараз у Львові робиться.

 



Детальніше і якісніше є тут: http://vk.com/lviving

                                                          

прийшла твоя пора панувать сповна.

На  цих, тобі доступних, Землі широтах,

в моїй рідній стороні і в низені,і на висотах.

що змерзлу землю,ніжно пухом покрива.

Воду ж, від сильного морозу під лід хова,

а зайчика - пострибайчика в білу шубку одіва.

одягли яскраві, осяйні плащі.

Це ж інію кристалики блискучі

виграють на сонці і сліплять очі.

зійшлись у гурт, до кучі.

Хоч крижинки ці не балакучі,

як морози всі тріскучі.

і неодмінно десь на висоті,

щоб усім була видна,їх краса,

яскрава, аж до сліз, зими яса.

привітна, чарівно-осяйна,

буває і сурова, і похмура,

така у неї вже натура.

а завтра, хоч з хати не виглядай.

Літучими крижинками боляче січе,

тріскучими морозами леце все обпече.

в піруетах бездоганно,сніжинками танцює.

От як розійшлася,як загула хуга - завірюха

снігом все лице задула,аж по самі вуха.

погляньте, ось там, стоїть сама собі у полі,

її з ніг до голови 

вкрили повністю сніги.

це так зима по них ступає,своїм пухом все огортає.

Стелиться за нею шлях, весь чистий,променистий,

як неозорий, чумацький, зоряно-іскристий.

коли явились три твої,суровії сини

все спочило аж до весни,

занурившись у сни.

яку своєю легкою рукою

ти виткала із срібла

і нею землю ніжно вкрила.

над нею срібно-білі крила

її від морозу,від біди оберігла,

турботливо,по-материнські обігріла.

сонно-біле твоє єство,

колюче і безплідне є воно,

студеного катарсису зерно.

і визнати я мушу,вона милує око й душу,

і розквітає,навіть,у пекучу стужу,

схожою на білосніжну ружу.

піднімають настрій в кожній хаті

і ніби кажуть всім:–“Годі ледарі вам спати

зима вже на порозі – гайда її стрічати!”

і на підступному морозі,підтупця вивчати.

Тому-то і дорослі,й дітлахи беруть сани,лижі,ковзани,

і весело прямують в обійми матінки зими.

На засніжених алеях...